Творчiсть РЖ.Я. Франка

Вступ

ФранкоРЖван Якович (27.08.1856 - 26.05.1916) тАФ письменник, мислитель, громадський дiяч. Народився в селi Нагуiвичах (Дрогобичинна) в родинi коваля. Завжди говорив про себе як про Влсина селянина, мужикаВ». Його батько, коваль, заробляв не тiльки на власну сiм'ю, але й на всю рiдню, вiн дуже хотiв дати синовi добру освiту.

Мати, Марiя Кульчицька, походила iз зубожiлого польського роду. Це не був зовсiм бiдний селянський рiд.

Навчався спочатку в школi села Ясениця-Сiльна (1862тАФ1864), потiм у так званiй нормальнiй школi при василiанському монастирi у Дрогобичi (1864тАФ1867).

У 1875 роцi закiнчив у Дрогобичi гiмназiю. У багатьох оповiданнях (ВлГрицева шкiльна наукаВ», ВлОлiвецьВ») художньо передано окремi моменти з цiii пори життя автора. З них довiдуiмося, як важко було навiть обдарованому селянському хлопцевi, що на 9-му роцi втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освiту. Доводилося жити на квартирi у далекоi родички на околицi Дрогобича, нерiдко спати у трунах, якi виготовлялися у ii столярнiй майстернi (ВлУ столярнiВ»). Навчаючись у гiмназii, Франко виявив феноменальнi здiбностi: мiг майже дослiвно повторити товаришам iнформацiю, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював змiст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори iвропейських класикiв, культурологiчнi, iсторiософськi працi, популярнi книжки на природничi теми.

РЖнтенсивнiй самоосвiтi гiмназиста сприяла зiбрана ним бiблiотека, в якiй нараховувалося близько 500 книжок i украiнською, й iншими iвропейськими мовами. Знайомство з творами Маркiяна Шашкевича,Тараса Шевченка, захоплення багатством i красою украiнськоi мови викликають у нього пiдвищений iнтерес до усноi народноi творчостi, стимулюють запис ii зразкiв.

По закiнченнi Дрогобицькоi гiмназii (1875) вступив на фiлософський факультет Львiвського унiверситету. Тут вiв активну громадську дiяльнiсть (спочатку через студентський ВлАкадемiчний гуртокВ», а вiдтак через радикальнi молодiжнi органiзацii, що керувалися настановами М. Драгоманова), займався видавничою роботою (журнали ВлДругВ», ВлГромадський другВ», збiрники ВлДзвiнВ», ВлМолотВ» та iн.), лiтературною творчiстю практично в усiх видах i жанрах; здiйснював соцiалiстичну пропаганду, за яку його неодноразово заарештовували й увтАЩязнювали. 1891 р., будучи автором кiлькох вагомих поетичних збiрок i прозових книг, наукових дослiджень та безлiчi лiтературно-критичних, фольклористичних, етнографiчних, бiблiографiчних i публiцистичних статей, Франко закiнчив Чернiвецький унiверситет, а 1893 р. здобув ступiнь доктора фiлологii у Вiденському унiверситетi. Однак спротив влади i народних кiл не дозволили йому обiйняти унiверситетську кафедру. РЖ надалi активно працював на нивi красного письменства й гуманiстики, продуктивно займався науково-органiзацiйною, видавничою та редакцiйною роботою (журнали ВлЖиття i словоВ», ВлЛНВВ»), брав активну участь у громадсько-полiт. життi. У 1896 тАФ 1907 рр. видав низку праць (ВлПоза межами можливогоВ», ВлНародники й марксистиВ» та iн.), в яких виразив своi свiтоглядне кредо. Вершинним досягненням Франка тАФ поета i мислителя тАФ стала поема ВлМойсейВ» (1905). Попри драматичнi обставини останнiх рокiв життя i важку виснажливу хворобу, вiв iнтенсивну лiтературну дiяльнiсть майже до самоi смертi. Помер у Львовi. Похований на Личакiвському кладовищi.

Вiн був сином неписьменного сiльського коваля, а став мудрим учителем свого народу, одним iз свiточiв людства. Побачив свiт у простiй хатi, в глухому галицькому селi Нануiвичi, яке сьогоднi носить його iмтАЩя, вiдоме далеко за межами Украiни.

РЖ. Я. Франко виступив продовжувачем невмирущого вiщого слова Т. Г. Шевченка, охопивши своiм прониклим зором, своiм полумтАЩяним серцем всю Украiну, що була в той час пiд впливом монархii тАУ Австро-Угорщини i царськоi Росii.

Над усе любив свiй народ, мучився його болями, жив його надiями, свято вiрячи в той час, коли вiн засяi у Влнародiв вольних колiВ». Любов до свого народу нерозривно поiднувалась в ньому з любов'ю до всiх, Влхто ллi свiй пiт i кровВ», до всiх, кого Влгнетуть оковиВ», тАУ до трудящих усього свiту.

Над усе любив свiй народ, мучився його болями, жив його надiями.

Творчiсть РЖвана Франка тАУ феноменальне явище в iсторii культури не лише украiнського народу. Свiтова лiтература знаi небагато митцiв з таким багатогранним обдаруванням: поет, прозаiк, драматург, перекладач, публiцист, критик, iсторик лiтератури, театру, етнограф, фольклорист, мовознавець, соцiолог, iсторик культури тАж Здаiться, нема такоi галузi духовного життя народу, у якiй би вiн не залишив тривкого, глибоко слiду. Франко, крiм рiдноi украiнськоi, писав i друкувався росiйською, польською, нiмецькою мовами. У сферi його художнiх iнтересiв були уснопоетична творчiсть народiв свiту, спадщина видатних украiнських, росiйських, польських, чеських, болгарських, iспанських, сербохорватських, нiмецьких, французьких, iталiйських та iнших письменникiв.

РЖсторичною заслугою Франка не лише перед украiнською, але й свiтовою лiтературою i те, що вiн одним з перших у художнiй практицi вiдобразив початковi форми революцiйноi боротьби робiтничого класу проти капiталiстичноi експлуатацii.

Теми з живоi тогочасноi галицькоi дiйсностi, повтАЩязанi з життям i боротьбою трудового люду за своi права, письменник розробляв паралельно з мотивами iсторичними, переосмислюючи минулi подii у свiтлi свого революцiйно-демократичного свiтогляду, стосовно потреб своii доби. Франко був переконаний, що твiр про давно минулi часи маi цiннiсть тодi, коли його Влосновна iдея зможе зайняти сучасних, живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучаснаВ». РЖсторичнi подii минулого крiзь призму сучасностi письменник зобразив у повiстi ВлЗахар БеркутВ».

Чим глибше проникаiмо у творчiсть Франка, тим бiльше переконуiмося у ii неминущому значеннi не лише для украiнськоi лiтератури, а й для лiтератури свiтовоi. Належачи до тiii епохи, в якiй ця творчiсть постала, вона водночас звернена до нас, наступних поколiнь, органiчно входить як непересiчна iдейно-художня цiннiсть у духовний свiт нового поколiння.

Корiнням свого таланту глибоко сягаючи у рiдну землю, його кронами РЖван Франко тАУ письменник-патрiот, письменник-iнтернацiоналiст тАУ розгалужуiться у свiтовiй культурi й виступаi як один з найвидатнiших революцiйно-демократичних митцiв, багатогранна гуманiстична творчiсть яких належить усьому людству.

1. Наближення Франка до iсторичного матерiалiзму

В 70-х рр., коли Франко починав лiтературну i полiтичну дiяльнiсть, украiнська iнтелiгенцiя Галичини жила ще iдеями абсолютизму, якими ii просвiщали у гiмназiях, духовних семiнарiях i унiверситетах цiсарськоi iмперii. Духом конституцiйноi монархii були просякнутi тодi полiтика, освiта i вся лiтература. Все повинно було виражати повагу до цiсаря . РЖ ось у 1878 р. в журналi ВлГромадський другВ» зтАЩявились ВлКритичнi письма о галицькiй iнтелiгенцiiВ», автором яких був молодий публiцист РЖван Франко. Поява iх була надзвичайною подiiю принаймнi в iдейному розвитку Галичини. В тих ВлПисьмахВ» була критика лицемiрного лiбералiзму. Революцiйний демократ критикував весь лiбералiзм, показуючи його як iдейну течiю, яка вже себе вичерпала i вiджила свiй час. Критицi лiбералiзму був присвячений перший лист, а другий критикував iсторичну концепцiю народовськоi ВлПравдиВ» i москофiльського СловаВ», якi тлумачили що лiбералiзм був занесений на Галичину iз захiдних краiн i, що вiн зовсiм не властивий украiнському народу.

Вiдкинувши цю концепцiю, Франко показав, як лiбералiзм виникав i чим вiн став на галицькому ТСрунтi. Пiдходячи безпосередньо до матерiалiстичного розумiння суспiльного розвитку, вiн показував виникнення лiбералiзму, як наслiдок буржуазного економiчного розвитку.

Для Франка в принципi важливим було питання не про ступiнь розвитку капiталiзму, а про наявнiсть тих рис економiчного розвитку, якi породжували лiберальний рух, хоч той рух i був Влдуже малий i страшно вбогий думкамиВ», як писав вiн про нього. Це РЖван Якович писав тодi, коли вiн уже познайомився з творами Маркса i Енгельса (ВлКапiталВ», ВлКомунiстичний манiфестВ», ВлАнти-ДюрiнгВ»), пiд впливом яких починали формуватись його матерiалiстичнi погляди на iсторiю суспiльного розвитку. При цьому важливим i те, що Франко не декларував матерiалiстичний принцип, а застосовував його до аналiзу iсторичного розвитку Галичини, виясняючи залежнiсть певного iдейного напрямку вiд характеру економiчного (капiталiстичного) розвитку.

Аналiзуючи усi Франковi лiтературно-критичнi статтi з 70-х рр., можна сказати, що вiн скрiзь показуi причини виникнення явищ духовного життя суспiльствав змiнах економiчного розвитку, якi iх породжують. Це завжди давало йому можливiсть iсторично правдиво зображувати як самi змiни економiчного розвитку, так i iх iдеологiчнi вiдображення.

У знаменитому листi до Ольги Рошкевич вiд 20 вересня 1878 р., де Франко викладав основнi засади, на якi вi спирав свою полiтичну дiяльнiсть, вiн писав: ВлГоловнi питання, вiд котрих може в данiм разi залежати сякий або такий поворот в нашiм життю, це питання: 1) економiчнi, 2)полiтичнi, 3) релiгiйнi, 4) соцiологiчнi, 5) властиво практичнi, т.i. дотикаючi нашоi щоденноi дiяльностiВ».

В 1878-1881 рр. РЖван Якович надрукував ВлКатенiзм економiчного соцiалiзмуВ», ВлРедакцiя ВлПравдиВ» в боротьбi з вiтрякамиВ», ВлЧого хоче ВлГалицька робiтнича громадаВ», ВлПро працюВ», ВлЛiтература, ii завдання i найважнiшi цiхиВ», а також статтi в робiтничй газетi ВлPracaВ» - ВлЧого ми хочемо?В», ВлЧого вимагаiмо?В», з яких видно, що автор розглядав суспiльнi явища з становища матералiстичного розумiння iсторii. В статтi ВлПравдиВ» в боротьбi з вiтрякамиВ» вiн зазначав: ВлВсякi суспiльнi переворотитАжвiдбувалися силою законiв економiчних, силою попереду вже звершених змiн в продукцii та обмiнуВ».

Виходячи з цьго вiн пояснював розподiл суспiльства на класи, як наслiдок дiяння обтАЩiктивних законiв економiчного розвитку капiталiзму, а змiну суспiльних вiдносин тАУ як наслiдок органiзацii виробництва, що теж обумовлена розвитком засобiв виробництва. Науковi, полiтичнi, релiгiйнi та iншi iдеологiчнi форми суспiльного життя Франко розглядав як вiдображення економiчного розвитку.

Але як у цей час, так i пiзнiше вiн не завжди стояв на ТСрунтi iсторичного матерiалiзму, збивався до антропологiзму i так званого Влекономiчного матерiалiзмуВ», а вiд цього й до iсторичного iдеалiзму.

Треба вважати значною заслугою Франка i те, що вiн не лише не захоплювався строкатими модами тогочасноi буржуазноi соцiологii, а пiддав критицi расову теорiю, соцiальний дарвiнiзм, мальтузiанство та iншi реакцiйнi теорiйки.

Передусiм Франко пiддав критицi суб'iктивний прагматичний погляд на iсторiю, за яким iсторiя розглядалась як справа Влвеликих осiбВ» - царiв, королiв, полководцiв. На противагу цьому антинауковому поглядовi вiн розглядав творцями iсторii народнi маси.

РЖван Якович перший розкритикував буржуазно-нацiоналiстичну iдеалiстичну концепцiю М.Грушевського про ВлвiдрубнiстьВ» iсторii украiнського народу вiд iсторii росiйського народу, вiдкинувши ii як антинакову, фальшиву конструкцiю.

Розглядаючи iсторiю людства як об'iктивно дiючий процес творчостi народних мас, Франко зазначав, що народнi маси створюють не тiльки матерiальнi блага, необхiднi для життя суспiльства, але вони i творцем i всiх духовних цiнностей культури.

Аналiзуючи лiтературно-критичнi i публiцистичнi статтi, з якими Франко виступав у кiнцi 70-х i на початку 80-х рр., можна бачити, як скрiзь вiн провобить ту основну думку, що суспiльство, так само як i природа, пiдлягаi дiянню обтАЩiктивних законiв i що iсторiю творять не царi i не попи, а народи; що соцiальнi революцii i всi крутi переломи в iсторii Влнiколи не дiються в iм'я яких-небудь iдеалiв, породжених в головах людських, а не викликаних обставинами дiйсного життяВ». Всi iдеали, в iм'я яких вiдбуваiться суспiльна боротьба викликаються змiнами в економiчному розвитку, якi тягнуть за собою змiни i в духовному життi народiв; отже, суспiльне життя визначаi суспiльну свiдомiсть людей, а не навпаки. Вiн беззастережно вiдкидав субтАЩiктивiзм i метафiзику в поглядах на iсторiю суспiльного життя i розвиток людства, вимагав об'iктивно правдивого, науково обгрунтованоговисвiтлення явищ суспiльного життя, а iсторiю як науку партiйну. Все це показуi, як близько пiдiйшов Франко до iсторичного матерiалiзму, засвоюючи його основнi принципи. Франко вистуив у той час, коли буржуазнi соцiологи всiляко намагались заперечити iсторичний матерiалiзм Маркса, протиставити йому збитий субтАЩiктивiзм i плоский еволюцiонiзм, одним з проявiв якого був соцiальний дарвiнiзм. Тодi вже проявилась людиноненависницька расистська ВлтеорiяВ» i рiзнi iншi антинауковi ВлтеорiiВ» i погляди, якi виражали найреакцiйнiшi спроби апологетiв капiталiзму заперечити науковий соцiалiзм. На Украiнi Франко першим почав критикувати тих реакцiйних виплодiв буржуазноi соцiологii вже на початку 80-х рр. Правда, вiн тодi ще не ясно розумiв значення iсторичного матерiалiзму, перебiльшував значення еволюцiйноi теорii Дарвiна для iсторичноi науки, вважаючи, що вона даi iй тривку основу для пояснення суспiльного життя i розвитку людства, збивався до антропологiзму. Та, вiдкидаючи все те, як данину часу, можна бачити, що вже у 1881 р., викладаючи своi ВлМислi о еволюцii в iсторii людськостiВ», Франко спрямовував свою критику проти тих Влприродознавцiв-дарвiнiстiвВ», якi бралися пояснити явища суспiльного життя людей, механiчно переносячи еволюцiйну теорiю Дарвiна на суспiльство, i цим самим Влнатворили багато лихаВ».

Передусiм РЖван Якович вважав за найбiльшу помилку спробу перенести закон зоологiчноi боротьби за iснування на людське суспiльство.

Розглядаючи в свiтлi теорii Дарвiна питання про виникнення людини, Франко висмiяв i вдкинув антинауковi тлумачення расистiв про виникнення i розвиток людських рас. Важаючи, що питання про те, як постали людськi раси тАУ з одного пня чи з багатьох тАУ наукою не розвтАЩязане, вiн слушно зауважував, що Влпринiмати для кожноi раси окремий початок в тiм краю, де вона находиться, - як се роблять деякi, особливо американськi, вченi тАУ не можна. Факт такий, як витворення людськоi раси, вимагаврiвночасного появлення так многих корисних обставин, що анi хвиль, анi мiсь таких на землi не могло бути багатоВ». Правдоподiбною вiн вважав думку, що первiснi люди зтАЩявились одночасно i бiльш-менш в одному мiсцi тАУ мiж Схiдною Африкою та РЖндiiю, на пiвдень вiд Персii i Аравii. Значно пiзнiше люди роздiлились на раси, мандруючи i розселяючись по земнiй кулi, пристосовуючись до умов вже у добу свого суспiльного життя. Людськi раси не могли вийти iз зоологiчного свiту уже хоч би тому, що з того часу, як стався поворот вiд бiологiчного ддо сiспiльного життя, тобто коли загальне використання i вдосконалення знарядь працi, котрi слугували чоловiковi в боротьбi за iснування, то та боротьба Влне була в силi витворити хоч би одну нову расу людейВ». Сучаснi мiшанi раси витворились унаслiдок пристосування людей до рiзних географiчних умов через змiшання людей рiзних рас. Отже, людство вийшло не з Влодноi париВ», не вiд Адама i РДiи, як вчить Бiблiя, i не вiд багатьох вiдрубних пнiв, як твердять расисти, не вiд Влбога трьох культурВ» , а вiд одноi культури первiсних людей, що розвинулись з людиноподiбних мавп.

Виникнення людського суспiльства Франко пояснював спираючись на еволюцiйну теорiю Дарвiна. Але одночасно вiн критикував Спенсера i Шефле. Першого за те, що вiн хотiв паяснити початки людськго сiспiльства ВлвзагалiВ» i цим самим Влвнiс в науку багато плутаниниВ». Другого да те, що вiн пробував описати будову i життя суспiльного органiзму, подiбно до органiзму людського iндивiда, i тим самим згрiшив подвiйно тАУ Влраз тим, що те тiло вiн згори вважав iндивiдуально-людським тiлом, чого про тiло суспiльне сказати не можна, а по-друге, тим, що описуi те тiло в станi спочинку, не в розвитку, не генетичноВ».Тут же вiн зазначив, що Маркс був одним iз перших соцiологiв, котрий, опираючись на еволюцiйну теорiю i визнаючи, що рухомою причиною в розвитку людськостi i боротьба за iснування (тобто кожночасовi економiчнi обставини народу), прийнявся вислiдити одну фазу того розвитку тАУ початок i розвиток порядку капiталiстичного.

Проте РЖ.Я.Франко не зумiв глибоко усвiдомити великого революцiйного значення теорii Маркса для науки про суспiльство i його розвиток, допускав велику помилку, що еволюцiйа теорiя Дарвiна, яка даi наукове пояснення виникненню людини внаслiдок довготрвалоi еволюцii органiчноi природи, даi тим самим пiдставу для пояснення виникнення суспiльства та iсторii людства. Це приводило його до еклетичноi плутанини, якоi вiн не мiг подолати i пiзнiше.

Питання про те, що i основою життя i визначальною умовою розвитку суспiльства, було для Франка, як i для всiх матерiалiстiв до Маркса, тим твердим горiхом, якого вiн не змiг розбити. Розглядаючи суспiльнi iдеi i погляди як вiдображення в головах людей економiчних умовiх життя i вважаючи, що змiна iдеi вiдбуваiться за змiною економiчних i полiтичних обставин, вiн не мiг послiдовно проводити те розумiння iсторичного матерiалiзму, що змiни суспiльних форм життя людей визначаi розвиток виробництва.

РЖван Якович вважав, що суспiльнi вiдносини людей у своiй основi мають виробниче спiлкування. Цим самим вiн зробив великий крок вперед до iсторичного матерiалiзму.

Вiн розумiв, що найголовнiшою особливiстю людського життя i витворення i застосування знарядь працi, з якими люди виступають у боротьбi з природою, а отже, що люди пристосовуються до природних умов не просто будовою свого органiзму, як усi iншi живi iстоти, але як певна органiзацiя людських iндивiдiв i саме за допомогою тих знарядь працi, якi вони самi ж створюють. Але послiдовно розвинути думку iн не зумiв, через те, що зiйшов на хибний шлях тАУ шукав пояснення причин змiн економiчних форм у природнiй еволюцii життя людей.

Франко пiдходив до розумiння вiдмiнноi особливостi життя i розвитку людей, тобто до розумiння того, що з застосуванням знарядь працi в життi первiсних людиноподiбних мавп стався корiнний перелом. З другого боку, видно, що Франко, визнавши вживання знарядь праi головною рисою способу життя людей, не наважився визнати, що раз спосiб життя маi вирiшальний вплив на змiни i розвиток у всiй органiчнiй природi, то суспiльне життя людей також зробило вирiшальний вплив на змiну тiлесноi iх органiзацii i саме завдяки вживанню знарядь працi. Тому-то Франко хоч i визнавав важливе значення розвитку знарядь працi в змiнах характеру суспiльноiорганiзацii виробництва, але не розумiв iх визначальноi ролi у змiнах виробничих вiдносин людей.

Вiн гадав, що суспiльнi вiдносини людей завжди спираються на природне почуття родових звтАЩязкiв, з якого нiбито виникаi iх розумiння повноi неможливостi боротися за iснування, живучи поодинцi, i схиляi iх до спiльного життя. Цей так би мовити Влприродний колективiзмВ» людей Франко пояснював дiянням природних законiв боротьби за iснування i природного добору, правда в специфiчнiй формi iх виявлення в життi суспiльства, а саме тАУ економiчнiй. Але економiчнi вiдносини вiн теж розглядав як вiдносини власностi, а не як виробничi вiдносини, що становлять реальну основу суспiльства, вiд характеру яких залежить той чи iнший суспiльний лад. Крiм того, змiну економiчних вiдносин вiн ставив у залежнiсть вiд розвитку науки i винаходiв нових знарядь працi, що зумовлюють змiну органiзацii виробництва, а отже, вiд духовного розвитку людей, збиваючись таким чином до iдеалiзму. Це й було головною перешкодою, яка не дозволяла йому твердо стояти на грунтi матерiалiстичного розумiння iсторii, а також причиною того, що вiн не мiг вiдрiзнити iсторичний матерiалiзм вiд вульгарного економiзму, слушно не згоджуючись з останнiм.

Франко також не розумiв специфiчноi вiдмiнностi законiв суспiльного розвитку вiд законiв розвитку природи. Економiчний закон конкуренцii, властивий тiльки для капiталiстичноi формацii, вiн розглядав як загальний закон виробництва, що дii при усiх суспiльних формацiях, а основою його дiяння тАУ Влприродне почуття i прагнення до чимраз лiпшого забезпечення життя i розплодження людейВ», тобто не як закон суспiльний (економiчний), а як закон природи. Через те його без сумнiву прогресивна критика мальтузiанства, соцiал-дарвiнiзму, расизму та iнших реакцiйних ВлтеорiйВ» буржуазноi соцiологii, хоч i була досить гострою, але часто непослiдовною.

В своiй працi ВлМислi о еволюцii в iсторii людськостiВ» Франко робив спробу систематично викласти своi погляди на суспiльство i його розвиток, спираючись на дарвiнiзм. Саме в цiй статтi найповнiше виявився його еклектизм. Тут багато плiдних його думок покривались товстою корою натуралiзму.

РЖван Якович зазначив, що, Влговорячи про суспiльне життя чоловiка, треба вплив його шукати вже не в змiненiй органiзацii, не в приноровленнi тiла, а в змiнi способу життя, в змiнi суспiльних установВ», бо той природний бiологiчний добiр, який iснуi у всiй органiчнiй природi, в людей переходить на поле соцiального життя i Влконечна рiч, що на тiм новiм полi мусить прийняти i новий вигляд, не змiнюючи впрочiм своii iстотиВ». В цiй же роботi Франко зазначив, що в суспiльствi родиннi вiдносини (сiмтАЩя) змiнюються пiд впливом економiчного життя, а не пiд впливом природного закону родового добору, ясно розумiючи, що капiталiстична система виробництва зруйнувала патрiархальну сiмтАЩю, що родиннi звтАЩязки при капiталiзмi грунтуються на майновому iнтересi з усiма наслiдками, якi з цього випливають (проституцiiю, невiльним подружжям, нерiвним правом жiнки, дiтей i т.д.).

Так само Франко вiдкидав реакцiйнi твердження соцiологiв-дарвiнiстiв про те, що нiбито звiряча iндивiдуальна боротьба за iснування висить i тепер на людях, як первородний грiх. Розглядаючи боротьбу за iснування як загальний закон розвитку органiчноi природи, вiн пiдкреслював, що iндивiдуальна боротьба могла привести тiльки до того, що люди почали видiлятися з тваринного свiту, але iх культурний розвиток i наслiдком не iндивiдуальноi, а тiльки колективноi форми боротьби, i це виявляiться не в формi розтАЩiднання людських iндивидiв, а в обтАЩiднаннi iх у виробничi громади для спiльноi боротьби за iснування. Вiн зазначив, що людська культура i прогрес можливi тiльки в суспiльствi, тобто на основi колективноi, а не iндивiдуальноi боротьби з природою.

РЖван Якович слушно критикував реакцiйних буржуазних соцiологiв якi намагались опорочити суспiльнi iдеали соцiалiстiв i комунiстiв. Вiн доводив, що соцiалiзм i iдеал найвищоi органiзацii виробництва, якоi ще не знала iсторiя розвитку суспiльства.

2. Спроби антропологiчного пояснення виникнення суспiльства i його хиби

Антропологiзм Франка в поглядах на суспiльство полягав у тому, що вiн вважав суспiлне життя прямим продовженням природного розвитку людського роду. Природа нiби сама визначила людям шлях суспiльного життя, з якого вони нiколи вже не звертали. Весь iх iсторичний розвиток полягав у свiдомому вдосконалюваннi форми суспiльного життя, а разом з тим i своii власноi природноi сутностi.

Однак пiд нашаруванням антропологiзму в поглядах Франка на iсторiю було багато вiрних думок. Прогресивне значення його соцiологiчних поглядiв полягало передусiм у тому, що вiн намагався представити iсторiю людства як закономiринй процес поступального розвитку вiд первiсних примiтивних до щораз вищих форм суспiльного життя людей, як безупинний висхiдний розвиток матерiальноi i духовноi культури. Другим, не менш важливим було те, що вiн намагався обгрунтувати головну iдею передовоi суспiльноi i науковоi думки, що весь попереднiй розвиток iсторii людства доконечно йде до соцiалiзму, що нiякий опiр реакцiйних сил буржуазного суспiльства не в силi зупинити цей закономiрний рух iсторii. Недотяглостi у вирiшеннi багатьох питань наукового розумiння суспiльного розвитку не заслоняють цiii провiдноi iдеi мислення революцiйноi демократii, а також його обтАЩiктивно правдивого пiдходу до розгляду багатьох питань iсторii людства.

Перiснi люди мало вiдрiзнялись вiд свроiх предкiв тАУ мавп; жили вони на деревах, у скелях, живились переважно плодами рослин, не виробляли нiяких знарядь працi. Це був довгий перiод звiриного життя, коли сама природа змiнювала людей, групуючи iх у первiснi громади. Цей час Франко розглядав як несвiдомий перiод розвитку людського роду, коли люди були зовсiм безсилi, прибитi страхом, живучи вроздрiб серед оточуючих звiрiв, не маючи жодних умов для духовного розвитку, а iх свiдомiсть майже нiчим не вiдрiзнялась вiд тваринноi. Тому тiльки через багато тисяч рокiв жорсткоi борьтьби за iснування тi первiснi звiроподобнi предки людей змогли перейти вiд розрiзненого життя до суспiльного. Первiснi чередовi спiлки були дуже нетривкi. Тiльки пiзнiше люди почали жити i працювати сталими громадами. До цього спричинилось винайдення вогню i вироблення мови, якi обумовили крутий поворот в життi тодiшнiх людей тАУ вживання вогню змiнило характер харчування, а вироблення мови стало засобом розвитку мислення i спiлкування. З цього, власне, й почалась культурна iсторiя людства.

Мова, за Франком, теж не зтАЩявилась як дар з неба, не дана людинi природою, а виробилась на протязi дуже довгого iсторичного розвитку пiд впливом суспiльного життя з первiсних природних звукiв.

Розвитку мови РЖван Якович надавав особливо великого значення, хоч розглядав ii, головним чином, як засiб духовного розвитку людей. Мова, писав вiн, Влзвiльна причинилася до розвитку мислення, памтАЩятi i взагалi найвищих духовних спосiбностей чоловiка, котрi й надали йому остаточну перевагу над природою в боротьбi за iснуванняВ».

Розглядаючи цей первiсний перiод життя людей, Франко пiдкреслював велике значення переходу до спiльноi працi i саме тому, що спiльна праця полегшувала боротьбу людей за iснування, а цим самим спричинила прискорення iх розвитку.

З переходом до спiльноi працi i суспiльного життя стались змiни у вiдносинах мiж чоловiками i жiнками i в характерi розмноження людей тАУ первiсну полiгамiю заступила ексогамiя. З подальшим розвитком економiчного життя зтАЩявилась общинно-племiнна власнiсть на землю, а з нею й патрiархальна сiмтАЩя.

Але головну силу, яка скрiплювала суспiльне життя в цiй первiснiй добi людськоi iсторii, Франко бачив у звичках i церемонiях. Силу звичок i церемонiй вiн пояснював дiянням закону природного добору, а це значить тАУ природною властивiстю добирати й зберiгати все краще й корисне для життя. Велика сила звичаiв i додержання церемонiй, на думку Франка, була першою причиною виникнення рiлiгii, моралi, права i полiтичноi влади. Як бачимо, Франко натуралiстично пояснював виникнення не тiльки первiсних форм матерiальних суспiльних вiдносин, а й iх вiдображення в людськiй свiдомостi.

Первiсне суспiльство Франко розглядав як стан економiчноi i полiтичноi рiвностi мiж людьми. ВлВ першiй порi суспiльного життя людського не було того, що називаiмо властю, т.i. панування людей над людьми. Коли первiснi стрiльцi, рибаки сходилися в часову або постiйну спiлку, то сходилися для взаiмноi помочi, оборони i пр., сходилися як рiвнi з рiвними. Кожний у тiй спiлцi займав однакове мiсце, а коли навiть у спiльних походах, ловахi др. Ставав один попереду, провадив i правив усiма, то був се найсильнiший, найдосвiдченiший, найсмiлiший; вiн по вдачнiм вловi мiг дiстати трохи бiльшу часть добичi, але над своiми товаришами вiн по скiнченнi того дiла не мав нiякоi властiВ». РЖ так само було пiзнiше, Влколи поiдинчi купиВ» первiсних дикарiв зжилися в племена i почали воювати помiж собою.

Характерно, що Франко, як i пiзнiше Енгельс, пояснював причину загибелi того маловiдомого суспiльства низьким рiвнем суспiльноi органiзацii а продуктивностi працi. Низький рiвень продуктивностi працi, який на початку змiцнював звтАЩязки первiсноi общини, з часом став головною причиною розмежування людей i занепаду общинного ладу. Це Франко пояснював тим, що сама Влприрода чоловiка пре до чимраз лiпшого забезпечення життя i розплiдуВ». Але тут вступають у дiю економiчнi чинники. Невигiднiсть спiльноi працi через низьку ii органiзацiю була економiчною причиною того, що первiсна община подiлялась на окремi родини. Франко доходив до пояснення економiчноi основи суспiльного життя.

Наступну добу пiсля розпаду первiсноi общини Франко характеризував як ВлроздруженняВ» i ВлрозтАЩiднанiстьВ» працi. Перехiд до новоi форми суспiльних вiдносин був викликаний замiною староi органiзацii працi новою, яка була продуктивнiшою i приносила бiльше користi для життя, а це потягло за собою появу приватноi власностi, подiл на касти, виникнення держави i релiгii. Всi змiни в суспiльнiй органiзацii працi, якi викликали докорiнну змiну суспiльного життя, Франко розглядав як наслiдок боротьби людей за краще забезпечення iх природних потреб життя й розмноження. Це та головна причина, якiй вiн надавав вирiшального значення в суспiльному розвитку, та доконечна сила природи, яка жене людей до щораз нових винаходiв i вдосконалення органiзацii працi.

На думку РЖвана Яковича, релiгiя i держава мусили зтАЩявитись внаслiдок подiлу мiж людьми деяких функцiй суспiльноi дiяльностi, що взяли на себе спочатку добровiльно, а пiзнiше почали удержувати за собою насильно окремi особи, з яких утворились касти, чого не знало до того первiсне суспiльство.

Така потреба суворого дотримання церемонiй викликала появу ВлвiщунiвВ» i ВлворожбитiвВ», з яких потiм утворилась окрема каста жерцiв. Так само постiнi вiйни потребували воякiв, якi теж утворили окрему касту воiнiв. Воiноначальники за допомогою зброi грабували i збiльшували своi багатства, поневолювали i примушували поневолених бранцiв працбвати на себе. Обидвi цi касти зтАЩявились одночасно i з часом утворили полiтичну владу. Пояснюючи процес утворення полiтичноi влади вiн робив такий висновок: ВлТаким способом при помочi релiгii та обрядiв слуги народу зробились панами народу! Таким способом первiснi самоуправнi i народоправнi общини сами з себе витворяли абсолютних владцiв: королiв, царiв, князiв. Вояцтво, збагачене вiйнами, розсiлося круг верховного владця, поробилося лицарями, боярами, панами. Значиться, i первiснiй громадськiй i племiннiй спiльностi настав кiнецьВ».

Франко рiшуче розбивав твердження теологiв про те, що полiтична влада над людьми поставлена богом, а також твердження буржуазних соцiологiв про те, що ii люди нiбито успадкували вiд природи. Вiн показував, як вона виникла iсторично з первiсноi самоуправноi общини, яка разом з появою приватноi власностi i касти воякiв та жерцiв теж розпалась. При цьому РЖавн Якович зазначав, що тiльки з розвитком приватноi власностi i роздiлення суспiльства на класи одноособова влада почала набирати абсолютного значення, перед якою окрема людина перетворилась в нiщо. Але, з другого боку, та всемогутня тиранська влада перед силою фатальноi дii законiв природи також була нiчим, бо вона не могла протидiяти законам економiчного розвитку, не могла спинити подальшого зростання приватноi власностi, а навiть сприяла ii зростанню. Бiльше того, в зростаннi приватноi власностi Франко бачив i причину повалення тиранii, як одноособовоi влади.

Вважаючи дiяння законiв природи за визначальну причину всiх змiн суспiльного життя, Франко врештi решт збивався до фаталiзму. ВлБоротьба за iснування, тАУ писав вiн, тАУ витворюi спiльнiсть. Спiльнiсть витворюi обряди, церемонii та вiрування, котрi ii змiцнюють. Обряди, церемонii та вiрування, розростаючись чимраз бiльше, витворюють окрему верству людей ВлвiдущихВ» (ворожбитiв, лiкарiв, попiв), а посередньо витворюють абсолютних владцiв з дiдичною (не народною, а протинародною) властю. Абсолютна власть обалюi i нищить первiсну спiльнiсть. Те, що впочатку змiцнювало спiльнiсть, в дальшiм розвитку нищить ii, тАУ розумiiться, не зовсiм, тiльки одну форму спiльностi, щоб впровадити другу. Се немов образ того змiя, що кусаi власний хвiст, але iменно се тАж i i загальний закон iсторичного розвитку, принаймi в дотеперiшнiй iсторiiВ».

Франко вiдкидав твердження буржуазних економiстiв i соцiологiв про те, що суспiльну нерiвнiсть i подiл суспiльства на класи визначила сама природа. Так само вiн заперечував думку Руссо про те, що нiбито суспiльна нерiвнiсть i подiл на класи i наслiдком розвитку цивiлiзацii. Франко зазначав, що швидкий розвиток цивiлiзацii, до якого спричинилось винайдення письма, тiльки прискорювало зростання класовоi нерiвностi, але зовсiм не було причиною iх виникнення. Пояснюючи процес подiлу суспiльства на класи, Франко збивався до iдеалiстичноi теорii насильства, вважаючи першою причиною виникнення класiв фiзичну нерiвнiсть людей. Вiн писав: ВлНа початку сильнiший убивав i зтАЩiдав слабшого ворога, пiзнiше (за часiв рiльництва, отже, досягши вже вищого ступеня розвитку), пiдкорював його собi i використовував до важких робiт з домашнiми тваринамиВ».

Причину розпаду первiсно-общинного ладу Франко пояснював економiчно його слабкiстю, а також безупинними вiйнами мiж племенами, наслiдком яких було швидке зростання приватноi власностi, а з цим i виникнення держави та рiзкоi нерiвностi в розподiлi майна мiж суспiльними верствами, якi виникали.

Рабовласництво, що виникло на руiнах первiсно-общинного ладу, Франко розглядав як панування тиранii (свiтськоi або духовноi) i фiзичного примусу. Полiтичне панування тиранii ще бiльше посилювало суспiльну деференцiацiю на бiдних i багатих, а разом з цим привело до повноi полiтичноi безправностi i безсилостi пiдданих проти влади тиранiв. Та оскiльки влада тиранiв i полiтична безправнiсть пiдданих мас народу Влне припиняi одиницям витворювати серед суспiльностi чимраз бiльшу маiткову нерiвнiстьВ», то це, на думку РЖваня Яковича, повиннол було привести до повалення тиранii i встановлення влади плутократii, тобто купки багатiiв, як це було у Грецii i Римi. З тоi ж причини влада плутократii теж була потiм повалена, а ii заступмла влада кесарiв. Кожний кесар був уже Влненаче приватний властивець цiлоi держави з усiма землями, полями, лiсами, мiстами, селами та людьми та iх майномВ». Це, на думку Франка, i привело до повного занепаду рабовласницького суспiльства, на змiну якому прийшов феодалiзм. Отже, виходило, що розпад рабовласництва i перехiд до феодалiзму стався з полiтичних причин.

Франко вважав, що феодалiзм був нiби Влзбоченням iсторiiВ», викликаним мандрiвками народiв, якi внесли Влновий струмiнь у стародавню культуруВ». Тим струменем вiн вважав християнство, початки якого були вже у Римi за часiв iмперii. Головною ж причиною вважав те, що Римська iмперiя, яка утворилась Влна пiдставi тiсноi органiзацii родинноi, в котрiй до найвищоi степенi доведена була автократична власть голови родиниВ», була слабшою проти германськоi феодальноi органiзацii держави, яка Влзародилась з органiзацii громатськоiВ» у воiнних сутичках з Римом. Ця германська органiзацiя i стала Влвихiдною точкою феодалiзмуВ». Але переваги цiii феодальноi органiзацii Франко бачив не в новому способi органiзацii виробництва, а в характерi завоювань: Рим завойовував лише землi, а германцi завойовували землi i поневолювали народи.

Найшарактернiшою особливiстю феодалiзму Франко вважав те, що земля перестала бути приватною власнiстю, а стала власнiстю держави (корони). Це й викликало появу феодальноi полiтичноi iiрархii, опертоi на покрiпаченi маси хлiборобiв i ремiсникiв.

Воiнна (феодальна) органiзацiя, викликана мандрiвками народiв, з полгяду Франка, поiднувала в собi регрес i прогрес. З одного боку, пiшло роздрiбнення суспiльностi, полiтичний паркикуляризм i духовний застiй. З другого боку, пiд захистом тiii ж воiнноi органiзацii виникали мiста i розвивалось ремесло. Крiм того, крiпацтво було бiльш гуманним, нiж рабовласництво.

Оцiнюючи iсторично-прогресивну роль феодалiзму, Франко розглядав його не як нову суспiльно-економiчну формацiю, що зтАЩявилась пiсля

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Слово о полку Игореве" - золотое слово русской литературы

"Университетский роман" в британской литературе