Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян

План.

1. Вступ

2. Народнi знання

а. Народний календар

б. Космогонiя та астрономiя

в. Метереологiя, грунтознавство

г. Метрологiя i математика

д. Мораль, етика, народна педагогiка

е. Медицина та ветеринарiя

3. Свiтогляднi уявлення

а. Людина, доля, душа

б. Демонологiя

в. Довколишнiй свiт

4. Висновок

5. Лiтература

1. Вступ

Становлення народно-традицiйноi культури украiнцiв тривало довгi столiття. Щоб витворитися у культурно-побутове, традицiйно-виробниче, моральне, духовне явище, яке сприймаiться усiм народом, стаi його суттю, вiдбувався складний процес добору.

Ця традицiйна культура тiсно пов"язана з природними умовами, iсторичним буттям народу, способом його життя, дiяльнiстю, характером, психологiiю. Вона виражена в рiзних формах: матерiальнiй (будiвлях, знаряддях працi, ремеслах, саморобних засобах транспорту, одязi, iжi) i духовнiй (звичаях, творах усноi народноi таорчостi, обрядах, традицiйних знаннях, мистецьких виробах тощо).

Предметом даноi роботи i, безперечно, наш народ з його прадавньою культурою, цебто надто специфiчним ставленням до душi та тiла свого; з високою його загальною духовною культурою, пильнуванням працi та вiдпочинку, довколишнього свiту; спадкоiмними традицiями, пошануванням цих традицiй уже як норм життя, спiвжиття та буття роду, етносу, нацii.

Ця робота маi на метi: увiйти у надзвичайно цiкавий та дещо таiмничий духовний свiт наших предкiв; та розглянути не лише узагальненi сторiнки емпiричних пiзнань та уявлень, а окремi роздiли тАУ де освiтлюються бiльш чи менш детальнi, вже складовi частини цих дивних i давнiх знань та вiрувань, спадкоiмноi мудростi украiнцiв.

Структура данноi курсовоi роботи вмiщуi в собi: вступ, два параграфи з пiдпунктами, висновок та перелiк використаноi лiтератури.

У вступi автор перераховуi складнi процеси та взаiмодii тих чи iнших питань, найважливiших саме для украiнцiв; та обумовлюi життiздатну актуальнiсть обраноi теми, пiдкреслюючи значущiсть i вагоме мiсце в етнографiчнiй науцi.

До першого параграфу, що перераховуi народнi традицiйнi знання увiйшли: народний календар тАУ як першооснова, знання та уявлення про свiтобудову, розташування небесних свiтил, органiзацii Всесвiту; закономiрнi зв"язки явищ навколишньоi дiйсностi, ТСрунтознавство, народна медицина та ветеринарiя. Процес трудовоi дiяльностi людини через умовне окреслення мiр часу, довжини, обсягу тощо. Та народне виховання з головними чинниками моралi та етикi.

Другий параграф визначаi ставлення людини до себе, до iнших людей, до свiту. Розкритий свiтогляд людини, що охоплюi знання, переконання, прагнення та сподiвання. Давнi уявлення про демонiчний свiт. Та призма пiзнання довколишнього свiту.

В заключнiй частинi роботи автор придiляi увагу висновку до якого дiйшов завдяки написанню цiii теми, перераховуi вiковi здобутки пращурiв та перевтiлення емпiричних знань та уявлень народу у сучасний осередок, як найголовнiшу ТСалузь.

Отже, названа праця тАУ це освiтлення загадкових таiмниць минулого у фокусi сучасного бачення предмету украiнськоi мудростi: теоретичному, iсторичному, фiлософському, релiгiйному, використання величезного всеосяжного арсеналу цiii мудростi.

2. Народнi знання

Дивовижною сферою народно-традицiйноi культури i знання, набутi у процессi тривалого спостереження за явищами природи, виробничого i життевого досвiду. Перебуваючи в оточеннi непiзнаноi природи, люди ,однак, осягали закономiрнiсть i взаiмозумовленнiсть багатьох явищ. Рацiональнi знання переплiтались iз системою вiрувань i уявлень. Усе це разом формувало своiрiдне середовище, де органiзовувалося буття людини.

а. Народний календар

РЖсторично так склалося, що переважна бiльшiсть наших предкiв займалися землеробством. Лише жителi Карпат та Полiсся спецiалiзувалися на лiсопромислах, звiроловствi й тваринництвi. Проте i тут був значний вiдсоток рiльництва. Вирощуючи культурнi злаки, випасаючи худобу тощо, селянин фiксував усi атмосфернi змiни з огляду на позитивних чи негативних впливiв на результати його працi. Саме цi обставини i змушували селян виробити сукупну систему вiрувань, прогнозувань i фахову освiту тАУ народну мудрiсть звести до певноi системи, яка б мала практичну користь. Власне це завдання i виконував аграрний календар тАУ неписаний кодекс рiльника. Регламентацiя пристосовувалася до певних календарних подiй. Аграрний календар регламентував строки посiву та глибоке розумiння технологiй вирощування культурних рослин. Так, наприклад, льон i коноплi тАУ технiчнi культури, дозволялося висiвати лише у другiй половинi травня (зi значною коррекцiiю для клiматичних поясiв) i тодiж приступали до обробiтку грунту пiд гречку, сiвба якоi закiнчувалася на РЖвана Купала (на Полiссi).

Поряд з народним побував свiтський, а з запровадженням християнства i церковний календар. Лише згодом календарi поiдналися. Основною одиницею був рiк. Для украiнцiв символом став тАУ вiнець. Вiнцем називався i останнiй мiсяць в народному аграрному календарi. Звiдси, очевидно, i бере початок прислiв"я тАУ "Прийшов вiнець тАУ року кiнець". Вiдтак рiк у людськiй уявi тАУ це своiрiдна мiкровiкова одиниця, тобто вiнець, ланцюжки якого незмiнно повторюються.

В свою чергу календарний рiк подiляiться на чотири пори року тАУ зиму, весну, лiто i осiнь. А взагалi рiк мав 12 мiсяцiв i кожен з них мав власну назву, прив"язану до тих чи iнших робiт, найчастiше до хлiборобних.

Через клiматичнi умови пори року розпочиналися неоднаково, оскiльки час оранки, сiвби чи жнив в певних мiсцевостях (Карпати, Поднiпров"я, Подiлля чи степова частина Украiни) був iндивiдуальним. Так, наприклад, хлiборобська весна розпочиналася наприкiнцi березня, коли пiдсихали пагорби тАУ засiвали вiвсом та ячменем. У Карпатах на початку квiтня сiяли горох, боби i тiльки пiсля того, зоравши землю, засiвали яровою пшеницею або житом. Але спiввiдношення з церковними святами все ж таки поiднувало всю территорiю Украiни: "по Великодню", "по Рiздву", "на Спаса", "на РЖвана", "РЖллi день", "на Купала" тощо.

Так, аналiзуючи назви мiсяцiв за рiзними регiонами, можна простежити дiяльнiсть украiнцiв у сiльському господарствi, клiматi, суспiльствi, культурi тощо.

Березень тАУ березоль, сочень, з гiр потоки, зимобор; Квiтень тАУ цвiтень, дзюргальник, лукавець, снiгогiн; Травень тАУ май, травник, пiсенник; Червень тАУ червець, хлiборост, рiзноцвiт, кресник; Липень тАУ липець, сiнокiс, косень, макiвка лiта; Серпень тАУ хлiбочол,рiзносол, жнивець, копень, спасiвець; Вересень тАУ вереснець, ревун, зоревник, хмурень, "бабине лiто"; Жовтень тАУ костричник, свадебник, позимник, листопад, грязник; Листопад тАУ падолист, грудень, напiвзимник, братчиком; Грудень тАУ мочавець, солоноворот, андрiiць, стужайло; Сiчень тАУ просинець, перезим"i, трiскун, снiговик; Лютий тАУ крутень, бокогрiй, криводорiг, снiжень, громник, казибрiд.

Мiсяць подiлявся на чотири тижнi. Уже у Трипiльськiй культурi на украiнських землях iснував семиденний тиждень, вiн, доречi, був поширений серед усiх пелазгiв аж до Малоi Азii, а також у iгипетських жрецiв. Кожних сiм днiв вiдбувалася змiна фази мiсяця. Також семиденний тиждень добре узгоджуiться з психо-фiзичними ритмами людського органiзму. А вiдтак спостерiгаються змiни в жттiдiяльностi людей, тварин, рослин.

Щодо днiв тижня нашi предки теж мали своi уявлення.

Недiля перебуваi пiд знаком сонця. Богиня Недiля користувалася великою пошаною в украiнцiв, ii уявляли в образi дiвчини тАУ красунi з довгим золотавим волоссям тАУ це Сонячна панна, донька святоi П"ятницi (або богинi роду тАУ Баби Яги). Вiрили, що людина яка народилися в недiллю буде щаслива, гарна, здорова.

Понедiлок тАУ присвячений Мiсяцю, уявляли свiтловолосого юнака, стрункого та блiдолицього. Оскiльки мiсяць змiнюiться тАУ непостiйний, тому в понедiлок нiчого важливого не робили. А за звичаiвим правом у цей день жiнки звiльнялися вiд важкоi роботи i навiть вiд подружнiх обов"язкiв. Понедiлок тАУ важкий день, або чоловiчий день.

Вiвторок тАУ "вторий" або другий день тижня. Це легкий та щасливий день.

Середа тАУ "третiйник", в серединi тижня. День жiночий. В цей день можна робити все i в хатi, i на городi.

Четвер тАУ "четвертий", або день Перуна. Починаючи з Чистого четвера неможна було виiзжати в дорогу, виварювати бiлизну. Зате останнiй четвер мiсяця був сприятливим для лiкування.

П"ятницю тАУ уявляли лiтньою жiнкою з вiнком на головi. Кожна п"ятниця i поминальним днем, неможна шити, працювати з веретеном, щоб не проколоти душi померлих. Жiночий день.

Субота тАУ також жiночий день. Стара назва "со + битii" тАУ тобто "буття (молiння) разом". В цей день вирушали до своiх святинь, поспiлкуватися з людьми та Богом.

б. Космогонiя та астрономiя

Знання i уявлення хлiбороба про свiтобудову i розташування небесних свiтил покладено в основу як астрономiчного так i народного календарiв, а також припущень щодо органiзацii Всесвiту. Згiдно з давнiми уявленнями, свiт складався iз Землi, яка начебто трималась у морi-океанi на трьох китах, Сонця, Мiсяця i, що найважливiше, - семисферного Неба, де у вiдповiдному порядку розташованi усi свiтила. "Сьоме небо" служило мiсцем перебуванням богiв, тому i вираз "сьоме небо" набув у народнiй творчостi чогось недосяжного, казкового i загадкового.

Вiдповiдно до мiсця розташування на небосхилi Сонця люди дiлили рiк на пори року. Назва небесного свiтила тАУ Мiсяць тАУ збiгаiться з календарним термiном, що означаi дванадцяту частину року. Отже, десь у глибинi вiкiв основою подiлу року на мiсяцi було спостереження сходу i заходу Мiсяця на небi. Бiльшiсть селянства, незважаючи на те, що в Украiнi здавна користувалися прийнятим у РДвропi сонячним календарем, у повсякденному побутi при лiчбi часу в межах мiсяця подiляли його на три, чотири або п"ять вiдрiзкiв вiдповiдно до фаз Мiсяця. Зокрема у Лiтенському повiтi на Подiллi розрiзняли три фази: молодик (новак), пiдповня i старик. На Житомирщинi перiод обертання Мiсяця навколо Землi подiлявся, вiдповiдно сучаснiй астрономiчнiй науцi, на чотири фази: перша чверть називалася молодик, друга тАУ пiдповня, третя тАУ повня, четверта тАУ остання квартира. У Луцькому повiтi iснував подiл на п"ять частин: молодик, перша квартира, пiдповня, повня, остання квартира. На Бойкiвщинi фази Мiсяця подiлялися на квартири: перша тАУ на весну, друга тАУ на лiто, третя тАУ на осiнь, четверта тАУ на зиму. А от тридобовий перiод невидимостi у русi Мiсяця майже у всiх районах Украiни називалося перемiною.

Вiдповiдно до кожноi фази усталилося виконання тих чи iнших польових робiт, за ними ж визначали активний розвиток рослин i навiть тварин. Сiльськогосподарськi роботи намагалися проводити при повнi Мiсяця тАУ сiяти озимi та ярi культури, садити картоплю, починати оранку тощо.

Спостерiгаючи за зоряним небом, селяни розрiзняли бiльшiсть сузiр"iв, якi в украiнцiв отримали своi назви: Великий Вiз або Вiз (Велика Ведмедиця), Малий Вiз або Пасiка (Мала Ведмедиця), Хрест (Лебiдь), Дiвка воду несе (Орел), Волосожар (Плеяди). Вирiзняли на небi й окремi планети (зорi). З планетою Венера, яку пестливо називали Зiрниця, Вечiрня зiронька, Враннiшня зоря тощо, пов"язано чимало прикмет. За нею орiiнтувались про пору ночi: опiвночi сходила Зiрниця, а надранок мерехтiла яскравим свiтлом враннiшня зоря. Помiчена була ще одна планета тАУ Марс, яку впiзнавали за жовтуватим вiдтiнком свiтила.

Подiл доби i дня в украiнцiв з давних давен пов"язувався з положенням Сонця над обрiiм. Селяни вiдрiзняли ряд промiжкiв доби: близько пiвночi, пiвнiч, над пiвнiч, досвiток, ранок, схiд сонця, недiлiшнi обiди, полудень (пiдвечiрок) i вечiр. Сонце було головним мiрилом визначення часу вдень. Кожна людина могла визначити пору дня, подивившись на Сонце, а бiльш точно тАУ на тiнь власноi постатi, вимiрявши ii довжину кроками. Пiсля заходу Сонця час визначали за зорями. Особливо велика роль у цьому належала Возовi та Волосожару. "Перекинули Воза" тАУ казали, наприклад, селяни на Полтавщинi, за положенням цього сузiр"я, визначаючи час ночi. "Глянув на зорi тАУ аж Вiз уже докочуiться геть-геть", - читаiмо у Г.Квiтки-Основ"яненка; "Уже Волосожар пiднявся, Вiз на небi вниз повертавсь", - писав у "Енеiдi" РЖ.Котляревський.

По Сонцю, Мiсяцю i зорях люди орiiнтувалися на мiсцевостi. Звертають на себе увагу украiнськi назви сторiн свiту тАУ пiвдень, пiвнiч, схiд, захiд, якi дуже влучно вiдображають природнi явища. Наприклад, пiвдень тАУ сторона свiту в напрямку Сонця опiвднi, коли воно стоiть найвище над обрiiм i даi найменшу тiнь. Важливим орiiнтиром уночi, особливо у далеких мандрiвках, була Млечна Путь, або, як ii називали украiнцi, Чумацький Шлях. У народi вiн розглядався або як напрямок шляху для чумакiв, якi iздили на Пiвдень за сiллю, або як дорога у вирiй тАУ теплi краi, куди вiдлiтають на зиму птахи.

Ще у XVI ст. запорiзькi козаки легко перепливали Чорне море, орiiнтуючись не тiльки по небесних свiтилах, а й за допомогою, як писав Г.Лiвассер де Боплан, "нiремберзького квадранта", тобто найпростiшого компаса. Простi люди також добре розумiли, що однi зiрки розташованi ближче до Землi, iншi тАУ на бiльшiй вiдстанi. Цiкавими i й такi народнi матерiалiстичнi догадки: "Сам свiт круглий, як яблуко, нема йому нi початку, нi кiнця"; земна куля уявлялась у системi Всесвiту як жовток у яйцi, Мiсяць тАУ як набесний камiнь.

Вiдомi були селянам i деякi закономiрностi руху як окремих сузiр"iв, так Сонця i Мiсяця, за якими здавна визначалися днi лiтнього i зимового сонцестояння. Серед iнших небесних тiл були вiдомi комети i метеорети, з якими часто пов"язували негаразди в господарствi, в сiм"i, навiть майбутню вiйну.

в. Метереологiя i ТСрунтознавство

Щоб забезпечити своi iснування, людина змушена була пiзнати на емпiричному рiвнi закономiрний зв"язок явищ навколишньоi дiйсностi, знання та заняття, якi залежали вiд природно-клiматичних умов. Стихiйнi лиха нищили врожаi, руйнували будiвлi, розмивали шляхи. Врожаi великою мiрою залежали вiд погоди. "Не земля родить, а лiто", - говорилось у народному прислiв"i. З"ясування справжнiх причин впливу зовнiшнiх явищ на врожай, пiзнання iхнього зв"язку з особливостями вирощування тих чи iнших культур тАУ це складний багатовiковий процес, безперервний хiд якого не могли зупинити жоднi мiстичнi забобони.

Так Сонце, Зорi, Вiтер, Дощ тАУ не лише мiстичнi образи, реалii, що супроводжували селянина у повсякденнiй працi. Вивчаючи iх справжню силу, вiн матерiалiзував колишнi iделiчнi уявлення, якi перетворювалися на знання. У минулому, будучи безпорадною перед несприятливими явищами природи, людина приписувала iх потойбiчним силам: гроза пояснювалась дiями РЖллi Пророка, вiтер вважався божим диханням, а град тАУ божою карою за грiхи. Разом iз тим у народi здавна виникли вiрнi прикмети i завбачення погоди, що передавалися з поколiння в поколiння, перевiрялись i доповнювались безпосерднiм досвiдом людей, адекватнi наслiдки, набували позитивних практичних знань.

Уважнiсть i вдумливiсть спостережень змiни погоди урiзньоманiтнювали народну термiнологiю. Так, годиною називалась ясна сонячна погода, негодою тАУ погана погода, сльота. Вiдповiдають клiматичним умовам i явищам Украiни назви мiсяцiв: сiчень, лютий, березень тощо. Зиму називали погожою, хазяйською, коли вона була помiрно холодною; сирiтською тАУ якщобули незначнi морози; гнилою тАУ коли вона була малоснiжною, з частими вiдлигами, а зиму з сильними морозами називали лютою, забiйною.

Багато народних прикмет i завбачень пiдтверджуються науковими даними. Було помiчено, наприклад, що людина, хвора на ревматизм, з пiдвищенною нервознiстю, хворобою серця або легенiв краще за iнших вiдчуваi змiни погоди: "Коли рука або колiна ломить, буде перемiна погоди"; "Здорову людину опiвднi знемагаi сон тАУ буде дощ" i т.iн.

Чимало прикмет виникло завдяки спостереженню за тваринами, птахами, комахами. Наприклад, бджоли перед непогодою ховаються, бо вона часто несе iм загибель. Перед дощем крила комах зволожуються, стають важчими i комахи опускаються в нижчi шари повiтря, де iх ловлять птахи i навiть над поверхнею води тАУ риби. Через те були поширенi такi прикмети: "Ластiвки лiтають низько-на дощ"; "Риби вискакують iз води i ловлять комах тАУ на дощ, на негоду"; "Якщо бджоли не вилiтають з вуликiв тАУ слiд чекати дощу"; "Перед негодою мурашки закривають бiльшiсть ходiв у мурашнику" тощо. Вiдомо, що тварини використовувалися як своiрiднi метеорологiчнi прилади. Подекуди в банках з водою тримали жаб i по iхнiй поведiнцi визначали погоду.

Як тiльки прилiтали журавлi, жайворонки, ластiвки, селянин ладнав плуга, готував насiння тАУ наставало тепло. Крик деркачiв вiщував добрий урожай всiх культур. "Коли солов"i спiвають у голому лiсi тАУ не буде врожаю"; "Зозуля закуi на голому деревi тАУ на неврожай". Поведiнка птахiв органiчно пов"язана з рiчним календарем; вони активiзуються саме тодi, коли маi установитися тепло. А от як ставився селянин до рiзних видiв комах: "Не буде комарiв тАУ не буде вiвса"; "Багато хрущiв тАУ буде врожай проса"; "Якщо ранньою весною буде багато великих мух, то уроде пшениця".

Спостерiгаючи життя рослин, люди помiтили що окремi з них розкривають своi листя або квiти в теплу погоду i закривають в холодну. Дуже поширеною i прикмета: "Квiти сильнiше пахнуть перед дощем", i це цiлком вiрно. За цих умов рослини погано випаровують воду, яка нагромаджуiться у нектарину; випаровуються лише пахучi речовини.

Пiсля проростання лугових трав, брунькування дерев мерщiй висiвали овес. Залежно вiд клiматичного поясу та календаря вiдбувалося це в рiзний час. Ярову пшеницю добре було сiяти, коли розпускаiться дуб, а ячмiнь тАУ коли у квiт береться калина. Поява подорожника тАУ добра прикмета щодо врожаю тих культур, якi на той час висiвали.

Кiлькiстнi народнi прикмети базуються на спостереженнях за фiзичними явищами в атмосферi. Однiiю з найбiльш популярних i прикмета: "Дим стовпом тАУ на мороз, на гарну погоду". Справа в тому, що напередоднi поганоi погоди частинки диму вкриваються шаром вологи i опускаються вниз тАУ "дим стелеться". Пердвiсником ясноi сонячноi погоди влiтку i роса тАУ ознака добових змiн температури. Поширена така прикмета: "Сильна роса тАУ до ясноi погоди".

