Cмертна кара та тiлеснi покарання в iсторii Украiни

Вступ

Тема моii науковоi роботи:"Cмертна кара та тiлеснi покарання в iсторii Украiни". Я обрав цю тему тому, що вона i не тiльки цiкавою, а й актуальною в наш час. Особливо для Украiни, оскiльки наша держава прагне вступити до РДвросоюзу, тим самим покращити своi економiчне, соцiальне та культурне становище, для чого вiдмiнила смертну кару. Лишаiться питання: чи i це рiшення вiрним?

Мета моii роботи полягаi в тому, щоб якомога бiльше дiзнатися про смертну кару та тiлеснi покарання, iх розвиток протягом усього творення украiськоi iсторii i мiсце в нашому суспiльствi, тобто як ми iх сприймаiмо i як вони впливають на нас.

Для написання своii науковоi роботи, я використовував такi методи як:

¨ статистичний;

¨ метод соцiологiчного опитування;

¨ метод аналiзу;

Так, у ходi соцiологiчного опитування я проводив загальний опит людей свого мiста. Отриманi результати я аналiзував i пiдводив до статистики.

Також я використовував архiвний i докуметний метод, суть яких полягаi у тому, що я вiдшуковував для своii роботи всiлякi архiви, записи,документи, що пiдтверджують наявнiсть смертноi кари та тiлесних покарань певного перiоду.

Для початку з`ясуiмо, що ж являi собою смертна кара та тiлеснi покарання. Як свiдчить словник прав людини: смертна кара - знищення життя людини державою вiдповiдно з законом, пiсля винесення смертного вироку компетентним судом. В ст.24 науково-практичного коментаря кремiнального кодексу Украiни говориться, що наявнiсть смертноi кари, як мiри покарання зумовлено необхiднiстю боротьби з найбiльш небезпечними злочинами. У цiй же статтi говориться, що смертна кара i винятковою мiрою покарання. РЗi винятковий характер, насамперед, проявляiться в тому, що вона не входить в систему кримiнальних покарань, ii застосування допускаiться за особливо тяжкi злочини у випадках спецiально передбачених в Особливiй частинi К.К. У сучасному с втрати кровi. Iнодi стрiльба i невдалою. Вiд одного пострiлу людина падаi, проте не вмираi. Смертна кара шляхом розстрiлу не втрачаi популярностi в багатьох краiнах, а навпаки, посилюi своi позицii. Так, наприклад, якщо в Росii за 80 рокiв /з 1826 по 1906 рр./ було розстрiляно по вироку суду 40 чоловiк, то всього лиш за першi три роки пере будови /1985 - 1988 рр./ в СССР було розстрiляно бiльше 1000 чоловiк. Для порiвняння: за цей же перiод /1985 - 1988 рр./, по офiцiйним повiдомленням, в Алжирi було розстрiляно 12 чоловiк, в Анголi - 15, в Бенiнi - 8, в Болгарii - 32, в Венгрii - 2, у В`iтнамi - 3, в Габонi - 1, в Ганi - 37, в Гвiнеi - 2, в Гвiнеi-Бiсау - 7, в Iндонезii - 19, в Iрацi i в Iранi - декiлька сотень /точнi цифри невiдомi/, в Китаi - 500, на Кубi - 4, в Румунii тАУ 2, в Сомалi - 50, в Тайландi - 34, у Тайванi - 17, в Чiлi - 2, в Югославii - 4 чоловiк.

ПОВIШАННЯ

Повiшання рахувалось в минулi часи найпозорнiшим /незрозумiло чому/ видом кари. Сучасна технологiя його така: засудженого вiшають на мотузцi, обвиваючи шию; смерть настаi в результатi тиску мотузки на тiло пiд дiiю сили тяжiння. Втрата свiдомостi i смерть приходила в результатi пошкодження спинного мозку або вiд здавлення трахей. Про популярнiсть повiшання говорить той факт, що воно зберiгаiться як iдиний вид вищоi мiри покарання в законодавствi таких краiн, як Бiрма, Англiя, Антiгуа i Барбуд, Багамськi острови, Барбадос, Белiз, Бермуди, Ботсвана, Бруней, Великобританiя, Вiргiндськi острови, Гамбiя, Гонконг, Гренада, Замбiя, Захiдна Самоа, Зiмбабве, Iзраiль, Iрландiя, Каймановi острови, Кенiя, Кiпр, Лесото, Маврiкий, Малавi, Малайзiя, Намiбiя, Нова Зеландiя, Папуа-Нова Гвiнея, Свазiленд, Сент-Винсент i Гренадiни, Сiнгапур, Танзнiя, Тонга, Тринiдад i Тобаго, Турцiя, Фiджi, Швi-Ланка, ЮАР, Ямайка, Японiя. Це, звичайно, не значить, що всi перерахованi краiни на практицi застосовують повiшання: бiльшiсть з них, хоч i зберiгають смертну кару у законодавствi, фактично вiдмовились вiд неi. А на практицi лiдерство по повiшанню тримаi Пiвденно-Африканська Республiка: тут за перiод 1985 року - перша половина 1988 року було повiшано 537 чоловiк.

КАРА НА ЕЛЕКТИЧНОМУ СТIЛЬЦI.

Вперше вона була введена в США i полягаi в наступному: надiйно прив`язавши засудженого до спецiального стiльця, виконавець закрiплюi вологi мiднi електроди на його головi i нозi, якi передчасно обриваються для забезпечення тiсного торкання електродiв i шкiри. На короткий промiжок часу пщдаiться електричний струм великоi напруг. Смерть наступаi в результатi зупинення серця й паралiча дихання. При карi електрострумом вiдбуваiться видима руйнуюча дiя, так як обвуглюються внутрiшнi органи; часто пiсля включення рубильнка формально вже мертвi, cтрiманi ремнями,кидаються вперед;можуть мати мiсце дифiкацii,мочспускання,рвота кров`ю.Свiдки кари завжди вiдмiчають запах паленого м`яса.

Проте як i iншi види покарання,екзекуцiя електричним струмом також не маi абсолютноi надiйностi.Хоча до цих пiр в США електричний стiлець i найбiльш популярним способом приведення вироку в дiю.

КАРА В ГАЗОВIЙ КАМЕРI.

Цей вид кари застосовуiться в США ,недивлячись на його явну аналогiю "душегубками" нацистiв. Технологiя кари така. Засудженого прив`язують до крiсла в герметичнiй камерi. На груди закрiплюють статоскоп, з`iднаний з навушниками в сусiдньому примiщеннi для свiдкiв . Його також використовуi лiкар для спостереження за ходом кари. В камеру подаiться газ цианiд, який отруюi засудженого при вдиханнi.

ГIЛЬОТИНУВАННЯ /вiдрубування голови/.

Цей вид покарання, будучи в минулому столiттi найпоширенiшим, зараз застосовуiться тiльки в Саудiвськiй Аравii, а також закрiплений в законодавствах Йменськоi Арабськоi Республiки i Об`iднаних Арабських Емiратiв. Здiйснюiться вiн шляхом вдсiчення голови вiд тiла ударом меча. Завдання ката - миттiво досягти гострим лезом спинного мозку. Тут все залежить вiд сили i вмiння палача. Коли Велика Французька революцiя прийшла до iдеi масового терору, з`явилась хронiчна нехватка катiв i необхiднiсть постiйно гострити тупi мечi. Тодi на ешафотi iсторii з`явився доктор Жозеф Гiльотен /1738 - 1814 рр./ депутат нацiонального збору, котрий винайшов механiзм, вiдсiкуючий голови тяжким лезом /приблизно 160 кг./, падаючий зверху направляючим пазом.

ЕВТАНАЗIЯ /введення смертельноi iн`iкцii/.

Якщо людство ще не дозрiло до вiдмiни смертноi кари у всесвiтньому масштабi, то в крайньому разi воно намагаiться зробити цей процес менш болiсним. Саме тому i з`явилась на свiт iдея введення iн`iкцii засудженому смертельноi речовини. Суть кари полягаi в безперервному внутрiшньовенному вливаннi смертельноi дози швидкодiючого барбiтурата в комбiнацii з паралiзуючим хiмiчнм препаратом. В Техасi, в одному з 19 штатiв США, де способом виконання кари являiться смертельна iн`iкцiя, використовуiться комбiнацiя трьох речовин: натрiя теопентала, брому i хлористого калiю.

Крiм цих видiв смертноi кари, якi в iсторii мали назву простi /звичнi/, iснували i квалiфiковаi. До них належали: спалення, четверування, колесування, саджання на кiл, закопування живим у землю, пiдвiшання на гак за ребро, розп`яття, кастрацiя. Слiд додати, що нарiвнi з вищезгаданими видами окарань за злочин використовувались i "екзотичнi" види смертноi кари. Вiками смертельна кара з мучеництвом прагнула взяти поверх над злочином. Та i це не допомогло. Так, наприклад, римський iмператор Камiгула примiняв перепилювання людини пилою.

- За царя Iвана Грозного застосовували заливання в горло розплавленого свинцю, кипiння злочинця у маслi, водi чи винi.

- Деякi зразки екзотичних видiв смертноi кари дожили i до нашого часу: в Iран в 1987 р. трьох чоловiк стратили, кинувши iх iз скелi.

Цей вид смертi iм запропонували на вибiр: нещаснi вибрали стрибок униз. Отже, як ми бачимо, смертна кара маi чимало рiзновидностей, кожна з яких, на мою думку, лишила чорний слiд в iсторii людства. Ще одним рiзновидом вищоi мiри покарання, крiм смертноi кари, звичайно, були тiлеснi покарання. Тiлеснi покарання - в експлуататорських державах вид покарання, що полягаi в заподiяннi засудженому тiлесного ушкодження або болю.

Тiлеснi покарання широко застосовувались в рабовласницьких та феодальних державах i мали рiзнi види. Зокрема, найпоширенiшими серед них були побиття батогами, рiзками, кончуками, нагаями тощо, "наличкування", нацикування, на шельмуваня, вiдрiзання кiнцiвок рук, нiг, iнодi носа i вуха. На територii Украiни проiснували аж до I-i свiтовоi вiйни. А найбiльшого поширення набули у XVII - XIX ст. Зараз, фактично, тiлеснi покарання в свiтi не застосовуються, проте вони i. Так, у Саудiвськiй Аравii 2000 р. ампутували правицi за обвинуваченням у злодiйствi. Вiдповiдно до сурових законiв шарiату, таке покарання чекаi на кожного, хто зазiхнув на чужу власнiсть. У заявi мiнiстерств внутрiшнiх справ краiни сказано, що екскурсiя була здiйснена на Пн. заходi столицi Ель-Рiяд.

Факт смертноi кари та тiлесних покарань - це аргументи, на яких побудована моя наукова робота. Проте суть полягаi не в тому, щоб показати, що вони дiйсно були i i, а в тому, як ми iх сприймаiмо, як вони впливали й впливають на суспiльство i особу зокрема, яку роль вони вiдiгравали для Украiни, i як вони здiйснювали норми нашого спiвiснування, проходячи крiзь призму перiодiв украiнського державотворення, якi я дослiджував у такому порядку:

- давнi часи /стародавнi держави VII ст. д.н.е. - IX ст. н.е./

- перiод Киiвськоi Русi

- перiод Козацькоi Республiки

- перiод козацько-гетьманськоi держави /XVII - XVIII ст./

- перiод незалежноi, суверенноi Украiнськоi держави.

Отож, ми з вами пронесемося над смутними сторiнками iсторii Украiни, уявно роздiливши ii на вище наведенi часовi етапи. Прораналiзувавши кожен з цих перiодiв, розглянемо становище смертноi кари Украiни на сучасному етапi i ставлення народу до неi.

Аналiтична частина

Смертна кара та тiлеснi покарання у стародавнiх державах

На територii Украiни, починаючи з VII ст. до н.е. i зокiнчуючи утворенням Киiвськоi Русi, розвивалось декiлька держав. Так, вiд V ст. до н.е. до III ст.н.е. проiснувала така держава, як Скiфiя. Вона займала степову смугу Украiни на пiвнiч вiд Чорного моря. Протягом 3-х розпадiв, а потiм знову об"iдналась, ця держава дещо змiнювала "кордони" своii територii. Для Скiфii були характернi рабовласницькi вiдносини з пережитками первiснообщинного ладу. Подiл скiфських племен на скiфiв царських, скiфiв-орачiв, скiфiв-землеробiв i скiфiв-скотарiв, а також кочовий побут багатьох з них, збереженням патрiархальних звичаiв не могли затримати процес розкладу родового ладу i появу майновоi нерiвностi. Приватна власнiсть зосереджувалася передусiм у руках племiнних вождiв i старiйшин племен, iх родин. Решта населення - це вiльнi общинники, якi несли вiйськову службу, сплачували данину i виконували рiзнi повинностi. При розпадi первiснообщинного ладу рабство втратило патрiархальний характер. Посилення експлуатацii викликало повстання рабiв, що жорстоко придушувалися.

За свiдченням Геродота, повсталих рабiв розпинали на христах.У скiфiв iснувала деспотична царська влада. Однак кандидатура царя i його наступникiв затверджувалася народними зборами. Вони, також Рада старiйшин i племiнних вождiв розв`язували важливi державнi питання, або важливi судовi справи. Правова система грунтувалася головним чином на звичаях, рiшеннях народних зборiв, а також постановах царiв. У кримiнальному правi основними i водночас найпоширенiшими видами покарань були смертна кара, тiлеснi покарання (вiдрубування рук за крадiжку), екзотичнi види покарання та вигнання. Найнебезпечнiшими злочинами вважались злочини проти царя. Каралося не тiльки скоiння злочину, а й замах. Самостiйним злочином була фальшива присяга, що, запереконанням скiфiв, могла спричинити хворбу царя i каралася стратою. Таке ж покарання застосовувалося за порушення звичаiв i вiдступ вiд вiри предкiв. Тяжкими злочинами вважалися вбивство, крадiжка, обмова невинного, перелюб тощо. У скiфiв iснувала кривава помста, за якою батько йшов за сина, племiнник за дядька, дiд за онука. Справи, якi не стосувались царськоi влади та iнтересiв держави, розглядалися змагальним порядком, але iснував i слiдчий процес для найнебезпечнiших, складних за скоiнням i наслiдками злочинiв. Другою державою, яка iснувала на територii Украiни, було Боспорське царство найбiльша з античних держав пiвнiчного Причорномор"я. Боспорське царство з центрому Пантiкапеi виникло внаслiдок об"iднання античних мiст-держав на початку V ст. до н.е. (480 р. до н.е.) й об"iднувало територiю Керченського i Таманського пiв-в, а також пiвденне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Ця держава не була суто грецькою, до неi входили i мiсцевi племена. За iсторичним зразком Боспорське царство, як i iншi грецькi колонii, було рабовласницькою державою, за формою правлiння - аристократичною республiкою.Вищим органом державноi влади вважалися народнi збори. Брати участь у них мали право усi чоловiки, якi досягли 25 рокiв. Народнi збори обирали раду мiста, до складу якоi входив суд присяжних, а також головний жрець мiста - базилевс, котрий вiдав релiгiйними культами. Рада була постiйно дiючим органом влади, готувала законопроекти, перевiряла кандидатiв на виборнi посади, здiйснювала контроль за виконавчою владою. Номофiлаки контролювали додержання законiв i в разi iх порушення притягували до вiдповiдальностi. Першi 3 ст. н.е. у Боспорськiй державi спостерiгалося прагнення до централiзацii влади. На чолi держави стояв спадковий цар. Функцii виконавчоi влади здiйснювали призначенi царем придворнi чини: мiнiстр двору, особистий секретар, охоронець царських скарбiв, спальник, управляючий селами. Зокрема, останнiй видав судочинством своii адмiнiстративноi частини. Iнодi сам проводив суди надсвоiми людьми.Боспорське право, як i право скiфськоi держави та грецьких мiст-колонiй, частина яких увiйшла до складу Боспорського царства, ретельно захищало iнтереси рабовласникiв. Найнебезпечнiшими злочинами вважалися: змова проти життя царя,повстання проти царськоi влади,державна зрада,вiдносини з полiтичними емiгрантами тощо.За iх вчинення передбачалося смертна кара з конфiскацiiю майна засудженого.Виконання судових рiшень проводилося судовими виконавцями. Ще однiiю державою,яка iснувала на територii Украiни,i народ якоi, вважаiться, нашим предком,була держава схiдних слов'ян.Вiрнiше не одна держава,iх було де-кiлька.Проте судова система мало чим вiдрiзнялась одна вiд одноi. Як i у Скiфii та Боспорського царства основним покаранням у слов'янських державах була смертна кара. Так, у 4ст., за свiдченням годського iсторика Йордана, жив антський цар Бож, котрому довелося вести тяжкi вiйни з готами (племена схiдних германцiв ), якi претендували на панування у Схiднiй РДвропi. У 385р. готський король Вiнiта намагався пiдкорити антiв, але зазнав поразки.Трохи пiзнiше йому вдалося захопити Божа у полон. За наказом Вiнiтара вiн був розiп'ятий разом синами i сiмдесятьма своiми прибiчниками. Отже, як ми бачимо, смертна кара та тiлеснi покарання були не просто поширеними видами покарань. Вони були основними покараннями у державах старо давнього часу.

Смертна кара та тiлеснi покарання у перiод Киiвськоi Русi

Формування державностi на територii Украiни вiдбувалось впродовж тривалого iсторичного перiоду у процесi розпаду первiснообщинного ладу схiдних слов'ян, який особливо виявився VI-IXст.,в умовах зародження феодальних вiдносин i переходу вiд первiснообщинного до класового суспiльства. Розвиток феодальних елементiв у суспiльно-економiчному ладi, а також переростання органiв племiнного управлiння в державнi органи влади призвели до перетворення союзiв племен у "княжiння" i "землi" державного зразка, а згодом i у велику могутню державу - Киiвську Русь, яка стала першим етапом у твореннi украiнськоi державностi. I саме на цьому етапi можна було б побачити процеси зародження новоi, вiдмiнноi вiд усiх iнших, судовоi системи, зачатки РЗРЗ правосуддя. Дещо детально щодо судовоi системи перiоду Киiвськоi Русi: суд не був вiдокремлений вiд адмiнiстрацii. Важливою рисою судово-адмiнiстративного устрою був подiл судочинства на два вiдомства - свiтське та церковне. Найнижчою iнстанцiiю були громадськi (вервнi) суди. Вони складалися з сiльських старшин. Iснував також боярський (феодальний) суд. Пiд його юрисдикцiiю перебували холопи, закупи, рядовичi. На рiшення громадських судiв (боярських окрiм хо лопiв) можна було скаржитися до княжих судiв. Суддею, насамперед ,ставав князь, котрий важливi справи розв'язував разом зi своiми боярами.

Судовi функцii виконували також представники мiсцевоi адмiнiстрацii - посадники у мiстах i волостелi у волостях. РЗх помiчниками були тiуни, вiрники, iншi допомiжнi особи. Наприклад, вiрники збирали кримiнальнi штрафи за вбивство. Судовi функцii виконували i церковнi органи (митрополит, iпископи, iгумени). Iснував також вотчинний суд - право феодала самому судити залежних вiд нього людей. Судовi повноваження феодала становили невiд'iмну частину його iмунiтетних (лат. immunitas - звiльнення, свобода) прав. Отже, утворення Киiвськоi держави супроводжувалось формуванням феодального права. Найдавнiшою його формою були звичаi, що склалися у процесi спiлкування людей, увiйшли у звичку, побут i свiдомiсть певноi групи чи всього населення. Звичай став основним засобом регулювання поведiнки та вiдносин мiж людьми у первiснообщинному суспiльствi. З виникненням держави панiвнi класи пристосували деякi звичаi до своiх iнтересiв,санкцiонували та забезпечували iх використання примусовою силою держави.Так виникло звичаiве право,що стало важливою формою права у регулюваннi усiх суспiльних вiдносин. Уже з X столiття з'являiться князiвське законодавство.Ще за часiв Олега у договорi з греками 911 року i згадка про приписи "руського закону". Дещо схожий договiр був укладений його сином, князем Iгорем, з вiзантiйським iмператором через 34 роки. Зокрема, у ньому говориться: "..Коли ж трапиться який-небудь злочин вiд грекiв,що перебувають пiд владою царства нашого,то (князi руськi) не мають влади страчувати iх,але за повелiнням царства нашого дiстане вiн (покарання) за те,що вчинив". Якщо хрестиянин уб'i русина або руського хрестиянина,то той,хто вчинив убивство,буде затриманий родичами убитого i нехай (вони) уб'ють його.Коли ж той, хто вчинив цей злочин втече,а вiн буде заможним,то хай вiзьмуть маiток його родичi вбитого,якщо ж той,хто вчинив убивство,бiдний i втече,то його (треба) шукати, поки не виявлять;коли ж вiн буде виявлений,хай буде убитий".

Особливе значення того перiоду мають статути князiв Володимира Великого та Ярослава Мудрого,якi внесли важливi нововведення у фiнансове,сiмейне i кримiнальне право.А основним законом i водночас основою юридичного врегулювання усiх суспiльних вiдносин стала збiрка норм давньоруського права - "Руська Правда". РЗРЗ списки входять до складу кормчих книг " Мерила праведного", юридич них збiрок та лiтописiв. "Руська правда" дiйшла до нас в списках 13-18ст.,що складаються з трьох ре дакцiй: Коротку (стародавнi списки Академiчного i Археографiчного 15ст., якi збереглись у складi Новгородського I лiтопису),Розширену(стародавнi списки Синодальний 1282р. i Троцький у складi "Мерила Православного"14ст.),а та кож Скорочену. "Коротка правда" складалося з 4 частин:''Правди Ярослава'',або ''Найдавнiшоi правди'', ''Правди Ярославичiв'',або ''Статуту Ярославичiв'',''Покону вiрного''та''Урокамостником''.Цi частини були складенi у рiзний час. Коротка редакцiя вiдобразила у своему текстi еволюцiю давньоруських суспiль них вiдносин 11-13ст. ''Руська правда''включаi в себе поряд з нормами феодального права i архаiцькi норми, наближенi до перiоду первiсного строю. В "Правдi Ярослава" збе рiгаiться,хоч iз значним обмеженням,iнститут кривавоi помсти,предметом правового захисту i переважно життя, честь дружинноi знатi,недоторканiсть ii вiйськового спорядження. Подальший розвиток i удосконалення Руськоi правди вiдбулося при синах Ярослава та його онука Володимира Мономаха.Саме тодi на з'iздi Узяслава, Всеволода i Святослава Ярославовича був прийнятий ''Устав Ярославовичiв'' (Правда Ярославовичiв) зображуючий норми княжого владарювання.Важливi постановлення Ярославовичiв послiдували пiсля повстання у Киевi 1068-1071рр. ''Правда Ярославовичiв'' збiльшила вiдповiдальнiсть ''общини'' за вбивства княжих дружини, тиунiв, старост, отрокiв та iнших слуг. зроблених на ii територii; прередбачувала тяжкi покарання за пiдпали господарських будiвль, за колективне посягання на майно заможних людей, за умисне псування скота. Пiсла повстання у 1113 р. в Р.П. був включений устав, за яким на протязi 11-13 ст. посилено феодальна захопленiсть смердiв, закупiв, холпiв та iнших. Майже всi норми цього уставу були спрямованi на захист князiвсьокого феодального маiтку, земельноi власностi князя тощо. Тут чiтко виражено специфiку феодального права,як права-привiлею,тобто неоднакового пiдходу до захисту iнтересiв рiзних соцiальних груп.Панiвнi класи забезпечувалися правовою охороною значно краще,нiж iншi верстви населення.Так за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривень,а за князiвського дружинника-80 гривень. Це засвiдчують статтi 19 i 25 Короткоi редакцii Руська правда по Академiчному списку. Розширена редакцiя ''Руськоi правди'',куди входять переробленi та доповненi норми ii Короткоi редакцii,i пам'ткою розвинутого феодального суспiльства. РЗi списки (РЗх збереглось понад 100) роздiляють на три групи: Синодально-Троiцьку, Пушкiнську i Карамзинську.

Розширена редакцiя всебiчно задовольняла iнтереси феодалiв,захищала iхню власнiсть на землю,закрiплюва безправ'я холопiв,якi перетворювались на крiпакiв, визначала обмеження майнових та особистих прав рiзних категорiй феодально залежного населення.Таким чином в ii текстi присвяченi цiлi установи положенню закупiв i холопiв.Ось деякi статтi з них:статтi 56,59,60,61. Розширенiй правдi вiдображена розрозтаюча[збiльшена] роль княжого суду, тенденцiя великоi диференцiяцii покарань,збiльщення штрафiв на користь князя та княжоi адмiнiстрацii з вiдповiдним зменшенням компенсацiй потерпiлим. Прагнучи скасування кривавоi помсти,''Руська правда'' звужуi сверу ii застосування i обмежуi месникiв найблищими родичами убитого.При вiдсутностi месникiв вбивця забов'язуеться сплатити штраф(вiри)князю i приватну винаго роду(головництво) родичам убитого. Вiльнi общинники зв'язанi круговою порукою,повиннi були допомагати вбивцi сплачувати вiри.До речi,вiри були рiзнi i сплачувалися залежно вiд статi убитого.Так,наприклад,за убивство жiнки виплачувався половинний штраф (пiввiри).Та коли жiнка була замiжня,то вона користувалася однаковими юридичними правами з чоловiком.Iза вбивство чи образу платилася однакова вира. "Руська Правда захищала здоров'я i честь вiльних представникiв феодального суспiльства,передбачувала грошовi виплати за калiцтва та ображення дiiю. В "Руськiй Правдi" розширеноi редакцii мiститься детально розроблена система покарань за крадiжку у мiстi та сiльськiй мiсцевостi,крадiжки чи умисне псування пасiк i мисливських угiдь,порушення кордонiв земельних володiнь та iнше.Велику увагу придiлено упорядкуванню боргових вiдносин. На основi Розширеноi було створено Скорочену редакцiю (найпiзнiшу,яку датують 15 i навiть 17 столiттям),яка i пам'яткою розвинутого феодального права. Збереглась Скорочена редакцiя у двох списках 17 столiття. В ii основi лежать звичайне право,княже законодавство,судова практика.Особливу увагу придiлялось кримiнальному та процесуальному праву.За Руською Правдою,понняття злочину практувалося як "обида",незалежно вiд того,чи було це нанесення матерiальноi,фiзичноi або моральноi шкоди.Особливо тяжким злочином вважалося посягання на князiвську владу,яка проявлялася передусiм у повстаннях.Так у 1125-1153 роках Володимирко стратив своiх бояр,бо тi зрадили його. Велику увагу придiляли майновим злочинам:крадiжкам (татьба),пiдпаловi,пошкодженню рухомого майна тощо.До злочинiв проти особи належали вбивство, побоi, образа, виривання бороди або вусiв. Суб'iктом злочину могла стати будь-яка людина,крiм холопа.За дii холопа вiдповiдав його пан.Система покарань була проста i м'яка.Найсерйознiшими покараннями вважалися потiк i розграбування,коли майно злочинця пiдлягало конфiскацii, а винний виганяiться з общини або перетворюiться у холопа. Найпоширенiшими були грошовi покарання-вiра i продажа.Перша стягалася на користь князя за вбивство у розмiрi вiд 5 до 80 гривень,а друга-за iншi злочини у розмiрi вiд 3 до 12 гривень. За заподiяне тяжке калiцтво,вбивство зрадливоi жiнки стягували пiввiри.Вiдома й так звана дика вiра.РЗi сплачувала верв,на територii якоi знаходили вбитого,а вбивцю не вдалося розшукати. Смертельна кара,як вид покарання не записана у Руську Правду .Але лiтописний матерiал засвiдчуе ii застосування.Зокрема за виступи проти феодальноi влади i зраду князя.Так,органiзатори й учасники повстання проти князiвськоi влади (70 осiб) були страченi через повiшання князем Iзяславом у Киiвi 1068р. У 1228-1265рр. дуже строго покарав своiх бояр князь Данило. За злочини, що належали до компетенцii церковного суду, застосовуваись iпiтiмii (покаяння), калiчницькi кари (ослiпення, вiдрiзання носа,вух), тюремне ув"язнення. Для прикладу можна навести конфлiкт мiж князем Андрiiм Боголюбовим i його ближчим (сподвижником), Суздальським iпископом Феодором. Конфлiкт вiдбувся з причин не зовсiм зрозумiлих i справа дiйшла до того, що iпископ вiдлучив Андрiя вiд церкви , та закрив усi мiськi храми. у вiдповiдь на це Боголюбов звинуватив Феодора в iресi i у травнi 1169 р. вiдправив iпископа на суд Киiвського митрополита. Феодор був визнаний винним у вiдступництвi вiд церкви i засуджений на смерть. На Псовiм островi "его осекоша и языкъ урезаша ,яко злодею еiретику и руку правую отсекоша и очи ему выйнять". На розвмток системи покарань Киiвськоi держави вiдчутно вплинуло запровадження у нiй християнства. Церква почала застосовувати рiзноманiтнi норми ка нонiчного права, передусiм вiзантiйського, яке виникло на основi римського рабовласницького права, пристосованого до потреб феодального розвитку. Найдавнiшими пам"ятками церковного права були церковнi статути князя Володимира Святославовича про десятини та церковних людей, та князя Ярослава Володимиро вича про церковнi суди. Цi статути збереглися у великiй кiлькостi пiзнiших переробок XIII-XIV ст., але початковi тексти вiдносять до перiоду iснування Киiвськоi держави. У iх основi лежать установлення названих киiвських князiв, де визначалися межi церковноi юрисдикцii стосовно столичноi киiвськоi митрополii. Ця обставина, а також те, що законодавцями у статутах були великi киiвськi князi, а у створеннi Статуту князя Ярослава брав участь киiвський митрополит Iларiон, зумовило чиннiсть названих статутiв на територii всiii Русi. Водночас до iх текстiв вносились новi норми, що вiдображали змiни у взаiмо вiдносинах свiтськоi та церковноi влади в окремих князiвствах у процесi розвитку феодальних вiдносин, еволюцii державного ладу i самiй церковнiй органiзацii. Грецьке духовенство через церковнi статути розповсюджувало не тiльки релiгii, а i своi суворi закони Вiзантiйського Номоканона. Так, по церковнiй Пос тановi Ярослава iх баченню пiдлягало: "прелюбодьяние со сторони мужа, насильственноi похищениi девиць, оскорблениi деломь жены великаго боярина, по бои, нанесённие сыномь отцу, острижение головы или бороды.." Данi порушення карались духовною та свiтською владою. РД пiдстави вважати, що i княжа влада карала за цi злочини, але вже за вi зантiйськими законами, тим самим застосовуючи смертну кару та тiлеснi покарання. Тодi, зазвичай, до Постанови додавалось:"а князь казнiть" або "да казнят его волоспельською казню". Духовенство ж жорстокiсть грецьких законiв повнiстю застосовувало "до руськаго життя". Так, новгородський iпископ Лука Жидятя [ XI ст. ] вiдрiзав холопу Дудiку нiс i обидвi руки за те, що той висунув проти нього звинувачення. Вiдповiдно iпископу Феодорцю [ XII ст. ] митрополит звелiв "урезать языкъ, яко злодью и еретику и руку правую отнять, и очи ему вынять зане хулу измолве на Св. Богородицу". Лiтописець повiдомляi, що коли Феодорець був iпископом у Володимирi, "не милостевый быль мучитель: одним голову голову рубилъ, другим глаза выжигалъ, и языкъ выревал, иных распиналъ на стене и мучил немилостёво желая исторгнуть у нихь имение''. Дослiни вважають,що у церковному судi застосовувався,крiм змагального, iнквiзацiйний(слiдчий) процес з усiма його атрибутами,в тому числi й з тортурами (побиттям нагаями, палками, ламанням кiсток фалангiв пальцiв, розтягу ванням тiла на спецiальному приладi, кастрацiя, клеймуванням у щоку i iншi частини тiла та iншi). Найвiдомiшою карою церковного суду було спалення на вогнищi.Так у 1227р., як говорить лiтопис,в Новгородi''изьжогша вохвов четыре''. У 1411р. в Псковi було заживо спалино 12 жiнок, звинувачених у поширюваннi чуми. У 1412р. проводилось масове спалення людей у Новгородi. Також на вогнищi було спалено другу жiнку Ярослава Анастасiю.Спочатку бояри примусили князя зректись своеi жiнки,а вже потiм пiддали ii цьому виду страти. Киевська Русь-це держава,яка вiдiграла величезну роль в iсторii Украiни. Русь була не тiльки вiйськово та економiчно могутньою,вона була юридично розвиненою та юридично сильною державою,яка у своiму збiрнику законiв ''Руська Правда'',перша,на вiдмiну вiд iнших так званих''Салiчних правд''(правд зарубiжних краiн),вiдмiнила застосування смертноi кари i дала початок роз витку збiрок законiв iнших держав.Наприклад,Литовськi статути Великого князiвства Литовського складалися на основi Руськоi правди,але це вже iнша iсторiя.

Смертна кара i тiлеснi покарання в перiодi козацькоi республiки

У нацiонально-полiтиччному жiттi украiнського народу напрiкiнцi XVст. видатним феноменом стала поява i утвердження новоi вiйськово-полiтичноi системи -козацтва. З самого початку виступаючи оборонцем Пiвденних украiнських поселень вiд безперервних нападiв туркiв i татр ,козацтво набувало рис нового суспiльного явища.А невдовзi перетвориося на особливий лицарський стан, що виступив творцем новоi форми укрпаiнськоi державностi, тобто взяв пiд захистдержавнiсть та нацiонально-культурнi права украiнського народу. Починаючи з середини XVIст. осередком украiнського козацтва стала Запорiзька Сiч. Вона була не лише вiйськовим, але й особливим державно-полiтичним утворенням - Козацькою Республiкою. Демократизм i ефективнiсть управлiння, особливостi структури i подiлу влади , своiрiднiсть правового укладу вигiдно вирiзняли Запорiзьку Сiч з-помiж iнших державно-полiеичних утворень, були яскравим проявом державотворчого духу украiнського народу , свiдчили про живучiсть украiнськоi полiтично-правовоi традицii. Перебуваючи пiд верховною протекцiiю спочатку польського, згодом росiйського уряду, тимчасово пiд заступництвом турецького хана запорозькi козаки протягом усього свого iсторичного iснування мали власну, вiдмiнну вiд будь-яких iнших,судову систему. Так в судах, покараннях i стратах запорiзькi козаки керувалися не писаними законами, а ''стародавнiв звичаiм, словесним правом i здоровим глуздом''. Писаних законiв вiд них годi було сподiватися передусiм тому, що громада козакiв мала позаду надто кородке минуле, щоб виборити тi чи iншi закони, систематизували iх i викласти на паперi; а також тому, що все iсторичне життя запорiзьких козакiв було сповнене майже безнастаними вiйнами, якi не дозволяли iм надто зупинятися на влаштуванi внутрiшнього ладу свого життя; нарештi, запорiзьки козаки взагалi уникали писаних законiв, побоюючись, щоб вони не змiнили iхнiх свобод. тому самi покарання i страти у запорiзьких козакiв стосувалися найбiльше кримiнальних i наймових злочинiв; це загальне правило у всiх народiв, що стояли i стоять на перших щаблях громадського розвитку: людинi потрiбно передовсiм захистити свою особу й майно, а вже потiм думати про iншi, складнiшi ланки громадського життя. Саме тому у запорiзьких козакiв за такий злочин, як крадiжка, який у влаштованiй державi караiться штрафом чи позбавлення свободи, призначалася смертна кара:''У них за едино путо или плеть вешают на дереве''. Звичай, замiсть писаних законiв, визначав як гарантiю твердого ладу в Запорiжжi й росiйський уряд: так, iмператриця Катерина II, придушуючи повстання гайдамакiв, указом вiд 12 липня 1768 рокувелiла ''поступать с ними по всей строгости запорожських огрядов''. Але при цьому не слiд ствержувати, що запорiзькi суддi, керуючись у своiй практицi включнр звичаiм, дозволяли собi сваволю чи тяганину: незначна чисельнiсть запорiзького товариства, його чисто народний устрiй i цiлковита доступнiсть кожного члена козацькоi громади до виших начальникiв, робили суд у Запорiжжi простим, швидким i справедливим у повному i точному розумiннi цих слiв. Сривжений i кривдник устно викладали перед суддями суть своii справи,вислуховували iх устне рiшення й вiдразу припиняли своi чвари й непорозумiння, до тогож перед суддями всi були однаково рiвними - i простий козак i значний товариш. Акти судових козацьких справ, що дiйшли до нас, виявляють , що запорожцi визнавали: право першого займу, право договору мiж товаришами, право давностi володiнь, останне, зрештою, допускалось лише в мiзерних розмiрах, та й то в мiстах: воно стосувалось не орних земель та угiдь, якi були спiльною власнiстю козакiв, а невеликих городiв та садиб бiля будинкiв; визнавали звичай напучення злочинця облишити лихi справи й поводитися праведно, допускалися слiства ''по самiй справедливостi, зрiлим оком'' у будь-який час, крiм пiсних днiв першоi седмицi; практикувалося попередне ув'язнення злочинцiв у вiйськову в'зницю чи пушкарню й суворий суд або катування; врештi дозволялася порука всього вiйська й духовних осiб за злочинцiв, особливо якщо цi злочинцi попередньо виявляли себе з вигiдного для всього вiйська боку або були йому чомусь потрiбнi. Тi самi акти та свiдчення сучасникiв дають кiлька прикладiв цивiльного й кримiнального судочинства у запорiзьких козакiв. Зi злочинцi верховного судочинства найважливiшими вважалися справи з несправедливоi грошовоi претензii, несплаченого боргу, взаiмних сварок, рiзноманiтних збиткiв та спашiв, справи про перевищення визначеноi в Сiчi норми продажу товарiв.

Iз кримiнальних злочинiв найбiльшим вважалось убивство козаком товариша, побоi, завданi козаком козаку у тверезому чи п`яному станi, крадiжка чогось козаком у товариша й переховування ним крадених речей:"особливо суворими були за велику крадiжку, за яку, при двох певних свiдках, карають насмерть".Зв"язок iз жiнкою i содомський грiх, з огляду на звичай, що забороняв сiчовим козакам одруження; кривда жiнки, коли козак "хнеславить жiнку, як не належить", бо такий злочин "до знеславлення усього Вiйська Запорiзького служить"; зухвалiсть щодо начальства, особливо щодо чиновних людей росiйського уряду; насильство в самому Запорiжжi або у християнських поселеннях, коли козак вiдбирав у товариша коня, худобу й майно; дезертирство, тобто самовiльне вiдлучення козака пiд рiзними приводами у степ пiд час походу проти неприятеля; гайдамацтво, тобто крадiжка коней, худоби та майна у мирних жителiв украiнських, польських i татарських або у купцiв та мандрiвникiв, що проiжджали запорiзькими степами; приведення у Сiч жiнки, не виключаючи матерi, сестри чи дочки; пияцтво пiд час походу на неприяте. Останнi завжди вважалося у козакiв кримiнальним злочином i тягло за собою найсуворiше покарання. Суворi закони, як зауважив Всеволод Коховський, пояснюються у Запорiжжi трьома причинами: по-перше, тим, що туди приходили люди сумнiвноi моральностi; по-друге, тим, що вiйсько жило без жiнок i не зазнавало iх пом'якшуючого вплмву на звичаi; по-трете, тим, що козаки вели постiйню вiйну й тому для пiдтримання порядку у вiйську потребувало особливо суворих законiв. Суддями у запорiзьких козакiв була вся вiйськова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, вiйськовий осавул, довбих, паланковий полковник i часом весь Кiш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскiльки мав верховну владу над усiм вiйськом; рiшення суду Коша часом повiдомлялося осоьливим документом, в якому писалось:''За наказом пана кошового отамана такого-то, вiйськовий писар такий-то''. Вiйськовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, але не затвержував своiх визначень; вiйськовий писар часом викладав присуд старшини на радi; часом сповiщав засуджених, особливо якшо справа стосувалася осiб, котрi жили не в самiй Сiчi, а в паланках; вiйськовий осавул виконував роль слiдчого; виконавця вирокiв, полiцiйного чиновника; вiн розглядав на мiстi скарги, стежив за виконанням присудiв отамана й усього Коша, збройно переслiдував розбiйникiв, злодiiв i грабiжникiв; вiйськовий довбиш був помiчником осавула й приставом при екзекуцiях, тим, кого в Захiднiй РДвропi звали ''Prevot''; вiн прилюдно зачитував присуди старш

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Русская правда" П.И. Пестеля

РЖнформацiйне забезпечення ОРД

РЖсторiя та свiтовий досвiд реалiзацii громадянами права на захист засобами адмiнiстративноi юстицii

Автоматизированная информационная поддержка мероприятий по борьбе с преступностью