Усна народна творчiсть украiнцiв

План

1. Витоки та еволюцiя украiнського фольклору.

2. Народна творчiсть та писемна лiтература.

3. Дещо про фольклористичну термiнологiю

4. Характернi особливостi усноi народноi творчостi

5. Жанрова система украiнського фольклору

Лiтература

1.Витоки та еволюцiя украiнського фольклору

ВажлиВнвою складовою украiнського народознавства i наука про народну творчiсть тАФ фольклористика. Незважаючи на поважний вiк, що обiймаi понад два столiття, вона все ще перебуваi у пошуку оптимального наукового трактування багатьох питань, пов'язаних зi становленням та еволюцiiю предмета, його взаiмин iз iсторiiю, етнографiiю, лiтератуВнрою тощо. Та й головна справа в тiм, що таке явище, як фольклор, не було незмiнним за всiх часiв.

Вiдомо, що фольклор виник разом iз мовою. Саме у процесi продуктивного розвитку мови i викристалiзовуВнвався фольклор. Цей процес тривав так довго, як довго iснуi мова. Скiльки саме тАФ вiдповiсти важко, але минуло багато й багато тисячолiть, перш нiж народи почали кориВнстуватися такою звичною i на перший погляд простою перВнвинною комунiкативною системою, як мова. Якщо перiод становлення i розвитку писемностi становить 4тАФ5 тисячоВнлiть (у схiдних слов'ян тАФ тисячолiття), то усна творчiсть перевищуi цей перiод у 50тАФ60 разiв, а деякi дослiдники впевненi, що у сто разiв. Що стосуiться схiдних слов'ян, то тут всяка цифра буде гiпотетичною, оскiльки iсторики не дали нам цiлiсноi концепцii у цьому планi. Зрозумiло, що багато чого здатний прояснювати сам фольклор, у якому можна знайти рудименти матрiархату та родового суспiльства, однак цей аспект фольклористичних студiй розроблений ще недостатньо.

Усна народна творчiсть протягом тисячолiть була чи не iдиним засобом узагальнення життiвого досвiду народу, втiленням народноi мудростi, народного свiтогляду, народВнних iдеалiв. У фольклорi знайшли вiдображення не лише естетичнi й етичнi iдеали народу, а й його iсторiя, фiлосоВнфiя, психологiя, дидактика тАФ тобто все, чим вiн жив, що хотiв передати наступним поколiнням. Навiть норми звиВнчаiвого права, неписанi закони фiксувалися в уснiй формi, запам'ятовувалися вибраними громадою людьми i за потреВнби вiдтворювалися у незмiнному виглядi.

Слово для наших предкiв мало й магiчну силу. За його допомогою, вiрили вони, можна домогтися щасливого полювання, викликати дощ, вiдвернути бурю i град, посуху, вберегти родину вiд зла i напастi, якi пiдстерiгали безВнзахисну перед силами природи людину на кожному кроцi.

Значний перiод в iсторii людства взагалi та кожного народу зокрема характеризуiться культивуванням так зваВнного мiфологiчного мислення. Це перiод анiмiстичних (коли душею надiляються не тiльки люди, тварини, а й рослини, Йредмети неживоi природи), антропоморфних (коли людськими властивостями надiляються тварини, рослини, у людськiй подобi уявляються боги тощо) вiруВнвань, що склали основу як первiсних релiгiй, так i сюжетiв, мотивiв, образноi системи усноi творчостi. Мiфологiчнi образи, вiрування стимулювали народну фантазiю i сприВняли культивуванню фантастичних оповiдок, героiчного епосу, календарно-обрядовоi поезii. Але з часом мiфологiчнi образи втрачають реальну основу i сприймаються творцяВнми та носiями фольклору як художнi образи i символи, в яких народ втiлював своi суспiльнi iдеали, уявлення про добро i зло, ставлення до навколишньоi дiйсностi.

Першi писемнi пам'ятки схiдних слов'ян не лише зафiкВнсували високорозвинуту мiфологiчну традицiю Киiвськоi Русi, а й самi значною мiрою збагатилися за рахунок цiii традицii, стали ii органiчним продовженням на iншому iсторичному рiвнi. На цей час мiфологiя як система мислення та свiтоглядна база зазнаi трансформацii, однак не втрачаi остаточно своiх позицiй. Це засвiдчуi хоча б той факт, що лiтописцi вiдтворювали давню iсторiю КиiвВнськоi Русi за усними джерелами, у яких народнi героi тАФ Кирило (Микита) Кожум'яка, РЖлля Муромець, Михайлик, Микула Селянинович та ворожi iм сили тАФ Соловей РозВнбiйник, Шолудивий Буняка, РЖдолище, Змiй тАФ ще не стали казковими персонажами. Разом з тим лiтописи зафiксували найголовнiшi мiфологiчнi постатi слов'янського Олiмпу тАФ бога неба Сварога, богiв сонця Хорса i Дажбога, грому i бурi тАФ Перуна, вогню тАФ Сварожича, худоби тАФ Велеса (Волоса), вiтру тАФ Стрибога, зими тАФ Коляди, Марени, весВнни тАФ Ярила, лiта тАФ Купала та iн.

Трансформацiя давньоi мiфологii не означаi зникнення величезного шару народноi культури. Це тАФ поступовий перехiд давнiх сюжетiв i мотивiв, образiв i свiтоглядних уявлень у нову систему художньоi творчостi тАФ фольклор. Колись нерозчленований масив народноi мiфологii став жанровою системою фольклору тАФ казки, легенди, перекази, оповiдання, балади, героiчний епос, обрядовий цикл тощо, що в тiй чи iншiй формi дiйшли до наших днiв.

У поясненнi витокiв i становлення украiнського фолькВнлору слiд виходити насамперед iз специфiки народноi творчостi, яку не можна перенести на грунт нацiональноi культури подiбно до культових споруд в архiтектурi або iншомовних джерел, перекладених украiнською мовою. Фольклор невiддiльний вiд народного свiтогляду, побуту, iсторii тощо. Таким чином, народну творчiсть украiнцiв слiд вважати прямою спадкоiмницею уснопоетичних надВнбань Киiвськоi Русi, зокрема тих ii регiонiв, що спiвпаВндають географiчне й iсторично. На вiдмiну вiд писемноi пам'ятки, створюваноi здебiльшого одним автором на основi писемних (колись тАФ культових) норм, фольклор реалiзуВнiться у руслi мiсцевоi традицii. Його творцем i носiiм i весь загал. Лише на етнiчних порубiжжях помiчаiмо рiзномаВннiтнi культурнi перехрещення i взаiмозапозичення. Дещо своiрiдними i цi зв'язки i взаiмовпливи в iншомовних та iншонацiональних осередках, розташованих на територii Украiни: болгарських, росiйських, грецьких, чеських, польських, нiмецьких та iн.

2. Народна творчiсть та писемна лiтература

Соками усноi народноi творчостi живилася писемнiсть. На ii основi створювалися iсторiя i лiтература, зокрема староукраiнськi лiтописи (Густинський, Грабянки, Величка, Самовидця, Острозький, Львiвський та iн.), на ii грунтi будувалася дiяльнiсть братських шкiл, Киiво-Могилянськоi академii. РЖз цього погляду таiмницi народноi творчостi необхiдно особливо добре знати фiлологам та iсторикам. Без цього немислиме розумiння як давньоукраiнськоi iсторii та кульВнтури, так i витокiв творчостi РЖ. Котляревського, Г. Квiтки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Лесi Украiнки, Марка Вовчка, РЖ. Франка, ряду сучасних письменникiв. Зв'язок iх зi творчiстю народу тАФ неминучий. Цей зв'язок розумiли видатнi письменники кожноi епохи, а найбiльше тi, що черВнпали в народнiй творчостi не лише творчу снагу, а й сюжеВнти та образи, художнi засоби.

Народ багатовiковою практикою створив таку систему художнiх засобiв у фольклорi, якi йдуть до створення художнього образу найкоротшим шляхом. Виконавець фольклорного твору не просто .описуi факт чи подiю, а зображуi iх, вiн нiби все бачить перед собою. Тому його виконання емоцiйне, виразне, багате на жести i мiмiкуВ»

205Однiiю з основоположних особливостей фольклору е одвiчне прагнення його творцiв i носiiв до iдеалiв правди, до безкомпромiсноi оцiнки баченого i пережитого. Створю- тАв ючи образ iдеального героя, народна пам'ять дii вибiрВнково: вiдкидаi уiе, що могло б принизити його, i гiперболiВнзуi тi риси, якi звеличують героя, роблять його вчинки гiдними для наслiдування.

Цiлком очевидний той факт, що розiбратися у лабораВнторii лiтературноi творчостi неможливо, не знаючи насамВнперед ii першоджерел тАФ усноi народноi традицii. Без цього неможливо ^ре тiльки осягнути всю складнiсть лiтературВнного процесу, а й заглибитися у творчi витоки лiтературВнних напрямiв, шкiл, а зрештою й поетики лiтературних творiв.

3. Дещо про фольклористичну термiнологiю

Термiн ВлфольклорВ» утвердився в науцi вiдносно пiзно. З другоi половини XIX ст. вiн вживаiться паралельно з такими терВнмiнами, як Влнародна творчiстьВ», Влнародна поезiяВ», ВлнародВнна словеснiстьВ», Влнародна поетична творчiстьВ» та iн. Усi вони близькi за змiстом, але неоднозначнi. Термiн Влнародна творчiстьВ» маi ширше значення, нiж Влнародне мистецтвоВ», оскiльки охоплюi усi види творчоi дiяльностi людини тАФ естетичну, соцiально-полiтичну i навiть виробничо-побуВнтову. Його використовують спецiалiсти рiзних сфер знань, тому в кожному конкретному випадку виникаi необхiднiсть уточнення, про який саме вид народноi творчостi йтиме мова.

У другiй половинi XIX ст. набув поширення термiн ВлфольклорВ» (з англiйськоi тАФ народна мудрiсть, народнi знання). Здавалося б, це поняття маi ще ширший змiст, нiж Влнародна творчiстьВ»; зрештою, у зарубiжнiй науцi так воно i i: до нього включаються не лише народне мисВнтецтво в усiх його виявах, а й народний побут, народна медицина, вiрування тощо. Таким чином, захiдноiвропейВнська й американська фольклористика обiймаi практично всi аспекти народознавства.

У своiх роздумах про фольклористичну термiнологiю Максим Рильський визнавав правомiрнiсть користування усiма названими вище термiнами, однак закликав не забуВнвати дуже мiсткого i точного термiну ВлсловеснiстьВ», що його широко вживали фiлологи минулого тАФ О. Потебня, П. Кулiш, Ф. Колесса та iн. Разом iз тим М. Рильський вказував на деяку штучнiсть такого усталеного термiну, як Влнароднопоетична творчiстьВ», оскiльки слово ВлпоезiяВ» маi свою специфiчну сферу вживання, пов'язану з вiршуВнванням.

Найбiльш вживаВнним у свiтовiй практицi i термiн ВлфольклорВ»; через школу, засоби масовоi комунiкацii, книги цей термiн мiцно увiйшов у науку i був сприйнятий також самими носiями усноi народноi творчостi. Але в нашiй науцi вiн зазнав деякого коригування. Ми цiлком приiднуiмося до трактування, яке дав вiдомий учений В. Гусiв: термiном ВлфольклорВ» позначаiться не все народне мистецтво загалом, а та його сфера, в якiй художнi вiдображення дiйсностi вiдбуваiться в словесно-музично-хореографiчних i драматичних формах колективноi народноi творчостi, що виражають свiтогляд трудящих мас i нерозривно пов'язанi з 'iхнiм життям та побутом.

4.Характернi особливостi усноi народноi творчостi

Спинимось на характеристицi найiстотнiших ознак фольклору, притаманних йому в усi часи. Це, зокрема, усна форма творення i побутування, роль пам'ятi у збереженнi та вiдтвореннi фольклору, його варiантнiсть, колективнiсть i традицiйнiсть.

Людина завжди прагнула до створення оптимальноi системи передання досвiду тАФ життiвого та естетичного тАФ вiд старшого поколiння до молодшого. Такою системою стала усна творчiсть, у якiй втiлювалися iсторiя Влроду-племенiВ», знання людини про себе i навколишнi середоВнвище тАФ i все це не лише у формi констатацii, а в узагальВннюючих художнiх образах, що виступали як згустки гроВнмадськоi думки, як ii символи. Потреба фiксувати життiвi спостереження у пам'ятi спонукала до створення певних стереотипiв мовлення, досконалих художнiх форм, фолькВнлорних жанрiв. Як одна iз найсуттiвiших ознак народноi творчостi уснiсть зумовлювала вдосконалення форм переВндачi естетичноi iнформацii, з одного боку, та розвиток i вдоВнсконалення людськоi пам'ятi тАФ з другого. Дослiдники одноВнстайно сходяться у тому, що фольклор i мистецтвом пам'ятi. Щоб полегшити запам'ятовування великоi за обсяВнгом iнформацii, побутовою практикою розроблялися стереоВнтипнi фольклорнi форми, стабiльнi структури в межах кожного жанру та всерединi iх. Значна увага зверталася на формування образноi системи, символiки, що переходила iз твору в твiр, iз поколiння в поколiння, пiдтримуючи усну традицiю тiii чи iншоi мiсцевостi.

Цi характернi стереотипи зумовили й обсяг фольклорВнних творiв: розповiдь чи пiсня повиннi були вкладатися у реальнi межi повсякденного спiлкування, товариських бесiд, обрядових дiйств тощо. Таким чином, уснiсть побуВнтування фольклору детермiнувала його жанрову структуру, поетику. Саме завдяки усному побутуванню фольклор володii значно багатшою палiтрою зображальних засобiв порiвняно з лiтературою та iншими мистецтвами, пов'язаВнними зi словом. Однак справа полягаi не тiльки у художВннiх засобах. Фольклорний стиль домагаiться iдеального контакту мiж виконавцем i слухачем тАФ аж до повного iх злиття в народнiй лiрицi, 3 цiiю метою лiтература вдаiться до обширних описiв, екскурсiв, а часом i до прямого запоВнзичення фольклорних засобiв, коли письменник вводить у твiр образ оповiдача з народу i вiд його iменi веде розВнповiдь.

Суттiвою ознакою фольклору i традицiйнiсть. Фольклор живе i розвиваiться тiльки в руслi традицiй, тiльки спираюВнчись на досягнення попереднiх поколiнь. ВлНеправильно розумiти пiд традицiiю щось косне, вiдстале, консервативВнне,тАФ писав вiдомий теоретик та iсторик фольклору Б. Путiлов.тАФ Головна ознака традицii тАФ не коснiсть, а певний ступiнь сталостi i неодмiнно мiцнiсть спадкових зв'язкiв у розвитку. Традицiйнiсть i специфiчна форма народного життя, культури, побуту, форма його руху. Всякий фолькВнлорний процес неминуче набуваi характеру руху всерединi традицii, еволюцii та трансформацii традицii. На будь-якому вiдрiзку часу фольклор будь-якого народу станоВнвить собою динамiчну систему, певний стан традицii. НовоВнутворення, що при цьому виникають,тАФ це перш за все зсунута i змiнена традицiяВ».

Традицiя передбачаi вироблення стiйких форм, стерео-типiзацiю художнiх засобiв, створення такоi системи жанВнрiв, у межах якоi може вiдбуватися творчий процес загалом. Фольклор поповнюiться за рахунок тiльки тих творiв, якi вiдповiдають усталеним естетичним нормам i критерiям, Водночас постiйно вiдбуваiться розхитування традицii, поповнення ii новими елементами, якi згодом сприймаються всiма i входять до традицii як ii повноцiннi складовi. Для того щоб новий твiр став фольклорним, його основа мусить ТСрунтуватися на естетичних досягненнях попереднiх покоВнлiнь. Отже, традицiя i системою, що забезпечуi зв'язок сьогодення з минулим, втiлюi досвiд колективу, суспiльВнства, яке прагне до накопичення iсторичних, культурних, художнiх надбань.

РЖз уснiстю та традицiйнiстю найтiснiше пов'язана така характерна ознака фольклору, як варiантнiсть. Записувачi фольклору першоi половини XIX ст,, стикаючись iз численними варiантами фольклорних творiв, вважали це явище наслiдком розпаду колись повноцiнних зразкiв. У фолькВнлорних публiкацiях вони вдавалися до зведення варiантiв, виправлень, замiни слiв i фраз, цiлих рядкiв тощо. Лише значно пiзнiше стало зрозумiло, що фольклор не знаi незмiнних творiв. Навiть обрядовi пiснi, магiчна функцiя яких вимагала збереження стабiльного тексту, змiнювалиВнся, доповнювалися, варiювалися.

РЖнший характер варiювання мають фольклорнi твори iз розгорнутим сюжетом, у центрi якого тАФ драматичний перебiг подiй здебiльшого iз трагiчною розв'язкою. Мова йде про балади i думи. Ще iнший характер варiативностi мають лiричнi пiснi, у яких сюжету майже немаi, оскiльки вони передають почуття героя, його переживання, виклиВнканi певними життiвими обставинами. А що вже казати про народну прозу, структурна стабiльнiсть i незмiннiсть якоi надто умовнi! Отже, варiативнiсть тАФ найскладнiша проблема науки про народну творчiсть, розв'язати яку можна тiльки спiльними зусиллями. Ясно одне: кожний запис, кожне конкретне виконання i самостiйним фолькВнлорним твором, який у сукупностi близьких та бiльш вiдВндалених зразкiв складаi поняття народноi традицii. Тiльки низка варiантiв певного сюжету створюi можливiсть вести мову про локальнi особливостi традицii, про розквiт чи згасання жанру, про витоки образноi системи твору, його поетики тощо.

Сам факт побутування фольклорного твору у великiй кiлькостi варiантiв знiмаi питання про його авторство. Фольклор тАФ мистецтво колективне, навiть у тих випадках, коли той чи iнший твiр створений вiдносно недавно i його автора при бажаннi можна розшукати. Авторство твору, що увiйшов до усноi традицii, не i для народних виконавцiв важливою рiччю. Кожний фольклорний твiр сприймаiться ними як навколишня природа: вiн прекрасний, потрiбний, але нiчийний, тобто всезагальний. Але це не значить, що вiн створювався всiм народом i нiким конкретно.

Народна творчiсть тому й маi назву народноi, що твориВнлась i пiдтримувалась народом, вiрнiше, найкращими, найталановитiшими його представниками, виразниками естетичних iдеалiв всього загалу. Теорiя мистецтва стверджуi, що процес творчостi за своiю природою iндивiдуальний. У сферi народного мистецтва маiмо органiчне поiднання колективного й iндивiдуального начал творчого процесу. Талановитий виконавець, вихований на традицii, своiю творчiстю виконуi соцiальне замовлення свого колективу, соцiальноi групи, у якiй вiн вирiс, сформувався як митець.

Однак не кожний твiр, створений навiть у фольклорному колективi, стаi надбанням традицii. Головним i визначальВнним показником у цьому планi слiд вважати входження твору у народний побут, у репертуар народних виконавцiв, якi б сприймали його в ряду аналогiчних зразкiв.

Зрозумiло, що спiввiдношення колективного та iндиВнвiдуального начал у народнiй творчостi не було завжди однаковим i незмiнним. На раннiй стадii феодалiзму, не кажучи вже про родовий устрiй, основною формою словесВнного мистецтва були iмпровiзацii. Кожний виконавець, виконуючи той чи iнший твiр, створював його нiби заново. Подiбна форма творчостi дiйшла до нас у виглядi народних голосiнь. Однак цей вид iмпровiзацii був схожим на творчу контамiнацiю, тобто свiдоме використання готових поетичВнних форм, загальних мiсць, мiцно скомпонованих поетичВнних блокiв тощо.

РЖмпровiзацiйнiсть виступаi неодмiнним елементом наВнсамперед украiнськоi думовоi традицii. Вона наявна i в таких видах фольклору, як казка, легенда, переказ, i особВнливо в оповiданнях-спогадах, бувальщинах, а також у частiвках та коломийках. Останнi особливо поширенi в регiонi Карпат. Коломийки настiльки досконалi у планi дотримання традицiйноi поетики, що iх можна вважати автономним фольклорним жанром даноi мiсцевостi.

Дещо iнше спiввiдношення колективного й iндивiдуальВнного, традицiйного та новаторського начал спостерiгаiться в сучаснiй масовiй культурi. Завдяки зближенню лiтератуВнри i фольклору, широкому використанню письменниками фольклорних образiв i мотивiв, фольклорного стилю чимало iхнiх творiв стають надбанням усноi традицii. Процесовi влиття авторських пiсень у фольклорну традицiю найбiльВншою мiрою сприяють художня самодiяльнiсть, засоби масоВнвоi комунiкацii. Далi твiр починаi жити за законами усноi традицii, незалежним вiд автора життям.

5.Жанрова система украiнського фольклору

Весь фолькВнлор умовно розподiляiться на прозовий i поетичний, або пiсенний. Народна проза у свою чергу дiлиться на два великi масиви: власне художню (казки, анекдоти) i докуВнментальну, неказкову прозу (легенди, перекази, оповiданВння) . Термiн ВлдокументВ» ми вживаiмо, орiiнтуючись на одну iз визначальних функцiй неказковоi прози тАФ засвiдчувати i пояснювати iсторично вiрогiднi джерела тАФ та на первiсне значення термiна (вiд лат. досшпепйiт тАФ повчальний приклад, взiрець, доказ).

Власне художня проза, тобто казки, реалiзована в таких жанрових рiзновидах, як героiко-фантастичнi (чарiвнi) казки, казки про тварин, соцiально-побутовi казки та небиВнлицi, кумулятивнi казки.

Казки, як i бiльшiсть фольклорних жанрiв, сягають своiми витоками стародавньоi мiфологii, тобто перiоду, коли власне казковi сюжети сприймалися i трактувалися як реальнiсть, коли художнiсть цих оповiдей була пiдпорядВнкована завданням iнформативно-пiзнавальним, релiгiйним. Не всi казки набули яскраво вираженоi структурноi стаВнбiльностi. Це стосуiться бiльшою мiрою казок про тварин i героiко-фантастичних казок. Кiлькiсть казкових сюжетiв та образiв у кожнiй нацiональнiй традицii усталена; вони переходять iз поколiння до поколiння, мало при цьому змiВннюючись, оскiльки виступають символами загальнолюдВнських моральних цiнностей. Кожне наступне поколiння успадковуi вiд попереднього готовi сюжети, мотиви, образи i навiть стиль оповiдi.

Дещо осiбно вiд основного масиву стоять соцiально-побутовi казки, продуктивний розвиток яких, на вiдмiну вiд героiко-фантастичних казок та казок про тварин, простежуiться до нашого часу. Соцiально-побутовi казки складають, мабуть, найбiльший пiдроздiл казкового масиву завдяки своiй здатностi вiдображати ВлвiчнiВ» суспiльнi пробВнлеми та завдяки певнiй розкутостi структури. Персонажi цих казок вiдносно заземленi, трактуються в основному з реальних позицiй. Час i простiр цих казок можуть бути досить конкретними, чiтко визначеними тАФ на вiдмiну вiд замкненого часу i простору героiко-фантастичних казок. Соцiально-побутовi казки мають ще назви реалiстичних, побутових або новелiстичних; у основних своiх виявах вони складають промiжну ланку мiж власне казками (героiко-фантастичними та казками про тварин) i народною доку-менталiстикою (легендами, переказами, оповiданнями).

Специфiчний пiдроздiл казок складають небилицi, тобто оповiдки про цiлком неможливi в реальному життi речi та випадки. Найбiльш поширенi мотиви небилиць: людина сама витягаi себе з болота або вирубуi з дупла, вилазить на небо по дереву, зшиваi двi половини коня, пан нагороджуi оповiдача за брехню тощо.

Окремий структурний пiдроздiл художньоi прози склаВндають кумулятивнi казки, побудованi на багаторазовому повтореннi того ж самого фрагмента чи ланки,тАФ аж до тих пiр, доки створений таким чином ланцюг не перерветься або ж почне рухатися у зворотному порядку. Характер нарощування ланцюга може бути реалiзований по-рiзному: тут i звичайне нагромадження ланок (ВлЗвiрi в рукавичцiВ»), i послiдовний ряд зустрiчей (ВлКолобокВ»), i безконечно повторюванi комiчнi дiалоги (ВлДобре та поганоВ») тощо.

Значний масив народноi прози складають легенди, переВнкази та оповiдання (не казкова проза, або фольклорна документалiстика). Головне, що вiдрiзняi iх вiд казок,тАФ це установка на вiрогiднiсть зображуваного. Як i казки, вони не тiльки виникли на основi давньоi мiфологii, а й донесли рудименти останньоi до нашого часу. Завдяки своiм прадавнiм витокам, досить великiй питомiй вазi в духовному життi суспiльства легенди i перекази набули досить усталених структурних форм у загальному рiчищi усних жанрiв; вироблених побутовою практикою. Разом iз тим вони оперативно вбирають в себе все новi сюжети i мотиви.

В украiнськiй фольклористицi до легенд i переказiв традицiйно зараховувалися твори, сюжети i персонажi яких вiдбивали християнську мiфологiю. Оповiдання про русалок, лiсовикiв, мавок, мертвякiв, заклятi скарби тощо вiдносились до язичницькоi мiфологii. Сюди ж входили оповiдання про чортiв, перевертнiв, вiдьом, упирiв, чарiвВнникiв, тобто образiв народноi демонологii. Теоретично легенди i перекази язичницькоi та християнськоi мiфолоВнгii тАФ явища однопорядковi, однак згiдно з традицiiю iх прийнято розмежовувати.

Замикають цей ряд фольклорноi прози народнi оповiВндання, тобто оповiдi-спогади про надзвичайнi зустрiчi, приВнгоди, характернi повчальнi iсторii, випадки з життя. Такi оповiдi ведуться здебiльшого вiд першоi особи тАФ очевидця чи учасника подii, про яку йде мова. Оповiдання, як i вся неказкова проза, мають вибiрковий характер; у випадках, коли вони викликають зацiкавлення слухачiв, iх багатоВнразова повторюванiсть зумовлюi привнесення елемента вигадки або ж деталей iз життiвого досвiду оповiдачiв. Таким чином, питома вага домислу в них дедалi зростаi i вони наближуються до переказiв чи легенд.

Одним iз найдавнiших видiв народноi творчостi, який вiд початку свого становлення i до занепаду продуктивного розвитку не зазнав суттiвих змiн, i замовляння (заговори). До них належать такi поетичнi твори, яким у минулому приписувалася чудодiйна сила впливу на навколишнiй свiт. У народному побутi значний репертуар замовлянь належав так званим чарiвникам, чаклунам, ворожкам та ворожбиВнтам, тобто людям, що зналися з ВлнадприродноюВ» силою i з рiзною метою вдавалися до цих словесних формул. Найдовше в народному побутi збереглися господарськi, лiкувальнi, громадськi та приворотнi (вiдворотнi) замовляння. Ними користувалися рiзнi верстви сiльського насеВнлення ще на початку нинiшнього столiття.

У контекстi всього фольклорного фонду розвивалася паремiографiя, тобто цикл найкоротших жанрiв, якi в обВнразнiй формi вiдбивали найсуттiвiшi сторони природного середовища, суспiльних i родинних взаiмин. До паремiйВнного фонду украiнського народу вiдносять приказки i прислiв'я, загадки, прикмети, каламбури, вiтання, проВнкльони, побажання, афористичнi вислови тощо. У процесi вдосконалення усного спiлкування створювалися своiрiднi образнi формули, усталенi клiше, якi з часом розширюваВнли своi первiсне значення, варiювалися, вдосконалювалиВнся. Джерелом паремiографiчних жанрiв було не тiльки реальне життя, а й влучнi образи пiсень, казок, легенд i переказiв, притч, анекдотiв, а згодом тАФ писемноi творВнчостi. Паремiологiчнi звороти здебiльшого реалiзуються в контекстi рiзних усних жанрiв i виступають iх структурВнними компонентами, своiрiдним орнаментом, пiдкреслюВнють смисловi акценти тощо.

Промiжною ланкою мiж народною прозою i пiсенною творчiстю можна вважати народне вiршування. На жаль, ця форма досi мало вивчена, хоча багато записувачiв здавна фiксували чимало вiршованих казкових, легендарВнних та побутових сюжетiв. У окремих регiонах iснував, наприклад, оригiнальний жанр народноi публiцистики, так званi ВлпротоколиВ», складенi на мiсцевому матерiалi у формi вiршiв. Народнi вiршi записували П. Гнiдич, А. Димiнський, О. Роздольський, С. Тобiлевич, В. Гнатюк та iншi фольклористи; Влнайбiльше iх опублiковано у ВлЗаписках наукового товариства iм. Т. Г. ШевченкаВ» у Львовi, що засвiдчуi популярнiсть цього виду народноi творчостi.

Поетичний масив украiнського фольклору складають пiснi, голосiння та думи. Протягом бiльш нiж трьохсотВнлiтнього перiоду записано мiльйони зразкiв украiнських пiсень. Лише невелика частина iх видана, iншi все ще чекають на своiх дослiдникiв.

Необхiднiсть глибокого вивчення украiнськоi пiсенностi зумовлюiться багатьма важливими причинами. НасамВнперед, це величезне значення народноi пiснi у суспiльному i естетичному життi украiнцiв. Народна пiсня чи не найВняскравiше за усi види фольклору здатна передавати спеВнцифiку художнього мислення своiх творцiв i носiiв. Пiсня супроводжуi все свiдоме життя людини тАФ вiд колиски до гробовоi дошки. Вона й донинi перебуваi в станi активВнного побутування, отже, пiдтримуi формування нацiоВннальноi самосвiдомостi украiнцiв. РЖ в наш час пiсня залишаiться одним РЖз невичерпних джерел нацiональноi кульВнтури.

Згiдно з iсторико-естетичною концепцiiю, прийнятою в нашiй фольклористицi, украiнська пiсеннiсть розподiляiВнться на чотири великих пiдроздiли, кожний з яких об'iдВннуi кiлька жанрiв, тематичних груп i циклiв.

Генетичне найдавнiшим вважаiться лiро-епiчний пiдВнроздiл, до якого входять переважно обрядовi пiснi (трудовi пiснi, колядки i щедрiвки, веснянки, купальськi i петрiвчанi, обжинковi, грiбовецькi, весiльнi, iгровi, хороводнi пiснi), замовляння, Влдитячi пiснi.

Активне творення трудових пiсень, якi супроводжували процес колективноi працi з метою ii полегшення, припадаi на перiод первiснообщинних вiдносин. Тому й зафiксованi цi пiснi у народiв, якi стадiальне стояли на вiдповiдному щаблi розвитку. В украiнськiй народнiй творчостi маiмо лише рудименти трудових пiсень, трансформованих у зразВнках переважно обрядового характеру. При цьому слiд вiдрiзняти власне трудовi пiснi вiд будь-яких iнших, якi можуть виконуватися пiд час роботи.

Виключне значення у формуваннi всiii украiнськоi пiсенностi мають календарно-обрядовi пiснi, якi творилися i побутували у тiсному зв'язку з трудовою дiяльнiстю людей, супроводжуючи рiчний цикл сiльськогосподарських робiт. Для розумiння сутi цих пiсень важливим i те, що з часу свого становлення домiнантною iх функцiiю була магiчна, спрямована на умилостивлення сил природи. На цiй стадii календарнi пiснi супроводжувалися драматичВнними дiями, замовляннями. Протягом багатьох столiть тексти цих пiсень залишалися стабiльними. Лише з набутВнтям значних рацiональних знань про навколишнiй свiт, iз розповсюдженням писемностi й освiти (нагадаiмо, що вже у XVII ст. 80 % украiнцiв володiли письмом!) каленВндарна поезiя зазнаi змiн: ii сакральна функцiя поступаiВнться естетичнiй. У час широкого записування фольклору (з початку XIX ст.) календарнi пiснi стають переважно супутниками молодiжних свят i розваг.

Те ж стосуiться i весiльноi пiсенностi, з тою тiльки рiзницею, що остання в основних своiх формах дiйшла до нашого часу i зафiксована у численних варiантах та лоВнкально-регiональних виявах. Найдавнiший пласт весiльних пiсень генетичне пов'язаний з обрядами i розкриваi iхню символiку та семантику. Згодом цей пласт почав доповнюВнватися зразками, що вiдбивали iндивiдуальну психологiю, тобто настрiй присутнiх пiд час тiii чи iншоi весiльноi дii. З кiнця XIX тАФ початку XX ст. на весiллi все частiше викокувались лiричнi або жартiвливi пiснi, якi не мали безпоВнсереднього зв'язку з традицiйною обрядовiстю.

У класичному украiнському весiллi маiмо досить багату структурну, тематичну й навiть жанрову пiсенну палiтру. Головне мiсце в нiй посiдаi родинно-побутова лiрика, пiснi, що розкривають символiку окремих обрядiв тАФ вiнкоплетiння, виготовлення короваю. За структурою весiльнi пiснi-замовляння, пiснi-величання i досить вiддаленими вiд гумоВнристично-сатиричних пiсень суто дидактичного характеру, тому iх важко вважати рiзновидами одного жанру. Однак всi вони органiчно вписуються в обряд весiлля, розкриваюВнчи найтоншi гранi цього важливого родинного свята.

Замикають ряд родинно-обрядовоi творчостi народнi голосiння. Цей жанр тАФ унiкальне фольклорне явище. Не дивлячись на те, що в iх твореннi брало участь багато людей (в основному жiноцтво), вони зберiгають структурну стабiльнiсть. Голосiння тАФ жанр епiчний, особливо в тiй частинi, що присвячена возвеличенню добрих справ померВнлого. Вислiв жалю за покiйником маi переважно лiричну тональнiсть. Голосiння безпосередньо пов'язанi з категоВнрiiю трагiчного i мають ширше семантичне забарвлення, нiж тiльки висловлення жалю за померлим. Голосили за батькiвською хатою, коли недоля гнала украiнцiв у чужi краi в пошуках кращого життя; оплакували батькiв, чолоВнвiкiв i синiв, якi не повернулись додому, загнанi завойовуВнвати чужi багатства; тужили за втраченими надiями i споВндiваннями на краще життя. У поетицi, образнiй системi голосiнь збереглося чимало моментiв, що йдуть вiд мiфолоВнгiчного сприйняття навколишнього свiту. Пiзнiше цi моменВнти стали художнiми образами i символами, що передавали всю гаму почуттiв голосильниць.

Близькi до голосiнь украiнськi думи. Найбезпосеред-нiший зв'язок мiж цими жанрами народноi епiки спостеВнрiгаiмо у циклi невольницьких плачiв, тобто в одному з найдавнiших пластiв думовоi традицii. Елементи думового стилю дослiдники простежують уже в писемних пам'ятках Киiвськоi Русi, називаючи, наприклад, ВлСлово о полку ИгоревеВ» думою XII столiття. Думи стали прямими проВндовжувачами епiчноi традицii Киiвськоi Русi у XVтАФXIX ст. на украiнських землях тАФ i як велична епопея народно-визвольноi боротьби, i за рiвнем осмислення iсторичних подiй; за художнiм осмисленням останнiх вони стали окраВнсою всього масиву героiчних епосiв, створених багатьма народами свiту.

Виконавцi дум тАФ кобзарi тАФ вiдзначалися не лише таВнлантом творення та культивування героiчного епосу, вони були носiями високоi культури взагалi. Розквiт думовоi традицii припадаi на XVI тАФ початок XVII ст. У всякому , разi у другiй половинi XVII ст. зафiксовано кiлька пароВндiйних дум, що свiдчить вже про завершальний етап активВнного творення жанру. До того ж XVIIIтАФXIX ст. не дали жодного нового сюжету думи. У цей час естафета виконанВння дум переходить вiд козакiв-воiнiв, учасникiв козацьких походiв до кобзарiв-слiпцiв, якi ще довго пiдтримували думову традицiю. Лiквiдацiя московським царизмом ЗапоВнрiзькоi Сiчi тАФ основного чинника, що стимулював кобзарВнство, спричинилася до значноi трансформацii дум, до преВнвалювання в них моралiзаторсько-дидактичних мотивiв. Переборюючи переслiдування з боку шляхетськоi Польщi та царськоi Росii, кобзарi донесли до нащадкiв думи героiчВнного характеру, якi становлять для украiнцiв живе джерело iхньоi iсторii. РЖдеi, висловленi в думах, були i залишаються актуальними для украiнського народу.

До епiчних жанрiв народноi творчостi украiнцiв налеВнжать балади та iсторичнi пiснi. Обидва жанри не мають чiтко окреслених дефiнiцiй, тому донинi у науцi точаться дискусii щодо правомiрностi вiднесення iх до автономних жанрiв. За тематикою, образною системою, поетичним втiленням як балади, так i iсторичнi пiснi i явищами вiдВнносно пiзнього походження, хоча в них трапляються мотиВнви i символи мiфологiчноi системи мислення.

Якщо iсторичнi пiснi ведуть розповiдь про конкретних осiб, про значнi суспiльнi подii та факти, то предметом зображення балад здебiльшого виступаi побутова сфера, зокрема повсякденнi життiвi колiзii драматично-трагiчного змiсту. РЖсторичнi пiснi тАФ це мовби художнiй лiтопис усноi iсторii народу, тодi як балади являють собою своiрiдну пропаганду моральних норм шляхом оспiвування зразкiв чи заперечення рiзного виду аномалiй. Про життiвiсть цього пласта народноi пiсенностi свiдчать нинiшнi творення так званих Влспiванок-хронiкВ», а також популярнiсть серед певноi частини населення близьких до балад Влжорстоких романсiвВ». Цi явища iснують i потребують вивчення.

Загального визнання в усьому свiтi набули украiнськi лiричнi пiснi. Умовно iх можна розмежувати на такi темаВнтичнi групи: пiснi про кохання, про родинне життя, суспiльВнно-побутовi (козацькi, чумацькi, антикрiпосницькi, наймитВнськi та заробiтчанськi, емiгрантськi, рекрутськi та солдатВнськi) та пiснi лiтературного походження. Давно вiдiйшли в минуле суспiльнi явища, що породили названi цикли лiриВнки, але пiснi продовжують активне життя, хвилюють нас втiленими у них загальнолюдськими почуттями, високим моральним пафосом, художньою довершенiстю. Без переВнбiльшення можна вважати, що украiнська лiрика поряд з думами, голосiннями, баладами та рядом iнших жанрiв мiцно увiйшла у скарбницю свiтовоi культури.

Цiлком автономний вид народноi творчостi складають жартiвливi та сатиричнi пiснi. Сатира i гумор тАФ невiд'iмнi риси вдачi украiнцiв, вони допомагали iм переборювати най прикрiшi життiвi ситуацii, виживати у перiоди жорВнсткого протистояння чужоземним загарбникам. Цi риси завжди засвiдчували ознаки життiздатностi, здоровоi мораВнлi народу, який навiть у найскрутнiшi моменти не впадав у вiдчай, а смiявся iз свого лиха. До великого пласта сатиВнричних i гумористичних пiсень тiсно прилягають коломийВнки та частiвки вiдповiдного змiсту, танцювальнi приспiвки. Загалом пiснi-монострофи, найпоширенiшими з яких в Украiнi i коломийки та частiвки, вiдзначаються унiверсальВннiстю функцiй, широтою тематичного дiапазону i здатнi виражати велику гаму людських почуттiв, вiдбивати найВнскладнiшi моменти суспiльного життя. Коломийки i частiвВнки тАФ це своiрiдна поетична публiцистика, яка йде попереду iнших жанрiв в осмисленнi сьогочасних життiвих перипетiй.

Значний пласт усноi народноi творчостi складаi дитяВнчий фольклор, який дiлиться на два великих пiдроздiли: пiснi, що творяться i виконуються дорослими (колисковi, забавлянки тощо) та власне дитячi пiснi та iгри (заклички, примовки, прозивалки, скоромовки, лiчилки тощо).

До найдавнiшого виду народноi творчостi належить народна драма, яка розвивалася у тiсному зв'язку з наВнродним театром. Генетичне цей жанр сягаi драматичних дiйств первiсного суспiльства, у яких слово поiднувалось з ритуальною пантомiмою, спiвом. В Украiнi зафiксованi такi народнi драми, як ВлКозаВ», ВлЛодкаВ», ВлЦар МаксимiлiанВ», ВлТронВ». Найвищим досягненням украiнськоi народноi драми по праву вважаiться вертеп.

Перелiк жанрiв i жанрових рiзновидiв украiнського фольклору, наведений вище, охоплюi лише най основнiшi з них i лише ча

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada