Нацiональнi меншини на Рiвненщинi

ВлНацiональнi меншини на РiвненщинiВ»

Вступ

Нацiональний склад Украiни поступово формувався протягом усiii iсторii, перiодами залишаючись сталим, перiодами ж, навпаки зазнавав суттiвих змiн. Взагалi Украiна рахуiться багатонацiональною краiною, але Рiвненська область, як провiнцiйна, i однiiю з тих де нацiональнi меншини не i рiзнобiчними.

Нацiональний склад населення областi вiдрiзняiться загальною однорiднiстю. Понад 93% жителiв областi становлять украiнцi. Також на територii Рiвненщини проживають росiяни 4,6%; бiлоруси 1,4%; поляки 0,3%, iвреi 0,14%; чехи 0,06%; майже 500 нiмцiв та iншi народностi.

В своiй науковiй роботi я хочу розглянути життя побут, звичаi деяких нацiональних меншин вiд початку iхнього прибуття на Украiну, зокрема в нашу область, i до теперiшнього часу.

1.РДврейська нацiональна меншина

РДвреi почали селитися на територii сучасноi Украiни ще в дохристиянськi часи. Першi вiдомостi про них на Волинi датуються кiнцем ХРЖРЖРЖ ст. у Галицько-Волинському лiтописi, де описуiться смерть i поховання князя Володимира Васильковича в 1288 р в м. Володимирi, вiдзначено велику жалобу мiсцевих iвреiв з цього приводу. Найдавнiша згадка про iвреiв на територii сучасноi Рiвненщини- в Острозi, тут вони поселились десь у кiнцi ХРЖV ст., про це свiдчить одна з найбiльш раннiх епiтафiй, яка датуiться 1444 роком. Вiдомостi про них у Дубно вiдносяться до 1532 р. А щодо Рiвного, то першi свiдчення про них ми маiмо з 1566 року, коли власником Рiвного став князь Любомирський, який надавав iвреям значнi пiльги, звiльняв вiд початкiв, мiркуючи тим самим покращити становище мiста, мiськоi казни. За переписом 1765 р. в Рiвному мешкало 196 iврейських сiмей (434 особи чоловiчоi статi, 456 жiночоi). Мiсцевому кагаловi (кагал-iврейська релiгiйно-нацiональна спiльнота) пiдпорядковувались також 58 сiмей iз ближнiх сiл; всього ж кагал налiчував 1186 чоловiк.

Найбiльш масове переселення iвреiв в Украiну почалося пiсля пiдписання Люблiнськоi (1569) унii, з Польщi вони вирушили на украiнськi землi, якi увiйшли до складу Речi Посполитоi (Волинь, Брацлавщина, Киiвщина, Пiдляшшя.). Осiдали iвреi переважно в мiстечках, якi були перейменованi в мiста з магдебурзьким правом. Не маючи нiяких прав на осiлiсть у мiстах, iвреi, однак, селилися там з милостi власникiв i старост, якi намагалися мати з них свою користь.

Однiiю з причин масового переселення iвреiв на Волинь були переслiдування, якi чинило стосовно них польське католицьке духовенство i городяни. Там iм заборонялось проживати в мiстах, що належали духовенству, i в деяких королiвських мiстах. Антисемiтську полiтику проводили окремi представники мiськоi влади, торговцi-католики, якi таким чином намагалися створити нестерпнi умови для своiх конкурентiв тАУ iвреiв. Церковний собор вимагав вiд короля обмеження чисельностi iвреiв у мiстах, заборони будувати синагоги та виставляти товари для продажу у публiчних мiсцях. Пiд тиском цих сил король та сейм Польщi прийняли низку рiшень, що обмежували господарську дiяльнiсть iвреiв.

В Украiнi вони також не користувалися особливою повагою. Причини ненавистi украiнських селян до iвреiв крилися не у загальнiй нелюбовi до нацiональних рис, а у економiчних обставинах, так як iвреi займалися торгiвлею, фiнансовими операцiями, орендою магнацьких маiткiв i навiть православних церков, збиранням податкiв. Саме це робило iх в очах корiнного населення пособниками польських магнатiв. Тому гнiв закрiпачених селян був спрямований як проти польських магнатiв так i проти iвреiв-орендарiв. Так, влiтку 1646 року на Волинi почали дiяти численнi повстанськi загони, якi нищили костели, шляхту, ксьонзiв, жидiв (загiн Гараська в Острозi). Рятуючись вiд загибелi деякi iвреi приймали християнство. В такому випадку вони дiставали всi права украiнського люду.

Пiдписуючи Зборiвську угоду 1649 року Б Хмельницький залишив iвреям право жити в Украiнi та займатися торгiвлею, але при цьому уточнив, що iвреi не можуть бути нi власниками, нi орендарями, нi мешканцями в таких мiстах, де стояли козацькi полки. В зв'язку з цими всiма обставинами чисельнiсть iвреiв в Украiнi дещо зменшилась.

Пiзнiше на Правобережжi, Волинi зокрема, соцiальне i правове становище iвреiв було швидко вiдновлене. Населення за короткий термiн вiдновилося у чисельностi та економiчно. За переписом населення 1764тАУ1765 рр. у Волинському воiводствi проживала iврейська громада у кiлькостi 53636 осiб. Введення смуги осiлостi, а також ВлТимчасових правилВ» в 1882 роцi позначилось на розселеннi iвреiв. Згiдно з останнiми вони не мали права селитися у сiльськiй мiсцевостi. Тому основна частина iврейського населення була зосереджена в невеликих мiстечках i мiстах смуги осiлостi. У селах iх практично не було. У першiй половинi ХРЖХ ст. iврейське населення на Волинi продовжуi зростати. Це пояснюiться не тiльки мiграцiйними процесами, а й високим приростом i меншою смертнiстю нiж у корiнного населення. За даними перепису 1847 року у 12 повiтах Волинськоi губернii мешкало 172115 iвреiв. (Дубенськiй 15441, Острозький 11584, Рiвненський 15067).

РДвреi вiдрiзнялися вiд iнших етносiв своiю соцiальною структурою. Вона була обумовлена низкою обмежень щодо iхнього розселення у сiльськiй мiсцевостi i основними напрямами економiчноi дiяльностi. Вони переважно займалися ремеслами, дрiбною торгiвлею, опановували банкiвську сферу (за деякими даними вiдомо, що iудеiв-торговцiв було набагато бiльше нiж християн). Про досить широкий розмах торгiвельних операцiй iвреiв Волинi свiдчить, наприклад, такий факт: ВлАрон Жид з Любомиля в липнi 1534 року гнiв на ярмарок до Ярослава 148 волiвВ». Значна частина iврейського населення губернii була зайнята рiзними видами ремесел. Ремiсники, кравцi, шевцi, займалися обробкою дерева, будiвництвом i керамiкою, обробкою металу. Досить розвинуте було меблеве i столярне ремесло. Зате низькою була участь iвреiв у розвитку фабричноi промисловостi (фабрики i заводи, що iм належали були дрiбними, слабо механiзованими). Жiнки, в основному, були зайнятi приватними службами: прислуга, модистки, бiлошвейки. Значний iнтерес становить iсторiя iврейського землеробства та землеволодiння. Росiйське самодержавство видало цiлий ряд законодавчих актiв, якi обмежували сферу дiяльностi нехристиян у землеробствi, зокрема вони не мали права мати крiпакiв християн. Але у 1804 р. було прийнято ВлПоложенняВ», за якими iвреi мали право купувати i продавати незаселенi землi, використовувати найману працю i на 10 рокiв звiльнятись вiд податкiв. Цi заходи були спрямованi на те, щоб залучити iврейське населення до землеробськоi працi, сприяти iх переселенню в степовi райони Украiни, а щодо iвреiв-землеробiв, то iх майже не було, так як земля цiкавила iвреiв як нерухомiсть, i вони намагалися вкласти в неi своi капiтали, i нiякi спроби росiйського уряду залучити iх до хлiборобськоi працi, успiхом не увiнчались (iврейськi землеробськi колонii на територii сучасноi Рiвненщини: с. Озеряни тАУ Дубенського, Антонiвка, Малi Селища i Мочулки тАУ Рiвненського повiтiв.)

Значну увагу iврейськi громади придiляли розвитку освiти i вихованню пiдростаючого поколiння. Живучи замкнуто вiд основноi частини населення, вони створили власну систему освiти, в якiй велика увага придiлялась релiгiйному вихованню дiтей, формуванню нацiональноi свiдомостi. Спочатку це були приватнi початковi школи-хедери, талмуд-тори i вища талмудська школа тАУ iiшива. Однiiю з перших на Волинi, на початку ХVРЖ ст. була вiдкрита iiшива в Острозi, на чолi якоi стали вiдомi iврейськi рабини К. Габеркастен, С. Лурi, РЖ. Горович, С. Едельс. Пiзнiше вiдкриваються загальноосвiтнi iврейськi школи, виникають початковi, середнi, суботнi iврейськi училища, а також приватнi навчальнi заклади з курсами гiмназiй i реальних училищ. В ХХ ст. (коли Рiвненська обл. була пiд владою Польщi) в Рiвному працювали 3 iврейських гiмназii, i декiлька початкових шкiл. Викладання велося на мовах: iврит та iдиш. Дiти в дитсадках виховувалися теж на своiй рiднiй мовi. Тарбутська гiмназiя залучала до освiти усiх дiтей на Волинi. Дiяли нацiональнi клуби, громадськi органiзацii, iврейська лiкарня, будинок для пристарiлих. Також iврейське населення задовольняло i своi релiгiйнi потреби: будували синагоги, молитовнi будинки тощо. Виходила щотижнева iврейська газета ВлВолинь лебенВ» (Волинське життя)

Але пiсля визволення Червоною армiiю нашого краю, Рiвне почали ВлзвiльнятиВ» вiд осередкiв iврейськоi культури. Були закритi школи i дитсадки, лiдери нацiональних i громадських органiзацiй були репресованi, вивезенi в Казахстан i Сибiр (так як i iхнi украiнськi i польськi колеги). Синагоги, якщо не закритi, то переданi пiд господарськi заклади, а з Великоi синагоги конфiсковано сотнi свiткiв тори, i де подiтi не вiдомо по сьогоднiшнiй день. Колишнi iврейське кладовище розбили на двi половини: одну пiд парк, другу пiд пасовисько. Згодом тут побудували кiлька споруд школи i адмiнiстративнi будинки партiйних i радянських установ.

Спочатку центральним Влорганом.В», був тАУ кагал, а пiзнiше головними важливими центрами активностi були релiгiйнi гмiни. (так як релiгiя висувалася на перший план, послiдовники iудейськоi вiри обВ» iднались в релiгiйнi гмiни), якими керували обранi представники громади. До компетенцii гмiни вiдносилося: органiзацiя i утримання рабiнату; утворення i утримання молитовних будинкiв, синагог, ритуальних купалень, цвинтарiв; керiвництво релiгiйним вихованням молодi; турбота про забезпечення iврейських громад необхiдним майном; керiвництво гмiнним майном i фондами, а також рiзним реманентом i закладами, якi належали гмiнi.

Згiдно з розпорядженням гмiна повинна була також здiйснювати контроль над благодiйними акцiями, опiкуватись i наглядяти за своiми релiгiйними органiзацiями, якi дiють на ii територii; мала право накладати i збирати податки вiд членiв гмiни, призначати i звiльняти ii керiвникiв.

Крiм релiгiйних гмiн, важливу роль в громадському життi iвреiв вiдiгравала мережа власних культурних, громадських i господарських органiзацiй. У Рiвному найбiльш популярним було товариство ВлТарбутВ» тАУ освiтня органiзацiя, яка ставила за мету необхiднiсть введення в iврейських школах староiврейськоi мови (iдiш), i утримувала мережу власних освiтнiх центрiв.

Вiддiлення товариства iснували у всiх великих общинах на Рiвненщинi.

Важливим елементом громадського i полiтичного життя були профспiлковi органiзацii. Власники великих промислових i торговельних закладiв об'iднувалися у спiлках купцiв i промисловцiв, наприклад, Рiвненська спiлка у 1931 р. нараховувала 300 членiв. Дiяли профспiлки найманих робiтникiв рiзних галузей. Профспiлковi обВ» iднання були мiсцем постiйноi боротьби

Як зазначають дослiдники, росiйська торгiвля у ПоднiпровВ» i поiднувалася з полiтикою збирання руських земель Московською державою. Безперечно що i Волинь, як давнi руське князiвство, була в Влоб'iднавчихВ» планах Росii. Про це, зокрема, свiдчить вживання царем Олексiiм у серединi ХVРЖРЖ ст. титулу князя Волинi. В зв'язку з цим торгiвельнi зв'язки Росii з Волинським регiоном набували полiтичного значення, а створення тут колонiй росiян забезпечувало формування реального ТСрунту для реалiзацii полiтичних задумiв. полiт. партiй, якi намагалися поширити нам свiй вплив, часто виступали як окремi полiт. угрупування пiд час виборiв до керiвництва релiгiйних гмiн (до речi виборча кампанiя, до гмiн, була навiть бiльш напружена нiж перед виборами до парламенту.), чи мiського самоуправлiння.

РДврейська громадськiсть Рiвненщини, з полiт. погляду, була досить рiзноманiтною, але загалом подiлялась на два ворожих табори: ортодоксальний та сiонiстський, мiж якими постiйно точилася полiт. боротьба: сiонiсти мали у своiх руках всi органiзацii, якi пiдтримувались американськими фондами; ортодоксали мали дуже великий вплив серед ВлтемнихВ» iврейських мас.

Найсильнiшими полiт. партiями на Рiвненщинi в 20тАУ30-тi роки були сiонiстськi органiзацii. Найбiльше значення мала одна з них у Рiвному. В 1931 р. ii члени мали вплив в таких обВ» iднаннях, як ВлТарбутВ», обВ» iднання купцiв та промисловцiв, спiлка дрiбних iврейських купцiв а також у молодiжних органiзацiях.

З 1928 р. почала незалежну дiяльнiсть почала група сiонiстiв-революцiонерiв, вплив якоi зростав.

В 20-х роках велику вiдiгравала РДврейська народна партiя, також дiяла на Рiвненщинi партiя ВлСоюз РЖзраiлюВ», навколо якого гуртувалися прихильники ортодоксалiв. Вiн не проводив традицiйноi органiзаторськоi роботи, а лише вiдстоював своiх кандидатiв на виборах до керiвництва релiгiйних гмiн та мiського самоуправлiння. Про вплив окремих громадських угрупувань свiдчать результати виборiв до керiвництва релiгiйних гмiн. Так, у 1928 р. в керiвництвi Рiвненськоi гмiни було 6 сiонiстiв, 9 представникiв господарського списку та деякi iншi. Через 5 рокiв соцiалiстична органiзацiя здобула 6 мандатiв, сiонiсти-революцiонери-1 мандат, ВлСоюз РЖзраiляВ» тАУ 1, господарники-10.

Громадськi органiзацii, профспiлковi, культурнi чи полiтичнi, якi дiяли на територii Рiвненщини, були в основному вiддiленнями загально польських i навiть мiжнародних органiзацiй.

На поч. 20-х рокiв майже вся торгiвля i ремесло знаходилася в руках iвреiв. Вони були також власниками бiльшостi квартир, призначених для найму в мiстах. В цей перiод i розпочинаються дii православних i католикiв по обмеженню ролi, а тим самим i доходiв iвреiв. Найважливiшим ефектом було утворення спiлки селян з одного боку i споживачiв тАУ з другого, якi продавали i скуповували сiльськогосподарськi продукти без посередництва iврейських купцiв. Великою пiдтримкою з боку клiiнтiв користувалися створенi християнами промисловi заклади i ремiсничi майстернi. Додатковим ударом по iврейським ремiсникам було кустарне виготовлення продукцii селянами. Так, наприклад, у гмiнi Гоща в 1934 роцi було 80 нелегальних селянських майстерень кравцiв-селян.

Боротьба проти позицii iвреiв в економiчному життi Рiвненщини не привела в 20-тi роки до серйозного обмеження iх ролi, але знижувала iх життiвий рiвень. РЖншим ефектом цiii кампанii було розповсюдження пресою, громадськими дiячами антиiврейських лозунгiв, якi часто були далекими вiд економiчних потреб. Ефектом широкомасштабноi пiдтримуваноi державними органами пропаганди за лiквiдацiю або хоча б обмеження торгiвлi i ремесла iвреiв було поширення думки про негативну роль, яку вiдiграють iвреi на громадському i економiчному життi краю, причому цiй пропагандi сприяли як поляки так i украiнцi.

Отже, з усього вище сказаного ми можемо зробити висновок, що iвреi вiдiгравали значну роль в економiчному життi краю, в значнiй мiрi i в суспiльно-полiтичних процесах, посiдали важливе мiсце в структурi народонаселення, бо на територii сучасноi Рiвненськоi областi в тi часи проживало майже 120 тисяч iвреiв. В подальшому доля тисяч осiб цiii нацiональностi була трагiчною: вони були по варварському знищенi нiмецько-фашистськими катами i iх прислужниками.

В Рiвненськiй областi iвреiв завжди було немало, а ще пiсля 1939 р. коли Нiмеччина окупувала Польщу, тисячi iвреiв-бiженцiв знайшли притулок на нашiй землi, надiючись на допомогу. Але Радянська влада була до них не менш агресивна нiж нiмецька. Про це свiдчать масовi репресii проти iвреiв, якi почалися з 1935 р i виконувалися групою НКВД. Приводом служила думка, нiбито всi iвреi, уродженцi Польщi, i ii шпигунами, а тi хто з Палестини тАУ найманцями англiйцiв. Це навiть можна назвати Радянським варiантом гiтлерiвського плану щодо вирiшення Вл iврейського питанняВ»

так як Влбатько народiвВ» Сталiн, теж говорив що Влбуде краще коли iх буде меншеВ»

Першими жертвами фашистiв стали нашi земляки серед яких було i 300 iвреiв. Це вiдбулося 29. 07. 41 р. Для винищення iвреiв були створенi спецiальнi винищувальнi загони тАУ айзацгрупи, полiцiя безпеки та СД на чолi штандартенфюрер СС Егер. Але треба сказати, що iвреi не сидiли склавши руки. Вони входили до рiзних повстанських груп: патрiотична група, яка дiяла на хмелефабрицi; був навiть iврейський партизанський загiн, але його було розформовано i розподiлено до iнших неiврейських загонiв, радянськими партизанами. Також вони воювали на фронтах, тут iх загинуло до 180 тис. солдат i офiцерiв. Одним словом вони боролися, i не сидiли мовчки чекаючи смертi, так як звикли думати бiльшiсть.

У 1941 роцi у Рiвне увiрвався так званий добровольчий батальйон ВлОстландВ» на чолi з Гербертом Браншевичеми для втiлення плану ВлОстаточне вирiшення iврейського питанняВ». Напередоднi Влсудного дняВ» вiддано наказ зiбрати всiх iвреiв на Костельнiй площi. Так як ходила чутка, що iвреiв хочуть пересилити в Тучин, вони взяли з собою пакунки, якi, за наказом нiмцiв, й залишили серед площi. РЗх погнали далi у район Грабника, а звiдти тАУ в урочище Сосонки де на них чекали вояки ВлОстландуВ». В перший день ями були заповненi, тому на день iх розслiдували просто в полi. Загалом розстрiляно 17500 чоловiк. РДвреiв, яких не розстрiляли в Сосонках, загнали в гетто, яке знаходилось в районi залiзницi. Його називали ВлНовий святВ». 13 липня iх вивезли в Костопiль i розстрiляли.

Тлiннi останки iх прийняла наша спiльна земля в урочищах Сосонки, Цегльня, Палестина, в кар'iрах сiл Видумки, Яновоi долини, на галявинi Святоi Дiброви.

На теперiшнiй час iвреiв на Рiвненщинi, як i у всiй Украiнi, i взагалi в свiтi, стаi дедалi менше, тому що всi вони повертаються на свою iсторичну батькiвщину РЖзраiль

2. Росiйська нацiональна меншина

Розселення росiян на територii сучасноi Украiни розпочинаiться в кiнцi ХV ст. з освоiння пiвденних степiв. Волинь, як вiддалена вiд Московськоi держави територiя, не стаi у цей час об'iктом потужноi мiграцii росiйського населення. Проте, внаслiдок економiчного розвитку на Волинi створюються умови для тимчасових мiграцiй, завдяки торговому обмiну. Як вiдомо, торгiвля в середнi роки була досить копiткою i тривалою працею, одним iз показникiв мiграцiйних процесiв. Для торговцiв у розвинутих мiстах (зокрема i волинських) iснували спецiальнi гостиннi двори, де iноземнi гостi могли перебувати досить тривалий час. Для росiйських купцiв, що торгували в Украiнi, через прикордоннi ярмарки i Киiв пролягали шляхи углиб украiнських землях до Луцька i Бару.

