Мотиви i образи в лiрицi Ганни Чубач

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Нацiональний педагогiчний унiверситет iм. М.П. Драгоманова

РЖнститут украiнськоi фiлологii

Кафедра украiнськоi лiтератури

Мотиви та образи в лiрицi Ганни Чубач

Робота на здобуття

освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня "магiстр"

студентки 61 групи мзлiбред

Орищенко РЖрини Вiкторiвни

Науковий керiвник:

доцент Блiдих Тетяна Юрiiвна

Киiв - 2010

Змiст

Вступ

Роздiл I. Розвиток украiнськоi поезii в останнiй третинi XX ст.

1.1 Мотиви i образи в жiночiй поезii

1.2 Жанрова специфiка поетичного доробку Ганни Чубач

1.3 Засоби художньоi виразностi (поетика, тропiка, кольористика)

Роздiл 2. Специфiка художнього свiтобачення в поезii Ганни Чубач

2.1 Мотиви та образи в збiрках Ганни Чубач

Висновок

Список лiтератури та використаних джерел

Актуальнiсть дослiдження: за часiв становлення Г. Чубач як поетеси, украiнська лiтература переживала не кращi роки, вона розвивалася пiд пильним оком цензури. Найсмiливiшi рукописи осiдали у видавництвах чи власних шухлядах, значна перевага надавалася росiйському слову. Вже в незалежнiй Украiнi украiнська поезiя стала значно вiдомiшою як у нас, так i за кордоном. Але на сьогоднiшнiй день залишаiться багато поетiв, яких мало знаi поколiння XXI ст. i яких було б необхiдно вивчати i дослiджувати.

"Наша лiтература - то лiтература гордих i прекрасних iдей та образiв, то лiтература людяностi, - а це ж так прекрасно!" [11,1]. Творчiсть митцiв, що прийшли в другiй половинi XX ст. РЖ. Драча, М. Вiнграновського, Л. Костенко, В. Коротича, В. Симоненка, В. Коломiйця, Б. Олiйника органiчно виросла з тих традицiй, якi розвивали старшi майстри (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажан, А. Милишко, М. Нагнибiда, В. Мисик), котрi ще ранiше вiдчули, "Як нове життя нового прагне слова" [11,2]. Увага до особистiсного начала в людинi, до ii внутрiшнього, духовного свiту, пошуки гармонii мiж громадським i особистим, мiж iнтересами особи i суспiльства - ось, що характеризуi суспiльну, моральну обстановку 60 рокiв. А ця обстановка в свою чергу наклала свiй вiдбиток на iдейно-творчi шукання лiтераторiв. Зрозумiло, що поезiя 70 рокiв, продовжуючи традицii попереднього десятилiття прагне дослiджувати людину в усiй ii багатовимiрностi, прагне сказати своi слово про всю складнiсть i водночас цiлiснiсть характеру сучасника. РЖ разом з тим вона, iдучи вiд традицiй 60-х рокiв, уже й не схожа на свою попередницю. Як справедливо зауважив М. РЖльницький, поезiя зосередилася не на проблемах глобально-планетарного характеру, а на тих, якi постають перед конкретною людською особистiстю в конкретнiй життiвiй ситуацii. Поезiя говорить про участь кожноi людини в iх розвтАЩязаннi, про те, як вiд щоденних, зовнi скромних, але насправдi значимих, трудових, бойових, моральних зусиль кожноi особистостi залежить доля народу, Вiтчизни, Землi.

Очевидно, в 70-роки в украiнськiй радянськiй поезii вiдбуваiться не тiльки процес епiзацii. Точнiше кажучи, ми спостерiгаiмо в нiй органiчне сполучення лiризму з епiчнiстю, поiднання найпильнiшоi уваги до духовних начал у характерi сучасника, до його внутрiшнього свiту, до його помислiв i почуттiв, до етичних проблем з прагненням показати людину в дii, в конкретному вчинку, в активному виявленнi ii духовностi, в боротьбi за соцiальний прогрес. Примiтивною рисою лiтературного процесу 70-рокiв i наростання лiричного начала у творчостi поетiв, схильних до епiчноi манери письма, епiчного мислення, епiчного погляду на свiт та посилення епiчностi в творах тих авторiв, що досi були бiльш прихильнi до лiричного свiтосприймання. Перша тенденцiя особливо чiтко виявилася в поезii: М. Бажана, Л. Первомайського, РЖ. Муратова; друга в творчостi: М. Нагнибiди, Б. Олiйника, Д. Павличка, Л. Костенко,, РЖ. Драча, В. Коломiйця. Можна говорити i про синтез епiчностi i лiризму в творчостi таких поетiв, як В. Мисик, Л. Дмитренко, П. Воронько, В. Коротич, Т. Коломiiць, Г. Чубач, В. Бровченко, В. Гетьман, РЖ. Жиленко i про напружену роботу саме в жанрi поеми, яку постiйно веде Б. Нечерда.

Поезiя 70-рокiв взагалi позначена поглибленою увагою до проблем: людина як творець, ii мiсце в життi, ii взаiмини зi свiтом; вiдповiдальнiсть поета-громадянина перед суспiльством. Цi роки стали часом якiсного зростання багатьох вiдомих уже майстрiв, котрi продемонстрували в своiх нових творах "якiсть нову не тiльки для них самих, а й для всiii нашоi поезii" [11,8]. Цi новi якостi, що збагачують украiнську лiрику й вiршований епос, яскраво виявилися в творчостi поетiв, про яких уже йшла мова. Сiмидесятi-роки - це час, коли лiтература розвивалася пiд пильним оком цензури. Жорсткими були умови для друку, найсмiливiшi рукописи осiдали у видавництвах чи власних шухлядах. Ряд авторiв було заборонено друкувати. Лiтература усереднюiться, значною мiрою iдеологiзуiться. Набираi сили боротьба з буржуазною iдеологiiю. Натомiсть зростаi прагнення регулювати лiтературний процес. Використовуючи матерiали партiйних зтАЩiздiв, спецiальнi партiйнi постанови, як от "Про лiтературно-художню критику" [11,6]. Пiддаються нещадному осуду О. Гончара, Г. Тютюнника, Р. РЖванчука, В. Шевчука, РД. Гуцала, В. Дрозда. Однак, чим дужче лютувала партiйна критика, тим з бiльшим iнтересом сприймалося все нове, свiже, неординарне, смiливе, що зтАЩявлялося в украiнськiй лiтературi а також в росiйськiй, грузинськiй, бiлоруськiй, литовськiй, латиськiй, естонськiй. Також кiнець 60-х рокiв та початок 70-х рокiв позначаiться певним занепадом лiтератури для дiтей i лiтературного процесу взагалi. За умови iдиноi середньоi освiти та ролi мовного виховання через ЗМРЖ, з урахуванням вторинностi украiнськоi мови щодо офiцiйноi росiйськоi, вiдбуваiться глобальне зросiйщення украiнського суспiльства. Лiтератори, якi перебувають на цей час у лiтературному процесi, не в змозi самотушки впоратися з такою складною суспiльною проблемою. Вiдбуваiться розрив мiж лiтературним твором i його потенцiйним реципiiнтом на мовному i свiдомому рiвнях. Хiба що тiльки лiтература для дiтей залишаiться в бiльш-менш вигiдних умовах, ii аудиторiя не зменшуiться, попит на неi зростаi. У цi роки складаiться ситуацiя, коли всi бiльш-менш вартiснi твори для дiтей зтАЩявляються з-пiд пера недитячих письменникiв - П. Панч, А. Шиян, РЖ. Сенченко та iншi "дорослi" письменники звертаються до дитячоi тематики. У цей час до лiтературного процесу в галузi лiтератури для дiтей долучаються такi талановитi митцi: Г. Чубач, РЖ. Жиленко, Д. Бiлоус, А. Мястковський, Д. Чередниченко, О. Лупiй, та. iн., популярними стають оповiдання РД Гуцала, повiстi А. Дiмарова, та Н. Бiчуi, казки, оповiдання та повiстi Г. Тютюнника. Твори цих письменникiв пiдносяться над сухими приписами й регламентацiями, що iснували на той час в лiтературi. Наприкiнцi 70-рокiв протягом 80-х рокiв творчiсть окремих письменникiв свiжим струменем вливаiться до лiтератури - це i поет-пейзажист, творець-маренiст для дiтей А. Качан, талановита перекладачка i цiкава письменниця М. СловтАЩянова, запальний гуморист Г. Бойко, поетеса з тонким чуттям гармонii Г. Чубач, поет-народознавець Д. Бiлоус, поети i прозаiки М. Слабошпицький, В. Руткiвський, А. Камiнчук, П. Перебийнiс. Поколiння сiмдесятникiв П. Мовчан, В. Затуливiтер, Л. Талалай, Л. Голота, Н. Бiлоцеркiвець, Д. РЖванов, РЖ. Царинний, Г. Чубач, Д. Кремiнь, А. Кичинський, М. Лукiв, РЖ. Жиленко, Т. Коломiiць, О. Нiканорова було значно "тихiшим" - не трибунним. З одного боку, позначилися репресii, якi породили дисидентську поезiю. РЗi складають твори дуже високоi проби, написанi переважно у втАЩязницях, таборах. Це вiршi В. Стуса, РЖ. Калинця, РЖ. Свiтличного, Т. Мельничука, М. Осадчого, М. Горбаля, С. Сапеляка, РЖ. Гнатюка та. iн. З другого боку, набираi сили започаткована ще наприкiнцi 60-х рокiв традицiя неголосного, нетрибунного слова, часом немовби герметично закритого, зрозумiлого лише утаiмниченим душам, бо воно вбирало глибиннi голоси життя.

Поезiя 70-х рокiв - явище багатогранне. Перш за все треба вiдзначити, що в нiй дiяли представники всiх поколiнь - вiд фундаторiв, вважай уже класикiв, до тих, що тiльки-но видали чи готують першi збiрки. Безумовно, традицii П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка збагатили нашу поезiю, сприяли пiдвищенню ii громадського пафосу. Впливала на характер лiтературного процесу й активна творчiсть старших митцiв, що дiяли в цей час. Адже й життя й творча праця М. Бажана, В Мисика, Б. Тена, М. Доленга, П. Дорошка, С. Голованiвського та iнших багатьох авторiв давали художникам наступних поколiнь справжнi "уроки поезii" - урок вiдповiдального ставлення до слова, урок людяностi, совiсностi, громадянськоi мужностi.

Однiiю з рис лiтературного процесу семидесятникiв i глибоко-внутрiшня сучаснiсть поезii, неспокiйноi, тривожноi, що живе турботами людини вiку. Це сучаснiсть, що виявляiться не в зовнiшнiх НТР, не в лексицi. Природа i сучасна доба, вiчне i нове, пристраснiсть почуттiв i суворий розум. Ось широкий комплекс складних i серйозних соцiально-етичних проблем, що хвилюють кожного громадянина. У цi роки посилився iнтерес поезii до "вiчних" тем: природа, любов, краса, мистецтво - без цих вiчних понять немаi життя. РЖ прогрес багато в чому залежить вiд того, на скiльки ми вмiiмо цiнувати такi святi, безсмертнi поняття iстини. Лiрика 70-х розвивалася пiд знаком iнтимiзацii. Поезiя, що говорить про душу людини, про найсокровеннiшi iнтимнi порухи ii, стала звучати глибше i переконливiше. Цi роки ознаменованi, звичайно, й приходом нового поетичного поповнення. В поезii вiдчуваiться висока культура письма, культура почуттiв, благородство помислiв - риси не суто особистого, а й суспiльного громадянського характеру, бо така поезiя вчить любити навколишнiй свiт, збагачувати, а не руйнувати природу. Це була пора творчоi зрiлостi в поезii, посилення в нiй класичностi, бiльш сувороi реалiстичностi, поглиблення уваги до земних потреб людини. РЖ водночас це була пора вияскравлення творчих iндивiдуальностей, пора, коли особливо чiтко виявлялася така риса поезii, як ii автобiографiзм, коли особа поета - художника, людини, громадянина - постала в творi мистецтва в iдностi, нероздiльностi. Вiдомо, що без боротьби почуттiв, без зiткнення iдей немаi лiтератури, а поезii особливо протипоказанi благодушнiсть, спокiйна споглядальнiсть, безконфлiктнiсть. "Саме в неспокоi поезii, в ii вiчному, творчому пошуковi, у громадянськiй мужностi - запорука нових пiднесень, перемог, запорука ii дiйового впливу, на уми i серця людей." - так говорилося в той час на зтАЩiздi письменникiв Украiни [11,47].

ОбтАЩiкт дослiдження: поетичний доробок Ганни Чубач.

Предмет дослiдження: мотиви i образи лiрики поетеси. Образ лiричного героя.

Мета дослiдження: передбачаi розкрити свiтобачення Г. Чубач, внутрiшню цiлiснiсть i iднiсть створеного нею художньо-образного свiту. Визначити мiсце ii поетичного доробку в лiтературному процесi. Реалiзацiя мети передбачаi розвтАЩязання таких завдань:

висвiтлити художнi свiтобачення поетеси;

зтАЩясувати особливостi поетики лiрики Г. Чубач;

виявити художню своiрiднiсть авторського письма i поетичноi мови збiрок поетки;

розкрити майстернiсть образотворення;

дослiдити особливостi творення постатi лiричного героя;

визначити роль Г. Чубач в лiтературному процесi останньоi третини XX ст.

Методи: описовий, культурно-iсторичний, порiвняльний, зiставний, формальний.

Теоретичнi i практичнi значення дослiдження: дана робота може бути використана для вивчення, дослiдження матерiалу: в шкiльних програмах, у вищих навчальних закладах, спецiальних спецкурсах, лiтературних гуртках, вечорах.

Структура роботи: робота складаiться з вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури. Обсяг роботи 57 сторiнок, джерельна база нараховуi 51 позицiй.

РЖсторичнi обставини, що час вiд часу витiсняли жiнку з лiтературного життя, звичайнi соцiальнi бажання та психологiчна незалежнiсть створила пiдТСрунтя, де чiтко дii жiноче прагнення, яке займаi у фемiнному письменствi панiвне мiсце. Якщо навiть у жiночому характерi проявлялися маскулiснi риси, то на бiологiчному i психологiчному рiвнях вона потребувала вмiння вiдчувати, кохати й бути коханою. Руйнуються гендернi обмеження, жiнка вирушаi на шлях реалiзацii своiх талантiв та на пошуки власного творчого призначення.

Однiiю з головних для жiночого обговорення на рiвнi психологiчних, фiлософських мiркувань, навiть на рiвнi жартiв (анекдотiв) залишаiться тема пошуку iдеального образу чоловiка. Дослiдниця Л. Полiщук, iнтерпретуючи жiночу лiтературу як "явище незвичайне, характерне i символiчне", окреслюi ii мiсце у перспективi до традицiйноi: "Не стаючи в якусь провокативну позу проти чоловiчого письменства, жiноча лiтература активно утверджувала своi позицii iдино правильним шляхом - через утвердження рiвня творчоi майстерностi, лiтературних талантiв, досконалостi стилю та вивiреностi, глибини письма" [32,122]. Погоджуючись з тим, що "ставання в провокативну позу" не було самоцiллю письменниць, зазначимо, що певне протистояння все ж мало мiсце. Насамперед через внесення в творчий свiт iншоi перспективи бачення, яка дуже часто виявлялась контрастною до традицiйноi. Про це, зокрема, йдеться в статтi М. Срiблянського "Боротьба за iндивiдуальнiсть" [36,56]. Критик вiдзначаi, що "письменницi бiльше дбають про людину, ведуть достойну боротьбу за ii визволене. i виявляють бiльше волi, таланту, нiж мужчини, мiж котрим процент бездарностей страшенно великий, тодi як мiж жiнками-письменницями дуже малий. Очевидно, що з жiнок в письменство йдуть покликанi" [36,80]. Останнi уточнення видаiться дуже доречним, якщо пригадати, якi моральнi, етичнi, культурнi, соцiальнi табу необхiдно перемогти жiнцi, щоб наважитись висловитись i тим бiльше бути почутою.

Потужно й владно заявляi про себе в другiй половинi ХХ столiття "жiночий голос", проголошуючи фемiнiзацiю людськоi культури, з якоi вiками викреслювалися жiночi цiнностi. Фемiнiзм як вияв жiночоi самосвiдомостi прагне змiнити обличчя суспiльства, акцентуючи проблеми стосункiв мiж статями, дискримiнацii жiнки в патрiархальному свiтi як однi з найважливiших у наш час. Украiнська жiнка кiнця ХХ столiття виявляi незадоволення своiм становищем, прагне самореалiзацii, активноi участi в усiх сферах життя, навiть тих, якi ранiше були переважно прерогативою чоловiкiв. В Украiнi оформляiться жiночий рух, iснуi ряд жiночих органiзацiй та iнiцiатив, зтАЩявляiться високоосвiчена жiноча елiта, яка вносить жiноче свiтобачення у сфери фiлософii, науки, культури; гендернi студii формують власнi академiчнi iнституцii. Художня лiтература як велике "дзеркало" вiдбиваi i змiну традицiйних жiночих ролей, i фемiнiстичнi дискусii в сучасному суспiльствi. Водночас лiтература сама i засобом фiлософствування про жiнку в сучасному свiтi.

У другiй половинi ХХ столiття украiнська жiноча поезiя починаi усвiдомлювати себе як специфiчний лiтературний феномен, завдячуючи цим переважно фемiнiстичнiй критицi (В. Агеiва, Т. Гундорова, Н. Зборовська, С. Павличко та iншi), яка, по-перше, реконструюючи фемiнiстичну традицiю украiнськоi лiтератури, вписуi в неi сучасну жiночу поезiю; по-друге, виступаючи вже суто як "критика", розкриваi патрiархальнi стереотипи, "закодованi" в жiночих образах, творених письменниками-чоловiками, спонукаючи таким чином поетес до артикулювання в лiтературi жiночоi субтАЩiктивностi, пiзнаноi "зсередини". Концептуалiзацiя жiночоi статi у творах названих письменниць, повтАЩязана з активним художнiм освоiнням гендерноi проблематики, закономiрно призводить до формування новоi концепцii особистостi жiнки, проявленоi в художньому образi "новоi героiнi" жiночоi поезii.

У лiтературознавчому осмисленнi сучасноi украiнськоi жiночоi поезii як специфiчного художнього явища, "вписуваннi" ii в поточний лiтературний процес i в контекст свiтовоi лiтератури важливу роль повинно вiдiграти ТСрунтовне вивчення концепцii особистостi жiнки в нiй, визначення ii iдейно-художньоi своiрiдностi.

Термiн "жiноча поезiя" (та спорiдненi "жiноча лiтература", "жiноча проза", "жiноче письмо") i досить проблематичним, оскiльки саме його iснування випливаi з питання про те, чи означуi стать лiтературну творчiсть. Причинами неприйняття термiна "жiноча поезiя" (як лiтературознавцями, так i подекуди самими авторками) i насамперед традицiйно закрiплене в патрiархальнiй культурi значення "жiночостi" як "меншовартостi" i значна вульгаризацiя термiна "жiноча поезiя" (i спорiдненого з ним "фемiнiстична поезiя"). Ми приймаiмо точку зору, згiдно з якою "жiночiсть" лiтературного твору визначаiться: по-перше, усвiдомленим жiночим авторством, по-друге, представленням образу жiнки в якостi протагонiста, по-третi, проблематизованою гендерною iдентичнiстю жiнки-героiнi. Актуальним питанням у сучаснiй лiтературознавчiй науцi i й розрiзнення жiночоi та фемiнiстичноi лiтератури. ЗвтАЩязок жiночоi лiтератури iз фемiнiзмом може варiюватися (хоча останнiй сприяi ii самоусвiдомленню) вiд його схвалення, навiть декларативного ствердження (фемiнiстична тенденцiйнiсть), аж до абсолютного заперечення, вiдкидання чи iгнорування. РЖстотною для сучасного лiтературознавства i проблема репрезентацii жiнки жiночою лiтературою, аналiз ТСендерноi специфiки способiв i засобiв творення образу жiнки в нiй (цим займаiться ще одна галузь фемiнiстичноi критики тАЬImages-of-women study" (тобто, вивчення жiночих образiв). З цього логiчно випливаi проблема вiдмiнностi образу жiнки, твореного жiночою лiтературою i у творах, написаних поетами-чоловiками. Очевидне прагнення жiнок-письменниць зображувати героiню не так, як чоловiки-письменники, апелюючи до власного унiкального жiночого досвiду. Жiноча поезiя прагне артикулювати в культурi свiт жiночоi субтАЩiктивностi в усiй повнотi. Найчастiше поетеса звертаiться до особистого, прочитуi текст власного життя, вiдповiдаючи на питання: "Ким (чим) i жiнка? Яка ii сутнiсть? Яке ii буття?" [16,78]. При цьому стать концептуалiзуiться, образи героiнь стають виявленням концепцii особистостi жiнки. Таким чином, концепцiя особистостi жiнки в "жiночiй лiтературi" - це художня iнтерпретацiя письменником жiночоi субтАЩiктивностi в образi жiнки, чия ТСендерна iдентичнiсть проблематизуiться. Принагiдно зауважимо, що така iнтерпретацiя не обовтАЩязково здiйснюiться з фемiнiстичних позицiй, але за спрямованiстю, за постановкою питання про iнший спосiб самопочування жiнки порiвняно з чоловiком, такi твори перебувають у рiчищi сучасного фемiнiзму (постфемiнiзму), який постулюi плюральнiсть жiночоi субтАЩiктивностi.

У творах Г. Гордасевич, РЖ. Жиленко, С. Йовенко, С. Майданськоi, Г. Чубач, Л. Костенко, Т. Коломiiць, Г. Тарасюк та iн. постаi тип жiнки, схильноi до формулювання власноi життiвоi фiлософii. Як засвiдчують тексти проаналiзованих поетичних творiв, значна роль у художньому вираженнi концепцii "сильноi героiнi" вiдводиться реiнтерпретацii мiфологiчних сюжетiв, мотивiв i образiв. Якщо у творах письменниць кiнця ХРЖХ - початку ХХ столiття, зокрема Лесi Украiнки, частiше йшлося про художнi вiдтворення особистостi "забутоi тiнi", тобто жiнки, незаслужено викресленоi з iсторii культури через переважаючу увагу до сильного чоловiка - ii пари, то сучасна жiноча поезiя бiльше цiкавиться жiнкою в традицiйнiй чоловiчiй ролi мiфологiчного героя, "носiя дiяння" насилля, пiзнання.

Багато в чому образ "новоi" героiнi жiночого письменства зумовлений наявнiстю ii реальних життiвих прототипiв, як зазначили В. Агеiва, С. Павличко. Одним з джерел творення концепцii особистостi жiнки сучасними авторками i власний унiкальний життiвий досвiд останнiх. У цьому витоки автобiографiчностi як iстотноi риси жiночоi поезii. СубтАЩiктивiзацiя поезii повтАЩязана з показом героiнi "зсередини", лiризацiiю, що спрямована на розкриття неодновимiрностi, складностi психiчного життя героiнi, виявлення дiалектики свiдомого й позасвiдомого в ньому. Цим продиктовано послаблення зовнiшньоi сюжетностi. Домiнування особливого "хронотипу спогаду", ускладнення оповiдноi структури творiв, експресивна функцiя художньоi графiки (курсиву), яка допомагаi "заповнити паузи" внутрiшнього мовлення героiнi, озвучити "голос пiдсвiдомого", а також використання "символiко-мiфологiчного" типу психологiзму, орiiнтованого не стiльки на аналiз, скiльки на синтетичне вiдтворення внутрiшнього життя героiнi за допомогою умовних форм (мiфу, фольклорних образiв, фантастики), "сумарно-позначальноi" форми психологiчного вираження (снiв, марень, галюцинацiй), - все це сприяi розкриттю дiалектики почуттiв.

Прикметною рисою жiночоi поезii i значне розширення образного свiту героiнi на протязi десятилiть. Якщо порiвняти жiночу поезiю XIX столiття i поезiю XX - XXI столiття, то бачимо, що вона значно змiнювалась. Якщо в XIX столiттi вона зводилася переважно до сiмейно-побутовоi сфери, то поезiя останнiх десятилiть ХХ ст. та XXI ст. активно освоюiться в суспiльних, нацiональних, професiйних площинах буття жiнки у звтАЩязку з висвiтленням таких проблемно-тематичних аспектiв, як "жiнка i нацiя", "жiнка i держава", "жiнка i постчорнобильська дiйснiсть", "жiнка i патрiархальний свiт", "жiнка i творчiсть" тощо.

На сьогоднi в демократичному суспiльствi фемiнiзм стаi нормою повсякденного життя жiнки XXI ст., хоча гендерна рiвнiсть залишаiться ще метою. А серед лiтературних митцiв, якi спромоглися побачити справжню суть проблеми в нашому постмодерному, лiтературному просторi у сферi жiночого письменства творять такi iмена як Н. Бiчуя, Л. Костенко, Ю. Мiщенко, М. Матiос, Г. Тарасюк, С. Андрухович, С. Павличко, Г. Чубач, О. Забужко, РД. Кононенко, Л. Лузiна та iн. Кожнiй iз них притаманна своя неповторнiсть, iндивiдуальнiсть авторського стилю, при цьому iснуi ряд творчих ознак, якi iх обтАЩiднують не за жанром чи тематикою, а за iдейними iнтенцiями, викликаними типовим прагненням та iнтимним хвилюванням.

Небагатьом поетам у наш непоетичний час вдаiться вторувати стежку до сердець читачiв, а без зворотного звтАЩязку складно писати. Вкотре згадуючи хрестоматiйну фразу про те, що на нашiй землi поет - це щось бiльше, нiж поет, украiнськi митцi стають i полiтиками, i менеджерами та продюсерами власних видань. Одним словом, опановують новi професii, аби вижити й продовжувати творити. Вiдкинувши зайвий песимiзм, слiд визнати, що велетенська енергiя розуму й душi, поiднана з Даром Небес, таки приносить добрi результати. Переконливий приклад - наша славнозвiсна сучасниця, поетеса Ганна Чубач.

Зiрка Чубач засвiтилася в украiнськiй поезii у благословеннi 1970-тi роки. Живi були корифеi, якi безкорисливо пiдтримували молодих, обдарованих "лiтературних новобранцiв". Нинi важко повiрити в те, що Ганну Чубач прийняли до Спiлки письменникiв, коли вона була авторкою однiii поетичноi збiрки "Журавка". За рекомендацiiю поетеса звернулася до Платона Воронька. "Дiвчино, сiдайте, я писатиму рекомендацiю вам". Ганна здивувалася: "А ви ж книжку не читали!" Тодi вiн пробiг очима вiрш "Журавка" й пiдтвердив: "Дiвчино, так ви ж дуже талановита" [4,13]. Другу рекомендацiю дав Павло Усенко.

Прихiд в украiнську лiтературу молодоi подiльськоi "Журавки" привiтали письменники Олесь Гончар, Андрiй Малишко, Борис Антоненко-Давидович, критик Микита Шумило, якому належать слова: "Я люблю двох поетес: одну - мужню, другу - нiжну " [4,14]. Недоброзичливцi почали закидати Чубач: "Невже ти рiвняiшся до Лiни Костенко? Вона вiдповiла: "Люди добрi, я нi з ким не змагаюся. Просто своiю нiжнiстю хочу дорiвнятися до мужностi Лiни Василiвни" [4,14]. Серед тих, хто пiдтримав панi Ганну на лiтературнiй стежцi, був i видатний спiвак РЖван Козловський. Вiн запрошував молоду украiнську поетесу на лiтературнi вечори до Москви. Представляючи ii публiцi, казав: "Захоплюiмось красою цiii дiвчини, а вона ж iще яка гарна поетеса, читай, Ганнусю [9,2]". РЖ вона читала:

Стою берiзкою край шляху,

Край шляху втомлено стою,

А вiтер шарпаi з розмаху

Косу заквiтчану мою.

Колоритно i талановито представила себе, своi поетичне дарування у контекстi дуже тяжкого часу з його життiвими випробовуваннями Великою Вiтчизняною вiйною, голодом i холодом, втратою дуже близьких людей, - горда i мужня украiнська поетеса, Божою милiстю, наша сучасниця Ганна Чубач. Коли Нацiональна парламентська бiблiотека Украiни органiзувала у сiчнi 2003р. Мiжнародну презентацiю виставки " Жiночi голоси украiнськоi лiтератури", серед найвiдомiших украiнських жiнок таких, як Леся Украiнка, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Наталiя Кобринська, Лiна Костенко, Оксана Забужко, було представлене i iмтАЩя Ганни Чубач, бо ii поетичне слово, звернене до людей, випромiнюi потужну духовну енергетику тому, як наголошуi поетеса:

Поети вiршi болем серця пишуть,

А люди кажуть: "Писано пером!".

Вiдстоювання духовних начал украiнськоi культури у поетичному здобутку Ганни Чубач, однiii з видатних поетес нашого часу, останнiх рокiв звучить настiльки природно i на такiй чистiй нотi, що кожен iз нас, ii сучасникiв, доторкаiться душею до поетичних рядкiв, як до святостi, з побожнiстю, вiдчуваючи в них дорогий плiд людського серця i думки. Нинi ii поетичне слово випромiнюi для людей потужний струмiнь духовноi енергii.

Нехай менi доля вготовила муки:

Не камiнь на плечi, а цiлий обвал.

Я буду до щастя простягувать руки.

Я буду молитись на свiй iдеал.

Нехай моя доля знедолено плаче.

Караi i мучить нестерпним життям.

Я - все-таки сильна! Я щось-таки значу!

Я свiт цей здивую красивим дитям!

"Вважаю, що цi вiчнi слова признання нашоi сучасницi Ганни Чубач здатнi i захоплювати, i вiдтворювати, породжувати глибокi серйознi думки, бо саме в них - осмислення величi Жiнки-Матерi у iдностi з Всесвiтом, iсторiiю, з суттiвiстю людського життя на Землi" [4,15].

Це ii голос, "журавки з подiльського жита", зливаiться з голосом самоi природи, красою Буття, а ii лiрика даруi людинi складного ХXI столiття радiсть i надiю тому, що талант Ганни Чубач - це вмiння проникнути в самi потаiмнi куточки душi людини, а це даi можливiсть кожному з нас усвiдомити природу власних почуттiв. Головна риса, яка обтАЩiднуi всю ii багатобарвну поезiю - високе одухотворення i мудрiсть думок. Лiрика Ганни Чубач - це радiсть пiзнання життя i глибокi думки, фiлософськi роздуми про людськi страждання i розлуки, самотнiсть, щирiсть внутрiшнiх переживань. РЖ про це все вiдверто й чесно, з довiрою звертаiться вона до нас, сучасникiв:

Я зла не творила.

А каятись буду.

За те,що любила.

За те,що забуду.

За те,що тягнуся

До зiрки рукою,

РЖ свiт ображаю

Слiзьми за тобою

Саме через страждання, високi думки поетеса приходить до сприйняття прекрасного i вiчного, до спiлкування iз Всесвiтом i Людиною:

Свiт великий -

Видаiться ще бiльшим.

Малий iз Меншим -

Спокiй вiднайдуть.

Гармонiя -

Високi душi втiшить:

Ми - два начала

РЖ iдина суть.

РЗi лiрика - це i шлях глибоких внутрiшнiх переживань i прозрiнь, фiлософського iднання людського життя з свiтом природи. Нагадаiмо: " А день смiiться з нас обох // Осiннiм листям у долину"; "Хмарять небо смиреннi молитви // Я люблю, коли сонце регоче"; "Люблю тебе вечiрнею зорею // Люблю тебе росою на травi"; " Коли минаi тепле лiто, // Я подумки кажу: "Ну, що ж?" // У цiм прекраснiм бiлiм свiтi // Ми теж минаiмо, як дощ!".

Вода у рiчцi - стигне. стигне.

Листок - на деревi засох.

Я думала, що я iдина.

А я - одна iз багатьох.

У вiршах Ганни Чубач вiдчуваiться, як кожне слово, кожен образ несе у собi декiлька значень, i маi певний пiдтекст з фiлософськими роздумами лiричноi героiнi, з ii мудрим вiдношенням до людського iснування, ii розумiнням того, що можна черпати сили до життя перш за все iз розмаiття цього свiту, де "пахнуть осокори", "пахучi троянди", "пелюстковi весни бiлi" Красою цих поетичних образiв вимiрюiться талант творiв Г. Чубач

Кожен iз ii циклiв, будь-то "Дзвiнка рiка", або "При свiтлi каштанiв", чи "Вiчна жiнка", "День снiгопаду" i своiрiдним способом осягнення мудростi свiту Яскравим у неi i авторське наповнення слова силою художньоi виразностi, а кожна фраза насичена людськими роздумами. Лiричною героiнею Ганни Чубач в процесi збагачення духовним досвiдом переосмислюються такi поняття як: життя i смерть, мить i вiчнiсть, любов i зрада. А сама вся ii поезiя з напруженим драматизмом пiзнання iстини i i у свiтоглядному i в естетичному вимiрах джерелом того великого людського почуття, що спонукаi людину до сенсожиттiвого вибору:

Скiльки всього пережито!

Скiльки не здiйснилось мрiй!

Колосом жита вицвiло лiто.

Художня енергетика ii мислення несе в собi високу життiстверджуючу тональнiсть, незважаючи на те, що у вiршах Ганни Чубач багато суму, зневiри, розпачу i думок про "вiкову добу" людського життя, яку вона образно називаi "зимою", коли "коси бiлiшi стали".

Вiд яскравостi зим, коли пiдводяться пiдсумки й "iдуть снiги на нашi душi // на нашi голови iдуть", коли "облiпили роки, обступили бiди. // я ж iще не хочу думати сумне. // Нижчими не стали всi моi висоти. // Але досвiд судить зверхнiстю зими".

лiрика поезiя ганна чубач

Ця жiноча сутнiсть з ii довiрливiстю i бiллю виявляiться в ii поезii кохання, того кохання, яке розпочинаiться iз вселенського переживання i все частiше - вiдчуття самоти:

тАж Бринить струна у теплiм лiтi,

Чомусь подiбна до плачу.

Чи то вiд того, що страждаю?

Чи то вiд того, що люблю?

Чи вже такий я голос маю -

увесь iз пiснi i жалю? тАж

Через спомини i згадки дитинства з його "голосними бджолами" вiдновлюiться у ii памтАЩятi людськiй вимiр минулого життя:

тАжОт: я мiж квiтами стою.

А от: матуся просо втАЩяже.

Сiдаi сонце за межу.

Щось мамин голос менi каже.

Не вiдбиваюсь вiд бджоли -

Тоненьке жало випускаi.

Ну,що ж? Кусай!

Ну,що ж? Жали!

Солодкий бiль в душi

Коли дитинство спогад повертаi.

РЖ хочеться ще i ще вiдчувати особливий свiт Ганни Чубач, де "свiтанки синьоокi", де "маки радiстю цвiтуть", де "вiтер вii, дощик трусить i перепiлки гнiзда втАЩють", де "пелюстковi весни" i "плакучi верби". Це ii свiт любовi i краси, добра i спiвчуття. А свiтосприймання Ганни Чубач, поетеси, Жiнки, Матерi визначають тi щасливi моменти, коли "сонце-соняшник знову цвiте: // Не в уявi, а тут на городi, // Де хлоптАЩятко моi золоте // За донькою красивою ходить":

Кажуть, щастя нема на землi.

Кажуть, важко зробилося жити.

Коли тупають нiжки малi,

Я не можу цей свiт не любититАж.

Звеличення жiнки на цiй Землi, у цьому свiтi i утвердження через неi високоi духовностi, Мудростi i Любовi - найважливiше кредо Ганни Чубач. А РЖван Дзюба так i зазначив, що в ii лiрицi вiдчуваiш перш за все "правду жiночого серця" [48,11]. В жiночiй творчостi Ганни Чубач вiдсутнi банальнi i примiтивнi теми й сюжети, а навпаки, поряд з надмiрною емоцiйнiстю звучить сильний голос поетеси. Цей голос, який сьогоднi, "в вiк двадцятий - мудрiстю обжитий", вступаi в гостру суперечку з самими великими фiлософами, з iх пророчими настановами. РД така мить у цьому Свiтi, пiдкреслюi поетеса, яку може впiймати й вiдчути тiльки жiнка, з ii всеосяжнiшою любовтАЩю до того, що маi назву - життя, бо сама вона даруi життя на цiй землi:

Але про це

Фiлософи не знають.

Вода незнань -

Пiд камiнь не тече.

То тiльки Жiнка

Завжди вiдчуваi,

Як свiт пiд серцем

Нiжками сiчетАж

Фiлософи,

З яких це дивних див

Ви вашу вищiсть

Стали рославляти?

Нiхто iз вас

У муках не родив.

Нiхто не знаi, як дитину мати тАж.

Так стверджуi поетеса в поемi "Спiймана свiтом". Саме чеснiсть й вiдкритiсть у вираженнi внутрiшнiх переживань, довiрливi iнтонацii у спiлкуваннi зi своiми сучасниками, фiлософсько-творчий пошук сенсу життя i ведучою рисою поезii Ганни Чубач, а ii твори - органiчною часткою великого украiнського поетичного слова. Саме почуття, а не афекти, i основним фактором душевного життя лiричноi героiнi цiii поезii. Вони ж, на вiдмiну вiд афектiв, - стiйкi, сталi види емоцiйного ставлення людини до явищ дiйсностi, свого роду гармонiзацiя субтАЩiктивного та обтАЩiктивного. Тому поетовi почуття пiдвладний i субтАЩiктивний, i обтАЩiктивний тон, тодi як поет афекту користуiться переважно субтАЩiктивним.

У виразно лiричноi героiнi Ганни Чубач знайдемо й елементи обтАЩiктивного, епiчного письма. Мабуть, точнiше було б назвати ii поезiю лiро-епiчною. РЗй вдаються фабульнi вiршi, вона вмii вимальовувати подiю, постать, вдачу. Особливо - народну вдачу, вiдчутну насамперед у матерi, сестрi, бабусi, iнших рiдних. Залюбки вводить у вiрш дiалог, вдаiться до розмовних мазкiв. Наприклад, один iз зразкiв - невеличка поезiя "Найрiднiшi голоси":

Дозвольте вас, бабуню,

Як i намалювати.

У вас красивi очi i руки вузлуватi!

"Авжеж", - бабуня мовить.

малюй, моя дитино!

Дивилась в небо довго -

Та й маю очi синi.

Робила всю роботу -

Та й руки вузлуватi.

Сiдай тамо, навпроти,

Та й будеш малювати.

Охоту, як роботу,

Не можна вiдкладати!

Проте, обтАЩiктивний змiст у неi майже завжди субтАЩiктивно-емоцiоналiзований - завдяки отiй "приналежностi" матерiалу поезii особистiй долi лiричноi героiнi, завдяки безпосередностi i високiй iнтенсивностi переживання. Тут варто вiдзначити цiннiсть безпосередньоi емоцiйностi за умов зростаючоi деемоцiоналiзацii, рацiоналiзацii життя, розпорошення чуттiвого потенцiалу людини - цiннiсть не лише внутрiшньо - естетичну, а й загальнокультурну.

Поетична образнiсть, метафорика, афористичнiсть i картиннiсть мови -

все це може мати рiзне джерело i характер. В одних поетiв жанр iнтелектуальноi напруги запалюi душу i надихаi пристрастю слово, у других художня воля громадить когорту образiв, у третiх мовна тканина вiльно пiдлягаi пластицi безпосереднього почуття. Це останнi маiмо i в кращих поезiях Ганни Чубач.

У почуттi як такому i щось художнi. Воно промовляi не iнформацiiю, а образами. Найбiльше ж iз почуттiв - любов - i i найбiльшим художником. Недарма Ганна Чубач упевнена: "Жiнки стають поетами з любовiтАЭ. Принаймнi щодо неi самоi - це безумовно так. На любов для неi доля не поскупилася, вiдмiряла щирою мiрою. РД в неi така поезiя - "ПтАЩята пора" iз збiрки "Ожиновi береги". У нiй вона кидаi свiй жiночий виклик безутiшному подiловi року на чотири пори:

А я собi намiряла (нiвроку!)

Ще птАЩяту пору з назвою - кохання.

РЖ ця птАЩята пора року для неi найблагодатнiша. В сучаснiй украiнськiй поезii Ганна Чубач - природний лiрик кохання, з найбагатших.

У лiрицi кохання, iнтимнiй лiрицi Ганни Чубач вiдчуваiш правду жiночого серця. Поетеса далека вiд бажання здаватися значимiшою, прибирати виграшну для стороннього споглядання позу, примiряти театральний реквiзит пристрастi. Нею рухаi лише потреба висловити почуття, яке ii переповнюi.

Справляi враження багатство образiв кохання, сюжетiв кохання у Ганни Чубач. Здебiльше жiноча iнтимна лiрика розробляi мотив однолюбства, рiзнi гранi стiйко заадресованого почуття, невичерпнiсть образу коханого. Мiнливiсть i невловимiсть обтАЩiкта кохання, "перебiр варiантiв" бувають привiлеiм певного роду чоловiчоi любовноi лiрики; при цьому нерiдко почуття втрачаi свою патетику i набуваi бiльше артистизму, аж до грайливоi iронii. Трохи iнакше у Ганни Чубач. Тут головне - невтоленнiсть серця, "нескiнченнiсть" кохання або й недосяжнiсть: його здiйсненню заважають то житейськi обставини, то його власна невiдповiдальнiсть своiй мiрi, iдеаловi. Воно немов би щоразу починаiться заново й заново, i щоразу це нове життя, нова доля. Скiльки облич, скiльки доль у ii кохання? Перше, безоглядне у своiй цнотливостi й зворушливiй красi безпорадностi, дiвоче кохання, про яке не говорять, лиш по багатьох роках ностальгiчно згадують:

Твоi очi яснiючи,

Твоiх весен розлив

Я любила не вмiючи -

Так нiхто не любив.

Ремiнiсценцiя iз Сосюри свiдома, оговорена в епiграфi. Незважливе, сторожке кохання на вiдстанi чужих рокiв, кох

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Слово о полку Игореве" - золотое слово русской литературы

"Университетский роман" в британской литературе