Пiдсобнi промисли та художнi ремесла украiнцiв

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Вiнницький державний педагогiчний унiверситет

iм. М. Коцюбинського

РЖнститут iсторii, етнологii i права

Кафедра РЖсторii Украiни

Самостiйна робота:

Пiдсобнi промисли та художнi ремесла украiнцiв

Виконав

Студент групи 2-В

Вiнниця. 2008

План

Вступ

1. Мисливство

2. Рибальство

3. Вироби з дерева

4. Вироби зi шкiри

5. Гончарнi вироби

6. Вишивка

7. Ткацтво

8. Килимарство

9. Гутне скло

10. Художнiй метал

11. Ковальство

12. Вироби з каменю, кiстки та рогу

13. Художня обробка шкiри

14. Плетiння з рослинних матерiалiв

15. Вироби з бiсеру та ювелiрнi прикраси

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Художнi ремесла та промисли тАФ це засноване на ручнiй працi товарне виготовлення речей, що задовольняють виробничi, побутовi, культовi та обрядовi потреби суспiльства. Промислам передували ремесла.

Ремесла на Украiнi мають багатовiкову iсторiю. Зародилися вони ще за умов натурального господарства як допомiжнi домашнi заняття. Промисли з'явилися на пiзнiшому етапi розвитку суспiльно-економiчних вiдносин тАФ при товарному виробництвi. Першi виробничi об'iднання тАФ цехи тАФ на украiнських землях з'явилися в XIVтАФXV ст. спочатку у Киiвi, Львовi, Галичi, Чернiговi, Кам'янець-Подiльському, Луцьку тощо, у XVII тАФXVIII ст. виникають мануфактури як виробничi органiзацii з бiльш високою продуктивнiстю працi. Проте мануфактура виявилася не здатною повнiстю витiснити або ж замiнити цехову систему, тим паче народнi промисли. Це, зокрема, тому, що вона iгнорувала, нiвелювала творчу особистiсть. Промисловий розвиток XIX ст. також остаточно не усунув iх. Живучiсть багатьох художнiх промислiв зумовлена передусiм традицiями, де вони виступають стiйкою системою творення образiв, естетичних уявлень, iсторично сформованих в певному середовищi. Це i матерiал, технiка його обробки i характер виготовлення предметiв, а також принципи, прийоми втiлення образу, в яких вирiшальну роль вiдiграють художнi особливостi сюжетних зображень, форми виробiв, орнаменту, виражених живописними, пластичними або ж графiчними засобами.

Проте традицii не треба розумiти як канон. Вони розвиваються разом зi суспiльним життям. Привнесенi у них новацii проходять певний етап кристалiзацii, очищення аж до остаточноi апробацii даним середовищем.

Народнi ремесла та художнi промисли посiдали чiльне мiсце у виробничiй дiяльностi та духовному життi украiнського народу, зрозумiло, з врахуванням його соцiальноi диференцiацii, локальних особливостей, iх розвиток та побутування завжди зумовленi багатьма факторами, зокрема, природно-географiчними умовами певноi територii. Наприклад, наявнiсть покладiв вiдповiдноi глини зумовлювала розвиток гончарства, хорошi природнi умови для вирощування конопель та льону тАФ ткацтва i т. д. На iх розвиток також впливали iнтенсивнiсть торговельних та етнокультурних зв'язкiв. Далеко не останнi мiсце в цьому посiдали вiйни i релiгiя, а конкретнiше тАФ конфесiйна приналежнiсть населення. Несучи вивiренi вiками народнi уявлення про добро i красу, вони навiть у тяжкi часи РЖсторii украiнського народу, зокрема в умовах штучно створюваних процесiв етносоцiальноi iнтеграцii, бездуховностi допомагали украiнському народовi вижити як етнiчнiй спiльностi.

Життiдайними для народних художнiх промислiв стали процеси, пов'язанi з нацiональним вiдродженням, пiднесенням самосвiдомостi народу, зростанням його духовностi.

До розповсюджених на Украiнi художнiх промислiв вiдносяться вишивка, виробництво художнiх тканин, килимарство, рiзьбярство тАФ взагалi художня обробка дерева, гончарство, гутне скло, художнi ковальство, обробка металiв i ювелiрних виробiв, розпис тканин, в'язання, мереживо, художня обробка шкiри, каменю, кiстки та рогу, художнi плетiння, вироби з бiсеру. Виникли вони не водночас, та й значення iх у системi промислiв неоднакове.

1. Мисливство

Мисливство та рибальство ще з давнiх-давен були допомiжними заняттями населення, а ii деяких регiонах навiть й основним засобом для iснування. Мисливство не тiльки забезпечувало додатковими доходами, а й iжею (м'ясом), хутром.

На землях Украiни до XVI ст. водилися ще такi звiрi, як тури, зубри, дикi осли (кулани), а до XVIII ст.тАФ лосi, оленi, ведмедi, козулi, дикi свинi, вовки, дикi конi, сайгаки. Дикi конi зникли на територii пiвденноi Украiни в серединi XIX ст., а сайгаки тАФ наприкiнцi Х!Х ст. Багатий був край на куниць, борсукiв, бобрiв, лебедiв, гусей, качок, журавлiв, курiпок, перепелiв, глухарiв, рябчикiв i т. д.

З розвитком феодалiзму обмежуiться полювання на бобрiв, куниць, а вже з XVI ст., коли основнi мисливськi масиви стали власнiстю феодалiв, селяни були позбавленi права полювати на багатьох диких звiрiв.

Чiльне мiсце серед промислiв козацтва посiдало мисливство. На землях Запорiзькоi Сiчi iснували спецiальнi мисливськi групи, котрi полювали на диких коней, козуль, оленiв, бобрiв, видр, лисиць i т. д. Одержане вiд промислу хутро i шкiру використовували для виготовлення одягу козакiв або продажу. Незважаючи на заборону, селяни, зокрема на Полiссi та в Карпатах, продовжували займатися мисливством у перiод, вiльний вiд польових робiт.

З давнiх часiв основним способом мисливства було колективне полювання зi списом, який мав крем'яний чи костяний наконечник. Винайдення лука i стрiл дало змогу полювати на вiдстанi.

Для вилову звiрiв та птахiв використовували самоловнi народнi пристроi. Найстарiшi за походженням ями (западницi) глибиною 1,6тАФ2 м, якi копали на звiрячих стежках. Зверху iх прикривали хмизом чи бур'яном, на днi часто вкопували один або кiлька загострених доверху кiлкiв. Ями призначалися для виловлення вовкiв, кабанiв, оленiв, козуль. На Полiссi використовували уду тАФ металевий стержень 15тАФ20 см з пружиною i трьома гаками на кiнцi, куди прикрiплювали м'ясо. Уду пiдвiшували, i коли вовк або лисиця хапали цю принаду, гаки застрявали в ротi. В Карпатах для ловлi ведмедiв та вовкiв використовували ВлслупуВ» тАФ два стовпи, мiж якими клали кiлька тяжких колод i принаду. Звiр, намагаючись дiстати принаду, зрушував сторожок i звалював на себе колоди.

РЖснували також спецiальнi вовкiвнi тАФ виплетенi з лози круговi лабiринти, куди вовк легко заходив, шукаючи принаду, а вибратися вже не мiг. На Полiссi для виловлення лосiв використовували слупу тАФ вiдрiзаний кусок круглого дерева з видовбаною в серединi дiркою у формi пляшки. Запхавши йогу в цю слупу, лось не мiг ii витягнути. На тхорiв, куниць, горностаiв та iнших дрiбних звiрiв ставили ВлпiдколодуВ», яка за будовою нагадувала слупу. Звiрiв та птахiв ловили такожза допомогою сiтох, петель, що встановлювали на стежках та водопоях звiрiв. Петлi ставили на ВлодушенняВ» та ВлпiдривВ». У першому випадку звiр сам затягував петлю, а в другому тАФ затягував зiгнуте та зачiплене за вершок молоде дерево, до якого прив'язували петлю. Намагаючись вирватися, звiр витягав вершок з-пiд сука iншого дерева, а це дерево, до якого прив'язана петля, л свою чергу випрямлялось i пiднiмало звiра над землею.

Сiтки були самоловними, тобто такi, в яких звiрина сама запутувалась, i пiдривнi, коли, потягнувши за шнур, мисливцi накривали або стягували краi сiтки, коли туди потрапляли звiр чи птиця.

З кiнця XVIРЖРЖ ст. використовували капкани (ВлзалiтВ») та рiзноманiтнi механiчнi пристосування. Наприкiнцi XVIII ст. з'являються спецiальнi мисливськi руiнницi з витим i висвердленим стволами, iло мали рiзнi назви тАФ крем'япки, крiс, шомполка, одностволка, двосгнолiм, куркiвка, беiкуркiвка. Шомполку з крем'яними запалами використовували сiльськi мисливцi до початку XX ст.

Борсукiв та лисиць могли також викурювати з iхнiх нiр або розкопувати. До вогнепальноi зброi i рiзних механiчних мисливських пристосувань було придумано чимало спецiальних знарядь тАФ ВлвабикiвВ», якi подiляються на види: роги, рiжки, дудки, пищики та iн. РЖмiтуючи голос звiра чи птаха, мисливець ВлвабикомВ» накликав на себе дичину. Найдавнiший спосiб пiдваблювання полягав у вмiннi iмiтувати звуки звiрiв i птахiв голосом i свистом. До способiв мисливства належать РЖ рiзнi форми маскування мисливця. В минулi часи з цiiю метою застосовували звiрячi шкури, зеленi гiлки дерев, трави тощо.

Для мисливства використовували рiзнi породи спецiально пiдготовлених собак. На сьогоднi окремi види промислових звiрiв повнiстю знищенi, а деякi на гранi знищення. Держава вживаi заходи щодо збереження та охорони тваринного свiту. В цьому планi важливу роль вiдiграють природнi заповiдники.

2. Рибальство

В письмових джерелах XIV тАФ XVI ст. рибна ловля, торгiвля рибою с одним з вагомих занять населення Украiни. Найбiльшими центрами рибальства були Днiпро та нижнi гирловi частини рiк пiвдня Украiни, Полiсся. За лiтописними даними ХНРЖ ст., рибу вивозили з нижньоi течii Днiпра, iнших мiсць Пiвнiчного Причорномор'я до Галицького князiвства. З Полiсся велику кiлькiсть риби транспортували в центральнi райони Польщi. На Подiллi, Волинi, в Галичинi вже з XIV ст. почали створювати водойми тАФ ставки для розведення риби. У XVтАФXVI ст. власники-шляхтичi вели активну внутрiшню та експортну торгiвлю рибою, у зв'язку з чим розвивалось i ставкове господарство. Рибу тАФ свiжу або засолену тАФ вiдправляли на продаж. Велике значення мало рибальство на землях Запорiзькоi Сiчi. Щороку тут Влкидали лясиВ», тобто розподiляли риболовецькi й мисливськi угiддя мiж куренями. Риба як джерело харчування для вiйська посiдала перше мiсце. Одночасно чимало риби запорожцi продавали або вимiнювали на необхiднi речi.

В перiод феодалiзму селяни за право займатися рибною ловлею вiддавали феодалу частину вилову або платили грошовi повинностi, давали транспорт для доставки риби, коноплi та льон для виготовлення сiток. У Карпатах селянам забороняли ловити рибу в гiрських рiках, якi належали князям.

Для збереження рибних запасiв застосовували заборону, засновану на звичаiвому правi. Так, заборонялось ловити рибу пiд час нересту або пори ii нагулу. Цього суворо дотримувались запорiзькi козаки.

Розвиток капiталiзму вплинув на органiзацiю риболовного промислу. З'явилися орендарi, якi за домовлену цiну брали на вiдповiдний термiн водний басейн, ставки, озера i органiзовували ловлю риби та ii продаж. Транспортували сушену рибу у спецiальних мажах, солену тАФ в бочках, а на Полiссi живу рибу перевозили спецiальними суднами в Польщу.

Найдавнiшим способом вилову риби було печерування (руками). Потiм винайшли снастi, плетенi з лози у виглядi кошелiв, верш, а також крючки й блешнi. Починаючи з неолiту, рибу ловили сiтями. До тих же часiв належить i використання ятеря. Ще тодi широкого застосування набули рiзнi способи перегороджування вузьких рiчок, рiчкових рукавiв i заток частоколом (ВлзаколиВ») i очеретом з утворенням вузьких проходiв, в яких i виловлювали рибу вершами, ятерями, сiтями, зокрема пiд час ii весняного нересту або осiннього вiдпливу на глибокi мiсця.

На Украiнi вiдомi способи iндивiдуального i парного вилову риби гарпуновидними списами i остенями (осторогами), оснащеними 3 тАФ 8 зубцями, тачковими самоловами, переметами, кормаками, бреднями (ВлбродакамиВ»), тканнцями (ВлтоптухамиВ»), ковбешами (ВлковбенямиВ»), хватками, самками, пiдсаками, передками (снасть для пiдводного лову) та iн. Всi цi способи, крiм гарпунного, збереглись до наших днiв.

Деякi з цих способiв, наприклад, перегороджування рiчок частоколами, ловлення риби вночi остенями з пiдсвiчуванням i без пiдсвiчування пiд час нересту, саками, тачковими снастями, що мають примiтивний хижацький характер, побутують ще на Полiссi. Характерним для цього регiону i широке розповсюдження ловлi риби неводами-бреднями. Гачковi снастi на Полiссi до недавнього часу не використовували.

До знарядь колективноi ловлi належать волоки, косяки (великi сiтi), мережi i неводи. Волоки тАФ великi сiтi, для закидання яких необхiдно кiлька чоловiк. Неводи тАФ спецiальнi волоки, пристосованi переважно для пiдводноi ловлi риби взимку. РЖснують спецiальнi способи ловлi сомiв, осетрових, язiв, угрiв, жерехiв, в'юнiв i т. д.

З рибною ловлею на рiках пов'язане виготовлення човнiв, якi в рiзних мiсцях Украiни мають локальнi назви.

3. Вироби з дерева

Обробка дерева тАФ важливе i необхiдне заняття населення, починаючи вiд будiвництва житлових, господарських споруд i закiнчуючи необхiдними речами домашнього вжитку (бочки, миски, ложки i т. д.), виготовленням засобiв транспорту: фiр, саней, лодок, барж тощо. Сiльськi ремiсники по обробцi дерева користувались обмеженими засобами працi: сокирою, ножем, пилкою, яка ввiйшла в побут у XVIII ст., та iн.

Процес обробки дерева подiляли на декiлька стадiй. Спочатку дерево зрубували сокирою (пiзнiше його пiдрiзували пилкою), потiм розколювали на плахи або дошки, тесали. Крiм плах та дощок з круглого дерева робили кiсткове дерево (обтесане з чотирьох сторiн), тобто балки, крокви, якi йшли на будiвництво хат. Виникла професiя теслiв, котрi займались спорудженням житлових та промислових будiвель.

З XVI ст. розпочинаiться масове будiвництво тартакiв, що працювали за допомогою води. Одночасно з тартаками основну масу дощок i балок виробляли ручними пилами.

У великих масштабах розгорнулось виробництво будiвельних дерев'яних матерiалiв у районах Украiнських Карпат та Полiсся, якi не тiльки забезпечували внутрiшнiй ринок, а йшли також на експорт. Характеризуючи лiсову господарку перiоду феодалiзму, В. Лозинський писав: ВлЦiлi лiси плили до Гданська з польського дерева. Будувались флоти: ганзенськi, англiйськi, голландськi. Решта йшла на ванчоси, клепки, фальби i найбiльше тАФ на попiлВ».

У XIX ст. чимало будiвельних матерiалiв направляли Днiстром до Чорного моря.

У деревообробних промислах чiльне мiсце посiдало боднарство, тобто виробництво з клепок бочок, цебрiв, хлiбних дiж, вiдер рiзних форм, бодень, скринь. Боднарство як самостiйна галузь народного промислу було розвинуте на Прикарпаттi у зв'язку з транспортуванням солi. Бочки виробляли декiлькох гатункiв: скарбовi, вендичнi, ординацiйнi, з уторами. Найповнiшi данi про iх виробництво маiмо з 1773 р.

На Прикарпаттi та в Карпатах найбiльше виробляли ТСонти i драницi. Технiкою цього виробництва володiло все чоловiче населення. Ремiсник за день, наприклад, виробляв 5 кiп довгих або 6,6 копи коротких ТСонтiв. ТРонти та драницi продавали на внутрiшньому ринку i направляли на експорт в Угорщину i до Гданжа. Так, на кiнець XVIII ст. щорiчно у Гданськ вiдправляли вiд 15 до 24 тис. кiп ТСонтiв. Днiпром до Одеси в 1840 р. вiдправили 3615 000 ТСонтiв i 344 000 дранок. Як небезпiдставне стверджують деякi дослiдники, у Карпатах щорiчно виробляли мiльярди ТСонтiв.

Карпатськi та прикарпатськi селяни, якi впродовж столiть займались обробкою лiсоматерiалiв, стали добрими теслями, iх досвiд передавався iз поколiння в поколiння. Так, на початку XX ст. у с. Старi Богородчани з 900 чол. 350 були теслями та ТСонтарями.

Будiвництво рiчкових суден тАФ важливий народний промисел тАФ розпочалося в ранньому середньовiччi та припинилось у другiй половинi XIX ст., коли воно перейшло в руки капiталiстiв. Судна будували на Днiпрi, Днiстрi, Сянi, Бузi та iнших рiчках i притоках. Уже в часи Киiвськоi Русi слов'яни мали цiлком самобутнi, досконалоi конструкцii човни. Про це свiдчать лiтописи i ВлРуська ПравдаВ», де згадуються човни, насади, струги, кораблi та iн.

Запорiзькi козаки плавали на човнах-чайках або, як iх РЖде називали, байдаках. Основою чайки був видовбаний з верби або липи човен, обшитий дошками. Чайка досягала 60 футiв довжини, 10тАФ12 ширини i близько 12 глибини. До бортiв прив'язували обводку з очерету чи рогози, яка захищала човен вiд потоплення. Найпростiшою формою украiнського човна, яким користувались на невеликих рiках та озерах рибалки, був човен, видовбаний з одноi суцiльноi колоди.

У XVI ст. для перевезення вантажiв та людей на рiках Украiни використовували рiзноманiтнi типи човнiв тАФ дубаси, шкути, комеги, пiвком'яги, галери. Через рiки перевозили людей та вантажi паромами.

Торгiвля не могла обiйтися без рiчкового транспорту, тому, починаючи з XVI ст., розпочинаiться масове будiвництво рiзних типiв суден. Однак для цього в свою чергу необхiднi були спецiальнi будiвельнi матерiали тАФ борти, дранки, карпаки та кривулi. Борти тАФ бруси довжиною 17тАФ22 см, товщиною до 8 см тАФ виготовляли з ялицi, сосен, смереки, рiзали ручними пилами з дерев, якi мали дiаметр щонайменше 65 см. Карпаки виготовляли з ялицi, сосни, смереки; вони мали внизу дiаметр 13тАФ30 см, довжину 3тАФ4 м. З карпакiв виготовляли основу судна, а з бортiв тАФ дно та борти.

Досить складна справа тАФ заготовлення карпакiв. Насамперед треба було знайти дерево без сучкiв та галуззя висотою 8тАФ9 м. Робiтник вилазив на верх дерева i свердлив його до середини. Переконавшись, що воно доброякiсне, його викопували. В люстрацii Старосiльськоi солеварнi у 1565тАФ1566 рр. зазначено: адмiнiстрацiя купуi шкути у шляхти, за якi платить по 15, 18, 20, а за деякi тАФ 25 гривен. Шкути шляхта виробляла у власних лiсах, а в пiдданих купували дешевше тАФ по 13тАФ14 гривень.

Найбiльше суден у XVIтАФXVII ст. будували на рiках басейну Чорного моря. Але так само був поширений промисел на рiках басейну Вiсли. Ось яке повiдомлення про цей промисел на рiчцi Сян 1775 р.: ВлВсi спекулянти, якi живуть коло рiки Сян, в тому числi i ярославськi мiщани, живуть тiльки з будiвництва суден, за якi отримують значнi прибуткиВ». Так, за неповними даними, тiльки до Гданська у 1771 р. направлено 527 шкут, 101 комегу, 97 галер, 26 бикiв. Судна будували i на р. Вiслi. Коли на початку XIX ст. виникла торгiвля з пiвднем Украiни, то в басейнi р. Днiстер щорiчно будували близько 500 галер, значна кiлькiсть яких призначалась на продаж.

Дерево, крiм суден, сплавляли плотами тАФ тратвами, дара-бами. Щорiчно до Гданська в середньому вiдправляли близько 277 плотiв. Тiльки в 1835 р. на пiвдень Украiни Днiстром сплавлено 159 плотiв та 6 паромiв з деревом.

Важливу роль у середньовiччi вiдiгравав попiл. Його використовували для вибiлення полотна, оброблення шкiри, виробництва мила, фарб. Випалювання попелу набуло масового характеру в Карпатах та Прикарпаттi. Щорiчно вивозили у Гданськ 14000тАФ23 000 бочок попелу. З нього виробляли поташ, для чого будували спецiальнi виробничi примiщення. Про зростання виробництва поташу свiдчать такi данi: якщо в 1772 р. до Гданська вiдправлено 21000 бочок поташу, то в 1795 р. тАФ 140 000.

Селяни випалювали вугiлля, спочатку у незначнiй кiлькостi, необхiднiй для виплавлення болотноi залiзноi руди в димарнях та для ковальських майстерень, а починаючи з другоi половини XVIII ст.тАФ масово. Сам процес випалювання не був простим i вимагав вiдповiдних знань та досвiду. Якiсть вугiлля залежала вiд породи дерева. Найкращим деревом був явiр та граб, з яких випалювали бiльше вугiлля, нiж з берези, вiльхи, сосни та смереки. Випалюванням вугiлля займались люди, котрi жили в селах, розташованих недалеко вiд залiзних гут. Так, у 1846 р. тiльки для залiзних гут випалено 868 000 м³ вугiлля.

Немаловажне значення мало виробництво смоли, яке було поширене там, де росла сосна. Смолу використовували при будiвництвi суден, а також шевцi, римарi, боднарi. Також направляли на експорт. Про виробництво смоли досить образно писав Т. Т. Рутковський: ВлВеличавий нiчний вигляд цього вулкану вогню, бухаючи з печi, в яку перед тим вложили переважно до 465 дерев, а для його погашення приготовили 750 фiр гною, частково торфу. РЖ коли починають гасити вогонь, то червоний стовп його перемiшуiться з чорною хмарою диму i i величавим, а коло нього 215 скачучих робiтникiв в личаках кидають у вогонь гнiйВ». Важливим деревообробним промислом було стельмахування тАФ виготовлення возiв, полозiв для саней i т. д. Тут вiз та сани вважалися основним транспортним засобом i виготовлялись вони без жодноi металевоi деталi.

Для сiльських стельмахiв iснувала феодальна ВлвозоваВ» повиннiсть тАФ кожних чотири сiльських ремiсники давали на рiк одну пiдводу пановi. Для виготовлення воза стельмахи пiдбирали спецiальнi породи дерев, якi за формою пiдходили для виробництва окремих частин воза чи саней.

Найскладнiший технологiчний процес тАФ виготовлення колiс, тобто iх вигинання. Для цього будували спецiальну споруду з дерев'яних балок, шпари мiж якими ущiльнювали мохом та обмазували глиною, дах покривали дошками. Посерединi вставляли три балки для вигинання колiс, внизу будували пiч, над якою встановлювали довгий чан з подвiйним дном та отвором для виходу пари. Вiд печi проводили димохiд. Воду наливали ззовнi дерев'яним жолобом. Матерiал, що мав вигинатись, закладали в парню через вiкна, якi потiм старанно замазували. Через добу пiсля того, як у парнi розводили вогонь, можна було приступати до вигинання обводiв до колiс. РЖснували i меншi парнi, якi влаштовували в ямах.

У побутi тогочасного селянства переважали дерев'яний посуд, дiжки, вiдра, миски, ложки i т. д., якi виготовляли сiльськi ремiсники. Невiдомий автор у 1886 р. писав: ВлКолись не-раз приглядався, якi ярмарки вiдбувались в мiстах на Покуттi, на якi привозили вiд 8 до 10 пiдвод рiзного дерев'яного посуду i за кiлька годин все продавали. Перед 20 роками славились миски, виточенi з явора, клена, ясеняВ».

Виробництвом дерев'яного посуду найбiльше займались на Гуцульщинi. Мiсцеве населення знало про тi недоступнi гiрськi масиви, де росли великi явори, буки та кедри. Взимку двоi-троi гуцулiв брали з собою мiшок муки, сокири, долото i йшли будувати колибу. Один зрiзував дерева та виготовляв вiдповiднi деталi, другий iх обтесував, а третiй тАФ майстер тАФ тут же робив примiтивний токарний верстат, на якому виточував миски, мисочки i т. д. Коло Пiстина та Печенiжина з лiщини виробляли крiсла, столики, дивани, якi вивозили на продаж. У селах були майстри, якi виготовляли вулики.

4. Вироби зi шкiри

На Украiнi з овечоi шкiри шили одяг, з шкiри волiв, коней, свиней тАФ чоботи та виробляли iншi побутовi й господарськi печi. До XVIII ст. кушнiрства, гарбарства як окремого промислу не iснувало. РЖ кушнiрi, i шевцi самi виправляли шкiру, з якоi виробляли взуття, кожухи тощо. Найдавнiший спосiб виправлення шкiри полягав у покриттi ii дерев'яною корою. Тiльки в 1878 р. почали виправляти шкiру мiнеральними солями.

В описi майна шевця у 1649 р. згадане таке начиння: цебер шевський для гарбування, троi корит, бочки та дубова кора. В однiй посудинi лежали у водi сирi шкiри для очищення вiд бруду та кровi, в iншiй тАФ iх полоскали в кваснiй водi з висiвом муки та ячмiнного солоду. В спецiально вкопаних у землю дерев'яних кадках заливали розчином з дубовоi кори, добавляючи березову. Були ще й iншi прилади до гарбування.

Овечi шкури просушували, потiм вiдмочували у звичайнiй водi в ямах-копанках. Далi уламком коси зiскрiбали мiздрю i знову вимочували 9тАФ12 днiв у квасi. Пiсля вимочування шкiру просушували, знизу намазували глиною i трохи змочували квасом, а потiм розминали (ВлключувалиВ») за допомогою дерев'яного ВлключаВ», яким тягли по шкiрi. Нарештi шкiру натирали крейдою i знову вичищали вiд мiздрi за допомогою ВлскафиВ».

Пiсля оброблення шкiр кушнiри, шевцi та римарi приступали до виготовлення вiдповiдних речей. На вiдмiну вiд полотняного одягу, який шили майже всi жiнки, кушнiрством займались сiльськi ремiсники. Були й мандрiвнi кушнiри, якi ходили по селах i шили кожухи.

Певна увага придiлялась на Украiнi обробцi рогiв, з яких виробляли ручки, гребiнцi, рiжки для зберiгання пороху мисливцями тощо.

5. Гончарнi вироби

Гончарнi (керамiчнi) вироби тАФ ужитковий посуд, культовi, декоративнi речi, елементи архiтектури, забавки тАФ мають на Украiнi давнi традицii. Найпростiшi з них, за свiдченням археологiчних знахiдок,тАФ корчаги тАФ посуд на рiдину, страву i т.д. з'явилися в епоху неолiту. Всесвiтньо вiдомою i трипiльська керамiка з ii характерним спiралеподiбним орнаментом. Як з'явилися першi гончарнi речi, достеменно не вiдомо, але з-помiж рiзних припущень найiмовiрнiше те, що все починалося з лiпленого посуду, або плетеного кошика, обмазаного глиною, якi випадково потрапили чи свiдомо були поставленi на вогнище. Територiя Украiни, як вiдомо, дуже багата на родовища придатноi для гончарства глини.

Тисячолiттями гончарство було допомiжним заняттям. Вiдокремившись вiд землеробства (це збiгаiться з освоiнням гончарного круга, а за часом тАФ з початковим етапом давньокиiвськоi держави), воно мало неабиякий вплив на суспiльний прогрес. Поступово гончарство створюi солiдний пласт народноi культури, де вiдображаються економiчнi, соцiальнi, свiтогляднi та естетичнi уподобання украiнського народу. Розвиток виробничо-товарних вiдносин привiв до виникнення цехiв. У Львовi цех гончарiв створено вже на початку XVI ст. Найбiльш вiдомими центрами гончарного виробництва на заходi Украiни були в XVIтАФXVIII ст. Городок, Яворiв, Миколаiв, Старий Самбiр, Коломия та iн. Про обсяг посуду, виробленого з глини, свiдчить той факт, що гончар, який забезпечував iснування сiм'i своiю працею, щорiчно вивозив на продаж до 20 возiв власних виробiв, переважно посуду. Такий посуд був популярний не тiльки в нижчих та середнiх верствах суспiльства. На прийомi у Б. Хмельницького, наприклад, окремi страви подавали у глиняних розписних мисках. Посуд, як i кахлi для печей, облицьовувальнi плитки з розписним, рельiфним декором особливо масово виробляли на територii Украiни в XVIIтАФXVIII ст. Своiрiдним центром виготовлення таких кахель було м. РЖчня на Чернiгiвщинi. Вiдомi й iншi мiсця гончарного промислу: на Киiвщинi тАФ Василькiв, Дибинцi, Канiв; на Волинi тАФ Володимир-Волинський; на Полтавщинi тАФ Опiшне, Хижняки, Хомутець, Глинськ, Малi Будища; на Подiллi тАФ Бубнiвка, Смотрич, Бар, на Гуцульщинi тАФ Косiв, Пiстинь i т. д.

У цих осередках водночас працювало чимало гончарiв. Наприклад, в Спiшному в 1786 р. iх налiчувалося 250, а на початку XX ст. у Чигиринському повiтi тАФ понад 800, Канiвському тАФ 450.

За формами, оздобленням, частково i технологiiю виробництва керамiчного посуду, гончарних виробiв взагалi на Украiнi можна визначити окремi зони: наприклад, Надднiпрянщина, Подiлля, Гуцульщина i т. д., якi, в свою чергу, подiляються на меншi. Так, на Надднiпрянщинi вiдрiзняються мiж собою Киiвська та Черкаська, на Подiллi тАФ схiдна i захiдна. Крiм цього, неповторнiстю форм, декором вирiзняються й окремi осередки, наприклад, Опiшне, Смотрич, Косiв, а в них, в свою чергу, iндивiдуальним ВлпочеркомВ» тАФ окремi майстри, зокрема О. Бахматюк. В. Шостопалець, П. Цвiлик. Перший створив кахлi з неповторними за багатством сюжетами, вiзерунками, другий тАФ фiгурний посуд, П. Цвiлик прославилася багатством створених форм i декором.

На всiй Украiнi здавна побутував керамiчний, переважно полив'яний, посуд у формi рiзних звiрiв, птахiв, людей. Особливо розповсюджений був вiн у XVIII ст. Керамiчний фiгурний посуд, скульптуру, що призначалася для прикрашування житла, робили тiльки окремi майстри. До найвiдомiших належали РЖ. Гончар (1869тАФ1944), О. Желiзняк (1904тАФ1963) з Чернiгiвщини, Ф. Олексiiнко з Киiва. Дещо окремим видом i глиняна забавка, ii робили майже всi гончарi, зберiгаючи традицiйнi форми. Давнiм центром виробництва глиняних iграшок була Стара Сiль (Львiвщина, недалеко м. Самбора).

Здавна, зокрема на Черкащинi, Житомирщинi, Львiвщинi (Гавареччина), побутував так званий димлений посуд. Темно-сiрий, аж до чорного, його колiр тАФ результат спецiальноi технологii, суть якоi зводилася здебiльшого до створення без-кисневого середовища в печах пiд час iх випалювання.

Гончарне виробництво як вид допомiжного промислу на Украiнi нiколи не припинялося, хоча в рiзнi iсторичнi перiоди його роль у забезпеченнi добробуту сiм'i майстра була неоднаковою. Технiчний прогрес, масовий випуск фабрично-заводськоi продукцii призвiв до того, що в останнi десятирiччя такi вироби практично витiснилися з повсякденного вжитку. Деякi гончарi свою продукцiю тiльки частково збувають в середовищi, де живуть,тАФ здебiльшого переходять на виробництво сувенiрiв або ж речей на виставки чи замовлення музеiв, салонiв художнього фонду тощо.

6. Вишивка

Вишивка тАФ феноменальне явище в художнiй творчостi украiнського народу, ii витоки сягають глибини вiкiв. Фрагментарнi зразки давньокиiвського вишивання на шкiрi та тканинi дiйшли до нас з X тАФ XI ст. З первiсного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрiбно було добре знати. Вiдомо, що таку школу, очевидно, першу на украiнськiй землi, у XI ст. органiзувала сестра Володимира Мономаха Ганна. В нiй навчали майстринь, котрi вишивали речi церковного вжитку, князiвський одяг тощо. У XVIтАФXVII ст. успiшно дiяли промисли гаптування в Киiвi, Чернiговi, Корцi та iнших мiстах. У Львовi вишивальний цех створений у 1658 р. Численнi такi майстернi були в XVIIIтАФXIX ст. при монастирях, помiщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники, наволочки та iн. Цi вироби здебiльшого призначалися для продажу. Поступово формуються значнi вишивальнi центри, наприклад, у селах Григорiвцi на Киiвщинi, Качанiвцi тАФ на Чернiгiвщинi, Клембiвцi тАФ на Подiллi i т. д. Такими центрами в Карпатах стають Вижниця, Косiв, Космач тощо. У другiй половинi XIX ст. знову виник iнтерес до народного, нацiонального вишивання i не тiльки компонентiв одягу, хатнього вжитку, а й атрибутiв, символiки. РЖ саме цей перiод виявився своiрiдним пробним каменем для справдi народноi, традицiйноi вишивки,тАФ вона вистояла пiд тиском штучних псевдонародних зразкiв, не притаманного iй призначення. Але не змогла витримати прессiнгу ринку. Ручне вишивання як основа iснування такого виду народного художнього промислу не могло бути конкурентноздатним з промисловiстю. Намагання рiзних товариств, органiзацiй, установ (наприклад, ВлПросвiтиВ», земств, рiзних шкiл, курсiв при них) щодо збереження та дальшого розвитку цього виду народноi художньоi творчостi не могли дати бажаних результатiв у конкурентнiй боротьбi з промисловим виробництвом.

Проте вишивка не зникла з життя народу, як i не нiвелювалася його душа, естетичнi уподобання. Основне призначення вишивки тАФ прикрашувати одяг, iнтер'iрно-обрядовi тканини тАФ зумовило ii виживання i дальший розвиток. Вона стала майже виключно домашнiм заняттям, i хоч iснували вишивальнi фабрики, наприклад iм. Лесi Украiнки у Львовi, та дешеве фабричне полотно все бiльше замiнювало тканини домашнього виробництва, вишивка традицiйно тримаiться на iндивiдуальнiй творчостi, дуже повiльно переходила вона на перкалi, шовк та iншi тканини промислового виробництва. РЖ навпаки, фабричнi рiзноколiрнi нитки,тАФ заполоч, волiчка, гарус i т. д. у народних вишивальниць користувались зростаючим попитом.

Кiнець XIX тАФ початок XX ст.тАФ це перiод, коли вишивка набула масового застосування на жiночому i чоловiчому одязi. В цей час локальнi стилiстичнi, художньо-технiчнi прийоми вишивання, образний, орнаментальний лад набувають чiтко означених рис. Наприклад, вишивка з рослинного орнаменту червоного, синього, зеленого, жовтого кольорiв Яворiвщини на Львiвщинi i монохромний (чорний), часто геометри-зований, орнамент Сокальщини в цiй же областi. Багата на вiдмiнностi мiсцевого характеру гуцульська вишивка, наприклад, оранжево-жовта космацька з суто геометричним орнаментом вiдрiзняiться вiд надднiпрянськоi з розвиненим рослинним i т. д. Украiнська вишивка знаi також зооморфнi, антропоморфнi та орнiтоморфнi мотиви (зображення звiрiв, людей, птахiв). Неповторнiстю композицiй, орнаменту, колориту характеризуються вишивки Полiсся, Бойкiвщини, Подiлля, Полтавщини. Часто вони i своiрiдним ВлпаспортомВ» для вишитих речей (наприклад, сорочок). Вже в кiнцi XIX тАФ на початку XX ст. вишивальницям на Украiнi були вiдомi понад 100 художньо-технiчних прийомiв вишивання, хоч столiттями iснувало два основних методи нанесення вишивальними нитками стiбкiв на тканину тАФ двостороннiй i одностороннiй. На всiй територii Украiни широко було вiдоме мережання, однак окремi регiони мали своi особливостi в застосуваннi цiii технiки.

Сучасна вишивка тАФ це, насамперед, вироби пiдприiмств художньоi промисловостi. Вони i в Косовi, Львовi та iнших мiстах, де у спiвдружностi з художниками-професiоналами, яких готуi, наприклад, Львiвський iнститут декоративно-прикладного мистецтва, працюють майстри, котрi отримали професiйну пiдготовку у вiдповiдних училищах, наприклад, Львiвському, Вижницькому, Кролевецькому, Решетилiвському художнiх училищах чи Косiвському технiкумi. Вишивкою займаються в системi рiзноманiтних товариств, переважно жiночих. Тут ретельно ставляться до давнiх традицiйних зразкiв, мотивiв та прийомiв вишивання. Це найбiльш активнi учасники. рiзноманiтних виставок. Вишивка все бiльше мiсця займаi у виготовленнi новоi державноi атрибутики, в iнтер'iрах вiдновлюваних i новостворюваних храмiв, створеннi костюмiв для ансамблiв, iндивiдуальних тощо.

7. Ткацтво

Виготовлення найпростiших тканин зародилося вже на перших ступенях iснування людськоi спiльностi. На землях Украiни ткацтво було вiдоме вже в перiод Трипiльськоi культури. Саме до цього перiоду вiдносяться найдавнiшi знайденi археологами такi прядильно-ткацькi знаряддя, як глинянi пряслиця та грузила. Очевидно, iснував уже вертикальний ткацький верстат тАФ кросна. Вiдомостi про тогочасну тканину (IIIтАФРЖ тис. до н. е.) можуть дати глинянi статуетки та полiхромна керамiка. Знаряддя, технiка ткання постiйно, хоч i надзвичайно повiльно, оскiльки були детермiнованi натуральним господарством, все ж таки вдосконалювалися. Киiвська Русь (зокрема. Захiдна Волинь) вже знала ткацький верстат горизонтального типу. Ткали не тiльки технiкою простого переплетення, а й складнiшого тАФ комбiнованого. Лiтописи XтАФXII ст. вказують на виробництво тканин з льону i конопель. З вовняних шили свити, опанчi, серм'яги. Тканини декорували технiкою вибивання (кам'янi штампи-печатки XIтАФXII ст. з Чернiгiвщини). Орнамент близький до того, що i на фресках Софii Киiвськоi та був у Десятиннiй церквi. Ткачi, котрi працювали в селах, найчистiше поiднували своi заняття з працею на землi. Виробляли переважно полотно на сорочки, хустки, постiль тощо. Розвивалося й виробництво вовняних тканин, з яких шили верхнiй одяг (гуглi, чуганi i т. д.). Це було домашнi ремесло. Воно збереглося упродовж вiкiв i подекуди (пiвнiч Полiсся, окремi райони Карпат, окремi мiсцевостi над Днiстром) тривало до середини XX ст. Водночас вже з IX тАФ X ст. з цiii категорii ткачiв вiдокремлюються тi, котрi працюють тiльки на ринок. Перевиробництво, тобто виготовлення тканин бiльше, нiж на них було замовлень у даному селi, призвело до виникнення поселень ткачiв бiля феодальних володiнь, монастирiв, мiст. Часто майстри-ткачi, маючи зобов'язання перед феодалами, користувалися певними привiлеями. З XVI ст. було вiдоме ВлдвiрськеВ» ткацтво.

Ткачi обслуговували феодала, а згодом працювали на ринок. Пiзнiше такi майстернi були органiзованi на кшталт мануфактур (наприклад, у Рогатинському та Галицькому староствах). Уже в XIIIтАФXIV ст. майстри володiли складною технiкою узорного ткання i плетiння, що вимагало чималих знань i певноi майстерностi. В XIVтАФXV ст. ткачi оселялися бiля мiст, торгових шляхiв, феодальних замкiв, у монастирях. В мiстах вони почали об'iднуватися в цехи: 1376 р. цех утворився в Сам-борi, 1445 р.тАФ Львовi, вiдтак у Дрогобичi, Киiвi, Судовiй Вишнi i т. д. Статут Львiвського ткацького цеху був настiльки досконалим, що його брали за основу новостворюванi ремiсничi об'iднання в iнших мiстах, наприклад, у Кам'янцi-Подiльському. Львiвський цех виробляв переважно полотно, скатерки, рушники, сорочки, перемiтки, якi потрапляли на мiсцевий ринок i на експорт. У Львовi та iнших мiстах постiйно iснував прошарок позацехових ремiсникiв, так званих партачiв.

Економiчний розвиток мiст, торгiвлi зумовив поступове витiснення цехiв бiльш удосконаленою формою органiзацii виробникiв тАФ мануфактурою. В XVIIтАФXVIII ст. вони майже повнiстю витiснили iх з мiст. Важливу роль в економiчному життi вiдiгравали суконнi та полотнянi мануфактури, наприклад, Жовкiвська, Залозецька, Сокальська (Львiвщина), Мань-кiвська (Хмельниччина). З початку XVII ст. на Украiнi виникають мануфактури з виробництва шовкових та золото-литих (з золотих та срiбних ВлтягнутихВ» ниток, зокрема, так званi слуцькi пояси) тканин. Славилася Бродiвська шовкова мануфактура, яка спочатку працювала на привознiй (з РЖспанii, РЖталii i т. д.) сировинi, а з

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada