Свята й обряди календарного циклу
Мiнiстерство аграрноi полiтики Украiни
СловтАЩянський державний аграрний технiкум
Реферат
з предмету:
РЖсторiя Украiни
Тема
СВЯТА Й ОБРЯДИ КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛУ
Пiдготував
студент
гр. 4Б1101
Шрам Сергiй
СловтАЩянськ
2003 р.
План
1. Календарнi свята та обряди.
2. Свят-вечiр.
3. Колядування.
4. Зiрка.
5. тАЬКозатАЭ.
6. Вертеп.
7. Новий рiк.
8. тАЬМаланкатАЭ.
9. Рядженi.
10. Щедрування.
11. Засiвання.
12. Хрещення.
13. Кулачнi боi.
14. Жорно.
15. Масляна.
16. Благовiщення.
17. Великдень.
18. Писанки.
19. Зiльницький обряд.
20. Купала.
21. Зеленi свята.
22. тАЬГонити шулякатАЭ.
23. Маковiя.
24. Спаса.
25. Покрови.
26. Введення.
27. Полазник.
28. Катерини.
29. Андрiя.
30. Миколи.
КАЛЕНДАРНРЖ СВЯТА Й ОБРЯДИ тАФ складний фольклорний комплекс, в якому поiднуються рацiональний досвiд i релiгiйно-магiчнi вiрування, високоестетич нi традицii та пережитковi звичаi.
Календар украiнського селянина XIX тАФ початку XX ст. являв собою своiрiдну енциклопедiю народноi мудростi, неписаний розпорядок життя хлiбороба. Календарнi звичаi та обряди формально узгоджувалися з рiчним лiтургiчним циклом православноi церкви, проте дiйсною основою "побутових святцiв" був трудовий сiльськогосподарський календар.
До складу рiчного аграрного кола входили зимовi, веснянi, лiтнi та осiннi свята, обряди i звичаi. Обов'язковими компонентами календарних свят украiнцiв були обрядовий стiл, господарська i сiмейна магiя, вшанування предкiв, передбачення майбутнього, ритуальнi обходи i поздоровлення, рядження i маскування, драматичнi сценки, розваги, спортивнi змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пiсень, приурочених до кожноi пори року: зимовi колядки та щедрiвки, веснянки, купальськi, троiцькi, обжинковi пiснi та iн.
Завдання календарноi обрядовостi вiдповiдали корiнним прагненням хлiбороба: забезпечити добробут i iцастя родини, щасливий шлюб для молодi, високий урожай та плодючiсть худоби, вiдвести всiляке зло, передбачити майбутнi i вплинути на нього. Довгi столiття через свята i обряди старшi поколiння передавали молодим свою любов до працi, волелюбнiсть, гостиннiсть, життiрадiснiсть. Свята задовольняли духовнi й естетичнi потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здiбностi.
Календарним землеробським обрядам узагалi притаманнi повiльнi темпи змiн, значна консервативнiсть та спадкоiмнiсть, i iхнi вiдмирання вiдбувалося дуже поступово. Цей процес, проте, був вiдчутно прискорений пiсля 1917 р., коли до розряду пережиткових, ворожих соцiалiзму явищ була вiднесена i вся народна календарна звичаiвiсть. У результатi разом iз дiйсно вiджилими було втрачено чимало позитивних народних традицiй, що не могло не позначитись на загальнiй екологii украiнськоi культури. Лише наприкiнцi 50-х рокiв, в атмосферi так званоi "хрущовськоi вiдлиги", певного розповсюдження набувають адаптованi до умов "соцiалiстичноi дiйсностi" деякi народнi календарнi звичаi.
Узагалi досвiд показуi, що найбiльш життiстiйкими й здатними до дальшого розвитку виявляються тi форми календарноi обрядовостi, що втратили тiсний зв'язок iз релiгiiю i трансформувалися в явище народного мистецтва, святковоi розваги. Елементи календарних свят та обрядiв нинi широко використовуються у творчостi професiйних та самодiяльних митцiв, у декоративно-прикладному i театральному мистецтвi тощо. Традицiйнi свята i обряди чимдалi активнiше входять у систему сучасноi культури. Пiсля багаторiчного панування войовничоi безбожностi у 1990 р. рiшенням Верховноi Ради Украiни офiцiйними святами проголошенi Рiздво, Великдень, Зеленi свята. В умовах сьогодення накопичуiться досвiд проведення таких масових сезонних свят, як Новий рiк, Проводи зими (Масляна), Купала, обжинки та iн. Процес вiдродження народноi звичаiвостi вливаiться в загальний рух вiдродження нацiональноi самосвiдомостi, мови, культури.
СВЯТ-ВЕЧРЖР(багата кутя, вiлiя, коляда) тАФ вечiр 24 грудня за ст. ст. напередоднi Рiздва. З ним було пов'язано багато звичаiв i обрядiв.
24 грудня нiчого не iли до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небi (вiрили, цю саме в цей час народився РЖсус Христос). Пiдготовка до святковоi вечерi носила урочистий характер i розгорталася як справжнiй ритуал. За уявленнями, всi предмети, якi мали вiдношення до обрядового столу, набували чудодiйноi сили.
На покутi пiд образами розстеляли чисте сiно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди iх покривали обрядовим хлiбом тАФ книшем. При цьому господиня наслiдувала квоктання курей тАФ це мало забезпечити iх високу несучiсть наступного року. Якщо в господарствi були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавицi, нiс кутю, iмiтуючи iхнi гудiння.
Широко побутував звичай ставити на покутi снiп iз жита, пшеницi або вiвса (дiдух, колiдник, коляду). РЖнодi в нього встромляли косу, серп, граблi, що символiзувало успiшну працю в наступному аграрному сезонi. На Свят-вечiр робили деякi прогнози й ворожили. Зокрема вважалося, що зоряна нiч перед Рiздвом обiцяла врожайний рiк. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це вiщувало верховатi стоги. За довжиною стеблини, соломи, яку виймали з-пiд святковоi скатертини, гадали, кому судився вiк довгий, а кому короткий.
До Свят-вечора готували чiтко визначену кiлькiсть страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всi наявнi у господарствi продукти, за винятком скоромних. Сама трапеза проходила з додержанням певних правил i нагадувала розгорнуте обрядове дiйство. Обов'язково запалювали воскову свiчу. Господар курив ладаном у хатi й читав молитву, щоб вiдвернути злi сили. Захисну функцiю виконували також звичаi закликання морозу, обряди, якими застерiгалися вiд бурi, хижих звiрiв, вiдьом, чарiвникiв та iн. РЖснувало й повiр'я, що той, хто спить у нiч перед Рiздвом, проспить царство небесне.
На Свят-вечiр було прийнято вшановувати померлих i живих родичiв. Для перших залишали рештки iжi на столi (мити посуд у цей день вважалося за грiх). До живих посилали дiтей зi святковими стравами. Приймаючи iх, господарi дякували i теж передавали такi самi страви зi свого столу. Це символiзувало спорiдненiсть сiмей, iхню приязнь i взаiмну щедрiсть. Дiтей, якi приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.
КОЛЯДУВАННЯ тАФ давнiй звичай зимових (переважно рiздвяних) обходiв iз виконанням величально-поздоровчих пiсень (колядок) i речитативних формул (вiншiвок). Група чоловiкiв, неодруженоi молодi, дiтей заходила на подвiр'я кожноi хати, славила господарiв, бажала iм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основi цих обходiв лежала магiчна iдея "першого дня", згiдно з якою побажання, висловленi на новорiчнi святки, мали стати реальнiстю.
Колядування i позацерковним звичаiм, однак iз часом вiн був частково християнiзований. Тому в тематицi колядок представленi як релiгiйнi, так i свiтськi мотиви тАФ мирноi хлiборобськоi працi, козацьких вiйськових походiв, громадського та сiмейного побуту тощо.
Звичай колядування, як i щедрування, вiдiгравав важливу роль у розвитку народноi музично-пiсенноi творчостi. Новорiчнi наспiви виконувалися колективами (спiвочими ватагами, гуртами) рiзного складу: парубочими, дiвочими, дитячими, старшого вiку. Це визначало певнi особливостi iхньоi мелодики, ритму й навiть змiсту. Дитяче колядування мало спрощену форму тАФ в основному це прохання винагороди.
Гуртувалися колядники за територiальним принципом тАФ по окремих вулицях або кутках. Обов'язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та мiхоношу, який носив зiбранi продукти. До складу ватаги нерiдко входили музики й танцюристи.
У рiзних мiсцсвосiях колядування мало своi вiдмiнностi. На Схiднiй Украiнi переважали обходи iз рiздвяною зiркою, на Захiднiй тАФ iз ляльковим або живим вертепом. Крiм религiйноi народноi драми, розiгрували театралiзованi сценки з масками дохристиянського походження.
ЗРЖРКА тАУ традицiйний атрибут рiздвяного обряду колядування. Пов'язаний з iвангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провiстила тАЬвiфлiiмська зорятАЭ. Вигоговляли зiрку, як правило, iз звичайного решета, до якого прилагоджували тАЬрогитАЭ (5, 6, 9, 10 чи 12) та обклеювали рiзнокольоровим промасленим папером, прикрашали фольгою, стрiчками й китицями. До бокових стiнок зiрки часто крiпили картинки на релiгiйнi сюжети, а всередину вставляли свiчку, утворюючи щось на зразок чарiвного лiхтаря. Подекуди робили так, щоб зiрка могла обертатися навколо своii осi.
КОЗА тАФ театралiзований обряд-гра з масками, що мав свiй усталений сценарiй, пiсенний i музичний репертуар. Названий за головним персонажем тАФ парубком, перевдягненим козою (вивернутий кожух i дерев'яний макет голови тварини). Центральним моментом ритуального дiйства був танець Кози, ii тАЬвмираннятАЭ i тАЬвоскресiннятАЭ, що символiзували циклiчний круговорот часу, прихiд нового року. Землеробська спрямованiсть обряду яскраво розкриваiться у супровiднiй пiснi:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буваi, там вилягаi.
Де коза ногою, там жито копою,
Де коза рогом, там жито стогом.
РЖз плином часу обряд утратив свою первiсну магiчну функцiю i трансформувався в народну пародiйно-гумористичну виставу. Крiм центральноi зооморфноi маски, в нiй дiяло багато побутових персонажiв: Дiд, Баба, Лiкар, Жандарм, РДврей, Циган, Турок, Гончар, Юрист та iн.
ВЕРТЕП(топка, бетлегем, стаiнка, каплиця) тАФ популярний у XVIIтАФXIX ст. пересувний ляльковий театр, з яким виступали на ярмарках, мiських та сiльських майданам, а частiше ходили по хатах у святковi днi. Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки та "мандрiвнi дякитАЭ, пiзнiше тАФ мандрiвнi групи артистiв. На вiдмiну вiд Захiдноi РДвропи, де вертеп довгий час функцiонував у лонi церкви, у схiднослов'янських народiв вiд самого початку вiн мав тiсний зв'язок iз демократичною театрально-видовищною культурою.
Вертеп, з яким ходили колядувати на Захiднiй Украiнi, був невеликий за розмiрами i нескладний за виконанням. Своiю формою вiн нагадував селянську хату або церкву. Його обклеювали рiзнокольоровим папером, оздоблювали малюнками й образками вiдповiдного змiсту. Всерединi скриньки встановлювалися примiтивнi ляльки або ж просто рiздвянi листiвки зi статичними iвангельськими сюжетами. РЖснували й бiльш ускладненi моделi: ляльки крiпилися на диску, що обертався, створюючи iлюзiю оживлення фiгур.
На Схiднiй Украiнi з вертепом колядували рiдше. Тут вiн виступаi як справжнiй театр ляльок, досить складний за конструкцiiю, що обслуговувався справжнiми професiоналами. Двоповерховi, гарно оздобленi, такi вертепи були справжнiм досягненням народного мистецтва. Кожний поверх мав своi призначення: на першому ставили побутово-пародiйнi сценки, iнтермедii свiтського характеру, на другому ж розiгрували сюжети рiздвяною iвангельського циклу (народження Христа, нищення немовлят за наказом РЖрода, прихiд волхвiв з дарами тощо). Найбiльшу симпатiю у глядачiв викликали iмпровiзованi побутовi сценки, в яких позитивними персонажами виступали Козак-запорожець, Солдат (Москаль) i Селянин, висмiювались пани, зажерливi попи, корчмарi та iн. Вертепне дiйство супроводжувалося танцями та пiснями.
Поруч iз ляльковим побутував i "живий" вертеп тАФ специфiчний фольклорний театр костюмованих виконавцiв, вiдомий пiд рiзними назвами "РЖроди", "Героди", тАЬКоролiтАЭ, "Ангели", тАЬПастирi" тощо.
НОВИЙ РРЖК тАФ одне з найдавнiших i найпопулярнiших календарних свят. У давнiх слов'ян, як i в багатьох землеробських народiв РДвропи, рiк розпочинався навеснi. Пiсля прийняття християнства за греко-вiзантiйським обрядом початком церковного та громадянською року стало 1 вересня. 3 1700 р. Петро 1 увiв у Росii сiчневе лiточислення, проте на Украiнi пiд впливом Литви й Польщi, якi захопипи в XIVтАФXV ст. бiльшу частину територii, традицiя зустрiчi Нового року 1 сiчня iснувала ще з кiнця XIV ст., хоч i тривалий час не визнавалася широкими масами.
Серед украiнського селянства аж до початку XX ст. зберiгалися новорiчнi традицii змiшаного язичницько-християнського походження. Так, новорiчнi свята вважалися чарiвним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всiляка нечиста сила. Вiрили, що на святках присутнi душi померлих родичiв, яких також боялися i намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорiчну нiч вiдкриваiться небо i в Бога можна попросити що завгодно. До цiii ночi, як i до свята РЖвана Купала, приуроченi перекази про палаючi грошi та скарби. Дуже довго жила вiра в те, що характер новорiчного свята впливаi на долю всього року. На цьому грунтi сформувалися звичаi, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво вiдбився свiтогляд хлiбороба, його невпевненiсть у завтрашньому днi, страх перед стихiйними силами природи.
Традицiйна новорiчна обрядовiсгь украiнцiв тАФ це цiла низка зимових свят, серед яких видiляiться перiод дванадцятидення з кульмiнацiйними точками 25 грудня (Рiздво), 1 сiчня (Новий рiк) i 6 сiчня (Хрещення) за ст. ст. Навколо цих дат церковного та громадянською календаря протягом вiкiв склався надзвичайно багатий комплекс звичаiвостi. Останнiй день старого i перший день нового року украiнцi вiдзначали як свята Меланки (Маланки) i Василя. На вiдмiну вiд Рiздва i Хрещення цi днi не мали важливого значення в релiгiйному календарi, тому в iхнiй обрядовостi майже не помiтно церковних мотивiв.
Вечiр 31 грудня називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стiл. Тодi ж давалися до рiзноманiтних магiчних ритуалiв. Наприклад, господар пiдходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього. Як уродиш тАФ не зрубаю, як не вродиш тАФ зрубаю тАФ i тричi легенько торкався сокирою стовбура. Наслiдком цих дiй мав бути рясний урожай фруктiв. Щоб улiтку позбутися гусенi, тричi оббiгали садок босонiж тощо.
Побутували численнi новорiчнi прикмети й ворожiння. Так, на Полтавщинi у новорiчну нiч дивилися на хмари: якщо вони йшли з пiвдня, вiрили, що буде врожай на ярину, якщо з пiвночi тАФ на озимину. Тiii ж ночi намагалися дiзнатися, якi дерновi будуть найбiльш урожайними наступного року. Для цього надворi лишали пучечки пшеницi, жита, ячменю, вiвса та iн. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав iнiй. Яскраво iгровии характер мали ворожiння про шлюб.
Специфiчними складовими традицiйною украiнського новорiччя були величальнi обходи й поздоровлення (щедрування, засiвання), рiтуальний обмiн вечерею, обряди та iгри з масками ("Маланка", "Коза") та iн. Деякi з них широко побутують й донинi.
"МАЛАНКА" ("Меланка") тАФ традицiиний новорiчний обряд iз використанням масок. Назвою вiн зобов'язаний св. Меланii, день якоi за церковним та юлiанським календарем припадав на 31 грудня за ст. ст. Ще у недалекому минулому обряд "Маланка" був поширений на значнiй територii Украiни.
За давньою традицiiю роль головного обрядовою персонажа тАФ Маланки тАФ грав хлопець, перевдягнений у жiночий народний костюм. РЖншi ролi також виконували парубки. Лише подекуди меланкували й дiвчата.
Обряд, що проходив вiд аграрно-магiчних звичаiв давнiх слов'ян, у XIX ст. трансформувався у громадську святкову забаву, своiрiдний сiльський карнавал, у якому важливе мiсце займали шлюбнi мотиви. Маскованi учасники новорiчноi процесii розiгрували кумеднi сценки-iнтермедii. Маланка зображувала господиню, що все робить недоладно: б'i посуд, миi пiч водою, а лави пiдмазуi глиною, пiдмiтаi смiття вiд порога до середини хати тощо. У деяких селах Буковини й Прикарпаття виконували колективний загальносiльський танець за участю ряджених влаштовували iгри бiля громадського вогнища, ритуальну боротьбу масок, колективну трапезу.
Традицiйнi карнавальнi образи Маланки включали маски тварин тАФ Кози, Ведмедя, Журавля, Бика, Коня, маски Дiда i Баби, а також багатьох iнших персонажiв.
РЯДЖЕНРЖ(перебранi, перебиранцi, цигани) тАФ традицiйнi учасники народних свят i обрядiв, що змiнювали свiй зовнiшнiй вигляд за допомогою незвичайного одягу або масок. У давнину рядження виконувало важливi релiгiйнотАУмагiчнi функцii, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад.
Найдавнiшi маски традицiиного рядження украiнцiв зооморфнi тАФ Коза, Ведмiдi, Журавель, Бик, Кiнь, з культом предкiв повтАЩязанi антропоморфнi маски Дiда i Баби, а також маски змiшаного походження (наприклад, Чорта). Популярними були побутовi маски (Маланка, Василi, Наречений i Наречена), соцiальнi (Козак, Солдат, Пiп, Пан, Король, Генерал), етнiчнi (Циган, РДврей, Турок), професiинi (Лiкар, Коваль, Сажотрус, Мисливець) та iн. Отож, структура традицiйного рядження по своiму вiдображала реальний свiт соцiальнотАУпобутових вiдносин в украiнському селi.
ЩЕДРУВАННЯ тАФ давнiй звичай новорiчних обходiв, пiд час яких групи щiдрувальникiв (переважно молодi) пiснями славили господарiв, бажали iм здоровтАЩя й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалося магiчними дiями, музикою, танцями, пантомiмою, обрядовими iграми з масками. Обрядових новорiчних пiсень тАФ щедрiвок (рiзновид колядок) спiвали окремо господарю, господинi, хлопцю, дiвчинi, усiй родинi, були щедрiвки дитячi, жартiвливi, пародiйнi.
На вiдмiну вiд колядування щедрування незначною мiрою вiдчуло на собi вплив християнськоi церкви. На кiнець XIX ст. обряд переважно став явищем народноi художньоi творчостi. Таким вiн зберiгся й до сьогоднi.
ЗАСРЖВАННЯ(посипання) тАФ давньослов'янський новорiчний звичай. У перший день нового року дорослi й дiти, переважно чоловiчоi статi, ходили вiд хати до хати, символiчно засiваючи хлiбнi зерна i бажаючи господарям щастя, здоровтАЩя, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконуванi речитативом, наприклад:
Сiйся, родися,
Жито, пшениця,
Всяка пашниця,
Зверху колосиста,
Зi споду корениста.
Будьте з святом здоровi,
З Новим роком!
Посипальникiв, що ходили невеличкими групами приймали як самих бажаних гостей, запрошували сiсти до столу, щоб добре всесiдало або шоб свати сiдали (так казали там де були незамiжнi дiвчата). Нерiдко хлопчаки наслiдували квоктання курей, а iх, жартуючи, смикали за чуба або за вуха, щоб курчата були чубатi, вухатi й волохатi. У деяких мiсцевостях перший засiвальник повинен був обмолотити макогоном снiп жита, що стояв на покутi вiд Рiздва.
Пiсля закiнчення всiх обрядових дiй господарi пригощали посипальникiв яблуками, бубликами, пирiжками та iншими ласощами, часто давали й дрiбнi грошi. Зерно що вони розкидали по хатi, господиня збирала i давала куркам, аби краще неслися.
ХРЕЩЕННЯ (Водохрещi, Водохреща, Ордань, Ардан, Йордан) тАУ народний варiант християнського свята Богоявлення. Вiдзначалося 6 сiчня за ст. ст. i знаменувало собою закiнчення дванадцятиденного перiоду святок. Xрещення увiбрало в себе багато язичницьких i християнських обрядiв, центральне мiсце серед яких займали обряди, пов'язанi з водою.
Вечiр напередоднi Xрещення (друга кутя, голодний Свят-вечiр, голодна кутя) немовби повторював обряд багатоi кутi, але в дещо скороченому виглядi. Весь день 5 сiчня дотримувалися суворого посту. Надвечiр шли до церкви, де вiдбувалася святкова служба, що завершувалась освяченням води. Принiсши в глечику або пляшцi свячену воду додому, господар кропив нею всiх членiв сiмтАЩi, хату, подвiртАЩя, криницю, сiльськогосподарський реманент, свiйських тварин. Аби залякати нечисту силу, було прийнято курити ладан чи пахуче зiлля, малювати крейдою або олiвцем хрести на хатньому начиннi, дверях, господарських будiвлях. Гуцули ж розпускали вiвсяний снiп, занесений в хату ще на початку святок. З нього робили перевесла, якими господар обв'язував кожне фруктове дерево в садку, аби родили так рясно, як овес. Пiсля виконання деяких ритуалiв рiздвяного Свят-вечора та пiсля урочистоi трапези проганяли кутю тАФ тобто виходили з хати i зчиняли галас, б'ючи макогоном або полiном по парканах, пустих цебрах тощо.
Саме свято Xрещення вiдбувалося на рiчцi або бiля струмка; в мiсцевостях, бiдних на воду, збиралися коло криницi. Напередоднi на льоду рiчки вирубували великий хрест, пробивали ополонки, з льоду й снiгу робили одне або кiлька скульптурних зображень хреста, якi нерiдко обливали буряковим квасом.
Кульмiнацiйний момент свята тАФ занурення священиком хреста у воду, пiсля чого вона вважалася освяченою. Цей акт у багатьох мiсцевостях супроводжувався стрiляниною з рушниць та запуском голубiв.
Освяченiй водi приписувались чудодiйнi властивостi, ii давали зуроченим дiтям, людям, що помирали, хворим тваринам, особливо цiнували ii пасiчники. До крижаноi купелi вдавалися хворi, а iнодi й рядженi щедрувальники, змиваючи в такий спосiб тАЬскверну бiсiвських масок".
За давньою традицiiю на Хрещення в селах i мiстах Украiни (особливо Лiвобережноi) влаштову-вались катання на святково прикрашених конях та кулачнi боi.
КУЛАЧНРЖ БОРЗ тАФ народна ритуалiзована розвага, вiдома ще з дохристиянських часiв. На Лiвобережжi ця традицiя тривала аж до XX ст.
Кулачнi боi звичайно проходили зимою на льоду рiчок, ставкiв, озер, нерiдко там, де вiдбувався обряд водосвяття. Сходилися чоловiки з двох сусiднiх сiл або хуторiв, у великих селах, як i в мiстах, боi йшли мiж предсiавниками вулиць чи куткiв. РЖнодi мiщани билися з купцями, ремiсники з семiнаристами тощо.
Кулачнi бiйцi дотримувалися певних правил. Спочатку чубарилися дiти, пiсля них показували свою вiдвагу й спритнiсть парубки, i лише потiм включалися у боротьбу дорослi чоловiки. Неписаний закон не дозволяв бити лежачого або бити з-за спини, тi, що виходили з гри, сiдали на лiд або вiдбiгали вбiк. Переможцем вважалася та сторона, якiй вдавалося витiснити суперникiв з поля бою (справою престижу було вiдвоювати мiсце бiля орданського хреста) або змусити iх до втечi. РЖнодi вiдступаючих переслiдували аж до iхнього села i там знiмали з церкви дзвiн, це вважалося великою образою для громади, якiй доводилося сплачувати викуп. Кращi кулачнi бiйцi користувалися в народi великою повагою.
ЖОРНО(крутилка, крутьолка) тАФ традицiйна зимова гра украiнцiв. В ополонку на ставку опускали дерев'яний стовпчик, i, коли вiн обмерзав, на ньою настромляли старе колесо вiд воза. До спиць колеса прив'язували довгу жердину, на кiнець якоi прикрiплювали санчата. Однi учасники гри обертали колесо, а iншi каталися на санчатах, що бiгали по колу з великою швидкiстю.
МАСЛЯНА (Масницi, Масляний, сирна недiля) тАФ давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свiй календар, масляний тиждень напередоднi Великого посту (кiнець лютого тАФ початок березня за ст. ст.), проте вона так i не набула релiгiйного змiсту.
На Украiнi Масляна не мала такого широкого розмаху, як, примiром, у центрально-росiйських областях. Але й тут дорослi та молодь катались на конях, ходили в гостi, влаштовували бенкети у складчину. В деяких мiсцевостях Масляну зображувала замiжня жiнка, яку пiд жарiй возили на санчатах односельцi. Широке розповсюдження мав звичай колодки (колодiя), вiдомий у кiлькох варiантах. Наприклад, розiгрували народження i поховання дерев'яноi ляльки (колодки) тАФ вiдгомiн давнього ритуалу знищення опудала Зими. Найчастiше ж колодку у виглядi полiна, качалки, стрiчки, хустки, квiтки тощо чiпляли парубкам i дiвчатам як символiчне покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, а тi вiдкуповувалися грiшми або могоричем. На Подiллi хлопцi пригощали дiвчат горiлкою, пивом, солодощами тАФ купували (запивали) колодку. У подяку за це кожна дiвчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи ii квiтками та iнiцiалами свойого обранця, та дарувала йому на Великдень тАФ повертала колодку. Такi ритуали нерiдко завершувалися укладанням шлюбу.
У нашi часи деякi елементи традицiйноi Масляноi використовуються у святi "Проводи зимитАЭ.
БЛАГОВРЖЩЕННЯ тАФ важлива вiха землеробського календаря украiнцiв. До цьою свята (25 березня за ст. ст.) лелеки звичайно прилiтали з вирiю та починали вити гнiзда. РЖснувало повiр'я, що на Благовiщення вiдкривалася земля i з неi виповзали змii, вужi та iншi плазуни. За народними уявленнями, лише пiсля Благовiщення можна було розпочинати польовi роботи. Ранiше ж "турбувати землютАЭ вважалося великим грiхом.
Зi святом Благовiщення перегукуiться свято Здвиження (Воздвиження Чесного Хреста, 14 вересня за ст. ст.), коли, за повiр'ями, всi гади ховалися пiд землю, а птахи вiдлiтали у вирiй.
ВЕЛИКДЕНЬ(Паска) тАУ найзначнiше християнське свято на честь воскресiння РЖсуса Христа. Вiдзначаiться у першу недiлю пiсля весняного рiвнодення i повного мiсяця, обов'язково окремо вiд iудейськоi Пасхи.
У народному побутi украiнцiв Великдень чiтко утримував елементи язичницькоi весняноi ритуалiстики: випiкання обрядового печива, фарбування яiць, iгри, танцi й розваги молодi, вшанування предкiв, аграрно-магiчнi, очиснi обряди тощо.
За тиждень до Великодня, у вербну (лозову) недiлю, з церкви приносили освячену вербу й шмагали нею всiх членiв сiм'i й худобу; пiзнiше цiiю гiлкою перший раз виганяли корову в череду. Вiд вербноi недiлi починали активну пiдготовку до Великодня: варили яйця i розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випiкали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свiчку. Нею випалювали хрести на стелi й дверях, сподiваючись захистити свiй дiм вiд злих сил. Давнi корiння маi звичай запалювання великоднiх багать, якi розкладали на пагорбах чи бiля церкви у нiч iз суботи на недiлю.
Великоднi гуляння, на яке сходилося все село, за традицiiю вiдбувалося на подвiр'i коло церкви тАФ цвинтарi. На Захiднiй Украiнi та Подiллi цi гуляння називались гаiвками, гагiлками, ягiлками (вiд мiсцевих назв весняних пiсень i хороводiв). Протягом трьох днiв свята усiм парафiянам дозволялося дзвонити у церковнi дзвони. Вважалося, що вони вiдлякують нечисту силу i сприяють тому, щоб гречка уродила.
Багатим був репертуар традицiйних великоднiх iгор. Дiти залюбки грали у цоканьi тАФ биття яiць. той, кому вдавалося розбити яйце суперника, забирав його собi. Парубочi iгри (бити лупака, пiп, чорт, харлай, шила бити, кашу варити, довгоi лози та iн.) являли собою змагання у спритностi, швидкостi й силi. У дiвочих iграх (шум, жельман, кострубонька, мак, кривий танець, вербова дощечка та iн.) випробовувалися художнi здiбностi учасниць тАФ вмiння танцювати, спiвати, перевтiлюватися у певний образ. Недарма великоднi iгрища вважалися справжнiми ярмарками наречених.
У весняному циклi значне мiсце займали обряди, пов'язанi з культом предкiв. Померлих родичiв провiдували, як правило, у першу недiлю пiсля Великодня (проводи, гробки). На кладовище несли паски, яйця, iншi страви й обiдали прямо на могилах. Подекуди пов'язували рушники на хрестах. У цей день обов'язково годували старцiв i роздавали милостиню "за упокiй душi". Ця традицiя побутуi й сьогоднi.
ПИСАНКИ(крашанки, галунки) тАФ фарбованi або орнаментованi курячi яйця Здавна використовувались як обрядовi атрибути, оскiльки яйце вважалося символом життя. Виготовлення писанок пов'язувалося з дохристиянськими традицiями зустрiчi весни, пiзнiше тАФ з Великоднем. Поступово втративши своi релiгiйно-магiчне вмотивування, звичай набув суто естетичного значення.
Писанка тАФ яскравий взiрець традицiйноi художньоi творчостi. Кожний етнографiчний регiон Украiни (Подiлля, Полiсся, Закарпаття, Гуцульщина та iн.) маi специфiчнi орнаментальнi мотиви писанок i кольорову гаму iх прикрашення.
ЗРЖЛЬНИЦЬКИЙ ОБРЯД був пов'язаний iз збиранням лiкувальних трав (зiлля) i приурочувався до дня Симона Зiлота (10 травня за ст. ст.). Участь у ньому брали лише баби й молодицi. Зiбравшись в однiй хатi напередоднi, жiнки смажили яiшню, варили вареники, готували iншi страви та гуртом йшли до лiсу збирати цiлющi квiти i трави: золототисячник, череду, ромашку, ведмеже вухо, полин, деревiй, п'ятилисник тощо. Зiлля намагалися збирати до схiд сонця, коли ще не впала роса, i обов'язково потай вiд чужого ока, промовляючи магiчнi формули: Святий Авраам на це зiлля орав, а Бог садив, а Спас родив, Мати Божа поливала i на помiч це зiлля давала та iн. Закiнчивши збирання трав, у лiсi ж улаштовували колективну трапезу.
У деяких мiсцевостях жiнки вибирали помiж себе вдову, яку називали "Симон" ii першою купали у великiй дiжi, пiдливаючи туди вiдвар свiжих лiкувальних трав. Потiм цю церемонiю по черзi повторювали й з усiма iншими. Завершення обряду вiдзначали спiльним застiллям у садку та виконанням "зiльницьких" пiсень.
КУПАЛА(РЖвана Купала) тАФ давньо-слов'янське свято лiтнього сонцестояння. Вiдзначалося 24 червня за ст. ст. у перiод пiдготовки до збору врожаю. Первiсне Ку-палою, очевидно, називали ляльку або опудало, яких купали тАФ топили у водi, заривали у землю, спалювали. Назва ж РЖвана Купала походить вiд народного наймення РЖоанна Хрестителя, вшануванням якого православна церква намагалася подолати дохристиянськi традицii.
Серед украiнцiв купала вiдзначала переважно молодь у купальську (iвашвську) нiч. Свято поiднувало елементи культу Сонця, аграрноi магii, очисних та еротичних обрядiв Напередоднi парубки розкладали великi купи хмизу на пагорбах, берегах рiчок, озер тощо. Запалити цi купальськi вогнi доручали дiдам, якi повиннi були до вечiрньоi зорi добути примiтивним способом новий вогонь. Вiрили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарiв, безплiдностi. Виходячи з того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через вогонь, дiвчата й парубки ворожили про своi майбутнi, раннiй чи пiзнiй шлюб. Важливу роль у купальських обрядах вiдiгравали колесо як символ Сонця та вода тАФ цi стихii порiвнювалися з братом i сестрою.
Центральне мiсце у святi займало ритуальне деревце тАФ марена(купайлиця, купайло, гiльце). Рубали його хлопцi, а прикрашали дiвчата тАФ живими та штучними квiтами, ягодами, стрiчками тощо. Навколо марени водили хороводи, спiвали пiснi про кохання, сватання, майбутнiй шлюб. Тут же вiдбувалося своiрiдне iгрове суперництво мiж дiвчатами i парубками: останнi намагалися будь-що вiдiбрати у дiвчат деревце i поламати його. Щоб хлопцi попекли руки, у деяких селах Подiлля виготовляли спецiальнiй дублiкат ритуального дерева з будякiв, терну чи кропиви. При цьому обидвi сторони обмiнювалися ущипливими жартами i пiсенними докорами.
Купальському дереву надавалося й аграрно-магiчного значення. У багатьох мiсцевостях його купали у водi, а потiм розламували так, щоб кожнiй дiвчинi дiсталась гiлочка. Шматочки марени несли на городи (щоб краще в'язалися огiрки), затикали пiд стрiху (щоб багатство велося), кидали у рiчку (щоб дощ пiшов).
Купальську нiч вважали чарiвною, коли пробуджувалася нечиста сила. Звiдси тАФ широко розповсюдженi дiвочi ворожiння на вiнках, численнi обряди i магiчнi прийоми, за допомогою яких застерiгались вiд вiдьом. Вiрили, що трави, зiбранi на Купалу, мають особливо цiлющi властивостi. Багато повiр'iв було пов'язано з квiткою папоротi.
ЗЕЛЕНРЖ СВЯТА тАФ украiнська назва християнського свята Трiйцi, що вiдзначаiться на 50-й день пiсля Паски. Троiцько-русальна обрядовiсть знаменувала завершення весняного i початок лiтнього календарного циклу. В основi ii лежали культ рослинностi, магiя закликання майбутнього врожаю.
Напередоднi зеленоi недiлi, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвiр'я та господарськi будiвлi клечанням тАФ зеленими гiлками клену, верби, липи, акацii, ясеня, горiха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якiй, за повiр'ям, повiсився РЖуда РЖскарiот. Гiлки встромляли в стрiху, на воротах, бiля вiкон, за iкони. Пiдлогу або долiвку в хатi встеляли запашними травами осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зiллям.
Троiцькi розваги починалися з понедiлка i тривали цiлий тиждень. Звичайно iх влаштовували в лiсi чи полi, на вигонi за селом. Подекуди молодiжнi забави й танцi проходили бiля спецiальних лаштункiв тАФ iгорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якоi зверху горизонтально прикрiплювали колесо, прикрашене гiллям, квiтами, стрiчками.
На Лiвобережжi дiвчата водили тополю тАФ одягали одну з-помiж себе тополею i водили ii по дворах. Кожний господар радо зустрiчав процесiю i, приймаючи вiд неi добрi побажання, щедро обдаровував учасникiв обряду. На Полiссi побутував близький за значенням обряд троiцького куста, роль якого теж виконувала дiвчина.
На Зеленi свята, як i пiсля Великодня, провiдували померлих родичiв, могили яких обсипали клечаним зiллям. На кладовищi влаштовували панахиди та спiльнi поминальнi трапези. Ця традицiя подекуди збереглася до наших днiв.
"ГОНИТИ ШУЛЯКА" тАУ давнiй господарський обряд, який побутував на Схiдному Подiллi до початку XX ст. Виконували його замiжнi жiнки. На другий день Зелених свят (русалi, розгри), зiбравшись гуртом, вони влаштовували бенкети, якi, за повiр'ям, повиннi були вберегти курчат вiд шулiки (шуляка).
РЖз рiзного пiдручного матерiалу (наприклад, власних хусток) жiнки виготовляли опудало шуляка та iмiтували його годування. Сидячи навколо i п'ючи горiлку, жiнки примовляли до нього: Не дивись на курчат, а дивись на падло. Танцi та пiснi доповнювали загальний сюжет дiйства. На завершення опудало розтинали i кожна учасниця бенкету викуповувала свою хустку.
Значне мiсце в обрядi займали й поминальнi мотиви: замiжнi жiнки обов'язково згадували своiх померлих (особливо нехрещених) дiтей.
МАКОВРЖЯ тАФ спрощена украiнська назва церковного свята святих мученикiв Маккавеiв (1 серпня за ст. ст.) Цього дня у церквах разом iз хлiбним колоссям святили садовi квiти i головки маку, як i на Рiздво використовувались для приготування кутi. Вдома пекли пироги i коржi з маком. Традицiйнi першосерпневi букети на Подiллi називалися маковiйками. Звичайно iх носили до церкви дiвчатка. Перед цим iх треба було добре нагодувати, бо наступний рiк випаде неврожайний.
Освяченi на Маковiя квiти й трави зберiгали за iконами як помiчне зiлля. Якщо захворювала якась свiйська тварина, ii годували засушеними квiтами, скурювали, поiли вiдварами iз трав. Освячений у церквi мак, особливо дикий (видюк), використовували для охорони житла, худоби, двору вiд усякоi нечистоi сили.
У деяких селах Киiвщини на Маковiя встановлювали високi хрести, прикрашаючи iх квiтами й головками маку, а зверху прикрiплювали гарбузову маску з запаленою свiчкою всерединi, що нагадувало людський череп. Протягом усiii ночi хлопцi та дiвчата спiвали й танцювали, оберiгаючи свiй маковiiвський хрест вiд сусiдiв-однолiткiв з iнших вулиць чи куткiв, якi намагалися його викрасти або зламати.
СПАСА тАФ свято православноi церкви, встановлене на честь Преображення Господнього (19 серпня за ст. ст.). Цей день був немовби апофеозом радостi селянина з плодiв своii дiяльностi. За традицiiю святили яблука, грушi, мед, колачi з муки нового врожаю. Пiсля церковноi вiдправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дiтей i старцiв. Великим грiхом вважалося iсти яблука i грушi до Спаса. Цiii заборони особливо суворо дотримувалися батьки, що втратили дiтей, та дiти, в яких померли батьки.
На Спаса разом iз фруктами й медом до церкви несли великi оберемки трав, квiтiв, городнiх рослин. Кожний вид освяченого зiлля мав своi призначення. Васильками лiкувалися вiд падучоi, запою, внутрiшнього жару, з них робили пiдстилку в трунi, подушечку
Вместе с этим смотрят:
"Нивхи"
32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)
4 capitals of Great Britain
About Canada
Description of Canada