Пiдготовка та виголошення публiчноi промови

Херсонський державний унiверситет

Факультет дошкiльноi та початковоi освiти

Кафедра мовноi освiти

Реферат з украiнськоi мови

(за професiйним спрямуванням)

ПРЖДГОТОВКА ТА ВИГОЛОШЕННЯ ПУБЛРЖЧНОРЗ ПРОМОВИ

Виконавець: Лiтвiнова Н.А

студентка 3 курсу,

спецiальностi ВлПочаткова освiтаВ»

Перевiрив: викладач Перепьолкiна В.РЖ.

Херсон тАУ 2009

Змiст

1. Сутнiсть i специфiка публiчноi промови

2. Пiдготовка публiчноi промови

3. Виголошення публiчноi промови

Висновки

Список використаних джерел

1. Сутнiсть i специфiка публiчноi промови

Культура публiчноi мови сформувалася ще в античнi часи водночас iз риторикою. В античному свiтi публiчна мова була тiсно повтАЩязана iз полiтичним життям, рiвнем освiти, способом мислення, з особливостями розвитку культури народу, що створив ii.

Публiчною вважаiться мова, адресована широкому загалу. Одним iз ii основних рiзновидiв i ораторська мова, що функцiонуi як форма живого спiлкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього i переконання. У мовознавствi ораторська спiввiдноситься з поняттями ВлриторикаВ», ВлкрасномовствоВ», ВлелоквенцiяВ», Влораторський стильВ», у лiтературознавствi тАУ Влораторська прозаВ».

Ораторська мова тАУ систематизована сукупнiсть мовних засобiв граматичного, лексичного та фонетико-орфоепiчного рiвнiв, дiбраних вiдповiдно до потреби стилю, пiдстилю, жанру i органiзованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.

Ораторська мова вибудовуiться у формi монологу, тобто розгорнутого мовлення однiii особи, зверненого до багатьох слухачiв, до суспiльства i розрахованого на безпосередню реакцiю слухача.

Ознаками ораторськоi мови i наявнiсть у нiй:

- логосу (грец. logos тАУ слово, думка) тАУ мова виражаi думку, йде вiд розуму i апелюi до нього;

- етосу (грец. ethos тАУ звичай, характер) тАУ морально-етичнi якостi;

- пафосу (грец. pathos тАУ бiль, страждання, почуття, пристрасть) тАУ натхнення, викликане глибокою переконанiстю оратора.

Темою публiчних промов i важливi i часто складнi для вирiшення питання суспiльно-полiтичного, громадського життя, якi потребують публiчного ствердження чи заперечення, аргументацii чи спростування, правильного вибору. Оратор прагне переконати слухачiв у правильностi своii позицii. Переконливою ораторську мову роблять продуманий змiст, точнiсть i яснiсть висловлювань, доступнiсть i логiчнiсть викладу, експресивнiсть, аргументована структура. Сприяi цьому i композицiйна, змiстова та структурно-граматична цiлiснiсть тексту промови. Переконливiсть ораторськоi мови значною мiрою залежить вiд тих аргументiв, за допомогою яких обТСрунтовуiться iстиннiсть основноi iдеi, а також вiд ступеня використання в доведеннi фактiв i положень, якi не потребують обТСрунтування, посилань на авторитетнi джерела, точних цитат i висловлювань, результатiв дослiджень, статистичних даних. Це пiдсилюi аналiтичний аспект промови, ii iнформативну значущiсть i коментаторську позицiю оратора. [5; 151]

Писемно-усна форма реалiзацii публiчноi промови передбачаi фiксування на паперi всiii пiдготовчоi роботи (задуму, концепцii, породження тексту: тези, положення, докази, факти, мовне вираження). Це необхiдно для того, щоб промовець виклав хiд своiх думок послiдовно, логiчно, несуперечливо, розiбрався у власних судженнях i вiдчув iхню вагу.

Пiд час виголошення промови пiдготовлений текст маi бути вiдчужений вiд паперу. Настаi момент для мовноi iмпровiзацii, але вона буде природною, коли промовець триматиме в головi вже вiдшлiфований писаний текст. РЖ якщо поганий настрiй чи якась iнша причина у процесi виголошення промови перешкоджатимуть хорошiй iмпровiзацii, то все одно не станеться ВлпровалуВ», бо i готовий записаний текст. Отже, у професiйнiй публiчнiй промовi роль писемноi i усноi форм мови майже врiвноважуiться.

Писемно-усна форма реалiзацii професiйного публiчного мовлення надаi промовi книжно-розмовних ознак. Книжний характер публiчноi промови виявляiться на пiдготовчому, писемному, етапi (у граматичнiй правильностi, дотриманнi норм лiтературноi мови, у логiчнiй послiдовностi, точностi i стислостi матерiалу, у доцiльностi добору художнiх засобiв) i залежить вiд галузевоi сфери функцiонального стилю (офiцiйно-дiлова, виробнича, полiтична промова, навчальне, судове красномовство тощо).

Розмовний характер публiчного мовлення полягаi передусiм в його усному проголошеннi i використаннi тих мовних емоцiйно-вольових виражальних засобiв, якi впливають на слухачiв i здатнi активiзувати iх сприймання та пiзнавальну i творчу дiяльнiсть.

Промову готують за книжно-писемними джерелами, що значною мiрою позначаiться на ii структурi. Тому в процесi пiдготовки i виголошення промови виникаi суперечнiсть мiж книжною мовою i усним втiленням ii. Вирiшення цiii суперечностi залежить вiд iндивiдуальних навичок оратора, його вмiння вiдчувати аудиторiю. Ораторське мистецтво i глибоко психологiчним i соцiальним, тому оратору важливо пiдiбрати таку форму виголошення промови, яка б вiдповiдала емоцiйному стану та iнтелектуальному рiвню аудиторii. Важливо пам'ятати, що суха книжна мова маi слабку силу впливу, а розмовна форма може звести промову до побутового рiвня. Завдання оратора тАФ збалансувати книжнiсть i розмовнiсть у своiму виступi, зробити його природним. Природнiсть виявляiться у безпосередностi мовного контакту, невимушеностi розмови, спонтанностi народження i виголошення думки, доцiльностi використання невербальних засобiв спiлкування (мiмiки, жестiв, поз, рухiв), у пристойному виглядi особи промовця.

Слухачам сприймати виголошувану промову не завжди легко, оскiльки вiдсутнiй зоровий образ мови, тобто текст. Тому в процесi виголошення публiчноi промови доцiльно залучати засоби усного розмовного мовлення, не передбаченi писемним текстом: звертання i запитання, вставнi слова, повтори тАФ зв'язки i пiдхоплюванi тексту, паралельнi синонiми або синонiмiчнi замiни, пояснення окремих термiнiв чи iнших слiв, тлумачення, що не спотворюi iстинного значення.

Пiдготовчо-iмпровiзацiйний характер публiчних промов виявляiться у тiсному зв'язку двох основних етапiв тАФ пiдготовчого i виконавського. На виконавському етапi iмпровiзацiя неминуча, бо прочитаний без iмпровiзацii текст не стане промовою, а буде читанням, яке створюватиме ефект штучностi. Але iмпровiзацiя буде вдалою тiльки за наявностi попередньоi доброi мовноi пiдготовки. На думку Д. Карнегi, добре пiдготовлена промова тАФ це майже проголошена промова.

Античнi ритори вважали, що публiчна мова повинна навчати, подобатися, зворушувати. Цим вимогам мають вiдповiдати i сучаснi промови. Навчати публiчна мова може тодi, коли ТСрунтуiться на науково достовiрних знаннях про предмет, логiчних судженнях, вiдображаi реальнi факти, явища, подii тощо, маi практичне спрямування. Подобатися слухачам буде правильна, точна, чиста, логiчна, змiстовна, доступна, ясна, виразна, милозвучна, естетична, багата публiчна мова. Досягти цього можна тiльки за умови високоi мовноi культури оратора. Зворушуватиме слухачiв натхненна емоцiйно-оцiнна промова, яка збуджуватиме почуття, глибоко хвилюватиме порушеними проблемами й небайдужим ставленням до них промовця. Крiм того, сучасна публiчна мова повинна iнформувати, консолiдувати колектив чи суспiльство, спростовувати хибнi думки, уявлення.

Досягти впливу на слухачiв публiчною мовою, переконати iх у чомусь можливо тiльки у тому разi, якщо в нiй гармонiйно поiднанi вiзуальнi, вербальнi i вимовнi складники публiчного спiлкування (приiмний вигляд мовця, образна мова, вправна дикцiя, майстерне виголошення промови тощо).

2. Пiдготовка публiчноi промови

Пiдготовка промови i важливим i вiдповiдальним етапом в дiяльностi будь-якого оратора, особливо початкiвця. Вона вимагаi натхнення, вдумливостi, цiлеспрямованостi, наполегливостi, допитливостi, терпiння, а також ТСрунтовних професiйних знань, широкоi ерудицii, мовноi майстерностi, комунiкативноi компетенцii. В античному риторичному канонi видiленi такi етапи роботи над промовою:

- iнвенцiя, або винайдення. На цьому етапi формують задум, визначають тему, iдею, мету, вибудовують концепцiю, збирають, систематизують i критично осмислюють необхiдний для майбутньоi промови матерiал, досягають максимальноi обiзнаностi в темi;

- диспозицiя, або розташування. Автор промови обмiрковуi матерiал, структуруi його, пов'язуi деталi, готуi коментарi до матерiалу;

- елокуцiя, або словесне оформлення думки. У цiй частинi здiйснюiться перша редакцiя ключових слiв, стилiстичне оформлення основноi частини, формування вступу i кiнцiвки, остаточна редакцiя тексту;

- меморiя, або запам'ятовування. На цьому етапi необхiдно запам'ятати написаний текст, можливо, навiть вивчити його напам'ять i спробувати опанувати його риторично, тобто видiлити мiсця, де необхiднi паузи, модуляцii голосу, невербальна пiдтримка тексту та iншi елементи iндивiдуального ораторського стилю;

- акцiя, або публiчне виголошення промови. Тут важливi iнтонування тексту, темп мовлення, дихання, тембр голосу i його звучнiсть, дикцiя, володiння орфоепiчними навичками вимови звукiв i звукосполучень, структурно-iнтонацiйне та логiчне наголошування, використання жестiв, мiмiки, поза промовця, його манери, зовнiшнiсть, контакт iз аудиторiiю тощо;

- релаксацiя, або ослаблення напруження, самоаналiз власних успiхiв та невдач.

Це загальнi правила риторичноi науки, якi стосуються пiдготовки будь-якоi промови. Якщо випустити з уваги хоча б одне з них, промова буде невдалою. [6; 132]

Основнi етапи пiдготовки i виголошення промови подано у додатку.

На першому етапi пiдготовки промови необхiдно визначити мотивацiю прослуховування ii iншими людьми, з'ясувати, що корисного i цiкавого почують вони. Обираючи тему, слiд враховувати не лише зацiкавленiсть аудиторii, а й власний досвiд та обiзнанiсть. Бажано, щоб обрана тема пропагувала гуманiзм, добро, справедливiсть, здоровий спосiб життя. Не варто обирати надто популярну тему, що всiм набридла. На вибiр теми впливаi також мiсце, час i настроi публiки, актуальнiсть конкретного моменту.

Важливе значення маi назва теми. Вона повинна бути зрозумiлою, чiткою i короткою, виражати змiст промови i зацiкавлювати слухачiв. Вдале формулювання теми виступу певним чином налаштовуi аудиторiю, готуi ii до сприйняття майбутньоi промови. Довгi формулювання, якi мiстять незнайомi слова, вiдштовхують слухачiв. Не слiд використовувати надто загальнi назви теми, бо це зобов'язуi промовця висвiтлювати дуже широке коло питань, через що випускаються конкретнi питання.

Готуючи промову, оратор маi визначити мету промови не тiльки для себе, а й для своiх слухачiв. Наявнiсть чiткоi мети полегшуi сприйняття виступу, певним чином налаштовуi слухачiв, а також впливаi на формування концепцii.

Для успiшного публiчного виступу необхiдно вивчити лiтературу з визначеноi теми, знайти цiкаву iнформацiю, зiбрати переконливi факти, цифри, приклади. У цьому допоможуть офiцiйнi документи, науковi i науково-популярнi працi, енциклопедii, рiзнi типи словникiв, статистичнi збiрники, художнi твори, статтi iз газет, журналiв, наукових збiрникiв, матерiалiв конференцiй, результати соцiологiчних дослiджень тощо. Потужним джерелом рiзноплановоi iнформацii i також РЖнтернет.

Щоб виступ був змiстовним, слiд використовувати кiлька джерел. Опрацьовуючи лiтературу, оратор маi також критично проаналiзувати змiст праць, перевiрити, чи збiгаiться його погляд на проблему з поглядом автора, iнших авторитетних осiб; вибрати для виступу найцiкавiшi факти, приклади. Важливо пiд час читання лiтератури аналiзувати i систематизувати матерiал, робити необхiднi висновки. Ознакою розумiння прочитаного i вмiння переказувати його. Це важливо для оратора, бо вiн постiйно дiлиться своiми знаннями з аудиторiiю. Переказування прочитаного тренуi оратора, збагачуi його лексичний запас, вдосконалюi ораторську майстернiсть. Важливо пам'ятати, що пiдготовка промови тАФ це не стiльки збiр iнформацii, скiльки виношування власних думок з певноi теми, глибоке осмислення ii. Тому не можна залишати опрацювання лiтератури на останнi один-два днi.

Готуючись до виступу, слiд обов'язково записувати прочитане, зокрема те, що стосуiться дослiджуваного питання, та власнi думки з цього приводу. Найзручнiше це робити, звичайно, на комп'ютерi. Можна, наприклад, створити окремий файл i заносити в нього все, що заслуговуi на увагу. Корисно час вiд часу перечитувати записи. Роблячи записи, необхiдно зазначати джерело, тобто вказувати автора, назву працi, мiсто, видавництво, рiк видання, загальну кiлькiсть сторiнок та сторiнку, на якiй мiститься цитата.

На другому етапi пiдготовки промови автор структуруi зiбраний матерiал, компонуi промову. Цей етап полягаi у пiдготовцi викладу предмета i його аргументацii. Для цього необхiдно правильно дiбрати:

1. моделi викладу тАФ лiнiйну (ab ovo тАФ Влвiд яйцяВ») або iнтриго-фабульну (in medias res тАФ Влв середину речейВ»);

2. методи викладу:

тАФ дедуктивний (лат. deductioтАФ виведення): полягаi у послiдовному розгортаннi повiдомлення i руху тексту вiд загального до часткового;

тАФ iндуктивний (лат. inductio тАФ збудження): обернений до дедуктивного. Вiн полягаi в переорiiнтацii ходу думки вiд конкретного до загального;

тАФ аналогiйний (лат. analogia тАФ вiдповiднiсть, подiбнiсть): варiант iндуктивного; полягаi у зiставленнi подiй, явищ, ознак, фактiв з метою виявлення подiбностi;

тАФ стадiйний (лат. stadia тАФ сходинка, рiвень): рух мовного повiдомлення вiд стадii до стадii за логiкою розвитку думки;

тАФ концентричний (лат. con тАФ об'iднання i centrum тАФ центр, зосередження): полягаi у тому, що навколо проблеми, яку ставлять у центр уваги, групують спорiдненi, близькi проблеми, питання, подii, факти тощо;

3. вiдповiдну процедуру аргументацii:

тАФ логiчну: з дотриманням законiв тотожностi, протирiччя, достатньоi пiдстави;

тАФ аналогiйну: пропорцiйна й атрибутивна;

тАФ опосередковану: аргумент вiд авторитету, часу, по дii, культури тощо.

У професiйнiй публiчнiй промовi не можна допускати неточнi визначення i логiчнi помилки, змiшувати чи пiдмiнювати поняття, порушувати причинно-наслiдкову вiдповiднiсть. [5; 168]

Професiйна публiчна промова передбачаi елегантний або пiдсумковий доцiльний фiнал, типологiчнi з фоном або перспективою висновки чи апелювальнi висновки. Пiдготовлений таким чином виступ далi пiдлягаi елокутивному (лат. elocutio тАФ спосiб викладу) обробленню, зазнаi деталiзацii: номiнування суб'iктiв i об'iктiв, дiй, процесiв, ознак, обставин, вiдношень i залежностей та граматикалiзацii i образностi, тобто досконалого лексико-граматичного оформлення i художнього увиразнення.

Майстернiсть професiйноi публiчноi мови виявляiться у вмiлому використаннi обох форм людського мислення: логiчноi i образноi. Розумова й емоцiйна сфери сприйняття людини тiсно взаiмопов'язанi. Якщо промова дii тiльки на здатнiсть логiчного сприйняття й оцiнювання явищ, не задiявши чуттiву сферу людини, то вона не справить сильного враження. РЖдея промови, ii змiст краще усвiдомлюються через емоцiйну сферу. Почуття, переживання завжди впливають на розум, збуджують думки, змушують осмислювати почуте. Крiм того, промова, що складаiться з самих мiркувань, сухих логiчних побудов, швидко забуваiться; якщо ж вона емоцiйно наснажена, образна, то запам'ятаiться надовго. Оратор, щоб вплинути на почуття слухачiв, маi дбати про вишуканiсть вислову, його естетичну довершенiсть. Цьому сприяють засоби фiгурального вираження думки (тропи i фiгури), а також емоцiйно забарвлена лексика, синонiми, антонiми, багатозначнi слова, фразеологiзми, рiзнi стилiстичнi прийоми тощо. Вони деавтоматизують висловлювання, привертають увагу до вiдтiнкiв думки, емоцiйних оцiнок сказаного.

На етапi словесного оформлення виступу оратор повинен користуватися сучасною украiнською лiтературною мовою i не вживати тi мовнi одиницi, якi ускладнюють сприйняття промови, погiршують ii якiсть. Такими i, наприклад, зужитi слова: бiльш-менш, нормально, нiчого; слова-паразити: так би мовити, скажемо так, типу, типу того, чисто, конкретно, як би, значить; жаргонiзми: тусовка, круто, класно, прикольний, вiдпад, вiдтягнутися, вiдiрватися; розмовна лексика: комуналка, електричка, мобiльник, вiдик; iншомовнi ВлвкрапленняВ»: о'кей, ноу-проблем, вау; суржиковi елементи: канiшно, в курсi дiла, тормозити, строiти тощо. Не варто вживати в промовi незнайомi слова; якщо ж вони необхiднi, то слiд вiдразу iх пояснити.

Досвiдченi оратори радять завжди записувати Промову, особливо це корисно робити початкiвцям. За певних умов (багатий досвiд публiчних виступiв, глибока обiзнанiсть у проблемi теми промови, знайома аудиторiя тощо) можна обмежитися написанням розгорнутого плану-конспекту. Написаний текст маi багато переваг: його можна перевiряти, редагувати, показувати колегам, фахiвцям тощо. Написана промова краще запам'ятовуiться i дисциплiнуi оратора.

Пiсля написання i вдосконалення тексту оратор маi запам'ятати його, щоб зумiти вiдтворити перед слухачами. Не варто розраховувати на те, що текст можна буде прочитати. Такий виступ, за винятком окремих випадкiв, не принесе промовцю успiху: вiдсутнiсть безпосереднього контакту зi слухачами негативно впливаi на сприйняття промови.

Однак не завжди можна вивчити текст напам'ять. Якщо вiн великий за обсягом, то краще виступати, спираючись на написаний текст. Доцiльно ключовi фрагменти видiлити iншим кольором. Текст виступу повинен вiзуально легко сприйматися. Виступ з опорою на текст справляi враження вiльного володiння матерiалом i додаi впевненостi оратору.

Досвiдчений оратор може обмежитися в пiдготовцi промови детальним конспектом, планом, в якому представлена система орiiнтирiв для розгортання змiсту.

Отже, майстернiсть публiчного виступу приходить з досвiдом роботи за фахом. Проте довiдатися про головнi ВлсекретиВ» ораторського мистецтва i iх застосування корисно якомога ранiше, починаючи зi студентськоi лави.

3. Виголошення публiчноi промови

Завершальним етапом ораторськоi дii i виголошення промови. Основу його формують з'ясування умов спiлкування, особливостi особистостi оратора й аудиторii, методичне застереження, iнтонування тексту, паралiнгвiстичний супровiд, психологiчний тренiнг, технiка дихання i технiка мовлення, тобто все те, що, як зазначав Цицерон, даi змогу ВлдостойноВ» виголосити промову.

Методичне застереження. Пiдготувавши промову, змiцнивши ii в пам'ятi, визначивши порядок i послiдовнiсть думок та Влприв'язавшиВ» iх до можливих ситуацiй, оратору необхiдно психологiчно налаштуватися на ii виголошення. Успiх промови залежить вiд багатьох чинникiв, якi ораторовi слiд обов'язково взяти до уваги. Насамперед слiд пам'ятати, що навiть дуже приiмний голос може втомлювати слухачiв. Тому не слiд безперервно говорити бiльше сорока хвилин, а краще тАФ до 20тАФ ЗО хв.

Якщо пiдготовлено все те, що треба сказати, то промовець мусить застерегти себе вiд того, чого не треба казати, бо майстерним вважають такого оратора, який умii дотримуватися цiii вимоги. РЖнодi трапляiться так, що промовець захоплюiться, йде на хвилi живого мовлення i заговорюiться, виходить за межi запланованого, внаслiдок чого збiльшуiться ймовiрнiсть мовних помилок, прикрих обмовок i зайвих фраз. Тому краще виголошувати промову, спираючись на написаний текст. [7; 315]

Перед початком виступу промовця, як правило, охоплюi хвилювання або навiть страх, тому бажано знати напам'ять першi вислови, першi рухи i першi жести, щоб не розгубитися перед аудиторiiю. Якщо вони будуть вдалими, то наснажать оратора впевненiстю до кiнця промови. Помилки на початку виступу особливо небезпечнi, бо не тiльки зiпсують настрiй промовцю, а й можуть збити його з теми.

На перший погляд жива публiчна мова здаiться легкою, насправдi ж процес виголошення промови i надзвичайно складним. У ньому задiянi нейролiнгвiстична, анатомо-фiзiологiчна, акустико-артикуляторна системи, а також психiка людини. Тому пiд час виголошення промови оратор повинен мати гарне самопочуття, бути спокiйним i впевненим у собi.

Технiка мовлення. Важливим критерiiм оцiнювання промовця i технiка мовлення: дихання, голос, дикцiя, темп, пауза, iнтонацiя, а також володiння орфоепiчними навичками вимови звукiв i звукосполучень, структурно-iнтонацiйне та логiчне наголошення.

Передумовою звучання i вдихання повiтря в легенi. Утворення голосу i звучання починаiться з видихування повiтря. На цiй видихувальнiй хвилi розгортаiться тембр, розкриваються властивостi голосу, ритмомелодика фрази (iнтонування, розмiр, наголошення).

Для успiшного виголошення промови треба дбати про основнi вимоги та правила використання кожного з цих чинникiв.

Дихання. Перед виступом треба звернути увагу на розмiр примiщення, його провiтрюванiсть, кiлькiсть слухачiв. Несвiжим, сухим, як i надмiрно вологим, повiтрям буде важко дихати. Повiтря маi бути чистим.

Найкращою позою для виголошення промови i нескуте стояння за столом, кафедрою, трибуною з трохи пiднятою головою й розправленими плечима. Мовнi органи в такiй позi будуть вiльними, не затисненими.

Перед виголошенням слiд безшумно через нiс набрати повiтря i почати говорити на плавному видиху. Повiтря в легенi потрiбно набрати стiльки, щоб його вистачило на вимову певноi структурно-логiчноi частини тексту. Цю частину промовець маi або вiдчувати, або знаходити у заздалегiдь почленованому рисками текстi. Витрачають повiтря рiвномiрно i не допускають повного видиху, бо звучання може перейти на неприiмний для слухачiв фальцет (iтал. falsetto, вiд falso тАФ неправильний, помилковий). Щоб не втратити темпу мовлення, треба використовувати природнi зупинки (паузи) мiж блоками тексту для добирання повiтря в легенi. Поповнювати запас повiтря слiд вчасно i непомiтно. Промовець маi вiдчувати, яку кiлькiсть його необхiдно набрати для потрiбного звучання, бо як нестача, так i надлишок повiтря перешкоджатимуть звучностi i плавностi мовлення.

Голос. Виступ краще починати не дуже голосно, щоб була перспектива за потреби логiчного наголошення його пiдсилювати i щоб вистачило духу, голосу i сили пристойно завершити виступ.

Щоб досконало володiти власним голосом, слiд знати основнi його властивостi та iндивiдуальнi якостi звучання:

1.Повнозвучнiсть тАФ виразне, повне, помiрне (не прискорене i не розтягнене) звучання голосних i приголосних звукiв, звукосполучень при збiговi приголосних за звучнiстю, способом творення; вiдсутнiсть викрикування окремих звукiв, зайвоi напруги (останнi ознаки дратують слухачiв).

2.Сила тАФ ознака конкретних звукiв, яка забезпечуi повнозвучнiсть звукоряду, нiби заповнюi належний кожному звуку простiр. Вона i дуже важливою у культурi живого спiлкування, оскiльки пов'язана з емоцiйним станом мовця i його здатнiстю володiти собою. Якщо сильно вимовляти звуки, то у слухачiв може скластися враження про агресивнiсть мовлення. Слабке вимовляння звукiв справляi враження невпевненостi промовця в тому, про що вiн говорить. Бажано говорити на середньому рiвнi, щоб за потреби можна було пiдняти силу голосу чи знизити. Нiколи не можна говорити на крайнiй межi сили свого голосу. Сила голосу залежить вiд характеру, виховання, ситуацii мовлення. Крiм того, це ще й майстерне вмiння пiдвищити голос i подати його на зал так, щоб i в останнiх рядах слухачi чули навiть шепiт. Це дуже важливо для публiчних промовцiв, полiтикiв, артистiв.

3.Милозвучнiсть тАФ вроджена ознака чистого рiвномiрного звучання (тембр), приiмного для слухачiв. Дослiдники вважають, що 38% враження, яке справляi промовець на аудиторiю, залежить вiд його голосу.

4.Тон тАУ акустичний компонент голосу, пов'язаний з частотою коливання напружених голосових зв'язок. Сприймаiться як мелодична ознака звучання поряд iз силою голосу.

Названi ознаки i природними даними нормального голосу, але для повноцiнного iх вияву потрiбнi орфоепiчнi тренiнги i суворi правила поводження з голосом, щоб вдосконалювати звучання протягом усього життя. [3; 234]

Дикцiя (вiд лат. dictio тАУ вимова) тАУ чiтка, виразна вимова звукiв. Дикцiйна нормативнiсть i важливим компонентом культури мови. Дикцiя забезпечуi артикуляцiйну точнiсть, нормативнiсть, активiзуi процес спiлкування з аудиторiiю. Оратор з поганою дикцiiю буде змушувати слухачiв або перепитувати iнформацiю, або ВлпропускатиВ» ii.

Темп (iтал. tempo, вiд лат. tempus тАУ час) тАУ часова характеристика усного мовлення, його швидкiсть. Гарна дикцiя тiсно повтАЩязана iз темпом. РЖндивiдуальний темп мовця залежить вiд його мовленнiвоi звички, психiчного складу, ступеня володiння ним усним мовленням та нацiональноi мовноi традицii. Темп буваi повiльний, уповiльнений, середнiй, пришвидшений, швидкий. Повiльний темп промовця розхолоджуi, заколисуi слухачiв i не активiзуi до роботи, а надто швидкий сприймаiться як несерйозний, важкий, бо слухачi не встигають сприймати змiст тексту. Промовцю важливо вмiти змiнювати темп: якщо потрiбно на чомусь наголосити, щось видiлити, темп необхiдно сповiльнити; якщо ж викладаiться другорядна iнформацiя, темп можна пришвидшити.

Пауза (лат. pausa тАУ зупинка, затримка, припинення) являi собою своiрiдну перерву в мовному потоцi. Акустично тАУ це вiдсутнiсть звучання, фiзiологiчно тАУ перерва в артикуляцii органiв мовлення. Пауза в мовленнi виникаi з рiзних мовнокомунiкативних причин: потреби зробити вдих (фiзiологiчна або люфт-пауза), завершити процес мовлення або певний мовленнiвий вiдтiнок (синтаксична), дiбрати потрiбне слово (пауза хезитацii), увиразнити, видiлити думку, закладену в текстi (логiчна пауза), виразити якiсь почуття (емотивна, психологiчна пауза) або може бути результатом перебивання (ситуативна пауза).

РЖнтонацiя (лат. intonare - голосно вимовляти) тАУ сукупнiсть звукових мовних засобiв, завдяки яким передаiться смисловий, емоцiйно-експресивний i модальний характер висловлення, комунiкативне значення та ситуативна зумовленiсть, стилiстичне забарвлення тексту, iндивiдуальнiсть виражальних прийомiв мовця. РЖнтонацiю формують мелодика, iнтенсивнiсть, тривалiсть звучання, фразовий i логiчний наголоси, ритм, тембр, паузи.

Наголос тАУ видiлення складу в словi (словесний наголос); слова в синтагмi, тобто в мовленнiвому тактi, що складаiться з одного чи кiлькох слiв, обтАЩiднаних у смисловому та iнтонацiйному вiдношеннях (синтагматичний наголос); синтагми у фразi (фразовий). Логiчний наголос падаi на важливе в смисловому вiдношеннi слово або словосполучення. Емфатичний наголос видiляi певнi емоцiйно важливi слова.

публiчна промова дикцiйний

Висновки

Професiйна публiчна мова i одним iз ефективних засобiв впливу на соцiальнi явища i процеси, а професiйне володiння публiчною мовою розглядаiться як важлива складова успiху в усiх сферах дiяльностi людини. Публiчною вважаiться мова, адресована широкому загалу.

Вплив на думки, емоцii, мотиви людей вiдбуваiться на всiх рiвнях мови: фонемному, морфемному, синтаксичному, лексико-семантичному. Але готовнiсть слухачiв дiяти певним чином залежить не тiльки вiд мовного оформлення промови, ii змiсту, а й значною мiрою вiд характеристики голосу, зовнiшнього вигляду та манери поведiнки промовця. Для оратора важливо вмiти справляти приiмне враження для слухачiв. Ця професiйна необхiднiсть спрямована на досягнення мети виступу.

Оволодiння професiйною публiчною мовою вимагаi постiйноi роботи над собою i самоконтролю за своiю мовою, поведiнкою, зовнiшнiстю. Успiх i ефект промови залежить вiд рiвня пiдготовленостi оратора, вiд того, як вiн виконуi своi комунiкативнi завдання, зокрема як долаi дистанцiю мiж собою та слухачем.

На першому етапi пiдготовки промови необхiдно визначити мотивацiю прослуховування ii iншими людьми, з'ясувати, що корисного i цiкавого почують вони. На другому етапi автор структуруi зiбраний матерiал, компонуi промову. Пiсля написання i вдосконалення тексту оратор маi запам'ятати його, щоб зумiти вiдтворити перед слухачами.

Завершальним етапом ораторськоi дii i виголошення промови. Важливим критерiiм оцiнювання промовця i технiка мовлення: дихання, голос, дикцiя, темп, пауза, iнтонацiя, а також володiння орфоепiчними навичками вимови звукiв i звукосполучень, структурно-iнтонацiйне та логiчне наголошення.

Щоб досконало володiти власним голосом, слiд знати основнi його властивостi та iндивiдуальнi якостi звучання: повнозвучнiсть, силу, милозвучнiсть, тон.

Список використаних джерел

1. Бабич Н.Д. Практична стилiстика i культура украiнськоi мови / Н.Д. Бабич тАУ Львiв: ЛНУ iм. РЖванi Франка, 2000. тАУ 236 с.

2. Загнiтко А.П. Украiнське дiлове мовлення: професiйне i непрофесiйне спiлкування / А.П. Загнiтко, РЖ.Г. Данилюк тАУ Донецьк: ТОВ ВКФ ВлБАОВ», 2006. тАУ 480 с.

3. Зубков М.Г. Сучасна украiнська дiлова мова / М.Г. Зубков. тАУ 8 -ме вид., випр. тАУ Харкiв: СПД ФО Спiвак Т.К., 2006. тАУ 448 с.

4. Максименко В.Ф. Сучасна дiлова украiнська мова /В.Ф. Максименко. тАУ Харкiв: ТОР-СРЖНГ ПЛЮС, 2006. тАУ 448 с.

5. Мацько Л.РЖ. Культура украiнськоi фаховоi мови: навч. посiб. / Л.РЖ.Мацько, Л.В. КравецьтАУ К.: ВЦ ВлАкадемiяВ», 2007. тАУ 360 с.

6. Пазяк О.М. Украiнська мова i культура мовлення: навч. посiб. / О.М.Пазяк, Г.Г.Кисiль. тАУ К.: Вища школа, 1995. тАУ 239 с.

7. Хмiль Ф.РЖ. Дiлове спiлкування: навчальний посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв Л.В. / Ф.РЖ. Хмiль. тАУ К.: ВлАкадем-видавВ», 2004. тАУ 280 с.

8. Шевчук С.В. Украiнське дiлове мовлення: навчальний посiбник / С.В. Шевчук. тАУ К.: Лiтера ЛТД, 2001. тАУ 480 с.

Вместе с этим смотрят:

A history of the english language

AIDS

Airplanes and security

An Evergreen topic in British classical literature, childrenтАЩs poems and everyday speech: patterns of climate in the British isles

Banks