Якщо, скажiм, снiг лягав на промерзлий ТСрунт, вкритий крижаною кiркою, вiками здобутий досвiд хлiбороба безпомилково пiдказував, що посiви спаряться i загинуть без доступу повiтря, а насiння бур"янiв збережеться. У цьому випадку для бородьби зi стихiiю селянин застосовував простий, але еффективний засiб тАУ виганяв на поле худобу, яка, проламуючи крижаний панцир, рятувала посiви. РЖдеальними умовами вважались такi, коли багато снiгу випадало на непромерзлу землю. Якщо пiд вагою снiгу вгиналися гiлки дерев, тАУ бути доброму врожаю. Довго нема снiгу тАУ на неврожай. "Зима без снiгу тАУ стiл без хлiба", тАУ застерiгали хлiбороби. Радiли, коли багато снiгу випадало саме у другiй половинi сiчня (на голодну кутю) тАУ снiг своiм теплом захищав вiд морозiв-трiскунiв тендiтнi живi паростки у землi. Якщо з"являлося багато iнею на деревах на початку року, це втiшало селянина. Сухий промерзлий нiздрюватий снiг добре пропускав повiтря та рiзнi мiкроелементи, що добре впливали на мiкросередовище насiння. Високе голубе небо, мерехтливi чистi зорi у сiчнi, коли на землi не було багато снiгу, змушували переживати за долю майбутнього врожаю. Майже повсюдно в Украiнi швидке танення снiгу сприймалось як добра прикмета: "Вода зразу велика тАУ хлiб уродить добрий"; "Тане снiг швидко тАУ зародить хлiб рясно, розтаi поволi тАУ вродить не дуже". Однак у Карпатах повiльне танення снiгу добре насичувало гiрський глинистий ТСрунт, не вимиваючи з нього поживнi речовини.

РД багато народних завбачень погоди, зв"язаних iз виглядом Сонця, Мiсяця i хмар. Особлива увага придiлялась кольору Сонця i неба у часи ранковоi й вечiрньоi зорi, змiнам форми Мiсяця згiдно з його фазами. Бойки, наприклад, за фазами Мiсяця у груднi визначали погоду на всi пори року. Було помiчено, що коли Сонце, Мiсяць або зiрки "блiдi", тАУ буде дощ. Це пояснюiться тим, що люди бачать iх крiзь шар перистих хмар, якi складаються з льодяних кристалiв. А перистi хмари часто приносять дощi. По народних завбаченнях радужнi кола навколо Мiсяця i ознакою збiльшення хмарностi та посилення вiтру; небо в "баранцях" означаi наближення дощу, а темнi важкi хмари тАУ грози.

Вiдомi прикмети i завбачення пов"язанi з тепловими явищами в атмосферi. Так, духота i передвiсником грози або дощу, погане горiння дров у печi вiщуi вiдлигу. Наукову основу мають i такi прикмети: "Дощу небуваi, коли вiтер вночi стихаi", "Красний вiтер тАУ ясний день", "Багряна зоря тАУ на дощ", "Зiрки з вогнем граються тАУ на хуртовину i дощ", "Похолодання пiд час дощу тАУ припинення негоди".

Було дещо рацiональне i в таких передбаченнях, якi, на перший погляд, видавалися мiстичними, наiвними: "Перший великий грiм тАУ на врожай"; "Грiм на голе дерево тАУ на неврожай"; "Якщо загремить вiд заходу, то буде лiто врожайне". Грiм завжди вважали гарною ознакою: вiн наближав тепло; надто раннiй грiм мiг "просигналiзувати" про завчасне проростання посiвiв. З острахом спостерiгав селянин за ранковими сухими блискавками, або так званим сухим туманом, коли злаковi культури вибивалися в цвiт. Це явище, як вважав хлiбороб, спричиняло до змарнування зерна.

Образ Матерi-Землi, Землi-годувальницi вiками оспiваний на етнiчнiй територii. Уява хлiбороба витворила божества, якi, опiкувалися плодючiстю землi, не давали iй вичерпатися.

Багатовiкова практика вирощування культурних злакiв збагачувала украiнського хлiбороба досвiдом; вiн усе глибше проникав у фiзичну суть дивовижного феномена. Змiна культур, пiдживлення дiлянки, паровi клини тАУ це ланки поступового опанування засадами агрономii.

Обробляючи землю, хлiбороб передусiм звертав увагу на ii родючiсть, емпiрично правильно визначаючи тi чинники, якi покладено в основу ТСрунтоутворюючого процессу. Одразу впадав у вiчi колiр ТСрунту: "На чорнiй землi бiльше хлiба"; "Чорна земля родить бiлий хлiб", тАУ полюбляли промовляти рiльники. На основi практичного досвiду народ створив свою классифiкацiю ТСрунтiв у межах певних природно-ландшафтних зон.

Вирiзнявся степовий чорнозем, який, у свою чергу, за вiдтiнками подiлявся ще на пiдвиди. Чорноземи на горбах, схилах чи в долинах на Полiссi iменували: "горовий", "покатистий", "долинистий"; той що прилягав до болотяних мiсць, тАУ "припадливий" чи "солонцюватий". Розчищену вiд лiсу дiлянку з ТСрунтом чорного кольору теж вiдносили до розряду чорноземних ("лiсовий чорнозем"). РЖ взагалi на Полiссi, як, можливо, нiде на територii Украiни, люди нагромадили багатi традицiйнi знання про ТСрунти. Лишень пiсковий тип ТСрунту маi у мiсцевих хлiборобiв сiм пiдвидiв, кожен тАУ зi своiю фiзичною структурою, гумусною потужнiстю, агрономiчними властивостями. Пiскувату "щиру землю" полiщук обробляв лише у разi крайньоi потреби. Про таку землю казали, що ii не варто засiвати ("це не земля, а пустиня", i гнiй не помагаi, бо крiзь сипкий пiсок провалюiться, наче через "дiряву телiгу"). Не затримуiться у цьому ТСрунтi волога, вiн завжди сухий. "На щирiй землi нiколи живцю не буваi.. Коли утром дощик, серед бiла дня дощик, увечерi дощик, так тiлько тогда живець буде", тАУ вважали мiсцевi хлiбороби.

Бiльше надii на врожай було вiд землi, розчищеноi вiд "бору" (сосни) тАУ "боровоi землi". Однак недовго ця земля годувала хлiбом: рослини дуже швидко вибирали з неi поживу, i вона переходила у розряд "щирого пiску". Значно потужнiший шар родючого ТСрунту був на "чорнолiсних" площах, зарослих дубами, липами, в"язами. Хлiбороб знав, що дуб росте на мiцних ТСрунтах, тому переважно намагались освоювати чорнолiсну землю, а вже потiм "дубровну", тобто ту де росте береза. РЖснували ще землi "дубровно-боровi", чи "дубровно-чорнолiснi".

Розумiння стану поля, його родючостi формувалося поволi, через маленькi вiдкриття: висипали на грядку попiл з печi тАУ забуяло життя рослин, спалили деревину i посiяли в попiл тАУ колоситься збiжжя, на розорених пасовиськах угинаiться жито.. Нинi може видатися, що свiдоме удобрення рiллi сягаi глибокоi давнини. Та ще у перiод Киiвськоi Русi хлiбороби лише спорадично пiдживлювали ТСрунт, хоч уже володiли певними знаннями щодо родючостi землi.

Якiсть ТСрунту визначалась його насиченiстю тими чи iншими живими органiзмами (черв"яками, комахами, кротами, ховрахами тощо). Черв"яки проробляли численну кiлькiсть ходiв у ТСрунтi, збiльшуючи тим самим його пористисть; у результатi своii життiдiяльностi насичували його органiчними рештками. Тому землi, де помiтно багато черв"якiв, залюбки освоювались селянами; тут висiвали вибагливi культури, садили городину.

У народi вважались родючими i тi землi, якi "дуi киртина". Бо справдi, крiт, прориваючи нори, добре перемiшував ТСрунт, впливав на його мiкроклiмат.

Чималу роль у народному традицiйному рiльництвi вiдiгравали знання основних шарiв ТСрунту: родючого i пiдзолистого. Недарма хлiбороби вважали: якщо хочеш знати землю, слiд дивитись "не на землю, а пiд землю.. на пiдТСрунтя". Виорюючи верхнiй родючий шар, остерiгались зачiпати материкову породу, яку часто називали "адамовою землею", або "мертвицею".

Для збереження сили землi вiдпускали дiлянку на вiдпочинок пiд чорний пар, протягом року ii пiдживлювали i кiлька разiв переорювали. Або висiвали однорiчнi чи багаторiчнi трави, переважно люпин, i в серединi лiта, коли той набирав найбiльшу масу, розростався, тАУ приорювали люпин як зелене добриво. Тому й казали: "На старину гнiй возять, на новинi хлiб сiють".

г. Метрологiя i математика

Умовне i своiрiдне окреслення мiр часу, довжини, обсягу тощо виникло в процессi трудовоi дiяльностi людини. Впродовж тривалого часу цi вимiри унормовувалися i набирали певного шаблону, вiдомого i визнанного у конкретному людському середовищi. Та чи iнша величина поширювалась пiд час обмiнних торгових операцiй. Набутi вiками навички вимiру поля, довжини, маси, часу закрiплювались у повсякденному життi, хоча паралельно засвоювались загальноприйнятi стандартизованi мiри.

Селяни, будучи у своiй бiльшостi неписьменними, користувалися оригiнальними прийомами при здiйсненнi додавання, вiднiмання, множення та дiлення. Усi цi дii робилися усно. Народна арифметика починалася з лiчби на пальцях рук, паличок, камiнчикiв, бобiв чи квасолi. Однак спорудження будинкiв, виготовлення складних знарядь працi тАУ воза, плуга тощо вимагали певних знань i навичок. Найпростiшi форми рахункiв застосовували при випасаннi худоби на вiдгонi. Для цього служив "раваш" тАУ прямокутний брусок з позначками тАУ "карбами", половина якого вручалась пастухам, а друга залишалася у господаря. При додаваннi й вiднiманнi спочатку, округляючи, лiчили сотнi, а потiм до них додавали чи вiднiмали десятки, а наприкiнцi тАУ одиницi. Множення та дiлення здiйснювалося способом округлення i повторного неодноразового додавання си вiднiмання. Для спрощення операцiй з чотирма арифметичними дiями в повсякденнiй практицi лiчили зручнiшими числами тАУ парами, трiйками, п"ятiрками, десятками, сотнями. В украiнцiв iснували з давнiх-давен простi й разом з тим логiчнi числовi знаки. Так, одиницi зображали паличками, десятки тАУ хрестиками, сотнi тАУ кружечками, тисячi тАУ квадратами, дроби тАУ горизонтальними аба похилими рисками. За допомогою цих знакiв можна було написати будь-яке число. Для кращого запам"ятовування чисел широко використовували зарубки на рiзних предметах, а також записи вугiллям або крейдою.

Людина у своiму життi насамперед помiчаi плин часу. Що пердусiм полягаi в означеннi вимiру тривалостi дня, доби, подiлу iх на часовi вiдрiзки, якi вмотивовувались традицiйним побутом, господарською дiяльнiстю. Саме в такому часовому вимiрi людина вбачала суть буття: "Що сьогоднi?". РЖ ii iснування подiлялося на тижнi, мiсяцi, роки, десятилiття, а на днi тАУ основний вiдлiк часу, що стосувався повсякденноi дiяльностi.

Доба подiлялась на чотири частини: ранок, день, вечiр, нiч, а день, як активна частина доби, тАУ вiдповiдно на ранок, обiд ("полудне") i вечiр. Поза тим був ще й iнший вiдлiк: за першими пiвнями, другими, третiми, що вiдповiдало передранковiй порi. Часто користувались поняттями "до полудня", "по полудню годину чи другу", "перед заходом Сонця", "опiвночi" тощо.

Побутувало чимало способiв дiзнатися про пору дня, найчастiше орiiнтувалися за тiнню людини, або якогось предмета (будинку, дерева), розташуванням Сонця на горизонтi. Бiльш точна регламентацiя часових вимiрiв здiйснювалася у побутi, через зв"язок з природою у процесi господарськоi дiяльностi, через вiдтворення пам"ятних подiй родинного чи громадського життя.

Своiрiдною виявилась народна система лiнiйних мiр, якою користувались в Украiнi з давнiх-давен. РЗх походження маi антропометричний характер. Мiри пов"язували з природним рухом (розведенням пальцiв, розмахом рук), з окремими частинами людського тiла (лiктем, п"ядею, пальцями, ступнею i навiть голосом) чи фiзичною силою тАУ "на вiдстань голосу", "на вiдстань кинутого каменя" тощо. Тому у рiзних народiв вони були не однаковими, тiсно пов"язувалися з традицiйними особливостями ("локоть давнторимський", "локоть мадярський").

Основними мiрами довжини ще з часiв Киiвськоi Русi були "локоть", "ступня", "сажень" i навiть "крок". "Локоть" тАУ вiдстань мiж локтьовим суглобом i кiнцем стиснутого кулака ("п"ястуха") людини середнього зросту тАУ становив 45 тАУ 50 см. "Литовський локоть" дорiвнював 61,1 см i був поширений на Полiссi. Меншими за величиною були такi мiри, як "стопа" i "п"ядь". У Карпатах паралельно зi "стопою" вживався термiн нiмецького походження "шух" (приблизно 30 см), який дiлився на 12 "перстiв" чи "пальцiв" (величина великого пальця). "Перст" у лiсорубствi ототожнювався з "цалем", "цолом" (2,5 см).

В украiнцiв, як i в багатьох iнших слов"янських народiв, "п"ядь" роздiлялась на двi величини тАУ "мала п"ядь" i "велика п"ядь". "Мала п"ядь", або ще "хрома п"ядь" тАУ це вiдстань мiж розставленими великим i вказiвним пальцями (19 см), а "велика п"ядь" тАУ мiж великим пальцем i мiзинцем (21-23 см).

Наведенi мiри застосовувались переважно у ткацтвi, у рiзних народних промислах, а також у бджiльництвi; "сажень" стосувався мiри землi. Витягнутi в обидва боки руки становили "сажень" ("сяг") тАУ приблизно 177-186 см. "Коса сажень" дорiвнювала 2,5 м i визначалась вiдстанню вiд пiдошви лiвоi ноги до кiнця пальцiв витягнутоi вгору правоi руки. Вiдстань на землi ще мiряли "кроком", що дорiвнював 75см.

Щодо геометричних знань, то селяни були обiзнанi з простою i ламаною лiнiями, мали уявлення про особливостi паралельних лiнiй, прямий (рiвний) кут, будову кола, вiдношення довжини кола до дiаметра тощо. Останне було особливо властиво бондарям, якi обчислювали дiаметр дна дiжок. Широко побутували народнi способи вимiру земельних дiлянок, в основу якого була покладена схема прямокутноi десятини з розмiрами 40 х 60 або 30 х 80 сажнiв. При обчисленнi площi трикутника перемножували довжину двох його сторiн. Вимiрюючи дiлянки неправильноi форми, iх розчленовували на прямокутнi та трикутнi частини, вимiрювали по черзi кожну з них i складали пiдсумковий результат.

Народнi мiри, що з"явилися у процессi тих чи iнших польових робiт, мали умовний характер, були приблизними. Найбiльш поширеною була мiра "день орати", чи "день землi", або "на один плуг", тобро величина поля, зорана впродовж дня.

Оскiльки продуктивнiсть оранки залежала вiд типу ТСрунту, досконалостi знарядь оранки i тягловоi сили, то i величини були неоднаковi. У Карпатах мiра "день орати" становила один морг (0,57 га) землi, а на переважнiй бiльшостi етнiчноi територii наближалась до одного гектара. На Полiссi побутувала мiра "соха", тобто приблизно 0,40 га. Меншою за розмiром була "упруга" тАУ третя частина мiри "день землi", поширена на Лiвобережжi. "Упруги" були ранковi, обiднi, вечiрнi.

Великi площi поля вимiрювалися "ланами" (19 тАУ 25 га), на Полiссi, Волинi тАУ"волоками" (21 га), що подiлялися на "прути" (1,2 тАУ 1,5 га). Це були дещо регламентованi мiри поля, на вiдмiну вiд тих, що визначались за виконаною роботою протягом одиницi часу. РЖснували мiри площi за величиною скошеного поля ("день косити"), за кiлькiстю висiяного зерна тАУ "вiко" (1,8 га, на яку припадаi 25 л зерна для засiву). На Закарпаттi селяни послуговувалися мiрою, яка називалася "дiлець" ("телека") тАУ величина сiльськогосподарських угiдь, що забезпечувала прожитковий мiнiмум для господаря. Сюди належали: садиба, орне поле, луки, пасовисько.

Своiрiдним був засiб вимiрювання вiдстаней до недоступних предметiв. Для цього насовувався бриль на очi так, щоб край його знаходився в однiй площинi з очима i предметом, вiдстань до якого вимiрювалась. Потiм, не мiняючи положення голови, поверталися i знаходили iнший, доступний предмет, який теж знаходився в однiй площинi з очима i краiм бриля. Зафiксувавши цей предмет, вимiрювали до нього вiдстань, що й дорiвнювала вiдстанi до недоступного предмета. Оригiнальнi методи вимiрювання серед карпатських горян: лiсоруби та облiковцi на лiсорозробках користувалися так званим равашем тАУ дерев"яним предметом з карбованими позначками; у ткацькiй справi використовувалися одиницi загальнослов"янського походження тАУ чисниця (три нитки), пасмо тАУ 10 чисниць, моток тАУ 30 пасом; iз давнiм слов"янським звичаiм збирання толоки на косовицю пов"язана мiра на одного кiсця.

Споконвiку мiрою для сипких продуктiв тАУ зерна, муки, круп тАУ була не iх маса, а об"iм. Обмiн здiйснювали за правилом: однаковий товар вимiрювався посудом однаковоi мiсткостi. Так з"явилися "мiрки". У Карпатах це був посуд (бочка) на 32 л зерна. Меншими одиницями були "пiвлiтра" (16 л) i "чвертка" (8 л). Ними могли мiряти крупу або муку. Побутував й iнший спецiальний посуд для мiр тАУ "мiртук", а також "гелетка". Поширеною стала така мiра, як "гарнець" ("горнець"), що мiстила 3,7 л i подiлялась на чотири кварти. Сталою мiрою був "корець" (96 кг). На Гуцульщинi йому вiдповiдав "кобельчи" ("кобель"), що подiлявся на чотири "фердилi", а останнiй, у свою чергу, тАУ на чотири "патральцi" (8 л). Для муки ще з давньорусських часiв iснувала мiра "мисль" ("мисель") тАУ посуд, що мав вигляд дволiтровоi цилiндричноi бляшанки.

Сипкi мiри, зокрема зерно, також мiряли пудами, а в повсякденному вжитку тАУ "мiркою" (посудиною на пуд або пiвпуда ваги), iнодi "лунтухами" (5 пудiв). На Правобережжi зерно мiряли "корчем", що вмiщав 8 пудiв. РЖнодi використовувалася давньослов"янська одиниця вимiру зерна тАУ "четверик" (24 тАУ 26 л). Вагу м"ясних та рибних продуктiв обчислювали на "фунти" (400 г) та "ока" (4 фунти). Урожай рахували "копами" (60 снопiв) та "возами" або "хурами" (кiлькiсть снопiв, яка вмiщалась на возi чи хурi при iх транспортуваннi на тiк). Своiрiдною мiрою врожаю зернових також служили: "сани", "бабки", "кладнi", "хрести". Велику кiлькiсть зерна зберiгали у "кадовбах" (8 ц), рiзноi мiсткостi бочках (вiд 200 до 100 кг). Вiдповiдно вони стали й мiрою тАУ "один кадовб", "одна бочка".

Рiдину тАУ воду, молоко, горiлку тощо мiряли "квартами" (двi пляшки), "гарнцями" (4 кварти), вiдрами ("коновцями" 10 тАУ 12 л), "порцiями" (100 г), "михайликами" (до 900 г), "кватирками" (до 250 г) тощо. Молоко у гуцулiв мiряли дерев"яним "мiртухом" мiсткiстю близько лiтра i дерев"яними дiжками тАУ "гелетами" (6 -12 л), на Закарпаттi тАУ "кубкою" (0,5 л) i "феллю" (2,5 л). З тiii доби залишилась у побутi украiнського населення Карпат мiра "око" мiсткiстю в одне вiдро (10 л). На Гуцульщинi функцiю "ока" виконував камiнь масою 12 ок ("камiнь вовни"). Отже, усi запити щодо математики у своiму повсякденному життi селяни задовольняли самотужки.

д. Мораль, етика, народна педагогiка

Одним з найбiльших надбань народу i його народне виховання або етнопедагогiка. Завдяки iй передаються i примножуються новими поколiннями здобутки матерiальноi i духовноi культури народу, утверджуiться його самобутнiсть i самосвiдомiсть. Основним осередком виховання була сiм"я. Тут дитина пiзнавала першi моральнi норми: щирiсть, доброту, вiрнiсть у дружбi, любов до свого краю. В уснiй творчостi вiдбито постiйне прагнення народу до знань, освiти, школи.

Украiнська етнопедагогiка виросла з виховних традицiй слов"янського свiту; ii генетичну основу становить народна педагогiка Киiвськоi Русi. Своiм корiнням вона сягаi сивоi давнини тАУ дородового суспiльства, в якому формувались традицii громадського виховання i особливоi ролi лiтнiх людей у ньому; материнського роду, де на перший п

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada