Головна передумова успiху публiчного виступу
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Загальнi положення про публiчний виступ та його види
1.1 Поняття публiчного виступу. Пiдбiр теми на виступ
1.2 Класифiкацiя публiчних виступiв
Роздiл 2. Елементи виступу, якi сприяють його успiшностi
2.1 Установлення контакту з аудиторiiю та поведiнка оратора
2.2 Мовлення як засiб досягнення успiху при виступi
2.3 Поза, жести, мiмiка оратора
Роздiл 3. Пiдготовка до виступу, як головна передумова успiху публiчного виступу
3.1. Види пiдготовки до виступу
3.2 Основнi етапи пiдготовки тексту промови до виступу
Роздiл 4. Практичнi поради оратору, для успiху публiчного виступу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В давнi часи красномовство було в основному виявом природного обдарування людини, згодом, коли виникла необхiднiсть безпосереднього впливу на розум i волю спiвгромадян засобами живого слова, воно стало справжнiм мистецтвом.
РЖсторiя Стародавньоi Грецii знаi iмена видатних промовцiв, що могли своiми виступами впливати на настроi людей чи суспiльнi процеси, тАФ Перiкла (Уст. до н.е.), Сократа (469-399 pp. до н.е.), Платона (427-347 pp. до н.е.), Демосфена (384-322 pp. до н.е.), Арiстотеля (384-322 pp. до н.е.) та iн. У працях античних мислителiв пiдкреслювалось, що роль оратора тАФ у розкриттi iстини, у переконаннi слухачiв, що ораторське слово маi величезне значення у розвитку матерiальноi i духовноi культури суспiльства, у формуваннi моральних якостей людини.
Особливого поширення набули судовi промови. З'явилися навiть фахiвцi з написання текстiв промов для необiзнаних iз красномовством клiiнтiв тАФ логографи[5, с.32].
Загальну теорiю красномовства створив Арiстотель, який вiдстоював думку, що риторика маi всеосяжний характер, може використовуватися у будь-якiй сферi життя.
Актуальнiсть теми. Красномовнiсть потрiбна у рiзних життiвих ситуацiях i може суттiво вплинути на рiзнi сфери суспiльноi дiяльностi. Тому за змiстом i проблематикою розрiзняють красномовство соцiально-полiтичне, парламентське, соцiально-побутове, дипломатичне, агiтацiйно-пропагандистське, судове, церковно-богословське, рекламне, академiчне.
Рiзною може бути i форма публiчних виступiв, але здебiльшого це усний монолог. Саме у монологiчнiй формi виголошуються доповiдi, промови, лекцii, здiйснюються огляди подiй. Проте i публiчнi виступи у формi дiалогу (обговорення, iнтерв'ю, суперечка) або полiлогу (дебати, диспут, полемiка).
Кожен iз рiзновидiв публiчних виступiв маi певну мету i завдання. Так, промови бувають полiтичнi, мiтинговi, iнформацiйнi, агiтацiйнi, судово-звинувачувальнi, захиснi i самозахиснi, ювiлейнi, привiтальнi, прощальнi, ритуальнi. Кожен iз цих рiзновидiв маi конкретне призначення.
Метою даноi курсовоi роботи i дослiдження публiчного виступу, чинникiв, якi сприяють його успiшностi та видiлення головноi передумови успiху публiчного виступу.
Вiдповiдно до мети поставлено такi завдання:
В· визначити основнi поняття публiчного виступу;
В· провести класифiкацiю публiчних виступiв;
В· визначити значення контакту з аудиторiiю для успiшного проведення виступу;
В· дослiдити особливостi жестикуляцii та мовлення при виступi;
В· видiлити головну передумову успiшного проведення публiчного виступу.
Роздiл 1. Загальнi положення про публiчний виступ та його видиПублiчний виступ - це усне монологiчне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторiю. У сферi дiлового спiлкування найбiльш часто використовуються такi жанри, як доповiдь, iнформацiйна, привiтальна i торгова промова.
В основi класичноi схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапiв:
1. Добiр необхiдного матерiалу, змiсту публiчного виступу (inventio - ВлвинахiдВ»),
2. Складання плану, розподiл зiбраного матерiалу в необхiднiй логiчнiй послiдовностi (dispositio - ВлрозташуванняВ»),
3. Словесне вираженняВ», лiтературна обробка мови (elocutio),
4. Завчання, запам'ятовування тексту (memoria - Влпам'ятьВ»),
5. Проголошення (pronuntiatio).
Антична риторика винятково велике значення надавала пiдготовцi публiчного виступу (це чотири з п'яти етапiв приведеноi схеми). Греки говорили, що промови Демосфена промащенi олiiю нiчноi лампади, при свiтлi якоi вiн iх складав[13, с.23].
Пiдготовка до будь-якого ораторського монологу починаiться з визначення його теми i мети. Тему визначаi або сам автор, або тi, хто запрошуi його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумiлою, чiткою, по можливостi короткою. Вона повинна вiдбивати змiст промови i привертати увагу слухачiв (Наприклад: ВлЧи потрiбнi нам атомнi електростанцii?В», ВлСтан охорони працi i технiки безпекиВ», ВлПро пiдготовку до проведення сертифiкацii виробiвВ». При розробцi порядку денного для нарад необхiдно особливу увагу звертати на формулювання тим доповiдей i повiдомлень. Теми повиннi орiiнтувати людей на участь в обговореннi конкретних проблем. Тому доцiльно ВлрозшифровуватиВ» пункт порядку денного ВлРiзнеВ»- людина буде мати можливiсть заздалегiдь пiдготувати i продумати свiй виступ. Деякi промови не мають назв: привiтальна, мiтингова й iншi.
Процес пiдготовки до промови завжди починаiться з вибору теми та виду виступу i визначення цiльовоi установки.
Тема - це те, про що ведеться мова. На практицi нам рiдко доводиться обирати тему виступу: як правило, тема не стiльки обираiться, скiльки задаiться потребами життя. Це може бути виступ на зборах, учбова лекцiя, рекламна промова. Тема усного виступу не повинна бути широкою за обсягом.
Оратор не досягне успiху в пiдготовцi виступу, якщо обмежиться лише вибором теми i не подумаi про призначення промови. Напевно кожному доводилось спостерiгати, як промовцi деколи встають i починають говорити, не маючи чiткого уявлення про те, заради чого вони говорять i що, власне, хочуть сказати; в результатi збиваються, перевищують регламент i лише викликають невдоволення аудиторii. Чим менше часу вiдводиться на виступ, тим менше в ньому повинно бути проблем[15, с.18].
Визначаючи тематику, найперше потрiбно продумати тi галузi знань, в яких оратор маi особливий досвiд чи теоретичну пiдготовку. Необхiдно обирати таке коло питань, пiдготовка з яких може дати бiльше знань, нiж маютьВа слухачi.
Настрiй слухачiв залежить вiд мiсця i часу. В аудиторii один, в особистому життi - iнший. В побутi слухачi природно сприймуть те, що в аудиторii iм видасться нудним чи смiшним. Настрiй змiнюiться i вiд моменту. На зiбраннi спортсменiв чи полiтичному мiтингу потрiбнi теми, що вiдповiдають iнтересам та настроям присутнiх, а люди, що зiбралися на бенкет, навiть фiзично нездатнi сприйняти солiдний виступ на серйозну тему.
Тема повинна бути достатньо цiкава, достатньо важлива, достатньо зрозумiла для слухачiв. Для цього перед вибором теми важливо визначити рiвень знань слухачiв, iх виховання, рiд занять, вiк, особистi iнтереси. В деяких випадках подiбнi фактори не мають суттiвого значення. Будь-який предмет, якщо його пояснити просто i конкретно, буде зрозумiлий кожнiй аудиторii. Незрозумiлою часто буваi не тема, а ii викладення, подання; найпростiша рiч буде незбагненною, якщо викласти ii безладно, безтолково.
Цiкавiсть теми залежить головним чином вiд: а) основних iнтересiв аудиторii, б) групових iнтересiв, в) злободенних iнтересiв, г) конкретних iнтересiв, д) новизни теми, е) закладеного конфлiкту[14, с.12].
Публiчний виступ тАУ це один з видiв усного дiлового спiлкування.
Залежно вiд змiсту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публiчний виступ подiляiться на такi жанри, як доповiдь, промова, бесiда, лекцiя, репортаж[15, с.7].
Доповiдь дiлова мiстить виклад певних питань iз висновками i пропозицiями. РЖнформацiя, що мiститься в доповiдi, розрахована на пiдготовлену аудиторiю, готову до сприйняття, обговорення та розвтАЩязання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зiбрання будуть завчасно ознайомлять з текстом доповiдi. Тодi можна очiкувати активного обговорення, аргументованоi критики, посутнiх доповнень i плiдно вираженого рiшення.
Доповiдь звiтна мiстить обтАЩiктивно висвiтленi факти та реалii за певний перiод життя й дiяльностi керiвника, депутата, органiзацii чи ii пiдроздiлу тощо. У процесi пiдготовки до звiтноi доповiдi доповiдач мусить чiтко окреслити мету, характер i завдання, до кожного положення дiбрати аргументованi факти, вивiренi цифри, переконливi приклади, влучнi i доречнi цитати. Варто також укласти загальний план й усi положення та частини повтАЩязати в одну струнку систему викладу.
Пiсля обговорення, доповнень i коректив доповiдь схвалюють зiбранням i приймають остаточне рiшення, як програму майбутнiх дiй на подальший перiод[13, с.16].
Промова - це усний виступ iз метою висвiтлення певноi iнформацii та впливу на розум, почуття й волу слухачiв, логiчною стрункiстю тексту, емоцiйною насиченiстю та вольовими iмпульсами мовця. Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосiб - може i нинi бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змiнювати й характер виступу, i засоби, якими оперуватиме пiд час ii виголошування.
РЖз промовою виступають на мiтингах, масових зiбраннях на честь певноi подii, ювiлею тощо.
Мiтингова промова зазвичай виголошуiться на злободенну тему й стосуiться суспiльно значущоi проблеми, яка хвилюi широкий загал. Цей короткий, емоцiйний виступ розрахований на безпосереднi сприймання слухачiв. Завдання оператора - виявити новi, нестандартнi аспекти теми, спонукавши присутнiх по-новому сприйняти уже вiдомi факти i реалii.
Успiшнiсть мiтинговоi промови залежить вiд iндивiдуального стилю оратора, його вмiння доречно використовувати весь арсенал вербальних i невербальних засобiв спiлкування та майстерностi iмпровiзувати залежно вiд реакцii аудиторii. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мiтингова промова, як свiдчить iсторiя, - дiiвий чинник впливу на свiдомiсть слухачiв.
Агiтацiйнiй промовi притаманнi практично всi складовi промови мiтинговоi. Торкаючись актуальних суспiльно-полiтичних проблем, активно впливаючи на свiдомiсть, промовець спонукаi слухача до певноi дiяльностi, до нагальноi необхiдностi зайняти певну громадянську позицiю, змiнити погляди чи сформувати новi. В агiтацiйнiй промовi, як правило, розтАЩяснюють чи зтАЩясовують певнi питання, пропагують певнi думки, переконання, iдеi, теорii тощо, активно агiтуючи за iхню реалiзацiю чи втiлення в життя.
Дiлова промова характеризуiться лаконiзмом, критичнiстю, спрямування, полемiчнiстю та аргументованiстю викладених в нiй фактiв. На вiдмiну вiд мiтинговоi та агiтацiйноi дiлова промова орiiнтована на логiчно виражене, а не емоцiйно схвильоване сприйняття слухача. Частiше цей виступ не маi самостiйного значення, вiн зрозумiлий i сприймаiться лише в контекстi проблеми, що обговорюiться на конкретному зiбраннi.
Ювiлейна промова присвячуiться певнiй датi, повтАЩязанiй з ушануванням окремоi людини, групи осiб, урочистостям на честь подiй з життя та дiяльностi органiзацii, установи, закладу тощо. Якщо це пiдсумок дiяльностi - до ювiлейноi промовi можна включати в хронологiчному порядку найважливiшi етапи дiяльностi та досягнення ювiляра, побажання подальшого плiдного розвою та всiляких гараздiв. Доречна пафоснiсть не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманiтнiсть. Слушними в ювiлейнiй промовi будуть експромти й iмпровiзацii, тактовнi жарти та дотепне акцентування уваги слухачiв на своiрiдних рисах ювiляра, спогади про цiкавi й маловiдомi факти з його життя та дiяльностi. Форма та змiст ювiлейноi промови, попри невимушенiсть i дотепнiсть ii викладу, повинна бути Ваморально та етично виваженi промовцем, щоб не образити нi ювiляра, нi його близьких, нi слухачiв.
Лекцiя i однiiю з форм пропаганди, передачi, розтАЩяснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та iн. знань шляхом усного викладу навчального матерiалу, науковоi теми, що маi систематичний характер.
Навчально-програмовi лекцii становлять систематичний виклад певноi науковоi дисциплiни. ОбовтАЩязковою складовою частиною цих лекцiй маi бути огляд i коментар науковоi лiтератури, акцентування уваги на ще не розвтАЩязаних питаннях i проблемах.
Настановчо-вступна лекцiя маi на метi ввести слухача в коло питань певноi дисциплiни, познайомити з ii предметом, зацiкавити слухачiв подальшим вивченням запропонованого матерiалу.
Оглядовi лекцii, як правило, читають пiсля вивчення всього курсу. Вони мають на метi систематизувати знання слухачiв iз певного предмета, наштовхнути на подальше самостiйне опрацювання якоiсь проблеми, активiзувати думку.
Лекцii зi спецiального курсу зазвичай призначенi певнiй вузькiй галузi науки, дослiдження. Вони дають широкi можливостi ввести слухачiв у науку, збудити iх думку. Такi лекцii значно легше побудувати як проблемнi в порiвняннi з навчально-програмовими.
Ця форма публiчного виступу вимагаi бiльшоi офiцiйностi й академiчностi викладу. Як правило, лекцiя маi традицiйно чiтку структуру - вступ, основна частина, висновки[15, с.11].
Виступ, як правило, не готуiться завчасно, а i спонтанною реакцiiю на щойно почуте вiд промовця, доповiдача. У лаконiчному виступовi промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну вiдповiдь, не вiдходячи вiд тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нарадi, семiнарi передбачаi:
- виклад сутi певного питання;
- акцентування на основному;
- висловлення свого ставлення й оцiнки;
- пiдкреслення значущостi, важливостi й актуальностi ( чи навпаки );
- пiдкрiплення своiх доказiв прикладами (посиланнями на джерела).
Адресувати своi звернення промовець повинен не лише доповiдачевi чи президii, а й до всiх присутнiх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними iнформацiя була зрозумiлою й лягла в основу iх власних роздумiв i висновкiв.
Роздiл 2. Елементи виступу, якi сприяють його успiшностiНайвищий прояв майстерностi публiчного виступу - це контакт зi слухачами, тобто спiльнiсть психiчного стану оратора й аудиторii. Це виникаi на основi спiльноi розумовоi дiяльностi, подiбних емоцiйних переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацiкавленiсть, переконанiсть викликають у слухачiв вiдповiдну реакцiю. Як говорить прислiв'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, i наполовину тому, хто слухаi. Головнi показники взаiморозумiння мiж комунiкантами - позитивна реакцiя на слова виступаючого, зовнiшнi вираження уваги у слухачiв (iхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, посмiшки, смiх, оплески), ВлробочаВ» тиша в залi. Контакт - величина перемiнна. Вiн може бути повним (зi всiiю аудиторiiю) i неповним, стiйким i хитким в рiзнi фрагменти проголошення промови.
Перш за все слiд подбати про належний зовнiшнiй вигляд. Адже зустрiчають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайнiсть, так i зловживання прикрасами, надмiрна яскравiсть кольорiв, оскiльки це може вiдвертати увагу вiд змiсту виступу. Поведiнка оратора мусить бути простою i невимушеною, настрiй тАФ бадьорий, ставлення до слухачiв тАФ доброзичливе. Не повинно вiдчуватися зверхностi оратора, повчального тону. Повiдомляючи факти, виявляючи своi ставлення до них, досвiдчений оратор поступово втягуi слухачiв у сферу своiх думок i почуттiв, переконуi, робить своiми однодумцями[8, с. 154].
Перевага усного мовлення над писемним полягаi у тому, що воно, крiм словесних, користуiться ще й т. зв. позамовними засобами тАФ iнтонацiiю, мiмiкою, жестами. Треба, щоб усi вони були природними, вiдповiдали змiстовi виступу. Нi в якому разi не слiд зловживати жестикуляцiiю. Це вiдвертаi увагу слухачiв.
Це ж стосуiться й мiсця оратора пiд час виступу. Навiть вiльно викладаючи намiчений змiст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з мiсця на мiсце, примушуючи слухачiв не стiльки слухати, скiльки стежити за ним.
Необхiдною рисою лектора чи доповiдача i вмiння розподiляти увагу. Вiн повинен не тiльки тримати в пам'ятi змiст уже сказаного, будувати новi фрази так, щоб вони забезпечували перехiд до наступних питань, але й спостерiгати за реакцiiю аудиторii, щоб у разi зниження зацiкавленостi (перешiптування в залi, поглядання окремих слухачiв на годинник тощо) оперативно вжити заходiв тАФ навести цiкаву аналогiю, використати жарт чи просто змiнити темп мовлення або силу голосу[10, с.57].
Щоб завоювати аудиторiю, треба установити з нею i постiйно пiдтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повiльно обводить поглядом слухачiв.
Перед початком промови витримують невелику психологiчну паузу тАУ 5-7 секунд.
Яка б не цiкава була тема, увага аудиторii згодом притупляiться. РЗРЗ необхiдно пiдтримувати за допомогою наступних ораторських прийомiв:
В· прийом питання - вiдповiдi. Оратор ставить питання i сам на них вiдповiдаi, висуваi можливi сумнiви i заперечення, з'ясовуi iх i доходить певних висновкiв.
В· перехiд вiд монологу до дiалогу (полемiки) дозволяi прилучити до процесу обговорення окремих учасникiв, активiзувати тим самим iхнiй iнтерес.
В· прийом створення проблемноi ситуацii. Слухачам пропонуiться ситуацiя, що викликаi питання: ВлЧому?В», що стимулюi iхню пiзнавальну активнiсть.
В· прийом новизни iнформацii, гiпотез змушуi аудиторiю припускати, мiркувати.
В· опора на особистий досвiд, думки, що завжди цiкавi слухачам.
В· показ практичноi значимостi iнформацii.
В· використання гумору дозволяi швидко завоювати аудиторiю.
В· короткий вiдступ вiд теми даi можливiсть слухачам ВлвiдпочитиВ».
В· уповiльнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до вiдповiдальних мiсць виступу (прийом Влтихий голосВ») [7, с. 26].
Дiючим засобом контакту i спецiальнi слова i вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особовi займенники 1 i 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дiiслова у 1 i 2 особi (спробуiмо зрозумiти, обмовимося, вiдзначимо, прошу вас, вiдзначте собi, подумайте, конкретизуiмо й iн.), звертання (шановнi колеги, дорогi моi), риторичнi запитання (Ви хочете почути мою думку?). Перерахованi мовнi засоби контакту допомагають перебороти Влбар'iрВ», служать об'iднанню оратора зi слухачами.
Передумовою успiху публiчного виступу i i мовна майстернiсть оратора. Його мовлення повинно вiдповiдати усiм вимогам мовноi культури, вiдзначатися усiма позитивними комунiкативними якостями тАФ правильнiстю, точнiстю, логiчнiстю, доказовiстю, доцiльнiстю, виразнiстю, рiзноманiтнiстю вжитих мовних засобiв. Зважаючи на усну форму викладу, окремi з них для оратора особливо важливi.
Правильнiсть визначаiться дотриманням норм лiтературноi мови, порушення яких сприймаються як вимовнi, лексичнi, фразеологiчнi, граматичнi помилки i, отже, засвiдчують невисокий культурний рiвень оратора. Найчастiше трапляються помилки у наголошуваннi слiв, вживаннi замiсть лiтературного слова дiалектизму або слова iншоi, в основному росiйськоi, мови (елементи т. зв. суржику), наявнiсть слiв-"паразитiв", жаргонiзмiв i вульгаризмiв[16, с.38].
Точнiсть виявляiться у чiтких формулюваннях, у вживаннi слiв у повнiй вiдповiдностi з iхнiм значенням.
Логiчнiсть вимагаi таких мовних конструкцiй, якi вiдповiдають змiстовi думки, не допускають двозначного тлумачення.
Доказовiсть залежить вiд конкретизацii висловлених думок, чiткостi сформульованих висновкiв.
Доцiльнiсть досягаiться тодi, коли промовець враховуi рiвень пiдготовленостi слухачiв, добираi такi мовнi засоби, що не спричиняють нiяких труднощiв для сприймання змiсту.
Виразнiсть i наслiдком добору слiв i виразiв, якi найбiльш яскраво передають висловлюванi думки. Це здебiльшого емоцiйно-експресивнi засоби, наприклад, стилiстично забарвленi слова, поiднання антонiмiв в однiй фразi, риторичнi звертання i питальнi речення, попарно з'iднанi сполучником однорiднi члени речення, лаконiчнi безсполучниковi речення, в т. ч. у складi фразеологiзмiв, засоби суб'iктивноi оцiнки як вияв особистого ставлення оратора до висловлюваного. У бiльшостi видiв публiчних виступiв, за винятком суто дiлових, важлива й образнiсть: абстрактнi поняття, закони, висновки, цифровий матерiал в усному висловлюваннi сприймаiться важко. Яскравi порiвняння, образи художньоi лiтератури, крилатi вислови сприяють усуненню цiii перешкоди. РЖ навпаки, слiд всiляко уникати зайвих слiв, штампiв, канцеляризмiв, якi утруднюють сприймання, викликають негативну емоцiйну реакцiю[16, с.41].
В усних висловлюваннях повиннi гармонiйно поiднуватися елементи розмовноi i книжноi мови. Цим забезпечуiться змiстовнiсть виступу, його простота i доступнiсть. Ораторовi слiд мати на увазi, що не завжди те, що добре у писемному мовленнi, i прийнятним в усному. Скажiмо, багатокомпонентнi складнi речення сприяють повному вираженню рiзноманiтних зв'язкiв мiж фактами i явищами дiйсностi, але в усному висловлюваннi вони недоцiльнi, бо погано сприймаються на слух. Замiсть них варто вживати окремi речення простiшоi будови.
З метою увиразнення публiчного висловлювання в ньому можуть знайти застосування усi тi засоби, що вживаються в художнiх текстах. Це, зокрема, тропи: порiвняння, епiтети, метафори, уособлення, гiпербола (перебiльшення), лiтота (применшення), iронiя, а також стилiстичнi фiгури тАФ повтор окремих слiв чи речень, анафора (однаковий початок кiлькох фрагментiв), епiфора (однаковий кiнець), синтаксичний паралелiзм (однакова будова двох чи кiлькох речень), градацiя (кiлька однотипних за семантикою або синтаксичною роллю слiв, словосполучень чи частин складного речення, якi нiби пiдсилюють одне одного i сприяють бiльшiй емоцiйностi вислову).
Усний виступ виграi i вiд доречного використання таких синтаксичних структур, побудованих на основi ритмомелодики фрази, як перiод чи парцеляцiя.
Суттiву роль вiдiграi й iнтонацiя тАФ збiльшення чи зменшення сили голосу, пiдвищення чи пониження його, бiльшi чи меншi паузи з метою видiлення якоiсь частини висловлювання, змiна темпу залежно вiд важливостi певного елементу змiсту[6].
Поза, жести, мiмiка - приналежнiсть iндивiдуального стилю. Цi елементи кiнетичноi системи спiлкування дiють на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу на змiстi iнформацii, що надходить слуховим каналом, пiдвищують емоцiйнiсть i тим самим сприяють кращому засвоiнню висловлених думок. На думку психологiв, мова на 25% сприймаiться зоровим шляхом.
Оратор повинен домогтися вiдчуття стiйкостi, рiвноваги, легкостi, рухливостi i природностi на трибунi, перед аудиторiiю. Вигляд людини, що тривалий час стоiть нерухомо, стомлюi слухачiв. Пiд час тривалоi доповiдi досвiдчений виступаючий змiнюi позу. Крок вперед у потрiбний момент пiдсилюi значимiсть того чи iншого мiсця промови, допомагаi зосередити на ньому увага. Вiдступаючи назад, оратор нiби даi аудиторii можливiсть ВлвiдпочитиВ» i потiм переходить до iншого положення промови. Не варто ходити, пересуватися у рiзнi боки пiд час виступу[7, с.46].
Майстернiсть оратора виявляiться в посиленнi впливу жестом, мiмiкою. Зайва вiртуознiсть не прикрашаi мовця i викликаi iронiю, ворожiсть. Вiд жестiв значимих, котрi сприяють успiху промови, необхiдно вiдрiзняти безглуздi, механiчнi (струшування головою, поправлення волосся, одягу, вертiння ручки й iн.). Стверджують, що кращий жест той, на який не зважають слухачi, тобто який органiчно зливаiться зi змiстом промови. В ораторському мистецтвi використовуються:
Ритмiчнi жести. Вони пiдкреслюють логiчний наголос, уповiльнення i прискорення промови, мiсце пауз. Наприклад, уповiльнений рух вправо при проголошеннi фрази ВлГоворить, що воду цiдитьВ».
Емоцiйнi передають вiдтiнки почуттiв (стиснутий кулак, овальний рух руки, Вл рука, що вiдрубуiВ» фразу,).
Вказiвнi рекомендуiться використовувати в дуже рiдких випадках, коли i предмет, наочне приладдя, на якi можна вказати.
Образотворчi наочно представляють предмет, показують його (наприклад, крученi сходи).
Символiчнi несуть певну iнформацiю. До цiii групи вiдносяться жест категоричностi (шабельне вiдмахування пальцями правоi руки), жест протиставлення ( руки виконують в повiтрi рух Влтам i тутВ»), жест роз'iднання (долонi розкриваються в рiзнi сторони), жест узагальнення (овальний рух двома руками одночасно), жест об'iднання (пальцi чи долонi рук з'iднуються).
Про важливiсть жестикуляцii, говорить той факт, що в риторицi, починаючи з античних часiв, iй присвячувалися спецiальнi роздiли .
Основним показником почуттiв мовця i вираз обличчя. Мiмiка оратора стимулюi емоцii аудиторii, здатна передати гаму переживань: радiсть i скорботу, сумнiв, iронiю, рiшучiсть .. Вираз обличчя повинен вiдповiдати характеру промови. У гарного оратора Влобличчя говорить разом з промовоюВ». Обличчя i весь зовнiшнiй вигляд виступаючого повиннi виражати доброзичливе i навiть дружнi вiдношення. Аудиторiя не любить сердитих чи байдужих.
Роздiл 3. Пiдготовка до виступу, як головна передумова успiху публiчного виступуОдне з найважливiших питань, що виникають при пiдготовцi публiчного виступу, тАФ чи обов'язково складати письмовий текст промови. Слiд сказати, що це залежить вiд досвiду оратора (початкiвцевi писати текст промови обов'язково, експромти може собi дозволити лише досвiдчений оратор) i обставин, при яких вiдбуваiться виступ. Для мiтингу чи полiтичного клубу характерним i спонтаннiсть; науковий виступ, лекцiя тАФ заздалегiдь пiдготовленi i обТСрунтованi.
Звичайно, писати текст виступу тАФ справа нелегка. Але це маi багато переваг. Записану промову можна перевiряти, виправляти. ii можна показати колегам, спецiалiсту, добиваючись таким чином вдосконалення змiсту i форми викладення, а цього не досягнеш, якщо промова тiльки в головi. Написаний виступ легше запам'ятовуiться i довше утримуiться в пам'ятi, нiж неоформлений в кiнцевому виглядi матерiал.
РЖснуi 4 типи пiдготовки до виголошення промови:
тАФтi, що написанi i читаються за конспектом;
тАФтi, що готують заздалегiдь, але не вчать напам'ять;
тАФтi, що готують заздалегiдь i вчать напам'ять;
тАФiмпровiзованi (експромти).
У певних випадках Влпо писаномуВ» говорити просто необхiдно, i не завжди тому, що промовець сам не може сказати кiлька живих та яскравих слiв. Просто ситуацiя вимагаi дуже точного слововживання[11].
Першим прикладом читаноi за рукописом промови i офiцiйна полiтична промова, бо те, про що говорять полiтичнi дiячi, i занадто важливим, i найдрiбнiша неточнiсть може призвести до прикрих непорозумiнь, навiть дипломатичних конфлiктiв.
Наступним видом промови, яка читаiться, може бути наукова доповiдь на конференцii чи хоча б студентський реферат. Науковий текст, викладений на паперi, даi змогу логiчно скомпонувати матерiал, чiтко викласти висновки.
РЖнодi доводиться виступати по телебаченню чи радiо. Виступ по каналах масовоi комунiкацii також найчастiше готують заздалегiдь i читають за конспектом.
В усiх наведених випадках можна порадити оратору, щоб вiн мав перед собою рукопис, бажано в надрукованому виглядi, щоб легко i впевнено читати текст. Тодi увага зосереджуватиметься на логiчнiй iнтонацii, наголосi, на пiдвищеннi чи зниженнi тону тощо. Варто також пам'ятати, що одна сторiнка машинопису (ЗО рядкiв) читаiться приблизно 2 хвилини, отже, можна легко вкластися у вiдведений регламент часу.
Виступи тривалiстю 1-2 години напам'ять не вивчити. За таких обставин оратор ТСрунтовно готуiться до виступу, опановуi значний науково-iнформацiйний матерiал, але, як правило, не ВлзасушуiВ» його, читаючи з конспекту. Запам'ятавши певний обсяг матерiалу, вiн викладаi його перед аудиторiiю Влз нам ятiВ», часом iмпровiзуючи, що справляi враження плину живоi думки та значноi ерудицii оратора[14, с.132].
За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба неначе мимохiдь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не зможе.
Отож, коли передбачаiться тривалий за часом виступ, оратору необхiдно добре засвоiти, систематизувати матерiал, уявити канву майбутнього виступу. Коли i що сказати, то промовця ВлнесеВ» сам матерiал, йому хочеться подiлитися зi слухачами тим, що його зацiкавило, що вiн добре знаi.
Бувають випадки, коли з тих чи iнших мiркувань читати промову недоцiльно. Але одночасно потрiбно точно зберегти ii змiст, нiчим не знехтувавши. Наприклад, пiд час вшанування ювiляра, який чекаi сердечного, живого слова й не сумнiваiться, що промовець добре знаi особу, якiй присвячуi свiй виступ. Оскiльки подiбнi промови не бувають, як правило, надто довгими, варто спочатку написати текст, а потiм вивчити його напам'ять. Справа того варта: досконале володiння текстом дасть змогу зосередитись на власне ораторських прийомах.
Це ж стосуiться i виступiв на дипломатичних прийомах, де високо цiнуiться лаконiзм, щирiсть, вишуканiсть слова при добрих манерах. Коли немаi впевненостi в тому, що вдасться iмпровiзувати, краще знову-таки написати текст заздалегiдь й вивчити його напам'ять (це не стосуiться офiцiйного документа, який читаiться з листа).
Описанi вище ситуацii характеризуються тим, що мають офiцiйний характер, але вимагають певноi щиростi й сердечноi вiдкритостi. По сутi справи, цi ситуацii внутрiшньо мало чим вiдрiзняються i вiд проповiдi, яку теж треба добре знати заздалегiдь, виголошуючи в iнтонацiях щиростi й душевноi вiдкритостi[15, с.21].
РЖмпровiзованi промови виникають спонтанно, самi по собi, за рiзних обставин, наприклад, пiд час дискусii, рiзноманiтних зборiв, засiдань комiсiй.
Але варто памтАЩятати старий жарт: найкращий експромт тАФ той, що заздалегiдь пiдготовлений. Знаючи наперед програму зборiв, проблеми, якими займаiться та чи iнша комiсiя, уявляючи собi, нарештi, людей, у яких ви в гостях, ви можете буквально Влна ходуВ» продумати, що саме скажете й що люди бажали б вiд вас почути.
Кожен тип промов мас своi переваги i своi недолiки. Читання писаного справляi враження несмiливостi або скутостi; iмпровiзацiя може схилити людей до думки, що промовець занадто легко манiпулюi словами, отже тАФ викликати певну недовiру до них; проголошення завченого тексту iнколи теж справляi ефект, протилежний сподiваному. Промовець завжди мас бути готовий перейти з одного типу промови на iнший. Якщо не зважати на те, що атмосфера в аудиторii змiнилася i вiдповiдно слiд змiнити тип виступу порiвняно з тим, на який настроював себе промовець, тАФ годi сподiватися на успiх. Найчастiше успiху досягають промовцi, якi оптимально поiднують елементи рiзних типiв промов, залежно вiд того, яку мету вони ставлять i перед якою аудиторiiю виступають.
Останнiм робочим кроком при пiдготовцi с пробне виголошення промови. Тим, хто прагне стати оратором, необхiдно потренуватися в проголошеннi промови вдома тАФ вголос чи Влпро себеВ». Це допоможе вам визначити час звучання промови, орiiнтуючись приблизно на 100-120 слiв на хвилину (саме такий темп найбiльш сприятливий для аудиторii). Як правило, певний простiр вiдводиться iмпровiзацii.
Дуже зручними помiчниками при репетицii виступають вiдеомагнiтофон, магнiтофон чи дзеркало. За iх допомогою ви можете оцiнити себе нiби ВлзбокуВ», розробити систему жестiв, попрацювати над виразом обличчя тощо.
Промова, як правило, потребуi попередньоi пiдготовки, й чим ТРрунтовнiша пiдготовка, тим солiднiше, вагомiше виглядатиме виклад, а отже тАФ i переконливiше.
Як будь-яка розумова робота, пiдготовка промови тАФ процес творчий, i кожен використовуi власну методику. Хоча iнколи можна почути твердження, що промовцi самi дивуються, як у них складаiться той чи iнший текст, особливо iмпровiзування. Але бiльшiсть початкiвцiв нерiдко розгублюються, коли iм доводиться вийти зi своiм словом на широку аудиторiю. Запропонований до вивчення матерiал вони переписують з якихось джерел. Та коли слухаiш такий виступ, одразу ж впадають у вiчi незграбнiсть, некомпетентнiсть, маловченiсть i, нарештi, цiлковита вiдсутнiсть впевненостi в собi. Такий промовець викликаi лише спiвчуття.
Отож, для того, щоб виступ був вдалим, яскравим, переконливим, необхiдна попередня пiдготовка до нього. Алгоритм останньоi можна визначити так: вибiр теми тАФ формулювання мети тАФ складання плану тАФ збирання матерiалу тАФ робота над конспектом тАФ репетицiя.
Пiдготовка до будь-якого виступу розпочинаiться з визначення теми промови. При цьому можливi рiзнi ситуацii: або пропонують виступити з певною темою, тобто тема i заданою, або тему виступу ви обираiте самi. В першому випадку оратору необхiдно лише конкретизувати ii. Складнiша справа тАФ визначити i сформулювати свою тему виступу[15, с.7].
Обравши тему, потрiбно подумати про ii формулювання.
Тема тАФ це те, про що йде мова. Зазвичай ii формулюють словом або фразою, якi вказують характер питань, що пiдлягають обговоренню.
Назва промови повинна бути ясною, чiткою, по можливостi короткою. Вона повинна вiдображати змiст виступу i обов'язково привертати увагу слухачiв. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовуi аудиторiю, готуi ii до сприйняття майбутньоi промови.
Довгi назви, якi включають незнайомi слова, вiдштовхують слухачiв, iнодi викликають негативне вiдношення до виступу.
Слiд уникати i дуже загальних назв. Загальнi назви потребують висвiтлення багатьох питань, а це ораторовi не завжди пiд силу. Тому серед слухачiв будуть невдоволенi, бо вони не отримають вiдповiдi на питання, якi iх цiкавлять[12, с.34].
Формулювання мети
Необхiдно ясно уявляти, для чого, з якою метою виголошуiться промова, якоi реакцii слухачiв ви добиваiтесь. Чи бажаiте ви тiльки що-небудь пояснити, описати чи просто розповiсти? Або ви хочете змiнити свою думку чи переконати аудиторiю що-небудь зробити?
Так, судовий оратор може й жартувати, й кепкувати, й розповiдати про подробицi справи, запалювати слухачiв праведним гнiвом або зворушувати почуття глибокого зацiкавлення й симпатii до жертви несправедливостi. Але вiн мусить твердо знати, чого прагне. Якщо це прокурор, то мета його промови тАФ довести провину звинуваченого. Дiаметрально протилежна мета в адвоката, який прагне виправдати пiдсудного. Якщо б прокурор та адвокат раптом захопилися невластивими проблемами, втратили загальну настанову, суд не мiг би здiйснитися.
РЖснуi загальна i конкретна мета виступу. Загальна мета визначаiться видом реакцii, яку оратор хоче викликати у слухачiв i залежить вiд того, чи бажаi вiн тiльки розважити iх або задовольнити цiкавiсть, надихнути, переконати чи схилити до дii. Конкретна мета виражена в самому змiстi промови, який може розважати, вгамовувати жагу знань, надихати, переконувати i викликати готовнiсть до дii.
Конкретне тематичне ствердження не повинно бути загальновiдомою iстиною. Ваша справа показати, що дещо, вiрогiдно або можливо, правильно чи той або iнший хiд дiй, можливо або вiрогiдно, повинен бути прийнятий.
Якщо змiст промови взято не тiльки з особистих переживань, матерiал можна добирати з багатьох джерел. Прочитайте не одну, а декiлька журнальних статей, зберiть iнформацiю не з однiii, а з декiлькох з них. Розкрийте точки зору рiзних авторiв, зiставте iх. Поспiлкуйтеся з оточенням, запишiть думки i факти, що приходять в голову i про якi прочитали.
Отже, наступний етап пiдготовки публiчного виступу тАФ пiдбiр матерiалiв для ораторськоi промови.
РЖснуi чотири основних джерела накопичення матерiалу: 1) особистий досвiд; 2) роздуми i спостереження; 3) iнтерв'ю i бесiди; 4) читання. Не обов'язково використовувати завжди всi перелiченi джерела, але при всiх умовах необхiд
Вместе с этим смотрят:
A history of the english language
Affixation in modern english
AIDS
Airplanes and security
American Riddles