Як зазначають дослiдники, росiйська торгiвля у Поднiпров'i поiднувалася з полiтикою збирання руських земель Московською державою. Безперечно що i Волинь, як давнi руське князiвство, була у Влоб'iднавчихВ» планах Росii. В зв'язку з цим торгiвельнi зв'язки Росii з Волинським регiоном набували полiтичного значення, а створення тут колонiй росiян забезпечувало формування реального ТСрунту для реалiзацii полiтичних задумiв.

Крiм торговцiв, тут немало було росiян-ремiсникiв. (РЗх вважають першими осiлими росiянами на Волинi.) Також на Волинi у ХVРЖ ст. розгорнули свою дiяльнiсть росiйськi культурнi дiячi, втiкачi-емiгранти. Серед них вiдомi представники реформацiйних течiй Феодосiй Косой, РЖгнатiй, Артемiй та православнi РЖван Федоров, Андрiй Курбський. Останнi зробили значний внесок у розвиток украiнськоi культури.

Подii визвольноi вiйни украiнського народу значно спустошили Волинь, привели до занепаду мiст, рiзкого зменшення чисельностi населення, зокрема внаслiдок втеч i переселень. Андрусiвське перемир'я 1667 р., розчленувало украiнськi землi на Правобережжя i Лiвобережжя. Так як Волинь вiдiйшла до Польщi то протягом ХVРЖ ст. вона була втягнута у мiжрегiональну торгiвлю, що стала складовою частиною взаiмовiдносин мiж розрiзненими частинами Украiни.

Але все ж бажання Росii включити Влiсконно руськi землiВ» до свого складу, було реалiзоване у зв'язку з подiлом Речi Посполитоi, в кiнцi ХVРЖРЖРЖ ст.

Пiд час вступу росiйських вiйськ на Волинь чисельнi представники польськоi шляхти залишили своi помiстя i втекли, що дало можливiсть для жалування земельних володiнь власне росiйським дворянам. Останнi, як це було усюди переселяли у своi володiння також селян з Росii.

У РЖРЖ половинi ХРЖХ ст. розселення росiян на Волинi визначилося також поглибленням економiчних зв'язкiв, будуванням залiзницi, розвитком промисловостi, системи освiти i таким iншим.

До кiнця ХРЖХ ст., не рахуючи росiйських вiйськових (16.427 чол.), загальна чисельнiсть росiйськомовного населення у Волинськiй губернii досягла 104.889 осiб, 3,5% загальноi кiлькостi населення. (У Дубенському -4,25%, Острозькому -2,46%, Рiвненському тАУ 3,15%.). РЖз загальноi кiлькостi росiян 44,351 чол. Мешкали в губернському та повiтових центрах, де розташовувались адмiнiстративнi установи, промисловi, соцiальнi заклади.

Особливо iнтенсивно проводилася у мiстах, в першу чергу через навчальнi заклади, русифiкаторська полiтика, тому саме у населених пунктах мiського типу, пiд час перепису населення 1897 р. значна частина мешканцiв визнала рiдною росiйську мову.

У сiльськiй мiсцевостi губернii мешкало 2,2% росiян.

Соцiальна структура етнiчноi групи була досить строкатою, вiдбиваючи iсторичнi традицii життiдiяльностi росiян, державне вiдношення до нацiональних проблем. За даними першим Всеросiйським переписом населення до стану спадкових та особових дворян у Волинськiй губернii належало 14,25% росiян. Вiдносно багаточисельно були представленi серед них також почеснi громадяни та купцi, духiвництво, мiщани.

Майже четверта частина росiян була залучена до адмiнiстративноi, громадськоi служби, освiтньоi справи, працювала на поштi. Помiтна частка мешканцiв Волинi росiйськоi нацiональностi займалася будiвельними роботами, залiзничною службою, торгiвлею. Однак, основну частину росiян, як i решти населення краю, складало селянство (50%). Чисельнiсть росiйських землевласникiв на Волинi була немалою, згiдно з офiцiйними даними на 1880 рiк складало на 100 маiткiв на 100 дес. землi. Чисельнiсть росiйських землевласникiв була другою пiсля польських, в iхньому розпорядженнi переважно були середнi i дрiбнi землеволодiння. Пiзнiше вiдсоток росiйського землеволодiння вiдносно швидко почав зменшуватися, але загалом серед великих землевласникiв залишалося багато росiйських помiщикiв.

Значну частину дворян та чиновникiв росiйськоi нацiональностi складали вихiдцi з iнших губернiй Росiйськоi РЖмперii, що свiдчило про продовження процесiв внутрiшньоi iммiграцii на Волинь цих категорiй населення. Серед тимчасових мешканцiв краю були вiдомi дiячi росiйськоi культури тАУ композитор РЖгор Странiвський, письменник Андрiй Бiлий.

Наступний перiод iсторичного розвитку Волинi (1914тАУ1921 рр.) характеризувався значним зменшенням чисельностi росiйськоi меншини. Названа тенденцiя пояснюiться вiйськовими дiями та супроводжуючими iх процесами. Слiд врахувати також той факт, що перепис 1897 р. носив певною мiрою суб'iктивний характер: чисельнiсть росiян за його результатами була значно перебiльшена за рахунок украiнцiв та iнших нацiональностей, що жили у мiстах i розмовляли росiйською мовою.

У Радянськiй Украiнi в 20-х рр. росiяни були найчисельнiшою нацiональною меншиною. При проведеннi перепису населення в 1926 р. вперше бралася до уваги нацiональна приналежнiсть громадян. За переписом в Украiнi нараховувалося 2,677 тис. (9,2% населення республiки) росiян. З проведенням у Радянськiй Украiнi полiтики украiнiзацii, що вела за собою переведення дiловодства в окружних, районних та сiльських органах влади на украiнську мову, гостро постало питання про видiлення нацiональних адмiнiстративно-територiальних одиниць, росiйських зокрема.

На пiдставi перепису 1926 р. була розширена мережа шкiл для нацiональних меншин. У Волинськiй окрузi за його даними дiяло 10 росiйських нацiональних шкiл соцiалiстичного виховання (украiнських-354). На територii Зх. Волинi, що перебувала пiд Польщею (згiдно Ризького мирного договору), також був проведений перепис населення у 1921 р. Цей перепис був недосконалим, оскiльки проводився не за нацiональним, а за релiгiйним показником. Основну частину населення Волинi у 1921 р. складали православнi. РЗх нараховувалось 1,238,353 чол. Серед них Росiян-9450. Напевно, багато хто з росiян опинився в графi православних полякiв (таких нараховувалось 62,425 чол.)

Наступний перепис населення у Польськiй державi проведений у 1931 р. на вiдмiну вiд попереднього вiн враховував рiдну мову i релiгiю опитуваних. За умовно порiвняльними показниками нацiональноi приналежностi (за переписом 1921) i рiдноi мови (за переписом 1931) власне росiйське населення на Волинi за вказаний перiод збiльшився на 150,43% i налiчувало 23,637 чол. Таке зростання пояснювалося також приiздом у воiводство пiсля 1921 р. значноi кiлькостi репатрiантiв та бiлоi емiграцii з Радянського Союзу.

Значна частина росiйського населення у цей перiод проживала в мiстах Волинi (близько 13,5 тис. росiян). Польським урядом систематично розпалювалася ворожнеча мiж росiйськими та украiнськими партiями i суспiльно-полiтичними органiзацiями. Хоча сам факт iснування росiйських партiй i органiзацiй у Польщi (зокрема Росiйського Нацiонального об'iднання) слiд оцiнювати позитивно.

Наймасовiший мiграцiйний рух росiян на Волинь припадаi на пiслявоiннi роки. Йому сприяли як природнi так i демографiчнi процеси, так i кадрова полiтика з радянських органiв влади.

Про зростання росiйськоi етнiчноi групи засвiдчив перепис населення 1959 р., тАУ 37, 1 тис. осiб росiйськоi нацiональностi. РЗх збiльшення у Волинськiй областi прослiдковуiться i в наступнi десятирiччя. За переписом 1979 р. чисельнiсть росiян в областi досягла 43,767 чол.

Внаслiдок активноi росiйськоi колонiзацii впродовж вiкiв, росiяни стали найбiльшою нацiональнiстю серед нацiональних меншин Украiни, це дозволяло iм активно втручатися в етнiчнi процеси в Украiнi i оскiльки таке втручання пiдтримувалось державою протягом ХРЖХ-ХХ ст. (особливо), вiдбувалися негативнi процеси асимiляцii не тiльки iнших нацiональних меншин Украiни, а й самоi украiнськоi нацiональностi. Цей парадокс, з одного боку ставить росiйську меншину в Украiнi на одному рiвнi з державною нацiiю, i вище над iншими нацiональностями, а з другого тАУ виникла досить негативне, та упереджене ставлення украiнцiв, та iнших народiв до росiян. В сучасних умовах росiяни на Волинi, як i в цiлому в Украiнi, на вiдмiну вiд iнших нацiональних меншин, не пiддаватися дискримiнацii. Про це свiдчить iснування на Волинi росiйських шкiл, в яких учаться i украiнцi. Взагалi росiйська культура, в осередках росiйських нацiональних меншин, маi всi реальнi умови для свого iснування i розвитку.

3. Нiмецькi колонii

На волинських землях вперше нiмецькi поселення згадуються за часiв Галицько-Волинського князiвства. Як правило, це були ремiсники, яких запрошували для обслуговування знатi. А починаючи з кiнця ХVРЖРЖРЖ тАУ та початку ХРЖХ ст., князь Чарторийський одним з перших на Волинi направив нiмецьких колонiстiв до свого маiтку у Корець. Саме тодi почали зВ» являтися нiмецькi села-колонii. Першим таким селом був Мiхельсдорфа (1782) неподалiк вiд Холма. Деякi жителi села пiзнiше стали жити в нових селах заснованих ними в 1822 р. тАУ Карлсвальд та Антонiiндорф бiля Острога. Але ще ранiше, в 1809 р. на картi Рiвненщини того часу зВ» являiться колонiя Етвантоль-Корито в районi Малина Дубенського повiту. В1811 р. була заснована колонiя Софiiвка поблизу Висоцька Рiвненського повiту; в 1817 р. тАУ колонiя Городище, в 3 км. вiд Рiвного.

Взагалi мiграцii нiмецьких селян на схiд тАУ це iсторiя багатьох столiть. В iсторичних джерелах iснуi навiть умовна перiодизацiя цього явища. Перший стан нiмецького розселення на польських та украiнських землях вiдноситься до ХРЖРЖРЖ ст., коли значнi простори Украiни та Польщi були спустошенi жахливими набiгами ординцiв i велика кiлькiсть колонiстiв направилась на пустi незаселенi землi. Друга велика мiграцiя в цi ж землi почалася в ХVРЖРЖ ст. В 1762тАУ1763 рр. Катерина РЖРЖ видала укази, в яких поселенцi з Нiмеччини, та iнших краiн РДвропи закликалися пересилятися в деякi мiсцевостi Пд. Та Пд-Сх. Росii. Перший указ не знайшов вiдгуку, тому що не обiцяв нiяких пiльг. У другому тАУ вiд 22.07. 1763 р. тАУ про них йшлося вже докладно.

Селяни та iншi прошарки населення захiдноiвропейських краiн вiдгукнулися на заклики росiйського уряду. В серединi ХVРЖРЖРЖ ст. однiiю з причин чому було те що у Нiмеччинi продовжувалися гонiння на численнi й рiзноманiтнi тодi релiгiйнi секти. Багато з них сподiвалися знайти притулок в Росii, для вiльного влаштування свого життя на засадах iх вiровчення. РЗх переселення мали ще одну причину тАУ тяжкi економiчнi умови, якi виникли в численних нiмецьких державах в наслiдок феодальних вiйн, i викликаних ними неврожаiв та голоду.

Переселенцi селилися на вказаних мiсцях пiд керiвництвом особливих урядових агентiв (переважно в необжитих степах Украiни, якi швидко перетворилися на культурнi землеробськi райони, i певною мiрою захищали iх вiд вторгнення загарбникiв).Взагалi першi емiгранти оселялися в районi Вiсли, а вже звiдти багато з них вирушили в Схiдну Украiну, а деякi залишились в Захiднiй.

РЖнтенсивний приплив нiмецьких колонiстiв до краю починаiться пiсля селянськоi реформи росiйського уряду 1861 р. Якщо у ХVРЖРЖ ст. нiмцi переселялись сюди через важке положення в своiй краiнi, в пошуках кращоi долi, то у ХVРЖРЖРЖ ст. iх ставало бiльше тому що зВ» явилася бiльша можливiсть купувати земельнi дiлянки, брати iх в оренду, оселятися на чиншових землях. Мiсцевi селяни хоч були звiльненi вiд крiпацькоi залежностi, не мали достатньо коштiв, щоб сплатити помiщику необхiднi викупнi платежi та фактично залишалися залежними вiд землевласника. Сiльське господарство в зв'язку з цим продовжувало бути дуже примiтивним i не давало мiсцевим феодалам колишнього прибутку. Зрозумiло, все це дуже приваблювало нiмцiв тАУ господарiв, якi могли легко купити, орендувати так необхiдну iм землю та влаштуватися на новому мiсцi. (В Рiвненському повiтi в 1862 р. нараховувалося 388 нiмцiв-колонiстiв, то в 1886 р. iх уже було 802). Так званi волинськi нiмцi селилися тут окремими колонiями, якi отримували особливi назви. На Рiвненщинi в цi роки зВ» являються такi села, як Фрiдрiхсдорф, Генрiiтта, Ховинберг, Марiiндорф, Вальд-Коловерт та iн.

губернiях iноземним пiдданим заборонялось придбання права власностi на нерухоме майно поза мiськими поселеннями. У випадку непiдкорення статтям цього закону перед багатьма волинськими нiмцями, якi стали власниками земельних надiлiв i залишались у австрiйському чи прусському пiдданствi, постала загроза конфiскацii землi. Тому бiльшiсть з них була змушена офiцiйно стати громадянами Росii. Вiдтепер на них в повнiй мiрi поширювались всi права i обов'язки, передбаченi росiйським законодавством.

Слiд зауважити, що деякi локальнi поселення нiмецьких ремiсникiв були на Рiвненщини ще в кiнцi ХVРЖРЖРЖ ст. Так, польський iсторик Т. Стецькi

в книзi ВлZ boru i stepuВ» (Кракiв 1888 р.) посилаiться на план Рiвного, зроблений архiтектором в 1785 р., за яким у мiстi вже тодi була вулиця Нiмецька, що проходила вздовж берега рiки. Висаджена тополями, вона починалася вiд моста та закiнчувалася бiля млина. На цiй вулицi, за Т. Стецьким, жили нiмецькi ткачi суконники. (Важко уявити в сучасному Рiвному, що вулиця Нiмецька тАУ це частина вулицi С. Петлюри вiд Соборноi до РЖ. Мазепи, аж до перехрестя вулицi Т. Шевченка).

Крiм того, нiмецькi ремiсники в РЖРЖ пол. ХVРЖРЖРЖ ст. також жили в Корцi i працювали на заснованiй князем Чарторийським фарфоровiй фабрицi. В 1783 р. в центрi Корця спецiально для нiмцiв-управителiв, якi служили при дворi та на фабрицi, i для нiмцiв-ремiсникiв князь побудував лютеранську церкву. РЗi прихожанами також були i нiмецькi ткачi з Рiвного. Але в 1820 р. церква згорiла i приход перемiстився до Житомира.

Велика кiлькiсть нiмцiв переселялася на Волинь з Польщi пiд час польськоi революцii 1863тАУ1864 рр. Царський уряд одразу ж пiсля цiii подii забороняi особам польськоi нацiональностi купувати земельнi маiтки в 9-ти захiдних губернiях, у тому числi тАУ Волинськiй. Нiмецькi колонiсти не попадали пiд цi обмеження, якщо були в змозi прибувши сюди з Польщi, довести своi непольське походження.

Права безперешкодноi купiвлi землi на Волинi нiмцям надавалися нарiвнi з мiсцевим населенням. Але особливостi природних умов, географiчного положення краю, нестача капiталу та зв'язку з цим невелика кiлькiсть покупцiв значно полегшували способи iх розселення тут.

У ВлМатерiалах для дослiдження Волинськоi губернiiВ» 1869 р. вiдзначаiться, що нiмцi переселенцi були, як правило, небагатими людьми та скуповували на Волинi далеко не кращi, а навiть гiршi, але дешевi земельнi дiлянки i розраховували не на капiтал, вкладений в купiвлю, а тiльки на своi мистецьке вмiння господарювати на землi.

У 1868 р. в Волинськiй губернii у власностi колонiстiв було 20 тис. десятин землi, крiм того багато з них жили на чиншових землях, а ще бiльше користувались землею на правах оренди i в зв'язку з цим були дуже залежними вiд землевласника. Договiр на оренду землi часто не поновлювався помiщиком i десятирiчнi, а то й двадцятирiчнi зусилля волинських нiмцiв по налагоджуванню свого земельного господарства зводились на нiвець.

Дуже цiкавим i документ, датований 19.04.1811 р. (Вiн вважаiться одним з найстарiших документiв в iсторii нiмецьких поселень на Волинi). Це контракт мiж 33 колонiстами Софiiвкi та власником земель навкруг Висоцька помiщиком Вацлавом Борейком, за яким вiн надаi певнi привiлеi нiмецьким колонiстам, що тут оселилися навiчно звiльняючи iх вiд працi на користь помiщика i сплати оброку, призову до рекрутiв. Нiмецькi колонiсти могли без мита займатися будь-якими ремеслами та вiльно торгувати продуктами своii працi. РЗм надавалася абсолютна свобода релiгii та можливiсть будувати своi церкви та школи. В свою чергу нiмцi зобов'язувалися виконувати iснуючi закони i сплачувати в державну казну щорiчний необхiдний податок.

Зацiкавленiсть помiщика, щоб 33 нiмецькi колонiсти оселилися на цих мало пристосованих для землеробства землях на березi р. Горинь видно з цього документа дуже добре, так як нiмцi селилися бiля болiт i в низинах рiчок. (мiсцевi жителi не вмiли обробляти цi землi, до того ж вони були значно дешевшими). Територiя iхнього поселення починалася вiд мосту на Баламутцi при с. ЗадвiрВ» я, йшла через урочище Полянка, Ведмеже, Любе, Рожани, Заграда, Орловицi по млин села Удрицька пiд Божково-Поляною, вiд Пiдгалля до Ставка. Вацлав Борейко погоджувався вiдстрочити на три роки збирання з колонiстiв податкiв, а також виплатити кожнiй нiмецькiй сiмВ» i для налагоджування господарства суму, рiвнозначну 200 гульденам срiблом.

Однак у цьому контрактi були визначенi досить високi стягнення за будiвництво дренажних систем та гребель на Горинi. Це було майже забороною. Зусилля поселенцiв обробити тут землю та виростити врожай були марними через щорiчнi розливи цiii рiки. Вони вимушенi були пiсля десяти рокiв пiти далi на Схiдну Украiну. РЖншим нiмцям, якi оселилися на цьому мiсцi в 1828, вдалося змiнити цей пункт в контрактi. Цi колонiсти згiдно з ревiзькими реiстрами Рiвненського повiтового казначейства, Острiзького та Рiвненського повiтових судiв, Рiвненського пристава 1-го стану залишили також згадку про колонii Хотенка та Фрiдрiхсдорф (Соломка), що була бiля Тучина. В судових справах за 1828тАУ1888 рр. збереглися угоди на купiвлю землi нiмецькими поселенцями в районi Висоцька та звичайнi громадянськi справи, де iдеться про нiмцiв-колонiстiв Карлсвальде, Карлсдорфа не подалiк Острога, Олександрii (колонiя Пухова), Мочулок.

Культурне життя та освiта волинських Нiмцiв зосереджувалась навколо церкви. В 1888 р. була вiдкрита лютеранська церква в Тучинi. У 1907 р. починаi дiяти Лютеранська церква в Рiвному. При тучинськiй церквi дiяло 42 канторальнi школи, при Рiвненськiй тАУ 40, а всього на Волинi iх було 400. У кiнцi ХРЖХ ст. полiтика росiйського уряду стосовно нiмецьких поселенцiв значно змiнилася. Пiсля пiдписання австро-нiмецькоi угоди в 1879 р. та оформлення в 1882 р. Троiстого союзу, спрямованого, головним чином проти Росiйськоi iмперii, царський уряд 3-ма указами, починаючи з 1887 р., забороняi нiмецьким поселенцям купiвлю землi на Волинi, а з 1890 р. активно проводить полiтику русифiкацii. Колонiстам заборонялося навчати своiх дiтей в канторальних школах нiмецькою мовою. (детальнiше закон описуiться нижче).

На початку ХХ ст., коли в польськiй Ко

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada