"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

Мiнiстерство освiти i науки

Львiвський нацiональний унiверситет iменi РЖвана Франка

Факультет культури i мистецтв

Кафедра театрознавства i акторськоi майстерностi

нацiональний вiдродження лiтература дискусiя

Есе на тему Вл"Quo vadis": проекцiя на сучаснiстьВ»

Львiв 2011

Перед сучасною Украiною стоiть складна полiтична дилема, що складаiться зi словосполучення "Quo vadis": (Куди пiдемо?) Чи звертати ВлназадВ» - до спiльного минулого iз Росiiю та Бiлоруссю, чи крокувати ВлвпередВ» - до Влсвiтлого майбутньогоВ» у iнтеграцiйному процесi з РДвропою?

Звичайно, що провладнi ж сили говорять, що нашiй державi нiяк не можна поривати зi своiм пiвнiчним сусiдом, адже Украiну iз Росiiю об'iднуi дуже багато де чого: мова бiзнесу, спiльнi кордони (бiльш 1000 км), близькiсть менталiтетiв, спiльне радянське минуле, наявнiсть значноi росiйськоi дiаспори в Украiнi, схожiсть iнфраструктур, приблизно однаковий технiчний потенцiал пiдприiмств i т.д. А, бiльшiсть опозицiйних полiтичних сил навпаки, розтАЩяснюють своiму електорату доцiльнiсть на iвроiнтеграцii Украiни на розiрвання усiх договорiв з Росiйською Федерацiiю, як спадкоiмицi тоталiтарного свавiлля, у котрiй свобода волi людини, навiть на сьогодення нiвелюiться у угоду владi, i це пояснюiться тим, що вона i прямою наступницею iмперськоi iдеологii - спочатку Росiйськоi iмперii, а вже потiм СРСР. Справдi, у дечому можна погодитися iз ультраправими силами на Украiнi, адже iмперська Росiя, як i СРСР, були замкнутими системами. Контакти з рештою свiту, в тому числi з Заходом, були для простих громадян досить обмеженi, i це сформувало особливий менталiтет значноi частини громадян, особливiстю якого i повне неприйняття всього захiдного. Власне, росiйська громадкiсть протягом всiii своii iсторii чинила опiр своiй елiтi, котра намагалась впровадити будь-якi захiднi iнновацii, а саме: книгодрукуванню, будiвництву залiзниць, вiдкриття унiверситетiв, картоплярства, генетицi, лiбералiзацii i впровадження ринковоi економiки. Однак згодом всi цi iнновацii все ж впроваджувалися у Росii, але за них була завжди заплачена висока цiна тАУ кровi власного народу, i як наслiдок знищення Росiйськоi iмперii, повалення царизму та прихiд до влади бiльшовикiв, утворення СРСР, а згодом масовi терори 1930-х рр. Звичайно, що було втрачено багато часу i краiнi доводилося весь час наздоганяти. Справдi, усi замкнутi системи нiколи не можуть бути ефективними, згадаiмо хоча б для прикладу Японiю ХРЖХ ст. З цього приводу гарно сказав У. Черчiлль: "Сталiн довiв, що така величезна краiна, як Радянський Союз, може iснувати незалежно, але розвиватися ефективно в таких умовах вона не може".

Тому, Украiна стоiть на розпуттi, i це одвiчне питання ВлКамо грядешi?В» постiйно зтАЩявляiться на вустах полiтикiв, у дискусiях полiтологiв, на шпальтах газет i на екранах телевiзорiв. Та й сучасна украiнська лiтература теж не стоiть осторонь вiд правого дiла, адже насправдi вона вже давно вичерпала ресурси кращих лiтераторiв, i зараз, нажаль на лiтературнiй нивi працюють справжнi писаки, котрi, як кажуть у народi Влнедо складу, не до ладу злiплять до купи декiлька слiвВ», проте усi вони критики i знають куди i iти власному народу. Цi, люди, нажаль далекi вiд геополiтики та економiчноi стратегii i мислять Влзаконами анти логiкиВ», якщо так це можна назвати. Вони, згадуючи iмтАЩя Миколи Хвильового, постiйно наголошують, що вiн був справжнiм украiнським патрiотом, котрий намагався розвалити Союз, забуваючи при тому, що вiн був ВлiстиннимВ», щирим комунiстом тАУ троцькiстом. А, чим Троцький ВлчистiшийВ» вiд Сталiна? Чим не Лейба Бронштейн приймав участь у масових розстрiлах, чи не з його згоди в Одесi здiйснювалися зачистки ВлконтриВ». Та, i який Хвильовий украiнець, це вiн змiнив своi прiзвище Фiтiльов на Хвильовий. Можливо так, зручнiше я не знаю.

Тому на мою думку потрiбно, вiдмежувати вiд заангажованого образу Хвильового, як лiдера передового украiнства, не забуваючи проте, що власне передове, я би сказала ВлукраiнствоВ», було знищене або ж замiщене ще у 1921 р., тими ж таки комунiстами.

Звичайно, що тодiшня лiтература, кiнця 1920 рр. переживала свiй розквiт як раз у часи НЕПу та коренiзацii, що постiйно перекреслювалося компартiiю, тому говорити про суперечливу "полiтику в галузi лiтератури", я не буду, проте пiдкреслю, що саме у той час тому сформувалась тенденцiя до нацiонального вiдродження початку XX ст., i саме тодi украiнська мова набуваi нового звучання тАУ вона стаi атрибутом вже не села, а й мiста. Тому в такiй, дуже суперечливiй ситуацii лiтературна дискусiя 1925-1928 рр. була неминучою. ВлВона, - думку РЖ. Дзюби, - не тiльки сконцентрувала в собi потужну енергiю полемiчних збурень, а й оголила головне питання, бути чи не бути украiнськiй лiтературi, культурi нацii?В» Хвильовий розпочав ту дискусiю на сторiнках "Культури i побуту", що i додатком газети "Вiстi ВУЦВК", надрукувавши у ньому 30 квiтня 1925 р. критичний памфлет пiд "дине зрозумiлою" назвою: "Про" сатану в бочцi ", або про графоманiв, спекулянтiв та iнших" просвiтян " Згодом з'явилися ще твори цього викривально-сатиричного жанру, незабаром опублiкованi як окремi видання "Камо грядеши" ("Куди йдеш") i "Думки проти течii"), окресливши програму украiнського нацiонального вiдродження.

Власне, згiдно вiдомостей пiдручника Украiнськоi iсторii за 11 клас, сама дискусiя проходила в три етапи:

1) вiд 30 квiтня 1925, що почалася статтею Г. Яковенка "Про критикiв i критику в лiтературi", вiдповiддю йому М. хвильового "Про сатану в бочцi ..", участю С. Пилипенко (оприлюднив п'ять статей), Г. Епiка, Б. Коваленко та iн до публiкацii памфлету "Аполегети писаризму" (1926) Хвильового, який сформулював центральнi проблеми дискусii i накреслив пропозицii щодо iх реалiзацii;

2) вiд 26 квiтня 1926, лист Й. Сталiна "Тов. Л. М. Кагановичу та членам полiтбюро ЦК КП (б) У" до розпуску ВАПЛРЖТЕ i диспуту "Шляхи розвитку сучасноi лiтератури" в Будинку iменi В. Блакитного, що вiдбувся 18 - 21 лютого 1928 на ньому були присутнi бiльше 800 чоловiк i взяли участь представники всiх лiтературних органiзацiй Киiва. Тут виступали О. Дорошенко (голова), Ю. Меженко (доповiдач), М. Зеров, В. Десняк, В. Пiдмогильний, С. Щупак, М. Могилянський, П. Филипович, Б.Антоненко-Давидович, РЖван Ле, М. РЖвченко, В. Нечаiвська, РЖ. Жигалко, М. Рильський та iн Неокласики, представники "Ланки" розвивають тези Хвильового, доповнюють iх, ведуть розмову в площинi естетики, по-справжньому дбаючи про духовнi цiнностi й високо художнi твори, а пролетарськi - грубо пiдмiнюють розмову полiтичними гаслами, перетворюють своiх опонентiв на "iдейних супротивникiв", "агентiв iмперiалiзму", "нацiоналiстiв";

3) втручання партiйних органiв та функцiонерiв у дискусiю, яка придбала полiтичну спрямованiсть. Дискусiя захлинулася, розчинившись в схоластичноi риторики, почалися полiтичнi звинувачення, процвiтаi сталiнська теза про "загострення класовоi боротьби", затверджуiться сталiнiзм: письменникам навiшуються ярлики, причому партiйнi опоненти виголошували iх вiд iменi Компартii i народу. У 1934 - 1937 рр. Радянськi каральнi органи за участь митцiв у дискусii iх арештовували й фiзично знищували.

Саме тодi, Хвильовий порушив важливе питання, котре вiдразу привернуло увагу його сучасникiв, адже мовилося про вiдповiднi критерii творчостi та оцiнки художнiх явищ, несумiсних з "масовiзму" ("червоноi освiти"), та з будь-якою вульгаризацiiю мистецтва, котре виявлялося поширенiй практицi iмiтацii лiтератури, небезпечноi iнерцii провiнцiального, котре сам вiн неодноразово називав "хуторянством", "малоросiйщиною" (епiгонства), i водночас протиставляв, як альтернативу орiiнтацiя на РДвропу не територiальну або iсторичну, а "психологiчну", духовну, з ii "фастiвського волею" до життя, а не на пролеткультiвську комунiстичну лiтературу радянськоi Росii. Проте, все ж таки основним питанням було бути або не бути украiнськiй лiтературi самобутнiм мистецьким явищем у контекстi свiтового духовного розвитку. На його погляд, повинен настати кiнець iмперськоi, великодержавноi гегемонii. Вiн роздумував: "Росiя самостiйна держава? Самостiйна! Так i Украiна самостiйна! Украiнське мистецтво маi розвиватися самобутньо. Воно маi свою концепцiю - iдею вiтаiзму (вiд латинського слова vita - життя), романтики вiтаiзму, активного романтизму або" азiатського ренесансу ".

Проте в тому була недалекогляднiсть письменника, адже вiн не зрозумiв одного, як можна звертатись до витокiв iвропеiзму вiдходячи вiд доктрини Московщини, в умовах тоталiтарноi системи? Коли, за будь-якi зайвi думки гарантований розстрiл? Або принаймнi репутацiя Влкласового ворогаВ»? А, Хвильовий, у 1920-х рр., займав високу посаду у лавах партii УРСР i дискутував досить довго, аж до приходу Сталiна. Дiйсно, виникають думки, що Хвильовий або Влблаженний патрiотВ», або провокатор тодiшньоi системи.

Звичайно, що до закликiв Хвильового поставилась негативно комунiстична влада. Й. Сталiн, прочитавши з "Апологети писаризму", знайшов тамзаклик "Геть вiд Москви! Як зазначаi РЖван Дзюба: ВлВ тенденцiйно полiтичному сенсi i негайно направив лист (26 квiтня 1926) Л. Кагановичу, генеральному секретарю ЦК КП (б) У, сприйняв цей лист як обов'язкову директиву, у лiтературну дискусiю активно втрутилися партiйнi функцiонери вищого рангу. Одразу, розмова перенеслась iз естетичноi площини в полiтичну. Враз вiдбулася груба замiна понять. Комунiсти керувалися твердим намiром оволодiти ситуацiiю, що виникла, надалi не допускати подiбного недогляду. РЖ вони свого добилися. Лiтературна дискусiя "захлинулася". ii учасники були дискредитованi, а перегодом фiзично знищенi. Хвильовий наклав на себе рукиВ».

Як, же вiдповiла на трагедiю свого провiдника його лiтература, котра покликана захищати iнтереси народу? А нiяк! Деморалiзована бiльшовицькою реальнiстю, вона втратила не тiльки естетичнi критерii (мистецькi канони визначення мистецтва), але i принцип народностi, з яким вона утверджувалася в невдячних для творчостi умовах XIX ст. Саме тодi, у 1920-х рр. росiйський ЛЕФ (Лiвий фронт), РАПП, пiдтримуванi компартiiю, вплинули й на украiнськi органiзацii, впроваджували антиестетичнi тенденцii, нiгiлiстично ставилися до украiнських традицiй та мови.

Справдi, це прикро, адже Хвильовий сам того не бажаючи пiдставив пiд удар тоталiтарноi машини, своiх Влсоратникiв по перуВ». Сам вiн пiшов iз життя добровiльно, як герой, а вони мусiли скнiти у таборах смертi. Адже, тодi за привабливою ширмою широкоi пропаганди проведених перших п'ятирiчок, котрi будувалися на вмiло використав чистому ентузiазмi працiвникiв i рабськiй працю "архiпелагу ГУЛАГ", наступ на творчу нацiональну iнтелiгенцiю супроводжувався лiквiдацiiю украiнського народу як давньоi землеробськоi нацii. Цю роль виконав штучно створений комунiстичною владою голодомор, наслiдки вiдчутнi навiть у сучасностi: катастрофiчне падiння демографii.

Прямий виконавець волi компартii П. Постишев з гордiстю пояснював результати цього бiльшовицького "експерименту", спланованого тоталiтарним режимом злочину: "У 1933 роцi ми, висловлюючись образно, наступили ногою пролетарськоi диктатури на осине гнiздо нацiоналiстичноi контрреволюцii".

Власне тому, можна справедливо констатувати, що саме у таких складних умовах пошуку украiнського лiтературного шляху виникла творча думка, котра пiзнiше сформувалась у лiтературну дискусiю 1925 - 1928 рр., в ходi якоi пiднiмався багато питань: ставлення до класичноi спадщини, яке пролеткультiвцi вiдкидали, прикриваючись лiвацькими (марксистськими) фразами, проблему традицiй i новаторства, шляхiв розвитку нового мистецтва, що спровокувало у 1930-х рр. наступ компартii на духовно-нацiональне вiдродження.

Проте, потрiбно вiдiйти вiд лiтератури i звернути увагу на Влсправи насущнiВ», тобто про геополiтику, про векторне спрямування нашоi держави чи на Схiд чи на Захiд. Справдi, усi свiтовi, iвропейськi, росiйськi, украiнськi ЗМРЖ ряснiють публiкацiями про iвроiнтеграцiйнi процеси на просторi колишнього СРСР. Цiй проблемi присвячено багато праць в економiчнiй лiтературi. Це випливаi з багатьох причин i стосуiться усiх, тих полiтичних процесiв, що вiдбуваються на територii РДвропи.

Насправдi iвроiнтеграцiя, як i для Украiни, так i для Росii не i метою. У РДС можливо i не входити (приклад Швейцарii, Норвегii, Андорри), але бути повноважним партнером iвропейських держав в край необхiдно. Без переходу на iвростандарти в Украiнi немаi майбутнього. Адже, прогрес i розвиток будь-якоi краiни залежить вiд його вмiння спiвпрацювати з iншими державами.

За 20 рокiв украiнськоi незалежностi сформувалися принциповi вiдмiнностi мiж росiйською i украiнською економiкою, якi можуть квалiфiкуватися як вiдмiнностi сутнiсного характеру:

● Вiдомо, що експортна орiiнтацiя Росii тАУ це природничi ресурси. Власне, свiтовий досвiд вказуi на зворотну залежнiсть мiж експортно-ресурсним потенцiалом i можливостями високотехнологiчного розвитку.

Економiка нашоi краiни i бiльш вiдкрита, нiж сусiда. Справдi, стосовно украiнського експорту дii близько 150 митних обмежень, iх кiлькiсть постiйно збiльшуiться. Цi бар'iри iнакше як штучнi не назвеш. Одначе, вони ще раз пiдтверджують, що украiнська економiка i бiльш конкурентоспроможною, нiж росiйська. Як, пишеться у економiчному журналi "Експерт": "Розвиток за рахунок орiiнтованих на експорт сировинних галузей не можна назвати зростанням, що гарантуi розвиток. Росiйська економiка значно дорожче. Це через розмiри територii РФ".

Справдi, у РФ iз розрахунку на одну людину i дорожчим утримання iнфраструктури, опалення житла, вища собiвартiсть сiльськогосподарських перевезень одиницi вантажiв тощо.

● Росiя i Украiна розходяться у протилежних напрямах у своiх бiзнес-циклах. Рiзнi i джерела накопичення: у Росii - це нафтодолари, у нас - потенцiал росту економiки. Провiдна галузь у Росii, що забезпечуi розвиток економiки - нафтогазовий комплекс. В Украiнi- аграрна промисловiсть i машинобудування.

РЖ, Росiя не зацiкавлена ​​у виконаннi своiх iнтеграцiйних функцiй на пострадянському просторi, iй це економiчно невигiдно. Тому всi угоди про РДЕП, якщо навiть i будуть пiдписанi, працювати не будуть.

Тому проблема багатовiкового економiчного вiдставання для Росii - це не тiльки проблема комунiстичного "експерименту". На всiх iсторичних етапах свого розвитку вона була занадто консервативною, а отже, не могла оперативно реагувати на свiтовi iмпульси економiчноi модернiзацii. Таким чином, Росiя (i Украiна як ii складова) в таких iсторичних умовах весь час були краiнами "повiльного старту".

● Росiйська цивiлiзацiя формувалася i розвивалася на протилежних захiдноiвропейськоi цивiлiзацii принципах. Основою ii економiчного устрою стали так званий азiйський принцип виробництва i добре вiдома громада росiян.

Потрiбно зауважити, що азiйський принцип виробництва та громада - це не продукт Киiвськоi Русi. Вони, привнесенi у Росiю монголами. Натомiсть на украiнських землях, а саме на Галичинi довший час (до XVIII ст.) пануючими залишалися способи господарювання, близькi до iвропейських, наприклад магдебурзьке право у мiстах. Ця позицiя пiдтверджуiться i росiйською наукою: "Азiйське в нашому економiчному устроi, - зазначають вченi - географи, М. Конотоп i С. Сметанiн, - не i продуктом географiчного розташування, а особливiстю iсторичного розвиткуВ».

Впровадження азiйського способу виробництва, в якому основною галуззю стало общинне землеволодiння, мало доленосний вплив для видiлення росiйськоi парадигми цивiлiзацiйного розвитку.

Мова йдеться насамперед про його вплив на формування росiйськоi ментальностi. Якщо визначальними принципами захiдного iндивiдуалiзму були, як про це писав М. Вебер у своiй працi ВлПротестантська етика, або дух капiталiзмуВ», культ наполегливоi працi, дисциплiна i самообмеження, якi розглядалися не тiльки як джерело iндивiдуального успiху i збагачення, але i як моральний обов'язок, здiйснення людиною божественного велiння, то росiйська ментальнiсть увiбрала в себе багато в чому протилежнi ознаки. Тому, вiдсутнiсть стимулiв до iндивiдуальноi iнiцiативи i вiдповiдальностi породжували зрiвнялiвку, пасивнiсть i фаталiзм, заперечували дух пiдприiмництва, господарську роботу на землi.

Якщо, вiдсторонитися, вiд лiтературноi позицii Хвильового, а власне звернути увагу на його девiз: "Геть вiд Москви!", котрий в "Апологетах писаризму" i радив украiнським митцям орiiнтуватися не на московську комунiстичну культуру: "Вiд росiйськоi лiтератури, вiд ii стилiв украiнська поезiя повинна якомога швидше тiкати .. Наша орiiнтацiя - на захiдно-iвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми .. Москва сьогоднi i центром всесоюзного мiщанства", i трошки переписати його текст на сучасний манер - пiдмiнити слово лiтература на економiка, що власне i бiльш актуальним у наш сумбурний час, то вийде приблизно такий текст: ВлГеть вiд Москви! Вiд рос. економiки, вiд ii засилля. Наша орiiнтацiя на РДС, на його життiвий рiвень. Москва сьогоднi i центром кримiногенну i олiгархiiВ». Тодi, сучасним украiнцям цей текст буде бiльш прийнятний, i водночас бiльш зрозумiлий тому, що усi хочуть гарно жити, однiiю мовою та лiтературою краян не нагодуiш.

Але, знову ж таки Хвильовий зовсiм не роблячи вiдсторонення вiд Сходу, навпаки - драматург проголошував "азiатський ренесанс" як гасло iднання вiдроджень усiх краiн Сходу, якi позбавлялися колонiальноi залежностi, з традицiiю класичного Ренесансу, власне головного iднання, мiсiю скрiплювала культур мала виконувати Украiна, котрiй волею долi призначено бути географiчним i психологiчним перехрестям мiж двома континентами, тому лiтератор, говорячи вiд iменi свого поколiння, переповнювався творчою енергiiю, названоi ним "романтикою вiтаiзму".

Звичайно, що можна орiiнтуватися Украiнi на сучаснi Сiнгапур, Пiвденну Корею i Японiю, або ж звертати увагу на комунiстичний Китай до якого так апелюють комунiсти, можна я не проти, але чи зможе украiнець пристосуватися до азiйського способу виробництва? Добре вiдомо, що усi цi перелiченi мною роблять все, щоб зберегти свою цивiлiзацiйну iдентичнiсть i одночасно багато запозичують iз Заходу. Цi краiни - активнi учасники глобального цивiлiзацiйного процесу в усiх його проявах, зокрема в економiчнiй сферi. Свiт вiд цього тiльки виграi.

Та, проте украiнська ментальнiсть значною мiрою вiдрiзняiться вiд азiйськоi. Основною рисою для украiнцiв - i перевага особистiсного над загальним, тодi як у Азii протилежне - переважання загального над особистим. Для украiнськоi нацii характерний iндивiдуалiзм i саме цей компонент пов'язуi нас з РДвропою. Украiнська ментальнiсть значною мiрою вiдрiзняiться вiд азiйськоi, iншими компонентами, а саме ставленням до влади.

РЖ, чи зможе украiнець ВлперебуватисьВ» i стати Влосвiченим азiатомВ»? Не, думаю, адже для Украiни поглиблення демократизацii - це iсторична доля i сучасна необхiднiсть, яка все бiльше стаi визначальною в iвроiнтеграцiйнiй стратегii.

Для Украiни iвроiнтеграцiя - це шлях вiдтворення нацiональноi iдентичностi украiнського народу. Власне, це i шляхом входження нашоi держави у процес глобалiзацii, з усiма його позитивами i негативами, котрий на радiсть постiйно прискорюiться, що змушуi нашу нацiю долати цивiлiзацiйнi злами, вести пошук i знаходити консенсус з усiх основних питань розвитку людства.

Зближення Украiни i Заходу за збереження прiоритетностi завдань, що стосуються вiдродження украiнськоi iдентичностi, - це нормальний геополiтичний процес, в якому об'iктивно повинна бути обидвi сторони. Звичайно, що не усi захiднi тенденцii ми маiмо приймати, наприклад торгiвля органами, ефтаназiя, гомосексуалiзм, ювенальна юстицiя i це ще не повний перелiк проблем захiдного свiт, головною з яких i втрати власних нацiональних позицiй, що спричинило локальнi утворення етнiчних груп на територii Францii (алжирцi), РЖспанii (марокканцi), Нiмеччини (турки). Звичайно, ви менi скажете, що нашi заробiтчани теж утворюють у РДвропi своi общини, а входження в РДС на дасть змогу годувальникам повернутись у власнi сiм`i, проте це не вирiшить ситуацiю, люди повертаються туди, де iх чекають, а у нашiй краiнi вони не потрiбнi, тай там вони вже звикли, а досить страшно змiнити свою долю, навiть в очiкуваннi кращого.

Тому, сьогоднi, для Украiни вiдбуваiться найбiльш вiдповiдальний iсторичний перiод - перехiд вiд тоталiтаризму до суспiльства, що базуiться на принципах демократii та ринковоi економiки. Це одночасно i перiод подолання самоiзоляцii, перiод iнтеграцii краiни в структури сучасного цивiлiзацiйного процесу, у свiтове спiвтовариство демократичних держав.

Справдi могли краще взагалi нiкуди не iнтегруватись? Це той, вибiр "стати самим собою" - це не i полiтикою самоiзоляцii, навпаки, це найсильнiша полiтика, що маi на метi завойовувати справжню повагу до себе у свiтовоi спiльноти. Саме, цей пiдхiд повинен стати домiнуючим у стосунках iз Росiiю та Заходом. Адже, перебуваючи на перехрестi складних геополiтичних iнтересiв, Украiна маi тiльки один вектор виживання - вiдродження нацiональноi iдентичностi, тобто змiцнення своii державностi та економiчного суверенiтету.

Вместе с этим смотрят:

"Культура": типология определений

ВлМадонна АннунциатаВ» Симоне Мартини из Государственного Эрмитажа

Абстрактное искусство

Аккадская мифология и ее отображение в литературных текстах

Алпатов Михаил Владимирович