Полтавська обласна гравiметрична обсерваторiя

Мiнiстерство освiти i науки, молодi та спорту Украiни

Полтавський нацiональний педагогiчний унiверситет iменi В. Г. Короленка

Доповiдь на тему:

ВлПолтавська обласна гравiметрична обсерваторiяВ»

Пiдготувала магiстранта

фiзико-математичного факультету

Прудка РЖ. РЖ.

Викладач: проф. Руденко О. П.

Полтава-2011

Полтавщина недаремно займаi одне з провiдних мiсць у свiтi по кiлькостi знаменитих людей, якi увiйшли у свiтову скарбницю. Також Полтава славиться створенням Полтавськоi обласноi гравiметричноi обсерваторii очолюваноi членом Украiнськоi Академii наук О. Я. Орловим та депутатом Верховноi ради УРСР, Заслуженим дiячем науки З. М. Аксентьiвою.

Отже, звернемося до iсторii створення Полтавськоi обласноi гравiметричноi обсерваторii.

Обсерваторiя знаходиться на пiвнiчнiй околицi Полтави, де натиск мiста зупинено заповiдним полем Полтавського бою.

ВлБуло досить вагоме мiркування на користь того, щоб органiзувати гравiметричнi спостереження саме в Полтавi. Справа в тому, що про твердiсть землi i про ступiнь ii пiддатливостi можна судити не лише з мiсячно-сонячних змiн сили тяжiння, але також i по тому перiоду, з яким змiнюiться широта мiсця. Полтава була особливо зручною для широтних спостережень, оскiльки на ii паралелi в зенiтi кульмiнували двi яскравi зенiтнi зiрки: альфа Персея i ен Великоi Ведмедицi, доступнi для спостереження вдень i вночi, з допомогою телескопа. Таким чином, в Полтавi було легко i зручно обтАЩiднати два види спостережень: широтнi i гравiметричнi, якi взаiмно доповнювали одне одного.В» так писав у свiй час О. Я. Орлов про причини вибору мiсця для новоi обсерваторii.

Обсерваторiя заснована в 1926 роцi вiдомим ученим в галузi астрономii i геофiзики,членом Украiнськоi академii наук з 1919 року, членом-кореспондентом АН СРСР з 1927 року, членом АН СРСР з 1939 року, академiком Олександром Яковичем Орловим (1880-1954). З 1964 року вона i фiлiалом РЖнституту геофiзики iменi С. РЖ. Суботiна Нацiональноi академii наук Украiни. У назвi ВлгравiметричнаВ» вiдображено один з головних напрямкiв наукових дослiджень обсерваторii тАУ вивчення сили тяжiння. На час заснування обсерваторii серед спецiалiстiв уже панувала думка, що гравiметричнi дослiдження можуть стати ефективним засобом розвiдки корисних копалин.

Для вимiрювання сили тяжiння з дуже високою точнiстю користуються спецiальними приладами тАУ маятниками або гравiметрами.

Перше завдання, яке було поставлене засновником обсерваторii перед колективом, полягло у створеннi гравiметричноi карти Украiни.

Для створення гравiметричноi карти Украiни перш за все необхiдно одержати еталонне значення прискорення g для Полтавськоi обсерваторii. З цiiю метою тут було визначено силу тяжiння вiдносно гравiметричних пунктiв СРСР, якi ранiше були порiвнянi з пунктом у Потсдамi (Нiмеччина) тАУ центром iвропейських гравiметричних вимiрювань.

До 1938 року невеликий на той час колектив Полтавськоi обсерваторii виконав величезний обсяг робiт з гравiметричноi зйомки Украiни. У результатi численних експедицiй, якi проводилися в цей перiод, прискорення сили тяжiння були визначенi майже в 500 пунктах на площi, що перевищувала 600 тис. км. кв. Гравiметрична карта Украiни була створена i передана геологiчним органiзацiям для практичного використання i подальшоi деталiзацii.

За останнi роки iстотно розширилася тематика наукових дослiджень обсерваторii, окрiм того, традицiйнi за тематикою проблеми стали вирiшуватися з використанням нових сучасних методiв: лазерна локацiя супутникiв Землi та глобальна система визначення мiсцеположення (ГВСМ). Цi методи забезпечують точнiсть на кiлька порядкiв вищу, нiж оптичнi телескопи та астролябii.

З 1994 року на спостережнiй базi обсерваторii у селi Степанiвка почала функцiонувати в експериментальному режимi станцiя ЛД-2к для лазерноi локацii штучних супутникiв Землi. Зараз проводиться модернiзацiя цього лазерного далекомiра.

Для реалiзацii ГСВМ в обсерваторii створена мережа з чотирьох спостережних пунктiв. У жовтнi 1999 року на цих пунктах Головне управлiння геодезii, картографii та кадастру Украiни здiйснило першу кампанiю з високоточного визначення iхнiх координат. Це дозволить включити данi пункти до ГВСМ тАУ мереж державного та мiжнародного рiвнiв, привтАЩязати астрономiчнi iнструменти обсерваторii до вiдповiдних систем координат.

В обсерваторii розроблено концепцiю комплексних астрономiчних, геодезичних та геофiзичних спостережень в одному пунктi для дослiджень з геодинамiки. Згiдно з нею на спостережнiй базi в селi Степанiвка створюiться комплексна станцiя, де плануiться проводити спостереження лазерно-локацiйнi, астрономiчнi, гравiметричнi, нахиломiрнi, висотомiрнi та ГСВМ.

Радiоастрономiчнi спостереження в Полтавськiй гравiметричнiй обсерваторii стали можливими пiсля спорудження у 1991 роцi в селi Степанiвка пiд Полтавою радiотелескопу УРАН-2 (Украiнський Радiоiнтерферометр Академii Наук). За досягнення у роботi по створенню радiотелескопа УРАН-2 працiвники Полтавськоi обсерваторii В. Г. Булацен i А. РЖ. Юраженко удостоiнi Державноi премii Украiни в галузi науки i технiки.

У свою чергу, радiотелескоп УРАН-2 i складовою частиною радiоiнтерферометричного комплексу з наддовгою базою, який складаiться з 5 антенних систем: УТР-2 (с. Волохiн Яр поблизу Харкова, Радiоастрономiчний iнститут НАН Украiни), УрАН-1 (м. Змiiв Харкiвськоi областi, радiоастрономiчний iнститут НАН Украiни), УРАН-3 (м. Шацьк Волинськоi областi, Фiзико-механiчний iнститут НАНУ), УРАН-4 (поблизу Одеси Радiоастрономiчний iнститут НАНУ). За розмiрами антена УРАН-2 посiдаi друге мiсце в свiтi пiсля украiнського декаметрового телескопа УТР-2.

На початку 2001 року введена в дiю i друга черга цього радiотелескопа. Тепер за своiми технiчними параметрами в iнтерферометричному режимi вона маi значну роздiльну кутову здатнiсть та високу чутливiсть. З 2001 року обсерваторiя веде регулярнi GPS-спостереження в рамках мiжнародноi мережi таких спостережень.

За роки свого iснування Полтавська обласна гравiметрична обсерваторiя зробила вагомий внесок у розвиток науки про Землю, у вирiшення потреб народного господарства краiни.

Основнi напрями науковоi дiяльностi Полтавськоi гравiметричноi обсерваторii на майбутнi:

1) Вивчення обертового руху Землi та повтАЩязаних з ним геодинамiчних явищ методами космiчноi геодезii та оптичноi астрономii;

2) Вивчення динамiки земноi кори та сили тяжiння на соновi геодезичних та геофiзичних спостережень;

3) Геофiзичнi дослiдження з проблеми прогнозу землетрусiв;

4) Вивчення джерел космiчного радiовипромiнювання у декаметровому дiапазонi радiохвиль.

Олександр Якович Орлов тАУ засновник Полтавськоi обсерваторii

гравiметрична обсерваторiя радiотелескоп тяжiння

О. Я. Орлов народився 25 березня (за старим стилем) 1880 року в м. Смоленську, був тринадцятою дитиною в родинi бiдного священика. У 1898 роцi закiнчив гiмназiю в м. Воронежi i в тому ж роцi вступив до Петербурзького унiверситету.

Пiсля цього по закiнченню курсу навчання у 1902 роцi, вiн був залишений при унiверситетi i на три роки поiхав за кордон для пiдготовки до професорського звання.

Спочатку молодий вчений залишився в м. Парижi, щоб послухати лекцii в Сорбонi, потiм переiхав до мiста Лунд (Швецiя), де займався небесною механiкою пiд керiвництвом професора Шарльi, i закiнчив свою закордонну подорож у Геттингенському унiверситету, где працював по сейсмологii у професора Вiхерта.

Повернувшись на батькiвщину, О. Я. Орлов активно брав участь в науковiй i органiзацiйнiй дiяльностi, йому доручають керiвництво ЮртАЩiвською обсерваторiiю, де у 1907 роцi вiн провiв серiю спостережень на зенiт-телескопi в Пулковськiй обсерваторii. Цi спостереження виявились корисними для Орлова, коли вiн пiзнiше почав працювати по аналiзу широтних спостережень.

РЖз Пулковськоi обсерваторii О. Я. Орлов повернувся в м. ЮртАЩiв, де з 1 сiчня 1909 року йому було доручено заклад сейсмiчноi станцii i читання лекцiй. На зтАЩiздi в м. Манчестерi, де вiн виступив з доповiддю про спостереження деформацii земноi кулi i був обраний членом мiжнародноi комiсii, перевiряючи працi з цiii проблеми.

У 1909 роцi Орлов почав займатися вивченням комет i присвятив цьому питанню 7 нарисiв. Невдовзi в Орлова виникла iдея про можливостi застосування маятникiв Цельнера-Репсольда без затухання (для запису сейсмiчних затухань) для вивчення приливних коливань прямовисноi лiнii, що i дала Орлову можливiсть провести зразковi по своiй точнiй роботi ряди спостережень, утворюючи, за оцiнкою Зiнаiди Миколаiвни Аксентiвоi. Епоху в iсторii проблеми земних припливiв. Цi спостереження лягли в основу магiстерськоi дисертацii Орлова, яку вiн захистив у 1910 роцi. Наступного року вчений бере участь в Мiжнародному манчестерському сейсмологiчному зтАЩiздi, де була вiдмiчена важливiсть виникнення придатноi станцii Сибiру. Найбiльш мiсцем для цього виявилося мiсто Томськ, де пiд керiвництвом О. Я. орлова у 1911 роцi було почато, а до початку 1912 року закiнчено роботи по будiвництву

станцii по спостереженням приливних змiн сили тяжiння.

В груднi 1912 року Орлова призначили професором i директором астрономiчноi обсерваторii Новоросiйського унiверситету в Одесi, де вчений спостерiгаi за обробкою i гармонiйним аналiзом юртАЩiвських, томських i потсдамських спостережень над мiсячно-сонячними деформацiями Землi, що i лягло в основу його докторськоi дисертацii, захист якоi вiдбувся в 1915 роцi.

Постiйно на перше мiсце в наукових працях Орлова проявляiться всебiчне вивчення руху полюсiв Землi.

На Харкiвському зтАЩiздi Орлов висунув iдею про створення гравiметричноi обсерваторii в мiстi Полтава, яку заснували у 1926 роцi.

У 1934-1938 роках вiн працював у Державному астрономiчному iнститутi iменi П. К. Штернберга i в Геодезичному iнститутi в Москвi, пiсля чого знову очолив Полтавську гравiметричну обсерваторiю АН УРСР i в 1939 роцi був обраний Дiйсним членом (академiком) цiii академii.

Роботу Полтавськiй обсерваторii довелося перервати у 1941 роцi, коли фронт близько пiдiйшов до мiста. Обсерваторiя була перенесена до РЖркутська, де змогла продовжувати далi свою роботу на базi РЖркутського унiверситету iменi А. А. Жданова.

О. Я. Орлов приiхав у Полтаву одразу пiсля визволення мiста вiд загарбникiв i почав вiдновлювати обсерваторiю. В лютому 1944 роцi працiвники обсерваторii вiдновили роботу обсерваторii в Полтавi.

Продовжуючи керувати Полтавською обсерваторiiю АН УРСР, Орлов у першi роки пiсля вiйни приступив до органiзацii другого великого академiчного наукового закладу тАУ Головноi астрономiчноi обсерваторii.

В 1945-1948 роках Орлов керуi проектом цiii обсерваторii, але з роками йому стаi все тяжче повтАЩязувати велику наукову роботу з багатообразними адмiнiстративними обовтАЩязками. Тому в 1948 роцi вiн iде з посади директора Головноi астрономiчноi обсерваторii АН УРСР, однак в 1950 роцi за проханням президiума знову повертаiться на цю посаду. Проте наступного року погане самопочуття змусило його назавжди вiдмовитися вiд адмiнiстративноi дiяльностi.

Орлов продовжував допомагати своiм учням, якi працювали у Полтавi, Киiвi та iнших наукових центрах Украiни. З попередньою енергiiю вiн займався i питаннями органiзацii праць по вивченню руху полюсiв, усього за мiсяць до смертi вiн головував у Москвi на зборах по цьому питанню. Серцевий напад, за яким прийшла смерть, настиг його, коли вiн закiнчував статтю про рух полюса. Олександр Якович Орлов помер 25 сiчня 1954 року в Киiвi.

Повний список праць Орлова включаi 140 монографiй, статей i коротких повiдомлень. В своiх наукових працях вiн займався двома темами: спостереження приливних коливань прямовисноi лiнii та рух полюсiв.

Аксентьiва Зiнаiда Миколаiвна тАУ другий директор Полтавськоi гравiметричноi обсерваторii

25 липня 1900 року в мiстi Одеса на станцii Одеса-Товарна, в родинi залiзничного фельдшера, народилася Зiнаiда Миколаiвна Аксентьiва. У 1907 роцi родина складалася з батькiв i шести дiтей. Батьки намагалися дати своiм дiтям добру освiту. З 1909 по 1916 рiк Зiнаiда навчалася у приватнiй жiночiй гiмназii, яку закiнчила з вiдзнакою. А в 1917 роцi закiнчила восьмий допомiжний клас з правами чоловiчих гiмназiй i вступила до Новоросiйського унiверситету вмiстi Одеса на математичне вiддiлення фiзико-математичного факультету. В цьому унiверситетi був створений iнститут народноi освiти, який Аксентьiва закiнчила у 1924 роцi. З 14 рокiв Зiнаiда Миколаiвна почала працювати: давала приватнi уроки, як репетитор.

В 19 рокiв, будучи студентко, Зiнаiда Аксентьiва отримала роботу в Одеськiй астрономiчнiй обсерваторii, i одночасно виконувала астрономiчнi та геофiзичнi спостереження пiд керiвництвом О. Я. Орлова.

У 1926 роцi Аксентьiву запросили до Полтави на роботу в гравiметричну обсерваторiю. Тут вона розпочала свою дiяльнiсть на посадi спостерiгача-обчислювача. Згодом обiймала посаду астронома-метеоролога, старшого наукового заступника директора з питань науковоi роботи.

Брала участь у створеннi гравiметричноi карти Украiни. У 30-х роках Зiнаiда Миколаiвна розпочала регулярнi спостереження за приливними нахилами земноi поверхнi в Полтавi з метою вивчення пружних властивостей земноi кори.

1934 року Аксентьiва разом з провiдними спецiалiстами обсерваторii вимушена була залишити Полтаву i переiхати в ПiдмосковтАЩя, рятуючись вiд кадебiстiв. У цей перiод Зiнаiда Миколаiвна проводила дослiдження припливiв у атмосферi з мето вивчення змiн стану атмосфери i магнiтного поля Землi.

Повернулась у Полтаву в 1939 роцi. 8 сiчня 1943 року Аксентьiва захистила дисертацiю на ступiнь кандидата фiзико-математичних наук при РЖркутському державному унiверситетi. В лютому того ж року була затверджена старшим науковим спiвробiтником Президii АН СРСР.

15 лютого 1944 року Аксентьiва повернулася до обсерваторii пiсля визволення Полтави вiд фашистiв.

24 грудня 1944 року Зiнаiда Миколаiвна захистила дисертацiю на звання доктора фiзико-математичних наук в Московському геофiзичному iнститутi АН УРСР на тему: ВлВизначення слабих припливiвВ».

12 листопада 1949 року Аксентьiва затверджена в науковому ступенi доктора фiзико-математичних наук ВАК УРСР. В жовтнi 1951 року Зiнаiда Миколаiвна обрана членом-кореспондентом АН УРСР i призначена директором Полтавськоi гравiметричноi обсерваторii.

Паралельно з науково-органiзацiйною роботою Зiнаiда Аксентьiва займалася великою громадською роботою i в 1951 роцi ii обирають своiм депутатом Верховноi ради УРСР робiтники Чутовського району. В 1955 роцi Аксентьiва була обрана депутатом Полтавськоi обласноi ради.

Плiдна наукова, науково-органiзацiйна i громадська робота Аксентьiвоi була вiдзначена урядовими нагородами, iй було присвоiне звання ВлЗаслужений дiяч науки УРСРВ».

Зiнаiда Миколаiвна мiряла про перетворення в 1975 оцi Полтавськоi гравiметричноi обсерваторii в спецiальний iнститут астрономii, геодезii i геофiзики в складi АН УРСР. Ймовiрно, що так би воно й сталося, але 8 квiтня 1969 року смерть не застала ii прямо на роботi. Поховали Аксентьiву на центральному кладовищi мiста Полтави.

Свiтова наукова громадськiсть достойно вшанувала i увiковiчила добре iмтАЩя нашоi землячки в назвi одного iз кратерiв Венери. Його назвали ВлАксентьiваВ».

Гулак Юрiй Костянтинович тАУ лiдер всесвiтнього науково-технiчного прогресу

Гулак Ю. К. народився 11 червня 1927 року в с. Перекопiвцi Роменського району Сумськоi областi ( до 1925 року Полтавськоi губернii). Батько, Костянтин Дмитрович, працював у школах Роменського i Лохвицького районiв директором. Мати, Марiя Олександрiвна (дiвоче прiзвище Яновська, походить iз сiмтАЩi Гоголiв-Яновських), працювала учителем молодших класiв. У 1935 роцi батька призначили директором школи №1 м. Ромни, дружина вчителюi в цiй же школi. Сина ж батьки вiддали навчатися до СШ №2, щоб нiхто, не дай Боже, не завищував оцiнки.

У червнi 1941 року Юрiй закiнчуi 7 клас, а у вереснi родина евакуюiться у Новокалитвянський район Воронезькоi областi, де батька призначили директором мiсцевоi школи, а потiм Новокалитвянського райвно. Юрiй ти часом закiнчив курси трактористiв, писав вiршi, керував дитячим драматичним гуртком при районному клубi, мрiяв стати артистом.

На початку 1942 року Юрiй Гулак познайомився з Андрiiм Малишком, який вчився разом з Гулаком-старшим в iнститутi соцвиховання. Малишко переконував Юрiя стати письменником, проте в тi часи людям було не до поезii.

Потiм родина Гулакiв мусила переiхати у с. Благодатне Саратовськоi областi. Незабаром батька забрали на вiйськову службу, а мати працюi в дитбудинку для дiтей, евакуйованих з Москви. Зимували тяжко. РЖ тiльки восени Гулак повертаiться на Украiну. Школу Юрiй закiнчив у Перекопiвцi.

У 1945 роцi Юрiй Костянтинович вступив на фiзичний факультет Киiвського унiверситету. Юрiй спочатку не вiдвiдував астрономiю, але пiсля вiзиту на лекцii Богородського Гулак вирiшив, що стане астрофiзиком. Дипломною роботою, навчанням в аспiрантурi керував все той же Олександр Федорович Богородський. У сiчнi 1953 року iснувала загроза виключення iз партii та аспiрантури Гулака через його iдеологiчнi погляди. Але смерть диктатора врятувала юного науковця.

Дружину Юрiй знайшов у Диканьцi. Раiса була студенткою Харкiвського унiверситету, вивчала англiйську мову. Одружилися, скоро в них народився син. Переiхали до Сум. У педiнститутi Юрiй Костянтинович працював завкафедрою, деканом фiзико-математичного факультету. Кандидатську дисертацiю захистив у 1958 роцi. У 1962 роцi одержуi вчене звання доцента. У 1966 роцi призначений заступником ректора по навчальнiй роботi Полтавського педагогiчного iнституту. На цiй посадi працював до 1970 року, з 1978 по 1982 рiк тАУ завiдувачем кафедрою фiзики.

За час роботи у вузах Юрiй Костянтинович пiдготував 6200 вчителiв фiзики, астрономii i математики, з яких бiльше 10 захистили кандидатськi дисертацii. У спiвавторствi з викладачами вузiв Украiни написаний i опублiкований пiдручник ВлАстрономiяВ» для фiзико-математичних факультетiв педiнститутiв (вперше украiнською мовою, який отримав два видання), а також посiбник для вчителiв ВлФiзика космосуВ». Проводив активну науково-популяризаторську роботу серед населення.

Лише з 1991 по 1999 рiк Гулак стаi науковим працiвником тАУ старшим науковим спiвробiтником Полтавськоi Гравiметричноi Обсерваторii НАУ, сумiщаючи ц роботу з викладацькою.

Гулаку Ю. К. вдалося започаткувати свiй напрямок у науцi, заклавши основи статистичноi теорii квантування в ньютонiвських планетарних системах. Науковi iдеi Гулака вiдомi в США. Мiжнародний бiографiчний центр у Кембриджi внiс його до перелiку Лiдерiв наукового прогресу. Зацiкавилися роботами полтавця i росiйськi науковцi з РЖнституту iменi В. Вернадського Сибiрського вiддiлення Росiйськоi АН, Головноi астрономiчноi обсерваторii.

Лiтература

Баймак А. А. Минуле, сучасне i майбутнi Полтавськоi гравiметричноi обсерваторii / А. А. Баймак, О. В. Кива, С. РЖ. Маюрнiков, Д. В. Нiкiтiн. тАУ Полтава, 2003. тАУ 39 с.

Вместе с этим смотрят:

Aerospace industry in the Russian province

Влияние космической погоды на планету Земля

Водоснабжение

Время

ДругиетАЭ люди?