Топонiмiчнi легенди i перекази сiл Кореччини

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Рiвненська Мала академiя наук учнiвськоi молодi

Копитiвська загальноосвiтня школа РЖ-РЖРЖРЖ ступенiв

Науково-дослiдницька робота

учня 10 класу

Копитiвськоi загальноосвiтньоi

школи РЖ-РЖРЖРЖ ступенiв

Паляднiка Василя Сергiйовича,

кандидата у дiйснi члени МАН

Науковий керiвник:

учитель Ярмолюк Ольга Григорiвна,

спецiалiст РЖРЖ категорii.

Рiвне, 2008

Змiст

Вступ

Основна частина

1. Проблема розмежування понять ВллегендаВ» i ВлпереказВ»

2. Класифiкацiя жанрових рiзновидiв легенд i переказiв

3. Характернi особливостi топонiмiчноi прози

4. Сюжетно-тематичний огляд легенд i переказiв сiл Кореччини

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Украiнський фольклор записуiться майже птАЩять столiть. Часи, коли вивчення творiв народноi словесностi вважалося справою, якою не повинна займатись освiчена людина, минули давно. Ще за царювання iмператрицi Катерини РЖРЖ було укладено невеличку збiрочку прислiвтАЩiв, потiм починають зтАЩявлятися збiрки народних пiсень. У ХVII-ХVIII ст. рукописнi збiрки украiнських пiсень були популярнi в Росii, Польщi.

Найпершим зтАЩявився збiрник князя М.Цертелiва, що вийшов у свiт 1819 року пiд заголовком: ВлОпыт собрания малороссийских песнейВ». Пiсля цього йшли збiрки М.Максимовича, Б.Лукашевича, РЖ.Срезневського, П.Кулiша, А.Метлинського, М.Маркевича, Д.Мордовцева, М.Драгоманова, Я.Головацького, М.Гоголя, братiв Осипа та Федора Бодянських, О.Потебнi, М.Костомарова, М.Шашкевича, РЖ.Вагiлевича та iн.

Визначну роль у iсторii збирання усноi народноi творчостi вiдiграли поети i письменники: Т.Шевченко, Марко Вовчок, РЖ.Рудченко, РЖ.Нечуй-Левицький, С.Руданський, РЖ.Франко, Леся Украiнка, Софiя Тобiлевич. Неабиякий внесок у справу записування народних самоцвiтiв зробили П.Чубинський, Д.Яворницький, А.Димiнський, В.Гнатюк.

Борис Грiнченко, зокрема, упорядкував покажчик ВлЛiтератури украiнського фольклоруВ», автор якого був далекий вiд думки про вичерпнiсть своii працi. Щоправда, поруч iз згаданими збирачами не йшли дослiдники iз своiми порiвняльно-етнографiчними працями , i украiнська народна лiтература зробила порiвняно невеликий внесок у скарбницю науковоi розробки фольклору. Це пояснюiться тим, що украiнська лiтература перебувала пiд пильним наглядом цензури , тому нашi вченi вважали за краще спецiалiзуватися в галузi руськоi лiтератури.

У 20-30-х роках при Всеукраiнськiй Академii наук була створена Етнографiчна комiсiя. У нiй активно працювали фольклористи Ф.Колесса, А.Лобода, Г.Танцюра, Н.Присяжнюк та iн. А у 1936 роцi було утворено РЖнститут украiнського фольклору АН УРСР, який у листопадi 1938 року провiв республiканську нараду збирачiв i творцiв усноi народноi творчостi.

Важливими збирацькими осередками у 20-30 роки були вузи, технiкуми, школи, культосвiтнi установи. У 1939 роцi було органiзовано Центральний будинок народноi творчостi УРСР, а також обласнi Будинки народноi творчостi. Проте в 30-тi роки тАУ роки репресiй - спостерiгалися тенденцii згасання ентузiазму збирачiв.

РЖ хоч у тридцятих роках цей iнтерес послабився, проте вiн знову став домiнуючим в iсторико-лiтературнiй думцi у повоiннi роки, збирацька дiяльнiсть пожвавилась. Пройшла республiканська нарада збирачiв фольклору (1957). Ще бiльше справа збирання зразкiв народноi прози i поезii пришвидшилась у звтАЩязку iз застосуванням у цiй справi магнiтофонiв. У 1979 роцi утворились науково-методичнi центри народноi творчостi, а в 1987 роцi вiдбулася друга нарада збирачiв фольклору.

У наш час iнтерес до усноi народноi творчостi зростаi все бiльше. Адже вивчаючи фольклор, можна краще зрозумiти свiтогляд народу, що формувався вiки i пережив стiльки лихолiть. Крiм того, серйозне ставлення до народних творiв викликане i тим, що вони i своiрiдною енциклопедiiю життя украiнцiв, у якiй точно передано побут, звичаi, вiрування, уявлення наших предкiв. Збирати i поширювати зразки усноi народноi творчостi тАУ справа важлива, особливо в умовах розбудови молодоi демократичноi держави. РЖще актуальнiсть дослiджуваного нами питання ми обумовлюiмо тим, що вивчення усноi народноi творчостi маi неабияке освiтнi, iдейно-виховне й естетичне значення. Саме вiд вивчення i поширення фольклорних творiв починаiться прилучення до словесного мистецтва, здiйснюються першi кроки на шляху до лiтературноi освiти. Питанням дослiдження топонiмiчноi прози в Корецькому районi не займався до нас нiхто, матерiали про iсторii сiл знаходяться у фондах публiчно-шкiльних бiблiотек, вони не систематизованi , не зiбранi в якусь одну працю.

Предметом нашого наукового дослiдження i топонiмiчнi легенди i перекази, що побутують у селах Корецького району, повтАЩязанi з назвами сiл, рiчок, ставкiв, криниць, лiсiв, вулиць, дорiг.

ЗтАЩясувати особливостi жанрових рiзновидiв топонiмiчних легенд i переказiв Корецького району тАУ мета нашоi науковоi роботи, що конкретизуiться в низцi таких завдань:

звернутись до проблеми розмежування понять ВллегендаВ», ВлпереказВ» i визначити , який iз цих двох жанрiв i бiльш поширеним у нашiй мiсцевостi;

зтАЩясувати якi жанровi рiзновиди легенд i переказiв видiляi теорiя лiтератури;

охарактеризувати топонiмiчну народну прозу;

провести сюжетно-тематичний огляд топонiмiчних легенд i переказiв, записаних в селах Корецького району;

пiдготувати збiрочку легенд i переказiв топонiмiчного пласту, якi нам вдалося записати.

Повнi версii легенд i переказiв подаiмо в додатках.

1. Проблема розмежування понять ВллегендаВ» та ВлпереказВ»

Легенда (вiд латинського LEGENDA тАУ те, що слiд читати) тАУ Влфольклорний або лiтературний твiр, що мiстить розповiдь на фантастичну темуВ» [ 2;229 ].

Перекази тАУ Влуснi оповiдання про життiвi факти, явища, драматичнi ситуацii, повтАЩязаними з конкретними iсторичними подiями, iнформацiя про якi передаiться не очевидцями, а шляхом переповiдання почутого (звiдси i назва тАУ переказ)В» [ 4;516 ].

Обидва цi жанри дуже спорiдненi. На думку дослiдникiв, критерiiм визначення жанровоi приналежностi прозових творiв i ступiнь вiрогiдностi iх зображень, або, iншими словами, питома вага iсторичного, реального, можливого, чи навпаки, вигаданого, фантастичного й неймовiрного.

Перекази вiдштовхуються вiд конкретного життiвого факту, подiй; у них фантастичний, надприродний елемент вiдсутнiй, минуле переповiдаiться правдиво; роль вигадки, домислу незначна; завжди про такий випадок i пiдстава сказати: Влце справдi так булоВ» або Влмогло бутиВ».

Першооснова багатьох переказiв тАУ свiдчення та спогади очевидцiв або учасникiв подiй. Цi розповiдi усно переходили з поколiння в поколiння, набирали емоцiйного забарвлення, шлiфувалися. Перекази вiдображають життiвi факти, явища й подii, iнформацiя про якi передаiться не очевидцями, а шляхом переповiдання почутого.

Легенда ж, маючи багато спiльного з переказами, близька до казки своiм незвичайним, неймовiрним, фантастичним змiстом, що виступаi в органiчнiй iдностi з реальнiстю. Дiйснiсть у легендах трактуiться часто на основi вiрувань та уявлень. З допомогою вигадки незрозумiлi реальнi природнi явища чи подii переводяться в ранг зрозумiлих. Саме наявнiстю чогось фантастичного легенда вiдрiзняiться вiд переказу.

Легенди i перекази виникали i розвивалися разом iз мовою, вдосконаленням людськоi свiдомостi. Завдяки iм значною мiрою вiдбувався процес пiзнання, процес передачi вiд поколiння до поколiння знань, умiнь, уявлень про свiт. Писемнi памтАЩятки, давнi лiтописи частково фiксували уснi твори цих жанрiв, основну ж iх частину зберегла iсторична пам'ять народу. Ми ж, зтАЩясувавши основнi розбiжностi мiж жанрами легенд та переказiв, виявили, що бiльша частина записаних нами текстiв належить все ж до переказiв.

2. Класифiкацiя жанрових рiзновидiв легенд i переказiв

Одна з перших спроб класифiкацii легенд i переказiв була здiйснена М.Драгомановим у виданнi ВлМалорусские народные предания и рассказы. Свод М.ДрагомановаВ» (К.,1876). В.Давидюк у монографii ВлУкраiнська мiфологiчна легендаВ» видiляi такi жанровi рiзновиди легенд: мiфологiчнi, героiчнi, апокрифiчнi, топонiмiчнi та iн. Г.Булашев у працi ВлУкраiнський народ у своiх легендах, релiгiйних поглядах та вiруванняхВ» видiляi бiльше двадцяти рiзновидiв легенд та переказiв (на основi етнографiчних матерiалiв П.Кулiша, П.Чубинського, Б.Грiнченка). До проблеми класифiкацii легенд i переказiв зверталися i Ф.Колесса, В.Пропп, М.Грушевський, О.Дей.

У пiдручнику Лановик М.Б. та Лановик З.Б. ВлУкраiнська усна народна творчiстьВ» вказано, що класифiкувати легенди i перекази можна за двома принципами: 1)хронологiчним; 2)тематичним. Вiдповiдно до тематики та сюжетотвiрного компонента видiляються такi головнi цикли легенд i переказiв: топонiмiчнi (про походження географiчних назв); етимологiчнi (про походження географiчних назв) та iн. Недолiк такоi класифiкацii в тому, що до однiii групи вiдносять уснi твори рiзних iсторичних перiодiв та епох. Тому в науцi вiддають перевагу хронологiчнiй класифiкацii. Вiдповiдно до неi видiляють такi жанровi рiзновиди:

1) перекази стародавнiх часiв i Киiвськоi Русi (княжого перiоду);

2) перекази перiоду половецьких i турецько-татарських нападiв;

3) перекази доби козаччини та нацiонально-визвольноi боротьби та iн.

К.В.Чистов у класифiкацii неказковоi прози вважав за необхiдне звернути увагу на системний критерiй:

1) за ознакою часу;

2) за локальною ознакою;

3) за наявнiстю чи вiдсутнiстю надприродних персонажiв;

4) за ставленням оповiдача до подiй, що лежать в основi твору.

Кожна з класифiкацiй маi своi недолiки i переваги, тому за основу нашоi роботи ми беремо працю В.Сокола ВлПисана керницяВ», в якiй вiн розглянув топонiмiчнi легенди i перекази украiнцiв Карпат. Цей дослiдник подав сюжетно-тематичний огляд топонiмiчноi прози, що спробуiмо у своiй роботi зробити i ми.

Зiбранi нами зразки усноi народноi творчостi i первiсними переказами.

3. Характернi особливостi топонiмiчноi прози

Зазначенi принципи класифiкацii поширюються також i на топонiмiчну прозу, котра i, як уже говорилося, тематичним пiдроздiлом згаданих жанрiв. Слiд пiдкреслити, що цей народнопоетичний пласт вiдноситься в основному до переказiв.

Правда, росiйська фольклористка Н.Кринична висловила й обстоюi думку про те, Влщо топонiмiчних легенд i переказiв узагалi немаi, а i лише топонiмiчний мотив у iсторичнiй прозiВ»[Цит. за вид. В. Сокiл. С. 8-9]. Проте , сюжетнi лiнii дослiджуваних творiв мають чiткий топонiмiчний елемент, який проглядаiться вiд завтАЩязки аж до розвтАЩязки, тому i достатньо пiдстав вважати такi фольклорнi перлини цiлком завершеними, а отже самостiйними.

Топонiмiчна проза - надзвичайно великий i рiзноманiтний за тематичним наповненням, поетичним вираженням масив, який охоплюi сферу народних знань, уявлень, вiрувань. Збором i поширенням зразкiв топонiмiчноi народноi прози займалось чимало науковцiв.

Леся Украiнка писала про потребу знати Влпахощi епохиВ», якi виразно вчуваються у перлинах народноi творчостi. До них, звичайно, належать i топонiмiчнi легенди i перекази. У кожному селi нашого краю можна почути оповiдi про села, городища, лiси, рiчки, болота, водоймища у назвах яких збереглися слiди iсторii. Цi оповiдi якщо i записували, то принагiдно не було спроб систематизувати iх. Причини зрозумiлi: аби записати таку велику кiлькiсть оповiдей, необхiдно чимало часу, зусиль, до того ж зробити це однiй людинi практично неможливо.

Вивчення власних географiчних назв сприяi висвiтленню важливих явищ iсторii народу та його мови, забезпечить ширше використання даних топонiмiки в навчально-виховнiй роботi, подасть практичну допомогу в роботi державних органiв та органiзацiй по картографуванню, у топографiчнiй роботi, прискорить пiдготовку по виданню топонiмiчних словникiв, довiдникiв, атласiв i т.п.

Зауважимо, що йтиметься про фольклорнi твори, якi так чи iнакше пояснюють топонiм на рiвнi культурологiчних, iнтелектуальних, образно-художнiх уявлень народу, тому в переказах не слiд шукати ВлостаточногоВ» тлумачення географiчноi назви.

4. Сюжетно-тематичний огляд топонiмiчних легенд i переказiв сiл Кореччини

Бiльшу частину топонiмiчноi прози Корецького району складають перекази зi стрижневими iсторичними мотивами. Це твори, в яких втiлилась iсторична памтАЩять народу. Найдавнiшi сюжети повтАЩязанi з Киiвською Руссю. Велике мiсце займають народнi твори про боротьбу iз зовнiшнiми ворогами, особливо в часи монголо-татарськоi навали та турецько-османського iга. Досить поширенi у Корецькому районi перекази про часи козаччини. Мають мiсце й сюжети , що вiдносяться до часу новiтнiх нацiонально-визвольних змагань, зокрема перiоду Другоi свiтовоi вiйни.

З епохи Киiвськоi Русi бере початок переказ про найменування поселення Погорiльцi, що знаходилося на територii сучасного села Самострiли. Мiсцевi жителi потрапили в немилiсть до князя Ярослава Мстиславовича. Вiн спалив це поселення через несплату податкiв його жителями. Згодом село вiдбудувалося, але мешканцi вперто протистояли новим натискам кривдникiв. Звiдси й пiшла теперiшня назва села Самострiли, тобто тi, хто завзято вiдстрiлювалися. Документальних даних про подii, вiдтворенi у цих народних переказах , мало.

РЖншi народнi перекази, що стосуються княжоi доби, повтАЩязанi iз двома селами-сусiдами - Залiзницею i Харалугом. Щодо першого з них , то серед мiсцевих жителiв побутують перекази, що це поселення i дуже давнiм. На околицi села його мешканцi знайшли залiзну руду i почали добувати ii вручну, кустарним способом. Виплавляючи залiзо, робили з нього рiзнi знаряддя працi, наконечники до стрiл. Цю роботу виконували майстри-ковалi. Вони також вправно виготовляли мечi, списи, вiйськовi обладунки та iншу зброю. Проте бiльш умiлi ковалi жили в селi Харалуг. Мечi, якi вони виготовляли, славилися в усiй Русi. Навiть у ВлСловi о полку РЖгоревiмВ» згадано про Влмечi харалуженнiВ», тобто тi, якi виготовляли в Харалузi.

До цього ж перiоду слiд вiднести переказ про назву села Сторожiв, повтАЩязану iз його розташуванням на рiчцi Корчик. Ця рiчка певний час була прикордонною, i тому мiсцевi князi, щоб уникнути небезпеки, почали будувати сторожовi вежi i селити коло них сторожiв. Згодом утворилося невелике поселення, яке отримало назву Сторожiв.

Епоха втрати державноi незалежностi Украiни породила великий цикл переказiв про боротьбу нашого народу iз зовнiшнiми ворогами, зокрема iз монголо-татарськими i турецько-османськими поневолювачами. Вони теж стосуються рiзних топонiмiв нашоi мiсцевостi. Зокрема назва села Головниця. Якось на маленьке поселення напали татари. Розграбували його, а всiх мешканцiв повбивали. Жителi навколишнiх сiл, розбираючи руiни та ховаючи вбитих людей, помiтили дивну закономiрнiсть: усi вони лежали лицем донизу, тобто головами ниць. Вiд цього й пiшла назва - Головниця.

Переказ про заснування села Даничiв свiдчить, що поселення носить таку назву через те, що воно засноване на мiсцi, де турецько-татарськi поневолювачi збирали данину iз навколишнiх сiл.

У топонiмiчних переказах важливе мiсце займаi мотив спалення татарами поселень. Якось, говориться в одному з них, ординцi напали на село , все пограбували, а потiм спалили його. Так трапилось iз селом Сапожин, яке було давнiм мiстом давньоруськоi держави. До сьогоднi одна з вулиць села носить назву Осташiвка, що означаi залишок ( остаток) населеного пункту.

Щоб повiдомляти про напад ворогiв, населення стало думати , яким же способом сповiщати про небезпеку. Було споруджено сигнальний стовп, вогонь на якому сповiщав про напад ворогiв на навколишнi села. А поселення , яке пiзнiше утворилося на цьому мiсцi, стали називати Стовпином.

РЖснують i iншi топонiми, якi свiдчать про нашестя татар на територiю сучасного Корецького району. Це назви сiл Копитiв i Топча. Де зараз розташоване село Копитiв, розповiдаiться в переказi, була велика галявина посеред лiсу та непрохiдних болiт. Татари, переганяючи награбовану худобу, зупинялися тут на перепочинок. Худоби було багато, тому пiсля того, як вороги вирушали далi, на мiсцi стоянки все було стоптане копитами. На територii сучасноi Топчi було село, яке називалося Якубiвка. Але татари, вдершись у село, знищили його, буквально стерли з лиця землi, Влвтоптали в землюВ». З тих пiр вiдроджене заново село почали називати Топчею.

Найменування деяких географiчних обтАЩiктiв Корецького району повтАЩязуiться з часами козаччини. Найпершим свiдченням цього i назва села Козак. Одного разу поблизу поселення проходили козаки i залишили там одного тАУ смертельно пораненого тАУ далi йти вiн не мiг. Згодом безiменний козак помер i був похований на сiльському цвинтарi, а на його могилi мiсцевi жителi поставили величезний камiнь. Вiдтодi, коли запитували якогось прохожого: ВлКуди йдеш?В», то вiн без вагань вiдповiдав : ВлДо козакаВ». З тих пiр село почали називати Козак. Ще й досi на цвинтарi знаходяться величезнi каменi, що свiдчать про поховання там козака.

Прославилися козаки не тiльки бойовою вправнiстю, а й тим, що серед них були вправнi ковалi, кожумтАЩяки. Мiсцевi перекази свiдчать, що на територii сучасного села Гвiздiв колись було козацьке поселення. Його жителi-козаки прославились тим, що самостiйно виготовляли зброю та знаряддя працi. Будинки в них були дуже стiйкими, витримували будь-якi руйнування. Причиною цiii стiйкостi були мiцнi цвяхи (гвоздi), що iх виготовляли козаки. Цим i прославилось козацьке поселення, яке згодом почали називати Гвоздовом.

Село Залiзниця, згадане нами ранiше, теж повтАЩязане з перiодом козаччини. Як свiдчать перекази, саме тут був викуваний iменний меч для Б.Хмельницького.

Топонiмiчний пласт народноi словесностi формувався, звiсно, вiддавна, цiлими столiттями, але вважати його абсолютно завершеним нiяк не можна. Про це свiдчать i найменувння криниць, якi повтАЩязують з перiодом нацiонально-визвольних змагань 1940-1950 рокiв.

Так, одну з криниць, що знаходиться в селi Ганнiвка, називають Поляковою. Це тому, що пiд час Другоi свiтовоi вiйни бiля неi росла величезна вишня, на якiй ногами доверху було повiшено поляка. Бiдолашний чоловiк конав три днi, проте допомогти йому нiхто не мiг, адже кожен дорожив власним життям. Згодом люди засипали цю криницю i стали називати ii Поляковою. Проте, iсторiя криницi i, iмовiрно, iще давнiшою, оскiльки мiсцевi старожили не памтАЩятають, коли вона була викопана. Таких криниць у Корецькому районi немаi, адже вимурувана вона iз каменю.

РЖнший переказ теж пов'язаний з подiями 1941-1945 р. Люди розповiдають про криницi Карасiвичiв. Розмiщенi вони були десь за пiвкiлометра вiд рiчецького цвинтаря, по обидва боки дороги, в лiсi. Одна - у дворi лiсничого, адже тут колись знаходилось i саме лiсництво, i покоi лiсничого; iнша тАУ майже навпроти, бiля покоiв гайових, ними були у той час брати-поляки Карасiвичi. У тi криницi нiмецькi фашисти кидали тих, хто був iм неугодний (наприклад, туди потрапила жiнка, що не дала окупантам повечеряти). Люди згодом засипали цi криницi, зараз на iх мiсцi ростуть два кущi шипшини.

Велику групу, топонiмiчноi прози становлять перекази, що стосуються розмiщення самого обтАЩiкта. Якщо звернутись знову ж таки до класифiкацii усноi прози, то такi народнi твори вирiзняються за локальною ознакою. Це назви сiл ЗаставтАЩя (розмiщене за рiчкою Стави), Великi Межирiчi (поселення, що утворилося мiж рiчками Стави та Ставка) та Устя (знаходиться в устi рiчки Случ). Вказанi твори близькi до топонiмiчних переказiв з iсторичними мотивами, останнi вiдiграють в них другорядну роль, тобто створюють тiльки вiдповiдний ВлiсторичнийВ» фон. Ми ж у своiй роботi не даiмо iх сюжетно-тематичного огляду.

РЖсторична частина пропонованого фольклорного пласту присвячена темi кохання. Про це свiдчить переказ, пов'язаний з виникненням села Ганнiвка. Дорогою, над якою розташоване теперiшнi село, колись проiжджали чумаки. З одним iз них була дружина, що звалася Ганною. РЗй дуже сподобалась ця мiсцевiсть, i вона запропонувала чоловiковi залишитись тут назавжди. Отримали вiд пана, що володiв цими землями, дозвiл на освоiння мiсцевостi, збудували хатину, але не довго тiшилось щастям молоде подружжя, Ганна тяжко захворiла. Чоловiк не хотiв, щоб кохана помирала в чужому краi, i вивiз ii звiдси.

З цiiю iсторiiю пов'язаний i мотив захоронення скарбу. Перекази розповiдають, що Ганна з чоловiком були дуже багатi, i перед тим, як покинути мiсцевiсть, захоронили свiй скарб. Так само, за переказами, в лiсi, поблизу Копитова також i захоронений скарб, якого грабiжники заховали вiд польськоi полiцii.

Топонiмiчнi перекази Корецького району нерiдко повтАЩязують з господарською дiяльнiстю i побутом мiсцевих жителiв. Ряд творiв стосуiться одного iз занять людей. Так, село Жадкiвка повтАЩязане iз знаряддям працi тАУ жаткою, що ii виробленням прославилися предки мiсцевих жителiв. Мешканцi, що пiзнiше стали шити взуття (ВлсапогиВ»), заснували сапожне поселення, Сапожин. Жителi ж згаданого села Самострiли, за iншим переказом, були винахiдливими, i вмiли виготовляти зброю. Перекази свiдчать, що вони навiть винайшли новий вид лука, вiдомого на той час як ВлсамострiлВ» або ВлстрiлометВ». Саме тому село назвалося Самострiли.

Чiльне мiсце займають i гiдронiмiчнi легенди i перекази, що повтАЩязанi з назвами рiчок, болiт, ставкiв. Так, рiчка Ревуха, що протiкала кiлька сотень рокiв тому поблизу села Залiзниця. Рiчка була повноводною, а коли весною на нiй починала ламатися крига, то води несли ii з шаленою швидкiстю, утворюючи при цьому дивний звук, що нагадував рев диких тварин. Притока цiii рiчки була названа Лозою, оскiльки мiсцина, якою вона протiкала, була густо заросла верболозами. Назву ж Жабиного болота жителi села Копитiв обумовлюють тим, що Влмiсцевих жителiвВ»-жаб колись водилась тут сила-силенна. Коли село Копитiв стало розбудовуватись, жаби з болота розселились по всiх тутешнiх водоймах. Неподалiк цього ж села, в лiсi i ставок, який називають Модестовим, оскiльки його колись утримував польський пан Модест. Це було величезне, але дуже чисте i доглянуте водоймище, i такоi риби, яка в ньому водилася, не було нiде бiльше.

Ми виявили також один переказ з фантастичним мотивом. Це розповiдь про лiс, який люди називають Кругликом. Вiн розташований неподалiк сiл Харалуг i Залiзниця. Старожили кажуть, що коли потрапляiш у цей лiс присмерком, то тебе починаi ВлводитиВ» i ти ходиш Влпо кругуВ», кiлька разiв повертаiшся на одне й те ж мiсце.

Висновки

Працюючи над своiю науковою роботою, ми зробили спробу зiбрати i систематизувати топонiмiчнi легенди i перекази, що побутують у селах Корецького району. Щоправда, багато iз переказiв подано у кiлькох версiях, тому ми наводимо кiлька варiантiв походження одного й того ж топонiма. Це ми повтАЩязуiмо з тим, що не завжди переказ чи легенда були записанi нами безпосередньо вiд людини, що проживаi в данiй мiсцевостi, про яку йдеться, а вiд мешканця сусiднього села.

Ми звернулись до проблеми розмежування понять ВллегендаВ», ВлпереказВ» i встановили, що бiльшiсть усних творiв, записаних нами, i переказами.

Нами було проаналiзовано проблему класифiкацii легенд i переказiв, але ми зупинилися, як уже зазначалося, на сюжетно-тематичному iх оглядi. РЖнколи нам доводилося вiдносити один i той же переказ до кiлькох пластiв топонiмiчноi прози. Це вмотивовуiмо тим, що такi тексти i полiсюжетними.

Ми розглянули питання виокремлення топонiмiчноi прози i довели, якою рiзнобарвною в тематичному i сюжетному планi вона i у нашiй мiсцевостi.

Крiм того, нами укладена збiрочка легенд i переказiв, якi ми записали вiд мешканцiв сiл Копитiв i Ганнiвка.

Ми здiйснили спробу погрупувати топонiмiчнi легенди i перекази за сюжетно-тематичним критерiiм, як це зробив В.Сокiл у працi ВлПисана керницяВ», адже ми не змогли втиснути записанi твори в рамки однiii з класифiкацiй.

Нами виокремленнi такi групи iсторичних переказiв:

перекази княжого перiоду та часiв Киiвськоi Русi;

перекази про набiги монголо-татар;

перекази часiв козаччини;

перекази про нацiонально-визвольнi змагання 1940-1950-х рокiв.

Окремо видiляiмо групу гiдронiмiчних легенд i переказiв, що повтАЩязанi з назвами мiсцевих водойм. РЖнший топонiмiчний пласт представляють перекази, повтАЩязанi з певними вмiннями людей, що селилися на окремих територiях. А iще i топонiмiчна проза, в якiй простежуiться мотив кохання, мотив захоронення скарбiв. Досить поширенi в нашiй мiсцевостi перекази, якi повтАЩязанi з мiсцем розташування географiчного обтАЩiкта, iсторичнi мотиви в таких творах створюють лише фон.

Надалi будемо працювати у цьому ж напрямку, оскiльки нами охопленi топонiми, що побутують у вiсiмнадцяти населених пунктах нашого району, у той час, коли сiл у Корецькому районi тридцять три.

Список використаних джерел

1. Булашев Г. Украiнський народ у своiх легендах, релiгiйних поглядах та вiруваннях. тАУ К.: Довiра, 1993. тАУ 414с.

2. Галич О.А., Назарець В.М., Васильiв РД.М. Загальне лiтературознавство: Навчальний посiбник для вузiв. тАУ Рiвне, -1997. тАУ 544с. тАУ С.227-228.

3. Дмитренко М. Збирачi народних перлин. тАУ К.: Т-во ВлЗнанняВ»,1989. тАУ 48с.

4. Дмитренко М. Украiнська фольклористика: iсторiя, теорiя, практика. тАУ К.: Ред. часопису ВлНародознавствоВ», 2001. тАУ 576с. тАУ С.196-211.

5. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Украiнська усна народна творчiсть: Пiдручник. тАУ К.: Знання-Прес, 2001. тАУ 591с. тАУ С.484-521.

6. Лiтературознавчий словник-довiдник // Р.Т.ГромВ»як, Ю.РЖ.Ковалiв та iн. тАУ К.: ВЦ ВлАкадемiяВ», 2006. тАУ 751с.

7. Панасенко О., Якубець Л. Корець i Кореччина: iсторiя. тАУ Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2000. тАУ 144с.

8. Полiщук Я. Самострiли: проблема культурноi спадщини // Науковий збiрник матерiалiв i тез науково-краiзнавчоi конференцii 13-14 жовтня 2000 року. тАУ Рiвне-Корець: Волинськi обереги, 2000. тАУ С.88-96

9. Сокiл В. Писана керниця. Топонiмiчнi легенди та перекази украiнцiв Карпат. тАУ Л.: РЖнститут народознавства НАН Украiни, 1994. тАУ 208с.

Додатки

Залiзниця

Точноi дати заснування села невiдомо, хоч очевидним i факт, що походження його дуже давнi. Виникло поселення десь у 1757 роцi. Що ж можна сказати щодо назви села Залiзниця? На тому мiсцi, де зараз знаходиться село, був великий лiс, в якому росли кремезнi дуби, сосни, вiльхи та клени. Кiлька сiмей оселилися над самою рiчкою Ревухою на ii лiвому березi. Вони почали спалювати лiс, обробляти землю, займатись хлiборобством та скотарством. Так продовжувалося з роду в рiд, з поколiння в поколiння. Знаряддя працi були примiтивними. Пiзнiше, знайшовши на самiй околицi поселення залiзну руду, вони почали добувати ii вручну, кустарним способом. Виплавляючи залiзо, робили з нього наконечники до стрiл, сохи, сокири та деякi iншi знаряддя працi. Цю роботу виконували майстри-ковалi, що поселились на пiвденному боцi села. Вони дуже вправно виплавляли мечi, списи, обладунки та iншу воiнну зброю. Розповiдають, що самi князi приiжджали сюди збирати зброю для своiх вiйськ. Кажуть, що тут було виготовлено iменний меч для Богдана Хмельницького. Вiд цього i пiшла назва села тАУ Залiзниця.

Козак

Село Козак було засноване в 1813 роцi. Але тодi це було ще не зовсiм село тАУ хутiр з кiлькох сiмей, що жили в невеличких хатках iз соломтАЩяними стрiхами. За наказом панiв люди розкорчовували лiс i освоювали землю. Таким чином село розширювалось та збiльшувалось.

Одного разу поблизу села проходили козаки та залишили одного тАУ смертельно пораненого тАУ далi йти вiн не мiг. Згодом козак помер i був похований на сiльському цвинтарi, а на його могилi поставили величезний камiнь. Вiдтодi, коли запитували якогось прохожого: ВлКуди йдеш?В», то вiн без вагань вiдповiдав: ВлДо козакаВ». З тих пiр село почали називати ВлКозакВ». Ще й досi на кладовищi знаходяться величезнi каменi, що свiдчать про поховання тут козака.

Сапожин

Серед мiст давньоруськоi держави, поруч iз Дубном, Зарiчним а також Корцем, зустрiчаiмо i Сапожин. Багато лиха за своi iснування пережив Сапожин, але найбiльше потерпало село нашесть вiд монголо-татар. Хоч мешканцi села смiливо оборонялися, про що свiдчать легенди та перекази цього краю, та сили все ж були нерiвними. Нападники часто залишали за собою згарища i пустки. До сьогоднi одна з вулиць маi назву Осташiвка, що означаi за однiiю iз версiй залишок (остаток) населеного пункту.

Сапожин

Колишнi поселення повтАЩязане з iменем жорстокого воiводи-грабiжника Сапо, що знайшов смерть пiд мiстом: Сапо-згин тАУ Сапо-гин тАУ Сапожин.

Сапожин

За iншою версiiю мiсцевi народнi умiльцi славилися пошиттям взуття -ВлсапогiвВ», а звiдси ВлсапожнийВ», ВлсапожнеВ» поселення.

Гвiздiв

Пан Гвоздицький деякий час правив цим поселенням.

Гвiздiв

На територii сучасного села колись було козацьке поселення. Козаки були незалежними i навiть самостiйно виготовляли собi зброю та знаряддя працi. В них були дуже стiйкi будинки, якi важко було зруйнувати. Причиною цього були мiцнi цвяхи, тобто гвоздi, що виготовлялися козаками. Цим i прославилось козацьке поселення, яке згодом назвали Гвоздовом.

Сторожiв

Сторожiв, як i деякi iншi села Корецького району, маi кiлька легенд про свою назву. Деякi з них говорять, що колись на територii цього села був великий панський маiток i багато ставкiв, у яких вiн розводив рiзну рибу. Незважаючи на те, що це було iдеальне мiсце для проживання, перебувати довгий час тут пан не мiг, бо мав своi справи в iншому мiсцi. Вiн лише iнодi приiжджав сюди з сiмтАЩiю для вiдпочинку i з кожним разом помiчав, що його маiток все бiльше i бiльше занепадав. Щоб цього уникнути, пан вирiшив поселити поблизу маiтку слуг-сторожiв, якi б за ним доглядали. Цi сторожi не могли розлучатися з своiми сiмтАЩями, тому, позабиравши iх з собою, почали розселятися поблизу панського маiтку утворивши невеличке село, яке згодом так i назвали тАУ Сторожiв.

Сторожiв

Назва села Сторожiв повтАЩязана з його розташуванням на рiчцi Корчик. Ця рiчка певний час була прикордонною, i тому мiсцевi князi, для того щоб уникнути небезпеки, почали селити тут сторожiв, утворивши невеличке село, назване згодом на iхню честь Сторожевом.

Стовпин

Бiльшiсть версiй повтАЩязанi з одним i тим же словом - ВлстовпВ», а мiсцевi перекази схиляються до останньоi версii назви села Стовпин. Колись територiя села належала князевi, який, для того, щоб знати, коли на нього насуваiться небезпека, наказав спорудити бiля втАЩiзду в село спецiальний стовп. Бiля нього сидiли дозорцi i пильно стежили за всiм, що вiдбувалося поза межами села, а коли насувалася небезпека, подавали iз стовпа сигнали. Згодом це поселення так i прозвали тАУ Стовпином.

Самострiли

Серед славних iсторичних мiсць Кореччини, що яскраво вписали своi назви в культурнi традицii краю, слiд назвати село Самострiли. Це давнi поселення, доля якого непросто, часто драматично. Щоправда, окрiм назви села, немаi безперечних доказiв його походження. Але i сенс прислухатися до давнiх легенд. РЖснуi три основнi теорii походження назви села. Але кожна з них повтАЩязана зi зброiю, але вiдрiзняiться одна вiд одноi своiм змiстом. У ХРЖРЖ столiттi село згадуiться пiд назвою Погорiльцi. Мабуть, саме з цим i повтАЩязана перша легенда

На мiсцi цього села колись було невеличке поселення, жителi якого потрапили в немилiсть до князя Ярослава Мстиславовича. Князь спалив це поселення за несплату податкiв його жителями. Та згодом село вiдбудувалось i його мешканцi вперто протистояли новим натискам кривдникiв. Звiдси i пiшла теперiшня назва села Самострiли, тобто Влтi, хто завзято вiдстрiлювавсяВ».

Самострiли

Село колись належало дуже жорстокому i зажерливому пановi. Вiн мав у своiму володiннi лiс, у якому водилися рiзнi дикi звiрi. Пановi не подобалося те, що селяни ходили на полювання в цей лiс i тому вiн наказав своiм слугам позабирати в людей всю iхню зброю. Слуги так i зробили, але деяким жителям все ж вдалося зберегти зброю i потай вiд пана продовжувати полювати. Звiдси i назва села Самострiли, тобто Влтi, хто незаконно володiють зброiю, браконьiриВ».

Самострiли

Колись жителi села були дуже винахiдливими, i навiть самi навчилися виготовляти зброю. Вони навiть винайшли новий вид лука, вiдомий на той час як ВлсамострiлВ» або ВлстрiлометВ». Ось чому саме зараз село називаiться Самострiли.

Ревуха

За мiсцевими переказами, декiлька сотень рокiв тому ця рiчка була дуже повноводною. Коли весною на рiчцi починав танути лiд, то вода несла його з шаленою швидкiстю, створюючи при цьому дикий звук. Вiн поширювався на декiлька кiлометрiв i нагадував рев диких тварин. Саме тому рiчка i дiстала назву Ревуха.

Лоза

Притока Ревухи звалась Лозою. Назву притоки мiсцевi жителi повтАЩязують з тим, що колись ii береги були густо зарослi вербовою лозою, яка, на вiдмiну вiд рiчки, ще й досi залишилась.

Даничiв

Село Даничiв було засноване приблизно в ХVРЖ столiттi, коли люди селились в урочищi Сосники. Село, яке виникло в цьому урочищi, почали називати Соснiвкою. Згодом у село прийшла епiдемiя чуми. Цю хворобу тодi не лiкували, i хворi жителi Соснiвки були загрозою для жителiв навколишнiх сiл. Щоб уникнути поширення епiдемii, Сосники та його жителiв спалили. Зараз пiвденна частина села Даничiв так i називаiться - Сосники. Люди, якi залишилися живими пiсля страшноi епiдемii, почали селитися на мiсцi, де татарськi поневолювачi збирали данину з пiдневiльного населення навколишнiх сiл. Отже, сучасна назва села ВлДаничiвВ» походить вiд слова ВлданьВ» .

Даничiв

За iншою версiiю, назва села походить вiд його засновника тАУ помiщика Дана та його сина Данича.

Ганнiвка

Село Ганнiвка було засноване на початку ХРЖХ столiття. Дорога на Рiвне колись проходила саме через це село. Якось цiiю дорогою iхали чумаки в Крим по сiль. З одним з чумакiв iхала його дружина, яка звалася Ганною. Чумакам дуже сподобалася ця мiсцевiсть i вони вирiшили зупинитися тут для вiдпочинку. Ганна запропонувала своiму чоловiковi залишитися тут назавжди. Навкруги села був лiс, що належав пановi Зеленському, який жив неподалiк в селi Головниця. Ганна з чоловiком попросили у пана дозвiл на освоiння землi та будiвництво будинку, на що отримали позитивну вiдповiдь.

Ганна була дуже багатою, але згодом вона тяжко захворiла. РЗi треба було термiново вiдправляти на лiкування, iнакше б вона померла. Ганна була змушена покинути поселення, але своiх скарбiв вона з собою взяти не могла, адже саме тодi на цiй територii орудувала банда розбiйникiв. Саме тому своi скарби Ганна наказала замурувати в камтАЩяну криницю на своiму подвiртАЩi. Ще й досi жителi села вiрять, що цей скарб iснуi, але знайти його нiхто не може. Нiхто навiть не знаi, де той колодязь, адже пiсля свого вiдтАЩiзду Ганна наказала його засипати. Ось така легенда про Влзолоту криницюВ» ходить околицями села.

Полякова криниця

РД у селi Ганнiвка криниця, яка носить назву Полякова. Коли ii було викопано, достеменно не знаi нiхто, бо навiть сiльськi старожили говорять, що вона була в селi завжди. Криниця вимурувана з каменю, таких у селi бiльше нема. Вода у нiй дуже смачна, все село про це знаi.

Але з нею повтАЩязана страшна iсторiятАж Було це в роки Другоi свiтовоi вiйни. Прийшли в село вороги , забрали полякiв i повели на страту. Одного чоловiка залишили i повiсили на крислатiй вишнi, що знаходилась бiля самоi криницi. В тяжких муках помирав чоловiк, адже був пiдвiшений догори ногами Нiхто з односельцiв не мiг йому допомогти, бо кожен боявся за своi власне життя. Всi жалiли поляка, бо вiн був доброю людиною i нiкому зла не чинив. Якось вночi селянам вдалося зняти бiдолаху i поховати його. Вишню зрiзали, а криницю, про яку пiшла недобра слава, засипали. Лише в шiстдесятих роках ii почистили i стали пити воду. А назва в неi так i залишилась тАУ Полякова криниця.

Головниця

Колись на мiсцi теперiшнього села було невеличке поселення, яке навiть не мало власноi назви. Якось на це поселення напали татарськi завойовники, розграбувавши його, а мешканцiв повбивавши. Жителi навколишнiх сiл, розбираючи руiни та ховаючи вбитих людей, помiтили в них дивну закономiрнiсть: всi вони лежали лицем до низу, тобто головою ниц. Вiд цього i пiшла назва села Головниця.

Великi Межирiчi

Донедавна, а саме до 1965 року, село називалося Межирiчi. Саме вiд

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada