Тема мистецтва в романi Лiона Фейхтвангера "Гойя, або тяжкий шлях пiзнання"

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

Горлiвський державний педагогiчний iнститут iноземних мов

Кафедра зарубiжноi лiтератури

ТЕМА МИСТЕЦТВА В РОМАНРЖ ЛРЖОНА ФЕЙХТВАНГЕРА ВлГОЙЯ, АБО ТЯЖКИЙ ШЛЯХ ПРЖЗНАННЯВ»

Курсова робота

студентки 424 групи

факультету французькоi мови

Черненко Юлii Олександрiвни

Науковий керiвник:

доцент

Сафронова Наталiя Вiкторiвна

Горлiвка тАУ 2009р.

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. Лiон Фейхтвангер та Франсiско Гойя тАУ шлях пiзнання один на двох

1.1 Лiон Фейхтвангер тАУ шлях вiд естетизму до критичного реалiзму

1.2 Франсiско Гойя тАУ шлях вiд рококо до перших передвiсникiв зрiлого романтизму

1.3 Франсiско Гойя та Лiон Фейхтвангер тАУ шлях пiзнання один на двох Роздiл

2 Тема мистецтва в романi

2.1 Мистецтво як засiб самовираження автора i героя

2.2 Мистецтво та полiтика в романi

2.3 Мистецтво та кохання в романi

ВСТУП

Не все те, що в наше столiття великих змiн створено думкою художника, входить як щось необхiдне i значне в духовне життя людини. Час перегортаi сторiнки книг, перевiряючи вимогливо i строго iх дiйсну цiннiсть, i зберiгаi в пам'ятi людський лише тi з них, якi служать прогресу i володiють великою виразною силою.

Цими ознаками справжнього мистецтва володiють кращi твори Лiона Фейхтвангера. Зiгрiтi чистою любов'ю до людини, забарвленi мудрою iронiiю, повнi вiдкритоi ненавистi до варварства буржуазноi цивiлiзацii, вони пересилили владу часу i збагатили лiтературу критичного реалiзму.

З моменту становлення духовноi зрiлостi i до самоi смертi Фейхтвангера хвилювало i займало одне-iдине питання тАУ про шляхи, перспективи i рушiйнi сили соцiальних змiн.ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа

З усiх пiслявоiнних творiв Фейхтвангера самим цiлiсним, ясним i реалiстичним виявився роман про Гойю тАУ великого iспанського художника кiнця XVIII i початка XIX столiття, чия особа i творчiсть вiдвiку хвилювали уяву письменника. Книга про Гойю мала багатозначний пiдзаголовок тАУ ВлТяжкий шлях пiзнання", що розкриваi ii фiлософський змiст.

Не лише опису iсторii боротьби великого художника за правду i соцiальну значущiсть мистецтва був присвячений роман: у нiм розповiдалося про важке сходження людини до пiзнання життя i його сенсу. Гойя прислухався до революцiйних iдей. Грiзна музика свободи народжувала вiдлуння в його серцi, i вiн, людина, близька до iспанських просвiтителей, що намагалися реформами вiдновити життя, вiддаi сили свого розуму i таланту служiнню прогресу. Його портрети iспанськоi знатi, фантасмагоричнi офорти ВлКапрiчосВ» несли в життя ненависть до вмираючого старого свiту. Мистецтво було для нього зброiю у боротьбi за твердження справедливостi в життi.

Франсiско Гойя вбачав у мистецтвi велику рушiйну силу прогресу. Ось слова молодого поета Кiнтани: ВлтАжВот он тАУ всеобщий язык. Ваши картины,дон Франсиско, поймет всякий тАУ от погонщика мулов до самого последнего премьер-министратАжВ». На своiму прикладi художник показуi, що цiлком можливо здолати своi страхи, глянути iм у вiчi, та приручити iх.

Роздiл1. Лiон Фейхтвангер та Франсiско Гойя тАУ шлях пiзнання один на двох

1.1 Лiон Фейхтвангер тАУ шлях вiд естетизму до критичного реалiзму

Лiон Фейхтвангер народився у 1884 роцi у баварськiй столицi Мюнхенi мiстi, яке щиро кохав i зробив центральним мiсцем подiй своiх романiв ВлУспiхВ» та ВлРодина ОпперманВ». Але Мюнхену, такому багатому на визначнi культурнi традицii, довелося стати колискою германського фашизму. Всi симптоми та закономiрностi цього перетворення Фейхтвангеру довелось спостерiгати на власнi очi. Але життя майбутнього письменника починалося вельми не погано. Лiон був вихiдцем з родини забезпеченого мюнхенського фабриканта. Завдяки батькам майбутнiй письменник змiг отримати досить солiдну та рiзнобiчну освiту, яка мала вiдображення у його багаточисельних захопленнях (германiстика, фiлософiя, антропологiя). Фейхтвангер здiйснив декiлька подорожей закордон, у 1908 роцi навiть спробував видавати лiтературний журнал, але дуже скоро серед усiх його захоплень на першому мiсцi опинився театр.

Однак сплили десятилiття, i зараз ми бачимо, що як дiяч театру та драматург Фейхтвангер не залишив помiтного слiду в мистецтвi.

Життя Фейхтвангера не можна назвати безхмарним. У своiму незакiнченому дослiдженнi ВлДiм Дездемони, або Величнiсть та кордони iсторичноi вигадкиВ», яке було опублiковане лише пiсля його смертi, у 1961 роцi, вiн так казав про себе: ВлЯ пiзнав тАж багато горя i радостi, значнi успiхи та тяжкi провали, пережив переслiдування гiтлеровськiх рокiв, вигнання, спалення та бойкот моiх книжок в деяких краiнах, другу вiйну, концентрацiйний табiр та авантюрну втечутАж В».

Як прозаiку Фейхтвангеру пощастило бiльше, нiж театральному дiячу. Але слiд зазначити, що перший його роман ВлГлиняний богВ»(1910рiк) був цiлковитим провалом. Тому що в цi роки Фейхтвангер був зачарований фальшивим блиском естетського мистецтва, яке випромiнювало мерехтливе свiтло, схоже на фосфоричне свiтло болотних вогникiв, якi завжди зтАЩявляються там, де процеси розпаду проходять найбiльш енергiйно.

Лiону Фейхтвангеру випало жити в особливу епоху. Цю епоху можна вважати такою з багатьох причин. РЖдуть останнi пережитки старого життя. Змiнюiться людина, вона вже не вiрить у те, у що вiрила ранiше. Картина миру, яку вона могла спостерiгати, поступово зникаi. РЖ людина розчиняiться разом iз нею. Змiнюiться саме життя. Його плавний рух руйнуi величезна, страшна, нетерпима сила металу й механiзму.

XX столiття стало свiдком революцiй тАУ у суспiльному життi, науцi, культурiтАж Жодне сторiччя не знало таких трагiчних соцiальних потрясiнь, таких страшних свiтових воiн, такого приголомшуючого науково-технiчного прогресу. Здаiться, сам час прискорив свiй плин.

У цiй ситуацii люди залишаються вiч на вiч з технократичною цивiлiзацiiю, яка намагаiться пристосувати мистетцтво до своiх прагматичних цiлей. Однак у цiй ситуацii мистецтво не тiльки не вмерло, але й дало життя безлiчi рiзних художнiх напрямкiв, часом прямо протилежних.

На початку ХХ столiття ми бачимо у свiтовому мистецтвi велику кiлькiсть течiй та напрямiв. Одним з найбiльш популярних був естетизм, тобто захоплення ефектними зовнiшнiми формами у збиток iдейнiй сторонi твору. Для мистецтва естетизму характернi витонченiсть i iронiя, пристрасть до манiрностi i стилiзацii. У художнiй творчостi i лiтературi естетизм намагався втiлити iдею Влчистого мистецтваВ» (або мистецтва задля мистецтва).

Фейхтвангер на початку свого творчого шляху був прибiчником естетизму. Для його раннiх творiв були властивi хвороблива витонченiсть форми та бiднiсть життiвого змiсту, восславлення краси та нехтування моральними цiнностями життя, поклонiння перед сильною особистiстю та холодне ставлення до рядових людей. Пiзнiше письменник з iронiiю ставився до своii ранньоi творчостi, розглядав ii лише як не дуже вдалий етап свого власного духовного розвитку. Кiнцевим пунктом у цьому шляху став критичний реалiзм, художнiй метод в мистецтвi лiтератури. РЖсторiя реалiзму в свiтовiй лiтературi надзвичайно багата. Уявлення про нього мiнялося на рiзних етапах художнього розвитку, вiдображаючи наполегливе прагнення художникiв до правдивого зображення дiйсностi. Новий тип реалiзму складаiться в XIX столiттi. Це критичний реалiзм. Вiн iстотно вiдрiзняiться вiд ренесансного i вiд просвiтницького.

Критичний реалiзм по-новому змальовуi вiдношення людини i довкiлля. Людський характер розкриваiться в органiчному зв'язку з соцiальними обставинами. Предметом глибокого соцiального аналiзу став внутрiшнiй свiт людини, саме тому критичний реалiзм одночасно стаi психологiчним. У пiдготовцi цiii якостi реалiзму велику роль зiграв романтизм, що прагнув проникнути в таiмницi людського ВлЯВ».

Але шлях до критичного реалiзму був для письменника дуже важким. Не можна сказати, що Фейхтвангер дуже довго йшов до розумiння поверхневостi та пустоти естетизму. Саме епоха фашизму дала письменнику зрозумiти, що краса форми не може пiдняти людей на боротьбу, вона не може змусити людей замислитися. В епоху масових страт, заслань письменник без остраху висловлюi своi антифашистськi думки, за що гiтлерiвська влада висилаi письменника за кордон. Слiд також зазначити, що не зважаючи на неймовiрну жорстокiсть Гiтлера у вiдношеннi до людей з революцiйними поглядами, глава фашистськоi армii все ж не насмiлився стратити Фейхтвангера.

Фейхтвангер нiколи не припиняв своii творчоi дiяльностi. Його твори, зiгрiтi чистою любовтАЩю до людини, пiдсиленi мудрою iронiiю, повнi вiдкритоi ненавистi до варварськоi буржуазноi цивiлiзацii несли до народу iстиннi людськi цiнностi.

1.2 Франсiско Гойя тАУ шлях вiд рококо до перших передвiсникiв зрiлого романтизму

Франсиско Хосе де Гойя-i-Лусиентес народився в селищi Фуендетодос поблизу мiста Сарагоса (на пiвнiчному сходi РЖспанii) в сiм'i ремiсника тАФ позолотника вiвтарiв. З чотирнадцяти до двадцяти рокiв вiн навчався живопису в майстернi сарагосського художника Хосе Лусан-i-Мартiнеса (1710 тАФ 1785), а потiм переiхав до Мадриду. У 1765 тАФ 1774 рр. молодий художник жив в РЖталii, пiсля чого повернувся у Сарагосу, де робив розписи в мiсцевих церквах i палацах.

На початку свого творчого шляху Франсiско Гойя обрав для себе рококо (фр. rococo, вiд фр. rocaille тАФ декоративна мушля, рокайль), тАФ стиль в мистецтвi, що виник у Францii у першiй половинi XVIII столiття (пiд час регентства Фiлiппа Орлеанського) як розвиток стилю бароко. Характерними рисами рококо i вишуканiсть, велика декоративна навантаженiсть композицiй, грацiозний орнаментальний ритм, велика увага до мiфологii, еротичних ситуацiй, особистого комфорту.

РЖдейна основа стилю тАФ вiчна молодiсть i краса, галантна i меланхолiйна витонченiсть, втеча вiд життiвих реалiй, прагнення сховатися вiд реальностi в пастушачiй iдилii та сiльських радощах. На змiну репрезентативностi приходить камернiсть, вишукана декоративнiсть, примхлива гра форм. Замiсть контрастiв i яскравих фарб в живописi з'явилася iнша гамма кольорiв, легкi пастельнi тони, рожевi, голубуватi, бузковi. У тематицi переважають пасторалi, буколiка, тобто пастушачi мотиви, де персонажi не обтяженi тяготами життя, а вдаються до радощiв любовi на тлi красивих ландшафтiв. Вперше межi цього стилю виявилися в творчостi Антуана Ватто, в якого головною темою були галантнi свята.

Не можна сказати, що Франсiско Гойя обрав для себе рококо лише спираючись на моду ХVРЖРЖРЖ столiття. Це, насамперед, передача внутрiшнього стану живописця. У основу композицiй були покладенi сюжети з народного життя: iгри, святкування, вуличнi сцени. Творчий метод майстра на даному етапi розвитку багато в чому схожий зi стилем художникiв XVIII столiття. Проте для творiв Гойi характерний радiсний i захоплений настрiй. У його картонах знайшли вiддзеркалення традицiйнi нацiональнi риси, властивi пейзажам i жанровим сценам. Серед подiбних композицiй найцiкавiшi ВлПарасолькаВ» (1777) i ВлГра в пелотуВ» (1779). Новаторство Гойi в областi художнiх засобiв ще помiтнiше в серii картонiв, створенiй пiзнiше, в перiод з 1786 по 1791 р. Для живописця тепер важливо не стiльки показати видовище народного життя, скiльки передати емоцiйний стан героiв. Найбiльш характерними для цього творчого перiоду сталi картини ВлПоранений каменярВ» i ВлГра в пiжмуркиВ».

Вищеназванi картони принесли Гойi великий успiх i славу першого майстра живопису в Мадридi. В результатi вiн отримав вiд знатних громадян столицi безлiч замовлень. Саме до цього часу вiдноситься створення циклу панно, виконаного в 1787 р. для власника замку Аламеда. Через два роки, в 1789 р., Гойi присуджують звання члена Академii мистецтв Сан-Фернандо. Крiм того, вiн стаi першим придворним живописцем.

У 1792 р. Гойю почали мучити сильнi головнi болi, зiр у нього ослаб, i вiн повнiстю оглух. З 90-х рр. почався новий етап його творчостi. Веселий i життiрадiсний живописець залишився у минулому, а його мiсце зайняв страждаючий, замкнений в собi i в той же час гострозорий майстер , що бачить чуже горе. Саме у цей найважчий перiод свого життя Гойя приходить до романтизму (франц. romantisme) тАУ напряму в лiтературi, музицi, живописi i театрi, що виник на початку XIX столiття. Для нього характерна боротьба з канонами класицизму, висунення на перший план особи i почуттiв, використання в своiй творчостi iсторичних i народнопоетичних тем. Цей напрям, пройнятий оптимiзмом i прагненням в яскравих образах показати високе призначення людини. З огляду на витвори мистецтва Франсiско Гойi можна припустити, що романтизм тАУ це прийняття i, зрештою, прославляння елементiв, властивих людськiй свiдомостi i поведiнцi (меланхолiя, iррацiональнiсть, сумнiви, ексцентричнiсть, крайнiй егоцентризм, безнадiйнiсть, незадоволення механiзмом ВлнормальногоВ» життя, бажання об'iднатися з силами природи, бажання бути керованим i навiть поглиненим ними) .

У 1797тАФ1798 рр. Гойя створюi графiчну серiю ВлКапрiчосВ» (iсп. ВлфантазiяВ», Влгра уявиВ») з вiсiмдесяти офортiв. У нiй Гойя, використовуючи образи iспанських народних прислiв'iв, байок, приказок, висмiюi людськi забобони i пороки тАФ боязкiсть, лицемiрство, удавання, жорстокiсть i тому подiбне. По сутi, вiн викривав весь традицiйний порядок i устрiй життя староi РЖспанii. У його офортах реальне переплiтаiться з фантастичним, гротеск переходить в карикатуру.

Офорти Гойi розкривають тему боротьби добра зi злом, причому зло перемагаi. Людськi пороки i духовна потворнiсть плодять нечисть. Темною нiччю чаклуни i вiдьми, домовi i бiси регочуть, кривляються на шабашi (ВлКоли розвидниться, ми пiдемоВ»). Проте з приходом ранку нечисть не зникаi, а лише мiняi свою подобу, обертаючись зовнi доброчесними людьми. Духiвництво i знать РЖспанii з'являються в ВлКапрiчосВ» в образах ослiв, папуг, мавп (ВлЯкий златоуст!В», ВлАж до третього поколiнняВ»). Тут жахливо потворнi старi звiдницi розбещують юних недосвiдчених дiвиць, а пiдступнi спокусницi жорстоко обманюють своiх кавалерiв. У ВлКапрiчосВ» старiсть бере верх над юнiстю, дурiсть i неуцтво тАФ над розумом, а розпуста тАФ над чеснiстю. Гойя змалював на одному з офортiв себе оточеним совами, кажанами та iншими тварюками. Вiн назвав цей офорт ВлСон розуму народжуi чудовиськВ».

ВлКапрiчосВ» моралiстичнi, що було властиве епосi Просвiтництва, але в них чiтко проступають риси реалiзму XIX столiття. Ця серiя придбала неймовiрну популярнiсть в середовищi романтикiв, нею захоплювалися i весь час ii копiювали. Ось як Лiон Фейхтвангер описуi цю серiю офортiв:

ВлВсе, оцепенев, смотрели,

Как исчез волшебный, новый,

Страшный миртАж Вот в этом доме,

Здесь, в простом ларе, хранилось

Высшее, что за столетья

Создала рука испанца

Со времен Веласкеса.

В том ларе они лежали,

Демоны земли испанской,

Укрощенные искусством.

Но искусство их, быть может,

Все-таки не обуздало,

Если их изображенья

Показать нельзя народу?

Может бать, как раз вот этим

Подтверждалось их всесилье?

Право, что-то здесь неладно!

И друзья ушли с неясным,

Смешанным и странным чувством

Тяжести и восхищенья.

И незримо шли за ними

Тени демонов и гадин, Диких, мерзостных, опасных

Призраков. Но их опасней

Были люди.В»

Не маi аналогiв i ВлПортрет сiм'i короля Карла IVВ» (закiнчений у 1801), на якому особи королiвськоi сiм'i уподiбненi застиглому натовпу, що заповнюi полотно вiд краю до краю. Мiж учасниками немаi жодного внутрiшнього зв'язку: iх погляди i жести роз'iднанi; вони напруженi i знаходяться у владi злостi i заздрощiв по вiдношенню один до одного. Поверхня полотна випромiнюi незвичайне сяяння фарб; потоки свiтла, що йдуть з лiвого боку, вiдбиваються вiд розшитого золотом i срiблом одягу, орденiв, прикрас, об'iднуючи все зображення в одне мерехтливе цiле. На тлi цiii воiстину царськоi пишностi виступають пихатi, зацiпенiлi фiгури i нiкчемнi, самовдоволенi особи. Головнi персонажi вiдтiненi другорядними фiгурами, що виконують ролi статистiв. Здаiться неймовiрним, але портрет був вельми прихильно прийнятий королiвською парою, яка щедро нагородила Гойю.

Пiзня творчiсть Гойi збiгаiться з роками реакцii пiсля розгрому двох iспанських революцiй. Стiни замiського будинку в Мадридi (ВлКiнта дель СордоВ» тАФ ВлБудинок глухогоВ») вiн розписав маслом, створивши 14 унiкальних по потужнiй художнiй дii панно, повних iносказань, натякiв, складних асоцiацiй (перенесенi на полотно картини знаходяться в Прадо). У розписах пануi диявольський, протиприродний початок, зловiсне зображення виникаi як в кошмарному снi, набiр фарб суворий, скупий, майже монохромний тАФ чорне, бiле, рудо-червонувате, охра; мазки розмашистi i стрiмкi. РЖнколи в свiдомостi художника, немов спалах свiтла, народжуiться образ потужноi жiнки з обличчям, схожим на кам'яну маску, i з мечем в руцi, можливо, уособлення Вiдплати, Справедливостi або Свободи.

На рубежi XVIII i XIX столiть така властивiсть живопису Гойi, як iстинна сила правди, вiдступаi на другий план i майстер займаiться створенням портретiв, якi допомагають повнiстю розкрити внутрiшню суть персонажiв. Глибоко психологiчнi портрети Гаспара Мельчиора Ховельяноса (1797) i французького посла Фердинанда Гильмарде (1798). Ось як Лiон Фейхтвангер описуi портрет Фердинанда Гильмарде : ВлВот он сидит, скромный сельский врач Фердинанд Гильмарде, а ныне посол единой и неделимой республiки, дважды присудившый к смерти короля Людовика ХVРЖ и приведший испанскую монархию в вассальную зависимость от своей страны, сидит, затянутый в темно-синий мундир; поза несколько напыщенная, туловище повернуто боком, зато лицо обращено прямо к зрителю. На переднем плане, ближе всего к зрителю, сверкает эфес сабли, переливается сине-бело-красный шарф. Парадную треуголку с сине-бело-красным пером и сине-бело-красной кокардой он бросил на стол. Одна рука обхватила спинку стула, другая тАУ волевым, вызывающим, картинным жестом упирается в бедро. Но свет весь сосредоточен на лице. Коротко остриженные черные кудри начесаны на широкий, красиво очерченный лоб, губы изогнуты, дерзко выдается нос. Лицо удлиненное, благообразное, смышленое, исполненное достоинства. Весь реквизит - стул, стол, скатерть с бахромой тАУ мерцает блеклыми золотисто-желтыми и голубоватыми тонами. И все резкие контрасты красок искусно сочетаются в кажущемся беспорядкетАж

Как живой, смотрел с портрета

Гильмарде на гражданина

Гильмарде. Они друг в друга

ВглядывалисьтАжИ посланник

В радостном порве, гордый

За себя и за величне

Франции, воскликнул: ВлЭто

Ты, республика!В»

Франсиско

Слов не разобрал, но видел,

Как восторженно блеснули

У того глаза, как губы

Шевелились.

И в себе услышал

Марсельезу.В»

Потрiбно зауважити, що не всi портрети, створенi Гойею, рiвноцiннi. РД серед них i такi (особливо серед робiт 1780-х), якi написанi мляво i недбало, що пояснюiться особливим вiдношенням майстра до своiх героiв. Прикладом може служити описаний вище ВлПортрет королiвськоi сiм'iВ». Навпаки, портрети друзiв художника пройнятi щирим вiдчуттям симпатii автора до своiх моделей. Образи на цих полотнах здаються натхненними i повними внутрiшнього благородства (ВлПортрет БайеуВ», 1796; ВлПортрет доктора ПераляВ», 1797 та iн.).

З iм'ям Гойi пов'язано становлення мистецтва Нового часу, його творчiсть мала величезний вплив на свiтову культуру 19-20 столiть не лише в живописi i графiцi, але i в лiтературi, драматургii, театрi i кiно.

1.3 ВаФрансiско Гойя та Лiон Фейхтвангер тАУ шлях пiзнання один на двох

Порiвнюючи творчi шляхи Фейхтвангера та Гойi ми бачимо багато спiльних рис. Наприклад, ми можемо провести паралелi мiж естетизмом та рококо. Цi течii ставлять на перше мiсце красу форми, нехтуючи внутрiшньою красою. Саме з таких засад починали своi творчi шляхи i Фейхтвангер, i Гойя. Ось, що каже Гойя про свою ранню творчiсть: Вл тАжОдин гобелен был изготовлен по картону, сделанному им самим, Франсиско Гойей, еще в то время, корда он радостно и беззаботно малевал все, что вздумается. Гобелен изображал веселую народную сценку. Четыре девушки збавлялись, високо подбрасывая на платке паяца тАУ пелеле. Композиция была не плоха, движения тАУ естественны. И все же эта его прежняя работа не понравилась ГойетАжВ».

А ось що каже про ранню творчiсть Лiона Фейхтвангера Бертольт Брехт: ВлФейхтвангеру-прозаiку пощастило багато бiльше. Правда, не з ВлСiмоноюВ»: ця книга не найвдалiша. Перший фейхтвангеровський роман тАФ ВлГлиняний богВ» (1910) тАФ теж не в рахунок. РЖ не просто тому, що на нiм лежить ознака учнiвства. У книзi цiй немало естетського, немало декадентського. Декадентський естетизм, як правило, чистим капризом не був: так (специфiчно-хворобливо, часом i зовсiм алогiчно) реагували художники початку столiття на реальнi протирiччя тодiшнього суспiльного буття. Що ж до ВлГлиняного богаВ», то його манiрнiсть, його анемiчна туга породженi модою. Тому роман вийшов абсолютно вториннимтАжВ».

Для Фейхтвангера мистецтво i спосiб передачi гуманiстичних iдей. Письменник вбачаi в мистецтвi могутню зброю для боротьби з антигуманними правителями свiту. Вiн маi на метi донести через своiх героiв правду життя, часто навiть викликаi на вiдверту боротьбу. Саме тому його книжки часто вилучалися з печатi, заборонялися, а також навiть спалювалися гiтлерiвською владою. Адже Гiтлер вбачав в письменнику вiдкриту загрозу своiму пануванню, вiн був розумною людиною i тому добре розумiв що такий могутнiй iнструмент, як слово може дуже легко змусити натовп вчинити бунт. Саме тому бiльшу частину свого життя Фейхтвангер провiв у засланнi. Тому що Гiтлер мав звичку нейтралiзувати своiх ворогiв, яки несли загрозу його пануванню.

Франсiско Гойя також вбачав у мистецтвi велику рушiйну силу прогресу. Ось слова молодого поета Кiнтани: ВлтАжВот он тАУ всеобщий язык. Ваши картины,дон Франсиско, поймет всякий тАУ от погонщика мулов до самого последнего премьер-министратАжВ». На своiму прикладi художник показуi, що цiлком можливо здолати своi страхи, глянути iм у вiчi, та приручити iх.

Роздiл 2 Тема мистецтва в романi

2.1 Мистецтво як засiб самовираження автора i героя

Мистецтво тАФ процес або пiдсумок вираження внутрiшнього свiту в художньому образi, творче поiднання елементiв таким чином, що вiдображаi iдеi, вiдчуття або емоцii.

Визначення i оцiнка мистецтва як явища тАФ предмет безперервних дискусiй. Природу мистецтва нерiдко вважають Влнайневловимiшею з усiх загадок людськоi культуриВ». Однi вважають, що мистецтво тАФ це спосiб вираження або спiвпереживання емоцiй та iдей. Лев Толстой визначав мистецтво як спосiб непрямоi комунiкацii мiж людьми. Бенедетто Кроче i Робiн Коллiнгвуд розвивали iдеалiстичне учiння про те, що мистецтво виражаi емоцii, i, отже, його суть маi мiсце лише в задумi свого творця. Теорiя мистецтва як форми маi корiння у фiлософii РЖммануiла Канта i розвивалася на початку XX столiття Роджером Фраiм i Клiвом Беллом.

Своiрiднiсть i складнiсть мистецтва Гойi полягають значною мiрою в тому, що воно позбавлене чiткоi полiтичноi програмностi i безпосередньо пов'язано зi стихiiю реального життя, що служило для Гойi джерелом творчих iмпульсiв. Сприйняття життiвих протирiч носило у Гойi характер стихiйного протесту проти соцiальноi несправедливостi, заломлюючись через призму глибоко особистого, суб'iктивного сприйняття художника. Значне мiсце в творчостi майстра займають гротеск, алегорiя, iносказання. Проте твори, що насилу пiддаються розшифровцi, в такiй же мiрi овiянi гарячим диханням життя, як i його роботи з активно вираженим соцiальним початком. Гойя втiлив в своiму мистецтвi трагедiю i героiчнi сподiвання iспанського народу, що переживав в цей час один з найбурхливiших перiодiв своii iсторii.

В той же час його творчiсть, що вiдрiзняiться правдивiстю, iсторичною конкретнiстю i глибоко нацiональним характером, несе в собi i ширший, унiверсальний вмiст, бо в нiм знаходять вираження велика кiлькiсть проблем та трагiчних протирiччь новоi iсторичноi епохи. У якiй би областi не працював Гойя, завжди його образнi рiшення були вiдмiченi особливим, вiдмiнним вiд минулого, художнiм баченням свiту.

Творчiсть цього художника, що розвивалася на рубежi 18тАФ19 столiть, подiбно до творчостi Луi Давида, вiдкриваi мистецтво новоi iсторичноi епохи. З новим часом Гойю пов'язують пряме вiддзеркалення i оцiнка реальних подiй життя в його мистецтвi та сучаснiй йому дiйсностi. Звернувшись в своiй творчостi до зображення iсторичноi дiяльностi народних мас, Гойя поклав початок розвитку iсторичного реалiстичного живопису нового часу.

У романi ВлГойя, або тяжкий шлях пiзнанняВ» Лiон Фейхтвангер даi нам чiтку картину сприйняття мистецтва Франсiско Гойiю. Саме через надзвичайну близькiсть суджень та життiвих позицiй письменника та живописця ми бачимо, що самореалiзацiя шляхом творчоi дiяльностi характерна для iх обох.

Фейхтвангера завжди хвилювало i займало одне-iдине питання тАУ про шляхи, перспективи i рушiйнi сили соцiальних змiн, свiдком яких вiн був. У рiзнi перiоди своii творчостi Фейхтвангер вiдповiдав на нього по-рiзному, але завжди роздуми над долями людства становили пафос його духовних i творчих шукань. РЖ, здолавши свiй тяжкий шлях пiзнання, письменник зрозумiв, що iснуi нерозривний зв'язок мiж мистецтвом та життям, мiж мистецтвом та соцiумом, мiж мистецтвом та iсторiiю.

Саме за допомогою своii творчостi письменник нiс своi переконання та революцiйнi iдеi до народних мас. У своiй iронiчнiй бiографii Фейхтвангер писав: ВлПисьменник Л.Ф. у своiму життi 19 разiв був абсолютно щасливий, 14 раз переживав глибоку депресiю i 548 раз вiдчував невимовний бiль i розгубленiсть перед обличчям вселенськоi дуростi В». За цими жартiвливими рядками ховаiться справжня трагедiя Фейхтвангера, бо Влвсесвiтня дурiстьВ», про яку вiн згадуi, тАУ це фашизм. Фейхтвангер ненавидiв нацiонал-соцiалiстiв та iх Влновий порядокВ» i боровся з ними все життя. За це нацисти пiддавали його жорстоким гонiнням.

Ще до приходу до влади фашисти спалювали його книги, позбавили його докторського звання, органiзували цькування письменника в пресi, сфабрикували проти нього злiсну полiтичну фальшивку, прагнучи зганьбити його iм'я. РЖ нарештi, у 1932 роцi, коли Фейхтвангер здiйснив поiздку по Англii i США, виступаючи з лекцiями, в яких викривалась антигуманiстична сутнiсть нацистськоi iдеологii, уряд Нiмеччини пiд тиском фашистiв позбавив письменника громадянства.

Але жоднi гонiння та переслiдування не змусили Лiона Фейхтвангера вiдступитись, зректись своiх переконань. Кожен обираi свiй шлях самореалiзацii i для Фейхтвангера цей шлях тАУ лiтература. Його твори, зiгрiтi чистою любовтАЩю до людини, прикрашенi мудрою iронiiю, повнi вiдкритоi ненавистi до варварства буржуазноi цивiлiзацii перемогли владу часу, збагатили лiтературу критичного реалiзму та стали невiдтАЩiмним надбанням сучасно культури.

2.2 Мистецтво та полiтика в романi

Роман ВлГойя, або тяжкий шлях пiзнанняВ» був присвячений не тiльки опису iсторii боротьби великого живописця за правду та соцiальну значимiсть мистецтва; у ньому також розповiдаiться про важке сходження людини до пiзнання життя та його сенсу. Що ж пiзнаi Франсiско Гойя тАУ людина з народу, яка пiзнала тягар слави та гiркоту забуття? За допомогою своiх полотен живописець проголошуi до всього народу, його картини несуть потаiмний cенс, доступний кожному ВлтАжВот она тАУ новая живопись, такой ее еще никто не видел, и создал ее новый и вместе с тем прежний Франсиско. На картинах были обстоятельно показаны различные события со множеством человеческих фигур, но ничего лишнего в них не осталось. Это была скупая полнота. Все, что не подчинялось целому, было отметено, отдельные люди и предметы играли лишь служебную роль. И что удивительнее всего: Агустин ясно ощутил, что все пять картин, при разнообразии их сюжетов, представляли собой нечто единое. Издыхающий бык, буйное карнавальное гулянье, процессия флагеллантов, сумасшедший дом, инквизиция тАУ все это было одно: это была Испания. Здесь запечатлелась вся жестокость, все изуверство, все мутное и темное, что вносит испанский дух даже в радость. И, тем не менее, на всем этом была печать чего-то иного, что мог показать лишь такой мастер, как его друг Франсиско, чего-то легкого, окрыленного: весь ужас событий смягчался нежной окраской неба, прозрачным, тихо льющимся светом. И то, чего Франсиско никогда не мог бы объяснить словами, Агустин ощутил сейчас в его картинах тАУ этот чудак Франчо приемлет даже злых демонов. Ибо сквозь тот мрак, что он здесь намалевал, чувствовалось, как ему радостно жить, видеть, писать, сияла его собственная огромная любовь к жизни, какова бы эта жизнь не была.

Но могла ли называться

Эта живопись крамольной?

Содержался ли в ней вызов

Алтарю и трону? Тщетно

Было здесь искать прямое

Возмущение. Но эти

Небольшие зарисовки

Были громче прокламаций,

Пострашней, чем речь трибуна.

Этот бык, облитый кровью,

Это мрачное веселье

В ночь перед постом, хожденье

Полуголых флагеллантов,

Суд над грешником

Взывали

К сердцу, горечью и желчью

Наполняли человека,

Возбуждали мысльтАжВ»

Франсiско Гойя, як справжнiй махо, вiдчував душею усю бiль iспанського народу. Вiн, хоча й лишився сином свого народу, мав великий вплив на тогочасне полiтичне життя РЖспанii. Вiн з легкiстю керував властителями. Як приклад, ми можемо навести наступне: ВлКоролева Мария-Луиза гарцевала перед Гойей на горячем жеребце Марсиале, затянутая в лейб-гвардейский мундир. Она ловко сидела в мужском седле тАУ Мария-Луиза была прекрасной наездницей, тАУ высоко подняв над шитым воротником гордую, смелую голову. Гойя вполне удовольствовался бы, ели бы в следующие сеансы она позировала на деревянных козлах. Но ему доставляло острую радость заставлять ее и второй и третий раз показывать свое искусство в верховой езде, да еще в присутствии Агустина. Он командовал королевой, приказывал то так, то этак держать голову. И, выдвигая Агустина на передний план, подчеркивал его участие в будущей картине, Франсиско спрашивал:

- Как ты думаешь, Агустин, оставим так? Или, по твоему, так будет лучше?

Много лет назад впервые

Гранда он писал с натуры

И пририсовал к портрету

Чуть заметного для глаза

Самого себя. А ныне

Он помощнику и другу

Удивительную радость

Доставлял, веля испанской

Венценосной королеве

На коне скакать пред ними,

Прежде чем он соизволит

Написать ее. Ах, если б

Это видел старый Гойя!

О, небось, такому чуду

Не поверил бы папаша.

Право жаль, что он не дожил! В»

Але не тiльки заради примхи використовував Гойя свiй вплив на полiтику. Його славнозвiсна серiя офортiв ВлКапрiчосВ» була манiфестом понiвеченого та зрадженого iспанського народу. Йдучи своiм тяжким шляхом пiзнання живописець дiйшов до розумiння того, що його картини можуть стати справжнiм гiмном, зрозумiлим кожному iспанцю, гiмном, що веде до торжества справедливостi, гiмном прогресу.

2.3 Мистецтво та кохання в романi

Водночас з темою полiтики в романi чiтко простежуiться тема кохання. В романi ВлГойя, або тяжкий шлях пiзнанняВ» ми бачимо декiлька лiнiй кохання: перша тАУ це почуття Франсiско Гойi до Пепи Тудо, друга тАУ до його дружини Хосефи i третя, найяскравiша, тАУ кохання до Каетани Альби. Це почуття перетинаi весь роман, Каетана Альба була для Гойi коханням на все життя. В якостi приклада можна навести наступнi рядки: ВлЧто бы он ни: думал ли, рисовал ли, говорил ли с другими, тАУ где-то в тайниках его сознания неизменно пребывала Каэтана. Связь с ней ничуть не была похожа ни на спокойный, надежный союз его с Хосефой, ни на прежние радостные или мучительные увлечения другими женщинамиВ», ВлНа пороге старости он вновь переживал молодость. Все успiло ему прискучить тАУ и хороше и дурное, все было одно и то же, знакомое, как вкус привычных кушаний. Теперь мир снова стал для него богатым и новым; это была вторая молодость, с большим опытом в страсти и наслажденииВ».

Слiд зауважити, що, як справжнiй художник, Франсiско Гойя переносив усi своi почуття на полотно. Його шалене кохання до герцогинi Каетани Альба мало величезний вплив на його мистецтво. Ми можемо сказати, що кохання до герцогинi було одним з перших передвiсникiв створення революцiйноi серii офортiв ВлКапрiчосВ». Саме кохання до Каетани вiдкрило художниковi потаiмний свiт чудовиськ та примар. Ця жiнка була для Гойi справжньою загадкою, вона мала тисячi облич: ВлЗдесь, в невообразимой тишине, принялся он в который уже раз сводить счеты с Каэтаной Альба, твердо зная, что она тАУ единственная, кого он когда-либо любил и будет любить. Неверное мерцание свечей выхватывало из мрака все нове части обширной мастерской, и пляшущие на стене тени, вырастая и сжимаясь, становились для Франциско Лицами Каэтаны. Он вновь видел все ее зле лики, насмешливо хохочушие, колдовские, пагубне, но видел и другие, беззавiтно любящие, покорно отдающиеся страсти, и каждый раз твердил: помни и остальные, не забывай остальныхтАжВ».

Саме завдяки герцогинi Альба, завдяки ii коханню, Франсiско Гойя створив найвизначнiшi полотна. Адже, як справжнiй художник, Гойя потребував сильних емоцiй та переживань для створення шедеврiв. РЖ лише ця жiнка змогла iх йому подарувати.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Слово о полку Игореве" - золотое слово русской литературы

"Университетский роман" в британской литературе