Вигуки сучасноi англiйськоi мови

1. Вигуки в граматичнiй системi сучасноi англiйськоi мови

Будь-яка мова в процесi свого розвитку набуваi своiх структурно-граматичних, комунiкативних, функцiональних особливостей, якi певною мiрою повтАЩязанi з соцiальним, iнтелектуальним, емоцiйним та iншими аспектами життя людини, що знаходить своi вiдображення в одиницях та категорiях мови. Як основний засiб спiлкування мова i засобом передачi iнформацii вiд мовця до слухача. Тому всi одиницi й категорii мови вiдповiдають потребам i умовам здiйснення комунiкативноi дiяльностi людини, що становить важливий аспект ii соцiальноi поведiнки.

У процесi комунiкацii людина не лише передаi iнформацiю, а й по-рiзному реагуi на оточуючу дiйснiсть. Не останню роль у цьому вiдiграють тi одиницi мови, якi обслуговують вираження емоцiй, емоцiйних оцiнок, волевиявлення, етикету. Такими одиницями i вигуки, до складу яких входять незмiннi слова, що не мають спецiальних морфологiчних показникiв, крiм незмiнюваностi, а також словосполучення, рiзнi фразеологiзованi речення. Вигуки i характерною приналежнiстю емоцiйно-забарвленого мовлення, що й зумовлюi iхнi супроводження паралiнгвiстичними, невербальними засобами комунiкацii: iнтонацiiю, жестами, мiмiкою. На думку С. Карцевського, Влвигуки безпосередньо беруть початок, хоча й через рiзнi промiжнi явища, вiд первiсного синкретичного знаку, в якому зливалися разом голос, мiмiка й жестВ».

Дослiдження комунiкативно-прагматичних особливостей вигукiв сучасноi англiйськоi мови вимагаi попереднього розгляду цiлоi низки важливих питань, без якого аналiз зазначеного аспекту був би неповним, оскiльки бiльшiсть з цих питань залишаються в сучасному мовознавствi не розвтАЩязаними до кiнця i дискусiйними. До них належать, по-перше, питання про природу та статус вигукiв взагалi i англiйськоi мови зокрема, про iхнi структурно-граматичнi особливостi та взаiмодiю з iншими частинами мови, що маi велике значення для питання про поповнення цього граматичного класу слiв i належнiсть тiii чи iншоi граматичноi одиницi до вигукiв. По-друге, оскiльки метою нашого дослiдження i розгляд комунiкативно-прагматичних особливостей вигукiв та iхнього мiсця в дискурсi, то слiд, на наш погляд, коротко розглянути окремi питання теорii мовленнiвих актiв, теорii дискурсу i вигукiв як складовоi частини мовленнiвих актiв, елементiв дискурсу.

1.1 Природа й статус вигукiв: дискусiйнi питання

Теорiя частин мови, принципи iх видiлення, основи класифiкацii залишаються спiрними питаннями в сучаснiй лiнгвiстицi. На пiдтвердження цього наведемо думку О.С. Кубряковоi: ВлтАжпитання про частини мови як особливi категорii чи класи слiв, про межi цих класiв i самi принципи iх видiлення хоча й належать до тих питань, що мають давню традицiю iх вивчення, все ж не належать до тих, що вирiшенiВ». Слiд вiдзначити, що сучаснi погляди на класифiкацiю частин мови, за О.С. Кубряковою, враховують: наявнiсть серед них вiдкритих та закритих класiв; еволюцiю частин мови, що зумовлюi наявнiсть прототипових представникiв певного класу, розвиток одиниць в рiзних напрямах, з рiзними фокусами, внаслiдок чого статус слiв у межах ЧМ не i однаковим. Подiл слiв на граматичнi класи привертав увагу вчених ще з античних часiв, i досi питання про кiлькiсть частин мови i дискусiйним i остаточно не вирiшеним. З цiii точки зору становить iнтерес вигук як частина мови, природа та статус якого як у вiтчизняному, так i в зарубiжному мовознавствi до кiнця не дослiдженi. Про це свiдчить дискусiя на сторiнках журналу ВлJournal of PragmaticsВ» у 1992 роцi, яка була присвячена статусовi вигукiв у системi частин мови. Вже сама постановка питання тАУ вигуки i частиною мови чи нi тАУ свiдчить про те, що iнтерес до цих одиниць мови не зменшуiться. Слiд назвати ще працi А. Вежбицькоi, РЖ. Шаронова, С. Мамушкiноi, якi присвяченi дослiдженню вигукiв. Спiрним i питання про належнiсть вигукiв взагалi до слiв i до частин мови зокрема, про iхнi мiсце серед iнших частин мови, про iхню здатнiсть номiнувати, про продуктивнiсть цiii частини мови, про iхнi синтаксичнi функцii. Цi питання так чи iнакше розглядало чимало росiйських та украiнських лiнгвiстiв, починаючи з М.В. Ломоносова. У захiдноiвропейському мовознавствi цим питанням присвяченi працi Ш. Баллi, Ж. Вандрiiса, Г. Суiта, Г. Пауля, Л. Теньiра, С. Карцевського, В.Цiммера, О. РДсперсена, Р. Квiрка, С. Грiнбаума, Дж. Лiча, Й. Свартвiка, Ф. Амеки, А. Вежбицькоi, Е. Гоффмана, Д. Уiлкiнса, К. Елiха, Т. Уортона та iнших.

Питанню мiсця вигукiв у системi англiйських частин мови та iхньоi взаiмодii з iншими граматичними класами слiв присвячена дисертацiйна робота А.А. Григоряна. Цiii ж проблеми певною мiрою торкалися й iншi дослiдники [59].

Слiд зауважити, що розгляд цих питань в межах дисертацii необхiдний лише для того, щоб показати самостiйнiсть вигукiв як частини мови, виявити мiсце вигукiв у системi частин мови й обТСрунтувати доцiльнiсть iх аналiзу в системному та дискурсивному аспектах. Саме на це робить наголос О.С. Кубрякова, зауважуючи, що Влрозбиття слiв за класами повинно вiдбити особливостi iх використання i нетотожнiсть iх функцiй у дискурсi i текстiВ». РЖ далi вона зазначаi, що Влв даний перiод розвитку лiнгвiстики можна твердити, що подiл слiв на ЧР зумовлений iхнiм вiдношенням до лексики, граматики i, головне, iхнiм вiдношенням до мовленнiвоi дiяльностi, дискурсу та комунiкативних цiлейВ». Пiд час розгляду зазначених питань ми застосовуiмо описовий метод дослiдження, оскiльки робимо аналiтичний огляд iснуючих точок зору на вигуки, який певною мiрою вже представлений в науковiй лiтературi, крiм, звичайно, останнiх праць вчених, зокрема, англiйських, американських, росiйських i украiнських.

Дослiдження вигукiв своiми коренями сягаi глибокоi давнини. Вперше вони були видiленi в самостiйну частину мови в латинськiй граматицi Варрона в I ст. до н.е., i цим було покладено початок суперечок щодо цiii частини мови в лiнгвiстицi. Не наводячи всiх точок зору на вигуки тАУ це буде зроблено нижче тАУ лише зазначимо, що Л.В. Щерба називав iх Влдуже неясною i туманною категорiiюВ», а О.М. Пешковський Влкулею, що потрапила в органiзмВ» мови.

К. Елiх, здiйснюючи огляд основних поглядiв на вигуки, показуi, чому вигуки посiдають периферiйну позицiю в мовознавствi: 1) це сфера, складна для аналiзу, 2) теоретичнi пiдстави видiлення цього класу слiв не дозволяють охопити всi його специфiчнi властивостi тАУ як повтАЩязанi з обстановкою спiлкування, так i з акустичними характеристиками.

Незважаючи на зазначене вище, вигуки як частина мови включаються майже в усi традицiйнi граматики. Проте граматична природа вигукiв досi визначаiться неоднозначно. Видiляiться кiлька точок зору на вигуки як частину мови.

Багато вiдомих вчених вважають, що вигуки перебувають поза подiлом слiв за частинами мови, оскiльки i рiзнорiдним за своiм складом синтаксичним класом, тобто вигуки повнiстю виводяться за межi морфологii i включаються до синтаксису. Вигуки, на думку О.О. Потебнi, до яких вiн вiдносить нечленороздiльнi звуки, подiбнi крикам болю, лютi, Влжаху, що вимушуються у людини сильними потрясiннями, якi пригнiчують дiяльнiсть думкиВ», не i словами, а тим самим не i фактами мови. РЗх вимовлення породжуiться певною iнтонацiiю, яка вказуi на iхнi значення i, якщо ii вiдiбрати, вони позбавляються будь-якого змiсту. Але, можливо, цi Влнечленороздiльнi звукиВ» i були першими словами людини, якi вона вимовляла, виражаючи тi чи iншi почуття, емоцii. Аналiзуючи погляди О.О. Потебнi на вигуки, наведемо думку О.С. Кубряковоi щодо сучасного пiдходу до видiлення частин мови. Вона, розглядаючи питання взаiмодii мови i знання, тобто частини мови з когнiтивнноi точки зору, зазначаi, що Влдля формування категорiй у природнiй мовi як прiоритетний слiд видiлити iсторичний чинник; кращими представниками категорiй стають нерiдко найбiльш раннi форми, початок яким кладе етимологiя; у розвитку ЧМ Влкращими зразкамиВ» або прототипами ставали слова, якi можна вважати першимиВ». Саме такий погляд на формування частин мови, зокрема вигукiв, i кращим критичним пiдходом до поглядiв О.О. Потебнi та iнших вчених, якi розглядали це питання. Д.М. Овсянико-Куликовський вiдзначав, що вигуки Влпо сутi не можуть бути названi частиною мови у власному розумiннiВ», i тим вiдводив вигукам особливе мiсце серед частин мови. О.М. Пешковський називаi вигуки знаками Влвiдчувань, а не уявленьВ». Вони, на його думку, стороннi Влв органiзмi реченняВ» i Влувiйти у будь-якi стосунки з iншими словами мови цi слова не можутьВ». Деякi лiнгвiсти, наприклад К.С. Аксаков, вважали, що вигуки не тiльки не i окремою частиною мови, але iх взагалi не можна називати словами. До цiii точки зору наближаiться погляд Ш. Баллi, який вiдносив вигуки до вигукових мовленнiвих актiв i вважав також, що назвати iх саме словами не можна, оскiльки вони повнiстю позбавленi розумового, логiчного змiсту: ВлВигуковi мовленнiвi акти не можуть бути нi вголос, нi навiть у думцi проголошенi, iнакше як з афективною iнтонацiiю, яка таким чином постаi перед нами як дуже важлива властивiсть цiii категорiiВ». Проте, як правильно зауважуi В.Г. Костомаров, вигуки не i немимовiльними криками, а являють собою Влусуспiльнений фонд мовних засобiв, що мають усвiдомлений i зрозумiлий для всiх, хто говорить цiiю мовою, смисловий змiстВ». Ж. Вандрiiс пiдкреслював, що вигуки слiд виключити з числа частин мови, визнаючи, однак, що значення iх у мовi велике, хоча це явище iншого порядку, яке не маi нiчого спiльного з морфологiiю.

Л. Теньiр розглядаi вигуки не як тип слiв, а як тип речень i, власне, не включаi iх до класифiкацii частин мови. З цього приводу слiд зауважити, що О.О. Шахматов називав вигуки словами-висловленнями, а В.В. Виноградов вважав iх як еквiвалентами слiв, тобто вiн визнавав iхню належнiсть до морфологii, так i еквiвалентами речень, що свiдчить про iх належнiсть i до синтаксису. На думку Л. Теньiра, деякi з вигукiв можуть виражати дуже складнi й тонкi стани Влдушi й розумуВ», якi не можна передати одним реченням, а лише довгими перифразами. Такi слова-речення Л. Теньiр називаi фразоiдами. Г. Пауль пiд вигуками розумiв Влзвуки, що мимоволi вириваються у людини i викликаються станом афекту, в тому числi й такi, що зовсiм не повтАЩязанi з намiром зробити якесь повiдомленняВ». Вигуки передаються з поколiння в поколiння, а Влхарактеру мимовiльних проявiв емоцiй вони набувають лише завдяки асоцiацiямВ», а тому однi й тi самi емоцii можуть виражатися по-рiзному в рiзних мовах i дiалектах i навiть у рiзних iндивiдiв, що говорять на одному дiалектi.

Е. Гоффман розглядаi вигуки як одиницi, що виходять за межi компетенцii лiнгвiстики, аналiзуючи iх у термiнах соцiо-комунiкативних функцiй, що виконуються ними. Вiн називаi вигуки вiдповiдними викриками, з яких деякi i цiлком спонтанними, природними реакцiями, наприклад brrr, мета яких вiдновити своiрiдну фiзичну рiвновагу. РЖншi, менш iнстинктивнi: людина вимовляi oops!, коли щось падаi з рук, можливо, вживаi його, оскiльки цей вигук вiдбиваi Влзниження значущостi i, отже, вiдображаiтАж некомпетентнiстьВ». Розглядаючи лайки як вiдповiднi викрики, Е. Гоффман вводить поняття континууму: Влвiдповiднi крики, такi як eek!, можуть розглядатися як периферiя сфери дослiдження лiнгвiстики,тАж але прокльони бiльш доречнi, оскiльки переходять вiд напiвслiвних фрагментiв до традицiйного матерiалу лiнгвiстичного аналiзуВ». Проте теорiя Е. Гоффмана не ставить питання про мiсце i роль вигукiв у комунiкацii, що i важливим для визначення iхнього статусу серед iнших одиниць мови i мовлення.

Представники наступноi точки зору вважали, що вигуки, входячи до системи частин мови, посiдають у нiй особливе мiсце. Так, Ф.Ф. Фортунатов подiляв усi слова на ВлповнiВ», ВлчастковiВ» та вигуки. Окреме мiсце вигуки посiдають у класифiкацii частин мови О.О. Шахматова i В.В. Виноградова. О.О. Шахматов вважав, що вигуки не виконують номiнативноi функцii, але в них i перехiднi типи, якi, з одного боку, зближуються з дiiсловами, а з iншого, встановлюють рiзку межу мiж ними. Проте О.О. Шахматов iнодi змiшував вигуки й прислiвники, що, до речi, спостерiгаiться i в деяких англiйських лексикографiчних джерелах [IDELС]. Однак вiн вважав вигуки особливим типом виражальних слiв-висловлень, внутрiшньо нерозчленованих, синтаксично неорганiзованих, що утворюють своiрiднi форми емоцiйного вираження i зазнають впливу з боку граматичних категорiй iнтелектуального мовлення.

РЖ.РЖ. Мещанiнов вiдзначав, що вигуки як окрема частина мови не можуть бути вiднесенi нi до модальних слiв, нi до категорii стану, i, хоча тi формально найбiльш близькi до вигукiв, проте мiж ними iснують великi семантичнi й синтаксичнi вiдмiнностi. Вигуки, на його думку, необхiдно видiлити в особливу частину мови, однак виключити iх зi складу словника мови дуже важко, хоча у них i своi особливостi.

В.В. Виноградов на пiдставi смисловоi структури слова видiлив чотири основнi граматико-семантичнi категорii слiв, серед яких особливе мiсце вiдвiв вигукам. Вiн виходить з того, що вигуки i категорiiю слiв, якi належать до сфери Влчисто субтАЩiктивних тАУ емоцiйно-вольових виявленьВ». В.В. Виноградов вважав, що вигуки i ближчими до експресивних жестiв, нiж до слiв-назв, що, на його думку, зближуi iх з модальними словами. Вони i колективними знаками емоцiйного вираження душевного стану людини. ВлВони вiдбивають у собi емоцiйне життя особи, соцiальноi групи чи народу, що перебуваi в органiчному звтАЩязку з дiяльнiстю iнтелектуВ». На цiй пiдставi вчений робить висновок, що Влемоцiйна мова не може бути в цiлковитому i рiзкому розривi з iнтелектуальним мовленнямВ». В.В. Виноградов вважав, що вигуки функцiонально зближуються з рiзними частинами мови. ВлВигуки i вiдразу i еквiвалентами слiв i, частiше, еквiвалентами реченьВ». Крiм того, вони дуже часто Влi цiлiсними висловленнямиВ», ВлреченнямиВ», Влеквiвалентами реченьВ». Можна погодитися з тим, що Влiнтонацiйна, мелодiйна своiрiднiсть iхнiх форм, вiдсутнiсть у них пiзнавальноi цiнностi, iхня синтаксична неорганiзованiсть, нездатнiсть утворювати сполучення з iншими словами, iхня морфологiчна неподiльнiсть, iхнi афективне забарвлення, безпосереднiй звтАЩязок iх з мiмiкою i виразним жестом рiзко вiдокремлюi iх вiд решти слiвВ».

Близькими до поглядiв на вигуки В.В. Виноградова i погляди О.О. Реформатського, Л.А. Капанадзе та РД.В. Красильниковоi. Отже, на нашу думку, точка зору В.В. Виноградова на вигуки як особливу частину мови i найбiльш переконливою й прийнятною, про що ми скажемо далi.

Подiбноi точки зору дотримуiться й французький вчений Л. Брьон-Лалуар, який вважав, що вигуки i особливою частиною мови, хоча й такою, що спiввiдноситься з iншими частинами мови. Останнi зауваження маi значення для розумiння взаiмодii вигукiв з iншими частинами мови.

Ф. Амека, Г. Вежбицька, Д. Уiлкiнс розглядають вигуки як одиницi, що кодують великi понятiйнi структури i i частиною семантики звичайноi мови. Проте дискусiйним, на iх думку, лишаiться питання, якi саме одиницi i вигуками, але безспiрним для цих вчених i те, що вигуки повиннi задовольняти двом вимогам: по-перше, вигуки здатнi утворювати своiрiднi самостiйнi неелiптичнi висловлення, по-друге, вони виражають психiчний або емоцiйний стан мовця або ж його позицiю. До речi, такого ж погляду дотримуiться й Е. Гоффман, що зближуi позицii цих вчених.

Наступна точка зору i близькою до попередньоi. РЗi дотримувався О.РДсперсен та цiла низка iнших вчених, якi вводять вигуки до сфери частин мови. Проте вони вважають, що вигуки i частиною мови, яка входить до Влчасток мовиВ» поряд з прийменниками й сполучниками, тобто вигуки i службовою частиною мови. О.РДсперсен зазначав, що до вигукiв належать рiзнорiднi явища, якi обтАЩiднуються здатнiстю iх бути самостiйними висловленнями. Говорячи про вториннi вигуки, вiн вважав iх не вигуками, а конституiнтами iнших класiв у вигуковому вживаннi. З iншого боку, О.РДсперсен вважаi вигуки близькими до прислiвникiв через незмiнюванiсть Влчасток мовиВ». Така точка зору пiдштовхуi дослiдникiв до висновку, що вигуки не мають номiнативноi функцii. Проте, розглядаючи номiнативнiсть як властивiсть одиниць мови, на нашу думку, не можна вiдмовляти вигукам у номiнативностi. Вона виявляiться в тому, що вираження емоцiй без будь-якого називання iх у словi неможливе. Вигуки не називають емоцii, а виражають iх. Наприклад, вигук alas! передаi емоцiю жалю, i тим самим i свого роду назвою, ВлярликомВ» для цiii емоцii. Пiдтвердження цiii думки знаходимо у А.А. Григоряна, С.Ю. Мамушкiноi, яка зазначаi, що Влспiввiднесення вигукiв з ситуативно-психологiчним контекстом як зовнiшньолiнгвiстичним компонентом у мовленнi даi можливiсть дослiджуванiй мовнiй одиницi здiйснювати номiнативну функцiю в ii широкому розумiннi, виступати номiнантом нерозчленованих ситуативних номiнацiй, що мають своiм референтом мiкроситуацiюВ». Крiм того, у вигукiв вiдсутня функцiональна характеристика службових частин мови, якi i лексично несамостiйними словами, служать для вираження рiзних семантико-синтаксичних вiдношень мiж словами, реченнями й частинами речень; наближаються до словозмiнних морфем; виконують тiльки службовi синтаксичнi функцii в синтаксичнiй конструкцii. Тому, на нашу думку, вiдносити вигуки до службових частин мови немаi нiяких пiдстав, оскiльки вони в мовленнi виконують функцiю висловлення

Четверта точка зору, якоi дотримуiться Ю.С. Маслов, дещо спiльна з другою, хоча i маi деякi вiдмiнностi. Вiн вважаi, що вигуки входять до системи частин мови, а всерединi неi тАУ до розряду повнозначних слiв, посiдаючи в них особливе мiсце як слова тАУ виразники емоцiй або сигнали вольових спонук. Отже, Ю.С. Маслов, вiдносячи вигуки до повнозначних частин мови, не вiдмовляi iм у здатностi називати певнi емоцii, почуття тощо, мати лексичне значення i виконувати певнi синтаксичнi функцii.

Цiкаву точку зору на природу й статус вигукiв викладаi украiнський вчений РЖ.Р. Вихованець, який вважаi, що визначення статусу вигукiв лежить на лiнii Влслово тАУ морфема тАУ реченняВ». Вiн зазначаi, що вигуки становлять периферiю мовленнiвоi системи, через те що вони не належать нi до слiв, нi до морфем, оскiльки вони не мають притаманного словам лексичного значення i притаманноi морфемам семантики вiдношень. Важливою ознакою вигукiв, на його думку, i спiввiдношення у них емоцiйного i понятiйного, внаслiдок чого ВлтАжвигуки функцiонують як реченнiвi дейктичнi одиницi, що i емоцiйними вiдповiдниками судження, вiдображенням емоцiйноi реакцii мовця на позамовну ситуацiюВ». Оскiльки вигуки спiввiдносяться з судженням, видаiться справедливим зарахувати iх до реченнiвих утворень, якi становлять периферiю речення як основноi синтаксичноi одиницi. Варто нагадати при цьому, що ще В.В. Виноградов зазначав, що Влвигуки i водночас i еквiвалентами слiв i, найчастiше, еквiвалентами реченьВ» [39, 585]. Не можна не погодитися з РЖ.Р. Вихованцем, що склад i формальнi особливостi вигукiв, iхня типова позицiя як речення належать системi мови, а iхнi семантико-синтаксичне варiювання тАУ системi мовлення. У вигуках сполучаються стабiльнiсть, незмiнюванiсть форми i надзвичайна рухливiсть семантики, тобто своiрiдна автономнiсть i велика залежнiсть вiд контексту, ситуацii мовлення, паралiнгвiстичних засобiв тощо. ВлОбовтАЩязкова наявнiсть iнтонацii робить вигуки у функцii речення суто мовленнiвою категорiiюВ».

Л.РЖ. РЖбраiв, дослiджуючи надзнаковiсть мови, взагалi вважаi, що вигуки належать суто до сфери мовлення, тому що вони, як i емоцiйнi iнтонацii, не розкладаються на морфеми i фонеми, позбавленi концепту i не можуть вступати в граматичнi звтАЩязки з iншими словами як члени речення i через це не входять у систему мови, тАУ на вiдмiну вiд емотивних значень слiв i афiксiв. При цьому автор зауважуi, що будь-яке слово може перетворитися на вираз, як вигук тАУ у слово.

Отже, у лiнгвiстичнiй лiтературi чiтко окресленi чотири точки зору на вигуки як частину мови, причому перша точка зору дiаметрально протилежна трьом iншим, якi в основному визнають за вигуками статус частини мови, але якi мають своi певнi вiдмiнностi. Крiм того, iснують i окремi точки зору, якi вiдносять вигуки повнiстю до сфери мовлення. Пiдсумовуючи, всi точки зору можна представити так:

1) вигуки не i частиною мови;

2) вигуки тАУ це частина мови;

3) вигуки посiдають особливе мiсце в системi частин мови i перебувають поза iх подiлом на повнозначнi й службовi;

4) вигуки i службовою частиною мови;

5) вигуки належать до повнозначних частин мови, але посiдають серед них особливе мiсце;

6) вигуки належать до сфери мовлення;

7) вигуки перебувають поза сферою лiнгвiстики, виконуючи певнi соцiокомунiкативнi функцii.

Таким чином, незважаючи на вiдмiннiсть точок зору, бiльшiсть мовознавцiв визнаi за вигуками статус частини мови, хоча це питання й лишаiться до кiнця невирiшеним. Пiдтвердження цьому знаходимо в низцi праць. Наприклад, навiть у деяких спецiальних словниках вiдсутня згадка про вигуки, що вiдтворюi точку зору укладачiв цих словникiв на вигуки як частину мови. На наш погляд, справедливим i зауваження В.Г. Гака, який зазначаi, що вигуки мають Влвласний змiстВ», Влвiдбивають дiйснiсть нерозчленовано, емоцiйне в них не вiдокремлено вiд рацiонального, субтАЩiкт вiд предикатаВ», що Влробить необхiдним iхнi iснування в мовiВ». Л.В. Щерба й вченi-англiсти справедливо доводять, що вигуки за сукупнiстю диференцiюючо-iнтеграцiйних ознак семантичного i синтаксичного характеру мають пiдставу бути вiднесеними до частин мови. Така точка зору здаiться найбiльш прийнятною, оскiльки сучасна англiйська мова належить до мов зi слабко розвиненою морфологiчною структурою, характеризуiться наявнiстю невеликоi кiлькостi флексiй, що призводить до збiльшення морфологiчно незмiнних слiв i до зменшення ролi морфологiчного критерiю стосовно вигукiв.

Визнаючи за англiйськими вигуками статус частини мови, ми вважаiмо найбiльш обТСрунтованим погляд В.В. Виноградова на вигуки як на особливий розряд мовленнiвих знакiв. На пiдставi проведеного аналiзу англiйських вигукiв ми приiднуiмося до погляду на вигуки тих вчених, якi вважали, що вигуки тАУ це самостiйна частина мови, що перебуваi поза подiлом слiв на повнозначнi та службовi, посiдаi особливе мiсце в системi частин мови, а у мовленнi i еквiвалентами речень, цiлiсних висловлень.

Вигуки тАУ це граматична категорiя, притаманна бiльшостi мов свiту, хоча i ВлкультуроспецифiчноюВ». Порiвняймо: англ. alas!, нiм. oh weh!, leider!; фр. hélas!; iтал. peccato!; польс. szkoda!; рос. увы!; укр. на жаль! леле! та iншi. Саме це й дало пiдставу вченим визнати, що вигуки становлять мовну унiверсалiю, властиву всiм чи бiльшостi мов свiту, мають певнi, суспiльнi змiстовнi категорii, що тими чи iншими засобами виражаються в кожнiй мовi, i нацiонально-культурними маркерами у сферi комунiкацii, повтАЩязанi з комунiкативно-дискурсивними настановами спiлкування. Ми приiднуiмося до такого погляду на вигуки, виходячи з того положення, що, як зазначаi Т.М.Нiколаiва, мовнi унiверсалii тАУ це властивостi, притаманнi всiм мовам або бiльшостi з них.

Одним iз спiрних питань щодо специфiки вигукiв як частини мови i також iхнiй склад i, насамперед, питання про закритiсть чи вiдкритiсть цього класу одиниць. Так, Р. Квiрк вважаi, що вигуки i закритим класом слiв. Вiн робить такий висновок на пiдставi того, що група вигукiв як ВлiнституалiзованихВ» одиниць i чисельною. Однак автор суперечить собi, коли зауважуi, що можуть також бути пiдстави для вiднесення вигукiв до вiдносно вiдкритого класу, тому що вони досить вiльно утворюються шляхом ономатопеi i досить часто вживаються в карикатурах, комiксах тощо. Саме таке зауваження, на нашу думку, свiдчить про змiшування Р. Квiрком двох частин мови тАУ вигукiв та звуконаслiдувань. Пор.: ah, oh, ouch тощо, що зазначають певнi емоцiйнi реакцii людини на оточуючу дiйснiсть, та mew, bow-bow, tic-tac, що передають звуки, що створюють живi iстоти, i неживих предметiв.

Подiбноi до точки зору Р. Квiрка дотримуються й С. Грiнбаум, Дж. Лiч, Й. Свартвiк. Вони вiдносять до вигукiв тiльки непохiднi, первiснi вигуки типу ah, oh, ouch, phew, не вважаючи утворення типу see you, thanks, pardon me вигуками. Слiд зауважити, що зарубiжнi лiнгвiсти, крiм росiйських, як правило, аналiзують переважно первiснi вигуки. На нашу думку, аналiз лише первiсних вигукiв i спрощеним пiдходом до проблеми вигукiв сучасноi англiйськоi мови, оскiльки вони i ядром функцiонально-семантичного поля вигукiв, а периферiя, до якоi вiдносять вториннi вигуки, такi переважно, що складаються з словосполучень i речень фразеологiзованоi структури, залишаються поза увагою. Саме на це вказуi О.С. Кубрякова, говорячи, що Влу межах ЧМ, як i в будь-якому бiологiчному видi, iснуi велика рiзноманiтнiсть; структурацiя кожноi окремоi частини мови може бути названа прототиповою, оскiльки i ядро i периферiя; фокусвигуки тАУ О.К. речень у вигукиВ».

З точки зору синтаксичноi органiзацii вигуки утворюють двi групи:

1. Однослiвнi вигуки, тобто вигуки, що складаються з одного слова;

2. Дво тАУ та багатослiвнi вигуки, тобто вигуки, що складаються з двох i бiльше слiв. Розглянемо цi групи.

1. Однослiвнi вигуки. Вони досить рiзнорiднi як за своiм складом, так i за походженням. Ця група складаiться з 3 пiдгруп:

1.1. Первiснi, непохiднi вигуки. Це вигуки, що виникли давно i обслуговують емоцiйну сторону життя людини. Вони не повтАЩязанi з певною частиною мови. Наприклад: ah! aha! aye! bah! chut! oh! phew!. Це простi знаки емоцiйного та вольового вираження, якi здебiльшого походять вiд емоцiйних викрикiв, що супроводжують рефлекси органiзму на зовнiшнi подразнення. Цi вигуки характеризуються фонетичною оформленiстю. Всi вони фiксуються словниками з позначкою ВлвигукВ». До них належать також вигуки, що виступають як сполучення двох чи кiлькох первiсних вигукiв: ah-a-a-ah, ah-h-h, er-er-er, m-m-m.

1.2. Непервiснi, похiднi вигуки. Вони також неоднорiднi. До них належать вигуки, що беруть початок вiд повнозначних частин мови, якi втратили притаманну iм синтаксичну функцiю, трансформувалися в iншу граматичну одиницю з комунiкативною семантикою, тобто ресемантизувалися, втратили здатнiсть до формоутворення i перетворилися на застиглi незмiннi формули. За своiми семантичними характеристиками вони стали виразниками рiзних емоцiй та волевиявлень. Це такi вигуки, як: excuse!, greetings!, help!, horror! please! surprise!thanks!. Наприклад: ВлтАжrather embarrassed and touched: ВлNo, please, please!В», де please i вигуком i виражаi подяку з вiдтiнком знiяковiння.

Деякi з похiдних, вторинних вигукiв, що генетично беруть свiй початок вiд повнозначних слiв, десемантизуються. Наприклад, iменник fiddlesticks, що позначаi смичок для гри на скрипцi, i вигук fiddlesticks зi значенням ВлнiсенiтницяВ». Саме з таким значенням цей вигук фiксуi словник Longman з позначкою ВлвигукВ». Пор. також swell тАУ iменник зi значенням узвишшя, хвилювання та iн., i вигук swell, що виражаi радiсть, здивування тощо.

Отже, для появи похiдних, непервiсних вигукiв характерними i два процеси тАУ ресемантизацiя, за якоi вiдбуваiться втрата словом певних властивостей, що й спричиняi змiну ii граматичних характеристик i перехiд в iнший лексико-граматичний клас, i десемантизацiя, за якоi слово втрачаi своi первiсне значення, набуваi зовсiм iншого значення, входить до iншого граматичного класу i спричиняi появу в мовi омонiмiчних одиниць. Звичайно, це вiдбуваiться поступово в процесi функцiонування такоi одиницi в мовленнi, тобто така одиниця з часом функцiонально переорiiнтовуiться i починаi виконувати роль комунiкатива [119, 257тАУ258]. До речi, Т. Уортон вiдзначаi, що сучаснi дослiдники вигукiв Влдiйшли згоди, що слiд розрiзняти два типи вигукiв: первiснi тАУ слова, що не можуть бути використанi нi в якому iншому розумiннi, крiм вигукiв, i вториннi тАУ слова, якi мають незалежну семантичну цiннiсть, але часто використовуються як вигукиВ». Серед непервiсних, похiдних вигукiв видiляються наступнi:

Однослiвнi вигуки, запозиченi англiйською мовою з iнших мов: Alleluia!, Ave!, Eureka! Kaput! Mayday! Vivat! тощо. Такi запозиченi вигуки характернi й для iнших iндоiвропейських мов. Пор.: в украiнськiй мовi тАУ алло, караул, браво,полундра; в росiйськiй тАУ алло, амба, баста, бис, марш, мерси; у французькiй тАУ Veni, vedi, veci!, Sic!; у нiмецькiй тАУ Fiasco! Fiat!.

Дiiслiвнi вигуки. Наприклад: Oops! I nearly dropped my cup of tea!, де oops i показником миттiвоi i несподiваноi дii. Такi вигуки неоднозначно характеризуються рiзними дослiдниками. Однi дослiдники вважають цi одиницi iмперативною формою дiiслова, а iншi тАУ вигуками. Не розглядаючи всiх точок зору, вiдзначимо, що ми вважаiмо такi слова вигуками, оскiльки вони повнiстю втрачають первiсне лексичне значення, позначають не конкретнi, а, як зазначалося вище, миттiвi й несподiванi дii. Крiм того, в них яскраво виявляiться експресивнiсть, про що свiдчить фiксацiя iх у словнику з позначкою ВлвигукВ». Див., наприклад, словник Longman.

Вигуки, до складу яких входить два i бiльше слова. Ця група також складаiться з кiлькох пiдгруп:

Вигуки, до складу яких входять мовнi одиницi, що являють собою сполучення з двох i бiльше слiв. Цi вигуки i непервiсними, вторинними, похiдними. Такi словосполучення переходять до класу вигукiв як готовi мовленнiвi одиницi, при цьому вони втрачають членимiсть, ресемантизуються й набувають цiлiсного вигукового значення, яке не виводиться, на вiдмiну вiд вiльних словосполучень, з семантики складових одиниць. РЗхньою характерною особливiстю i те, що вони можуть вживатися i як вiльнi словосполучення, i як вигуковi висловлення. Наприклад: Oh, today is a really good morning, де good morning i вiльним словосполученням i виконуi роль члена реченнятАУприсудка; та good morning як Влвираження, що використовуiться пiд час зустрiчi, або коли вас зустрiчаi хто-небудь вранцiВ». До речi, до другого значення словник даi позначку interj. Наприклад: ВлGood morning, sir.В» [Fitzgerald, 41] У словосполученнi so long! всi слова повнiстю десемантизувалися й позначають ВлбувайВ», Влдо побаченняВ» [LDELC, 1256]. Наприклад:

ВлWell, so long, little boy,В» Riply cried hilariously.

ВлOh, shut up! So long, Elwood.В»

ВлSo long, Basil.В» [Fitzgerald, 140]

До таких вигукiв належать частiше за все сталi словосполучення фразеологiзованоi семантики. Слiд вiдзначити, що на такi вигуки також немаi iдностi погляду. Наприклад, О.РДсперсен вважав, що такi одиницi i одиницями iнших класiв слiв у вигуковому вживаннi. Але бiльшiсть зарубiжних дослiдникiв, крiм названих вище вчених, до вигукiв вiдносять лише первiснi вигуки, така точка зору не видаiться достатньо переконливою, оскiльки так званi вториннi вигуки втратили первiсне значення, граматикалiзувалися й перетворилися на iдiоматичнi звороти. Саме до такоi думки схилявся Б.О. РЖльiш. Формальним пiдтвердженням нашоi думки i свiдченням iхньоi фiксацii у деяких словниках англiйськоi мови з позначкою ВлвигукВ».

Вигуки, що i реченнями й фразеологiчними зворотами. Вони характеризуються тим, що сприймаються як специфiчна форма iдиноi лексеми: Well, I never; you donтАЩt say so [LDELC, 1173]. Це стосуiться й фразеологiчних зворотiв, у яких окремi компоненти вже повнiстю десемантизувалися: go and jump in the river. До таких вигукiв належать й запозиченi словосполучення. Наприклад: Allez aporte! Cherchez la femme!

Вигуки-словосполучення й речення характеризуються чiтким порядком розташування компонентiв. Формальними засобами, що послуговуються для структурноi органiзацii таких граматичних одиниць, як правомiрно вважаi В.Г. Адмонi, i наступнi: 1) ритмiко-iнтонацiйнi засоби та 2) чiткий структурний каркас. Саме вони вiдiграють своiрiдну органiзуючу роль для вигукiв-словосполучень i речень. Дослiджуючи такi одиницi росiйськоi мови, Н.Ю. Шведова зазначаi, що вигуки завжди несуть на собi наголос й iнтонацiйно видiляються. Це саме спостерiгаiться i в англiйськiй мовi, наприклад.: For ChristтАЩs sake, do stop that, де For ChristтАЩs sake i вигуком, видiляiться iнтонацiiю благання i смисловим пiдкресленням, тобто несе на собi смисловий наголос.

Важливою i послiдовнiсть розташування одиниць у словосполученнi й реченнi, що зумовлено лiнiйнiстю мовлення, одного з основних принципiв, вiд якого, на думку Ф. де Соссюра, Влзалежить увесь механiзм мовиВ» й Влнаслiдки якого незлiчуванiВ». Порядок слiв в англiйськiй мовi з точки зору його функцiональноi значущостi використовуiться для забезпечення цiлiсностi й органiзацii синтаксичноi групи як певноi закiнченоi iдностi. Отже, порядок слiв правомiрно належить до тих засобiв, якi зумовлюють поiднання слiв в одне синтаксичне цiле, а не iх розтАЩiднання на окремi синтаксичнi одиницi. Закрiплений порядок слiдування конституiнтiв у словосполученнi й реченнi фразеологiзованого характеру не припускаi довiльностi розташування слiв, iхнього позицiйного варiювання. Цей висновок залишаiться справедливим i для вигукiв вiдповiдноi структури. Наприклад: out you go; ouch, it hurts; it sounds great, eh? Англiйська словоформа, як правило, закрiплена у словосполученнi й реченнi, особливо в таких сполученнях, як означальний прикметник + означуваний iменник, наприклад, good evening, good egg; субстантивний пiдмет + дiiслово + обтАЩiкт, наприклад, every barber knows that, Good Lord preserve me, it takes the cake. Семантичнi звтАЩязки у таких словосполученнях й реченнях дуже тiснi, iхнi значення випливаi з усього словосполучення чи речення. Закрiпленiсть порядку слiв, особлива ритмiко-iнтонацiйна оформленiсть у процесi комунiкацii спричиняi у цiлiй низцi випадкiв ресемантизацiю лексем, якi входять до словосполучення чи речення, що й сприяi iхньому переходу до класу вигукiв.

Отже, вигуки тАУ дуже рiзнорiдна, гетерогенна за своiми структурними особливостями частина мови. Т. Уортон пiдкреслюi, що гетерогенну природу вигукiв пiдтверджуi поняття ВлконтинуумуВ», висунутого Е. Гоффманом у працi ВлForms of TalkВ». ВлВиходячи з цього поняття, можна представити, що вигуки перебувають на рiзних дiлянках вздовж континууму мiж демонстрацiiю i розповiддю, де демонстрацiя i вiдносно природною поведiнкою, а розповiдь тАУ власне лiнгвiстичноюВ». Не можна не погодитися з О.РДсперсеном, що всi вигуки обтАЩiднуi в одну частину мови iхня здатнiсть бути самостiйними висловленнями.

Таким чином, включення одиниць рiзних рiвнiв мовноi структури до лексико-граматичного класу вигукiв повтАЩязане з iх ресемантизацiiю, а в рядi випадкiв i десемантизацiiю, висуненням на перший план комунiкативноi функцii. Стаючи прагматично значущими, такi одиницi в текстi функцiонують як вигуковi висловлення.

1.2 Онтологiчний статус вигукiв: взаiмодiя iх з iншими частинами мови

Кожна частина мови маi властивостi, притаманнi тiльки iй. Однак серед них i такi, що властивi в тiй чи iншiй мiрi й iншим частинам мови, що зумовлено входженням усiх частин мови в iдину систему лексико-граматичних класiв слiв, взаiмозбагаченням iх мотивуючими основами, переходом слiв однiii частини мови в iншу. Це й створюi передумови для взаiмопроникнення граматичних класiв, для пересiчення iхнiх характеристик, тобто для взаiмодii на рiзних рiвнях частин мови.

Функцiонуючи в певних синтаксичних структурах, слово, словосполучення й речення окремих типiв можуть набувати нових властивостей, якi сприяють переходовi цих мовних одиниць до складу iншоi частини мови. Отже, у процесi комунiкацii вiдбуваiться взаiмодiя рiзних мовних одиниць на 1) словотворчому i 2) семантичному рiвнях. Як вже зазначалося ранiше, вигуки як частина мови не i замкненою групою слiв. Вони поповнюються новими одиницями, причому цей процес характерний лише для непервiсних, похiдних вигукiв. Група первiсних вигукiв лишаiться сталою i незмiнною. Поповнення вигукiв йде як на словотворчому, так i на семантичному рiвнях. На словотворчому рiвнi взаiмообмiн мiж частинами мови вiдбуваiться шляхом переходу мовноi одиницi з однiii частини мови в iншу, тобто мовнi одиницi переходять у вигуки, насамперед, шляхом конверсii, при цьому, як правило, зберiгаiться лише генетично-етимологiчний звтАЩязок зi словом-джерелом. За даними дослiдникiв, найбiльш активно переходять до вигукiв iменники: bosh!, fiddlesticks!, God!, nonsense!, stuff!; дiiслова: bother!,come!, confound!,

Вместе с этим смотрят: