Украiна - художня словеснiсть

Багатовiкове буття украiнського народу також зберегло свiй образ та дух найповнiше, а часом то й лише у мистецтвi Слова .

Причина зрозумiла: архiтектурнi пам'ятки, навiть такi, як Кам'яна Могила, величнi споруди типу Змiiвих Валiв фiксують певнi явища й витвори певного часу, але у застиглiй статицi. Може хвилювати багатством барв живописна творчiсть, але й вона, вражаючи красою образiв, неповторнiстю колориту, яскравiстю барв (секретiв яких не вiднайдено й досi), як на фресках i настiнних малюнках храмiв, тАФ однак i вона не передаi життя в динамiцi простору й часу, а головне тАФ внутрiшнього руху людини. Символами доби постають скiфськi баби, але також символами тiльки минулого. Навiть лiкували людей музикою тАФ голосом Всесвiту, але й вона осягаiться лише особливо обдарованими. Вiд того цiннiсть тих мистецтв не менша вiд багатьох ВлвiдкритьВ» сучасностi. РЖ не випадково на зверненi до однiii з ВлбабВ» слова: Влбо то лiтак, а не якась дараба. Прогрес, модерн, а ти стара, як свiтВ», тАФ Влсмiiться баба, клята скiфська баба, смiiться, ухопившись за живiтВ» (Лiна Костенко). Не всякий ВлмодернВ» i вiдкриттям сутностi, а часто й просто мистецтвом. Колишнi знаки доби тАФ шедеври людського поступу.

РЖ все ж говоримо про те, що з усiх мистецтв у самопiзнаннi та пiзнаннi буття народу наймогутнiшим i мистецтво словесне, бо мова може мiстити елементи всiх iнших видiв та граней творчостi, передавати об'iкти оповiдi чи зображення в усiй iхнiй типовостi та неповторностi, унiверсальнiй повнотi, в адекватнiй синкретичностi художнього вираження: речовоi конкретностi, кольоровоi барвистостi, музичноi гармонiйностi (чи дисгармонii) i глибини, скульптурноi мiнiатюрностi чи монументальностi, театрального дiйства, реальностi i мрii. А головне тАФ об'iктивувати риси усiх сутностей людини, природи, суспiльного буття в iх неспиннiй змiнюваностi, взаiмозумовленостi та спрямованостi до свiдомоi мети, в усiй суголосностi з Вiчнiстю, Космосом i Землею.

Вiдома дослiдниця О.М. Таланчук у своiй працi ВлУкраiнознавство: Усна народна творчiстьВ» (К., 1998) переконливо показуi: Влвiднайти корiння народних уявлень про навколишнiй свiт означаi заволодiння великою таiмницею особливостей народного характеру, його свiтовiдчуття. Таким чином Влвiдкриються найкоштовнiшi скарби прекрасного тАФ свiту мистецтваВ» (с. 8). Але прекрасне не iснуi без правди як синтезу знання i досвiду, фiлософii й вiри, уявлення й мрii, пам'ятi й передбачення та пророцтва, iснуючих в потоцi iсторii та в iсторичнiй свiдомостi, мудростi i моралi.

Украiнська народна творчiсть, зокрема казка, додаi й автор багатотомного дослiдження ВлУкраiнськi народнi казкиВ» (2003) Микола Зiнчук, несе й масу загальнолюдськоi енергii та iнформацii, тАФ однак вона i генератором не лише загального, а й одинично-своiрiдного, зокрема i й надбанням колективного творчого генiя украiнськоi нацii, тому i Влсправжньою книгою буття украiнського народуВ», бо фольклорнi твори Влмiстять багатий матерiал для вивчення матерiальноi i духовноi iсторii украiнського народуВ» (с.10).

Доказом тому i тисячi творiв найрiзноманiтнiших жанрiв фольклору, iх фiлософiя i поетика, мистецтвом-матiр'ю яких i народна космогонiя.

На жаль, Влслов'янська мiфологiя не зберегла до нашого часу повних текстiв, у яких була б послiдовно викладена цiлiсна система створення свiту. Але й тепер у рiзних фольклорних жанрах (пiснях, казках, колядках, замовляннях, переказах, загадках та iн.) ми виявляiмо вiдгомони давнiх космогонiчних уявлень наших предкiв i знаходимо паралелi до них у мiфологii iнших народiвВ» (О. Таланчук).

