Розвиток системи цивiльного захисту

1 РЖсторiя розвитку й етапи формування свiтового цивiльного захисту

2 РЖсторiя розвитку системи цивiльного захисту в Украiнi

3 Роль, мiсце ЦО у загальнiй системi оборонних заходiв

1РЖсторiя розвитку й етапи формування свiтового цивiльного захисту

Подорожуючи Ломбардiiю, громадянин Швейцарii Анрi Дюнан, 24 червня 1859 року знаходився в мiстi Сольферiно. У цей день тут сталася битва мiж франко- iталiйськими вiйськами i вiйськами австрiйських окупантiв. За декiлька часiв цiii битви були вбитi або пораненi близько 40000 чоловiк. Побачивши жахливу картину наслiдкiв битви i оцiнивши неможливiсть силам санiтарних пiдроздiлiв, надати своiчасну методичну допомогу пораненим, Анрi Дюнан звернувся до людей, якi жили в ближнiх селах, i разом з ними взяв безпосередню участь в наданнi медичноi допомоги пораненим.

Пiсля повернення в Швейцарiю Анрi Дюнан написав книгу ВлСпогади про СольферiноВ» i розiслав ii полiтичним дiячам та iвропейським монархам. Змiст цiii книги мав великий резонанс.

У той час в Женевi iснувало добродiйне товариство, президентом якого був Густав Муаньi. Вiн був дуже стурбований подiями в Сольферiно, i пiд цим вра-женням запропонував Дюнану зустрiтися з iншими людьми й обговорити цi подii. У результатi зустрiчi була створена комiсiя з 5 чоловiк, куди ввiйшли Муаньi, Дюнан, генерал Дюфур, доктор Лii Аппiя i Теодор Монуар. 17 лютого 1863 р. цiiю комiсiiю був створений ВлМiжнародний Комiтет допомоги пораненим.В», який пiзнiше був перетворений в ВлМiжнародний комiтет червоного хрестаВ» (МКЧХ). Завдяки наполегливостi й цiлеспрямованостi комiсii вдалося в 1864 р. переконати швейцарський уряд зiбрати мiжнародну Конференцiю, в якiй взяли участь дванадцять краiн. Реальним результатом Конференцii стало пiдписання ВлКонвенцiiпро полiпшення долi поранених в дiючих армiяхВ».

Перша Женевська конвенцiя, пiдписана в 1864 р., поклала початок мiжна- родному гуманiтарному праву.

У 1899 р. в Гаазi була пiдписана конвенцiя, яка розширила принципи Женевськоi конвенцii 1864 р. вiдносно вiйни на морi.

У 1906 р. Положення конвенцii були вдосконаленi й доповненi.

У 1907 р. IV Гаазька конвенцiя визначила категорiю комбатантiв (воiнiв бiйцiв, якi брали участь у бойових дiях), i некомбатантiв (осiб, якi не берутi участь в бойових дiях, але забезпечують армiю, до них вiдносяться вiйськов артисти, iнтенданти та iн.). За цiiю Конвенцiiю комбатантiв i некомбатантiв берутi у полон. РЗм привласнюiться i забезпечуiться статус вiйськовополонених, вони користуються особливим положенням у полонi. Цi три конвенцii були пiдтвердженi й розширенi в 1929 р.

Друга свiтова вiйна (1939-1945 рр), бойовi дii якоi розгорнулися на трьох континентах - в РДвропi, Азii, й Африцi, втягнула у стан вiйни 61 краiну з населенням 1 млрд. чоловiк, тобто 75% усього населення Землi на той час.

Людськi втарти в тiй вiйнi становили 50 млн чоловiк. Вiд бойових дiй фашистського терору тiльки в РДвропi загинуло бiльше 40 млн людей. Найбiльш втрати понесли СРСР - бiльше 27 млн, Нiмеччина - 13 млн, Польща - 6 млн Японiя - 2,5 млн, Францiя - бiльше 600 тис., США - 405тис., Англiя - 375 тис чоловiк.

У полонi загинуло понад 1 млн радянських воiнiв. Велетенськими були матерiальнi втрати, в СРСР вони становили 2 трлн. 600 млрд карбованцiв.

Величезнi втрати в тiй вiйнi змусили свiтове спiвтовариство замислитися над своiм майбутнiм i тим, наскiльки воно можливе взагалi.

24 жовтня 1945 р. була заснована Органiзацiя Об'iднаних нацiй (ООН 10.12.1949 р. ООН прийняла Декларацiю прав людини (Хартiю прав людини) яка зобов'язала держави, що пiдписали ii, гарантувати Влкожнiй людинi право на життяВ», а також Влправо на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi й сприятливi умови працiВ». 12 серпня 1949 р. були прийнятi чотири Женевськ конвенцii, в яких ООН зобов'язала держави, що ведуть вiйну, дотримуватись норм гуманiзму i порядку iх реалiзацii:

1. ВлПро полiпшення долi поранених i хворих в дiючих армiяхВ».

2. ВлПро полiпшення долi поранених, хворих i осiб, якi потерпiли корабельну аварiю у складi збройних сил на морiВ».

3. ВлПро поводження з вiйськовополоненимиВ».

4. ВлПро захист цивiльного населення пiд час вiйниВ».

МКЧХ, як iнiцiатор мiжнародного гуманiтарного права в 1963 р., дiйшов до висновку, що Женевськi конференцii 1949 р., зберiгаючи своi значення, стали недостатнiми в умовах сучасноi вiйни. Тому комiтет запропонував проекти двох додаткових Протоколiв, якi обговорювалися на рiзних рiвнях протягом 10 рокiв. У 1969 р. в Стамбулi мiжнародна конференцiя Червоного Хреста надала МКЧХ офiцiйний мандат. З цього часу юристи МКЧХ отримали можливiсть почати пiдготовчу роботу, результатом якоi було прийняття в липнi 1977 р. в Женевi представниками 102 краiн на дипломатичнiй конференцii Додаткових Протоколiв Женевських конвенцiй 1949 р., якi були пiдписанi вiд iменi СРСР у Бернi в 1977 р. i ратифiкованi Верховною Радою СРСР 4 серпня 1989 р. Вимоги цих Протоколiв зобов'язанi виконуватись:

а)ВаВаВаВаВа пiд час мiжнародних збройних конфлiктiв (Протокол № 1);

б)ВаВаВаВаВа пiд час немiжнародних збройних конфлiктiв (Протокол № 2).

Починаючи з цього часу, цi тексти стали загальним надбанням, на якi можна покластися у певних обставинах i якi необхiдно знати як фахiвцям, так i всьому цивiльному населенню.

За основу в Женевських конвенцiях береться принцип поваги до людськоi особистостi й людськоi гiдностi. Конвенцiями висуваються вимоги: осiб, якi не беруть безпосередньоi участi у воiнних дiях, а також осiб, не дiiздатних внаслiдок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслiдок iншоi причини - потрiбно поважати, надавати захист вiд наслiдкiв вiйни, а також усiм, хто потребуi, надавати необхiдну допомогу чи необхiдний догляд. Через додатковi протоколи цей захист поширюiться на кожну особу, яка постраждала через збройний конфлiкт.

У випадку взяття в полон поранених, хворих чи осiб зi складу збройних сил ворога кожен з противникiв повинен надавати iм такий догляд, як i власним пораненим.

Жодне тiло померлого не повинно бути вiддане землi, морю чи спаленню без належного попереднього опiзнання та констатування смертi пiсля, якщо це можливо, медичного огляду.

Цивiльне населення згiдно з цими Конвенцiями повинне ставитися з повагою до поранених, хворих та осiб, навiть якщо вони належать до ворожоi сторони, а також не повинне допускати актiв насильства до них. Цивiльним особам дозволяiться пiдбирати й оглядати поранених i хворих без рiзницi мiж ними, через що вони не повиннi зазнавати нi покарання, нi переслiдувань. Навпаки, цим особам слiд надавати пiдтримку в iхнiх дiях.

Окрiм цього, сторони, якi беруть участь у конфлiктi, й комбатанти зобов'язанi утримуватися вiд нападу на цивiльне населення i цивiльнi об'iкти, а також вести своi воiннi операцii вiдповiдно до загальновизнаних правил та законiв гуманностi. Усi чотири Женевськi конвенцii i Додатковi Протоколи спрямованi на захист жертв вiйни. Але кожний з цих документiв маi своi повноваження i сфери застосування.

2 РЖсторiя розвитку системи цивiльного захисту в Украiнi

Уперше можливiсть дезорганiзацii тилу з'явилася в роки свiтовоi вiйни 19141918 рр., коли в ходi воiнних дiй знайшла застосування бойова авiацiя, здатна наносити удари по населених пунктах у тилу противника. Ця обставина викликала необхiднiсть органiзацii захисту великих мiст вiд ударiв з повiтря. Поряд з активними заходами протиповiтряноi оборони, здiйснюваноi вiйськами, до участi в заходах, покликаних забезпечити захист населення i промислових пiдприiмств вiд нападу з повiтря i швидку лiквiдацiю наслiдкiв авiацiйних нальотiв, почали залучати населення. Це привело до створення систем мiсцевоi протиповiтряноi оборони, що спираiться на мирне населення мiст.

Мiсцева протиповiтряна оборона (МППО) в
1918-1932 рр.

Вместе с этим смотрят:

Безопасность Республики Беларусь в военной сфере

Боевая служба временного розыскного поста

Вклад М.В. Фрунзе в развитие советской военной стратегии, оперативного искусства и тактики

Военно-транспортный самолёт Ил-76

Военнослужащий тАФ специалист, в совершенстве владеющий оружием и военной техникой