Дивергентнi процеси американського та британського варiантiв англiйськоi мови

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. Теоретичне обТСрунтування поняття та значення субкультури

1.1 Поняття субкультури

1.2 Культурний плюралiзм i етнонацiональна полiтика

1.3 До питання про взаiмини мiж культурою i мовою

Роздiл 2. Аналiз особливостей американськоi i британськоi субкультур

2.1 Характеристика й умови розвитку рiзновидiв американських лiнгвiстичнихсубкультур

2.2 Аналiз лiнгвiстичних субкультур Великоi Британii та iхнi мiсце в культурному розвитку краiни

2.3 Аналiз однорiдностi регiональних варiантiв англiйськоi мови

Висновки

Список лiтератури

Вступ

Англiйська мова вiдноситься до захiднонiмецькоi групи iндоiвропейських мов. Англiйською мовою говорять i користуються в державному дiловодствi, лiтературi i науцi близько 200 млн. чiл. - у Великобританii i РЖрландii (разом з iрландським), в США, Канадi (разом з французьким), Австралii, Новiй Зеландii, частково в Пiвденнiй Африцi i РЖндii. Одна з п'яти офiцiйних i робочих мов, прийнятих ООН.

Англiйську мову веде свiй початок вiд мови давньогерманських племен (англiв, саксiв i ютiв), що переселилися в V-VI столiттях з континенту до Британii. Складна взаiмодiя давньогерманських племiнного говору, принесеного до Британii, населеноi кельтськими племенами (бриттами i гелами), i що розвивалися в умовах формування англiйськоi народностi, привела до утворення територiальних дiалектiв на старiй племiннiй основi.

У староанглiйський перiод (VII-XI ст.) мова представлена чотирма дiалектами: нортумбрийським, мерсийським, уессекським i кентским. Завдяки економiчному i полiтичному впливу Уессекського королiвства в IX - X ст. у культурному життi Англii найбiльше значення придбав уэссексский дiалект. Пiсля проникнення до Англii в VI ст. християнства латинський алфавiт замiнив давньогерманськi руни, i вплив латинськоi мови вiдбився на англiйськiй лексицi.

З мови скореного англосаксами кельтського населення Британii збереглися головним чином географiчнi назви. Набiги скандинавiв (кiнець VIII в.), що закiнчилися пiдпорядкуванням Англii в 1016 р. данському королевi, зумовили створення скандинавських поселень в краiнi. Взаiмодiя близькоспорiднених мов - англiйського i скандинавських - позначилося в наявностi в сучаснiй англiйськiй мовi значноi кiлькостi слiв скандинавського походження, а також деяких фонетичних особливостей, що характеризують дiалекти пiвнiчноi Англii.

Змiшення з скандинавськими мовами сприяло посиленню i ряду граматичних тенденцiй, що були в англiйськiй мовi. Завоювання Англii норманами в 1066 р. привело до тривалого перiоду двоязиччя, коли англiйська мова, що мала три основнi територiальнi дiалекти (пiвнiчний, центральний i пiвденний), зберiгалася як мова народу, але державною мовою вважалася французька мова Тривале вживання його при королiвському дворi, в парламентi, судi i школi привело до того, що пiсля витiснення французькоi мови з цих сфер (до XIV в.) в англiйськiй мовi збереглися обширнi пласти французькоi лексики.

В процесi утворення нацii вiдбувалося формування нацiональноi англiйськоi мови, що складалася на основi лондонського дiалекту, який поiднував в собi пiвденнi i схiдно--центральнi дiалектнi риси. У 2-у пiдлогу. XIII i 1-а пiдлога. XIV ст. помiчаiться витiснення пiвденних дiалектних рис з мови Лондона i замiна iх особливостями схiдно--центрального дiалекту.

Середньоанглiйський перiод (XII - XV ст.) розвитку англiйськоi мови характеризуiться поряд змiн, рiзко середньоанглийськую, що вiдмежували, звукову систему вiд староанглiйськоi. Оскiльки всi флексii були ненаголошеними, редукцiя ненаголошених голосних позначилася i на значному спрощеннi морфологiчноi структури англiйськоi мови.

Введення в Англii книгодрукування (1476 р.) сприяло закрiпленню i розповсюдженню лондонських форм, чому немало допомогла популярнiсть творiв крупного письменника Дж. Чосера (1340-1400 рр.), що писав на лондонському дiалектi. Проте книгодрукування фiксувало деякi традицiйнi написання, що вже не вiдображали норм вимови кiнця XV в. Т. о., почалася така характерна для сучасноi англiйськоi мови розбiжнiсть мiж вимовою i написанням.

У XVI-XVII ст. складаiться новоанглiйська мова. Науковi i фiлософськi твори почали писатися на англiйському, а не на латинськiй мовi, а це зажадало розвитку термiнологii. Джерелами поповнення з'явилися запозичення з латинського i грецького, частково з iталiйського i iспанського, а в XVII в. з французького мов.

В областi граматики сучасна англiйська мова характеризуiться аналiтичним ладом, тобто такою структурою, при якiй основними засобами виразу граматичних значень i порядок слiв i службовi слова, що показують вiдносини мiж словами або групами слiв.

У 2-iй половинi XVII в. i особливо в XVIII в. видаiться безлiч керiвництва по орфоепii i нормативних граматик, автори яких прагнуть упорядкувати граматичнi норми мови: однi - на основi рацiональноi граматики, iншi - виходячи з живого вживання форм мови. Течiя пуриста XVIII в. (Дж. Свiфт, Дж. Аддiсон) було напрямлено проти проникнення в лiтературну англiйську мову неологiзмiв розмовного типу (наприклад, усiчених слiв) i зайвих запозичень.

Колонiальна експансiя Англii в XVII-XIX ст. зумовила розповсюдження англiйськоi мови за межами Великобританii i привела до виникнення деяких регiональних вiдмiнностей, головним чином в лексицi. Вiдмiнностi американського варiанту англiйськоi мови вiд британського можна пояснити тим, що першi поселенцi в Пiвнiчнiй Америцi (1607 р.) прибули з Лондона i його околиць, а пiзнiшi були вихiдцями головним чином з пiвнiчноi Великобританii i РЖрландii.

У мовi США немаi так яскраво виражених дiалектiв, як у Великобританii. На основi того, що виходить пiд редакцiiю професора Х. Курата (Н. Kurath) ВлЛiнгвiстичного атласу США i КанадиВ» (1939 р.) видiляють сiм дiалектiв, зокрема дiалект центральноi i захiдноi областей США - найзначнiший по територii розповсюдження; вiн вважаiться в США основою лiтературноi норми (General American).

Вiдмiннiсть мiж американським i британським варiантами англiйськоi мови бiльше всього позначаiться в лексицi i в деякiй мiрi у фонетицi; вiдмiнностi в граматицi незначнi. При великiй кiлькостi новоутворень в лексицi англiйськоi мови. США словотворчi моделi також залишаються загальними з англiйською мовою Великобританii.

ВаМета даноi роботи полягаi в теоретичному обТСрунтуваннi питання американськоi та британськоi лiнгвiстичних субкультур

Вiдповiдно до мети роботи, були поставленi наступнi завдання:

- дати визначення поняття субкультури;

- розглянути культурний плюралiзм i етнонацiональну полiтику визначених краiн;

- дослiдити питання звтАЩязку мiж культурою i мовою;

- зробити аналiз особливостей американськоi i британськоi субкультур.

ВаОб'iктом дослiдження в данiй роботi i американська i британська субкультури.

ВаПредмет дослiдження тАУ субкультурнi ознаки рiзних куточкiв США та Великоi Британii.

ВаВiдповiдно до мети i завдань даною були комплексно використанi рiзнi методи дослiдження:

- описово-аналiтичний метод;

- метод зiставлення;

- метод спостережень i моделювання;

- Ваелементи методiв трансформацii;

- Валiнгвiстичного експерименту i кiлькiсноi оцiнки;

- контекстуальний метод;

- iнтерпретацiйний метод.

Роздiл 1. Теоретичне обТСрунтування поняття та значення субкультури

1.1 Поняття субкультури

Мовна субкультура - що складаються в середовищi чоловiкiв або жiнок i використовуванi мовнi па терни, вислови, вибiр слiв i фраз, анекдотiв, невербальних засобiв спiлкування, що вiддаються перевага

Як вiдомо, у кожного народу своя мовна субкультура, яка оточуi людину з народження. З перших рокiв життя дитина потрапляi в атмосферу сiмейноi субкультури, де крiм особливоi домашньоi мови, сiмейного арго, i своя фразеологiя, система випадково виниклих в мовi фраз, запозичень з мультфiльмiв, рiзних казок i так далi. В процесi дорослiшання дитини розширюiться його соцiальний i мовний кругозiр, поповнюiться i запас фраз, складових його iндивiдуальну субкультуру. Маленька людина виходить в двiр, йде в дитячий сад, потiм в школу, i кожна нова соцiальна сфера вiдбиваiться в його мовнiй свiдомостi, формуючи мовну зовнiшнiсть особи. Кожне таке входження знаменуiться залученням людини до iншоi мовноi субкультури.

Природно, вона не вичерпуi всiх характеристик мовноi особи, а лише вiдображаi побутовi сфери комунiкативноi поведiнки iндивiда. Але вiдображаючи життiву iдеологiю рiзних носiiв мови, субкультура в той же час пов'язуi iх з мовним колективним несвiдомим нацii. РЖ саме в нiм формуються виразнi засоби побудови мовних творiв. Функцiонування мовноi субкультури тiсно пов'язане з мовною дiй, з мовним смаком епохи [6, c. 42].

У формуваннi мовноi субкультури 21 столiття велику роль грають засоби масовоi комунiкацii (театр, кiно, друкарськi видання, телебачення). у ВлЧоловiк той, що говоритьВ» живе в свiтi текстiв, статей, передач, i зi всього мовного масиву, який буквально обрушуiться на нього, вiн видiляi тiльки тi дискурси, якi необхiднi для формування його внутрiшньоi точки зору i комунiкативно-iнтелектуального багажу. М.М. Бахтiн називав подiбнi ремiнiсценцii Влжиттiвою iдеологiiюВ» [1, c. 17], якi просочуються в мовну свiдомiсть шляхом багатократного повторення, т вiдкладаються в пам'ятi i спливають в мовнiй поведiнцi у виглядi готових обкатаних формул, клiше i так далi Досить часто Влжиттiва iдеологiяВ» мовна субкультура знаходить свiй прояв у виглядi мовноi гри. У представленнi Ханса-Георга Гадамера мовна гра - це таке поняття, де Вл.. мова йде не про гру з мовою.. але про гру самоi мови, яка з нами заграiВ» [1, c. 27-29]. Психологи ж, i, зокрема, Р.Франсе визначають мовну гру як перцепт, як Вл ..якесь явище в свiдомостi суб'iкта, яка провокуi суб'iкт в цiлому на спонтанну поведiнкуВ» [19, c. 210-212].

У лiнгвiстицi ж пiд мовною грою зазвичай розумiють особливий вид мовноi поведiнки, де основою комунiкацii стаi моделювання i своiрiдна дешифровка лiнгвiстичноi коди, тобто вiдбуваiться деавтоматизацiя сприйняття знаку, чим досягаiться прогнозований ефект дii на адресата (прагматичний ефект).

Пьер Гиро бачить в мовнiй грi серйозну лiнгвiстичну проблему, яка примушуi задуматися про форми i функцii мови. В.Г.Гак також пiдкреслюi особливий статус мовноi гри, яка Вл.. не носить агональний характер, який маi, виступаючи як змагання з партнером (..), коли чоловiк проявляi своя майстернiсть, але розгортаiться як гра ради самоi гри, ради задоволення, яке мовна гра доставляi всiм ii учасникам, i активним, i пасивнимВ» [8, c. 34-37].

Тобто стратегiя мовноi гри завжди орiiнтована на досягнення нестандартного ефекту дii на адресата, в результатi якого вiдбуваiться актуалiзацiя лексичного фону i ситуативне переосмислення одиниць, що входять в його склад. РЖншими словами мовна гра визначаi комунiкативну интенцию що говорить.

У рамках теорii мовних актiв комунiкацiя розглядаiться як цiлеспрямована дiяльнiсть, керована системою конвенцiональних правил, що не зводяться до однiii лише граматицi, але пов'язаних зi всiiю сукупнiстю комунiкативно-поведiнкових процесiв, що становлять. Сказане в особливому ступенi торкаiться так званих перформативных мовних актiв i вживань мови, коли акцент робиться не на iнформацii, що повiдомляiться, а на пов'язаною з нею iлокутивною дiiю на партнера або адресата: вирок, образа, прокляття, загроза, застереження, обiцянки, похвала i так далi.

З часу перших дослiджень в областi мовноi прагматики список подiбних функцiй вирiс. Так, тiльки в областi жанру сiмейноi бесiди видiляються тактики (подяки, запрошення, вибачення) етикеток, тактики турботи i участi (похвали, ради i пропозицii), тактики сiмейного iднання (затвердження цiнностi сiмейного спiлкування, комплiменту), тактики зацiкавленостi, мовна пiдтримка, тактики неприйняття, реакцii етикеток i так далi.

1.2 Культурний плюралiзм i етнонацiональна полiтика

Визнанi теоретики нацiй та нацiоналiзму тАУ вiд Е. Ренана i М. Вебера до Х. Сетона-Вотсона i Я. Тамiр тАУ погоджуються з тим, що нацii iснують остiльки, оскiльки люди усвiдомлюють свою приналежнiсть до них. Самосвiдомiсть тАУ одна з найприкметнiших характеристик нацii, а нацiя тАУ одна з найбiльш тАЬсуб'iктивнихтАЭ людських спiльнот. РЗi мiцнiсть i життiздатнiсть залежать насамперед вiд наявностi волi i вмiння людей, що належать до неi, будувати державу, вiд усвiдомлення необхiдностi здiйснювати свiй суверенiтет, розвивати культуру i загалом влаштовувати своi життя вiдповiдно до власних уявлень.

Украiна зараз проходить полiтичнi випробування щодо того, чи не зруйнують вiдмiнностi у свiдомостi окремих суспiльних груп тАУ етнiчних, а ще бiльше регiональних тАУ iхню здатнiсть i iхнi бажання разом творити i розвивати демократичну державу, бути лояльними до неi як цiлого, а не тiльки патрiотами свого мiста, областi чи регiону. Тобто, питання культурноi багатоманiтностi в Украiнi та питання нацiональноi iдностi й суспiльноi iнтегрованостi, мають розвтАЩязуватись паралельно.

Неабияку роль у врегулюваннi суперечностей мiж групами, в гасiннi, а ще краще тАУ недопущеннi конфлiктiв у цiй сферi маi вiдiгравати етнонацiональна полiтика, яка повинна була б ТСрунтуватися на двох взаiмно повтАЩязаних цiлях: 1) гарантуваннi прав i максимальному створеннi рiвних можливостей для задоволення потреб та iнтересiв усiх субтАЩiктiв етнонацiональних вiдносин; 2) створеннi й приведення в дiю важелiв загальнонацiональноi iнтеграцii i формуваннi подвiйноi (етнiчноi та громадянсько-нацiональноi) iдентичностi.

Мета доповiдi полягатиме в зтАЩясуваннi особливостей культурного (етнiчного та регiонального) плюралiзму в Украiнi в контекстi зразкiв, що i в iнших краiнах, та оцiнка адекватностi i перспектив державноi етнонацiональноi полiтики.

Для характеристики мiжетнiчних, мовно-культурних та регiональних вiдмiнностей, якi так чи iнакше впливають на процеси нацiональноi консолiдацii в зарубiжних краiнах i в Украiнi, буде використано термiн тАЮетнокультурнийтАЭ або просто тАЮкультурнийтАЭ плюралiзм у таких його проявах як етнiчнi, мовнi, регiональнi, цiннiсно-iдеологiчнi вiдмiнностi, якi так чи iнакше впливають на процеси нацiональноi консолiдацii. Водночас, обтАЩiктом розгляду не будуть гендернi та деякi iншi вiдмiнностi в культурi, якi не належать до питань, повтАЩязаних з нацiональною консолiдацiiю.

Як i бiльшiсть суспiльствознавчих термiнiв, поняття культурного плюралiзму тАУ неоднозначне. У найвужчому розумiннi воно i характеристикою полiтичноi системи з точки зору наявностi в нiй ексклюзивних iнституцiй, через якi здiйснюiться висловлення i задоволення прав та iнтересiв етнокультурних груп. Таке тлумачення термiну притаманне, з одного боку, полiтологам, якi обТСрунтовували концепцiю консенсусноi демократii в плюральних (у розумiннi тАУ подiлених, сегментованих) суспiльствах [2, c. 71-74], а, з iншого боку, тАУ декотрим антропологам, якi з 50-60-х рокiв шукали концептуальних моделей для опису колонiальних i раннiх постколонiальних суспiльств [6, c. 39].

Найширше трактування культурного плюралiзму повтАЩязане з його ототожненням iз етнокультурною гетерогеннiстю. Тодi цей термiн виступаi як переважно дескриптивне поняття на вiдмiну вiд, скажiмо, мультикультуралiзму, в якому дослiдники завжди вбачають нормативне навантаження [5, c. 123-127]. Цi поняття дуже близькi, i популярна в наш час доктрина мультикультуралiзму починала свою iсторiю в США саме як концепцiя культурного плюралiзму, яка ще в перiод першоi свiтовоi вiйни зтАЩявилась як антитеза концепцiям тАЮплавильного казанатАЭ й асимiляцii [13, c. 97]. Частина сучасних дослiдникiв багатокультурностi i нинi вважають ii помтАЩякшеною, а тому тАУ бiльш прийнятною формою мультикультуралiзму.

Загалом же i культурний плюралiзм (множиннiсть культур, а точнiше тАУ суспiльних груп, що i iхнiми носiями), i мультикультуралiзм (багатоманiтнiсть культур, що спiвiснують у складних суспiльствах) можуть як описувати стан культурноi гетерогенностi, так i приписувати норми та правила спiвжиття за таких умов. У другому випадку кожне з цих понять пiдноситься до рiвня нормативноi вимоги щодо визнання етнокультурноi рiзноманiтностi, виступаi в у ролi принципу, який лежать в основi полiтичноi органiзацii суспiльства та державноi етнокультурноi полiтики. При цьому категорiя культурного плюралiзму завжди мiстить у собi конотацiю полiтично вiддзеркалених вiдмiнностей, якi впливають на формування полiтичних iнституцiй та публiчну полiтику держав.

Саме через полiтичний пiдтекст i контекст поняття полiтичного плюралiзму i, на мiй погляд, найбiльш пiдходящим для аналiзу культурноi багатоманiтностi украiнського суспiльства, яка в ii найбiльш вiдчутному вимiрi тАУ регiональному тАУ маi виразне полiтико-культурне, цiннiсне забарвлення. Прийнятнiсть термiну тАЮкультурний плюралiзмтАЭ для даного аналiзу обумовлена ще й тим, що вiн не мiстить категоричного припису (як це переважно буваi при вживаннi термiну тАЮмультикультуралiзмтАЭ) концентрувати увагу саме на збереженнi вiдмiнностей, iнколи на шкоду iдностi та iнтеграцii суспiльства як цiлого.

1.3 До питання про взаiмини мiж культурою i мовою

Питання про взаiмини мiж культурою i мовою далеке вiд дозволу, хоча вiн обговорюiться вже близько двох сторiч.

У Росii дослiдження по мiжкультурнiй комунiкацii до недавнього часу проходили пiд знаком соцiолiнгвiстичних орiiнтирiв. В рамках цiii дисциплiни можна видiлити, по-перше, порiвняльнi дослiдження використання однiii мови в якостi лiнгва тАУ франка декiлькох етнiчних або культурних груп i, по-друге, функцiональнi обмеження, з якими стикаiться мова однiii (зазвичай меншою) етнiчноi групи в ситуацii мiжкультурного спiлкування.

РЖнший напрям фiлологiчних дослiджень впливу культури на мову, об'iднуване термiном ВлетнолiнгвiстикаВ», займаiться в першу чергу вiддзеркаленням культурно-специфiчних понять в лексицi мови в iсторичнiй перспективi i залишаi за рамками розгляду iх роль в крос тАУ культурнiй комунiкацii.

Кiнцевою метою, як вважаi М.Б. Бергельсон [2, c. 87-89], i створення такоi дослiдницькоi програми, яка вивчила б мовну iнтеракцiю мови i культури, мало представленоi в роботах зарубiжних фахiвцiв, i радила б основним напрямам лiнгвiстичних дослiджень, що розкривають механiзми тиску суспiльства i культури на мовнi взаiмодii.

Розглянемо визначення основних понять.

Слово культура багатозначно у всiх iвропейських мовах. Академiчний словник даi декiлька значень цього слова, розглядаючи культуру як сукупнiсть досягнень людського суспiльства у виробничому, суспiльному i духовному життi суспiльства. У англiйських визначеннях слова culture повторюiться слово customs Влзвичаi, традицiiВ», часто використовуiться слово beliefs ВлвiруванняВ», а також словосполучення the wayoflife Влспосiб життяВ».

Визначення слова мова давалося багатьма ученими рiзних краiн i епох. Вони сходяться в головному: мова тАУ це засiб спiлкування, засiб виразу думок. Це найосновнiшi функцii. Мова служить комунiкацii, це найголовнiший, самий експлiцитний, самий офiцiйний i найвизнанiший зi всiх видiв комунiкативноi поведiнки. Як вiдзначав Е. Сепiр, мова i комунiкативним процесом в чистому виглядi в кожному вiдомому нам суспiльствi [13, c. 102-104].

Комунiкацiя тАУ акт спiлкування, зв'язок мiж двома або бiльш iндивiдами, заснована на взаiморозумiннi; повiдомлення iнформацii однiiю особою iншому або ряду осiб.

Визначення мiжкультурноi комунiкацiiочевидне з самого термiну: це спiлкування людей, що представляють рiзнi культури. У РД.М. Верещагина i В.Г. Костомарова [6, c. 42] даiться наступне визначення:

ВлМiжкультурна комунiкацiя. Цим термiном називаiться адекватне взаiморозумiння двох учасникiв комунiкативного акту, що належать до рiзних нацiональних культур В».

Зупинимося на спiввiдношеннi мови i культури. РЗх тiсний зв'язок очевидний. Мова не iснуi поза культурою як Влсоцiально успадкованою сукупнiстю практичних навикiв i iдей, що характеризують наш спосiб життяВ».

Спiввiдношення мови i культури тАУ питання складний i багатоаспектний. Вiн включаi проблеми взаiмин, взаiмозв'язку, взаiмовпливу i взаiмодii мови i культури.

Деякi ученi вважають, що мова i культура тАУ це разные за змiстом i функцiям сутi. Так вважаi РЖ.С. Улуханов, який пише, що якщо вважати культуру досягненням людства, то мова таким не i. РЖншi тАУ М.РЖ. Толстой тАУ пiдкреслюють нерозривнiсть i iднiсть культури i мови, стверджуючи, що можна розглядати вiдношення мiж культурою i мовою як вiдношення цiле i його частини, що мова тАУ це компонент i знаряддя культури i що мова в той же час автономна по вiдношенню до культури i може вивчатися окремо вiд культури або порiвняно з культурою як рiвнозначним i рiвноправним феноменом.

Друга точка зору розвиваiться i уточнюiться в роботах Р.Г. Тер-Мiнасовоi [14, c. 61-63], яка характеризуi взаiмини мови i культури з рiзних позицiй по рiзних напрямках iхньоi реалiзацii: мова як дзеркало культури, мова як знаряддя культури.

Цi точки зору на спiввiдношення культури i мови залежать вiд загального розумiння культури i самоi мови. Ми вважаiмо, що двi останнi точки зору об'iктивнiшi i конструктивнiшi. Але вони можуть бути краще обТСрунтованi, якщо прийняти сучасне комплексне визначення культури, до чого прийшла наука в кiнцi XX столiття. На початку вона розумiлася тiльки як етнiчна категорiя, потiм як результат винятковоi духовноi дiяльностi.

За умови ухвалення широкого розумiння культури як сукупностi матерiальних i духовних продуктiв людськоi дiяльностi, в першу чергу артефактiв, культура може бути спiввiднесена з сумiжними нею сферами (мистецтво, наука, релiгiя, мораль, ЗМРЖ, мова i iн.).

ВаКомунiкативнi взаiмодii можуть бути успiшними або можуть закiнчитися комунiкативним провалом. Це залежить вiд культурно обумовленоi взаiмноi комунiкативноi компетентностi учасникiв комунiкативноi подii. Культурно обумовленi вiдмiнностi приводять до особливого рiзновиду комунiкацii, званоi мiжкультурноi, при якiй комунiканти з рiзних культур використовують при прямому контактi спецiальнi мовнi варiанти i стратегii.

Термiн мiжкультурна комунiкацiя вiдноситься до випадкiв, коли комунiкативна компетентнiсть така рiзна, що це вiдбиваiться пiд кiнець комунiкативноi подii. Часто використовуваний термiн крос-культурнийзазвичай вiдноситься до вивчення конкретного феномена в двох або бiльш культурах i маi додаткове значення порiвняння.

Здiбнiсть до розвитку комунiкативноi компетентностi властива всiм представникам Homosapiens, проте, та або iнша реалiзацiя цiii здатностi культурно обумовлена. Окрiм цього вона обумовлена i унiкальним, iндивiдуальним досвiдом кожноi людини. За наявностi рiзних культур i рiзних мов комунiкацiя ускладнюiться настiльки, що про повне розумiння можна говорити лише з деякою часткою сумнiву.

В процесi комунiкацii вiдбуваiться обмiн повiдомленнями, здiйснюiться передача iнформацii вiд одного учасника до iншого. Зi всiх видiв знаковоi поведiнки в людському спiвтовариствi найважливiшими i використання мови (вербальна комунiкацiя) i супроводжуюча несловесна поведiнка (невербальна комунiкацiя).

Комунiкацiя i складний символьний, особовий, часто неусвiдомлюваний процес. Комунiкацiя дозволяi учасникам виразити деяку зовнiшню по вiдношенню до самих учасникiв iнформацiю, внутрiшнiй емоцiйний стан. А також статуснi ролi, в яких вони знаходяться щодо один одного.

Мова за визначенням символьноi системи неоднозначна, проте його реалiзацiя в комунiкативних подiях зазвичай приводить до взаiмноi угоди спiвбесiдникiв про трактування мови.

Вiдмiнностi в iндивiдуальному досвiдi лежать в основi затвердження унiверсальностi кожноi комунiкативноi подii, а також про принципову неоднозначнiсть мови.

Спiльнiсть базових знань про свiт пояснюi ту, що принципову перекладаiться повiдомлень з однiii мови на iншiй i можливiсть розумiння мiж членами одного мовного колективу [4, c. 12-15].

Термiн мiжкультурна комунiкацiя з'явився в лiтературi в 70-х рр. XX столiття. У пiдручнику Л. Самовара i Р. Портера приводиться визначення. До цього часу сформувалася i науковий напрям, логiчною серцевиною якого i вивчення комунiкативних невдач i iх наслiдкiв в ситуацiях мiжкультурного спiлкування. Згодом вiдбулося розширення поняття мiжкультурна комунiкацiя на такi областi, як теорiя перекладу, навчання iноземним мовам i iн.

До справжнього моменту науковi дослiдження в областi мiжкультурноi комунiкацii фокусуються на поведiнцi людей, що стикаються з вiдмiнностями в мовнiй дiяльностi i наслiдками цих вiдмiнностей. Результатами дослiджень сталi опису культурноi специфiки при виразi i iнтерпретацii ситуативних мовних дiй. РЖз самого початку цi дослiдження мали велике прикладне значення i використовувалися в численних розробках для практичних занять (тренiнгiв) по розвитку культурноi сприйнятливостi.

В областi мiжкультурноi комунiкацii видiляються психологiчнi, соцiологiчнi i лiнгвiстичнi напрями. Це залежить вiд об'iкту дослiдження i вiд вживаних методик.

Лiнгвiстiв цiкавить, як це вiдбуваiться. Що в мовному повiдомленнi сигналiзуi про наявнiсть мiжкультурноi взаiмодii. Що саме характеризуi повiдомлення, якими обмiнюються представники рiзних культур, в яких комунiкативних контекстах це виявляiться. Як саме вiдбуваiться нерозумiння, неповне розумiння, якi мовнi особливостi i механiзми дозволяють або не дозволяють компенсувати не розумiння.

До параметрiв комунiкацii вiдносяться темп мови, вибiр вiдповiдноi лексики (при розмовi з iноземцем), спрощена або ускладнена граматична структура. Тут застосовуiться психологiчне поняття акомодацii, яка може бути позитивнiй (пiдстроювання пiд спiвбесiдника) або негативнiй (використання максимально вiдмiнного вiд спiвбесiдника стилю) Спрямованiсть акомодацii при спiлкуваннi рiзних груп залежить вiд того, як одна група вiдноситься до iншоi. Шкала вiдносин включаi погано тАУ добре, знизу тАУ зверху, близько тАУ далеко. Особливо розглядаються такi зiставлення, як функцiя власне мови i мовчання. У iвропейських культурах мовчання в ситуацii спiлкування не заохочуiться i вважаiться неввiчливим. Звiдси винахiд спецiальних тим про ВлпогодуВ». У культурi iндiйцiв Пiвнiчноi Америки розмова на малознайому людину зважаi небезпечною i не заохочуiться. З незнайомцями мовчать, поки не познайомляться з ними. Розмова не i способом познайомитися ближче, як це прийнято рахувати в iвропейських культурах.

Свiтська бесiда в будь-якiй культурi маi певнi обмеження, що накладаються на теми, що зачiпають, вибiр лексики, гучнiсть голосу, послiдовнiсть реплiк, тривалiсть однiii реплiки i багато що iнше. Наприклад, беручи участь у так званiй smalltalkв Англii, не рекомендуiться пiднiмати серйознi питання, обговорювати сенс життя, полiтичнi i економiчнi кризи, зростання iнфляцii, безробiття i iн. Не рекомендуiться також говорити на професiйнi теми, особливо якщо серед присутнiх i люди з iншими професiйними iнтересами. Про що ж можна говорити? Бажано про те, що прийнятно для всiх.

У роботi М. Кнаппа i А. Вангелiстi перераховане декiлька важливих функцiй smalltalkв мiжособовому спiлкуваннi, таких як:

- подолання мовчання, яке може бути руйнiвним як для даного акту спiлкування, так i для подальшого розвитку вiдносин;

- вираз дружелюбностi i готовностi до розвитку вiдносин;

- Влвербальне фiльтруванняВ» людей з погляду вiрогiдностi подальшого зближення;

- виявлення загальних iнтересiв;

- необхiдна пiдготовка до серйознiших i довiрчих вiдносин, яка легко може бути забута, якщо такi вiдносини не розвиватимуться.

РЖншi форми спiлкування, наприклад дiлова комунiкацiя, в не меншому ступенi потребуi поверхневого свiтського спiлкування як в перiод первинних контактiв i Влпромацуi ТСрунтуВ» для виявлення можливостей спiвпрацi, так i в перiод спiльноi дiяльностi тАУ для подолання неминучих суперечностей i взаiмного пошуку компромiсу.

Причин цих комунiкативних розмежувань може бути декiлька, але головна з них тАУ захист як позитивного, так i негативного обличчя учасникiв взаiмодii.

Порiвняльним аналiзом окремих ознак, що характеризують комунiкативну дiяльнiсть,, i вiдповiдних культурних сценарiiв займаiться крос тАУ культурна прагматика.

З найбiльш важливих i суперечливих в культурному вiдношеннi прагматичних принципiв треба вiдзначити Принцип Ввiчливостi Брауна i Льовiнсона. Автори розрiзняють два рiзних типи ввiчливостi. Негативна ввiчливiсть, пов'язана з демонстрацiiю соцiальноi дистанцii, опором нав'язуванню чужоi думки i пiдкресленням власноi гiдностi, характерна для культур Пiвнiчноi i Захiдноi РДвропи, а також Пiвнiчноi Америки.

Позитивна ввiчливiсть, пов'язана з демонстрацiiю соцiальноi близькостi, солiдарностi i взаiмнiй симпатii, характернiша для Схiдноi РДвропи, РДвропейського Середземномор'я, Азii i Латинськоi Америки. Унаслiдок цих глибинних вiдмiнностей в культурах особиста незалежнiсть i свобода дiй превалюють над дружбою, тодi як в позитивно-ввiчливих культурах люди випробовують велику заклопотанiсть пiдтримкою i примноженням позитивного обличчя один одного i демонстрацiiю прихильностi.

Численнi роботи, присвяченi мовним актам, як те:

Заборони, вибачення, прохання, питання. Крос-культурнi вiдмiнностi виявляються в тому, який тип ввiчливостi тАУ заснований на солiдарностi або на пiдтримцi дистанцii тАУ характерний для даноi культури. Так, росiяни можуть здаватися нiмцям неввiчливими, тому що принцип солiдарностi з комунiкативним партнером пiдштовхуi iх до того, щоб висловити свою думку i дати раду в тих випадках, коли iноземна комунiкативна культура, що поважаi принцип автономностi i дистанцii, розглядаi це як нав'язливiсть.

Як видно з визначень, приведених вище, турбота про особу спiвбесiдника тАУ це небажання збентежити, засмутити, поставити кого-небудь з учасникiв спiлкування в нiякове положення нетактовним зауваженням, мимовiльною критикою, недоброзичливим натяком або недоречним жартом.

Як видимий, ВлзабороненiВ» для smalltalkтеми якраз такi, що можуть виявити розбiжностi в поглядах, соцiальному i матерiальному положеннi людей, рiвнi iх освiти i так далi Проте, серед тих, що рекомендуються тим i декiлька вельми популярних у росiян: наприклад, коли збираються родичi, друзi або колеги, важко уявити, що протягом вечора ви нiчого не почуiте про полiтику, зарплату, партii i iх лiдерiв, всiлякi лиха як краiни в цiлому, так i окремоi людини. Нерiдкi випадки, коли серед присутнiх i люди протилежних поглядiв, i тодi свiтська розмова може перейти в суперечку або навiть сварку.

У дослiдженнях по крос-культурнe прагматику А. Вежбiцкая [5, c. 64-67] показуi, що в прямому перекладi еквiваленти можуть приховувати iстотнi культурно обумовленi вiдмiнностi. Наприклад, коли ми говоримо про дружбу, ми приписуiмо цьому поняттю культурно обумовленi сенси, властивi словам даноi мови. Тим самим додаiмо йому неiснуючу унiверсальнiсть i здiйснюiмо серйозну культурну помилку. Англiйське слово friendне включаi тих смислових компонентiв, якi властивi росiйському поняттю друг, наприклад можливiсть подiлитися деякою непризначеною для iнших iнформацiiю або отримати (надати) допомогу, не зважаючи на витрати.

Колективiзм росiйського менталiтету (прагнення не представляти себе як активного iндивiдуума, що дii) знiмаi вiдповiдальнiсть за те, що вiдбуваiться. Це виражаiться в певних синтаксичних конструкцiях. З. Трестерова вiдзначаi, що у всiх випадках, коли в росiйськiй мовi уживаються безособовi iнфiнiтивнi конструкцii, в англiйськiй мовi мають мiсце особистi форми:

Покурити б тАУ I feellikesmoking

Думаiться що тАУ I think

Менi холодно тАУ I amcold

У росiйськiй мовi i дii i вiдповiдальнiсть безособовi, iндивiдуум розчинений в колективi.

У США успiх формуiться в термiнах iндивiдуальних досягнень i пiдкреслюiться iндивiдуальна вiдповiдальнiсть за вчинки.

Центральним поняттям у сферi прикладноi мiжкультурноi комунiкацii i мiжкультурна сприйнятливiсть. РЗi пiдвищення в умовах вiдмiнностей, що множаться, невизначеностi, неоднозначностi i змiн, що характеризують сучасне суспiльство, стаi важливiй складовiй професiйноi придатностi фахiвця. Цiй метi служать велика кiлькiсть учбово-просвiтницькоi лiтератури i мiжкультурнi тренiнги. Пiдвищення мiжкультурноi сприйнятливостi вiдбуваiться у декiлька етапiв.

Спочатку учасники повиннi усвiдомити, що проблеми дiйсно iснують. Це очевидно, оскiльки нi принципи комунiкацii, нi культурнi стереотипи не i усвiдомлюваними. Всi думають, що поступають по однакових правилах, тодi як насправдi данi iм правила вiдрiзняються один вiд одного. Вiдчуття розгубленостi, подиву, що виникають в результатi, i емоцiйними наслiдками кростАУкультурного нерозумiння.

Роздiл 2. Аналiз особливостей американськоi i британськоi субкультур

2.1 Характеристика та умови розвитку рiзновидiв американських лiнгвiстичних субкультур

Американський англiйський (англ. American English) тАФ найпоширенiший мовний варiант англiйськоi мови, прийнятий нацiональний стандарт цiii мови на територii США. Англiйська мова в США, так само як i в iнших регiонах свого розповсюдження був привнесений до Пiвнiчноi Америки британськими (переважно англiйськими колонiстами) в 17-18 столiттях, пiсля чого пiд впливом рiзноманiтних зовнiшнiх i внутрiшнiх чинникiв, в нiм розвинулися цiлий ряд своiрiдних рис на всiх мовних рiвнях. У самих США американський англiйський i рiдним для 80 % населення краiни i маi стандартний, закрiплений в освiтнiй системi i ЗМРЖ ряд властивостей в областi орфографii, граматики, лексики. Проте, вiн, так само як i англiйський взагалi не закрiплений у федеральнiй конституцii як офiцiйна мова США, хоча де-факто iм i. Останнiм часом, iз зростанням iспаномовного населення, посилився рух за додання йому державного статусу, що вже досягнуте на рiвнi багатьох штатiв. Пiсля закiнчення другоi свiтовоi вiйни, саме значний територiальний i кiлькiсний обхват американськоi англiйськоi мови, пiдкрiпленоi значними економiчними ресурсами США допомiг англiйськiй мовi набути ширшого свiтового значення i вплив на iншi мовнi системи. В кiнцi XX столiття, проте, подiбне домiнування викликало звинувачення в неоколонiалiзмi, мовному iмперiалiзмi, придушеннi iнших мов, розвиток руху антиглобалiзму.

До моменту початку великомасштабноi британськоi переселенськоi колонiзацii Пiвнiчноi Америки, тут вже проживала значна кiлькiсть iндiанських народiв тАФ носiiв величезноi кiлькостi автохтонних мов. Крiм цього, мiсцями вже встигли сформуватися значнi групи романомовних народiв i спiльнот з рiдним iспанським i у меншiй мiрi французьким мовами. Саме субстратное вплив цих мов на англiйський частково вплинув на американський англiйський, хоча iндiанський вплив в силу етносоцiальних особливостей американського суспiльства був не таким значним як можна було б припустити, на вiдмiну вiд iспанськоi мови в Мексицi. Першi значнi англомовнi групи прибули на початку XVII столiття i вони продовжували переважати в мiграцiйному потоцi в США аж до початку Вiйни за незалежнiсть в 1776 роцi, коли з 2,8 мiльйонiв американцiв абсолютна бiльшiсть (82 % бiлих) були англiйцями-протестантами. Крiм цього в США на початковому етапi прибула помiтна кiлькiсть iнших, переважно нiмецьких мов, серед яких найбiльш видiлялися нiдерландський, нiмецький, шведський, норвезький, а також кельтських мов: iрландський, валлiйський, гельський. Близькiсть нiмецьких мов до англiйського, а також двомовнiсть кельтських народiв, що посилюiться, бiльшiсть з яких вже тодi знаходилася пiд владою британськоi корони, привела до швидкоi асимiляцii мiгрантiв, але iх мови зробили вплив на деякi тенденцii в англiйськiй мовi США [22, c. 23-25].

Крiм iншомовного впливу, важливим чинником були i хронологiчнi рам

Вместе с этим смотрят:

A history of the english language

AIDS

Airplanes and security

American Riddles

An Evergreen topic in British classical literature, childrenтАЩs poems and everyday speech: patterns of climate in the British isles