Сiмейнi звичаi та обряди

Мiнiстерство аграрноi полiтики Украiни

СловтАЩянський державний аграрний технiкум

Реферат

з предмету:

РЖсторiя Украiни

Тема

СРЖМЕЙНРЖ ЗВИЧАРЗ ТА ОБРЯДИ

Пiдготував

студент

гр. 4Б1101

Шрам Сергiй

СловтАЩянськ

2003 р.

План

1. Сiмейна обрядовiсть.

2. Поховальна обрядовiсть.

3. Похорон.

4. Похорон неодружених.

5. Проща.

6. Поминки.

1. Сiмейна обрядовiсть.

Сiмейне життя украiнцiв традицiйно супроводжувалося рiзноманiтними обрядами та ритуалами, якi в образно-символiчнiй формi вiдзначали певнi стани життя людини та найважливiшi стадii розвитку родини в ii життiвому циклi утворення сiм'i, народження дитини, ii повнолiття, сiмейнi ювiлеi, смертi когось iз членiв сiмтАЩi. Вiдповiдно до природного циклу iснування людини склався комплекс сiмейноi обрядовостi. Основнi його елементи тАФ родильнi, весiльнi та поховальнi й поминальнi обряди. Крiм них, у сiм'i нерiдко вiдзначалися подii менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва i дiвоцтва, повнолiття, срiбне та золоте весiлля.

У циклi сiмейноi обрядовостi переплелися дii, символи, словеснi формули та атрибути, виникнення яких належить до рiзних iсторичних перiодiв з притаманними кожному з них нормами i поглядами. Бiля витокiв свого формування сiмейнi обряди та ритуали тiсно смикалися з магiчними заходами, котрi мали забезпечити сiм'i та окремiй людинi щастя, багатство та плодючiсть, захистити ii вiд злих сил.

РЖз розвитком рацiональних знань магiчнi обряди поступово втрачали свiй первiсний змiст, все бiльше набуваючи розважальною характеру. Так формувався багатошаровий i багатофункцiональний обрядовий комплекс. Таким в основному вiн залишаiться i тепер хоча й зазнав значних трансформацiй та спрощень

2. Поховальна обрядовiсть

тАФ система дiй, спрямованих на допомогу родинi небiжчика в його похоронi, шанування померлого та прилучення до культу предкiв. Смерть завжди сприймалася людьми як велике горе, i в той же час вони розумiли ii неминучiсть: Якби не вмирали, то б пiд небо пiдпирали. Ставлення до смертi було неоднозначним, вiдбиваючись i на характерi поховальних обрядiв.

Згiдно iз народними свiтоглядними уявленнями людина мала три субстанцii: тiло, душу та дух. Смерть означала вiдторгнення од тiла як душi, так i духу. Але якщо душа покидала тiло назавжди, то дух нiбито мiг повернутися до тiла, що вважалося неприродним.

Виходячи з цього визначалися усi дii ритуалу поховання померлого. Вони насамперед були спрямованi як на забезпечення успiшного переходу душi небiжчика у свiт предкiв, так i на охорону живих вiд шкiдливого впливу духу мерця. Звiдси всю поховальну обрядовiсть можна подiлити на двi основнi частини: похорон i поминки.

3. Похорон.

тАФ система обрядових дiй та ритуальних норм поведiнки, пов'язаних зi сповiщенням про смерть, пiдготовкою небiжчика до похорон, власне похованням, прощанням iз покiйним.

Коли вмирала людина, про це сповiщали всiх родичiв та односельцiв. З цiiю метою на вiкна хати, де лежав небiжчик, вивiшували бiлi хустки чи перемiтки. Серед украiнцiв Карпат було прийнято розкладати перед хатою покiйного велике вогнище, гуцули ж в такому випадку сурмили у трембiти.

Небiжчикiв готували до поховання за усталеними звичаями. РЗх обмивали i наряджали у новий одяг: лiтнiх тАФ у переважно темних кольорiв (бойки, навпаки, вбирали покiйного у бiле шмаття, а гуцули завивали у бiле полотно), молодих дiвчат тАФ у спiдницi синього, зеленого та жовтого кольорiв, якi в народi вважалися жалобними. З жiнок знiмали усi прикраси, пов'язували хусткою або вдягали намiтку. Чоловiкiв ховали без головних уборiв, але клали у труну шапку чи капелюха.

Прощатися з небiжчиком приходили всi односельцi, клали йому на груди грошi, молилися, а потiм вiталися з рiднею. Було прийнято вiтатися не традицiйним "Добридень", а спецiальною формою: "Здоровi будьте". В гуцульських селах до хати померлого сходилися зi свiчками, влаштовуючи там молiння, а молодь неподалiк влаштовувала iгри, щоб розiгнати тугу в домi.

Небiжчика було прийнято одспiвати. Перед тим як священик мав прийти по тiло, по кутках хати навхрест клали по колачу зi свiчками. Колачик клали за пазуху також i покiйнику, додаючи туди трохи грошей, щоб мiг перевезти на той свiт. Пiсля виголошення "вiчноi пам'ятi" свiчки гасили.

На кладовище небiжчика супроводжувала похоронна процесiя: попереду несли хрест, за ним несли домовину, а далi йшли родичi та односельцi. У давнiшi часи перед домовиною несли миску з коливом, а позаду вели худобу. Перед тим як опускати труну в могилу, родичi оплакували небiжчика або, як то прийнято у гуцулiв, сурмили у трембiти. У могилу кидали три грудки землi та грошi. Закiнчувався похорон тим, що бiля могили покiйника з'iдали коливо на знак згуртування усiх живих.

4. Похорон неодружених.

вiдзначався в украiнцiв певною своiрiднiстю. Вона проявлялася у багатьох компонентах обрядовостi. На знак того, що померла молода людина, бiля ii тiла встановлювали деревце. Вбирали неодружених померлих у весiльний одяг. Молоду дiвчину, наприклад, ховали у вiнку зi стрiчками або фатi, на руку одягали перстень з воску, до руки прив'язували весiльного рушника, волосся розплiтали. Неодруженого хлопне так само прибирали у весiльний одяг з усiма атрибутами: квiтками, руiнниками, червоними хустками.

Пiд час похорон неодружених виконувалися деякi суто весiльнi звичаi та обряди: обирали весiльний поiзд, запрошували бояр та дружок. Померлого хлопця чи дiвчину називали князем чи княгинею. Бiльше того, iм обирали князя або княгиню з числа живих, котрi деякий час грали цi ролi. На могилi дiвчини обов'язково закопували весiльне деревце.

5. Проща.

тАФ один iз найдавнiших поховальних обрядiв, що зберiгаiться серед украiнцiв Карпат. Вiн виконуiться перед тим як несли покiйника на цвинтар. Перед домовиною, яку ставили на подвiр'i, усi ставали на колiна, прихиляючи голову до вiка труни. Священик вiд iменi померлого прощався з рiдними та близькими тАФ виголошував прощу. Пiсля цього сiм'я покiйного роздавала поману тАФ пам'ятку про померлою: сердак, пояс, сорочку, перемiтку. По закiнченнi прощi на користь усiх присутнiх жертвували бiле теля, лоша, ягня, а пiсля поховання робили поману у церквi.

За усталеними звичаями труну з покiйним до могили несуть родичi та близькi, яким перев'язують руку бiлою хустиною. За давнiших часiв небiжчика везли на цвинтар саньми, запряженими волами. Попереду цiii процесii iхав на конi священик. Ця традицiя локально побутувала ще на початку нашого столiття.

6. Поминки.

тАФ звичай вшанування померлого та культу предкiв. Поминали покiйника одразу ж пiсля похорону, а також на дев'ятий (дев'ятини) та сороковий (сороковини) днi i через рiк (роковини). Крiм того, щороку через тиждень пiсля Великодня (на Подiллi тАФ на Зеленi свята) влаштовували громадськi колективнi поминки тАФ проводи (гробки) в пам'ять усiх померлих предкiв. РЖ сьогоднi люди сiм'ями йдуть до кладовищ тАФ прибирають могили, влаштовують ритуальне пригощання, залишають страви, квiти та стеблини "татарського зiлля", яким здавна квiтчали не тiльки могили, а й власну оселю у клечану суботу.

Одразу пiсля похорону в домi померлою робили поминальний обiд з обов'язковим ритуальним блюдом тАФ коливом. У гуцулiв було прийнято робити обiд ще до похорону, коли небiжчик лежав у хатi. На стiл ставили пироги, бринзу, м'ясо, а поверх усього колачi. Запалювали свiчки, священик виголошував "вiчну пам'ять", пiсля чого свiчки гасили, а всiм присутнiм роздавали колачi.

На дев'ятий день пiсля смертi також робили поминальний обiд у хатi померлого, а до церкви несли дев'ятину тАФ сир, масло, бринзу, горох. Звичай зобов'язував рiдних померлою протягом шести тижнiв приносити щонедiлi до церкви колачi за душу померлого, а через три мiсяцi i пiвроку класi й на могилу ритуальну страву.

Використана лiтература

1. Гнатюк В.М. Похороннi звичаi та обряди // Етногр. збiрник. Львiв, 1912. Т. 31-32.

2. Украiнська минувшина. РЖлюстрований етнографiчний довiдник. К.: тАЬЛибiдьтАЭ, 1994.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada