Особливостi кооперативного використання мови персонажами казки Л. Керролла "Alice in Wonderland"

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

Житомирський державний унiверситет РЖвана Франка

Навчально-науковий iнститут iноземноi фiлологii

кафедра мiжкультурноi комунiкацii

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня "магiстр"

на тему:

ОСОБЛИВОСТРЖ КООПЕРАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ МОВИ ПЕРСОНАЖАМИ КАЗКИ Л. КЕРРОЛЛА

"ALICE IN WONDERLAND"

Виконавець:

студентка VI курсу, 62 групи

спецiальностi

6.010100 Педагогiка i

методика середньоi освiти.

Мова i лiтература: (англiйська)

денна форма навчання

Тарасюк Олена Анатолiiвна

Науковий керiвник: кандидат фiлологiчних наук,

доцент кафедри мiжкультурноi комунiкацii

Рудик РЖрина Миколаiвна

Житомир 2010

Змiст

Вступ

Роздiл РЖ. Порушення принципiв мовного спiвробiтництва

1.1 Теорiя iмплiкатур П.Г. Грайса. Основнi максими розмови

1.2 Порушення постулатiв П.Г. Грайса

Висновки до роздiлу РЖ

Роздiл РЖРЖ. Категорiя комiчного та стилiстичнi засоби його реалiзацii

2.1 Визначення комiчного

2.2 Алогiзм як стилiстичний прийом

2.3 Нонсенс

2.4 Гра слiв. Каламбур

2.5 РЖронiя

2.6 Допомiжнi засоби утворення комiчного ефекту

Висновки до роздiлу РЖРЖ

Роздiл РЖРЖРЖ. Порушення принципiв кооперацii на матерiалi казки Л. Керролла "Alice in Wonderland"

3.1 Утворення алогiзмiв внаслiдок порушення принципiв кооперацii

3.2 Cтворення ситуацiй нонсенсу внаслiдок порушення принципiв кооперацii

3.3 Гра слiв та каламбур як результат порушення принципiв кооперацii

3.4 Утворення iронii

Висновки до роздiлу РЖРЖРЖ

Загальнi висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Успiшнiсть мовноi взаiмодii залежить вiд правильно пiдiбраноi комунiкацiйноi стратегii. Для лiнгвiстичноi прагматики вивчення умов спiввiдношення свiту речей зi свiтом слiв маi велике значення, адже кожен мовець зацiкавлений в максимально точному словесному описi свiту речей i правильному розкриттi сенсу слiв спiвбесiдника. Для гармонiзацii процесу спiлкування важливо, щоб спiврозмовники чiтко усвiдомлювали, якою маi бути спiльно прийнята мета обмiну думками. Комунiкативна поведiнка обох сторiн в процесi мовленнiвого акту базуiться на певних критерiях та принципах, а саме - на критерiях iстинностi й щиростi, та на принципах кооперацii П.Г. Грайса. Постулати П.Г. Грайса регулюють порядок спiльного оперування iнформацiiю.

Особливiстю казки Л. Керролла "Alice in Wonderland" i надзвичайно велика художня цiннiсть даного твору, яка проявляiться в багатствi стилiстичних засобiв та прийомiв i неоднозначно сприймаiться читачами через глибинну структуру самого тексту. Вивчення процесiв порушення усталених принципiв мовного спiвробiтництва на матерiалi окремо взятого художнього твору та специфiчних стилiстичних засобiв, якi сприяють створенню комiчного ефекту, сприяi оптимiзацii способiв взаiморозумiння та вiдпрацюваннi адекватноi стратегii сприйняття тексту.

Одним iз основних напрямкiв представленого дослiдження i комплексний аналiз художнього тексту, який включаi в себе як причини порушення тiii чи iншоi конверсацiйноi максими в кожному окремому випадку, так i механiзм утворення комiчного ефекту за допомогою авторських стилiстичних прийомiв.

Незважаючи на велику кiлькiсть робiт, присвячених дослiдженню цiii казки зокрема, й iнтересу до вивчення постулатiв П.Г. Грайса, практично вiдсутнi дослiдження, присвяченi порушенню принципiв мовного спiвробiтництва на iлюстративному матерiалi казки "Alice in Wonderland". Цей твiр, безсумнiвно, представляi значний iнтерес з точки зору прагматики взагалi й теорii iмплiкатур зокрема, оскiльки усi нестандартнi дiалоги i ситуацii в текстi мiстять власну приховану мотивацiю, i щоб оцiнити гумор книжки, слiд вдатися до суто лiнгвiстичного аналiзу жартiв та ситуацiй комунiкацii. В данiй роботi ми аналiзуiмо випадки порушення максим кооперацii персонажами твору.

Про порушення принципiв мовного спiвробiтництва йде багато дискусiй, результати яких фiксуються в численних статтях та наукових роботах. В нашому дослiдженнi ми посилаiмося на роботи як зарубiжних, так i вiтчизняних вчених: С. Левiнсона, П.Г. Грайса, В.Я. Проппа, Дж. Колонезе, К.В. Воронiноi, РЖ.А. Котюровоi та iн.

Предметом дослiдження i текст казки Л. Кeрролла "Alice in Wonderland".

ОбтАЩiктом магiстерського дослiдження i способи реалiзацii порушення принципiв мовного спiвробiтництва.

Гiпотеза: стилiстичнi прийоми i результатом послiдовного порушення постулатiв мовного спiвробiтництва П.Г. Грайса.

Мета дослiдження полягаi у виявленнi характерних закономiрностей реалiзацii порушень постулатiв мовного спiвробiтництва та видiленнi низки стилiстичних прийомiв, якi i результатом цього порушення i спричиняють певний естетичний ефект (комiчний); проведеннi комплексного лiнгвостилiстичного аналiзу обраних комунiкативних ситуацiй.

Обрану мету реалiзують наступнi завдання дослiдження:

1. Вивчити порушення конверсацiйних максим П.Г. Грайса i розкрити механiзм цих порушень.

2. Виявити закономiрностi мiж порушенням постулатiв успiшноi комунiкацii i появою стилiстичних засобiв.

3. Дослiдити зв'язок мiж порушенням максим П.Г. Грайса i утворенням комiчного ефекту.

Актуальнiсть даноi роботи обумовлена використанням для аналiзу принципiв мовного спiвробiтництва теорii iмплiкатур П.Г. Грайса.

Наукова новизна полягаi в застосуваннi теорii iмплiкатур П.Г. Грайса до стилiстичного аналiзу художнього твору.

Теоретичне значення роботи полягаi у розробцi процедури лiнгвостилiстичного аналiзу на основi порушень принципiв мовного спiвробiтництва.

Практичне значення роботи полягаi в можливостi використання результатiв матерiалу дослiдження в курсах, повтАЩязаних з вивченням лiнгвостилiстики та пiд час написання курсових i дипломних робiт.

Матерiалом дослiдження i казка Л. Керролла "Alice in Wonderland".

Методи дослiдження обумовленi рiзноманiттям проблем, якi пiдлягали аналiзу, i включають в себе гiпотетико-дедуктивний метод, описово-логiчний та лiтературознавчий компоненти аналiзу.

Структура та обсяг магiстерськоi роботи. Робота складаiться iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури. В першому роздiлi розглядаються теоретичнi основи порушення принципiв мовного спiвробiтництва, детально розглядаються сутнiсть та принципи недотримання кожного з чотирьох постулатiв успiшноi комунiкацii. Другий роздiл присвячено низцi стилiстичних прийомiв, якi використовуються автором для досягнення комiчного ефекту. В третьому роздiлi дослiджуються та аналiзуються стилiстичнi засоби, якi i результатом порушення максим на матерiалi казки "Alice in Wonderland".

Для апробацii роботи було подано тези пiд назвою "Порушення принципiв мовного спiвробiтництва" для участi у Мiжнароднiй студентськiй конференцii та пiдготовлено доповiдь на цю ж тему для участi у науковiй конференцii на базi ННРЖ iноземноi фiлологii.

Роздiл РЖ. Порушення принципiв мовного спiвробiтництва
1.1 Теорiя iмплiкатур П.Г. Грайса. Основнi максими розмови

За С. Левiнсоном, теорiя iмплiкатур вивчаiться зовсiм не довго, порiвняно з iншими темами в лiнгвiстицi. Ключовi iдеi теорii були озвученi Полом Гербертом Грайсом на лекцiях у Гарвардi в 1967 i досi опублiкованi лише частково (Грайс, 1975, 1978) [43, p.100]. Вченим було висунуто вiдносно короткi тези, в яких мiстилися лише натяки на те, яким чином маi просуватися майбутня робота у даному напрямку.

Перед розглядом власне теорii iмплiкатур слiд вiдмiтити, що з iменем цього вченого повтАЩязана ще одна теорiя, а саме теорiя смислу (theory of meaning) [41, p.41-58]. Мiж двома теорiями iснуi важливий звтАЩязок. Якщо теорiя смислу Грайса побудована як теорiя комунiкацii, то вона маi важливi наслiдки, в тому сенсi що пояснюi, як протiкаi комунiкацiя за вiдсутностi будь-яких загальноприйнятих засобiв для вираження повiдомлення. Очевидно, сприйнявши чиiсь мовлення, ми в змозi розрiзнити певний пiдтекст; але не всi цi умовиводи будуть комунiкативними за Грайсом, оскiльки вони не завжди вкладаються у висловлення для того, щоб iх розпiзнали. Той тип особливих умовиводiв, який називаiться iмплiкатурою, завждистворюiться саме з цiiю метою - щоб його розпiзнали: а теорiя iмплiкатур розкриваi спрощену схему того, як такi умовиводи можуть передаватися.

Наступна теорiя Грайса, в якiй детальнiше розглядаiться поняття iмплiкатур, - це перш за все теорiя про те, як люди використовують мову. Грайс стверджуi, що iснуi низка намiрiв, якi керують перебiгом розмови. Вони випливають з основних рацiональних суджень i формулюються у виглядi принципiв для ефективнiшого i ефектнiшого використання мови для пiдтримки спiвробiтництва. За С. Левiнсоном, Грайс видiлив чотири основнi конверсацiйнi максими розмови [43, p.101], або загальнi принципи, якi забезпечують ефективнiсть мовного спiвробiтництва i в сукупностi виражають загальний принцип кооперацii.

Цi принципи наведено нижче:

Принцип спiвробiтництва:

В· зроби необхiдний внесок на вiдповiднiй стадii розмови, вiдповiдно до цiлi i напряму розмови.

Максима якостi:

В· намагайся, щоб твiй внесок був правдивим, а саме:

- не кажи те, що вважаiш за неправду;

- не кажи те, на що не маiш адекватних доказiв.

Максима кiлькостi:

- зроби свiй внесок до розмови настiльки iнформативним, настiльки це потрiбно;

- не перевантажуй своi мовлення зайвою iнформацiiю.

Максима релевантностi:

В· внесок повинен бути доречним

Максима способу:

В· ясно висловлюй своi думки, а саме:

- уникай неточностi;

- уникай двозначностi;

- висловлюйся стисло;

- висловлюйся послiдовно [43, p.101-102].

Коротко кажучи, цi максими окреслюють ряд правил, яких повинен дотримуватися мовець пiд час спiлкування, щоб спiлкуватися максимально ефективно й рацiонально.

З iншого боку, такий погляд на проблему вiдразу викликаi заперечення: описувана ситуацiя комунiкацii нагадуi скорiше рай фiлософа, адже мало хто дiйсно спiлкуiться таким чином. Точка зору Грайса дещо вiдмiнна. Люди не схильнi досконало слiдувати цим принципам, навiть навпаки. Наприклад:

A: WhereтАЩBill?

B: ThereтАЩayellowVWoutsideSueтАЩhouse [43, p.102].

Тут висловлювання B, якщо сприйняти його буквально, не вiдповiдаi на питання А, i таким чином порушуi принаймнi максими кiлькостi i релевантностi. Можна припустити, що реплiка В i не кооперативною реплiкою, а спробою змiни теми. Спробуiмо все-таки iнтерпретувати реплiку В як кооперативну на глибшому рiвнi. Отже, знаючи, що взаiмодiя вiдбулася, спитаiмо себе, яким же чином може бути повтАЩязана мiж собою присутнiсть у дворi фольксвагена i мiсцезнаходження Бiла, що далi наштовхуi нас на думку про те, що якщо Бiлл маi жовту VW, то вiн може знаходитися у будинку СтАЩю.

У таких випадках висновок випливаi з припущення про те, що мало мiсце мовленнiве спiвробiтництво. Таке явище Грайс i охрестив iмплiкатурою, або конверсацiйною iмплiкатурою [41]. Точка зору вченого полягаi в тому, що ми завжди твердо дотримуiмося цих максим на глибинному рiвнi i, наскiльки це взагалi можливо, люди iнтерпретуватимуть сказане вiдповiдно до цих максим.

Що i джерелом цих максим? Чи i вони загальноприйнятими правилами, якi ми засвоюiмо, як засвоюiмо правила поведiнки за столом? Цi максими описують рацiональнi засоби кооперативного обмiну думками. В такому разi, очiкуваними i й деякi аспекти нелiнгвiстичноi поведiнки. Максими виводяться iз загальних положень рацiональностi, якi можна застосувати для всiх типiв кооперативноi взаiмодii, i, якщо це дiйсно так, то вони повиннi використовуватися унiверсально, по крайнiй мiрi, якщо iншi культурно-специфiчнi обмеження мовноi взаiмодii це дозволяють [43, p.103].

1.2 Порушення постулатiв П.Г. Грайса

РЖнтерес до вивчення максим спричинений тим, що вони породжують умовиводи, яких немаi в семантичному значеннi вимовленого. Такi умовиводи i конверсацiйними iмплiкатурами i проявляються двома способами, залежно вiд вiдношення мовця до максими. Якщо мовець чiтко слiдуi максимам, то тим самим очiкуi вiд адресата, що той також дотримуiться максим. Розглянемо такий приклад:

A (to passer by): IтАЩve just run out of petrol.

B: Oh; thereтАЩs a garage just around the corner [43, p.104].

У цьому випадку реплiка В натякаi на те, що А може отримати там бензин, але ця реплiка не була б повнiстю кооперативною, якби вiн знав, що гараж зачинено, чи бензин розпродано. С. Левiнсон пропонуi iменувати цi "очiкуванi" умовиводи стандартними iмплiкатурами (Грайс пропонуi термiн загальнi iмплiкатури) [41]. РЖнша ситуацiя виникаi, коли мовець порушуi або не слiдуi максимам. Тут В порушуi максиму способу вимовою слова ice-creams:

A: LetтАЩs get the kids something.

B: Okay, but I veto I-C-E C-R-E-A-M-S [43, p.104].

Обидва види iмплiкатур представляють значний iнтерес. Подальшi приклади допоможуть зрозумiти вiдмiнностi мiж ними яснiше. Почнемо з прикладiв, якi випливають з гiпотези, що мовець дотримуiться максим. Максима якостi:

John has two PhDs

(I believe he has, and have adequate evidence that he has.)

Does your farm contain 400 acres?

(I donтАЩt know that it does, and I want to know if it does) [43, p.105].

Перший приклад являi собою пояснення "парадоксу Мура", тобто неприйнятнiсть наступних висловлювань:

JohnhastwoPhDsbutIdonтАЩtbelievehehas [43, p.105].

Дане речення неправильне, тому що суперечить стандарту iмплiкатури якостi - мовець вiрить у те, що вiн стверджуi. Наступний приклад розширюi розумiння максими якостi, адже коли хтось ставить запитання, природно вважати, що вiн запитуi щиро, й що в нього немаi вiдповiдноi iнформацii. В ситуацiях кооперацii, якщо мовець щось стверджуi, то вiн даi зрозумiти, що вiрить у це. В iншому разi будь-яке використання таких висловлювань буде фiктивним i призведе до порушення максими якостi.

Максима кiлькостi:

Ця максима одна з найцiкавiших стандартних iмплiкатур. Припустимо що:

Nigel has fourteen children [43, p.106].

Пiд цим висловлюванням ми розумiiмо, що Найджел маi лише чотирнадцять дiтей, хоче це може виявитися несумiсним з тим фактом, що Найджел насправдi маi двадцятеро дiтей. Можна припустити, що вiн маi лише чотирнадцять i не бiльше, тому що якби вiн мав двадцять, то вiдповiдно до максими кiлькостi ("скажи скiльки, стiльки вiд тебе вимагаiться"), так i було б сказано. Тому, необхiдно визнати, що Найджел маi лише чотирнадцять дiтей.

Подiбним чином розглянемо наступний приклад:

Theflagiswhite[43, p.106].

Оскiльки речення не мiстить iнформацii про iншi кольори, логiчно припустити, що мовець маi на увазi, що прапор не маi iнших кольорiв, а i чисто бiлим.

Або припустимо, що ми випадково пiдслухали такий обмiн реплiками:

A: How did Harry fare in court the other day?

B: Oh he got a fine [43, p.106].

Якщо пiзнiше стане вiдомим, що Гаррi отримав ще й довiчне увтАЩязнення, то В (якщо вiн знав про це наперед) буде винний у тому, що ввiв А в оману, так як не надав йому всю iнформацiю, необхiдну в данiй ситуацii. Цi приклади iлюструють перший пiдвид максими кiлькостi, яким передбачаiться надання всiii необхiдноi iнформацii.

Максима релевантностi:

На цiй максимi також лежить вiдповiдальнiсть за утворення цiлоi низки стандартних iмплiкатур. Наприклад, можливi iмперативи будуть iнтерпретованi як заклик до негайноi реалiзацii дii:

Pass the salt.

(Pass the salt now) [43, p.107].

Або розглянемо наступний зразок:

A: Can you tell me the time?

B: Well, the milkman has come [43, p.107].

Лише виходячи з доречностi реплiки В, ми можемо зрозумiти ii як часткову вiдповiдь на запитання А. Умовивiд отримуiмо таким чином: припускаiмо, що реплiка В доречна; тодi на задане А питання, В повинен дати вiдповiдь; тодi iдиний спосiб узгодити цi два умовиводи - це припустити, що спiврозмовник В не може забезпечити А повною iнформацiiю, але вважаi, що iнформацiя про вiзит молочника достатня для того, щоб А мiг зробити з неi правильнi висновки. Звiдси випливаi, що В намагаiться пояснити, що годинник показуi той час, який збiгаiться з приходом молочника. Отже, якби iмплiкатури не були побудованi на основi припущення про релевантнiсть, то багато сумiжних висловлювань просто не мали б сенсу.

Максима способу:

Нарештi, рiзноманiтнi типи умовиводiв зтАЩявляються з припущення про те, що було дотримано максиму способу. Наприклад, пiд третiм пiдтипом максими способу ("висловлюйся стисло"), навiть у тому разi, коли мовець надаi перевагу складнiй конструкцii над простою, можна припустити, що це робиться не просто так, а тому, що цi деталi так чи iнакше вiдносяться до його намiру.

Open the door.

Walk up to the door, turn the door handle clockwise as far as it will go, and then pull gently towards you [43, p.108].

Якщо замiсть першоi фрази використаiмо другу, то тим самим ми наказуiмо спiврозмовнику придiлити увагу кожнiй деталi - це i i iмплiкативна форма використання довгих фраз. Можливо, найважливiший пiдтип максими способу саме четвертий - "висловлюйся послiдовно".

Thelonerangerrodeintothesunsetandjumpedonhishorse[43, p.108].

У реченнi руйнуються нашi очiкування, що подii перелiчуватимуться в тому порядку, в якому вони вiдбувалися. Нижче читаiмо приклад, у якому послiдовно перелiченi всi подii:

Alfredwenttothestoreandboughtsomewhisky[43, p.108].

Наступний тип iмплiкатур, видiлений Полом Грайсом утворюiться внаслiдок очевидного i вiдкритого iгнорування максим. Грайс називаi таке використанння iмплiкатур експлуатацiiю максим, i саме вони породили багато традицiйних образних висловiв. Розлянемо поданi нижче приклади:

Максима якостi:

Спостерiгаiмо порушення цiii максими в наступному прикладi:

A: What if the USSR blockades the Gulf and all the oil?

B: Oh come now, Britain rules the seas [43, p.109].

Кожен компетентний учасник розмови знаi, що реплiка В невiрна, однак В не намагаiться обманути А. Припустимо, що В маi на увазi щось зовсiм протилежне вiд щойно сказаного, а саме - не те, що Британii пiдвладнi всi моря, а дещо абсолютно протилежне - Британiя в цiй ситуацii безсила. В цьому випадку Грайс говорить про використання iронii. Схожi зауваження стосуються i метафори:

Queen Victoria was made of iron [43, p.109].

Буквальна iнтерпретацiя така: оскiльки королева Вiкторiя нiяк не могла володiти фiзичними характеристиками залiза, то, мабуть, вона лише була надiлена його супутнiми рисами, такими як жорсткiсть, стiйкiсть, непоступливiсть. Причому у вустах шанувальника це буде звучати як комплiмент, а сказане наклепником перетворюiться у приниження, основане на ii агресивностi та войовничостi. Такi ж принципи стосуються i риторичних запитань.

Максима кiлькостi:

Простi та очевиднi тавтологii не повиннi мати жодного комунiкативного ефекту. Однак наступнi речення можуть виражати значне смислове навантаження:

War is war.

Either John will come or he wonтАЩt.

If he does it, he does it [43, p.111].

Порушення максими кiлькостi пояснюi, яким чином цi фрази набувають комунiкативного значення. Якщо припустити, що принцип кооперацii збережено, то можна видiлити певний пiдтекст. В першому випадку це може бути - "на вiйнi трапляються жахливi речi, така ii природа, i немаi сенсу жалiтися через якесь окреме нещастя". Ясно, що данi реплiки являються по сутi заключними сентенцiями, але пiдтекст буде iншим у кожному окремому випадку.

Максима релевантностi:

Порушення цiii максими, як зазначаi Грайс, важко вiдслiдкувати, тому що важко побудувати вiдповiдi, якi можуть бути iнтерпретованi як невiдповiднi.

Але Грайс наводить приклад:

A: I do think Mrs Jenkins is an old windbag, donтАЩt you?

B: Huh, lovely weather for March isnтАЩt it [43, p.111]?

Пiд реплiкою В можемо розумiти наступне "стережись, ii племiнник стоiть у тебе за спиною". Природнiшим виглядаi такий обмiн реплiками:

Johnny: HeySally, letтАЩplaymarbles.

Mother: How is your homework getting along,Jonny [43, p.111]?

Цим матiр Джоннi нагадуi, що в нього немаi вiльного часу для iгор.

Максима способу:

Приклад недотримання цiii максими наводиться нижче:

Miss Singer produced a series of sounds corresponding closely to the score of an aria from Rigoletto.

Miss Singer sang an aria from Rigoletto [43, p.112].

Внаслiдок ухилення вiд простоти на користь багатослiвтАЩя (порушення пiдтипу максими "висловлюйся стисло") мовець маi на увазi, що мiж спiвом мiс Сiнгер i власне спiвом i вiдчутна рiзниця.

Пол Грайс стверджуi, що основнi властивостi iмплiкатур можна передбачити. На основi цього припущення ним видiлено птАЩять характерних особливостей iмплiкатурних форм [43, p.116-117]. З них перша, i найбiльш важлива, - скорочуванiсть, або точнiше - можливiсть анулювання. Скорочуванiсть маi ключове значення в прагматицi, оскiльки бiльшiсть рiзноманiтних прагматичних пiдтекстiв демонструi цю властивiсть. Умовивiд i скорочуваним, якщо можна анулювати його, додаючи новi припущення до вже iснуючих. Дедуктивнi або логiчнi умовиводи не скорочуються. РЖндуктивнi умовиводи, навпаки, можуть скорочуватися. Така властивiсть iмплiкатур зводить нанiвець традицiйнi норми в деяких лiнгвiстичних i нелiнгвiстичних контекстах. В такому разi вони стають абсолютно несхожими на логiчнi умовиводи i не можуть бути правильно змодельованими в рамках певних семантичних вiдносин (наприклад, iмплiкацiя слiдування).

Другою важливою рисою iмплiкатур i iх неподiльнiсть. Пiд цим Грайс розумii те, що iмплiкатура приiднана до семантичного змiсту сказаного, а не до лiнгвiстичноi форми, тому iмплiкатури не можна вiддiлити вiд висловлювання просто завдяки замiнi слiв у висловлюваннi на вiдповiднi синонiми. Тут зтАЩявляiться iнший тип прагматичноi iмплiкатури, яка приiднуiться скорiше до форми, нiж до значення сказаного.

Третьою характерною рисою iмплiкатур i iх злiчуванiсть. Наявнiсть кожноi окремоi iмплiкатури можна довести виходячи з факту, що адресат, у будь-якому випадку зробить для себе припущення про мовну взаiмодiю. Так, для гiпотетичноi iмплiкатури конструювання аргументу для висловлювань типу "ShassaidthatтАж" залежатиме, з однiii сторони, вiд точного значення або сенсу висловлювання, а з iншоi - вiд максим i принципу спiвробiтництва.

По-четверте, iмплiкатури - неунормованi, тобто не i частиною установлених значень мовних виразiв. Як доказ приводиться скорочуванiсть i неподiльнiсть iмплiкатур.

Наостанок, вираз, маючи iдине значення, може спричинити появу рiзних iмплiкатур у рiзних ситуацiях, i, насправдi, у будь-якому разi ряд взаiмопоiднаних iмплiкатур може при цьому не бути чiтко визначеним. (Вiлсон i Спенсер 1981).

З часiв Арiстотеля про мовнi засоби було написано безлiч статей з риторичноi, фiлософськоi та лiтературноi точок зору, але до Грайса було зроблено зовсiм небагато спроб видiлити механiзми iнтерпретацii риторичних фiгур. Використання максим не дозволить мовi iз засобу комунiкацii перетворитися на ряд узгоджених i передбачуваних прийомiв спiлкування. Дослiдження П.Г. Грайса окреслюють спосiб, у який цi важливi механiзми спiлкування можуть бути застосованi в областi прагматики, хоча багато деталей залишаються незтАЩясованими.

Висновки до роздiлу РЖ

Лiнгвiсти завжди цiкавилися питанням: якi основнi принципи гарантують правильне розумiння мовленнiвого повiдомлення. Умови успiшноi комунiкацii будуються на принципi кооперацii. Теорiя iмплiкатур П.Г. Грайса розкриваi спрощену схему передачi й декодування особливих умовиводiв (iмплiкатур). Згiдно цiii теорii, для того, щоб вiдбувся успiшний та ефективний процес кооперацii, необхiдно дотримуватися чотирьох основних конверсацiйних максим:

1. максими якостi, згiдно якоi мовленнiвий внесок повинен бути правдивим;

2. максими кiлькостi, згiдно якоi комунiкативний внесок маi мiстити лише необхiдну кiлькiсть iнформацii;

3. максими якостi, згiдно якоi внесок до розмови маi бути доречним;

4. максими способу, згiдно якоi потрiбно ясно висловлювати своi думки.

Цi постулати вважають унiверсальними, так як вони виводяться iз загальних положень принципу успiшноi кооперацii, i iх можна застосовувати для всiх типiв мовноi взаiмодii. Конверсацiйнi iмплiкатури проявляються двома способами: першим - якщо мовець чiтко слiдуi максимам i цього ж очiкуi i вiд адресата, в другому випадку - мовець вiдкрито iгноруi максими.

Порушення максим породили багато образних висловiв. Так, порушення максими якостi, особливо коли обидва компетентнi учасники розмови усвiдомлюють це порушення, але обмiн думками так чи iнакше вiдбуваiться, призводить до появи iронii або метафори. Це ж стосуiться i риторичних питань. Навiть порушення максими кiлькостi, що очевидно призводить до появи тавтологii i виправданими, якщо принцип кооперацii збережено. Порушення максими релевантностi вiдслiдкувати складнiше, оскiльки важко тлумачити вiдповiдь на питання як невiдповiдну, хоча таке явище спостерiгаiться пiд час повноi i раптовоi змiни теми розмови, тощо. Максима способу порушуiться у випадку багатослiвтАЩя, тобто там, де можна було б вжити просту реплiку замiсть розгорнутоi.

Роздiл РЖРЖ. Категорiя комiчного та стилiстичнi засоби його реалiзацii
2.1 Визначення комiчного

Комiчне здатна переживати кожна людина. Вiдчуття комiзму передаiться через осягнення невiдповiдностi мiж неповноцiнним, недосконалим змiстом явища i його формою, яка претендуi на повноцiннiсть i значущiсть, прагнення видати себе не за те, чим вони i насправдi. В концентрованiй формi комiчне проявляiться в мистецтвi. Рiзнi гранi комiчного лежать в основi таких лiтературних жанрiв, як гумореска, сатира, епiграма, пародiя, памфлет, комедiя, буфонада, фарс, бурлеск тощо. Градацiя емоцiйного реагування на рiзнi прояви комiчного, його вiдношення до суспiльного iдеалу передаiться в поняттях усмiшка, жарт, iронiя, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, iнвектива. Цi поняття можуть лежати в основi вiдповiдних жанрових структур, стилiстичних фiгур чи тропiв, тобто засобiв художнього моделювання iншоi, естетичноi реальностi [5, c.298-353].

В данiй роботi будемо керуватися визначення комiчного, яке знаходимо в словнику лiтературознавчих термiнiв: "тАжкатегорiя естетики, що характеризуi той аспект естетичного освоiння свiту, який супроводжуiться смiхом без спiвчуття, страху i пригнiчення" [29]. Крiм того, цитуючи статтю, подану в "Фiлософському енциклопедичному словнику", знаходимо наступне твердження: "тАжЯвний комiзм протистоiть прихованому, що граi велику роль в утвореннi власне комiчноi ситуацii" [33]. На вище зазначеному прихованому комiзмi й базуiться комiчнiсть у казцi-феiрii Л. Керролла "Alice in Wonderland".

РЖснують рiзноманiтнi прийоми створення комiчного ефекту. В нашiй роботi пропонуiмо розглядати iх як наслiдок порушення конверсацiйних максим Грайса. Результати дослiдження свiдчать, що такi порушення призводять до появи наступних стилiстичних засобiв:

В· алогiзмiв;

В· нонсенсу;

В· гри слiв, яка часто спричиняi утворення каламбуру;

В· iронii;

В· розкладання (деформацii) фразеологiчних одиниць.

2.
2 Алогiзм як стилiстичний прийом

В лексичнiй i синтаксичнiй стилiстицi "алогiзм - це стилiстичний прийом, навмисне порушення логiчних звтАЩязкiв в лiтературному творi з метою пiдкреслити внутрiшнi протирiччя даного положення (драматичного або комiчного)" [31]. В нашiй роботi ми будемо притримуватися цього визначення алогiзму, оскiльки воно, як нам здаiться, повною мiрою виражаi суть поняття.

В лiтературних творах, так само як i в реальному життi, алогiзм маi двостороннiй характер: люди або стверджують щось несумiсне з вимогами логiки, або дiють неправильно [25, c. 20]. Нас цiкавить перший випадок, адже саме в ньому ми стикаiмося з нестандартним ходом думок, який проявляiться в словах персонажiв твору, i цi слова спричиняють утворення комiчного ефекту [27, c.75].

Поняття "алогiзму" походить вiд грецького "logísmós" - "розум" та додавання заперечного префiксу "а". Електронний словник логiки пропонуi наступне трактування: "тАжхiд думок, який порушуi будь-якi закони i правила логiки i тому завжди мiстить логiчну помилку" [30]. Крiм цього, слiд вiдзначити, що в фiлософii пiд алогiзмом розумiють не лише логiчну помилку, а й заперечення логiчного мислення i логiки як засобу досягнення iстини. Алогiзм тiсно пов'язаний з абсурдом i нонсенсом.

В книзi В.Я. Проппа "Проблеми комiзму i смiху" зазначаiться, що алогiзми бувають двох видiв: явнi та прихованi [27, c.75]. Це утруднюi видiлення алогiзму як стилiстичного прийому, оскiльки вiн може бути прихованим пiд формальною правильнiстю. В разi, якщо ми стикаiмося з явним алогiзмом, вiн комiчний сам по собi для тих, хто i свiдком його прояву. В другому випадку не обiйтися без викриття, i комiчний ефект наступаi лише в випадку переосмислення всiii ситуацii. Можна дати й iнше визначення алогiзму: комiчний алогiзм розумiiмо як механiзм думки, який переважаi над ii змiстом [27, c.77]. Хоча логiка вчить нас, що умовиводи, побудованi на аналогii, не мають пiзнавального значення, в життi такi умовиводи зустрiчаються особливо часто. Особливо це стосуiться комiчних ситуацiй, учасниками яких i дiти, адже мислення дiтей побудоване на аналогii.

Алогiзм часто застосовують з установкою на гротеск, iронiю, iррацiональне. Визначають наступнi механiзми утворення алогiзму:

В· невiдповiднiсть синтаксичноi i смисловоi структури мови;

В· порушення логiчного звтАЩязку (логiчний розрив) мiж мовними зворотами, фразами, реплiками, окремими частинами дiалогу;

В· протиставлення предметiв та властивостей, якi не мiстять у собi нiчого протилежного, або протиставлення предметiв i властивостей, якi позбавленi будь-якоi схожостi;

В· неправильний абсурдний умовивiд;

В· напрям розмови за випадковими асоцiацiями;

В· руйнування причинних звтАЩязкiв;

В· беззмiстовне чи несуттiве висловлювання [34, c.245-252].

Крiм того, результати дослiдження дають можливiсть виокремити кiлька пiдвидiв алогiзмiв. Перший - це алогiчнi вiдповiдi на питання, якi утворюються внаслiдок руйнування причинних звтАЩязкiв мiж окремими реплiками, тобто в результатi порушення постулату релевантностi. До другого пiдвиду вiдносимо алогiчнi пояснення, якi, як правило, супроводжуються утворенням абсурдного умовиводу i i наслiдком порушення всього спектру максим - вiд максими якостi до максими способу.

Отже, синтаксичнi чи смисловi порушення в структурi мови лiтературного твору, протирiччя предмета i подii з нашими звичними уявленнями, спiвставлення суперечливих понять та iншi порушення логiчного перебiгу подiй у художньому творi, iнiцiйованi задля створення певного стилiстичного та смислового ефекту, ми вiдносимо до алогiзмiв. В художньому творi алогiзм буде виступати в основному як результат порушення максими релевантностi, тому що наявнiсть цього стилiстичного прийому робить будь-який внесок до розмови невiдповiдним.

2.3 Нонсенс

Традицiйно нонсенсом вважаiться абсурдне, нелогiчне висловлювання, вираз, позбавлений змiсту. З латинськоi мови ("non" - нi, немаi, "sensus" - смисл) так дослiвно i перекладаiться як позбавлений смислу або змiсту [32]. Проте, на думку Дж. Колонезе, в лiтературному нонсенсi завжди i сенс, тiльки вiн прихований i завуальований [17]. Оскiльки логiчно беззмiстовнi висловлювання (протирiччя самому собi або iнша логiчна помилка) спричиняють певний естетичний ефект, нонсенс активно використовуiться в мистецтвi, однак особливий iнтерес для нашого дослiдження становить використання цього прийому в лiтературi.

У статтi К.В. Воронiноi "Нонсенс в аспектi адресатно-адресатноi взаiмодii" стверджуiться, що на сьогоднi актуальною i тенденцiя до розумiння нонсенсу як феномену, позбавленого якогось одного заданого сенсу, але здатного формувати сприятливi умови для продукування нових сенсiв шляхом порушення сталих уявлень реципiiнтiв та вiдмови вiд загально визначеного сприйняття свiту (Дж. Колоннезе, О.И. Лихачев, Н. Фиртич, M. Dolitsky, G. Leech, S. Stewart) [9, c.102-107]. Так, П.Г. Грайс зокрема вважаi, що унiкальнiсть нонсенсу проявляiться в аспектi адресат-адресатноi взаiмодii. Письменник, який вводить в дискурс елементи нонсенсу, вiд неконвенцiйних поiднань фонем чи морфем до зображення несумiсних з навколишньою дiйснiстю ситуацiй (impossiblehappenings) - тим самим порушуi правила та закони (постулати) побудування успiшноi комунiкацii [13, c.220-223].

До нонсенсних поiднань письменники удаються цiлеспрямовано заради створення комiчного ефекту. Дослiдник Дж. Колоннезе вважаi, що особливу увагу слiд звернути на використання нонсенсу як одного з засобiв утворення комiзму, який маi давнi лiтературнi традицii [17]. За М.М. Бахтiним, гумор нонсенсних творiв також базуiться на жартiвливому перекрученнi реальностi, на прагненнi вiдобразити життя як "свiт навиворiт" (topsy-turvyworld) [4]. Саме в творчостi Л. Керролла бачимо чисельнi приклади героiв, чия поведiнка виходить за межi визначеноi суспiльством [23, c.50-54].

Репрезентацiя нонсенсу в мовi вiдбуваiться за допомогою так званих мтАЩяких форм (mildforms) - стилiстичних прийомiв, в основi яких прихована лiнгвiстична двозначнiсть (linguisticambiguity): наприклад, каламбур, оксюморон чи зевгма, та "крайнiх" форм (абсурд), якi дуже важко спiвставити з навколишньою дiйснiстю [17].

Можна видiлити наступнi риси, характернi для нонсенсу в лiтературi:

1. нонсенс у бiльшостi випадкiв базуiться на ефектi невиправданого очiкування;

2. для нонсенсу i характерною структурнiсть [38, p.119];

3. за допомогою нонсенсу письменник намагаiться вийти за межi повсякденноi реальностi через змалювання ситуацiй, в яких порушенi конвенцiйнi правила сприйняття дiйсностi [12, c.85-92];

4. нонсенсу притаманне "креативне використання мовних ресурсiв" [11, c.5-22];

5. нонсенс утворюiться в рiзноманiтних формах, що обумовлено широким спектром авторських iнтенцiй, не без урахування iнтересiв реципiiнтiв [34, c.245-252].

Таким чином, нонсенс - це мовний феномен, що порушуi сталi уявлення про закономiрностi функцiонування мови та використовуiться в художнiй лiтературi з метою посилити естетичний вплив на читача. Варто мати на увазi, що далеко не все, що являiться абсурдом, викликаi смiх. В деяких проявах нонсенсу ми смiiмося, тому що помiчаiмо, що мова вiдображаi "недосконалiсть думки" мовця [27, c. 201]. В цьому випадку комiзм i комiчним, коли не ставиться попереднi завдання насмiшити. Нонсенс в творах Л. Керролла - це гра заради гри, основне завдання якоi - повеселити дiтей за допомогою смiшних образiв свiту, в якому все вiдбуваiться як завгодно, але не так, як заведено [23]. Отже, нонсенс в рiзних художнiх творах збагачуi лiтературу i даi можливiсть створити багато фантастичних образiв, якi розширюють свiдомiсть i нехтують реальнiстю, при цьому дозволяючи читачевi краще зрозумiти деякi речi. Подiбно до алогiзму, створення нонсенсу теж спричинено порушенням постулату релевантностi П.Г. Грайса.

2.4 Гра слiв. Каламбур

Особливу глибину i емоцiйнiсть комiчного ефекту спостерiгаiмо саме

в результатi застосування письменником ефекту гри слiв. Розглянемо походження даного поняття.

Мова - найважливiший iнструмент культури, який, як i всi найпершi види дiяльностi людського суспiльства, переплiтаiться з грою. Вперше термiн мовна гра вжив австрiйський фiлософ Л. Вiтгенштейн. Пiд мовною грою вiн розумiв "тАжiдине цiле: мова та дii, з якими вона переплiтаiться" [8]. Згiдно з цiiю теорiiю, елементи мови мають смисл лише як частина певноi гри. Цей змiст актуалiзуiться в конкретних ситуацiях вживання мови [10, c.34]. Автор В.З. Саннiков в своiму дослiдженнi, присвяченому даному питанню, називаi мовною грою "тАжкожне навмисно незвичне використання мови (наприклад, для створення художнього ефекту)" [28, c.45]. Вiн також визначаi, що "мовна гра, як комiчне в цiлому, - це вiдступ вiд норми, щось незвичайне". Лiнгвiст Т.О. Гридiна пропонуi асоцiативну концепцiю мовноi гри: ефект мовноi гри зумовлений включенням знака до н

Вместе с этим смотрят:

A history of the english language

Affixation in modern english

AIDS

Airplanes and security

American Riddles