По-своiму iнтегруючий серед них тАФ образ Свiтового Древа.

Як наголошував у 6-томнiй ВлРЖсторii украiнськоi лiтературиВ» Михайло Грушевський, i зарубiжнi лiтератури, котрi в своiму розвитку не мали великих фольклорних традицiй. Украiнська до писемних першопочаткiв мала багатовiкову усно-поетичну спадщину. Дехто трактував ii лише як початкову i тому нижчоi якостi стадiю. Але то була хибна думка. Бо саме народна творчiсть наснажувала писемну лiтературу не лише образами i мотивами, а й найвищого рiвня фiлософiiю та поетикою. РЖ не лише в минулому, у доiсторичнi часи, а й у час Киiвськоi Русi, коли були створенi епохальнi билини Киiвського циклу (про образ князя Володимира тАФ Ясне Сонечко), та в час нацiонально-визвольноi революцii ХVРЖРЖ ст., коли було створено знаменитi iсторичнi пiснi та народнi думи тАФ шедеври свiтовоi поезii, у наступнi епохи аж до наших днiв.

Твори про Свiтове Древо були iнтегральними: вони визначали код не лише словесноi творчостi, а й мистецтва iнших родiв i видiв. Причина зрозумiла: поетика Свiтового Древа наснажена фiлософiiю свiтотворення й свiторозумiння, у яких домiнуючими i гуманiстичнi морально-етичнi iдеали.

Орел або сокiл (iнодi Сатанаiл за велiнням Бога) дiстаi з дна моря пiсок i з нього твориться земна твердь. Так Свiтове Древо являi триiдину будову: небесне царство тАФ землю тАФ пiдземне царство, тАФ об'iднуючим началом якоi i людина (живi i померлi предки). РЖ не лише своiм фiзичним iснуванням, а й волею: вона бо творить той свiт! Вона, до речi, визначаi i символи нашого свiторозумiння: блакитне небо i сонячне поле, отже: i кольори прапора, i триглав тАФ Тризуб .

Уявлення про свiт та дорогу до щастя виявляi й поезiя, казка про образ Святого яйця (предтечi мистецькоi писанки), про обряди жертвоприношення, iнiцiацii, рукотворення; про боротьбу богiв, правди i кривди, носiiв прекрасного i потворного; оповiдi про Змiiвi Вали, Кирила Кожум'яку, iнших героiв. Отже: про мiфiчне й реальне, дiйснiсть i вимисел, а в цiлому тАФ про життя реальних людей i народiв у неспинному плинi iсторii. Тому плинi, що породжуi родиннi i племеннi зв'язки, побут i працю, календарнi й обрядовi традицii, пiснi про кохання й розлуки, переможнi боi i печальнi втрати.

РЖ особливо важливо, що Слово в тiй творчостi, як ми бачимо, не обмежуiться фiксацiiю, означенням екзистенцii явищ реального свiту та життя людей.

Слово усьому тому даi життя! Бо тiльки названi речi i явища набирають виразу i плотi, i духу. Слово i вiдображуi, й творить реальнiсть, бо кожен у слово вкладаi i свiй досвiд, своi чуття, а тим самим одновимiрне бачення метафiзичного свiту замiняi багатовимiрним. Однокольоровий промiнь сонця чи мiсяця багатобарвною веселкою. Слово творить людську душу як генератора багатоманiтних проявiв тепер уже живоi природи та свiдомоi волi, жаги волiння i дiяння, прагнення до все вищих i глибших категорiй почуттiв та мислення. До iдеалу. Як зазначав великий мовознавець Олександр Потебня, акумулюючи багатство переживань та усвiдомлень, слово стаi мовби сферичним: набуваi внутрiшнього (прихованого, асоцiативного) i видимого змiсту та внутрiшньоi i зовнiшньоi форми.

ВлРЖдея тАФ основа iдеалiзму, який визнаi iдею, дух i свiдомiсть первинними. Природа, матерiя, буття тАФ вторинними. Свiт тАФ втiлення Влабсолютноi iдеiВ» всесвiтнього духуВ», ВлсвiдомостiВ». Матерiалiзм, зокрема ж, вважаi iдею продуктом лише людського мислення; матерiальний свiт iснуi незалежно вiд свiдомостi тАФ немаi вiчних i незмiнних iдей.

Грецьке ornamenti означуi свiтотворення (космос), тАФ зазначаi автор працi ВлРЖдеологiя ТеренуВ» Валерiй Снiжко. тАФ Зокрема красу у iнших давнiх народiв, процес естетизацii довкiлля присутнiй у всьому. РЖ значно ранiше за бiблiйнi мотиви (вони узагальнили погляди давнiх) у твореннi Всесвiту i земного довкiлля i одвiчною сакральною iдеологiiю виникнення людства в складi довкiлля. Сучаснiсть характеризуi Влбрак розумiння тiii самоочевидноi iстини, що достеменно поезiя взагалi (зауважу, мистецтво взагалi. тАФ В.С.) не прагне щось означати, вона прагне лише бути (О. Хоменко)В» (с. 5). Але це не може заперечити iстини: Природа визначаi не лише фундамент Буття, а й сутнiсть та категорii прекрасногоВ». Природа i творцем i Мови загалом, i художньоi словесностi зокрема. Тому не випадковим був афоризм: Слово тАФ Бог, i Влзнать од Бога i голос той, i тi слова iдуть меж людиВ» (Т. Шевченко). Словеснiсть виявляi етапи розвитку i буття, i свiдомостi, i тiла, й iнтелекту, й душi народу (людини).

РДднiстю картини буття, вiри, фiлософii, мистецтва, Влкорисного i прекрасного, троянд i виноградуВ» (М. Рильський) й стала уснопоетична народна творчiсть тАФ непiдкупне дзеркало правди життя, могутнiй шукач й iнтегратор iсторичних iстин.

Контамiнуючи вiтчизнянi уснопоетичнi та мiжнароднi, зокрема мiфологiчнi та бiблiйнi, традицii, розвиваiться й писемна лiтература. Яскравими прикладами синтезу iсторичностi та художностi постають ще найдавнiшi праукраiнськi шедеври тАФ ВлВелесова книгаВ» та ВлЛiтопис АскольдаВ».

У пiдручнику ВлУкраiнознавствоВ» (1996) нами зазначалося: досi точаться дискусii стосовно автентичностi ВлВелесовоi книгиВ», але для нас той твiр поставав органiчним для вiтчизняноi iсторii й художньоi творчостi з iнших мiркувань: ВлНовим етапом (в життi народу) стала епоха, на матерiалi (досвiдi) якоi було створено ВлВелесову книгуВ» (тобто, VРЖтАУРЖХ ст. н.е.)В». Та, наголосимо, епоха, яку дослiджували i арабськi, вiзантiйськi, грецькi, римськi iсторики та полiтичнi дiячi й практично всi бачили ii суголосно з автором ВлВелесовоi книгиВ». Деякi лiтератори, зокрема Г. Грабович, iгнорують ту iсторичну реальнiсть, тому й не бачать того, що ВлДо цього етапу (до VРЖ ст.) релiгiя, фiлософiя, мистецтво формувалися й структурувалися в своiх частинах (iдеях, уявленнях, переконаннях). ВлВелесова книгаВ» стала цiлiсною системою тАФ мiфом етносу (нацii), що вийшов з маси етногруп, усвiдомив себе (подiлив свiт на ВляВ» i ВлвониВ»), став на шлях здiйснення власноi iсторичноi мiсii. Релiгiя там, де починаiться вiра; фiлософiя там, де цiлiсно постають досвiд, логiка, сумнiв, отже тАФ пошук iстини; мистецтво тАФ де синтезуiться й символiзуiться душевно-iнтелектуальнi сили людини i етносу. Окремi його форми виявляють бiльше релiгiйну чи фiлософську силу творчостi. Мiф об'iднуi зусилля. Його сутнiсть тАФ формування волi, iсторичноi самосвiдомостi, iдеi повноi (i зокрема державноi) самореалiзацii етносу. РЖдеi й програми розвитку.

Тому: в основi мiфа тАФ осмислення Буття; мета тАФ кристалiзацiя свiтовiдчуття, державотворчоi Концепцii, волi до життя; засоби ii досягнення i вiдображення, й конструювання iдеалу, утвердження його за допомогою релiгii, фiлософii, мистецтва тАФ з одного боку, i людино-, суспiльство-, державотворчоi дiяльностi тАФ з другого. Мiф тАФ це синтез енергii як Буття, так i Свiдомостi, тому з ним i пов'язано формування ядра нацii (ii характеру, волi, ментальностi, iсторичноi мiсiiВ» (ВлУкраiнознавствоВ», с. 251тАУ252).

А досягнути мети можна лише за умови контамiнацii iсторичноi й художньоi свiдомостi.

ВлВелесова книгаВ» тАФ це i синтез нашоi правiри, i пролог фiксованоi iсторiографii та iсторiософii, не меншою мiрою тАФ фiлософii та мистецтваВ» (с. 252).

Цiлком очевидно, що перед нами не документована iсторична праця. Але прочитаймо твори Геродота (ВлРЖсторiя в дев'яти книгахВ») i Гiппократа (ВлПро повiтря, води й мiсцевостiВ»), Дiодора Сицiлiйського (ВлБiблiотекаВ») й Помпея Тригора (ВлФiлiппiнськi iсторiiВ»), Страбона (ВлГеографiяВ») i Гая Плiнiя Секунда (ВлПрироднича iсторiяВ»), Прiска Палiйського (ВлГотська вiйнаВ»), Стефана Вiзантiйського (ВлЕтнiка. Опис племенВ»), Феофiлакта Самокатта (ВлРЖсторiяВ»), Константина Багрянородного (ВлПро управлiння iмперiiюВ»), РДвстафiя (ВлКоментарi до ВлЗемлепису ВлДiонiсiя»») i легко переконаiмося: у ВлВелесовiй книзiВ» вiдбита велика правда iсторii. Та правда, до речi, яку може виявити тАФ як внутрiшнiй змiст! тАФ лише мистецтво.

Лише мистецтво, i особливо тАФ словесне, бо це випливаi iз самоi його природи, оскiльки, як писав у своiй генiальнiй працi ВлРЖз секретiв поетичноi творчостiВ» РЖван Франко, Влестетика, вiд грец., тАФ чуття, значить властиво наука про чуття в найширшiм значеннi свого слова (Empfindungs lehre). Отже, про роль наших змислiв у прийняттi вражень зверхнього свiту i в репродукуваннi образiв того свiту назверх. Правда, все те тепер i доменою (галуззю) властивою психологii, а для естетики лишилася тiльки та спецiальна частина, що вiдноситься до краси чи то в природi, чи то в штуцiВ» (мистецтвi), тАФ але саме з урахуванням усiх тих ВлсекретiвВ» раз i назавжди Влми мусимо сказати собi: для поета, для артиста нема нiчого гарного анi бридкого, прикрого анi приiмного, доброго анi злого, характеристичного, анi безхарактерного. Все доступно для його творчостi, все маi право доступу до штуки. Не в тiм рiч, якi речi, явища, iдеi бере поет чи артист як матерiал для свого твору, а в тiм, як вiн використаi i представить iх, яке враження вiн викличе при iх помочi в нашiй душi, в тiм однiм лежить секрет артистичноi краси. Грецькi фавни i сатири можуть собi бути якi хочуть бридкi, а проте ми любуiмося ними в скульптурi. Терзiт i Калiбан поганi, бруднi i безхарактернi, а проте ми говоримо: ах, як же чудово змальованi тi постатi! Гоголiвськi фiгури (як i образи Котляревського, Т. Шевченка, самого РЖ. Франка, Лесi Украiнки. тАФ П.К.), такий Хлестаков, Сквозняк-Дмухановський, Ноздрьов, Плюшкiн i т. iн., певно не взiрцi анi фiзичноi, анi моральноi краси, а проте вони безсмертнi, безсмертно гарнi артистичною красоюВ» (р. 6).

Дуже важливi для розумiння природи синтезу iсторii та ВлкрасиВ» в змiстi ВлВелесовоi книгиВ» й такi мiркування РЖ. Франка: ВлтАждуховно Ахiлл також i чим собi хочете, а певно не жодним iдеалом. РЖ се саме можна сказати про кожного героя i кожну героiню всiх справдi безсмертних творiв (князя РЖгоря, трьох братiв, що втiкають з Азова, Зевса й Енея, Гонту, що вбиваi дiтей, Чiпку, Франкового Каiна, донну Анну чи дон Жуана Лесi УкраiнкитАж тАФ авт.). Чи грецькi рiзьбярi, творячи статуi Бельведерського Аполлона, Мiлоськоi Венери, Капiтолiйського Зевса, творили iх на те, щоб показати нам iдеали красоти? Зовсiм нi, вони, творячи богiв, символiзували той комплекс релiгiйних понять i почувань, який у душi кожного грека лучився з iменем даного божестваВ».

У цьому суть. Як наголошував РЖ. Кант, краса (мiра, характер) не в картинi, а в душi глядача, тому кожен твiр сприймаi, розумii i оцiнюi по-своiму. Але картина (образ, мотив, твiр) вiдбиваi реальнi речi i явища i тим самим пiдводить особу (чи групу) до якихось бажаних для митця почуттiв, iнтерпретацiй, iдеалiв.

Тут i доторкаiмося до проблеми правдоподiбного i правдивого, прекрасного в життi i в мистецтвi, а тим самим тАФ спiввiднесення iсторизму в науцi i в творчому методi.

Наука тАФ це шукання iстини на основi аналiзу джерельноi бази, максимальноi повноти фактiв i явищ, узагальнюючого синтезу та добре мотивованого прогнозу i передбачення. Головне у науцi тАФ досвiд i дослiд, вичерпний аналiз всiх фактiв та аспектiв iснування предмета аналiзу. Рух вiд окремого (ВлречовогоВ») до загального.

Домiнанта мистецтва тАФ стихiя чуттiвих сфер, рух вiд загального до конкретно образного; вибух ВлдушiВ» як при радостi чи болю, манiфест передчуття, а то й пророцтво.

Чи не означаi це, що для мистецтва не посiдають вагомого мiсця науковi методи?

Навпаки.. РЖсторiя всiх лiтератур свiдчить, тАФ зазначаi РЖ. Франко в статтi ВлЛiтература, ii завдання i найважнiшi цiхиВ», тАФ повинна бути образом життя, працi, бесiди i думокВ» певного часу. Чи достатньо для досягнення такоi мети лише почуттiв (навiть найглибших!) та натхнення? Нi: поетичного образа людини, природи, суспiльства як вiдбитка лише емоцiйноi сугестii, спроможноi викликати певнi переживання, надто замало. Бо лiтература (мистецтво) Влмаi безперечно ще й другi, важнiшi завдання для свого часу i того народу, серед котрого постаi. Вона повинна при всiм реалiзмi в описуваннi також аналiзувати описуванi факти, виказувати iх причини i iх конечнi наслiдки, iх повiльний зрiст i упадокВ».

А це означаi, що лише емоцiйного натхнення, гуманiстичного чи патрiотичного пафосу мистцевi замало. ВлДо такоi роботи не досить уже вправного ока, котре пiдгледить i опише найменшу дрiбницю, тАФ тут вже треба знання i науки, щоб умiти доглянути саму суть факту, щоб умiти порядкувати i складати дрiбницi в цiлiсть не так, як кому злюбиться. Але по яснiм i твердiм науковiм методiтАжВ»

Чи не означаi зазначене, що й мистецтво маi послуговуватисятАж науковим методом, а естетичнi канони i йому адекватними?

Звичайно ж i так, i нi, бо усе в творчому процесi не i арифметично простим!

Так, зазначаi РЖ. Франко, сучаснiсть тим Влцiхуi найкраще всю нову реальну лiтературну школуВ», що втягуi Влв лiтературу i психологiю, i медицину та патологiю, педагогiю, i другi наукиВ», оскiльки тепер (а так було не завжди, все проходить процес ускладнення, поглиблення й вдосконалення) мета мистецтва така: Влвказувати в самiм коренi добрi i злi боки iснуючого порядку i витворювати з-помiж iнтелiгенцii людей, готових служити всею силою для пiддержання добрих i усунення злих бокiв життя, тАФ значить, зближувати iнтелiгенцiю з народом i загрiвати ii до служби його добруВ».

Як i в iншi перiоди зниження рiвня iнтелектуально-морального змiсту життя, коли мiсце гуманiзацii та естетизацii людини й культури заступаi люмпенiзацiя, нинi набуваi популярностi лозунг ВлочищенняВ» мистецтва (творчостi) вiд високих громадських iдеалiв та принципiв, а водночас ведеться масований наступ на генiiв, синтезу художностi та iдейностi (гуманiстичноi фiлософiчностi). Пiддаються атакам й Г. Сковорода та Т. Шевченко, РЖ. Франко, Леся Украiнка й О. Кобилянська як такi, що iдентифiкували естетичнi явища iз соцiологiчними.

Але то тАФ свiдома чи наiвна лжа. Проблема творчостi й iмiтацii та глибокого й спрощеного тлумачення мистецтва, а вiдтак митця i юрби iснуi з найглибших вiкiв. В украiнському життi цю проблему розкривав ще Т. Шевченко в ВлПеребендiВ»: його герой (за зовнiшньою ВлформоюВ» тАФ Влстарий та химерний, заспiваi веселоi, а на сльози звернеВ») пiсля задоволення настроiв ВлюрбиВ», хоча й близькоi йому життiвими iнтересами та духом громади, однак громади, охопленоi пристрастями головним чином соцiально-матерiального життя, тАФ iшов у поле, сходив на курган (символ боротьби, слави чи трагедii) i починав розмову з вiтром i мiсяцем, небом i зорями, полем та лiсом, i то вже тАФ iншою мовою, бо його пiднесена душа осягла: мистецька мова тАФ неадекватна побутово-суспiльнiй, бо i життя, охоплене стихiiю матерiальних iнтересiв, а i життя, сповнене i високими iдеалами, принципами та поривами, наснажене iдеалiзмом романтичного серця. Тому вiдповiдною певнiй душi i мова: або предметно-конкретна, як засiб спiлкування, а i мова пiднесена, демiургiйна, волелюбно-пророча, тому рiвнозначна Влбожому словуВ». Отож ця мова потрясаi усе iство людини (громади), пiдносить до висот осяйноi душi, породжуi захоплення:

Ну що б, здавалося, слова тАФ

Слова та голос, бiльш нiчого.

А серце б'iться тАФ ожива,

Як iх почуi. Знать, од Бога

РЖ голос той, i тi слова

iдуть мiж людитАж

РЖ для того Божого слова недостатньо не тiльки натхнення, красот стилю, а й вiдкрить науки, наголошуi РЖ. Франко. ВлКрасотиВ» враження, погоджуiться вiн iз РЖ. Кантом, Влсе тiльки формаВ». Аналогiчно й осягнення краси тАФ синтезу поетики внутрiшнього змiсту тАФ неможливе тiльки науковим пiзнанням, аналогiчним методам. То твiр i дiйснiсть тАФ не i тотожностями, як те пробував довести М. Добролюбов, i мета науки та мистецтва тАФ при повнiй тотожностi тАФ у глибокiй сутностi своiй i не тотожною. Наука прагне iстини як дослiдженоi вiдповiдi на iнтегральнi питання Буття i Свiдомостi, а мистецтво, Влпоет розширюi змiст нашого внутрiшнього я, зворушуючи його до бiльшоi або меншоi глибиниВ». А оскiльки внутрiшнi я не в усьому осягаiться досвiдним шляхом, воно таiмниче й iндивiдуально неповторне, свавiльне у формах самовираження, то й пiзнати його лише науковим методом неможливо. А вiдповiдно до цього необхiдно зрозумiти, що мистецтво (Влкраса, що i, як говорив Шлегель, тАФ приiмною появою добраВ») i специфiчним виразом духу-душi людини-народу, а вiдповiдно до цього ми Влрозрiзнюiмо кiлька головних об'явiв душевного життя: пам'ять, тобто можливiсть переховування i репродукування давнiх вражень або взагалi давнiх iмпульсiв та змiн у нашiм органiзмi, далi i свiдомiсть, тобто можнiсть вiдчувати враження, iмпульси i змiни як щось окреме вiд нашого я; чуття, тобто можнiсть реагувати на зверхнi або внутрiшнi iмпульси; фантазiю, тобто можнiсть комбiнування i перетворювання образiв, достарчуваних пам'яттю; i, вкiнцi, волю, тобто можнiсть звернення наших фiзичних чи духовних сил в якiмсь однiм напрямi.

Коли вдумаiмося в кожну з цих функцiй душi (як i функцii комбiнування свiдомого та пiдсвiдомого, уявлення, мрii, видiння, пророцтва. тАФ Авт.), то переконаiмося, що всi вони оперують матерiалом, якого iм достарчують нашi змисли. А що поезiя являiться також результатом тих самих душевних функцiй, то не дивно, що в нiй змисловий матерiал мусить бути основоюВ» (ВлРЖз секретiв поетичноi творчостiВ»).

З усього цього з незаперечнiстю випливаi, що, по-перше, поетичнi змисли не i аналогом висновкiв лише наукового дослiду, але породженi й органiчно пов'язанi з iсторичним буттям людей (ВлУ нас iдиний кодекс естетичний тАФ життяВ». тАФ РЖ. Франко); i, по-друге, що ВлВелесова книгаВ» i твором мистецьким, iз роду етно-нацiональних мiфiв, i саме тому ВлзмисламиВ» своiми маi як ВлдушевнийВ», так й iсторичний змiст та характер.

Справдi, ВлВелесова книгаВ» тАФ енциклопедiя глибоких переживань i роздумiв. З одного боку тАФ окремоi людини, а в кiнцевому рахунку цiлоi ВлмасиВ» тАФ спочатку рабiв (Влп'ятнадцять вiкiв нидiли в рабствiВ»), а згодом тАФ повсталого народу, що погромив поневолювачiв, вiдвоював землю, встановив свiй лад, усвiдомив: доля тАФ справа серця, розуму, досвiду, волi i дii кожного. За щасливу долю потрiбно боротися!

Характерно: автор не оперуi документованими фактами й доказами. Про все говорить його душа. РЖ тому ми вiдчуваiмо атмосферу, мотиви, наслiдки вiдновлюваного пам'яттю рабства, прозрiння, самоiдентифiкацii (перемiгши, сказавши Влто i земля наша, ми стали собоюВ»; i ми Влне греки й не варяги, а русичiВ»), а головне тАФ внутрiшнiй рух почуття i думки, якi вiдтворюють i релiгiйнi, i свiтогляднi, i родовi та племiннi, виробничi, полiтичнi, державотворчi тАФ особливостi буття народу, схопленi й вираженi гарячим серцем.

У творi не календаризуються i не завжди персонiфiкуються подii та битви, не прив'язуються до географiчних реалiй умови життя.

Проте тАФ i це i вирiшальною умовою естетичноi правди! тАФ ми ВлбачимоВ» i нашу праземлю, i нашу праiсторiю, у тому числi й спiввiдносно з взаiмодiiю з персами та германцями, греками i варягами, тАФ пережитi ВлдушеюВ» автора. Тi, наголосимо, праземлю i праiсторiю, якi бачимо й у творах iноземних дослiдникiв, i в працях вiтчизняних вчених .

Свобода тАФ ось iдеал ВлСлова про закон i благодатьВ» митрополита РЖларiона. Справедливiсть, закон тАФ ось iдеал ВлРуськоi правдиВ». Людянiсть, iднiсть, патрiотизм тАФ ось ядро ВлПоучення дiтямВ» В. Мономаха.

Закономiрно, що тi iдеали були органiчно перейнятi славними правнуками: як i автор ВлВелесовоi книгиВ», як великий Святослав, кошовi Запорожжя й Гетьмани та козаки живуть, бачать свiт однодумно: Влкраще мертвими лягти в сиру землю, нiж нидiти в рабствiВ». Та й що дивного? Ярослав Мудрий, Володимир Мономах були найосвiченiшими людьми свого часу. РЖ Ярослава Мудрого не випадково iменували ВлСватом РДвропиВ»: Киiвськi князi i бояри мали понад 200 одружень з тронними родами Швецii, Данii, Норвегii, Англii, Францii, Нiмеччини, РЖталii, Угорщини, Польщi, Вiзантii. Киiв пишався своiю РДвропейськiстю. Богдан Хмельницький володiв шiстьма мовами, стiлькома ж РЖван Мазепа, дванадцятьма Пилип Орлик. РЗхнi iдеали розвивалися в процесi всеiвропейських зв'язкiв, контактiв з Туреччиною, iншими краiнами Близького Сходу. РЖдеал високоосвiчених гуманiстiв-демократiв був успадкований i Михайлом Грушевським, Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, Степаном Бандерою, полковником Коновальцем, генералом Шухевичем, як i героями УПА тАФ славнi традицii козацьких лицарiв.

Це особливо важливо ще й тому, що навiть на початку ХХРЖ ст. украiнофобами шириться психоiдеологiя патрiотичного нiгiлiзму, зневажливого трактування украiнських вождiв i героiв, iхнiх iнтелектуальних рiвнiв, державницькоi психiки мiльйонiв, цинiчно трактуiться вся фiлософiя життя, а вiдтак i лiтература народностi та Влфiлософii серцяВ».

РЖ це за умови, що iсторiя пiдтверджуi протилежне. ВлПерiод фiлософськоi доби Вiдродження, тАФ зазначаiться в роздiлi ВлФiлософiя нового часу ХVРЖ-ХVРЖРЖ ст. Влвузiвського пiдручникаВ» ВлРЖсторiя фiлософiiВ» Т. Кононенком, тАФ значною мiрою пiдготував настання переосмислення ролi природи та знання про природу у фiлософських побудовахВ». Вибудовуiться ТСрунт першоi свiтовоi НТР. Свiдомiстю РДвропи запановують iдеi Просвiтительства, Реформацii й Контрреформацii. Як наслiдок тАФ Влпредметом нового фiлософського дослiдження стаi природа як унiверсальна цiлiснiсть, самостiйна й самодостатняВ» (с. 238), а предметом словесного мистецтва тАФ людина як унiверсум, гуманiзм та нацiональна iдея як фундаментальнi опори поступу цивiлiзацii i культури. Формуiться поняття Терена тАФ як об'iднувальноi Сутностi Природи i Батькiвщини, Матерii i Духа, iсторii i сучасностi, буття i творчостi.

Украiнська i суспiльна свiдомiсть, позицiя патрiотичноi iнтелiгенцii, i словесне мистецтво виявилися готовими до зустрiчi з викликами часу.

Осягнувши тенденцii i проблеми свiту тАФ в минулому, сучасному i майбутньому, тАФ Тарас Шевченко пропонуi добу нацiонально-державного вiдродження, енергiiю творення в якiй, демiургом поступу й гуманiзму буде Слово, а його витвором, носiiм-лицарем i захисником тАФ людина, котра усвiдомила: до мети йти не легко.

Знову, як i тисячi рокiв назад, поряд з вождями, а то й самi тАФ вождями стають митцi слова: Шевченковою дорогою iдуть РЖван Франко, Михайло Грушевський i Леся Украiнка, Михайло Драгоманов, Борис Грiнченко i Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський i Володимир Винниченко, Олександр Олесь i Богдан Лепкий, Василь Стефаник i молодi когорти синiв революцii 1917 року. РЗхнi кредо тАФ слова великого Франка: за щастя необхiдно боротись, тож потрiбно Влне ридать, а здобувать хоч синам, як не собi, кращу долю в боротьбi!В».

Як бачимо, слова тАФ аналогiчнi тим, що iх утверджували автори ВлВелесовоi книгиВ» i ВлСлова о полку РЖгоревiмВ», якi заповiв Т. Шевченко: Влборiтеся тАФ поборете!В» i якi сказав iнтелiгент за натурою та борець за характером Михайло Максимович московському академiку тАФ фальсифiкатору Погодiну: ВлКолего, вiдмовтесь вiд ваших неправдивих писань, iнакше я битимуся з Вами до останнього подиху мого життя!В».

РЖ бився! тАФ що видно й iз його книги ВлКиевъ явился градом великимъ!В». Як билися й всi справжнi творцi художньоi словесностi тАФ великi лiтописцi народного життя. Аналогiчнi процеси вiдображали й музика та живопис, архiтектура й театр, образотворче, вокальне мистецтво.

Схема

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada