Сiльськогосподарська культура украiнцiв

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Вiнницький державний педагогiчний унiверситет

iм. М. Коцюбинського

РЖнститут iсторii, етнологii i права

Кафедра РЖсторii Украiни

Самостiйна робота:

Сiльськогосподарська культура украiнцiв

Виконав

Студент групи 2-В

Вiнниця. 2008

План

Вступ

1. Рiльництво. Городництво. Обробiток ТСрунту

2. Тваринництво

3. Садiвництво

4. Бджiльництво

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Украiнцi упродовж столiть створював високу сiльськогосподарську культуру, яка стала надбанням багатьох народiв. Головною галуззю землеробства здавна було рiльництво. На територii Украiни воно вiдоме з середини РЖ тис. до н. е. Вже за часiв Киiвськоi Русi тут вирощували пшеницю, жито, ячмiнь, просо, овес, горох, чечевицю, гречку, коноплi, льон, рижiй.

Городництво вiдоме на Украiнi з найдавнiших часiв, коли схiднi слов'яни вирощували буряки, капусту, рiпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огiрки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город дiлився на плеса, грядки i капусники. Часто на низьких мiсцях городу нарiзався i пiдмет. Плесо в городi тАФ це широка довгаста дiлянка; грядка тАФ вузька, довга i висока; капусник тАФ найнижче i найвологiше мiсце в городi. Характерною рисою украiнського городу було обсадження його дiлянок соняшником, а також квiтами.

Пiсля землеробства друге мiсце у сiльському господарствi Украiни посiдало тваринництво. Ще за часiв Киiвськоi Русi розводили коней, велику i дрiбну рогату худобу, свиней, а також домашню птицю. Впродовж майже цiлого середньовiччя основною тягловою силою у селян були воли, iх здебiльшого вiдгодовували не тiльки для власних потреб, а й на продаж. Починаючи з другоi половини XIX ст. волiв почали замiнювати кiньми. Особливу увагу селяни придiляли розведенню великоi рогатоi худоби, яка забезпечувала iх молочними продуктами, вiдгодiвлi овець. Порiвняно з великою рогатою худобою та кiньми вiвчарство в селянському господарствi вiдiгравало допомiжну роль. У багатьох районах Украiни розводили також кiз, свинарство задовiльняло потреби населення в салi та м'ясi.

Сад тАФ одна з найхарактернiших рис украiнського села в XIXтАФна початку XX ст. Розмiщувався вiн переважно на присадибнiй дiлянцi, переважали мiсцевi породи фруктових дерев, якi вiдбирались i вирощувались упродовж вiкiв. Найпоширенiшими садовими культурами на Киiвщинi, Подiллi, Волинi, Чернiгiвщинi та захiдних землях Украiни, що характеризувались надзвичайним багатством мiсцевих сортiв i назв.

Бджiльництво вiдiгравало важливу роль у господарствi схiдних слов'ян, адже мед не тiльки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напiй. Про поширення бджiльництва серед селянства свiдчить факт, що майже все середньовiччя iснувала медова данина з населення. Бджiльництво було культивоване (на пасiках) i некультивоване (бортництво).

1. Рiльництво. Городництво. Обробiток ТСрунту

Найдавнiша i найпоширенiша культура тАФ яра та озима пшениця. Вона була головною культурою у пiвденних районах та в Закарпатськiй низовинi, а також займала значнi площi в лiсостеповiй частинi Украiни. Сiяли ii завжди на кращих грунтах. Друге мiсце посiдало жито, основна зернова культура Полiсся та Карпат, а також Киiвщини й Волинi. Його сiяли переважно як озиму культуру на гiрших або дуже виснажених грунтах, оскiльки це невибаглива культура, що збагачуi землю, пiдвищуi ii родючiсть.

На Пiвднi здебiльшого займалися вирощуванням ячменю, ранньоi й невибагливоi яровоi культури, про яку в народi говорили: ВлКидай мене в грязь, то будеш як князьВ». Украiна мала близько 20 гатункiвпроса тАФ сухостiйкого злака. Його сiяли першим на пiднятiй цiлинi та перелозi, а потiм заволочували бороною з напором, тобто з прив'язаними до неi колодками, якi розбивали нероз-пушенi грудки i затирали в землю.

В Украiнi, зокрема на Чернiгiвщинi та Волинi, подекуди вирощували гречку, пiзню ярову культуру. Наприкiнцi травня ii сiяли на цвiт для бджiл, а в червнi тАФ на зерно. Вважалось, що вона також збагачуi грунт, тому нею засiвали, як правило, виснаженi лани. Ще з скiфського часу вирощували коноплi та льон, з iх насiння били олiю, а з волокна виготовляли тканини для одягу. Для конопель вибирали дiлянку в низьких мiсцях городу чи поля тАФ пiдмет (грядку), завжди добре угноювали i двiчi (восени й весною) глибоко зорювали, густо засiвали i заволочували коноплi бороною. Для льону восени неглибоко розорювали дiлянку твердого перелогу. Пiд льон грунт не угноювався, лише старанно скородився бороною перед посiвом i заволочувався пiсля нього. Коноплi здебiльшого сiяли на Чернiгiвщинi, Полтавщинi, льон тАФ у районах Полiсся та захiдних областях, хоча обидвi культури в невеликiй кiлькостi вирощували на всiй Украiнi.

Для вироблення олii сiяли рижiй вузькими смугами вздовж дорiг i разом з яровими хлiбами. Соняшник на Украiнi з'явився наприкiнцi XVIII ст. як декоративна рослина i тiльки в XIX ст. його почали використовувати для виробництва олii. Соняшник здебiльшого сiяли на Донбасi, Харкiвщинi, пiвднi Украiни, менше тАФ на Волинi, Чернiгiвщинi та Киiвщинi. Наприкiнцi XVII ст. на територii Украiни з'явилась кукурудза, завезена з Америки. До середини XIX ст. ii вирощували як городну культуру, а в другiй половинi XIX ст. все бiльше землi видiляiться для ii посiву на пiвднi Украiни, Подiллi, Полтавщинi та на Закарпаттi.

В серединi XVI ст. з Пiвденноi Америки в РДвропу завезли картоплю, а 1764 р. вона з'явилася на Украiнi. У XIX ст. ii почали вирощувати на польових дiлянках пiд плуг, букер i заступ. Саме тодi широко розповсюдився посiв цукрових бурякiв. Основна маса посiвiв належала землевласникам, але часто селяни, котрi жили поблизу цукрових заводiв, перетворювали своi землi на буряковi плантацii.

У незначнiй кiлькостi украiнцi сiяли овес (найбiльше в Карпатах), горох, сочевицю, боби i т. д.

Картоплю садили рядами, викопуючи в розпушенiй землi заступом ямки з таким розрахунком, щоб кущ вiд куща рiс на вiдстанi близько аршина. Копали восени заступом.

Буряки на городах сiяли та садили. Перевагу надавали садiнню. Сiяв буряки чоловiк, а садила жiнка, викопуючи ямки заступом, сапою (iнколи садили i розсадою).

Капусту украiнцi завжди садили розсадою. У найзатишнiшому мiсцi, часто пiд хатою, огороджувався лiскою з лози або очеретом невеликий розсадник. Знизу накладався гнiй, а зверху тАФ земля. Ранньою весною, часто коли ще не зiйшов снiг, у розсадники сiяли насiння капусти. Сходи на нiч прикривали соломою або очеретом. Коли рослина випускала чотири листочки, господиня висаджувала ii пiд заступ рядами в грядцi. Поки капуста не прийметься, РЗРЗ пiдливали.

Цибулю i часник селяни вирощували на низьких затишних i добре угноiних дiлянках. Подекуди садили також квасолю.

Пiд огiрки вiдводились завжди добре угноiнi грядки, якi переважно обсаджували гарбузами тАФ встромляли по чотиритАФп'ять насiнин зубками вгору. На пiвднi Украiни та на Полтавщинi було розвинуте баштанництво; у невеликiй кiлькостi сiяли мак, крiп, моркву, редьку, петрушку. Мак сiяли ранньою весною, iнодi, коли ще не зiйшов снiг.

Найдавнiшою системою обробiтку грунту, вiдомою на територii Украiни з часiв трипiльськоi культури, було мотичне землеробство, що характеризувалось обробiтком вручну великих постiйних дiлянок городнього типу.

Приблизно в серединi РЖ тис. до н. е. у чорноземних степових i лiсостепових районах на основi застосування орних знарядь працi i тягловоi сили тварин виникла перелогова система, з якою починаiться i польове землеробство тАФ рiльництво. У лiсових районах наприкiнцi РЖ тис. до н. е. з появою залiзноi сокири та мотики, а також суховатки, сохи i борони, мотична система почала переходити в пiдсiчно-вогневу.

У РЖ тис. до н. е. з полiпшенням якостi обробiтку грунту перелогова система переходить в парову двопiльну систему. З появою ж на Киiвськiй Русi плуга виникаi трипiлля, що, крiм карпатського регiону, стаi пасивною системою украiнського землеробства, а згодом перетворюiться у фактор, який гальмуi розвиток сiльського господарства.

Змiст трипiлля заключався ось у чому. Вся земля дiлилася на три рiвнi частини: одна вiдводилась пiд пар, не засiвалась (толока), на другiй сiяли озимину (царина) i на третiй тАФ ярину (ярина). Наступного року толока розорювалась, на нiй вирощували озиме жито або пшеницю, тобто вона ставала цариною. Торiшню царину пiсля жнив орали на зяб i весною засiвали яровими культурами тАФ царина ставала яриного, торiшня ж ярина ставала толокою.

В Карпатах упродовж середньовiччя iснувала двопiльна система обробiтку землi. Всi поля дiлили на двi половини: одну залишали пiд пасовища, iншу засiвали рiзними культурами (за вирiшенням громади).

Малоземелля селян часто примушувало iх вiдходити вiд правильного трипiлля, впродовж кiлькох рокiв засiвати поля, не залишаючи пару, i тiльки коли земля виснажилась, давали частинi поля Влперебур'янитиВ».

На пiвднi Украiни широко застосовувалась i перелогова система. Третина поля зоставалась з приблизно такою сiвозмiною: перший рiк тАФ пшениця, другий тАФ ячмiнь, третiй тАФ пшениця, четвертий тАФ озима пшениця або овес чи жито. Пiсля цього виснажену дiлянку залишали на два i бiльше рокiв на перелiг. У такiй послiдовностi засiвали й iншi дiлянки.

Подекуди на Полiссi та в Карпатах майже до кiнця XIX ст. iснували залишки пiдсiчно-вогневоi системи обробiтку грунту. Так, у Карпатах селяни пiсля польових робiт восени вирубували на корчi дрiбний лiс, а навеснi його спалювали; потiм на цiй дiлянцi (пасiцi) засiвали жито i розпушували ii мотикою. Зiбравши жито, викорчовували пнi, угноювали й орали. Селянськi земельнi надiли майже нiколи не були зосередженi в одному масивi, вони роздiлялись на кiлька ланiв, в кожному з яких нарiзались дiлянки окремим господарствам. Селяни дуже добре знали особливостi кожного клаптика своii землi, особливостi орних знарядь та своi можливостi. Обробiток грунту на Украiнi був переважно чоловiчою справою. Лише городом цiлком i повнiстю займалися жiнки.

Орали селяни поперемiнне двома способами: у розгiн в склад. Перший спосiб полягав у тому, що починали орати з межi своii дiлянки, прокладали борозну вздовж межi i другу борозну тАФ вздовж протилежноi межi, потiм тАФ третю коло першоi. Так, обiйшовши гони, добиралися до середини. Таким чином на серединi поля утворювалася розплуга (розгiн). Наступного разу орати починали з середини дiлянки i поступово доходили до обмiжкiв (вузька смуга мiж нивами), або до меж.

Щоб розпустити скибу, пiсля оранки рiллю впоперек ВлралилиВ» ралом, скородили ВлдрапакомВ» або бороною. Коли було багато робочоi худоби, боронування могло проводитися одночасно з оранкою. Пiсля оранки та розпушення рiллi вiдразу ж приступали до сiвби. На Украiнi побутувало два типи ручноi сiвби: в один сiв i в два сiви. При першому типi сiяч крок за кроком ступав i сiяв зерно перед собою; при другому тАФ вiн, крокуючи невеликими зигзагами, кидав зерно то трохи лiворуч, то трохи праворуч, тим самим вдвiчi збiльшуючи ширину засiяноi смуги.

На бiльшостi територii Украiни засiянi ниви обов'язково заволочували боронами, iнколи прив'язували до борон дерев'янi колодки, якi розбивали нерозпушенi грудки i землю, або сiяли прямо по стернi, заволочуючи посiв бороною чи загортаючи ралом.

Селяни значну увагу придiляли догляду за посiвами. На пшеницях, ячменi, вiвсi, горосi i т. д. такi бур'яни, як сурiпок, горошок, кукiль, виривали руками, а верхiвки полину й осоту, що пiднiмались вище за посiви, скошували косою. Руками проривали на сходах проса гiрчак, молочай, сосонку тощо. Для захисту проса i конопель вiд птахiв ставили опудала. Крiм цього, щоб дикi голуби i горобцi не висмикували iз землi конопляних сходiв, iх огороджували кiлками, а мiж ними натягували довгi нитки, ставили солом'янi опудала.

Заорювання, як i засiв, на Украiнi вiдбувалися завжди урочисто, з цiкавими звичаями та обрядами, якi повиннi були забезпечити добрий урожай. Початок i кiнець оранки й сiвби супроводився багатим частуванням усiii сiм'i, щоб урожай був багатий.

Початок жнив тАФ зажинщина, зажинки тАФ вiдзначався своiрiдною святковiстю. Майже в кожному господарствi готувався святковий обiд, i вся сiм'я виходила в поле обiдати.

У жнива працювали всi. Спершу починали косити озимину, а якщо одночасно поспiвав ячмiнь, то його косили вранцi, поки i роса, щоб не випадало зерно з колоскiв. Потiм косили овес, яру пшеницю, просо i приблизно з ЗО серпня (за старим стилем) гречку. Косили пiд стiнку (обкос поля), пiд п'ятку (низька стерня) тощо. Цю роботу виконували тiльки чоловiки, а жали майже завжди жiнки.

Першi зрiзанi стебла збiжжя зберiгали в кожнiй хатi, щоб жилось щасливо. Скошене чи зжате збiжжя на всiй Украiнi, за винятком пiвдня, зв'язували у снопи ВлперевесломВ», тобто скрученим жмутом стебел того ж збiжжя. В'язали снопи i гребли жiнки. Снопи спочатку клали в п'ятки (п'ять снопiв), а надвечiр тАФ у хрестики або полукiпки (тридцять снопiв). На Полiссi та в гiрських районах Карпат, де часто випадали дощi, для просушування снопи пiдвiшувались на пiрамiду, складену з трьох двометрових сучкуватих жердин. На пiвднi Украiни скошене збiжжя в снопи не в'язали, а згортали у валки, якi потiм складали в копи. Пiсля закiнчення жнив зерновi привозили на тiк або в клунi. Поблизу току збiжжя складали у стiжки та скирти. Перед молотьбою снопи iнодi просушували (тiльки в пiвнiчних районах Чернiгiвщини та Волинi) в осетях, влаштованих у клунях.

Молотили збiжжя рiзними способами. Починаючи з кiнця XVIII ст. у помiщицьких господарствах обмолочували спецiальними машинами тАФ молотарками (ручними, кiнними i паровими). Поступово молотарки проникали в селянське господарство, передусiм до заможних селян, де застосовувалась переважно кiнна молотарка. Найдавнiшим способом обмолоту хлiба був обмолот за допомогою цiпа.

Молотьба цiпом проводилась по-рiзному, залежно вiд мiсцевих особливостей, а також вiд культур, якi обмолочувалися. Взагалi на тiк клали дватАФтри розв'язаних снопи, з яких вибивали зерно. Залежно вiд кiлькостi молотникiв молотили в один цiп, у два цiпи, в три цiпи, в чотири цiпи.

На пiвднi Украiни обмолот проводився за допомогою котка тАФ кам'яного цилiндра з поздовжнiми ожолобками. На добре накочений тiк рiвномiрним шаром накидали необмолочене збiжжя. У коток запрягали коней або волiв. На переднього коня сiдав погонич-пiдлiток. Починали молотити з зовнiшнього краю до центру.

У деяких районах зустрiчався й архаiчний спосiб молотьби топтанням.

Обмолочене зерно провiвали за допомогою фабричних вiялок, млинкiв, виготовлених селянськими майстрами, або за допомогою лопати та сита, а солому складали в скирту або . стодолу. Провiяне зерно зберiгалося в засiках чи коморах, що на Правобережжi називались шпихлiрами. На пiвднi Украiни зерно засипали в солом'яники тАФ спецiальнi посудини, сплетенi з соломи або лози, в кадовби тАФ великi дерев'янi посудини, що зберiгали в коморi. У деяких мiсцевостях (на Чернiгiвщинi, наприклад, та Полтавщинi) до кiнця минулого столiття зерно зберiгали в ямах, обмазаних глиною та оббитих березовою корою. Спосiб зберiгання (схову) зерна в ямах застосовували селяни пiд час насильноi колективiзацii та нiмецькоi окупацii.

Обробка льону й конопель вимагала кропiткоi працi. Коноплi i льон виривали восени, коли дозрiло насiння, в'язали. Пiсля висихання iх молотили цiпом або жiнки вибивали насiння ручним способом, за допомогою праника. Обмолочене насiння провiвали, висушували й зберiгали у коморах.

Коли насiння було вiддiлене, стебла коноплi та льону вимочували у ставках, ямах, рiчках, пiсля чого висушували й били. У центральних i пiвденних районах Украiни льон i коноплi вимочували в ямах тАФ мочилах. У Чернiгiвському, Киiвському, Волинському Полiссi, на Прикарпаттi та в Карпатах льон для вимочування стелили тонким пластом на лузi (це так звана росяна мочка). Коноплi сушили на сонцi, а в лiсових i гiрських районах тАФ бiля вогнища у спецiальнiй сушарнi. Пiсля сушiння льон та коноплi тiпали, тобто вiддiляли кострицю вiд волокна за допомогою дерев'яних м'ялок. Вико-ристосували два види м'ялок: бительна i терлиця. Процес вiддiлення кострицi вiд волокна проходив у такiй послiдовностi: жменю конопель або льону дiлили на ВлручайкиВ», якi ламали, трiпали об стовпи, дошку, м'яли на битальнi, пiсля цього терли на терлицi.

Пiсля попередньоi обробки волокно ВлмикалиВ» на гребенi та чесали щiткою. Витiпане, витерте i вичесане прядиво складали в повiсма (ВлкуклоюВ», ВлкаблучкоюВ», ВлкозломВ»), а потiм микали, щоб прясти iх з гребеня чи кужелi.

Олiю на Украiнi виготовляли з рапсу, рижiю, соняшника, з лляного та конопляного насiння. Усi цi олiйнi культури пiдсмажували на сковородi у домашнiх печах, потiм товкли в ступцi та просiювали, насипали в _мiшки, де в ручних олiйницях видавлювали олiю.

2. Тваринництво

Упродовж вiкiв виробились характернi прийоми вiдгодiвлi худоби. В основi вони спiльнi для всiii територii Украiни, але водночас зi своiми особливостями. Найiнтенсивнiше розвивалося тваринництво у лiсостеповiй та степовiй смугах, на Полiссi, в Карпатах. Воно мало специфiчнi форми, що виникали i розвивались протягом тривалого часу. Сприятливi природнi умови давали змогу випасати худобу на пасовищах бiльшу частину року, а на пiвднi, при сприятливiй зимi, й цiлий рiк.

Випасали худобу селяни у спiльних стадах, що називали чередою. Переважно сюди зганяли 150тАФ200 голiв дiйних корiв, а iнколи корiв, телят i волiв разом. Однак у багатьох районах Украiни корiв, волiв та телят випасали окремо. Пастухiв називали чередниками, а там, де худоба паслась окремо, коровниками, воловниками (у Карпатах тАФ волярами), телятниками. Телятниками здебiльшого були пiдлiтки. Наймали пастуха найчастiше громадою i регламентували звичаiвим правом. Коней з усього села випасали у табунах не тiльки вдень, а й вночi. Для догляду наймали табунникiв.

Вiвцi ходили в окремих стадах, що називались шматками, кущанками, отарами. Перший термiн означав стадо у 150тАФ200 голiй, другий тАФ ще бiльше стадо, а третiй тАФ стадо кiлькiстю до тисячi голiв. Для випасу овець наймали чабанiв, кiлькiсть яких залежала вiд чисельностi отари. В чабани набирали, як правило, досвiдчених пастухiв.

Найпростiше було доглядати свиней. Свиню з поросятами випускали на вигiн, де вони паслись самi. У деяких селах iх доглядав свинар, а в Карпатах, наприклад, свиней випасали в лiсах, де годували буковим насiнням та жолудями.

Там, де розводили худобу на продаж, перед вигоном на пасовище ii таврували (тобто мiтили особливим знаком тАФ тавром). Овець перед вигоном у поле значкували за допомогою рiзноманiтних надрiзiв та проколiв правого i лiвого вуха. Випасали худобу по-рiзному. Однак було прийнято виганяти на пашу в день св. Юрiя.

Кожна господиня чи господар ще до сходу сонця зганяли свою худобу за село в умовне мiсце, i вже звiдти чередники гнали ii на толоку. В полудень, коли починалась спека, череда пiдходила до водопою, де вiдпочивала. Пiзно увечерi худобу гнали додому. Якщо ж пасовище знаходилося далеко вiд села, ялiвник у вiцi понад один рiк залишали на полi, де будували спецiальнi загони.

Випас телят вiдрiзнявся вiд випасу корiв, iх виганяли на пасовище вже пiсля того, як череда виходила за село. На вигонi телята випасалися в загальному стадi, а коли наступала спека, iх заганяли назад. Худобу, що поверталася додому з пасовища, напоювали водою, а потiм доiли (доiли двiчi на день: вранцi та ввечерi). Коней в табунi випасали впродовж всiii доби, навiть вночi, i щоб вони не розбiгалися далеко, iм Влнакладали путаВ». Своiрiдно випасали овець. У багатьох районах iх виганяли пiзно, коли висихала роса, щоб запобiгти хворобi нiг. Осiння роса вважалась нешкiдливою i тому, починаючи з серпня, овець на пасовище виганяли вранцi. Охороняти отару допомагали собаки.

На пiвднi Украiни, де зустрiчались великi отари, випас мав деякi схiднi елементи. Чабани вiдганяли овець далеко в степ i потiм поступово наближали до мiсця зимового утримання, навколо якого зберiгалось незаймане пасовище.

Починаючи з ранньоi весни, худобу випасали протягом усього лiта та осенi тАФ до Пилипiвки, а з початком заморозкiв переводили на зимове утримання. У зимовий перiод худобу утримували в спецiальних примiщеннях тАФ хлiвах, повiтках, корiвниках, конюшнях, телятниках, свинарниках, стайнях, кошарах. Перед кожним примiщенням вiдгороджували майданчики для вигулу худоби, що називалися загонами.

Дещо вiдрiзнялось тваринництво Полiсся. Тут розводили переважно велику рогату худобу, яку випасали в лiсах. Овець в селянському господарствi тримали заради вовни, кожушини, смушкiв та м'яса. Свиней нiхто не випасав, вони ходили самопас улiтку та взимку, вiдшукуючи iжу в лiсi та на болотах. Щоб свинi не забiгали в городи, iм прив'язували колоди до шиi.

У гiрських районах випасали худобу на полонинах, де сiно нiколи не косили. Випасали всю худобу, хоч корiв часто кожен селянин пас окремо тАФ на своiй дiлянцi поля. Жителi села обирали головного вiвчаря тАФ ватага, баца, котрий сам наймав пастухiв для рiзного роду худоби.

На полонинах будували стiйбище, загоiш i кошари, а також житло для чабанiв i бойгарiв (пастухи великоi рогатоi худоби) тАФ колибу або стаю. В стаi знаходилась комора, де зберiгалися рiзнi припаси, посуд та бринза. У житловiй частинi знаходилось ватрище тАФ вогонь, який пiдтримували впродовж всього лiта.

Худобу охороняли вiд диких звiрiв собаки. Гжу для пастухiв готував сам ватаг. У перший день вигону ватаг доiв худобу, вимiрюючи загальний надiй молока, що його повинен одержати кожний селянин протягом сезону. Визначену кiлькiсть молока зазначали на палицi, яку розколювали надвоi, причому половину ватаг залишав собi, а половину вiддавав власниковi худоби. Паличка ця називалась раваш. ii позначки служили пiдставою для розрахункiв ватага з селянами. На полонинi виробляли бринзу.

Особливiстю тваринництва на Украiнi було дбайливе вирощування молодняка, що давало змогу постiйно поповнювати тяглову, молочну та м'ясну худобу. Так, телят, котрi народилися взимку, завжди тримали в хатi, поки вони не пiдростали. В першi мiсяцi пiсля народження молодняк годували молоком. З часом, коли теля починало iсти траву, його вiдлучали вiд корови. Восени телят пiдгодовували хлiбом, висiвками i сiном. Однорiчних телят виганяли на пашу.

Коли молодняк пiдростав, починалося його ВлвихованняВ». Бичкiв навчали у трирiчному вiцi. Спочатку iх ВлпарувалиВ», тобто вiдбирали однакових за зростом та норовом. Привчали до ярма, а весною запрягали в борону. Молодняк коней вирощували так само дбайливо, як i молодняк великоi рогатоi худоби. Годували iх здебiльшого Влз землi, щоб лоша розправлялосьВ». Пiсля року лошат стригли, аби грива не була дуже м'якою i не спутувалась пiд упряжжю.

Коней починали навчати у пiвторарiчному вiцi, коли випадали глибокi снiги. Спочатку привчали до вуздечки, а потiм об'iжджали верхи без сiдла, незабаром вони вже ходили в упряжi.

Заготiвля запасiв сiна на зиму для худоби була однiiю з найвiдповiдальнiших робiт украiнського селянства. Косовиця починалася на Украiнi за тиждень до свята Петра i Павла, але залежно вiд географiчних умов та стану погоди, а там, де сiнокоси знаходилися в горах тАФ у другiй половинi липня.

Знатнi помiщики наймали ватаги косарiв. Оплата працi була значно вищою вiд оплати iнших сiльськогосподарських робiтникiв.

Пiд час косовицi (коли сiножать знаходилась далеко вiд села) селянин сам i з сiм'iю будував у степу курiнь, земляну пiч, а багатий з найманими косарями переселявся в поле. Косити починали ще до свiтанку, щоб до спеки пройти кiлька ручок тАФ смуг на ширину захвата коси тАФ до кiнця сiножатi, а якщо вона була велика, то до певноi мiтки. Робота продовжувалась доти, поки бiля куреня не з'являлася вiха тАФ встромленi в землю вила з шапкою на ручцi тАФ це умовний знак обiду. Пiсля обiднього вiдпочинку косарi працювали до заходу сонця.

Через кiлька днiв пiсля початку косовицi прибували гребцi тАФ дiвчата та хлопцi. Просушене i зiбране сiно чоловiки складали в копицi, а потiм возили додому i складали в стоги та обороги.

У тих мiсцевостях Украiни, де сiножатi перебували в громадському користуваннi, на косовицю виходили всiм селом, а сiно дiлили за принципом, заздалегiдь встановленим громадою.

Зимова годiвля худоби проводилась за порядком, виробленим на основi багатовiкового досвiду. Велику рогату худобу годували взимку тричi на день яровою соломою, сiном та сухою половою. Робочих волiв i тiльних корiв часто видiляли зi спiльного загону та годували сiном i половою, а також рiзним пiйлом, буряками, макухою. Там, де не вистачало кормiв, худобу годували двiчi на день. Коням давали iсти вдень i вночi. Робочим коням тАФ сiно, солому, полову, зерно, ячне i просяне борошно, змiшане iз запареною половою, та iншi корми, а пiд час роботи тАФ овес. Овець годували 4тАФ5 разiв на день соломою, сiном, половою, а свиней тАФ ячним борошном, дертю, картоплею, буряками, помиями тощо. На нiч худобi робили пiдстилки, часто iз залишкiв недоiдженоi соломи. Загони, повiтки, стайнi, кошари досить старанно очищали вiд гною. Але взимку гнiй лише покривали соломою, щоб було тепло.

3. Садiвництво

У центральних регiонах Украiни, на пiвднi та Закарпаттi вирощували фруктовi дерева кiсточкових порiд. Головне мiсце серед них посiдали вишня i слива. Виноград, абрикоси, персики росли здебiльшого на пiвднi Украiни. Насаджували також черешнi, волоськi горiхи, терен, шовковицi, а iнколи й персики, кущi винограду, смородину, аТСрус, малинники тощо.

Розвиток садiвництва вiдбувався двома способами. В лiсових районах практикувалося перенесення в сад дичок лiсових порiд яблунь та груш, якi пiзнiше облагороджували щепленням бажаних сортiв. Там, де не було лiсiв, селяни вирощували дички яблунь та груш з насiння, тобто створювали своi садовi шкiлки. Вирощенi дички пересаджували та робили щеплення. В украiнському садiвництвi, до речi, застосовувались три способи щеплення садових дерев: в розщепi, за кору, окулiровка.

Садили лiсовi й домашнi дички та пересаджували щепи частiше весною, нiж восени.

Через селянське малоземелля сад часто був також городом, сiнокосом, а коли тут росла трава, селяни iнколи окопували дерева по ширинi крони. Вiдстань мiж посадженими деревами зберiгалася вiд 6 до 7 аршин для яблунь i груш та 1,5тАФ2,5 аршина для слив i вишень. Кущовi породи вирощували з живцiв i розсаджували кущами мiж садовими деревами окремими рядками.

Украiнське народне садiвництво виробило чимало прийомiв пiдвищення врожайностi фруктових дерев, охорони iх вiд морозу, спеки, а також боротьби з численними шкiдниками та хворобами цих дерев.

Ягiднi кущi окопували восени, очищали вiд сушняку та прорiзували.

Збирання врожаю в садах залежало вiд породи дерев, iх сорту та неоднакового часу достигання в рiзних мiсцевостях. , Яблука та грушi дiставали спецiальним знiмалом; довгою палицею з розщепленим у верхнiй частинi кiнцем, а також руками, користуючись для цього драбинами, або струшували. Зiбранi плоди, головним чином яблука, взимку зберiгали у погребах, клунях або на пiску чи соломi, в сiчцi чи половi. Деякi плоди сушили у варистих печах i в сушарнях.

На Украiнi фрукти також консервували, варили з них варення, повидло, робили рiзного роду наливки та вина.

4. Бджiльництво

Бджiльництво вiдiгравало важливу роль у господарствi схiдних слов'ян, адже мед не тiльки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напiй.

Про поширення бджiльництва серед селянства свiдчить факт, що майже все середньовiччя iснувала медова данина з населення. Бджiльництво було культивоване (на пасiках) i некультивоване (бортництво). Перше почало розвиватися на Украiнi з другоi половини XIV ст., коли штучнi дупла робили у спецiальних колодах, що називалися дуплянками, дупляками, колодками, i пiдвiшувалися до дерев у лiсi. З часом iх уже ставили на лiсових галявинах тАФ так виникли пасiки, якi згодом почали розташовуватися коло садiв або в садах. Поряд з вуликами-дуплянками з'явились i стiжкоподiбнi вулики тАФ солом'янки, плетенi з соломи i покритi соломою, мов снопом. РЖснували також очеретянi вулики i вулики-мазанки. В XIX ст. на Украiнi використовували рамочний вулик, що витiснив iншi типи вуликiв. Турбота про бджiл розпочиналася з розташування пасiки у садках або гаях, затишних мiсцях. Пасiки завжди обгороджувалися, вулики розставляли на вiдстанi 2тАФ3 аршини один вiд одного, повернутi вiкнами до сонця. Поблизу або бiля садиби на пiдвищених мiсцях будувались погреби, куди ставили вулики на зимiвлю.

Ранньою весною тАФ на теплого Олексiя тАФ а якщо було холодно,тАФ на Благовiщення тАФ вулики з бджолами виставлялись на пасiки. Бджiл до купальських свят пiдгодовували з коритця патокою, розведеною водою. Коли з вуликiв вилiтав рiй, його намагалися затримати за допомогою рiзних шумiв, крикiв, а якщо сiдав, сприскували водою, аби бджоли не могли лiтати. Пiсля цього спочатку матку, а потiм весь рiй поселяли у заздалегiдь приготовлений порожнiй вулик, куди бджоли наносили собi корм на зиму. Роiння продовжувалося до початку жнив. У квiтнi-травнi, коли зацвiтали сади, бджiл вивозили в лiс або поле. Медовий взяток бджоли брали з цвiтiння рiзноманiтних дерев, трав i квiтiв, але найголовнiший був з пiзньоi гречки.

Вибирали мед двiчi на рiк тАФ у серпнi i вереснi, але в деяких районах його вперше брали 20 липня. Необхiдними приладами пасiчника були сiтка для захисту обличчя, курушка для пiдкурювання i рiзець для вiдрiзування щiльникiв. Вирiзанi щiльники з медом переносилися в медовi банi тАФ спецiальнi примiщення, де над широким коритом ставилися порожнi сита, через якi мед сам стiкав з сотiв. Соти пiсля цього перетоплювали, i вiск ще гарячим закладали у спецiальний прес тАФ воскобiйню.

З рамочних вуликiв у другiй половинi XIX ст. мед почали викачувати також з допомогою спецiальноi медокачки.

Висновки

Сiльськогосподарська культура украiнцiв стала надбанням усiх народiв, створена упродовж багатьох столiть. Головною галуззю землеробства здавна було рiльництво. На територii Украiни воно вiдоме з середини РЖ тис. до н. е. Вже за часiв Киiвськоi Русi тут вирощували пшеницю, жито, ячмiнь, просо, овес, горох, чечевицю, гречку, коноплi, льон, рижiй. Городництво вiдоме на Украiнi з найдавнiших часiв, коли схiднi слов'яни вирощували буряки, капусту, рiпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огiрки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город дiлився на плеса, грядки i капусники. Часто на низьких мiсцях городу нарiзався i пiдмет. Плесо в городi тАФ це широка довгаста дiлянка; грядка тАФ вузька, довга i висока; капусник тАФ найнижче i найвологiше мiсце в городi. Характерною рисою украiнського городу було обсадження його дiлянок соняшником, а також квiтами. Пiсля землеробства друге мiсце у сiльському господарствi Украiни посiдало тваринництво. Ще за часiв Киiвськоi Русi розводили коней, велику i дрiбну рогату худобу, свиней, а також домашню птицю. Впродовж майже цiлого середньовiччя основною тягловою силою у селян були воли, iх здебiльшого вiдгодовували не тiльки для власних потреб, а й на продаж. Починаючи з другоi половини XIX ст. волiв почали замiнювати кiньми. Особливу увагу селяни придiляли розведенню великоi рогатоi худоби, яка забезпечувала iх молочними продуктами, вiдгодiвлi овець. Порiвняно з великою рогатою худобою та кiньми вiвчарство в селянському господарствi вiдiгравало допомiжну роль. У багатьох районах Украiни розводили також кiз, свинарство задовiльняло потреби населення в салi та м'ясi. Сад тАФ одна з найхарактернiших рис украiнського села в XIXтАФна початку XX ст. Розмiщувався вiн переважно на присадибнiй дiлянцi, переважали мiсцевi породи фруктових дерев, якi вiдбирались i вирощувались упродовж вiкiв. Найпоширенiшими садовими культурами на Киiвщинi, Подiллi, Волинi, Чернiгiвщинi та захiдних землях Украiни, що характеризувались надзвичайним багатством мiсцевих сортiв i назв. Бджiльництво вiдiгравало важливу роль у господарствi схiдних слов'ян, адже мед не тiльки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напiй. Про поширення бджiльництва серед селянства свiдчить факт, що майже все середньовiччя iснувала медова данина з населення. Бджiльництво було культивоване (на пасiках) i некультивоване (бортництво).

Таким чином, сiльськогосподарська культура украiнцiв характеризувалася великою рiзноманiтнiстю, яка удосконалювалася упродовж багатьох столiть.

Лiтература

1. Етнографiя Украiни / Навчальний посiбник. За ред. С. А. Макарчука. тАУ Львiв: Свiт, 2004.

2. Заглада Н. Бджiльництво // Берегиня. тАУ 2003. - №3.

3. Культура i побут населення Украiни. Навчальний посiбник. За ред. В. РЖ. Наулко. тАУ К., 1993.

4. Украiнська етнологiя. За ред. В. Борисенко. тАУ К.: Либiдь, 2007. тАУ 400 с.

5. Украiнське народознавство. Навчальний посiбник. За ред. С. П. Павлюка та Г. Й. Горинь. тАУ Львiв, 1994. тАУ 608 с.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada