Основнi етапи розвитку теорii i методики анотування

З
мiст

Вступ

Роздiл 1. Теоретичнi засади дослiдження розвитку теорii i методики анотування

1.1 Аналiтичний огляд джерельноi бази дослiджень

1.2 Суть, призначення i функцii анотацiй

1.3 Види та класифiкацiя анотацiй

Роздiл 2. Особливостi етапiв розвитку теорii та методики анотування

2.1 Розвиток теорii анотування в кiнцi 18 та в 19 ст.

2.2 XX ст. тАУ новий теоретичний i методичний рiвень анотування

2.3 Сучасний етап розвитку теорii анотування

Роздiл 3. Розвиток методики анотування документiв

3.1 Основнi положення методики анотування

3.2 Складання анотацiй рiзних типiв для бiблiографiчних покажчикiв

3.3 Особливостi складання видавничих та книготорговельних анотацiй

Висновок

Список використаних джерЕЛ

Вступ

За формулюванням, наданим у ДСТУ 2394-94, анотацiя тАУ це "стислий коментар чи пояснення щодо документа чи його змiсту, а iнодi навiть його короткий опис, що додаiться, як правило, у виглядi примiтки пiсля бiблiографiчного опису документа". Проте бiльш вдалим i визначення анотацii з "Короткого термiнологiчного словника iз бiблiографознавства та соцiальноi iнформатики", згiдно з яким анотацiя тАУ коротка характеристика документа з погляду його змiсту, призначення, форми та iнших особливостей. Анотацiя мiстить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказуi його змiст, на вiдмiну вiд реферату, а розкриваi тематику твору, його читацьку адресу, iншi ознаки, якi можуть цiкавити користувачiв. Бiльшiсть анотацiй дають оцiнку первинному документу, вказують на його значення, мiсце серед iнших. Складання анотацiй, мабуть, найбiльш творчий i суб'iктивний процес з усiх процесiв аналiтико-синтетичноi обробки документiв, вiн найменше формалiзований i тому вимагаi вiд анотатора найвищого професiоналiзму.

Можна вважати, що елементи анотування виникли в глибоку давнину, коли використовували розгорнутi назви творiв, що мiстили певну характеристику iх. Багато книг мали передмови й пiслямови, в яких часто подавали детальну характеристику змiсту, причини написання, призначення, розповiдалося про авторiв.

Анотування в сучасному розумiннi виникло з потреб бiблiографiчноi дiяльностi. З появою значноi кiлькостi видань, щоб полегшити орiiнтацiю читачiв у iхньому потоцi, виникла необхiднiсть здiйснювати квалiфiкований аналiз, короткий переказ, авторитетну оцiнку публiкацiй.

Таким чином, викладене вище зумовлюi актуальнiсть теми дослiдження.

Об'iктом дослiдження курсовоi роботи i iнформацiйна дiяльнiсть в суспiльствi.

Предмет дослiдження тАУ основнi етапи розвитку теорii i методики анотування.

Метою курсовоi роботи i дослiдження основних етапiв розвитку теорii i методики анотування.

Мета роботи передбачаi виконання таких завдань:

- охарактеризувати теоретичнi аспекти дослiдження розвитку теорii i методики анотування;

- дослiдити особливостi етапiв розвитку теорii та методики анотування;

- дослiдити розвиток методики анотування документiв.

Теоретико-методологiчною основою роботи i працi таких дослiдникiв, як Кушнаренко Н.М. [12], Удалова В.К. [12], Ильюшенко М.П. [7], Воробйов Г.Г. [2], Слободяник М.С. [20], Швецова-Водка Г.М. [24] та iн.

Головнi методи дослiдження тАУ iсторико-типологiчний, метод теоретичного аналiзу й систематизацii, соцiокультурний аналiз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використанi у пiдготовцi до семiнарських та практичних занять, а також для розробки матерiалiв конференцiй, спецкурсiв.

Структура роботи. Робота складаiться зi вступу, 3 роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел.

Роздiл 1. Теоретичнi засади дослiдження розвитку теорii i методики анотування

1
.1 Аналiтичний огляд джерельноi бази дослiджень

Для написання даноi курсовоi роботи використано та опрацьовано 25 джерел лiтератури. Серед яких присутнi нормативнi документи, пiдручники iз предмету Документознавство, науковi видання, статтi та перiодичнi видання в яких розглянута дана тема.

Опрацювання досить великоi кiлькостi рiзноманiтноi лiтератури дало змогу розглянути дану тему, як з точки зору теорii та i з точки зору практики.

В практичнiй частинi курсовоi наведено на конкретних прикладах методику анотування як в сучасний час так i вiд початку iсторii даного питання. З даного питання всi термiни та визначення написанi в ДСТУ 2732:2004. Дiловодство й архiвна справа. Термiни та визначення понять. тАУ К., 2005.

Для довiдкових анотацiй не характернi пряма рекомендацiя, конкретна оцiнка твору, але це не передбачаi формального ставлення до анотованого документа, до того ж оцiнка анотованого твору може мати непрямий характер. Наприклад, сам факт умiщення анотацii в бiблiографiчному покажчику може свiдчити про позитивну оцiнку документа.

У довiдковому анотуваннi застосовуються певнi особливi методичнi прийоми. Так, при складаннi довiдкових анотацiй загального характеру уточнення назви документа здiйснюiться, якщо назву сформульовано нечiтко чи недостатньо повно. Якщо ж бiблiографiчний опис даi досить повне уявлення про змiст документа, в анотацii бiльше уваги придiляiться вiдомостям про автора, обставинам написання твору, характеру викладу матерiалу. Саме такi анотацii широко використовуються в покажчиках загальноi бiблiографii.

Горлiс-Горський Ю. Холодний Яр: Роман. тАУ Л.: Червона калина, 1992. тАУ 341 с тАУ (РЖст. б-ка).

Основу роману становлять подii 1918-1922 pp. у Холодному Яру на Чигиринщинi.

Кулешов С.Г. Концепцii документа як засобу соцiальних комунiкацiй // Бiблiотекознавство. Документознавство. iнформатика: 36. наук, праць. тАУ X., 1999. тАУ С 81-88. тАУ (Вiсн. Харк. держ. акад. культури; Вип. 1).

Вiдомий украiнський фахiвець у галузi документознавства викладаi свiй погляд на проблему вiдмiнностi документа й книги iз застосуванням комунiкативного пiдходу. Визначено поняття "динамiчний" i "статичний" документи [12, 231].

Для бiблiографiчних видань спецiальноi бiблiографii важливим i висвiтлення проблематики анотованого твору, тому основним елементом цих анотацiй виступають вiдомостi, що розкривають, уточнюють назву. Всi iншi ознаки твору подають, якщо без них неможливо зрозумiти його проблематику.

Законодавство тАУ бiблiотекам Украiни: Загальнi засади дiяльностi б-к / Нац. парлам. б-ка Украiни; Уклад.: Т. Слепцова. тАУ К, 2000.-200 с.

У складаннi аналiтичних рекомендацiйних анотацiй важливо уникнути надання неповного, однобiчного уявлення про документ у цiлому. Тому в аналiтичному рекомендацiйному анотуваннi основна увага придiляiться характеристицi об'iкта анотування в загальному контекстi твору. Наприклад:

Канiвець В.В. Вiддавали батька в прийми: Комедii. тАУ К.: Укр. письменник, 1997. тАУ 355 с

Володимир Канiвець тАУ вiдомий украiнський прозаiк та драматург. До пропонованоi збiрки увiйшли комедii, що порушують питання взаiмин мiж людьми в нашому суспiльствi й з успiхом iдуть на сценах театрiв.

Комедiя, що дала назву збiрцi, висвiтлюi пекучу проблему, яка постаi подекуди перед старими людьми. Не потрiбнi вони господарствам, де працювали все життя, не потрiбнi дiтям та онукам, бо тi живуть у мiстах, а старим там немаi мiсця. У комедii проявилося вмiння драматурга бачити в сумному i трагiчному смiшне, i навпаки: у смiшному тАУ сумне i жалiсне [12, 234].

Груповi рекомендацiйнi анотацii найбiльш доречнi в рекомендацiйних бiблiографiчних посiбниках. Вони дають змогу порiвняти анотованi твори, показати iхню подiбнiсть i своiрiднiсть, але при цьому уникнути багатослiв'я i повторiв. iх складають здебiльшого, характеризуючи рiзнi твори або видання, поiднанi видавничою формою, тематикою чи авторством. У цьому випадку подаiться узагальнена характеристика творiв з вказiвками на вiдмiнностi в трактуваннi теми, на вiдмiннiсть щодо доступностi творiв, характеру викладу матерiалу тощо. Наприклад:

Косач Ю. Рубiкон Хмельницького: РЖст. повiсть. тАУ Л.: Червона калина, 1992. тАУ 215 с

Пахучий О.О. Тимiш Хмельницький, син Богдана: РЖст. роман. тАУ К.: Укр. письменник, 1992. тАУ 430 с

Кулаковський В.М. РЖван Сiрко: Роман. тАУ К.: Молодь, 1992. тАУ 317 с.

На сторiнках творiв постають долi найвiдомiших iсторичних осiб, визначних воiначальникiв та полiтичних дiячiв Украiни. Новi оцiнки вiдомих iсторичних подiй та особистостей характеризують твори про Богдана Хмельницького та його сина. Цiкавий сюжет, яскраве зображення боiв та походiв у романi про РЖвана Сiрка задовольнять прихильникiв пригодницького жанру.

1.2 Суть, призначення i функцii анотацiй

Ознаки, за якими характеризуiться документ в анотацii, називаються iнформацiйними елементами. Зазвичай це вiдомостi про автора, тематику твору, територiальнi й хронологiчнi межi, про структуру, форму i призначення, мову, стиль, полiграфiчне оформлення, наявнiсть таблиць, графiкiв, iнших додаткiв тощо. Вiдбiр iнформацiйних елементiв здiйснюiться вiдповiдно до характеру первинного документа, а також вiдповiдно до конкретного призначення анотацii. Залежно вiд призначення (для бiблiографiчних покажчикiв, орiiнтованих на рiзнi категорii користувачiв; для вмiщення в первинному документi; для бiблiотечних каталогiв i т. iн.) рiзниться змiст, характер викладу вiдомостей, iхнiй обсяг в анотацiях. Тому не можна переймати анотацii з одних джерел для використання в iнших.

Анотацii i засобом повiдомлення користувачiв про iснування документiв певного змiсту й характеру, вони сприяють орiiнтацii в документних потоках. Завдяки iм значно полегшуiться пошук потрiбних документiв, оскiльки користувач заздалегiдь одержуi вiдомостi про змiст, форму i призначення, особливостi, наукову й художню цiннiсть творiв.

Анотування найширше використовуiться для характеристики документiв у бiблiографiчних покажчиках, бiблiотечних каталогах та iнших сферах бiблiотечноi дiяльностi, а також у видавничiй справi, книжковiй торгiвлi з метою iнформацii та реклами творiв друку [21, 57].

Функцii анотацiй остаточно не визначенi й не сформульованi, але бiльшiсть фахiвцiв вважають, що для них характерне виконання загальних функцiй бiблiографiчноi iнформацii, а саме: пошуковоi, комунiкативноi, оцiнноi. Пошукова функцiя здiйснюiться при визначеннi мiсцезнаходження документа, певнi ознаки якого вiдомi користувачевi. Суть комунiкативноi функцii полягаi в повiдомленнi користувача про iснування невiдомих йому документiв, змiст яких вiдповiдаi його iнформацiйним потребам. Обидвi зазначенi функцii реалiзуються насамперед через наявнiсть в анотованому бiблiографiчному записi бiблiографiчного опису, але наявнiсть анотацii суттiво пiдвищуi пошуковi та комунiкативнi властивостi запису.

Оцiнна функцiя властива саме анотацii, вона проявляiться в наявностi позитивноi чи негативноi оцiнки документа, рекомендацii його певнiй категорii користувачiв. В основi анотацii, складеноi на високому професiйному рiвнi, завжди лежить оцiнка твору. Об'iктивний аналiз первинного документа, що здiйснюiться в процесi анотування, вимагаi вiд анотатора виявлення позитивних властивостей i недолiкiв цього документа. Оцiннi елементи iнодi i в текстi анотацii, але не завжди. Часто оцiнка проявляiться вже у виборi документiв для анотування. Наявнiсть оцiнноi iнформацii в анотацii сприяi прийняттю користувачем безпомильного рiшення щодо необхiдностi звертання до первинного документа [12, 214].

Щоб функцii анотацiй максимально реалiзувалися, вони мають задовольняти певнi вимоги, найважливiшi серед яких змiстовнiсть i доступнiсть. Змiстовнiсть передбачаi повноту передачi змiсту документа, тобто вичерпний перелiк розглянутих у ньому питань та особливостей iхнього розгляду i викладу. Разом з тим в анотацii не слiд повторювати вiдомостей, що мiстяться в назвi документа й iнших елементах бiблiографiчного опису. Змiстовнiсть анотацii невiддiльна вiд ii об'iктивностi. Анотацiя маi точно передавати тематику твору й позицiю автора, а не думку анотатора. У разi принципових неузгоджень мiж автором твору й анотатором в анотацii подають спецiальне застереження.

Вимога доступностi задовольняiться завдяки чiткостi та логiчностi викладу вiдомостей, використанню загальноприйнятоi сучасноi термiнологii, простотi й зрозумiлостi мови анотацiй.

Анотацiя маi бути лаконiчною, конкретною, в нiй слiд зазначити необхiднi факти, iмена, дати. Обсяг анотацiй встановлюiться залежно вiд iхнього типу та призначення [22, 63].

Вимогу iндикативностi розумiють як вiдповiднiсть тексту анотацii потребам ii конкретного призначення i характеру первинного документа. Вирiшальне значення маi мета складання анотацii, характеристики того посiбника, у якому ii буде вмiщено. Так, складаючи анотацii для бiблiографiчного покажчика з певноi теми, доцiльно зосередитися на змiстi творiв, для персонального тАУ на iхньому мiсцi в творчостi автора, iсторii створення. У видавничих анотацiях, якi мають насамперед рекламну мету, характеризують не тiльки змiст творiв, а й видання, тому вони мiстять вiдомостi про iлюстративнi матерiали, науково-довiдковий апарат i т. iн.

1.3 Види та класифiкацiя анотацiй

Розмаiття мети складання анотацiй, рiзноманiтнiсть РЖПС, у яких вони використовуються, а звiдси й iндикативнiсть анотацiй потребують iхньоi класифiкацii. Розробка класифiкацii анотацiй маi велике теоретичне i практичне значення, оскiльки сприяi глибокому пiзнанню сутi анотування, опрацюванню його методики, унiфiкацii окремих процесiв. На сьогоднi немаi iдиноi класифiкацii анотацiй. Фахiвцi в галузi бiблiографii, iнформатики, лiнгвiстики, книгознавства пропонують рiзнi пiдходи до визначення ознак такоi класифiкацii. Найбiльш розвинута класифiкацiя анотацiй у бiблiографii. Бiльшiсть бiблiографiв згоднi, що головною ознакою, за якою доцiльно подiляти анотацii, маi бути функцiональна. За цiiю ознакою анотацii подiляються на довiдковi та рекомендацiйнi [14, 67].

Довiдкова анотацiя перш за все уточнюi назву документа, вона може подавати додатковi вiдомостi про автора, а також про форму, жанр, призначення та iншi особливостi твору, яких немаi в бiблiографiчному описi. Такi анотацii максимально короткi, не подають розгорнутоi характеристики первинного документа, iм властивi здебiльшого пошукова та комунiкативна функцii. Наприклад:

Шелест В. Образнi асоцiацii в поезii Лiни Костенко // Дивослово. тАУ 1994. тАУ № 2. тАУ С 11-15.

Розглядаiться специфiка образотворчих засобiв поетеси.

Рекомендацiйна анотацiя подаi не лише характеристику, а й оцiнку твору. ii завдання тАУ пропагувати i рекламувати кращi твори, тому ii складають так, щоб зацiкавити, привернути увагу до документа, сприяти його прочитанню. Такi анотацii, як правило, мають дидактичну спрямованiсть i можуть мiстити педагогiчнi елементи: рiзноманiтнi методичнi рекомендацii, поради й т. iн. Зрозумiло, що оцiнна функцiя властива таким анотацiям бiльшою мiрою, нiж довiдковим. Обсяг рекомендацiйних анотацiй бiльший вiд обсягу довiдкових. Ось, наприклад, таку анотацiю складено до пiдручника всесвiтньоi iсторii для вищих навчальних закладiв:

РЖсторiя тАУ обов'язкова навчальна дисциплiна в усiх вузах. За словами М.Г. Чернишевського, не можна бути освiченою людиною, не знаючи iсторii. Знання iсторii iнтелектуально i полiтично розвиваi людину, даi змогу формувати ii свiтогляд i кiнець кiнцем формуi в кожному з нас громадянина. У пiдручнику узагальнений розвиток людського суспiльства вiд первiсноi епохи до сучасностi з видiленням роздiлiв: Первiсна епоха, Давнiй свiт, Середньовiччя, Новий час й Новiший час.

Для студентiв вищих навчальних закладiв, а також широкого кола читачiв.

За способом характеристики первинних документiв розрiзняють загальнi та аналiтичнi анотацii. Загальна анотацiя характеризуi документ у цiлому, аналiтична тАУ тiльки його частину (роздiл, главу, параграф й т. iн.) або весь документ у певному аспектi [5, 34].

За глибиною розгортання iнформацii анотацii подiляють на розширенi та реферативнi. Розширена анотацiя, крiм власне характеристики твору, подаi й iншi вiдомостi, наприклад, з iсторii його створення, з лiтературноi критики, про його зарубiжнi публiкацii, переклади, вiдгук серед читачiв, iсторико-бiблiографiчнi й текстологiчнi особливостi. Наприклад:

Олбi Е. Не боюсь Вiрджiнii Вулф: Драма: Пер. з англ. // Всесвiт. тАУ 1994. тАУ № 10. тАУ С 75-122.

Пропонована п'iса визначного американського драматурга, який увiйшов у лiтературу на початку 60-х рокiв, за одностайним визнанням критикiв, i вершиною його творчостi i вважаiться класичним взiрцем американськоi драматургii XX ст.

Тему духовноi спустошеностi й безплiдностi автором втiлено у гострому, жорсткому, iнколи навiть брутальному поiдинку головних героiв п'iси. З великою художньою силою розкрито марноту всього iхнього життя й остаточну втрату ними будь-яких iлюзiй [6, 132].

Реферативну анотацiю можна розглядати як промiжну ланку мiж анотацiiю i рефератом. Вона подаi лише головнi положення змiсту документа, висновки автора або переказ окремих аспектiв змiсту.

За формою анотацii бувають традицiйними й телеграфними. Традицiйнi мають вигляд звичайного текстового повiдомлення, приклади саме таких анотацiй наведенi вище. Телеграфнi анотацii мають вигляд формалiзованого тексту, зовнi схожого на телеграфне повiдомлення. Наприклад, телеграфна анотацiя на книгу "Сталевi монокристали" маi такий вигляд:

Методи одержання монокристалiв нiкелевих суперсплавiв. Вплив попередньоi високотемпературноi обробки сплавiв на структури i властивостi одержаних монокристалiв. Вивчення спрямованоi кристалiзацii аустенiтових сталей.

Залежно вiд кiлькостi документiв, що анотуються, анотацii подiляються на монографiчнi i зведенi (або груповi). Монографiчна анотацiя характеризуi один документ, а зведена чи групова тАУ кiлька документiв. Груповi анотацii можуть характеризувати окремi самостiйнi документи одного автора або близькi за тематикою чи iншими ознаками документи; вони можуть характеризувати кiлька творiв, об'iднаних в одному виданнi (тематичний збiрник); можуть характеризувати певний твiр i подавати вiдомостi про iншi твори, що пов'язанi з анотованим тематикою, жанром, автором або iншими ознаками. Групова анотацiя даi змогу бiльш рацiонально, без повторень показати спiльнi риси й особливостi первинних документiв [12, 216].

За рiвнем використання засобiв автоматизацii анотацii подiляють на iнтелектуальнi, тобто складенi людиною, i формалiзованi тАУ складенi з використанням комп'ютерноi технiки.

Крiм того, анотацii подiляють на авторськi й неавторськi. Першi складають автори первинних документiв, другi тАУ iншi особи.

РЖнодi, типiзуючи анотацii, звертають увагу на те, якi установи, для кого, з якою метою анотують документи, потiм визначають, наприклад, видавничi, книготорговельнi анотацii.

Важливо усвiдомлювати, що на практицi окремо взята анотацiя маi ознаки, властивi рiзним ii типам. Тому, наприклад, довiдкова анотацiя одночасно може бути й загальною, i традицiйною, i монографiчною, й iнтелектуальною, i неавторською. До того ж на практицi не завжди просто чiтко визначити тип конкретноi анотацii, оскiльки iснують рiзноманiтнi промiжнi форми. РЖнодi елементи, характернi, скажiмо, для довiдковоi анотацii, можуть бути i в рекомендацiйнiй.

Сьогоднi вiдомi рiзноманiтнi класифiкацii анотацiй, та зазначенi вище типи ii найхарактернiшi й найбiльш обТСрунтованi. В установах, якi здiйснюють анотування, при обробцi документiв додержуються зручноi для них класифiкацii i вiдповiдних методичних положень. Проте вирiшення проблеми класифiкацii анотацiй сприятиме подальшому розвитку методики складання анотацiй рiзноманiтних типiв, уточненню iхньоi структури, формалiзацii прийомiв виявлення й надання iнформацiйних елементiв, що, у свою чергу, дасть змогу пiдвищити якiсть анотацiй та РЖПС.

Отже, анотацiя тАУ коротка характеристика документа з погляду його змiсту, призначення, форми та iнших особливостей. Анотацiя мiстить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказуi його змiст, на вiдмiну вiд реферату, а розкриваi тематику твору, його читацьку адресу, iншi ознаки, якi можуть цiкавити користувачiв.

Роздiл 2. Особливостi етапiв розвитку теорii та методики анотування

2.1 Розвиток теорii анотування в кiнцi 18 та в 19 ст.

У Росii виникнення й розвиток анотування невiд'iмнi вiд розвитку критичноi бiблiографii. Першим критико-бiблiографiчним журналом, у якому вмiщувалися повiдомлення про нову лiтературу з ii аналiзом i оцiнкою, були "Санкт-Петербургские ведомости" МЛ. Новикова (1777). Надалi iх публiкували й iншi науковi та лiтературно-художнi журнали. Серед повiдомлень були рецензii, реферати, вiдгуки й iншi матерiали, а також анотацii [13, 63].

Анотацii входять i до бiблiографiчних покажчикiв, про що свiдчить уже перший хронологiчний покажчик росiйських друкованих видань "Библиотека Российская", складений Д.РД. Семеновим-Руднiвим (Дамаскiним). Поданi в ньому анотацii досить детальнi й рiзноманiтнi за змiстом. Так, у них подано вiдомостi про авторiв виданих анонiмно книг, про мiсце i час iхньоi публiкацii, iхнiй змiст тощо. Прикладом анотацii може бути така:

В Академии, библиот. обретается одна только часть, пять книг Моисеевых в себе заключающая, где при конце напечатано: Божиею помощью, повелением vi пильностию учена мужа в лекарских науках Доктора Франциска Скорины с Полоцка. У великом месте Празском, по Воплощении Слова Божия 1519 [12, 218].

РЖнодi в анотацiях давалася оцiнка книзi, вiдзначалася ii рiдкiснiсть: "Сiя книга очень редкая..", "Все помянутые три книги достопамятны. Вторая и третья тем примечания достойны, что перевод в них совсем иной нежели..".

Розвиток анотування як у XVIII, так i в XIX ст. здiйснювався окремими бiблiографами на основi накопичення ними емпiричних знань. Так, B.C. Сопiков у фундаментальнiй працi "Опыт российской библиографии" (1813-1821) використав оригiнальнi методи характеристики книг. Анотацii, що тут вмiщенi, певною мiрою рiзноманiтнiшi та досконалiшi, нiж у попереднiх укладачiв бiблiографiчних покажчикiв. Сучаснi дослiдники вважають, що цi анотацii мали майже всi необхiднi складовi. B. C. Сопiков розкрив псевдонiми, назвав авторiв анонiмних книг, зазначив, кого вважають авторами певних творiв або перекладiв, зауважив, що на книзi вказанi не тi автори, що насправдi ii написали, назвав перекладачiв, видавцiв, друкарiв, подав повнi назви книг, вiдомостi з iсторii створення iх, вiдмiтив книги рiдкiснi, надрукованi таiмно, знищенi, тi, що згорiли, зробив вказiвки про присвяти книг, про iншi видання анотованого твору, визначив кращi та найповнiшi з них, звернув увагу на зовнiшнiй вигляд видання, шрифт, друк, папiр, iлюстрацii, портрети, виклав змiст книг, зробив розлогi виписки з творiв, зауваження про iхнiй стиль, дав iм оцiнку, окремi книги рекомендував особливо. Важливо усвiдомлювати, що анотацii в цьому покажчику розрахованi на достатньо освiченого читача. Прикладом анотацiй, складених B.C. Сопiковим, можуть бути такi:

2163 Басни (новыя) Ивана Крылова; Спб. 1811 тАУ в 75 к.

Г. сочинитель изготовляет новое богатое издание сих басен, которое выключая полиграфической чистоты, будет дополнено новыми баснями и украшено многими картинами.

2256 Благоразумие, соединенное с добродетелию, или политика мудрого: соч. Г. Экскартсгаузена; перевод с Немецкого; Москва, 1795 тАУ в 8.

2257 Тожь, издание второе; Москва, 1805 тАУ в 8. 2 р.

Эту полезную книгу молодые люди, вступающие в Гражданское общество, обязаны читать ежедневно [12, 219].

В цiлому анотування в першiй половинi та серединi XIX ст. вiдповiдало запитам освiченого аматора i не переймалося потребами широкого кола читачiв. Анотацii такого характеру публiкувалися в росiйських перiодичних виданнях, таких як "Сын отечества" (з 1814 р.),"Литературные прибавления" до газети "Русский инвалид" (1837-1840 pp.), в "Отечественных записках" (з 1839 р.), а пiзнiше i в покажчику Г.Н. Геннадi "Литература российской библиографии" (1858), "Указателю к Вестнику Европы.. 1802-1830", складеному М.П. Полуденським (1861) та iн.

Швидкий розвиток рекомендацiйноi бiблiографii в 60-х роках XIX ст. сприяв створенню анотацiй критично-рекомендацiйного характеру. У цей перiод здiйснюiться диференцiацiя анотацiй залежно вiд читацького призначення бiблiографiчних посiбникiв. Здебiльшого вони мають яскраво виражений рекомендацiйний характер, доступнi хоч трохи грамотним верствам населення. Прикладом можуть бути анотацii в покажчику "Систематичний огляд росiйськоi народно-навчальноi лiтератури" (1878), складеному групою авторiв за дорученням Комiтету грамотностi при Вiльному економiчному товариствi, в покажчику Х.Д. Алчевськоi "Що читати народу?" (1884-1906) та iн. [15, 123]

У той час, тобто наприкiнцi XIX тАУ на початку XX ст., продовжувало вдосконалюватись анотування, спрямоване на задоволення потреб високоосвiчених читачiв, фахiвцiв. Саме такi анотацii поданi, наприклад, у покажчиках: "Росiйська фiзико-математична бiблiографiя" В.В. Бобинiна (1885-1893), "Бiблiотека Д.В. Ульянiнського" (1915) тощо.

Особливiстю анотацiй, що складалися майже до початку XX ст., було iхнi поiднання з бiблiографiчним описом.

2.2 XX ст. тАУ новий теоретичний i методичний рiвень анотування

У XX ст. розвиток анотування пiднiмаiться на новий теоретичний i методичний рiвень. Питання методики анотування вперше було порушено на Всеросiйському з'iздi з бiблiотечноi справи (1911), зокрема розглядався досвiд анотування художньоi лiтератури в народнiй бiблiотецi-читальнi Харкiвського товариства грамотностi. Першi правила складання анотацiй зафiксованi в книзi О.М. Белова "Правила складання каталогiв алфавiтного, систематичного i предметного" (1915). У нiй у виглядi додатка, який мав назву "Анотацiя, або бiблiотечна бiблiографiя", подано правила, в основi яких лежить аналiз досвiду американських i англiйських бiблiотек, пристосований до бiблiотек Росii. Деякi положення О.М. Белова мають значення i в наш час [12, 220].

У 20-х роках XX ст. активiзуються дослiдження з анотування, що пов'язано з початком видання в 1925 р. друкованих карток, а також публiкацiiю в цей перiод великоi кiлькостi анотованих бiблiографiчних покажчикiв i видавничих каталогiв. Потреба в теоретичнiй розробцi питань анотування стимулювала появу в цей перiод робiт РЖ.П. Жука, М.РД. Мiнчиноi, Я.РД. Кiпермана, О.Г. Фомiна, присвячених визначенню поняття "анотацii", класифiкацii анотацiй, iхньому функцiональному призначенню, методицi складання тощо. Так, О.Г. Фомiн у працi "Анотацii: Теорiя i практика iх складання" (1929) подав багато матерiалу, корисного для практикiв, зокрема вiн запропонував схему анотацii, до якоi входило до 33 iнформацiйних елементiв. Серед них були видiленi основнi, однорiднi за конструкцiiю i формою. На жаль, подавши велику кiлькiсть прикладiв, О.Г. Фомiн не змiг проаналiзувати iх на необхiдному теоретичному рiвнi й зробити узагальнюючi висновки та виробити загальнi рекомендацii [12, 221].

Основне призначення анотацiй у цей перiод вбачалося в наданнi чiткого уявлення про первиннi документи, iхню iдейну спрямованiсть. Особливу увагу придiляли максимально точному визначенню полiтичноi оцiнки змiсту твору, розкриттю його сутi з позицiй марксизму, оскiльки саме цього вимагали iдеологи бiблiотечноi справи. На кiнець 30-х рокiв стала загальновизнаною необхiднiсть оцiнки твору в анотацii, але не завжди було зрозумiло, як саме ii давати.

У 30-40-х роках бiблiотеки й бiблiографiчнi установи активно набували досвiд з анотування документiв рiзноманiтного змiсту. Розробка спецiальноi методики анотування переважала дослiдження питань загальноi методики, теоретичних проблем. Проте накопичення певного досвiду, розробка конкретних методичних положень давали матерiал для подальшого розвитку теорii та методики анотування.

У працях К. Симона, Г. Кричевського, А. Кременецькоi, РД. Васильiвоi, що вийшли в повоiннi часи, були сформульованi новi вимоги до анотацiй. Велику увагу продовжували придiляти обробцi рiзноманiтних типiв документiв, а також творiв друку з рiзних галузей знання. Так, методика анотування газетних i журнальних статей розглядалася в працях Н.А. Дилевськоi та РД.РЖ. Шамурiна, персоналiй тАУ у працях Р. Крендель i Б. Пiскiноi, особливостi складання анотацiй до лiтератури краiзнавчого змiсту тАУ в працях В.О. Нiколаiва, В.Т. Витяжкова, Л.А. Левiна [7, 74].

Важливу роль у розробцi спецiальноi методики анотування вiдiграли працi РД.РЖ. Рискiноi, якi розкривають специфiку складання анотацiй на твори художньоi лiтератури, Н.П. Зибiна, О.А. Лицкевич, А.В. Кремiнецькоi, що висвiтлюють анотування технiчоi лiтератури, М.С. Воiнова, який працював над анотуванням лiтератури з проблем сiльського господарства, М. Яковлевоi, котра дослiджувала анотування лiтератури з економiки, та iн. Визначна праця РД.РЖ. Шамурiна монографiя "Методика складання анотацiй" (1959) пiдсумувала досягнення вiтчизняних фахiвцiв у галузi анотування за весь попереднiй перiод. У нiй зроблено теоретичнi узагальнення з практичного досвiду анотування, а також подано загальну i спецiальну методику складання анотацiй. Так, РД.РЖ. Шамурiн даi визначення анотацii, розкриваi ii значення, обТСрунтовуi запропоновану ним класифiкацiю анотацiй, загальнi принципи анотування, детально розкриваi процес анотування, його методи, особливостi рiзних типiв анотацiй, специфiку анотування рiзних типiв документiв тощо. Не з усiма положеннями РД.РЖ. Шамурiна можна погодитися сьогоднi, але, безсумнiвно, його праця вiдiграла важливу роль у розвитку сучасноi теорii та практики анотування.

2.3 Сучасний етап розвитку теорii анотування

У 60-70-х роках почали здiйснювати стандартизацiю процесiв аналiтико-синтетичноi обробки, у тому числi й процесу анотування. У 1970 р. набув чинностi ГОСТ 7.9-70 "Реферат i анотацiя", який у подальшому переглядали й удосконалювали. Стандартизацiя анотування дала змогу уточнити змiст поняття, сприяла унiфiкацii структури анотацii, ii форми, обсягу, видавничого оформлення й т. iн. [22, 12].

У той самий перiод набула актуальностi проблема автоматизацii анотування. У зв'язку з цим особливу увагу привернули можливостi формалiзацii процесу анотування, зокрема вивчення методiв розкриття змiсту первинного документа з урахуванням його тематики, а також характеру iнформацiйних потреб, удосконалення стилю викладу матерiалу в анотацii, можливостi реалiзацii ii оцiнноi функцii тощо. Спроби автоматизацii анотування виявилися вдалими i сприяли виникненню нового напряму в розвитку анотування.

З того часу в розвитку теорii та методики анотування можна визначити два напрями. Один з них орiiнтувався на створення анотацiй традицiйним шляхом, другий тАУ на створення анотацiй iз залученням комп'ютерноi технiки. Перший напрям характерний, в основному, для краiзнавчоi бiблiографii, бiблiографii художньоi лiтератури й лiтературознавства, бiблiографii мистецтва, бiблiографii лiтератури для дiтей, для використання у видавничiй дiяльностi при анотуваннi науково-популярноi, художньоi, дитячоi лiтератури тощо. Другий напрям властивий документам з природничих, прикладних наук, науковiй лiтературi суспiльно-економiчного змiсту. На сьогоднi важливою проблемою i визначення меж, у яких автоматизованi методи переважають ручнi [10, 41].

В Украiнi розвиток анотування здiйснювався, в основному, в межах його розвитку в Росii та СРСР, але здебiльшого в практичнiй сферi: створеннi рекомендацiйноi, видавничо-книготорговельноi, каталожноi та iнших видiв бiблiографiчноi продукцii. Серед науковцiв, якi займалися теорiiю та методикою анотування, слiд назвати доцента Харкiвського бiблiотечного iнституту (тепер Харкiвська державна академiя культури) В.Т. Витяжкова. Його внесок у розвиток анотування вiдзначали РД.РЖ. Шамурiн, М.В. РЖстрiна, укладачi навчальних посiбникiв i пiдручникiв з бiблiографii [12, 224].

Тепер в Украiнi функцiонуi система центрiв, якi займаються бiблiографуванням документiв i вiдповiдно iхнiм анотуванням. Це найбiльшi державнi бiблiотеки. У межах цiii системи дii певна спецiалiзацiя, яка здiйснюiться на пiдставi видових та змiстових ознак документiв, iхнього цiльового й читацького призначення. Так, пропагуванням кращоi лiтератури для самоосвiти, розширення свiтогляду, виховання орiiнтацii на загальнолюдськi цiнностi засобами рекомендацiйноi бiблiографii у сферi культури i мистецтва, художньоi лiтератури, а також поширенням соцiально-економiчних i сiльськогосподарських знань займаiться Нацiональна парламентська бiблiотека. Одеська державна наукова бiблiотека спецiалiзуiться на виданнi рекомендацiйних бiблiографiчних посiбникiв у галузi природознавства i релiгiiзнавства, Харкiвська державна наукова бiблiотека тАУ у галузi технiки, Державна iсторична бiблiотека тАУ у галузi iсторичного краiзнавства, Державна бiблiотека для дiтей тАУ дитячоi лiтератури, Державна бiблiотека для юнацтва тАУ лiтератури для пiдлiткiв. Видавничi та книготорговельнi установи й органiзацii здiйснюють анотування друкованоi продукцii з метою ii реклами, поширення серед зацiкавлених користувачiв.

Такий подiл працi забезпечуi високу якiсть анотацiй, про що свiдчить iхнiй аналiз, насамперед завдяки досягненню анотаторами високого професiоналiзму.

Роздiл 3. Розвиток методики анотування документiв

3.1 Основнi положення методики анотування

Процес анотування, один з найскладнiших i найбiльш трудомiстких в обробцi документiв, потребуi не лише вiдповiдних знань i навичок, а й творчого пiдходу. Загальна методика анотування мiстить основнi положення щодо здiйснення процесу анотування i головнi вимоги до тексту анотацii, якi слiд ураховувати, формуючи його. Оскiльки загальна методика не може передбачити всiх можливих варiантiв, що потребують у кожному окремому випадку конкретних рiшень, розробляють спецiальнi методики анотування. Вони розглядають рiзноманiтнi методичнi прийоми, якi доцiльно використовувати, складаючи анотацii на документи рiзних видiв, з рiзних галузей знання, документи, що мають рiзне громадське й читацьке призначення. Проте неможливо передбачити всi можливi й найкращi способи викладу iнформацii при анотуваннi конкретного документа, тому не може бути жорстких однозначних правил, i спецiальна методика здебiльшого i рекомендацiiю щодо таких способiв, аналiзом накопиченого досвiду [6, 51].

Перш нiж розпочати складання анотацii, вирiшуються питання про ii тип, читацьке призначення, мету створення. Це необхiдно для забезпечення iдностi обробки однорiдних документiв, що особливо важливо, якщо анотацii складаються для вiдображення в бiблiографiчних покажчиках. Лише маючи вiдповiдi на цi запитання, можна визначатися з iнформацiйною структурою анотацii. РЖнформацiйну структуру розумiють як набiр iнформацiйних елементiв, що характеризують первинний документ. РЖнформацiйна структура анотацii залежить вiд типу, змiсту i форми первинного документа, його цiльового й читацького призначення, мети анотування. Якщо анотацiя готуiться для бiблiографiчного покажчика, враховуються цiльове призначення, тематика, ступiнь охоплення матерiалу, форма цього покажчика.

Значно полегшуi роботу анотатора при визначеннi iнформацiйноi структури анотацii наявнiсть загальних схем iхньоi побудови для рiзних галузей знання та видiв документiв. У практицi анотування поширенi схеми, створенi на основi рiзних пiдходiв до структурування iнформацiйних елементiв. Так, широко вiдома й активно використовуiться структура анотацii, запропонована Н.РЖ. Гендiною, до якоi входять:

1. Вiдомостi про автора твору.

2. Стисла довiдка про творчiсть автора.

3. Вiдомостi про змiст твору.

4. Оцiнка твору.

5. Стильовi особливостi твору.

6. Характеристика художньо-полiграфiчного i редакцiйно-видавничого оформл

Вместе с этим смотрят:

A history of the english language

AIDS

Airplanes and security

American Riddles

An Evergreen topic in British classical literature, childrenтАЩs poems and everyday speech: patterns of climate in the British isles