Науковий текст i вимоги до нього

Науковий текст i вимоги до нього

Жанри наукових дослiджень

Кожному вченому притаманний особистий ритм пошуку, аналiзу, написання тексту. Науковець, як i митець, маi своi таiмницi творення тАУ тiii особливоi магii думки, розвитку сюжету, образного осмислення iдеi, врештi художньоi досконалостi формул, графiкiв i таблиць, якi в науцi теж можуть виконувати функцii поетичноi форми. Костянтин Паустовський вважав: тАЮКожну рiч треба писати так, нiби вона остання у твоiму життiтАЭ. До когось приходить натхнення на свiтанку, коли органiзм тiльки прокидаiться i свiдомiсть нiчим не перевантажена; для когось гiпотези та уявнi експерименти приходять вночi, коли життя навколо сповiльнюi свiй ритм.

Те, що твориться на пiднесеннi, в поривi тАЮпершого варiантутАЭ i здаiться спочатку досконалим, уже завтра, при другому прочитаннi й уважному осмисленнi, може виявитися двозначним, кострубатим, неточним. Тодi кожен автор стаi редактором, який звiряi створене за законами тАЮхорошого стилютАЭ, якiсного дослiдження, чiтких висновкiв.

До сильних позицiй належать основнi текстовi елементи: назва, рубрикацiя (змiст), перший рядок i останнiй абзац, якi не тiльки закладають iнтригу творчого пiзнання, а й стають концептуальною основою, стрижнем, що пiдтримуi все дослiдницьке навантаження.

Парадокс науковоi творчостi полягаi i в тому, що на цьому складному шляху трапляiться чимало нудноi, рутинноi, чорновоi роботи, що вимагаi часу, посидючостi, наполегливостi у досягненнi задуманого. Кожен професор колись починав iз аспiранта, асистента, робив першi невдалi кроки, вагався, вислуховував поради й нищiвну критику, тобто пройшов усi можливi рифи задоволення вiд роботи чи негайноi спокуси все кинути i знайти щось простiше, приiмнiше, те, що забираi менше часу й даi бiльше грошей. Самому доводиться збирати факти, проводити експеримент, робити ескiзи, опитування, спостерiгати, аналiзувати, друкувати, правити, впроваджувати, наполягати, самому платити додатковi грошi за ксерокопiювання i сканування, надання дефiцитноi апаратури, дозвiл провести ту чи iншу вибiрку.

При цьому вiд ученого очiкують яскравоi мови, образних порiвнянь, цiкавого сюжету. Коли монографiю характеризують як тАЮнецiкавутАЭ, тАЮсiрутАЭ, тАЮводянистутАЭ, то це недопрацювання автора, якому не вдалося змiст i форму позбавити одноманiтностi, безликостi. Так само важко виправдати надмiрну ускладненiсть i наукоподiбнiсть. Головне ж достоiнство науковоi мови тАУ зрозумiлiсть, легкiсть, лаконiчнiсть, вiльнi переходи вiд речення до речення, зовнiшня простота. Логiчнi перепади вiдсутнi, кожна фраза поiднана природними, непомiтними смисловими звтАЩязками.

Навiть вiдомi вченi, яким часто доводиться оприлюднювати своi iдеi й публiчно виступати, не цураються перевiрки написаноi фрази на слух: мовлене слово звучить обтАЩiмнiше, анiж закарбоване на паперi.

Мова i стиль наукового дослiдження характеризуiться чiткiстю, використанням притаманного окремiй галузi науки поняттiвого апарату.

Традицiйно у науковому стилi вирiзняються чотири пiдвиди: суто науковий, науково-популярний, навчально-науковий i науково-дiловий. Росiйська дослiдниця Н. РЖ. Колесникова виокремлюi ще науково-публiцистичний та науково-фантастичний стилi; водночас вона вважаi, що останнiм часом досить поширеними стали такi пiдвиди, як науково-iнформативний i науково-довiдковий.

За своiм призначенням i сферою використання кожен iз цих пiдвидiв наукового стилю переважаi в тому чи iншому жанрi:

1) суто науковий стиль тАУ статтi в журналах, науковi працi, дисертацii, монографii, доповiдi;

2) науково-популярний тАУ нариси, книги, лекцii, статтi;

3) навчально-науковий тАУ пiдручники, навчальнi та методичнi посiбники, програми, збiрники задач, завдань i вправ, лекцii, конспекти, навчально-методичнi матерiали;

4) науково-дiловий тАУ технiчна документацiя (контракти, iнструкцii, повiдомлення про випробування та аналiзи, формули винаходiв, реферати тощо;

5) науково-iнформативний тАУ реферати, анотацii, патентнi описи;

6) науково-довiдковий тАУ словники, довiдники, каталоги[1]
.

У час iнформацiйних сплескiв та обмiнiв, глобалiзацii багатьох галузей знань зтАЩявляiться постiйна спокуса запозичення, легкого впровадження в мову iноземноi лексики без належного обТСрунтування ii семантичноi чи функцiональноi доцiльностi. Безперечно, духовно-культурний розвиток i науковi взаiмовпливи потребують певноi iнтернацiоналiзацii понять. Адже сьогоднi важко уявити деякi сфери без термiнiв закордонного походження, як от: математика, астрономiя, пропорцiя, формула, оптика, мiкроскоп. Можна простежити i тАЮподвiйне життятАЭ та використання кiлькох варiантiв одного значення (чужомовного та рiдного): бiблiотека тАУ книгосховище, резолюцiя тАУ рiшення, iнкримiнувати тАУ звинувачувати, артикулювати тАУ виражати, релятивний тАУ вiдносний, релевантний тАУ iстотний, доречний, рецепцiя тАУ сприйняття, компонент тАУ складник, складова частина; резон тАУ достатня пiдстава; iмператив тАУ наказовий спосiб (грам.), велiння, наказ i т.д.

Але звикаючи до тАЮмовних прибульцiвтАЭ, над смислом i походженням яких часто навiть не задумуiмося, ми збiднюiмо i знецiнюiмо свою мову й мислення. Повсюди, а надто в науковому текстi, все мiцнiше вкорiнюються паритети, конверсii, дистрибуцii, бартери, кворуми, дискурси, концепти, форуми, презентацii, резервацii, модифiкацii, трансформацii, актуалiзацii, акцентуацii i т.д. Речення можна продовжувати дiiсловами та прикметниками тАЮрозумноготАЭ звучання: функцiонувати, апробувати, iгнорувати, диверсифiкувати, детермiнувати, лiмiтувати, ординарний, ексклюзивний, кардинальний, iндиферентний, казуiстичний тощо. Очевидно, цi слова мають вiдповiдники рiдною мовою, тiльки часто здаiться, нiби тАЮiноземне виконаннятАЭ виглядаi мудрiшим, загадковiшим. Насправдi, запозичена термiнологiя без чiткого мотиву i загальновизнаного розумiння лише ускладнюi текст i затуманюi суть.

У науковому спiлкуваннi трапляiться чимало слiв-паразитiв, якi варто викорiнювати, адже вони затiнюють основну думку, вiдволiкають вiд серйозного i глибокого сприйняття тексту. Кожному автору знайоме вiдчуття удаваноi неможливостi вiдмовитися вiд розмовноi лексики, складного пошуку тАЮсаме тоготАЭ слова, що найдоречнiше вiдповiдало б думцi. На жаль, вставнi слова (мiж iншим, до речi, до слова, так би мовити) часто переобтяжують текст, епiтети на кшталт тАЮнайвизначнiшийтАЭ, тАЮнайбiльшийтАЭ, тАЮнайшанованiшийтАЭ, тАЮнайавторитетнiшийтАЭ не додають нiчого нового, а так званi новоутворення загалом перебирають на себе увагу, вiдволiкають вiд основноi сутi. В обiгу трапляються i тАЮнауковi канцелярититАЭ, захоплення незвичними (часто перекрученими) термiнами i парадоксальними формулюваннями (щось на зразок тАЮаномально-девiацiйноi пiдварiацii наукового дискурсутАЭ).

Прихильники наукоподiбного вигляду часто сподiваються заiнтригувати незрозумiлими фразами, фiлософськими матерiями, математичними формулами, складними реченнями з нагромадженням пiдрядних звтАЩязкiв. Польський дослiдник Я. Парандовський зауважував: тАЮРоздувати власний авторитет iз допомогою ускладненого словника тАУ давнiй прийом порожнiх голiв, жвавих пер i просто невiгласiв. Доля поводиться з ними, як мачуха: мало того, що виставляi на посмiховисько за претензiйне зловживання iноземними словами, вона ще постiйно влаштовуi iм пастки зi слiв i термiнiв, якi вони погано розумiютьтАЭ[1]
.

Загальновiдомий вислiв: стислiсть тАУ сестра таланту тАУ безпосередньо стосуiться i наукового тексту, де лаконiчнiсть, зрозумiлiсть, прозорiсть думки та оригiнальнiсть iдеi спiввiдносяться з чiткою мовою, короткими фразами, продуманою формою. Рецепти мовноi та логiчноi ясностi занотованi в дослiдженнi украiнського мовознавця П. О. Селегiя, який радить на лексичному рiвнi - вживати загальновiдомi слова, уникати двозначностi, обходитися без запозичень там, де можна скористатися питомим словом; на морфологiчному рiвнi - не нагромаджувати по кiлька iменникiв, надто в родовому вiдмiнку, не витiсняти дiiслова вiддiiслiвними iменниками, домiрно вживати рiзнi частини мови; на синтаксичному рiвнi тАУ не розтягувати занадто фрази, не розривати думку довгими вставками, обмежувати кiлькiсть пiдрядних речень, не захоплюватися пасивними зворотами, дотримуватися природного порядку слiв; на композицiйному тАУ не порушувати послiдовностi викладу, не переставляти думки, обмiрковувати подiл на абзаци тощо[2]
.

Особиста думка. Необхiдно i варто висловлювати власну думку (якщо вона маi вагомi аргументи), але не слiд зловживати займенником тАЮятАЭ настiльки, щоб це впадало у вiчi. Як правило, для офiцiйних доповiдей доречно уникати особових займенникiв я, ми, ти, ви, бо вони надають спiлкуванню i тексту вiдтiнку особистого звертання, неофiцiйного характеру. Найчастiше у науковiй комунiкацii переважаi використання безособових форм (дослiджено, розглянуто, проаналiзовано); для розмовноi лексики, неофiцiйного спiлкування, безпосереднього звернення до слухача чи читача автор може обрати тАЮятАЭ. ОбтАЩiктивностi думки сприяють i безособовi речення, пасивнi звороти, зворотнi дiiслова.

Особовi конструкцii легко перетворити у безособовi. Наприклад: я переконаний тАУ цiлком зрозумiло, що; ми вважаiмо тАУ вважаiться, що..

Надмiрне захоплення тАЮятАЭ чи тАЮмитАЭ у науковому дослiдженнi постiйно наштовхуi на думку, що автор бiльше захоплюiться собою, анiж обтАЩiктом дослiдження, за особистiсним фоном може загубитися суть. Постiйне тАЮмитАЭ змушуi задуматися над тим, чому дослiдник себе постiйно тАЮзвеличуiтАЭ, звертаючись до форми множини. Займенник ми найчастiше означаi той колектив (автор i спiвавтор, група авторiв), що працював над концепцiiю, аналiзом, результатами розвiдки, впровадженням iх у практику тощо.

Якщо для статтi, монографii i виступу не завжди важливо розмежовувати конкретний внесок кожного спiвавтора, то в дисертацii чiтко визначаiться роль кожного, зокрема самого здобувача, його особистий внесок у виконання тiii чи iншоi науковоi працi. Йдеться не про уявнi вiдсотки виконаного обсягу роботи, а передусiм обумовлення концептуальних iдей, проведених дослiдiв та експериментiв, проаналiзованих обтАЩiктiв дослiдження тощо.

Гендерною тАЮпасткоютАЭ можна вважати й використання займенникiв тАЮвiнтАЭ чи тАЮвонатАЭ; це незручно з кiлькох причин: 1) не всi дослiдники належать до чоловiчоi статi, як це традицiйно вважаiться; 2) некоректно авторку тiii чи iншоi науковоi працi називати тАЮвiнтАЭ (трапляiться, що його називають вона), хоча iнколи складно встановити, хто ховаiться за тими чи iншими iнiцiалами, якщо прiзвище також не даi змоги встановити стать; 3) не дуже зручно постiйно вказувати в текстi подвiйний варiант вiн / вона, зрештою, це може дратувати. Таким чином, краще обминати займенниковi форми, щоб нiкого не образити й дотримуватися офiцiйного стилю.

Не прикрашають науковий текст i неточностi, розмитi визначення, захоплення епiтетами тАЮнадзвичайнийтАЭ, тАЮнеймовiрнийтАЭ, тАЮкатастрофiчнийтАЭ, тАЮдобрийтАЭ, тАЮгарнийтАЭ, тАЮрiдкийтАЭ, тАЮзначнийтАЭ i т.д. Виразнiсть викладу, чiткiсть передачi iнформацii забезпечуються вiдповiдним використанням термiнологii, вiдсутнiстю суперечностi в аргументацii, пiдтвердження висновкiв фактами чи даними.

Текст наукового дослiдження маi дiлитися на пропорцiйнi, логiчнi, внутрiшньо завершенi частини (роздiли, пiдроздiли, пункти, параграфи, абзаци), де легко встановити причинно-наслiдковi звтАЩязки.

Графiчний подiл тексту на складовi частини передбачаi iднiсть композицiйноi структури. Так, перехiд вiд одного абзацу до iншого означаi перехiд до новоi думки. РЖнодi абзац може складатися з одного речення, якщо йому надають особливого значення.

Цитати. У наукових дослiдженнях часто використовуються цитати тАУ дослiвнi уривки з використаних джерел, щоб за iхньою допомогою обТСрунтувати, пiдтвердити або доповнити власну думку.

Текст цитати береться у лапки i наводиться без жодних змiн, зi збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографii, пунктуацii i шрифтових видiлень. Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремi слова чи фрази (за умови, що думка автора не буде спотворена), то такi вислови беруться в лапки, пропуск позначаiться трьома крапками, вказуiться джерело, звiдки запозичена думка. В такому разi може змiнюватися навiть вiдмiнок у словi чи словосполученнi, якщо цитати не i повною i пiдпорядковуiться синтаксичнiй будовi фрази, частиною якоi вона стаi.

При цитуваннi та переказi джерел найчастiше використовуються такi словосполучення: Автор писав /пише: тАЮ..тАЭ; Як твердив / твердить..; Згiдно з уявленням..; За словами..; На думку..; Як справедливо зазначив / зазначаi..; Учений так характеризуi (описуi, подаi)..; Можна навести такi слова видатного вченого..; Автор наголошуi на..; З точки зору автора..; Автор видiляi (пропонуi, рекомендуi, вважаi, стверджуi, пiдкреслюi)..тАЭ i т.д.

Цитати мають подаватися лише з першоджерел, а не з праць iнших авторiв. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублiкованою в iншому виданнi; тодi перед бiблiографiчним джерелом вказуiться: тАЮцитуiться за:тАЭ або тАЮцит. за..тАЭ.

Якщо автор наукового дослiдження робить у чужiй цитатi певнi видiлення (курсив, розрядка, жирний шрифт тощо), аби акцентувати увагу на певному поняттi чи фразi, то слiд в дужках зробити вiдповiдне застереження, вказуючи власнi iнiцiали. Наприклад, (видiлено мною. тАУ Н. С.), (курсив наш. тАУ Н. С.), (пiдкреслено мною. тАУ Н. С.) i т.д. Подiбнi позначення доречнi при власному перекладi тексту з iншоi мови, якщо такого перекладу не iснуi чи вiн не збiгаiться iз уже вiдомим (переклад наш. тАУ Н. С.). Доцiльно подавати перекази текстiв iнших авторiв, максимально точно дотримуючись iхнього викладу, не допускаючи викривлення думок.

Кожна цитата неодмiнно супроводжуiться посиланням на використане джерело. Недотримання цiii обовтАЩязковоi умови веде до плагiату.

Коли текст дослiдження перевантажений цитатами i суцiльними посиланнями на авторитетiв, то виникаi пiдозра у вiдсутностi авторських мiркувань i знань самого дослiдника; робота набуваi характеру компiляцii, перетворюiться на тАЮдайджесттАЭ чи хрестоматiю тАЮрозумних iдейтАЭ попередникiв.

Засоби текстового звтАЩязку в науковiй працi. Для вираження тiii чи iншоi мовленнiвоi функцii використовуються рiзнi мовнi засоби. Часто в науковому текстi вони виконують роль клiше, якими зручно користуватися при конструюваннi тiii чи iншоi думки.

Послiдовнiсть викладу можна передати такими словосполученнями: по-перше, по-друге, по-третi; з одного боку, з iншого боку; насамперед, передусiм, спочатку; також, тепер, даноi, водночас; нарештi, на закiнчення, наостанку.

Ступiнь вiрогiдностi повiдомлення: очевидно, безумовно, без сумнiву, безперечно, напевне, певно, певна рiч, звичайно, (як) вiдомо, мабуть.

Послiдовнiсть у часi: спочатку, потiм, тепер, насамперед, перш нiж, пiсля того як, одночасно, наприкiнцi.

Причина i наслiдок, умова i наслiдок: оскiльки, тому, вiдтак, таким чином, отже, внаслiдок, в результатi, поза як; завдяки тому, що; у звтАЩязку з тим, що; через те, що; зважаючи на те, що, з огляду на те, що; з огляду на викладене вище; це залежить вiд того, що.

Зiставлення, протиставлення: так само, як i; як., так i; проте, але, навпаки, в той самий час, однак, втiм.

Доповнення, уточнення: водночас, зокрема, крiм того, щоправда, наприклад, як-от, цебто, разом з тим, точнiше, зауважмо.

Узагальнення, висновок: отже, таким чином, вiдтак, узагальнюючи сказане; з розглянутого можна зробити такi висновки; зважаючи на викладене вище, звiдси, звiдси висновок, пiдсумовуючи.

РЖлюстрацiя до сказаного: наприклад, так, проiлюструiмо це на; наведемо (подамо) кiлька прикладiв, опишемо кiлька випадкiв, коли.

Перехiд до новоi думки: перейдемо до, ще одне, розглянемо.

Скорочення. Скороченню пiдлягають рiзнi частини мови. Можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, до н. е. тАУ до нашоi ери, см тАУ сантиметр, НДРЖ тАУ науково-дослiдний iнститут, i т.д. тАУ i так далi, див. тАУ дивись, напр. - наприклад), так i спецiальних, характерних для певноi галузi (наприклад, вид. тАУ видання, техред тАУ технiчний редактор). Варто обережно поставитися до тих скорочень, якi вiдповiдають рiзним словам (скажiмо, с. тАУ село, секунда, сторiнка (при цифрi); р. тАУ рiчка, рiк (при цифрi); ст. тАУ станцiя (при назвi), стаття, столiття чи сторiччя (при цифрi).

РЖснуi кiлька способiв скорочення: усiчення, видалення голосних (стягування), утворення абревiатур.

У разi усiчення на мiсцi скорочення ставиться крапка (наприклад, гр. тАУ грецький, ред. тАУ редактор, тис. тАУ тисяча), а в разi видалення голосних тАУ не ставиться (наприклад, млн тАУ мiльйон).

У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова, та залишають першi лiтери слiв, якi утворюють складне слово. Наприклад: дф тАУ дiафiльм, мф тАУ мiкрофiша. РЖнiцiальна абревацiя записуiться початковими лiтерами без крапок. Наприклад, РЖРА тАУ iнформацiйно-рекламне агентство, ТО тАУ творче обтАЩiднання, ВВВ тАУ Велика вiтчизняна вiйна, ТОВ тАУ товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю тощо.

Якщо в науковому текстi використовуються маловiдомi скорочення, то iх варто розшифрувати при першому згадуваннi: записати повнiстю, а поряд у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалi.

Для зручностi та зрозумiлостi в дисертацiях та iнших видах наукових публiкацiй пiсля змiсту подаiться список скорочень, де подаються основнi найуживанiшi скорочення в текстi (скажiмо, УМ тАУ тАЮУкраiна молодатАЭ, КП тАУ тАЮКомсомольская правдатАЭ, НЗ тАУ тАЮНауковi запискитАЭ i т.д.).

Скорочення мають бути однаковими в усiй роботi.

Перевiрити написання скорочень можна за ДСТУ 3582-97 тАЮРЖнформацiя та документацiя. Скорочення слiв в украiнськiй мовi в бiблiографiчному описiтАЭ (затверджено наказом Держстандарту Украiни 4 липня 1997 р.).

Переноси тексту. При пiдготовцi рукопису слiд дотримуватися правил переносу вiдповiдно до тАЮУкраiнського правописутАЭ (К., 2004). Найчастiше помилки трапляються у таких випадках, коли не можна:

1) переносити прiзвища, залишаючи в кiнцi попереднього рядка iнiцiали (один iнiцiал) або умовнi скорочення (проф., акад. тощо), якi до них належать (Т. Г. Шевченко, а не Т. Г. // Шевченко; акад. В. Глушков, а не акад. // В. Глушков). Якщо iмена, звання тощо подаються повнiстю, то прiзвища (а також по батьковi) можна переносити (Тарас // Григорович Шевченко, академiк Агатангел // Кримський).

2) розтАЩiднувати умовнi (графiчнi) скорочення на зразок та iн., i т. д., вид-во, т-во тощо.

3) вiдривати скороченi назви мiр вiд цифр, до яких вони належать (2005 р., а не 2005 // р.; 115 га, а не 115 // га; 20 куб. см, а не 20 куб. // см). Якщо назви мiр подаються повнiстю, то iх можна переносити (1917 // рiк, 115 // гектарiв).

4) Переносити в iнший рядок граматичнi закiнчення, зтАЩiднанi з цифрами через дефiс (2-й, а не 2- // й; 5-го, а не 5- // го; 10-му, а не 10- // му);

5) розривати односкладовi частини складноскорочених слiв, зокрема iнiцiальнi й комбiнованi абревiатури (НАН Украiни, АЕС, МАГАТЕ, НТШ, пед-рада, а не пе-драда);

6) залишати бiля попередньоi букви мтАЩякий знак або апостроф ();

7) розривати буквосполучення, яким передаiться на письмi один звук (ра-джу, а не рад тАУжу; над-звичай-ний, а не на-дзвича-йний);

8) вiдривати одну букву вiд кореня, префiкса (роз- вивати, а не ро-звивати);

9) залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи-тування, а не о-питування);

10) залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прийменник (в, по, при), з якого починаiться речення;

11) переносити в наступний рядок роздiловi знаки (крiм тире), дужку або лапки, що заривають попереднiй рядок, а також залишати в попередньому рядку вiдкриту дужку або вiдкритi лапки.

Нумерацiя.

Нумерацiю сторiнок, роздiлiв, пiдроздiлiв, пунктiв, пiдпунктiв, рисункiв (малюнкiв), таблиць, формул подають у науковому текстi арабськими цифрами без знака №. Як правило, у дисертацiях нумерацiя сторiнок проставляiться у правому верхньому кутi сторiнки без крапки в кiнцi, в авторефератах дисертацiй тАУ по центру сторiнки.

Такi структурнi частини монографiй, дисертацiй, курсових, бакалаврських, магiстерських робiт, як змiст, перелiк умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера.

Нумерацii пiдлягають роздiли, пiдроздiли, пункти, пiдпункти. Номер роздiлу ставиться пiсля слова тАЮРоздiлтАЭ, без крапки, назва роздiлу починаiться з нового рядка. Наприклад:

Роздiл 1. Оцiнювання знань

Пiдроздiли нумерують у межах кожного роздiлу: спочатку зазначаiться номер роздiлу, через крапку подаiться номер пiдроздiлу, ставиться крапка (1.1. тАУ перший пiдроздiл першого роздiлу), вказуiться назва пiдроздiлу. Наприклад: 1.1. Вiд конспекту до дисертацii.

Пункти нумерують у межах кожного пiдроздiлу. Номер пункту складаiться послiдовно: з номерiв роздiлу, пiдроздiлу, пункту, мiж якими ставиться крапка (1.1.1. Науково-популярний реферат). Пункт може не мати заголовка.

РЖлюстрацii i таблицi подаються у науковому текстi безпосередньо пiсля тексту, де вони згаданi вперше, або на наступнiй сторiнцi. Якщо вони розмiщенi на окремих сторiнках, то цю сторiнку нумерують на загальних пiдставах.

РЖлюстрацii позначають словом тАЮРис.тАЭ або тАЮМал.тАЭ i нумерують послiдовно в межах роздiлу за винятком iлюстрацiй, наведених у додатках. Номер iлюстрацii складаiться з номера роздiлу та порядкового номера iлюстрацii, мiж якими ставиться крапка (наприклад, Рис. 1.2 тАУ другий рисунок першого роздiлу). Далi може вказуватися назва рисунка чи розмiщуватися пояснювальний пiдпис.

Подiбним чином нумеруються i таблицi; iхня назва подаiться вгорi над таблицею. Наприклад: Таблиця 1.2. Зростання активностi населення пiд час виборiв.

При перенесеннi таблицi на iншу сторiнку над iншими частинами вказують: тАЮПродовж. табл.тАЭ i вказують ii номер.

Таблицi. Цифровий матерiал, який використовуiться у науковому дослiдженнi, часто подаiться у виглядi таблиць. Над кожною таблицею вгорi вказуiться ii назва (жирним шрифтом, симетрично до тексту). Заголовок кожноi графи в таблицi маi бути максимально коротким, кожен заголовок починаiться з великих лiтер. Висота рядкiв у таблицях тАУ не менше 8 мм.

Таблицю розмiщують пiсля першого згадування про неi в текстi. Якщо у таблицi велика кiлька рядкiв, то ii можна перенести на наступну сторiнку, подавши вгорi назву.

РЖлюстрацii. У науковому текстi, зокрема в монографii, статтi, дисертацii, можуть використовуватися рiзнi види iлюстрацii: креслення, технiчний рисунок, схема, фотографiя, дiаграма, графiк.

РЖлюстрацiя тiсно повтАЩязана з текстом i вiдповiдаi йому. Назви iлюстрацiй розмiщують пiсля iхнiх номерiв. За необхiдностi доповнюють пояснювальними даними - так званим пiдрисунковим пiдписом, що мiстить такi основнi елементи:

1) найменування графiчного сюжету, що позначаiться скороченим словом тАЮРис.тАЭ (Мал.);

2) порядковий номер iлюстрацii, який вказуiться без знака номера арабськими цифрами (1.1);

3) тематичний заголовок iлюстрацii, що мiстить текст iз стислою характеристикою зображення;

4) експлiкацiю, яка не замiнюi загального найменування сюжету, а лише пояснюi його; деталi позначаються цифрами, що виносять у пiдпис, супроводжуючи iх текстом.

Посилання на iлюстрацii подаються в самому текстi наукового дослiдження, при цьому вся назва не повторюiться. У тому мiсцi, де викладаiться тема, повтАЩязана з iлюстрацiiю, розмiщуiться посилання у виглядi виразу в круглих дужках: (рис. 2. 1) або тАЮяк це видно з рис. 2.2тАЭ, тАЮяк це показано на рис. 3. 5тАЭ.

Якiсть iлюстрацiй повинна бути чiткою. При електрографiчному копiюваннi чи мiкрофiльмуваннi варто подбати про максимальну точнiсть вiдтворення оригiналу. РЖлюстрацii можуть виконуватися чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на бiлому непрозорому паперi.

У дисертацiях слiд застосовувати лише штриховi iлюстрацii та оригiнали фотознiмкiв (якщо розмiр менший за формат А4, то iх наклеюють на стандартний аркуш бiлого паперу).

Додатки оформлюють як продовження основного дослiдження, на наступних сторiнках; iнколи подають у виглядi окремоi частини або книги (до дисертацii, бакалаврськоi, курсовоi чи магiстерськоi робiт).

Кожен додаток починаiться iз новоi сторiнки. Найчастiше додаток маi свiй заголовок, надрукований угорi малими лiтерами з першоi великоi симетрично вiдносно тексту на сторiнцi. Посерединi рядка над заголовком малими лiтерами з першоi великоi друкуiться тАЮДодатоктАЭ, кожен наступний додаток позначаiться послiдовно лiтерами украiнськоi абетки за винятком: Г, РД, РЖ, РЗ, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, додаток А, додаток Б i т.д.

При оформленнi додаткiв окремою частиною (книгою) на титульному аркушi зазначають вихiднi данi, а пiд назвою друкують великими лiтерами слово тАЮДОДАТКИтАЭ.

Текст кожного додатка при необхiдностi може подiлятися на роздiли й пiдроздiли, якi нумерують у межах кожного додатка, наприклад: А.2 тАУ другий роздiл додатка А, В. 2.1 тАУ перший пiдроздiл другого роздiлу додатка В.

Подiбним чином нумеруються iлюстрацii, таблицi та формули, розмiщенi у додатках. Наприклад: рис. А.1.1 тАУ перший рисунок першого роздiлу додатка А.

Бiблiографiчнi посилання тАУ це сукупнiсть бiблiографiчних вiдомостей про цитовану працю, згаданий чи аналiзований у текстi iнший документ (його частини або групи документiв), необхiдних для загальноi характеристики, iдентифiкацii та пошуку.

Дослiдник зобовтАЩязаний подавати посилання на всi джерела чи матерiали, якi згадуються в науковому текстi, тi iдеi чи висновки, на пiдставi яких розробляються проблеми, завдання чи вирiшуються питання, поставленi у статтi, монографii, дисертацii тощо. Це даi змогу вiдшукати подiбний документ i перевiрити точнiсть указаних даних, зтАЩясувати iнформацiю, обставини виникнення iдеi чи контексту.

Посилання в науковому текстi найчастiше позначаються з використанням квадратних дужок iз вказiвкою порядкового номера за перелiком посилань. Наприклад: тАЮ У працях [1-5]тАЭ.

Якщо в науковому текстi наводиться конкретна цитата, то в квадратних дужках зазначаiться номер позицii у списку використаних джерел i вказуiться конкретна сторiнка. Наприклад: [5, с. 55].

Посилання на iлюстрацii, таблицi або формули, використанi в дослiдженнi, вказують вiдповiдно до iхнього порядкового номера. Наприклад: тАЮрис. 1.1тАЭ, тАЮдив. табл. 1.1.тАЭ, тАЮу формулi (1.1)тАЭ тощо.

Оформлення списку використаних джерел. Список використаних джерел тАУ елемент бiблiографiчного апарату, що мiстить бiблiографiчнi описи використаних у дослiдженнi джерел i подаiться пiсля висновкiв.

Бiблiографiчний опис складають безпосередньо за друкованим (архiвним, електронним тощо) твором або виписують iз каталогiв i бiблiографiчних покажчикiв без пропускiв будь-яких елементiв, недоцiльних скорочень тощо.

Джерела розмiщують одним iз таких способiв:

1) у порядку появи посилань у текстi (вважаiться найбiльш зручним для користування та рекомендований при написаннi дисертацiй i монографiй);

2) в алфавiтному порядку прiзвищ перших авторiв або заголовкiв.

Вiдомостi про джерела, внесенi до списку, варто подавати вiдповiдно до вимог мiждержавних i державного стандартiв iз обовтАЩязковим наведенням назв праць.

Зразки бiблiографiчного опису джерел

(згiдно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 ВлСистема стандартiв з iнформацii, бiблiотечноi та видавничоi справи. Бiблiографiчний запис. Бiблiографiчний опис. Загальнi вимоги та правила складанняВ»)