Антонiмiя в поетичнiй творчостi В. Симоненка

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛРЖННЯ ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ

КИРЗВСЬКОРЗ МРЖСЬКОРЗ ДЕРЖАДМРЖНРЖСТРАЦРЖРЗ

КИРЗВСЬКЕ ТЕРИТОРРЖАЛЬНЕ ВРЖДДРЖЛЕННЯ

МАЛОРЗ АКАДЕМРЖРЗ НАУК

Секцiя: Украiнська мова

Антонiмiя творчостi Василя Симоненка

Автор роботи:

Дебрiвна Анастасiя Борисiвна

учениця 10 класу

гiмназii № 56

Печерського району м. Киiва

д. т. 269-07-02

Педагогiчний керiвник:

Лiсовенко Нiна Миколаiвна

Киiв тАУ 2003

ЗМРЖСТ

РЖ. ВСТУП. .................................................... 4

РЖРЖ. Василь Симоненко - "витязь молодоi украiнськоi поезii". ............ 7

РЖРЖРЖ. Лiнгвiстичне трактування антонiмii. ........................... 14

IV. Особливостi антонiмii Василя Симоненка. ...................... 21

1. Семантична класифiкацiя. .................................... 21

2. Класифiкацiя з структурного погляду. .......................... 22

3. Морфологiчна класифiкацiя. .................................. 23

V. Стилiстичне використання антонiмiв. ........................... 30

VI. ВИСНОВКИ. ............................................. 36

VII. ЛРЖТЕРАТУРА. ............................................ 39

VIII. ДОДАТКИ. .............................................. 41

РЖ. ВСТУП

Прийшовши в лiтературу, Василь Симоненко, надiлений щедрим талантом i непiдкупним розумом, голосно заспiвав сердечну пiсню.

"Як грiм народжуiться з тишi, так з глибини нашоi землi, з надр нашого народу вибрунькуiться нова поетична iндивiдуальнiсть, виникаi щира, тверда, упевнена мова В.Симоненка, що умii, знаi, як сказати читачам. Якщо молодий поет переживаi радiсть першовiдкриття свiту iдей i художнiх образiв, то для нас - це першовiдкриття таланту". [6, 5]

В.Симоненко жив у дуже складний для краiни час. Не лише тому, що дитинство В.Симоненка випало на тяжкi воiннi та повоiннi роки, що лютував сталiнський режим. Вiн жив у той час, коли правду говорили пошепки, а бiльшiсть ii зовсiм не знала; у час коли славили комунiстичне майбутнi i ганьбили християнськi моральнi принципи; у час, коли багато говорили про щастя народу, Батькiвщини i знущатись над ними; у час, коли творили мистецтво "реалiстичне" i "правдиве" i тут же паплюжили та нищили кращих представникiв його. То був перiод тяжкого iснування для передовоi думки, чесноi та вiдкритоi душi, невгамовного i завжди готового до боротьби за правду серця. Василь Симоненко - наш сучасник. РЖ хоча минуло вже багато рокiв вiд дня його народження, для всiх вiн залишився 28-рiчним юнаком i досi живе у своiх вiчних, чесних, глибокозмiстовних громогласних вiршах.

Секрет популярностi В.Симоненка той самий, що й завжди в подiбних випадках: у його творах читачi-сучасники знаходять вiдгук своiм власним почуттям i передчуттям. Вiн прийшов i сказав дуже простi i всiм зрозумiлi слова, в яких, нiбито, й вiдкриття нiякого не було, було багато любовi до людей.

Життя i творчiсть В.Симоненка за влучним висловом Д.Павличка, нагадуi "полiт надзвукового реактивного лiтака: вiн уже зник за горизонтом, а в цей час через небо, над головами людей, летить його могутнiй звук, на який усi звертають увагу, шкодуючи, що не здогадалися подивитися у небо ранiше, щоб побачити сам лiтак".

Аналiзуючи творчий шлях поета, подають розробку автором певноi теми. Лiтературнiй творчостi В.Симоненка присвяченi статтi в журналах та газетах, передмови до його збiрок "Тиша i грiм", "Земне тяжiння", "Лебедi материнства".

Серед таких праць можна видiлити :

1. Брюховецький В. Хто найдужче любить життя. - УМЛШ тАУ 1985. - №1 - С.13-18.

2. Гончар О. Витязь молодоi украiнськоi поезii. Лебедi материнства - К., 1985. - С.

3. РЖльницький М. В твоiму iменi живу. - Прапор тАУ 1985. - №1 - С.160-169.

4. Моренець В. Василь Симоненко: фiлософiя почуття. - Вiтчизна тАУ 1981. - №1 - С. 173-181.

РЖснуi ще велика кiлькiсть статей, що з'являлись у перiодичних виданнях Украiни з часу смертi поета. Але, на жаль, всi цi дослiдження придiляли увагу лiтературнiй спадщинi поета та його життiвому шляху. Студiй, присвячених мовi письменника, його самобутньому стилю майже не зустрiчаiмо. Лише кiлькома словами торкаються автори статей мовного стилю митця.

Так, С.Крижанiвський у працi "Радiсть першовiдкриття" наголошуi на "гуманiстичнiй тональностi його вiршiв", вiдзначаi, що мова поета щира, тверда, упевнена.

Про афористичнiсть творiв В.Симоненка говорить РД.Соловей у своiй статтi [22, 19]. Автор, хоч i кiлькома рядками, наголошуi на фольклорну основу деяких Симоненкових вiршiв; торкаiться поетики простих слiв i влучних слововживань.

Дещо детальнiше придiляi увагу використанню В.Симоненком антитез М.РЖльницький у названiй вище роботi [10, 160]. Зокрема, автор аналiзуi вживання цiii стилiстичноi фiгури у вiршi "Украiнi".

Чим же Василь Симоненко вiдрiзняiться вiд своiх попередникiв, що нового вносить в украiнську поезiю? Про iндивiдуальнiсть i самобутнiсть, про поетичний стиль цього поета ще буде написано роботи та проведенi ТСрунтовнi дослiдження. Адже, в кожному вiршi письменника постаi щось нове, вiдкриваються багатющi можливостi украiнського слова.

Як бачимо, мова творiв В.Симоненка майже недослiджена. Не написано робiт iз мовноi творчостi на широкому фактичному матерiалi. Вiдсутнi студii про застосування поетом властивих тiльки йому лiнгвiстичних та стилiстичних образних засобiв.

Щодо дослiдження антонiмii як мовного явища iснують рiзнi точки зору. При всiх iснуючих розбiжностях у визначеннi антонiмiв бiльшiсть науковцiв, що розробляли цю тему, подiляють думку про те, що слова-антонiми виражають одне й те ж поняття i належать до однiii й тiii ж частини мови. Та не слiд iгнорувати й твердження дослiдникiв про iснування мiжчастиномовноi антонiмii (зокрема, Мiллера). Рiзноманiтнi класифiкацii антонiмiв будуються за такими ознаками : 1) в залежностi вiд того, якими мовними одиницями представленi компоненти антонiмiчноi пари; 2) за частинами мови; 3) за морфологiчними особливостями; 4) за приналежнiстю до того чи iншого лексико-семантичного класу; 5) в залежностi вiд того, яке мiсце антонiмiчнiсть займаi в системi значень слова тощо.

Теорiя антонiмii пройшла чотири етапи свого розвитку. Перший iз них позначений вiдсутнiстю спецiальних дослiджень, присвячених цьому питанню. Про антонiми згадуiться у пiдручниках з лексикологii тазагальному мовознавствi. Антонiми визначають, як слова протилежного значення.

Для другого етапу характерна поява спецiальних праць, у яких робляться спроби розкрити суть антонiмii за допомогою логiчних критерiiв на основi класифiкацii несумiсних понять. Представники цього напрямку визначають антонiми як слова, що виражають протилежнi поняття.

Для третього етапу типовi роботи, автори котрих пiдходять до антонiмii як до характерноi риси нашоi свiдомостi. Пiдхiд до антонiмii з позицii логiки i психологii неодноразово пiддавався критицi. Загальне зауваження до названих теорiй в тому, що жодна з них своiм визначенням антонiмiв не охоплюi всiх слiв, якi сприймаються як антонiми.

Найбiльшу увагу привертаi до себе четвертий етап розвитку теорii антонiмii. На цьому етапi об'iкт кожного дослiдження звужуiться до певноi лексико-семантичноi групи слiв-антонiмiв на матерiалi конкретноi мови, а завданням i розкриття основних власне лiнгвiстичних особливостей даноi групи слiв. Визнано, що початок сучасному етапу в розвитку теорii антонiмii було покладено працями В.М.Комiсарова. Вiн вважаi антонiмами тi "слова, у котрих протилежнiсть одне одному вiдображена у лексичному значеннi". Дослiдник особливо наголошуi на важливостi регулярного вiдтворення слiв-антонiмiв у мовленнi, як фактора, необхiдного для iх iснування у мовi.

Зважаючи на все вище сказане, метою даноi науковоiроботи i дослiдження, систематизування, аналiз типiв антонiмiв у творчостi В.Симоненка.

Для реалiзацii названоi мети ставляться такi завдання :

1) простежити рiзнi погляди вчених-мовознавцiв на проблеми антонiмii;

2) розробити власну класифiкацiю дослiджуваних одиниць;

3) провести ТСрунтовний аналiз антонiмiв, вжитих В.Симоненком, з погляду iх семантичних, структурних та морфологiчних особливостей;

4) дослiдити природу загальномовних i контекстуальних антонiмiв у творах поета;

5) простежити стилiстичне використання та особливостi названих одиниць у творчому доробку митця.

Об'iктом вивчення i антонiми у творах В.Симоненка, якi дослiджуються у роботi на матерiалi його збiрок "Лебедi материнства", "Поезii", "Берег чекань".

Методи дослiдження. При вивченнi антонiмii у поетичнiй спадщинi В.Симоненка важливе мiсце посiдаi описовий, порiвняльний та семантичний методи. Дiбраний рiзноманiтний фактичний матерiал даi можливiсть для функцiонально-лексичного аналiзу антонiмiв у контекстi.

Науково-практична цiннiсть дослiдження визначаiться його актуальнiстю. Результати науковоiроботи можуть бути використанi при висвiтленнi питань лексикологii, зокрема, що стосуiться роздiлу "Антонiмiя", а також на уроках украiнськоi мови та лiтератури в школi при вивченнi як мовних аспектiв, так i життiвого та творчого шляху поета.

РЖРЖ. Василь СимоненкоВа - "витязь молодоi украiнськоi поезii"

".. вiн висловив характерне для багатьох, спраглими вустами виспiвав юнiсть свого поколiння, став чистим, непiдкупним сумлiнням своiх ровесникiв.."Ва [14, 34]

В iсторiю входять непоквапливо, навiть коли доля безжально видiлила на життя всього неповних двадцять дев'ять лiт, трагiчно обмеживши його датами : 1935-1963. Народився Василь Андрiйович Симоненко 8 сiчня 1935 року в селi Бiiвцi Лубенського району на Полтавщинi - помер 14 грудня 1963 року в Черкасах. Його бiографiя була схожою на тисячi iнших, якi були в його друзiв i ровесникiв: важке повоiнне дитинство на Полтавщинi, натрудженi руки матерi, життiвi уроки доброго i мудрого дiда, школа, а потiм - факультет журналiстики Киiвського державного унiверситету. Багато Василевих ровесникiв уже друкувались в унiверситетськiй багатотиражцi, республiканськiй пресi, дехто готував, а дехто й видавав першу книжку. Та жадана демократична пора дала народження лiтературi шiстдесятникiв. Василь Симоненко був одним iз лiдерiв тих палких молодих поетiв, якi за короткий час зумiли створити свою неповторну школу в украiнськiй лiрицi. Дiти однiii доби - хрущовськоi "вiдлиги" - вони заговорили кожен своiм голосом, сповiдуючи спiльний морально-етичний принцип - говорити правду. То було яскраве товариство : Лiна Костенко, РЖван Драч, Борис Олiйник, Микола Вiнграновський, Вiталiй Коротич.. Мешкаючи разом iз ними у Киiвi, скромний, старанний студент-ерудит Василь Симоненко слухав тi голоси, мовчав, не наважуючись дати на суд однокласникам своi вiршi, якi, за свiдченням матерi, писав ще з 6-го класу.

Що стримувало його? Очевидно, перш за все розвинуте критичне чуття, усвiдомлення вiдповiдальностi перед словом. Як згадуi товариш i однокурсник Василя поет Микола Сом, Симоненко найбiльше любив Тараса Шевченка, Михайла Лiрмонтова, Роберта Бернса. РД, однак, ще одна причина мовчання письменника - внутрiшня сором'язливiсть, яка часто ховаiться пiд маскою скепсису, самоiронii. "Всi ми або писали, або планували написати генiальнi вiршi, поеми, новели, повiстi, романи, драми, - це слова ще одного з однокурсникiв поета, Бориса Олiйника, - Василь Симоненко не був винятком. Хiба що менше звертав на себе уваги, бо рiдко читав своi вiршi, а коли читав, то сам же скептично iх i оцiнював. Взагалi, на перший погляд вiн був скептиком, i нашi словеснi боi оцiнював вибачливою посмiшкою. Це дратувало багатьох iз нас, проте заперечувати його оцiнку було важко, бо в несправедливостi Симоненка важко звинуватити". [18, 160]

Розбурханi лiтературнi суперечки початку шiстдесятих рокiв, здавалося би, нiяк не сприяли вирiзненню поетичноi постатi В.Симоненка, який починав скромно i вiдверто традицiйно. "Першi вiршi поета важко було чимось примiтним видiлити в тогочаснiй лiтературi. Тiльки щиро-пiднесенi iнтонацii, натуру рвiйну, сповнену душевного захоплення, вiдкриту, романтичну." [10,82]

Кораблi! Шикуйтесь до походу!

Мрiйництво! Жаго моя! Живи!

В океанi рiдного народу

Вiдкривай духовнi острови. [28, 12]

Як уже зазначалось, Т.Г.Шевченко був одним iз найулюбленiших письменникiв В.Симоненка. Вiн справив на молодого поета великий вплив, особливо в раннiх його творах. Шевченкiвськi iнтонацii, мотиви народноi пiснi так часто озиваються у поезiях Василя Симоненка. Могутнiй вплив генiального автора "Кобзаря" на творчу манеру В.Симоненка. Його можна пояснити ставленням до Т.Шевченка як до найвищого авторитету i в життi, i в лiтературi.

Зближувало обох поетiв також загострене почуття власноi гiдностi, честi, неприйняття несправедливостi, природний альтруiзм. Нарештi, неабияку роль вiдiграла певна схожiсть епох, в якi довелося творити обом митцям. РЖ в шевченкiвськi, i в симоненкiвськi часи проводилась полiтика послiдовного нацiонального нищення.

Любов до свiту починаiться у кожного з любовi до Батькiвщини, до землi, на якiй вiн народився, на якiй вперше збив колiна, де почув перше слово, пiсню, казку. Поет жагуче вiдчуваi iднiсть зi своiю землею, народом, його iсторiiю.

Люди - прекраснi.

Земля - мов казка.

Кращого сонця нiде нема.

Загруз я по серце

У землю в'язко.

Вона мене цупко трима. [28, 22]

"Наша любов до рiдноi Вiтчизни, - писав поет, - творча любов. Патрiот не той, хто вмii виголошувати велемовнi фрази, а той, хто своiю кропiткою щоденною працею множить багатства рiдноi землi, прикрашаi, перебудовуi свою Батькiвщину". Дiйсно, Василь Симоненко був гiдним сином своii Батькiвщини, щиро закоханим в украiнську землю, який переживав до болю за рiдний край. Вiн тяжко вболiвав за долю Украiни. Яким сумом, обуренням пронизанi рядки:

Украiно! Тебе я терпiти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всiма,

Коли ти примiтивна й на лубок похожа,

Коли думки у тебе на лобi нема.

Я люблю тебе iншу - коли ти бунтуiш.

Коли гнiвом пiд кручi клекоче Днiпро,

Коли думаiш ти, коли бачиш i чуiш

РЖ несеш од криницi вагоме вiдро. [28, 30]

Майже кожен вiрш про Украiну - це, в той же час, вiрш про матiр. У В.Симоненка не роз'iднуiться почуття окремо для матерi, окремо дня Вiтчизни. Духовним образом людини для поета i образ Матерi. Природно вiдчуваючи той невiдхильний закон життiтворення, що iднаi рiзнi поколiння людей, змiг так пiднести образ Батькiвщини та образ матерi, що вiн нерiдко виявляiться уособленням духовностi цiлого народу. Чи можна сказати краще, красномовнiше i водночас так просто i для кожного близько:

Можеш вибирати друзiв i дружину.

Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Можна вибрать друга i по духу брата,

Та не можна рiдну матiр вибирати.

Можна все на свiтi вибирати, сину,

Вибрати не можна тiльки Батькiвщину. [28,10]

У творчостi В.Симоненка була особлива сторiнка - iнтимна лiрика. Вразливiсть його натури, щедрiсть i чистота почуттiв тут виявилися настiльки сильно, що найпростiшими, найзрозумiлiшими, часом найбуденнiшими словами поетовi вдалося передати найсокровеннiше, вiдкрити глибини своiх почуттiв. Любов несе не лише щастя, а й страждання, та все одно поет оспiвуi зливу почуттiв, що освятили його душу.

Я не помру вiд розпачу i муки,

Лиш в одинокiй ночi навеснi

Все будуть сниться милi, теплi руки

РЖ оченята синi i яснi.

РЖ буду ждать я кожноi години

В далекому чи близькому краю

Одну тебе, тебе iдину,

Маленьку милу дiвчинку мою. [28, 38]

Ставлення до жiнки сповнене у В.Симоненка такоi чистоти, такого свiтла, що одухотворенiсть кохання сягаi найвищих рiвнiв. Це водночас згусток болю й умиротворення, це поiднання тишi i грому. "Вiн кохав як i жив, -сильно, безоглядно, до краю. РЖ це повною мiрою вiдбилося в його любовнiй лiрицi, яка, проте, не втрачала своii заземлено-реальноi конкретностi" [8, 13].

Ображайся на мене як хочеш.

Зневажай, ненавидь мене -

Все одно я люблю твоi очi

РЖ волосся твоi сумне. [23, 42]

Почуття поета живилися джерелами його душевноi нiжностi. Тому навiть безхитрiсно-неприховане, аж нiяк не прикрашене художнiми оздобами, зiзнання звучить як поетичне одкровення. Вiн був такий у всьому.

Творчий шлях В.Симоненка, як i будь-якого талановитого письменника, був напруженим, сповненим щастя i болю. Вiн безупинно шукав свого iдиного слова, того, що найсокровеннiше, найсправедливiше. "Йому було вiдворотне примiтивно-бездумне ковзання по поверхнi. А, як вiдомо, будь-яке заглиблення, особливо коли воно здiйснюiться людиною з гострим зором i серцем щирим, вiдкриваi, оголюi те, що називаiмо звичайно плiснявою" [3, 13], Вiн мав велику мужнiсть сперечатися, боротися за очищення, зокрема поезii. "Давайте менше сперечатися, - писав В.Симоненко, - якою повинна бути наша поезiя, а побiльше творити таку, яку вмiiмо, щоб завтра не пережовувати сьогоднiшнього." [14, 34] "Ми живемо, - розмiрковував поет, - в добу великих дiянь, а отже, i в добу високоi радостi i великих трагедiй. Вiдвертатися вiд людських мук i страждань, а замiсть правди тикати iм пiд носа пучечок чебрецю - до бiса такий жалюгiдний оптимiзм!" [10,160]. Вiн мав мужнiсть говорити правду.

Поезiя безплiдна, як толока,

Усе завмерло, мов прийшла чума,

..............................

Бiля керма - запроданцi,Ва кастрати

Дрижать вiд жаху в немочi слiпiй..

Коли б оту толоку розорати,

Шевченко мiг би вирости на нiй! [28, 45]

В.Симоненко мав мужнiсть нiколи не зраджувати своiх переконань i "нiколи не зраджував гострого слова бiйця на скептичнi реплiки спостерiгача" [14, 34].

Художня палiтра його багатюща, вiн випробовуi себе в рiзних жанрах. Поряд iз творами громадянськоi та iнтимноi лiрики (цi мотиви у нього часто гармонiйно зливаються в однорiдний поетичний сплав) з-пiд його пера виходять дошкульнi сатиричнi епiграфii i твори такого улюбленого народом жанру, як байка; вiн пише вiршованi жарти й казки для дiтей, зiгрiтi теплим гумором, усмiшкою, народним дотепом.

Сiв Горобець i скаргу пише в суд:

"Вiд Солов'я життя менi немаi -

Моi пiснi, весь мiй натхненний труд

Цвiрiканням, бездара, називаi!" [28, 157]

Василь Симоненко виявляi себе як критик, прозаiк i особливо виразно як сатирик. "Мiшенню його iдких влучних стрiл стаi передусiм конформiзм, епiдемiя якого швидко поширювалася на багатьох землякiв i не тiльки з чиновникiв, а й з письменникiв, що ревниво заповзялися уславлювати нового вождя - М.С.Хрущова. Ознаки повернення епохи деспотизму були для Симоненка очевидними." [3, 13]Убивча сатира поета на негативнi суспiльнi явища несподiвана з огляду на його патрiотичнi вiршi. Але це тiльки на перший погляд. Хто вмii любити, той умii ненавидiти.

Як поет В.Симоненко найповнiше вiдкрився саме в посмертних книгах, якi не встиг побачити, а може, навiть i завершити до кiнця й пiдготувати до друку. Особливо це стосуiться збiрки "Земне тяжiння" ("Молодь" 1964). Виходили книжки, якi виявляли новi гранi обдарування митця : збiрка новел "Вино з троянд", казка "Цар Плаксiй та Лоскотон", "Подорож у краiну Навпаки", нарештi "Лебедi материнства", що зiбрала краще з доробку поета. Та за всiма цими збiрками стояла нiкому невiдома боротьба. Борня його поезiй за право iснування.

Цiлих п'ятнадцять рокiв забороняли видання його творiв, - пiдготовлене видавництвом "Молодь". Вибране поета розсипали й по-живому шматували аж до 1981 року, коли з горем та iнквiзиторським редагуванням вийшли його "Лебедi материнства".

Богдан Горинь, згадуючи про своi знайомство з видатним поетом, писав, що Василь Симоненко боляче говорив про абсолютну неможливiсть надрукувати вiршi з гострою суспiльною проблематикою, а "поезiя маi силу, коли ii читають, а щоб ii читали, мусить бути надрукована, - згадуi Б.Горинь слова, сказанi В.Симоненком при однiй iз зустрiчей. - Але в яку форму одягти думки, щоб вони обминули вила цензури, придирливоi тепер до кожного рядка, i буквально до кожного слова?" [8, 3]. В.Симоненко розповiдав, як шукав рiзних способiв, удаючись до езопiвськоi мови, щоб написати про те, що найбiльше наболiло.

Одна з проблем, що дуже хвилювала поета, - свiдома цiлеспрямована русифiкацiя Украiни. На його очах проходило методичне руйнування украiнськоi культури, гинула рiдна мова. Глибоке усвiдомлення, що на душу украiнського народу накинуто мiцно сплетений шовiнiстичний зашморг, причиняло йому фiзичний бiль. Не менше мучило питання, як протидiяти, як зупинити смертельний процес. Всi цi болючi роздуми знайшли вияв у вiршi, присвяченому курдам. В адресований "Курдському братовi" вiрш, В.Симоненко вклав усю пристрасть зболеного серця, у якому вже клекотiли громи:

Жирii з кровi змучених народiв

Наш найлютiший ворог - шовiнiзм. [29, 27]

Ця поезiя - громадянський заповiт художника слова. У вiршi нарештi вдалося закласти той динамiт, який вiн так довго шукав. Надiлений вiд природи чiтким аналiтичним мисленням, Симоненко не сплутував понять шовiнiзм, iнтернацiоналiзм, патрiотизм. Богдан Горинь також згадуi, як восени 1962 року готувалася до виходу в журналi "Змiна" (тепер "Ранок") велика добiрка поезiй Василя Симоненка. Поет приiхав до Киiва, щоб одержати сигнальний номер журналу в редакцii. Коли вiн вийшов iз редакцii, був дуже схвильований i пригнiчений. Червоним олiвцем грубими лiнiями було перекреслено навхрест половину вiршiв Симоненка. Пiдписав вiдповiдальний редактор, пропустила журнальна цензура i тiльки при остаточному погодженнi в ЦК ВЛКСМВа перший секретар, використавши своi службове становище, грубо i безцеремонно вчинив чорну справу. То були поезii Симоненка, яким вiн став в останнi рiк-два, коли в його духовному небi була не тiльки лiрична тиша, а й кресали блискавицi i клекотiли громи. З добiрки поставав поет, який виражав зболену i збурену душу цiлого народу. Було викреслено вiршi "Злодiй" i "Некролог кукурудзяному качановi, що загинув на заготпунктi". РЖншi вiршi скалiчила цензура : змiненi слова, пропущенi окремi рядки i цiлi строфи.

В останнi роки життя В.Симоненко почав замислюватися над становищем у краiнi. Сталiн як особа i сталiнiзм як соцiальне явище його особливо хвилювали, над цими проблемами вiн багато думав. Хвилювали митця слова i долi його попередникiв, поети та письменники, яких було знищено в Концтаборах та тюрмах - Плужник, Зеров, Хвильовий, Драй-Хмара, Кулiш. Незадовго до трагiчного завершення свого життя Василь Симоненко вiдкрив для себе правду. Його шлях до iстини був тяжким. Причиною тому були романтично-комунiстичнi переконання, що тяжiли над митцем iз дитинства i впали лише за кiлька рокiв до смертi; глибоко закорiнений у душi атеiзм i вiра, навiть слiпа, в неiснуюче комунiстичне майбутнi; рамки соцреалiзму, в яких творив поет. Не лише "проклята газетярська поденщина" спричинила до появи в талановитого чесного митця деяких сiрих, мертвих вiршiв. РЖз гiркотою i жалем говорив вiн, що написав чимало газетних вiршiв, за якi йому по-справжньому соромно, то газета калiчить поета своiм "треба": треба до ювiлею, треба до з'iзду, до конференцii, до пленуму i так без кiнця. В.Симоненко болючiше й чiткiше, нiж будь-хто iнший, збагнув i пiдсумував у щоденнику зi спепеляючою безжальнiстю до себе: "Земля вже двадцять восьмий раз несе мене навколо Сонця. Мало встиг я зробити за цей час гарного i доброго. Зате навчився я пити горiлку, смердiти тютюном, навчився мовчати i бути обережним, коли слiд кричати. РЖ найстрашнiше - навчився бути нещирим. Брехня - мабуть, моя професiя." [8, 3]

Василь Симоненко вмiв любити i вмiв ненавидiти. Вiн був одним iз тих, що згорiли вiд любовi й гнiву. У спогадах Станiслава Тельнюка i таке нищiвно-гостре й безжальне своiю правдивiстю мiсце: "Смерть вибила його з найпередовiших лав борцiв-лицарiв, але далi воювала його поезiя, його творча спадщина, пам'ять про нього. РЖ як же ненавидiли його поезiю, його пам'ять сталiнiсти, якi за часiв Брежнiва здобулися-таки на реванш за удар, завданий iм на XX з'iздi КПРС. Не вмер би Василь Симоненко - його б вони загнали туди, куди загнали Василя Стуса, чи РЖвана Свiтличного., чи РЖвана Дзюбу, чи Олеся Бердника, чи багатьох iнших. Загнали б у тюрму. Чи загнали б у петлю, як Григора Тютюнника або Вiктора Близнеця, у загибель вiд горiлки, як Станiслава Шумицького, Валерiя Юр'iва, Василя Бондаря.. Вони б знайшли спосiб розквитатися з ним. Але - i в цьому я непохитно впевнений - не змусили б його вiдмовитися вiд свого "Я". [25, 15]

Вiн рано збагнув своi призначення, не боявся його i нiби аж накликав свою долю.

Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум'i згорiть,

Щоб не жалiти за прожитим,

Димком на свiтi не чадiть. [29, 41]

Багато вiн ще мiг би створити. Може лише третину вiдмiряв свого звитяжного шляху, i скiльки незробленого зосталось по той бiк трагiчноi межi, за тими непройденими верствами..

РЖРЖРЖ. Лiнгвiстичне трактування антонiмii

РЖснуючi визначення антонiмiв можна умовно подiлити на три групи. Перша група тАФ це такi, щовiдносять до антонiмiв слова з протилежним значенням. Подiбнi формулювання мають власнi варiацii, але в головному тАФ в тому, що вiдмiчаiться наявнiсть протилежних значень тАФ вони не розбiгаються. Наприклад : "Антонiми тАФ це слова протилежного значення" [19, 92]; "Антонiми i словами рiзного звучання, якi виражають протилежнi, але спiввiдноснi один з одним поняття" [9, 95]; "Антонiми тАФ це слова, протилежнi за сигнiфiкативним значенням" [11, 24]. Цей тип визначень незмiнно мiстить вказiвку на протилежну семантику; додатковi характеристики про рiзне звучання слiв, про сигнiфiкативнiсть значення та iншi, не змiнюючи при цьому суттiво змiст формулювань.

До другоi групи належать визначення, в яких робиться спроба окреслити межi антонiмii шляхом перелiчення основних ознак антонiмiв i способiв iх iдентифiкацii. Наприклад: "Антонiми тАФ це лiнгвiстичне спряженi пари слiв, що належать до однiii частини мови, i членами унiкальноi, iдиноi, бiнарноi, пропорцiйноi, багатомiрноi опозицii. Пiд лiнгвiстичною спряженiстю розумiiться регулярна вiдтворюванiсть iх значень" [12, 15]

Третю групу об'iднують спроби описового визначення антонiмiв шляхом перелiчення та пояснення рiзноманiтних iхнiх властивостей, функцiй, способiв творення та вживання тощо.

На мiйпогляд, найбiльш мiстко, точно i всебiчно дав визначення антонiмам РД.М.Мiллер.

"Антонiми тАФ це взаiмопротилежнi за значенням номiнативнi одиницi мови, якi служать для п о з н а ч е н н я взаiмопротилежних односуттiвих явищ об'iктивноi реальностi. Антонiми тАФ це клас слiв, фразеологiзмiв i нефразеологiчних сталих словосполучень, якi володiють семантичними i структурними особливостями, що вiдрiзняють iх вiд iнших семантичних класiв слiв тощо. Мiж антонiмами, як i мiж синонiмами, iснуi сильний семантичний зв'язок, який маi концептуальну природу тАФ предметно-речовi позначення "ототожнених" контрастiв викликають у свiдомостi найбiльш сталi асоцiативнi зв'язки. Основнi якостi антонiмiв: наявнiсть антонiмiчного з а п е р е ч е н н я (в опозицii антонiмiв тАФ граничного); здатнiсть викликати асоцiацii за тотожнiстю i вiдмiннiстю значень.. Антонiми виникають, функцiонують, ровиваються у мовленнi, утворюють антонiмiчнi опозицii. Антонiмiчнi вiдносини охоплюють всю систему номiнацii, тобто антонiмiчнiсть i внутрiшня фундаментальна властивiсть мови. Антонiмiя слiв реалiзуiться (виникаi) тiльки у мовленнi. Клас антонiмiв безперервно зростаi, змiнюiться, не маi чiтких меж, носить вiдкритий характер. Антонiмiя тАФ абсолютна мовна унiверсалiя." [13]

В антонiмiчнi вiдношення вступають, звичайно, не всi слова нашоi мови. Не входять в антонiмiчнi зв'язки лексеми, якi означають конкретнi поняття, а саме: РЖменники з конкретними значеннями, велика кiлькiсть вiдносних прикметникiв, багато дiiслiв та iнших лексико-граматичних категорiй. Зумовлюiться це тим, що слова з конкретним значенням (папiр, кобза, будинок, риба, дерев'яний, мiдний, читати, лагодити тощо) називають такi поняття, якi не мають прямих, спiввiдносних за протилежнiстю, вiдповiдникiв. Для визначення антонiмiчних слiв використовуються такi критерii: 1) антонiми, слова з протилежними значеннями, розрiзняються за вираженням протилежностi, що передбачаi одночасно тотожнiсть в якомусь вiдношеннi. Наприклад: великий - малий ; 2) антонiми регулярно вживаються в типових синтаксичних конструкцiях у взаiмному протиставленнi, наприклад, "Життя стало i бiднiше, i багатше"; 3) антонiми мають однакову сферу лексичноi сполучуваностi, наприклад: новий костюм тАФ старий костюм, прокидатися рано тАФ прокидатися пiзно; 4) антонiми означають якiснi ознаки, наприклад: широкий тАФ вузький, довгий тАФ короткий; 5) антонiми утворюють словотворчi гнiзда: веселий, весело, веселитися тАФ сумний, сумно, сумувати. Необхiдно зазначити, що специфiчною властивiстю антонiмiв i лише протилежнiсть значень, iншi ознаки притаманнi й iншим групам слiв. Так, у типових синтаксичних конструкцiях можуть протиставлятися не тiльки антонiми, а й синонiми. Наприклад: не великий, а величезний; паронiми: не емiгрант, а мiгрант тощо.

Не можна також вважати достатньо надiйним критерiй однакових сфер лексичноi сполучуваностi, адже для багатьох антонiмiв така поiднуванiсть неможлива. Це пояснюiться специфiкою iх значень тАФ взаiмовиключнi i тому в багатьох випадках не допускають однаковоi дистрибуцii: запущена хвороба тАФ богатирське здоров'я.

Таким чином, вказанi критерii не i абсолютними для визначення антонiмiчностi слiв, хоча вони дозволяють виявити парадигматичнi i синтагматичнi вiдношення антонiмiв мiж собою та з iншими словами в лексико-семантичнiй системi мови.

Антонiми можуть позначати абсолютнi або вiдноснi протилежностi. Хоча треба зауважити, що на рiвнi буденноi свiдомостi протилежностi значень можуть сприйматися без розрiзнення.

До першоi групи можна вiднести два рiзновиди антонiмiв:

1. Антонiми, якi означають протилежнi явища, процеси, властивостi та iн., що iснують у об'iктивнiй дiйсностi матерiального свiту, наприклад: видiлення тАФ поглинання (енергii); прискорення тАФ гальмування (процесу); замерзання тАФ танення (грунту); пiдвищення тАФ зниження (густоти тiла); роздiлення тАФ з'iднання (елементiв речовини).

2. Антонiми, якi позначають протилежнi явища, процеси, подii, факти, властивостi, що iснують у суспiльствi, наприклад: питання тАФ вiдповiдь, ворожнеча тАФ дружба, згадувати тАФ забувати, виграти тАФ програти (в шахи)., входити тАФ виходити (з дому), вiддавати тАФ одержувати (книгу), друг тАФ ворог (кращий, таiмний), зав'язати тАФ розв'язати (вузол) та iншi.

Роздiлення антонiмiв першоi групи на двi пiдгрупи умовне: протилежностi значень, якi утворюють антонiми першоi пiдгрупи, можуть передавати протилежностi, РЖснуючi в суспiльному життi, наприклад: пiдвищення тАФ зниження, роз'iднання тАФ об'iднання, i навпаки.

Друга група включаi в себе теж два рiзновиди антонiмii.

1. Антонiми, що означають або характеризують реально iснуючi незалежно вiд свiдомостi людей явища, процеси, факти, подii, речi, властивостi, мiж якими вiдношення протилежностi обмеженi якимись рамками; протилежнiсть значень таких антонiмiв i вiдносною i маi конкретний характер тАФ стосовно до конкретноi сфери дiйсностi й у певному вiдношеннi, наприклад: бiдний тАФ багатий (селянин, помiщик), ближня тАФ дальня (сопка, зiрка), високотАФ низько, кiнець тАФ початок (мотузки, пшеничного поля), крупний тАФ мiлкий (горох, картопля), новий тАФ старий (костюм, завод), молодiсть тАФ старiсть (людини, гiрського хребта), тепло тАФ холод ( для мешканцiв тундри i тропiкiв).

2. Антонiми, що позначають чи характеризують явища, процеси, факти, подii, речi, властивостi, об'iктивна рiзниця мiж якими сприймаiться свiдомiстю суб'iктивно як протилежнiсть у пiдпорядкованостi усталеним в суспiльствi нормам оцiнки явищ, фактiв, процесiв, властивостей тощо, зважаючи на конкретнi умови життя людини, на багатовiковi звичаi, традицii, звички, на тi чи iншi ситуацii тощо, наприклад: потворний тАФ гарний (малюнок), гiркий тАФ солодкий (смакове вiдчуття), грiшний тАФ святий (чоловiк), вдалий тАФ невдалий (дослiд) та iн.

Мiж двома рiзновидами другоi групи неможна, звичайно, ставити глуху стiну: головне тут те спiльне мiж ними, що iх об'iднуi в одну групу, а саме тАФ позначення вiдносних протилежностей.

Розробка питань взаiмозв'язку мови з об'iктивною дiйснiстю, що нас оточуi, маi велике теоретичне та практичне значення. Вона допомагаi правильному розумiнню багатьох процесiв, якi вiдбуваються у мовi, та сприяi успiшному проведенню лiнгвiстичних дослiджень.

"Слова та iх значення живуть не iзольованим один вiд одного життям, а з'iднуються в окремi групи, причому основою для групування служить подiбнiсть чи протилежнiсть за прямим значенням." [13, 45]

"Смисловi зв'язки за контрастом належать до числа найважливiших засобiв поiднання лексичних одиниць в мiкросистеми. В цьому виявляiться природна схильнiсть людського розуму. Експериментальнi дослiдження показали, що найбiльш вживаними словами-реакцiями i антонiми: великий тАФ малий, життя тАФ смерть." [21, 77]

Антонiми утворюють найпростiшу групу слiв, яка складаiться з двох лексичних одиниць, на вiдмiну вiд синонiмiв та омонiмiв, якi групуються гнiздами, рядами.

Протиставлення значень слiв може виявитися лише у спiввiдносних поняттях, якi перебувають у взаiмнiй залежностi i можуть характеризувати явище одного плану. Протиставлення мовних одиниць передбачаi iснування в кожному з них спiльноi семантичноi основи; розвиток кожного нового протиставлення i разом з тим розвитком широкого та нового значення у лексем, що протиставляються. Причини цього рiзнi, але найголовнiшою з них i та, що за допомогою контрастного зiставлення фактiв "найяскравiше вимальовуiться iх глибина, бо на темному тлi найчiткiше виднiiться ясне, звучання чудово сприймаiться в тишi, знайшовши кiнець чомусь пiдсвiдомо шукаiмо його початок." [13, 36]

"Антонiмiчнi вiдношення мiж словами найчастiше виявляються тодi, коли вказують на якiсть (бiлий тАФ чорний, швидкий тАФ повiльний, рiдкий тАФ густий); кiлькiсть (багато тАФ мало); простiр (вперед тАФ назад, пiвнiч тАФ пiвдень); час (зима тАФ лiто, весна тАФ осiнь, день тАФ нiч); дiю (говорити тАФ мовчати, приiхати тАФ вiд'iхати); стан (стояти тАФ лежати; вiйна тАФ мир); почуття (любов тАФ ненависть); стосунки мiж людьми (друг тАФ ворог)." [11, 86]

За своiю суттю антонiми неоднорiднi. Слушною в галузi науки про антонiмiю i передмова до словника антонiмiв М.Р.Львова, в якiй вiн видiляi такi рiзновиди протилежностi:

1. Контрарну протилежнiсть виражають, крайнi симетричнi члени впорядкованоi бiльшостi, мiж якими iснуi середнiй, промiжний член: молодий не старий, не молодий, лiтнiй - старий.

2. Контрадикторна тАФ мiж протилежними членами, якi доповнюють один одного до iдиного цiлого i i за своiю природою граничним, мiж ними немаi; нiякого промiжного члена: живий тАФ мертвий, разом тАФ нарiзна.

3. Векторна протилежнiсть - протилежнiсть рiзноспрямованих дiй, рухiв, ознак: пiднiматися - опускатися.

4. Окремо видiляються антонiми, що вказують на участь у дii двох сторiн, i кожна з яких виконуi протилежну функцiю: давати тАФ брати, купувати тАФ продавати.

Наведена класифiкацiя антонiмiв не може вважатися iдиною. Три основнi рiзновиди антонiмiчних лексико-семантичних вiдношень видiляють за такими критерiями:

1) наявнiсть ознаки тАФ вiдсутнiсть ознаки: рух тАФ спокiй, веселий тАФ сумний, логiчний тАФ алогiчний;

2) початок дii або стану тАФ припинення дii або стану: влетiти тАФ вилетiти, заснути тАФ прокинутися.

3) бiльший ступiнь вияву ознакитАФ менша кiлькiсть або ступiнь вияву ознаки (тип "бiльше тАФ менше"): високий тАФ низький, широкий тАФ вузький.

Вiдомi також й iншi принципи видiлення антонiмiв. За характером протиставлення розрiзняють кiлька типiв антонiмiв.

До першого класу належать антонiми, якi стоять на крайнiх точках шкали, що виражаi рiзний ступiнь певного явища: ст

Вместе с этим смотрят: