Нiмецькомовнi лексичнi запозичення в сучаснiй украiнськiй мовi у суспiльно-полiтичнiй та економiчнiй сферах

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ, ПРИСВЯЧЕНОРЗ ПРОБЛЕМАМ ВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОРЗ ЛЕКСИКИ

1.1. Причини появи запозиченоi лексики

1.2. Проблеми класифiкацii та встановлення хронологii запозичень

1.3. Проблеми вивчення пристосування нiмецькомовних лексичних запозичень до системи мови-рецептора

1.4 Висновки до роздiлу 1

РОЗДРЖЛ 2. НРЖМЕЦЬКОМОВНРЖ ЛЕКСИЧНРЖ ЗАПОЗИЧЕННЯ У iЕРРЖ ПОЛРЖТИКИ ТА ЕКОНОМРЖКИ.

2.1. Подiл запозичень зi сфери полiтики та економiки на мiкрогрупи, генеза запозичень

2.2. Пристосування запозичень до системи украiнськоi лiтературноi мови на фонетичному, морфологiчному та семантичному рiвнях

2.3 Висновки до роздiлу 2

ВИСНОВКИ

БРЖБЛРЖОГРАФРЖЯ

ВСТУП

Тема цiii дипломноi роботи ВлНiмецькомовнi лексичнi запозичення в сучаснiй украiнськiй мовi у суспiльно-полiтичнiй та економiчнiй сферахВ».

Ця тема i актуальною, тому що рiзнi народи, в тому числi й украiнський, постiйно контактують мiж собою. В процесi обмiну iнформацii вiдбуваiться й обмiн мовними елементами. Тому вивчення розвитку украiнськоi мови вимагаi дослiдження iншомовних елементiв, iх мiсця та ролi у мовi, що приймаi. Велику частку серед них посiдають запозичення з нiмецькоi мови. Цiла низка лiнгвiстiв займалася цим питанням, але й досi воно залишаiться вивченим лише частково.

Об'iктом нашого дослiдження i нiмецькомовнi лексичнi запозичення в сучаснiй украiнськiй мовi у суспiльно-полiтичнiй та економiчнiй сферах.

Предметом дослiдження i предметно-тематичнi мiкрогрупи та шляхи пристосування нiмецькомовних лексичних запозичень до системи сучасноi украiнськоi мови у суспiльно-полiтичнiй та економiчнiй сферах.

Основна мета роботи тАУ розглянути та дослiдити нiмецькомовнi лексичнi запозичення в украiнськiй мовi у суспiльно-полiтичнiй та економiчнiй сферах. У дипломнiй роботi поставлено такi завдання:

1) здiйснити огляд науковоi лiтератури з проблеми, що дослiджуiться;

2) проаналiзувати шляхи iсторичного розвитку нiмецьких запозичень в украiнськiй лiтературнiй мовi;

3) подiлити запозичення на мiкрогрупи;

4) проаналiзувати шляхи пристосування нiмецькомовних лексичних запозичень до системи сучасноi украiнськоi мови на рiзних рiвнях у суспiльно-полiтичнiй та економiчнiй сферах.

Методи дослiдження:

1)описовий метод, який передбачаi спостереження, аналiз, узагальнення та класифiкацiю певних мовних фактiв;

2)статистичний метод;

3)метод порiвняльного аналiзу;

4)семантичний метод, який сприяi вiдбору i класифiкацii певних явищ.

Наукова новизна дослiдження полягаi в тому, що нiмецькомовнi лексичнi запозичення в украiнськiй мовi у суспiльно-полiтичнiй та економiчнiй сферах грунтовно не дослiдженi.

Теоретичне значення цiii роботи полягаi в тому, що вона сприяi вирiшенню проблеми щодо iсторичних шляхiв становлення, формування та розвитку сучасноi украiнськоi мови. Щодо вiдкритостi ii структури для запозичень та ii адаптуючих властивостей, щодо шляхiв поповнення лексичного складу мови.

Практичне значення полягаi в подальшому використаннi наслiдкiв роботи при вивченнi теми "Запозичення" у вузi та школi.

Структура роботи. Вiдповiдно до мети й встановлених завдань робота складаiться зi вступу, теоретичного, практичного та методичного роздiлiв, висновкiв та бiблiографii.

запозичення нiмецький украiнський суспiльний

РОЗДРЖЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ, ПРИСВЯЧЕНОРЗ

ПРОБЛЕМАМ ВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОРЗ ЛЕКСИКИ

1.1 Причини появи запозиченоi лексики

Загальновiдомим i той факт, що запозичена лексика у складi сучасноi украiнськоi мови посiдаi значне мiсце i сягаi своiм корiнням у далеке минуле. Нiмецькi лексичнi запозичення не i вийнятком. Дослiдженням цього питання займалися такi лiнгвiсти як В.В. Акуленко, В.А. Височина, Н.А. Семенова, О.А. Лисенко та iншi [11]. Так, однiiю з проблем, якi аналiзуi О.Г. Муромцева у монографii ВлРозвиток лексики украiнськоi лiтературноi мови у РЖРЖ пол. ХРЖХ - на поч. ХХ ст.В», i питання запозичень [6].

У сучаснiй мовознавчiй лiтературi з питань запозичень розрiзняють екстралiнгвiстичнi та iнтерлiнгвiстичнi причини появи запозиченоi лексики. До причин зовнiшнiх насамперед належать контакти мiж народами, зумовленi як близькiстю географiчного розташування (що не i обов'язковим), так i потребами спiльного розв'язання певних полiтичних, економiчних питань, культурним та науковим обмiном.

Суто лiнгвiстичними причинами запозичування i:

а) потреба у поповненнi, а то й створеннi якоiсь лексико-семантичноi групи, вiдсутньоi або недостатньоi в певний iсторичний момент у мовi, що запозичаi;

б) потреба у семантичному обмеженнi питомого слова, усуненнi його багатозначностi;

в) вищий ступiнь термiнологiчноi визначеностi запозичуваного слова, яка склалася в мовi- (чи мовах)-джерелi, порiвняно з iснуючим у приймаючiй мовi вiдповiдником.

Для украiнськоi лiтературноi мови важливою причиною запозичування була необхiднiсть створити абстрактну лексику, здатну обслуговувати рiзнi сфери суспiльного життя. Вiдчувалась гостра потреба i в науковiй термiнологii. Нарештi, на цей час припадають i першi спроби в украiнськiй художнiй лiтературi розширити межi охоплення дiйсностi, показати життя i побут iнших народiв. Важливу роль у появi запозичувань вiдiгравала тенденцiя до диференцiацii слiв за iх значенням i сферами вживання, зумовлена в свою чергу загальною тенденцiiю до досконалiшого вираження понять.

У сучаснiй мовознавчiй лiтературi широко вживаiться термiн Влмовнi контактиВ», пiд яким розумiють використання двох (i бiльше) мов одними i тими ж людьми. Таких людей прийнято називати двомовними, а саму практику вживання двох мов тАФ двомовнiстю. Вона властива, як правило, не цiлим народам, а певним групам, окремим представникам його: державним i полiтичним дiячам, письменникам, публiцистам. Володiючи одночасно двома мовами, вони переносять окремi елементи чужоi мови в рiдну i, внаслiдок свого впливу на колектив, сприяють поширенню i засвоiнню цих елементiв широким загалом. При цьому перенесення елементiв чужоi мови вiдбуваiться як усним шляхом, так i через посередництво писемноi мови, найефективнiше тАУ через переклад.

Центральним питанням у вивченнi запозичень i iх пристосування, адаптацiя до системи приймаючоi мови. У науковiй лiтературi з цього питання видiляються такi показники освоiностi запозиченого слова:

1) фонетико-графiчна передача iншомовного слова засобами мови, що запозичаi;

2) фонетичне освоiння слова, яке не обов'язково повинно бути повним i в процесi якого можуть з'явитися новi фонеми або периферичнi пiдсистеми фонологiчноi системи приймаючоi мови;

3) граматичне освоiння, головними показниками якого i входження iншомовного слова до певного граматичного класу слiв приймаючоi мови i набуття у зв'язку з цим вiдповiдних морфологiчних i синтаксичних ознак;

4) словотвiрна активнiсть, яка полягаi в здатностiВа iншомовних слiв служити базою для творення нових слiв;

5) семантичне освоiння запозичень тАУ це питання про включення iх в лексико-семантичну систему приймаючоi мови. Це питання про вiднесення нового слова до синонiмiчного ряду слiв з подiбним значенням i розмежування його тАУ смислове або стилiстичне тАУ з iншимиВа елементами цього ряду; поява у нього антонiмiчних опозицiй на грунтi новоi мови; посiдання ним певного мiсця в семантичних структурах i мiкроструктурах новоi мови i змiни в них, викликанi його входженням;

6) нарештi, свiдченням освоiностi слова i одночасно умовою його адаптацii i широке вживання iншомовного слова в лiтературнiй мовi. Л.П. Крисiн уточнюi це положення, розрiзняючи серед запозичень загальновживанi слова i термiни, оскiльки вони вiдрiзняються i ступенем, i характером уживання. Можна сказати, що iншомовний термiн запозичений даною термiнологiчною системою, якщо вiн регулярно вживаiться в мовнiй сферi, що обслуговуiться цiiю системою; iншомовне слово запозичене лексичною системою лiтературноi мови, якщо воно вживаiться в рiзних, мiнiмум у двох, мовних жанрах [6].

1.2 Проблеми класифiкацii та встановлення хронологii запозичень

Питання про мiсце i роль слiв iншомовного походження, про межi iх уживання в украiнськiй мовi неодноразово пiднiмалося протягом зазначеного перiоду, зумовлюючись кардинальною проблемою того часу: створення такоi лiтературноi мови, яка б, не втрачаючи своii народноi основи, була б здатна обслуговувати вищi сфери людськоi думки, стати мовою нацii, освiти. Можливостi ж украiнськоi мови щодо цього не викликали сумнiвiв у передовоi частини украiнськоi й росiйськоi iнтелiгенцii.

Проблема створення високорозвиненоi лiтературноi мови не могла бути розв'язана без створення науковоi термiнологii, а остання, в силу своii специфiки тАУ обслуговувати спiлкування в науковiй сферi, що маi iнтернацiональний характер. Все це вимагало розв'язання питання про мiру використання в нiй лексики iншомовного походження. Ця спроба була зроблена журналом "Основа" у виглядi статей М.Т. Левченка "Заметка о русинской терминологии", П.С. РДфименка "По поводу заметки Левченка "О русинской терминологии". М.Т. Левченко вважав головним принципом творення термiнологii доступнiсть i зрозумiлiсть для народу. Тому термiни, запозиченi з латинськоi, грецькоi або нових захiдноiвропейських мов М.Т. Левченко пропонуi замiняти украiнськими вiдповiдниками або словами з слов'янських мов тАУ чеськоi, польськоi. При цьому вiн не вiдкидаi й можливостi творення неологiзмiв. Наприклад, анархiя тАУ безправнiсть, аналiз тАУ розбор, оригiнал тАУ переворот, перспектива тАУ зглядность, механiзм тАУ сило дiйство, результат тАУ послiдок, горизонт тАУ позем, небосклон, iнстинкт тАУ побудка, елемент тАУ первина, нейтральний тАУ нiякий, нейтралiтет тАУ нiякость та iн. В основному на аналогiчних позицiях стояв i П.С. РДфименко, виправляючи у М.Т. Левченка лише форми слiв, якi не вiдповiдають духовi украiнськоi мови: замiсть безправность треба безправ'я, замiсть розбор тАУ розбiр. Проте в своiму словниковi П.С. РДфименко подаi i тi термiни iншомовного походження, якi вже були зафiксованi писемними джерелами ранiше: амбiцiя, артикул, аспект та iн., хоча переважну бiльшiсть його термiнiв становлять слова новоутворенi або перекладенi: аргумент тАУ довод, арiiрград тАУ заднi, заднi вiйсько, аудiiнцiя тАУ послухання. Анонiм тАУ неназваний, ненайменований. Продовжуючи традицiю письменникiв i лексикографiв першоi половини ХРЖХ ст., П.С. РДфименко подаi значну кiлькiсть iншомовних слiв у тих формах, у яких вони засвоiнi народною усною мовою: акацiя тАУ окацiя, оксамит тАУ оксамит, амунiцiя тАУ амунiцiя, аренда тАУ оранда i подiбне [6].

У 70 - х роках ХРЖХ ст. питання про ставлення до iншомовних слiв, про принципи творення украiнськоi термiнологii знайшло прогресивне розв'язання в працях М.П. Драгоманова. Вiн вважав, що утворення науковоi термiнологii може вiдбуватися рiзними шляхами: "Тут можуть стати у пригодi й одноплемiннi мови, i переклад слiв, i виробка нових коренiв, а часом потрiбно буде зоставити i слова романськi або германськi, коли вони вже вжились скрiзь, увiйшли у громадську мову, прийняли народну фонетику i дали од себе походнi". Головною засадою для тих, хто створюi украiнську термiнологiю, повинна бути не iдея вiдрубностi, а iдея зрозумiлостi ii для народу, практичностi. М.П. Драгоманов радив у тих випадках, коли вiдсутнiй вiдповiдний термiн в украiнськiй мовi, звертатися до росiйськоi мови, як найближчоi генетично до мови украiнськоi. Виступаючи проти поглядiв нацiоналiстiв на мову як "нацiональну святощ", М.П. Драгоманов заявляв: "Мова все-таки слуга людини, а не пан. Мова мусить рости i перемiнятися вiдповiдно зросту людини, громади. Людина вiльна вчити й уживати чужi мови".

Надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку украiнськоi лiтературноi мови мали погляди i мовна практика РЖ.Я. Франка, який в своiх наукових працях, публiцистицi, активно використовував iнтернацiональну лексику i, в силу свого полiлiнгвiзму, вводив новi iншомовнi слова, якi або залишались на рiвнi екзотизмiв, або приживалися на украiнському грунтi. Разом з тим, дбаючи про творення науковоi мови, РЖ.Я. Франко намагався використати i багатство словника народноi мови, i ii словотворчi можливостi: у своiх науково-популярних творах, розрахованих на широкого читача, для пояснення значень iншомовних слiв вiн звертався до вiдповiдникiв тАФ уже iснуючих слiв украiнськоi мови або до власних неологiзмiв. Наведенi нижче приклади свiдчать про копiтку роботу письменника над тим, щоб зробити уживанi ним iншомовнi слова зрозумiлими, спiввiднести iх з адекватними власне украiнськими або новоутвореними словами: ВлЕволюцiя (розвиток), виходячи вiд первiсноi дикостi чоловiка, мiстить в собi поступ яко головний i вироджування (дегенерацiю) яко побiчний, пiдрядний складникВ» (тут i далi розрядка авт.); "То значить, кожнiм розвитку (чи поступовiм, чи дегенерацiйнiм) iдуть побiч i мiшаються двi струi: рiзницювання (диференцiацiя) частей однорiдних i скупчування (iнтеграцiя) частей рiзнорiдних"; "тАж Повiльна експропрiацiя (вивлащення) бiльших фабрик, посiлостей, домiв по мiстахтАж" У працях РЖ.Я. Франка знаходимо i приклади творення термiнiв шляхом калькування iншомовних слiв, при цьому письменник часто вказуi на джерело термiна: товариськiсть (die Geselligkeit), природнi звуки (Naturlaunte), наклони суспiльнi (Socialistinkte), невольниче пiдданство (Leibeigenschaft) та iн. Таким чином, РЖ.Я. Франко своiю практикою вживання iншомовних слiв фактично стверджував iх необхiднiсть для утворення високорозвиненоi лiтературноi мови [6].

В аналiзований перiод, починаючи з 70-х рокiв ХРЖХ ст., в украiнськiй лiтературi спостерiгаiться розширення сфери зображення, вихiд за рамки змалювання самого лише життя селянства. П. Мирний, РЖ.С. Нечуй-Левицький, РЖ.Я. Франко, М.М. Коцюбинський, О.Ю. Кобилянська, Н.РЖ. Кобринська та iн. звертаються до зображення iнтелiгенцii та iнших верств населення. Все це вимагало введення нових словесних засобiв, зокрема iнтернацiональноi лексики, що, безумовно, пiдносило украiнську лiтературну мову на вищий щабель порiвняно з ii попереднiм етапом. Художнi твори, публiцистик названих письменникiв дають цiнний матерiал про семантичний склад запозичень, iх хронологiю, ступiнь активностi вживання. Мовна практика передових письменникiв, таким чином, давала позитивну вiдповiдь на питання про вживання iншомовних слiв.

Проте це не означало, що питання про запозичення було знято з порядку денного. У 80 тАУ 90 роках ХРЖХ ст. воно набрало нового характеру порiвняно з постановкою його в 60-х роках у журналi "Основа". Це було пов'язано з виникненням дискусii про дальшi шляхи розвитку украiнськоi лiтературноi мови, про забезпечення ii iдностi на всiх украiнських територiях. Центр ваги в питаннi про iншомовнi слова перемiстився в основному на запозичення з росiйськоi i польськоi, почастиВа нiмецькоi мов, оскiльки саме запозичення з цих мов вiдрiзняли на той час схiдноукраiнську i захiдноукраiнську мовно-лiтературну практику.

Виразно пуристичну позицiю щодо розвитку украiнськоi лiтературноi мови зайняв Б.О. Грiнченко, який у статтi "Галицькi вiршi" докоряв галицьким поетам, що вони насичують свою мову "москалiзмами", "полонiзмами" та "провiнцiалiзмами". Цю ж думку повторив вiн i в iншiй статтi. Наголосивши, що "тАжпозичання рiч дуже небезпечна i може пошкодити мовiтАж" Б.О. Грiнченко радив письменникам "пошукати, чи нема в народнiй мовi справжнього нашого слова на те розумiння, на яке вони беруть слово польське чи московське" (там же). РЖ.Я. Франко виступив з принциповою критикою пуристичних поглядiв Б.О. Грiнченка. Письменник у короткому нарисi iсторii розвитку Галичини переконливо показав, що мовнi вiдмiнностi цiii Украiни були зумовленi цiлим рядом iсторичних причин. РЖ.Я. Франко закликав ретельно вивчати говори на всiй територii Украiни. Адже мова йде про створення iдиноi лiтературноi мови. Разом iз тим письменник пiдкреслив, що мовнi питання не повиннi вiдволiкати уваги вiд питань соцiального, економiчного, культурного розвитку народу, для якого мова i лише одним iз способiв спiлкування [6].

А. Кримський наголосив на тому, що тi iншомовнi слова, наприклад, польськi чи росiйськi, якi "давно вже стали рiдними", викидати не слiд, бо народ iх розумii краще, нiж деякi так званi "щиро-народнi". Вiн не погоджуiться з закликом Б.О. Грiнченка вишукувати усi потрiбнi слова лише в народнiй, дiалектнiй мовi i наводить арабську приказку "Зрозумiлий барбаризм краще, нiж незрозумiлий пуризм". "Нехай собi якесь "вибандурювати" буде щиро народним, а "визискувати" - польським, коли ж друге зрозумiти можна, а перше - нi!"

Дискусiя про чистоту украiнськоi лiтературноi мови, про вироблення однакових для всiii територii Украiни норм вiдбулася i на початку ХХ столiття. РЖ в цiй дискусii обговорювалось питання про вживання iншомовних слiв. Наслiдком усiх цих суперечок було вироблення прогресивних положень щодо розвитку украiнськоi лiтературноi мови i, зокрема, щодо вживання в нiй слiв iншомовного походження. Украiнська мова, як i всяка iнша мова, не становить винятку в своiму розвитку: вона користуiться iншомовними словами на позначення нових предметiв i явищ, для бiльш точного визначення наукових понять. Справа не в тому, власне слово чи чуже, а в тому, наскiльки воно необхiдне носiям мови. Дискусiя, звичайно, не розв'язувала усiх важливих питань, що стосувалися унормування i забезпечення iдностi украiнськоi лiтературноi мови. Це питання i не могло бути остаточно розв'язаним, оскiльки у поглядах учасникiв дискусiй вiдбивалися i iх соцiально-полiтичнi платформи, а вони були часто дiаметрально протилежними. Проте думки передових сучасникiв щодо шляхiв розвитку украiнськоi лiтературноi мови, пропозицii унiфiкацii правопису iншомовних слiв на всiй територii Украiни, зауваження з приводу значень звучання i правопису окремих запозичень були корисними i потрiбними для свого часу, сприяючи виробленню норм лiтературноi мови.

На дослiджуваний перiод припадаi найбiльш iнтенсивне збагачення словникового складу украiнськоi лiтературноi мови запозиченою лексикою: за вiдносно короткий iсторичний перiод в украiнську лiтературну мову ввiйшли i утвердилися в нiй найважливiшi слова мiжнародного характеру на позначення головних понять полiтики, науки, лiтератури, мистецтва. Це положення пiдтверджуiться порiвнянням з вiдповiдним процесом у росiйськiй лiтературнiй мовi: в 30 тАУ 40-х роках, коли нова украiнська лiтература ще тiльки набирала сил, в росiйську лiтературну мову вливаiться значна кiлькiсть слiв iншомовного походження абстрактноi семантики. В 60 тАУ 70-х роках зростаi кiлькiсть запозичень iз сфери полiтики та рiзних галузей науки i технiки. Всього ж проягом зазначеного перiоду росiйською мовою було засвоiно близько 2000 iншомовних лексем, що становило майже третину усiх нових слiв цього перiоду. В кiнцi XIX тАУ на початку XX ст. процес запозичення нових лексичних одиниць у росiйськiй лiтературнiй мовi затухаi, натомiсть активiзуiться процес освоiння ранiше запозичених слiв i морфем. Запозичення слiв украiнською лiтературною мовою, на вiдмiну вiд росiйськоi, вiдбувалося по висхiднiй лiнii, вiдповiдно до розширення можливостей для украiнського друкованого слова, розвитку публiцистичного та наукового стилiв.

За пiдрахунками О.Г. Муромцевоi, з 60-х рокiв ХРЖХ ст. по перше десятирiччя ХХ ст. включно, в украiнську лiтературну мову ввiйшло понад 1000 лексем iнтернацiонального вживання для вираження рiзних понять суспiльноi, iдеологiчноi, фiлософськоi, культурноi сфери. Якщо ж враховувати лексику iнших груп, то ця цифра сягатиме близько 25000 лексем. Найбiльш повне уявлення про обсяг запозиченоi лексики дають спецiальнi словники iншомовних слiв (В.М. Доманицького та З.Ф. Кузелi, М.А. Чайковського).

У загальнiй характеристицi запозичень дослiджуваного перiоду видiляють найчастiше вживанi предметно-тематичнi групи, показують iх, поповнюють новими словами, намагаються встановити джерела запозичень. У дослiджувальному перiодi об'iктивно видiляються меншi часовi вiдрiзки, протягом яких спостерiгаються певнi змiни в словниковому складi украiнськоi лiтературноi мови: 60 тАУ 70 - тi та 80 тАУ 90 - тi роки ХРЖХ - початок ХХ ст.

Окремо вона зупиняiться на принципi встановлення джерела запозичень, оскiльки переважна iх бiльшiсть маi iнтернацiональний характер, визначення джерела становить значнi труднощi. При цьому йдеться не про первiсне етимологiчне джерело, а найближче тАУ ту мову, в якiй склалося дане значення слова i з якоi воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво iншоi мови в мову приймаючу. Подiбне розумiння джерела запозичення прийняте в сучаснiй мовознавчiй науцi i реалiзуiться в працях Ю.С. Сорокiна, М.М. Шанського, О.Е. Бiржаковоi, Л.А. Войновоi, Л.Л. Кутiноi, В.И. Христовоi, а також в деяких етимологiчних словниках (зокрема, в "Этимологическом словаре русского языка" за редакцiiю М.М. Шанського). Наприклад, вказiвка на латинський корiнь слова iнтерiалiзм не даi уявлення про реальне джерело цього слова. Бо виникло воно як термiн полiтекономiiВа в англiйськiй мовi, спираючись на свiдчення етимологiчних словникiв, а також розвiдок щодо етимологii запозиченоi лексики в украiнський лiтературнiй мовi другоi половини ХРЖХ - початку ХХ ст. [6].

При розглядi сучасних теорiй запозичення особливе мiсце займають теорii iнтернацiоналiзмiв (iнтернацiональних термiнiв), роль яких нинi зростаi.

За допомогою роботи В.В. Акуленка " Питання iнтернацiоналiзацii словникового складу мови", нами було розглянуто питання iнтернацiоналiзацii словникового складу мови. В своiй роботi автор зазначаi, що iнтернацiональнiсть - це явище особливого роду серед рiзноманiтних форм мiжмовноi спiльноти, що зустрiчаються серед мов Землi. Вона проявляiться в подiбностi за лiнiiю змiсту, так одночасно i вираження лексичних знакiв ряду дотичних мов, що зiставляються. В термiнах теорii двомовностi це означаi, що до iнтернацiоналiзмiв слiд вiднести будь - якi омологiчнi полiморфеми, полiлексеми i полiфраземи. Особливо часто такi знаки iстотно зближують мови i грають важливу роль в процесах мiжмовного обмiну iнформацiiю.

Якiсть iнтернацiональностi вiдносна, що проявляiться i в питаннях кiлькостi, соцiальноi бази, генетичних стосункiв мов, i в спiввiдношеннi iх форм i значень.

РЖнтернацiональнiсть мовних знакiв не iснуi в однiй iзольованiй мовi. Ця мiжмовна синхронiчна категорiя може бути виявлена тiльки в декiлькох мовах, що зiставляються, проте не на найбiльш абстрактному рiвнi мовноi структури (resp. не шляхом застосування структурно-типологiчного методу), а на рiвнi норми - шляхом застосування ареального i синхронно-порiвняльного методiв. Повнiстю ж реалiзуiться ця категорiя на рiвнi iндивiдуальноi мови в ситуацiях двомовностi i, зокрема, в процесах перекладу.

Подiбнiсть значень i форм iнтернацiоналiзмiв не означаi повноi тотожностi. Навпаки, разом iз спiвпадаючими ознаками тут можливi в кожнiй мовi специфiчнi вiдмiнностi, що не заважають практичному ототожненню мiжнародних знакiв. Диференцiацiя, яка здiйснюiться шляхом зiставлення звучання, написання i синхронноi мотивованостi лексичних одиниць, дозволяi встановити типи iнтернацiоналiзмiв Принципово можливi сiм типiв iнтернацiоналiзмiв, причому усi можливостi реалiзованi в сучасних мовах: п'ять типiв представлено в мовах усiх ареалiв, тодi як два типи, пов'язаних iз застосуванням iiроглiфiчноi писемностi, зустрiчаються в мовах зарубiжного Далекого Сходу. Мiжнародна лексика i термiнологiя переважно греко-латинського походження, що традицiйно привертала основну увагу дослiдникiв (iнтернацiоналiзми у вузькому розумiннi термiну) представляi лише приватний, хоча i особливо важливий випадок iнтернацiоналiзмiв, що вiдносяться до чотирьох типiв i властивi передусiм мовам iвропейсько-американського ареалу.

РЖнтернацiональнiсть - якiсть, що неминуче розвиваiться в будь-яких групах мов, якi вступають в тривалi i досить iнтенсивнi контакти. РЖнтернацiоналiзми виникали в рiзний час i зазвичай спонтанно в п'яти великих об'iднаннях мов Землi, образах п'яти основних ареалiв (iвропейсько-американському, ближне- i средньосхiдному, мовах народiв СРСР, мовах РЖндостану i РЖндiйського океану, зарубiжного Далекого Сходу) i цiлому рядi субареалiв. Разом iз старими взаiмозв'язками окремих ареалiв сьогоднi вiдбуваiться помiтне зближення усiх ареалiв за рахунок поширення у iх складi iвропеiзмiв, а також шляхом семантичного зближення iнтернацiоналiзмiв рiзних ареалiв i появи в них деяких унiверсальних вiдповiдностей.

Мiсце росiйськоi мови на лiнгвiстичнiй картi i рiзноманiття ii iсторичних зв'язкiв зумовили ii активне приiднання до складу п'яти типiв iнтернацiоналiзмiв i передусiм iнтернацiональноi лексики i термiнологii двох ареалiв : iвропейсько-американського i мов народiв свiту СРСР. Группа, що маi вiдношення до мiжнародноi лексики зв'язуi росiйську мову також з мовами ближньо - i середньо-схiдного ареалу.

РЖнтернацiоналiзацiя словникового складу мов виникаi внаслiдок iх конвергентного розвитку: в першу чергу вона пов'язана, хоча i не прямолiнiйно, а дуже складними шляхами, з процесами мовних контактiв. Зокрема, появи i розвиток в мовi iнтернацiональноi лексики i термiнологii не може бути зведено до результатiв процесу запозичення слiв. Складнiсть шляхiв виникнення змiни iнтернацiоналiзмiв, нерiдко призводить до полiгенезису iнтернацiоналiзмiв, до явищ збiльшення етимологiчних i iсторичних джерел i етимологiчного матерiалу лексем.

У iвропейських мовах розвиток iнтернацiональних елементiв пов'язаний з декiлькома основними хвилями культурних i лiнгвiстичних взаiмодiй : з поширенням абстрактноi лексики i термiнологii в перiод християнiзацii; пiзнiше - пiсля виходу латинi з мiжнародного вживання - iз становленням нацiональних наукових термiнологiй; з середини XIX ст. - з процесом впровадження спецiальних термiнiв i абстрактноi лексики в лiтературнi мови у зв'язку з поширенням нових соцiальних, фiлософських i наукових iдей i концепцiй; нарештi, з середини XX ст. - з семантичним зближенням iнтернацiоналiзмiв багатьох мов пiд час дуже швидких i iнтенсивних мовних контактiв. Основними джерелами впливiв у цьому випадку i латина i французька мова, частково - нiмецька, iталiйська, iспанська, а сьогоднi - передусiм англiйська i росiйська мови. Росiйська мова мала першi iвропеiзми з X ст., з XVIII ст. вони активно опановувалися. У мовах народiв СРСР найбiльш суттiвим для iх iнтернацiоналiзацii (разом з iншими, вторинними процесами) стало надзвичайно активне збагачення i розвиток iх словникiв в радянську епоху, в якому величезну роль мав вплив росiйськоi мови.

Особливе значення iнтернацiоналiзмiв в розвитоку сучасних мов обумовлене тим, що вони i загальновизнаними природними формами лексико - семантичного вираження найважливiших понять сучасноi культури. У прикладному аспектi з цим пов'язана iх роль в усiх основних шляхах подолання мовного бар'iру, будь то навчання мовам, переклад, який здiйснюiться людиною i, навiть машиною, створення мiжнародних допомiжних мов.

Тому свiдома орiiнтацiя на iнтернацiональнi елементи в мовах неминуча в науково обгрунтованому мовному становленнi. Спонтаннiсть i неорганiзованiсть процесiв зближення мов у минулому призводили iнодi до непотрiбних ускладнень в мовленнiвому розвитку, небезпечного явища псевдоiнтернацiональностi. Облiк iнтернацiональних традицiй i спiввiдношень виправдовуi себе при створеннi i нормалiзацii лiтературних мов, в роботах по культурi мовлення, по стандартизацii термiнологiй, створенню писемностi i реформуванню орфографii.

При цьому iнтернацiоналiзацiя нiколи не створювала i не може створювати загрози самобутньому розвитку мов, тому що в мовах, як i в усiх iнших областях i формах людськоi дiяльностi, iнтернацiональне не протистоiть нацiональному, а утiлюiться в нiм та складаi разом з нацiонально-специфiчними рисами найважливiшу складову частину нацiонального.

Велика увага була придiлена статтi С.В. Гриньова щодо термiнологiчних запозиченнь, в якiй автор зазначаi, що питанню термiнологiчних запозиченнь в росiйськiй мовi придiляiться порiвняно мало уваги, в нашiй лiтературi досi немаi дослiдження, яке повною мiрою розкриваi питання запозичень, iншомовних термiнiв i термiноелементiв, що вiдповiдаi запитам практичноi роботи i базуiться на такому ж великому термiнологiчному матерiалi.

Автор зазначаi, що iснуi багато класифiкацiй запозичень з урахуванням рiзних аспектiв iх розгляду. Найбiльш явними пiдставами класифiкацii i: час запозичення, мова - джерело запозичення i сфера вживання запозичень. Хронологiчний аспект (час классфiксацii запозичення в мовi, що приймаi i перiоди запозичення) практично i в усiх роботах по запозиченню i покладений в основу цiлого ряду дослiджень з проблеми запозичень. Цей аспект, як правило, тiсно пов'язаний з iншою основою класифiкацii - по мовi - джерелу запозичення. Досить конкретною i i класифiкацiя запозичень за областями людськоi дiяльностi (сферам вживання запозичень). При цьому, мабуть, можна видiлити два основнi класи лексики, якi поповнюються таким чином: загальнорозмовна лексика i професiйна лексика (термiнологiя).

Також Ю.В. Малахова у своiй роботi ВлЯпонськi лексичнi запозичення у контекстi мiжкультурноi комунiкацiiВ» умовно подiлила всi запозичення на загальновживанi та спецiальнi, проте вона зазначаi, що межа мiж ними нечiтка, оскiльки змiна умов життя ,моди й iнших екстралiнгвальних чинникiв сприяi тому,що запозичення з вузькоспецiальноi сфери переходять до загальновживаноi лексики.

Автор зазначаi, що найбiльше значення в сучаснiй теорii запозичення маi класифiкацiя запозичення, заснована на характерi запозичуваного матерiалу. Так, традицiйно прийнято видiляти два основнi рiзновиди запозичення - пряме запозичення i калькування. При прямому запозиченнi з чужоi мови беруться i матерiальна форма (звукова або графiчна) i значення слова - прототипу, а при калькуваннi тiльки значення, або семантична структура iншомовноi лексичноi одиницi.

Дуже близькою до наведеноi вище класифiкацii i типологiя запозичень, що базуiться на структурнiй диференцiацii запозичених слiв. Згiдно цiii типологiiю, автор видiляi три основнi рiзновиди iноземних слiв : а) слова без морфемноi замiни, що переносять в мову, що запозичуi, окрiм значень, весь свiй морфемний склад; б) слова з частковою морфемною замiною, або гiбриди, напiвзапозичення, що лише частково складаються з iншомовних елементiв; в) слова з повною морфемною субституцiiю, тобто кальки або семантичнi запозичення.

1.3 Проблеми вивчення пристосування нiмецькомовних лексичних

запозичень до системи мови-рецептора

Важливе мiсце в роботах лiнгвiстiв маi проблема адаптацii запозичень у системi мови-рецептора. Л.В. Чурсiна у своiй роботi ВлСловотвiрна валентнiсть основ французького походження в сучаснiй украiнськiй лiтературнiй мовiВ» пiдкреслюi, що освоiння лексики iншомовного походження вiдбуваiться на рiзних рiвнях тАУ графiчному, фонетичному, морфологiчному, лексико-семантичному та словотвiрному, також вона зазначаi, що центром словотвiрного аналiзу i не похiдне слово i не словотвiрна модель, а твiрна основа i ii iманентна властивiсть сполучуватися з певним набором афiксiв, iнших деривацiйних компонентiв.

О.Г. Муромцева стверджуi [6], що основним матерiалом для висновкiв про фонетичну адаптацiю запозичених слiв i графiчна передача звукiв мови-джерела в украiнських текстах. Оскiльки украiнський правопис розвивався в напрямку до його фонетизацii, це даi пiдстави говорити в певних випадках про вiдповiднiсть мiж окремими графемами i вимовою звукiв, що ними позначаються, у словах iншомовного походження; однак ряд варiантних написань створюi труднощi у визначеннi звукових вiдповiдникiв.

Нiмецькi голоснi звуки в процесi пристосування до фонетичноi системи украiнськоi мови зазнавали майже повноi субституцii iх голосними украiнськоi мови, що виявлялося у втратi таких особливостей звукiв, як довгота i короткiсть, носовий характер, вiдкритiсть i закритiсть. Щодо бiльшостi нiмецьких приголосних, то вони зазнали в украiнськiй мовi повноi субституцii.

Основна маса запозичень ХРЖХ тАУ ХХ ст. уживалась у сучаснiй граматичнiй формi. О.Г. Муромцева пояснюi це тим, що пристосування граматичноi форми вiдбуваiться швидшими темпами, воно тiснiше пов'язано з вiдношеннями в межах нацiональноi морфологiчноi i словотвiрноi системи. Крiм цього, спецiально для украiнськоi мови надзвичайно важливого значення в цьому планi набувала роль росiйськоi мови як мови-посередника: в силу матерiальноi спiльностi морфологiчних засобiв обох мов засвоiння запозичень украiнською мовою вiдбувалося значно швидше i з меншою кiлькiстю варiантiв, нiж це спостерiгалося при звуковому засвоiннi запозичень. Варiанти, що йшли з Захiдноi Украiни, виглядали локальними, ненормативними, чужими для граматичноi системи украiнськоi мови [6].

У статтi В.В. Скачковоi [10] про деякi наслiдки семантичного освоiння нiмецькомовних лексичних запозичень, автор зазначаi, що якщо розподiлити нiмецькомовний лексичний матерiал, який входить до складу сучасноi украiнськоi лiтературноi мови, на групи з точки зору семантичних змiн, то чiтко вимальовуються двi значнi групи слiв. До першоi з них увiйдуть тi лексичнi запозичення, якi у мовi-рецепторi функцiонують у тому семантичному обсязi, що й у мовi-джерелi. Причому маються на увазi як однозначнi, так i багатозначнi лексеми. До другоi групи увiйдуть слова, якi в украiнськiй мовi набули семантичних зрушень, а саме: а) запозичення, що зменшили кiлькiсть значень порiвняно з кiлькiстю значень у нiмецькiй мовi; б) лексеми, що збiльшили кiлькiсть значень по вiдношенню до кiлькостi значень етимону.

Автор розглядаi кожну з груп окремо на предмет визначення наслiдкiв семантичних процесiв, якi вiдбуваються з нiмецькомовною лексикою при ii освоiннi в украiнськiй мовi.

Першу групу нiмецькомовних лексичних запозичень становлять лексеми, якi, як уже зазначалося вище, в украiнськiй мовi iснують у тому семантичному обсязi, що й у мовi-джерелi. Щодо моносемiчноi лексики, то це найчастiше лексика термiнологiчна тАУ як вузькоспецiального (наукового), так i бiльш широкого (побутового) характеру. У бiльшостi випадкiв це назви реалiй, що належать до вiйськовоi, технiчноi, промисловоi, науковоi i побутовоi сфер: колонтитул, станiоль, смальта, вашгерд, дюкер, вiсмут, шнiцель, страус, пудель, iнцухт i т.i. Зустрiчаiться також абстрактна лексика: ерзац, зумер, цугцванг. Найчастiше ж запозичена лексика не i однозначною. Отже, другу групу слiв, запозичених украiнською мовою у семантичному обсязi, який вони мали в нiмецькiй мовi, становлять багатозначнi слова. Вони належать до вiйськовоi, технiчноi, промисловоi, будiвельноi, медичноi, спортивноi галузей: флянець, кронциркуль, вiзир, шлiц, квартирмейстер, капсула, матриця, ордер, бункер, штатив, корнцанг, трензель, шприц, шротт, шнур i т.i.

На думку автора, слiд вiдзначити, що не завжди нiмецькомовне багатозначне слово приходило в украiнську мову з усiiю сукупнiстю значень. Деякi слова запозичились в одному iз значень, пiзнiше до цього значення приiднувалися iншi, притаманнi етимону. Так, слово шнур на першому етапi запозичування з'явилося у значеннi "тонка мотузка". Пiзнiше воно запозичаi з нiмецькоi мови значення "мiра довжини, що вiдповiдаi приблизно 45м", яке застарiло на даний момент. На наступних етапах функцiонування в мовi лексема шнур паралельно набуваi, як у мовi-джерелi, так i в приймаючiй мовi, переносного значення "низка чого-небудь", наприклад, коралiв, перлiв i т.i. З розвитком електротехнiки названа лексема знову-таки розширюi семантичний обсяг паралельно в обох мовах, набуваi змiсту "електричний дрiт iз декiлькох iзольованих проводiв".

Прикладом паралельного семантичного розвитку в обох мо

Вместе с этим смотрят:

A history of the english language

AIDS

Airplanes and security

An Evergreen topic in British classical literature, childrenтАЩs poems and everyday speech: patterns of climate in the British isles

Banks