Основнi типологii полiтичних систем

Основнi типологii полiтичних систем

1. Загальнi пiдходи та характеристики типологiй полiтичних систем

Функцiонування полiтичноi системи обумовлене наявнiстю вiдносин з iншими полiтичними системами. Кожна полiтична система маi своi ознаки й характеристики, форми i типи Для зтАЩясування того, як вони формуються, чим рiзняться або як поiднуються, полiтологiя ставить перед собою важливе завдання з вироблення класифiкацii, тобто типологii полiтичним систем.

У сучаснiй захiднiй полiтичнiй науцi вирiзняють такi типi полiтичних систем: вiйськовi та громадянськi; консервативнi i тi, що трансформуються; закритi й вiдкритi (в основу покладено ступiнь i глибину звтАЩязкiв з навколишнiм середовищем зовнiшнiм свiтом); завершенi й незавершенi (основний критерiй тАУ наявнiсть усiх складникiв); мiкроскопiчнi, макроскопiчнi та глобальнi; традицiйнi й модернiзованi; авторитарнi й тоталiтарнi.

Досить поширеною i типологiя Ж. Блонделя, який вирiзняi птАЩять типiв полiтичних систем: лiберальноi демократii, радикально-авторитарнi (комунiстичнi), традицiйнi (збереження наявних соцiальних вiдносин), популiстськi (властивi краiнам третього свiту), авторитарно-консервативнi. Американський вчений Г. Алмонд визначив чотири типи систем:

англо-американську (характернi риси тАУ прагматизм, рацiоналiзм, основнi цiнностi тАУ свобода особистостi, iндивiдуалiзм, добробут, безпека);

континентально-iвропейську (взаiмодiя полiтичних субкультур iз модернiзованими iнститутами);

доiндустрiальну (або частково iндустрiальну), що передбачаi перехрещення рiзних полiтичних культур i вiдсутнiсть чiткого подiлу владних повноважень;

тоталiтарну (концентрацiя влади в руках бюрократичного апарату, монополiя правлячоi партii, заiдеологiзованiсть).

Дж. Коулмен подiляв полiтичнi системи на конкурентнi, напiвконкурентнi та авторитарнi. В основу типологii росiйського вченого К. Гаджiiва покладено такi ознаки: 1) природа полiтичноi системи, характер полiтичного режиму (демократiя, авторитаризм, тоталiтаризм); 2) форми державно-адмiнiстративного устрою (унiтарна держава, федерацiя, конфедерацiя); 3) спiввiдношення рiзних гiлок влади (монархiя, республiка та iх рiзновиди).

Вiдомi американськi полiтологи З.Бжезинський i К.Фрiдрiх (праця тАЬТоталiтарна диктатура та автократiятАЭ тАУ 1956 р.), а також С.Хантiнгтон (спiльна з Бжезинським робота тАЬПолiтична влада: США/СРСРтАЭ тАУ 1961 р.) подiляли всi полiтичнi системи на iнструментальнi та iдеологiчнi. Так, до iнструментальних вони вiдносили полiтичну систему США, бо вона уособлюi демократичнi установи й iнститути. У соцiалiстичних краiнах, на iх думку, iснували iдеологiчнi полiтичнi системи, якi i продуктом примусу. Вони створенi партiями та iх лiдерами силовими методами, хоча i з метою побудови нового суспiльства.

Усi вищеназванi типологii i умовними. Насправдi не iснуi ВлчистогоВ» виду полiтичних систем, оскiльки всi вони, насамперед, i плодом свiдомих зусиль людей, що живуть у певний час i в певному мiсцi. До того ж полiтична система суспiльства тАУ досить специфiчне i своiрiдне утворення, характер якого визначаiться iсторичними, економiчними, культурними та iншими умовами.

Вiдмiннi особливостi кожноi окремоi типологii полiтичноi системи дозволяють визначити якийсь певний основний критерiй, що зумовлюi рiзницю мiж ними. Автор зупиниться на аналiзi восьми найпоширенiших типологiй полiтичних систем, критерiями виокремлення яких виступають:

- тип суспiльно-економiчноi формацii;

- характер полiтичного режиму;

- модельнi характеристики за принциповими, тАЬкорiннимитАЭ ознаками;

- характер партiйноi системи;

- спосiб здiйснення виборiв;

- панiвна або домiнуюча iдеологiя;

- комплекснi, iнтеграцiйнi (цивiлiзацiйнi) чинники розвитку суспiльства;

- форма держави.

2. Формацiйнi полiтичнi системи

Ця типологiя ТСрунтуiться на традицiйному формацiйно-стадiальному пiдходi до суспiльного розвитку, суть якого полягаi в послiдовнiй змiнi суспiльно-економiчних формацiй. Характер полiтичноi системи визначаiться насамперед економiчно та соцiально обТСрунтованими iнтересами й цiлями. Звiдси, видiлимо й охарактеризуiмо птАЩять типiв полiтичних систем.

1. Рабовласницька полiтична система, яка базувалася на наявностi класового антагонiзму (в першу чергу мiж рабами та рабовласниками) в рамках тодiшнiх рабовласницьких держав. Рiзновидами такоi полiтичноi системи були територiально-полiтичнi утворення на Сходi, в античнiй Грецii та Стародавньому Римi.

На Сходi (в Ассирii, Вавилонi, РДгиптi) задовго до новоi ери склалася форма необмеженоi самодержавноi влади, вiдомоi пiд назвою деспотii. Вона ТСрунтувалася на сваволi правителiв i iх оточення, жорстокому придушеннi будь-якого волевиявлення.

В античнiй Грецii у VII тАУ VI ст. до н.е. сформувалися самостiйнi держави-полiси з власними полiтичними, вiйськовими та релiгiйними центрами (древньогрецький мислитель Аристотель проаналiзував у своiй працi тАЬПолiтикатАЭ державний/полiтичний устрiй i внутрiшнi життя 158 таких грецьких полiсiв). Залежно вiд результатiв боротьби мiж демосом i родовою аристократiiю встановлювалася, вiдповiдно, демократична чи олiгархiчна державна влада. Економiчний розвиток i полiтична могутнiсть полiсiв ТСрунтувалися на широкому застосуваннi рабства. Раби, на вiдмiну вiд вiльних (громадян), позбавлялися будь-яких полiтичних прав. У перiод еллiнiзму (РЖРЖРЖ тАУ РЖРЖ ст. до н.е.) в Грецii переважали держави воiнiзованого типу тАУ Ахейський союз, Етолiйський союз, Македонiя, якi прагнули до панування в Елладi. Але пiсля розгрому римлянами Ахейського союзу в 146 р. до н.е. Грецiю пiдкорив Рим.

У Стародавньому Римi спочатку впродовж VIII тАУ VII ст. до н.е. правили шiсть царiв тАУ царський перiод полiтичноi iсторii. На початку VI ст. до н.е. почав формуватися республiканський устрiй у формi так званоi полiсноi республiки, до складу якоi входила група мiст на Апеннiнському пiвостровi з рiзним правовим статусом. Всi вони знаходилися пiд владою Риму, який за рахунок завоювання та пiдкорення провiнцiй у РДвропi, Азii, Африцi значно змiцнив i розширив свою територiю. Полiтичну владу в Римськiй республiцi здiйснював сенат i консули, якi вибиралися на певний перiод часу. На мiсцях основнi владнi функцii здiйснювали правителi провiнцiй, якi окрiм цивiльних мали великi вiйськовi повноваження. Громадянськi вiйни у РЖ ст. до н.е. привели до встановлення одноособового правлiння тАУ у 27 р. до н.е. Октавiан Август став iмператором. Римська iмперiя проiснувала до 476 р. н.е. Падiння Захiдноi Римськоi iмперii означало крах рабовласництва i зруйнування рабовласницькоi полiтичноi системи.

2. Феодальна полiтична система, для iвропейського варiанту якоi характерне панування в основному монархiчноi форми правлiння (республiки iснували лише у Новгородi, Венецii, Флоренцii, Любеку), християнського свiтосприйняття та феодального способу виробництва. Вiн базувався на поземельнiй власностi феодалiв i використаннi працi залежних i вiльних селян i ремiсникiв. Поступово вiдбувався процес обтАЩiднання роздрiбнених держав i посилення королiвськоi влади. Наслiдком стало утворення в XV тАУ XVI ст. централiзованих феодальних держав тАУ Англii, Францii, Росii, РЖспанii. У надрах феодалiзму почали зароджуватися представницькi органи влади (Боярська дума в Росii, парламент в Англii, Генеральнi штати у Францii), якi поклали початок представницькiй монархii i парламентському устрою тАУ конституцiйнiй монархii. У перiод розкладу феодалiзму та початку переходу до iндустрiального (капiталiстичного) суспiльства принципово новим явищем у РДвропi стала Голландська республiка, в якiй мiсце короля посiли Генеральнi штати.

3. Капiталiстична полiтична система, яка була заснована на приватнiй власностi на засоби виробництва, експлуатацii найманоi працi капiталом, iдеях прогресу, свободи вiльного пiдприiмництва та недоторканостi приватноi власностi. У краiнах Захiдноi РДвропи та США остаточно склався тип буржуазноi держави. Головними ii ознаками стали парламентська система, система конкурентних полiтичних партiй (консервативна i лiберальна тАУ в Англii, демократична i республiканська тАУ в США), сильний апарат державноi влади, загальне виборче право, мiсцеве самоврядування. Значно розширилося втручання держави в рiзнi сфери соцiальних вiдносин i суспiльного життя. Зросла роль виконавчоi влади у порiвняннi з законодавчою. Дедалi бiльшого значення набували такi важливi елементи буржуазноi державноi машини як полiцiя, суд, армiя. Остаточно склалася полiтична влада великоi буржуазii, хоч у рiзних краiнах вона мала рiзнi форми. Так, в Англii це була конституцiйна монархiя, у США тАУ буржуазно-демократична республiка, в Нiмеччинi тАУ юнкерсько-буржуазна монархiя. Головнi важелi економiчноi та полiтичноi влади зосередилися в руках порiвняно нечисленноi елiти представникiв промислового та фiнансового капiталу. Основи буржуазного державного устрою i полiтичноi системи закрiплялися в конституцiях тАУ писана конституцiя стаi традицiiю буржуазного полiтичного устрою (наприклад, 1787 р. тАУ Конституцiя США, 1791 р. тАУ Конституцiя Францii, 1871 р. тАУ Конституцiя Нiмецькоi iмперii). На рубежi ХРЖХ тАУ ХХ ст. з переходом до новоi стадii капiталiзму тАУ iмперiалiзму тАУ зросла влада монополiстичного капiталу, яка поiднуiться iз силою буржуазноi держави (так званий державно-монополiстичний капiталiзм).

4. Соцiалiстична полiтична система, основу якоi склала соцiалiстична (всенародна) власнiсть на засоби виробництва i держава диктатури пролетарiату. Для неi була характерна система радянськоi влади, яка ТСрунтувалася на всесиллi та владнiй монополii комунiстичноi партii, контролi з боку держави за всiма сферами суспiльного життя й особливiй ролi Рад депутатiв трудящих (потiм тАУ народних депутатiв), у яких зосереджувалися законодавчi та виконавчi важелi влади. Соцiалiстична полiтична система характеризувалася також режимом народноi демократii при переходi до соцiалiзму краiн Центральноi та Пiвденно-Схiдноi РДвропи. Народна демократiя була революцiйною демократичною владою пiд керiвництвом робiтничого класу i його комунiстичноi партii. Фактична монополiя комунiстичноi партii на владу, заперечення полiтичноi опозицii, полiтичного й iдеологiчного плюралiзму, посилення влади державних органiв примусу тАУ характернi риси соцiалiстичноi полiтичноi системи в СРСР i краiнах соцiалiстичного табору 40 тАУ 80-х рр. ХХ ст. Конституцiйне закрiплення прав i свобод громадян, розвиток формальноi демократii, забезпечення фактичноi рiвноправностi нацiй i народностей сприяли переростанню держави диктатури пролетарiату у всенародну соцiалiстичну державу. Це було закрiплено в конституцiях так званого розвиненого або реального соцiалiзму (наприклад, у Конституцii СРСР вiд 7 жовтня 1977 р.).

5. Перехiдна або трансформацiйна полiтична система, характерна для краiн, якi знаходилися або перебувають на стадii переходу вiд одного до iншого економiчного та суспiльно-полiтичного устрою. Характеризуiться розмитiстю та невизначенiстю полiтичного режиму, тобто методiв державного управлiння, кардинальними змiнами партiйно-полiтичноi системи, нестабiльнiстю внутрiшньополiтичноi обстановки, суперечливiстю полiтичних процесiв, iдейними розколами в суспiльствi та дискусiями з питань вибору шляхiв розвитку, часто ускладненням соцiальних, етнонацiональних i етнорелiгiйних конфлiктiв. Прикладом таких трансформацiй i полiтичнi та iншi системнi перетворення у краiнах Центральноi, Схiдноi та Пiвденно-Схiдноi РДвропи кiнця 80-х тАУ початку 90-х рр. ХХ ст., якi супроводжувалися крахом тоталiтарних полiтичних систем.

Полiтичне банкрутство керiвних правлячих партiй, неефективнiсть адмiнiстративно-командних методiв управлiння та небажання бiльшостi населення жити в старих умовах тоталiтарного режиму тАУ все це визначило виникнення своiрiдноi революцiйноi ситуацii у краiнах Центрально-Схiдноi РДвропи. При наявностi конкретних особливостей загальним для всiх краiн було прагнення лiквiдувати монопольну владу правлячих партiй, встановити дiйсно демократичну форму правлiння i на основi широкоi демократизацii оновити соцiально-економiчне та полiтичне життя суспiльства. Все це покликанi були здiйснити так званi тАЬоксамитовiтАЭ або тАЬнiжнiтАЭ революцii кiнця 80-х рокiв минулого столiття, якi в цiлому вiдбувалися мирним шляхом i без людських жертв (за винятком Румунii i НДР, а також Югославii, де спалахнула громадянська вiйна).

При всiй своiрiдностi революцiйних процесiв у державах Центрально-Схiдноi РДвропи можна виокремити й загальнi риси радикальних перетворень. Насамперед це:

вiдмова правлячих партiй вiд монополii на владу, вiд конституцiйних гарантiй права на одноосiбне управлiння краiною, бурхливе оформлення багатопартiйних систем;

становлення реальноi системи плюралiстичних демократичних виборiв на всiх рiвнях державноi влади;

виведення з-пiд контролю комунiстiв армii, мiлiцii, прокуратури, органiв держбезпеки, тобто деполiтизацiя репресивно- силового апарату;

вiдмiна державноi цензури на засоби масовоi iнформацii, масове вiдкриття нових друкованих видань, теле- радiоканалiв i передач демократичного спрямування;

розробка та впровадження пакету соцiально-економiчних, насамперед ринкових реформ i перетворень.

3. Режимнi полiтичнi системи

Найпоширенiшою i типологiя полiтичних систем за полiтичними режимами на тоталiтарнi, демократичнi, авторитарнi, анархiчнi й охлократичнi. Критерiiм розмежування виступаi тип полiтичного режиму тАУ характер i способи здiйснення та взаiмодii влади, суспiльства (народу) i особи (громадянина). Захiднi полiтологи Г.О.тАЩДоннел i Ф.Шмiттер влучно визначали режим як сукупнiсть явних або прихованих структур, тАЬякi визначають форми та канали доступу до провiдних урядових постiвтАжтАЭ Основнi ознаки, за якими розрiзняють полiтичнi режими та, вiдповiдно, режимнi полiтичнi системи, такi:

спосiб формування органiв влади;

спiввiдношення законодавчоi, виконавчоi та судовоi влади, центрального уряду та мiсцевого самоврядування;

становище та роль громадських органiзацiй i партiй;

правовий статус особистостi;

встановлена законодавча система;

змiст i спiввiдношення того, що дозволено i що заборонено;

VтАЩ рiвень економiко-господарського розвитку;

полiтична стабiльнiсть суспiльства;

порядок функцiонування правоохоронних i каральних органiв;

ментальнi установки, iсторичнi та культурнi традицii, мораль i звичаi народу.

1. Тоталiтарний тип полiтичноi системи виник у ХХ ст. i був характерний насамперед для держави Б.Муссолiнi в РЖталii (фашистський тоталiтаризм), нацистськоi диктатури в Нiмеччинi (нацiонал-соцiалiстський тоталiтаризм), сталiнiзму в СРСР (комунiстичний тоталiтаризм), РЖрану перiоду А.Хомейнi (теократичний тоталiтаризм). Термiн тАЬтоталiтаризмтАЭ зтАЩявився в 20-х роках минулого столiття в РЖталii, а в 1944 р. Ф.Хайiк написав знамениту тАЬДорогу до рабстватАЭ. Науковий аналiз тоталiтаризму ще в 40 тАУ 50-х рр. ХХ ст. здiйснили у своiх працях американськi полiтологи Х.Арендт (тАЬПоходження тоталiтаризмутАЭ, 1951) i К.Фрiдрiх та З.Бжезинський (тАЬТоталiтарна диктатура i автократiятАЭ, 1956). Яскраву картину тоталiтарного суспiльства у романi тАЬ1984тАЭ створив вiдомий англiйський письменник Дж.Орвел. На полiтологiчному симпозiумi в США в 1952 р. тоталiтаризм був визначений як тАЬзакрита й нерухома соцiокультурна та полiтична структура, в якiй будь-яка дiя тАУ вiд виховання дiтей до виробництва й розподiлу товарiв тАУ спрямовуiться i контролюiться з iдиного центрутАЭ. Подiбного розумiння тоталiтаризму дотримувався у своiй вiдомiй працi тАЬДемократiя i тоталiтаризмтАЭ французький полiтолог Р.Арон, який назвав цей тип полiтичноi системи тАЬмонополiстичним устроiмтАЭ.

У своiму полiтичному розвитку тоталiтаризм проходить три етапи: 1. Революцiя; 2. Консолiдацiя влади, що означаi усунення опозицiйних партiй i сил з полiтичноi арени; 3. Лiквiдацiя очевидних i вигаданих ворогiв всерединi правлячоi партii. Для тоталiтарного режиму характернi такi ознаки:

надзвичайно централiзований i бюрократичний характер державного управлiння;

наявнiсть лише однiii офiцiйноi iдеологii для всього суспiльства, де головним носiiм цiii iдеологii виступаi одна правляча полiтична партiя;

абсолютна пiдпорядкованiсть громадян, всiх органiзацiй i спiлок правлячiй партii;

наявнiсть розгалуженоi системи таiмноi полiтичноi полiцii;

культ вождя, який маi практично необмежену владу;

яскраво виражений антилiбералiзмi антидемократизм, репресii проти власного народу тощо;

дii правило чiткоi регламентацii: не заборонено те, що дозволено законом.

2. Демократичний тип полiтичноi системи як форма органiзацii та здiйснення влади i протилежнiстю тоталiтарному характеру i способу взаiмодii влади, суспiльства й особи. Такою виступаi демократiя захiдних держав, насамперед Англii, Францii i США. Демократичний тип полiтичноi системи як форма органiзацii i здiйснення влади пройшов довгий i складний шлях розвитку вiд прямоi демократii античного полiсу до лiберально-демократичного або полiархiчного (за визначенням американського полiтолога Р.Даля) полiтичного устрою ХХ ст. Основна суть його полягаi у правлiннi меншостi, що обираiться народом на конкурентних виборах, а також чiткому розмежуваннi влади мiж рiзними ii гiлками при взаiмному контролi.

РЖснують чотири головних ознаки або принципи демократичноi полiтичноi системи:

1) суверенiтет народу (загальна демократiя, пряма демократiя, представницька демократiя);

2) будова i порядок формування органiв влади (парламентська, президентська, змiшана, суперпрезидентська республiки, парламентська монархiя);

3) рiвнiсть прав громадян на участь в управлiннi державою (полiтична демократiя i соцiальна демократiя);

4) пiдпорядкування меншостi бiльшостi при прийняттi та здiйсненнi рiшень (деспотична демократiя, тоталiтарна демократiя, конституцiйна демократiя).

Американськi полiтологи М.Д.Роскiн, Р.Л.Корд, У.С.Джонс дають таке визначення демократii: це полiтична система, яка передбачаi замiну державних чиновникiв i право людей справляти вплив за допомогою голосування на рiшення, що приймаються. Ще краще, на нашу думку, сказав свого часу президент США А.Лiнкольн: тАЬДемократiя тАУ це правлiння народу, обране народом, для народутАЭ. При цьому серед головних ознак демократизму можна видiлити наступнi:

формальне визнання народу джерелом влади, ii сувереном;

визнання права всiх громадян на участь у формуваннi органiв державноi влади, контроль за iхньою дiяльнiстю, вплив на прийняття рiшень;

переважне право бiльшостi при прийняттi рiшень, чiтке регламентування полiтичних процедур i процесiв;

вимога виборностi та перiодичноi змiнюваностi складу органiв державноi влади;

наявнiсть полiтико-правового порядку, при якому дозволяiться iснування i дiяльнiсть рiзних полiтичних партiй, рухiв та органiзацiй;

дотримання конституцiйних норм i реальне здiйснення принципу тАЬрозподiлу владитАЭ на законодавчу, виконавчу, судову;

наявнiсть розвиненого громадянського суспiльства тАУ розмаiття неопосередкованих державою взаiмовiдносин вiльних i рiвноправних iндивiдiв в умовах ринку i демократичноi правовоi державностi;

на вiдмiну вiд тоталiтаризму дii правило: дозволено все, що не заборонено законом.

3. Авторитарний тип полiтичноi системи вiдповiдаi такому державно-полiтичному режиму, який характеризуiться:

значним зосередженням влади в руках однiii особи або обмеженоi групи людей;

ураженням, звуженням полiтичних прав i свобод громадян i суспiльно-полiтичних органiзацiй;

строгою регламентацiiю активностi громадян i полiтичних iнститутiв;

дозволом дiяльностi лише лояльних правлячiй владi полiтичних сил i легальноi лояльноi опозицii;

рiзким скороченням прерогатив i повноважень демократичних iнститутiв.

РЖншими словами тАУ це режим жорсткого примусу до дотримання законiв, до виконання непопулярних, але формально легальних вимог.

Зразками авторитарного правлiння вважаються режими Ю.Пiлсудського в Польщi, адмiрала Хортi в Угорщинi, генерала Франко в РЖспанii, генерала Пiночета в Чилi. Проте авторитарних ознак може набрати будь-яке державне управлiння, якщо виконавча чи законодавча iнституцiя або керiвна посадова особа перебирають на себе функцii та повноваження iнших, стають iдиним у суспiльствi центром прийняття загально-значимих рiшень. До речi, це може статися не тiльки вiд злого умислу авторитарноi особи, але й вiдповiдно до вимог конституцii. Так, пряме президентське правлiння в надзвичайних ситуацiях передбачене законодавством багатьох краiн свiту. Авторитарнi режими, як правило, спираються на армiю тАУ воiнний режим (свого часу вiн iснував у Чилi, Пакистанi, Грецii, Туреччинi та iнших державах). Вiйськовi найчастiше втручаються в полiтичний процес, щоб покiнчити з тривалою кризою, яку не вдаiться подолати лiберальними засобами. Разом з тим виокремлюють кiлька й iнших основних типiв авторитарних полiтичних систем: партiйнi (СРСР перiоду Л.Брежнiва i пiсля нього), сучасна Бiлорусь, Марокко, Гватемала), корпоративнi (сучасна Росiя), нацiональнi (сучаснi Узбекистан, Туркменiстан, Казахстан), особистi (РЖндiя при РЖ.Гандi, Румунiя при Н.Чаушеску) режими.

З iншого боку, встановлення авторитарного режиму вважаiться неминучим у процесi модернiзацii тоталiтарного суспiльства. Якщо тоталiтарний режим тАУ це влада сваволi й беззаконня, то авторитаризм i владою суворого закону. Така авторитарнiсть у конкретних умовах змiцнюi силу демократii фактичною полiтичною силою, створенням демократичного полiтичного механiзму. Найдоцiльнiший при цьому шлях тАУ досягнення революцiйних змiн, але еволюцiйними методами.

РЖнодi за способом здiйснення полiтичноi влади полiтологи також видiляють ще два типи полiтичного режиму тАУ анархiчний i охлократичний.

4. Анархiчний тип полiтичноi системи найчастiше маi такi риси:

1 ерозiя або повна руйнацiя iдеi iдиноi держави та iдиноi полiтичноi системи суспiльства;

1 взаiмна конфронтацiя або навiть атомiзацiя (розпад, подрiбнення) владних структурна, вiдсутнiсть ефективних форм координацii iх дiй;

1 втрата найвищими органами влади монополii на органiзоване застосування збройноi сили;

сваволя та вiдсутнiсть гарантiй безпеки населення;

вiдсутнiсть системи елективного нормативного регулювання суспiльних вiдносин.

5. Охлократичний тип полiтичноi системи характеризуiться:

некомпетентнiстю полiтичноi влади;

намаганням простими засобами i дуже швидко розвтАЩязувати складнi проблеми суспiльного життя, що вимагають тривалоi копiткоi працi;

вiдсутнiстю у представникiв влади реального почуття вiдповiдальностi перед своiм народом;

апеляцiями влади до широких народних мас тАУ популiзмом;

рекрутуванням значноi частини правлячоi полiтичноi елiти iз тАЬсоцiальних низiвтАЭ i маргiнальних верств суспiльства, при цьому вона прагне швидко пiдвищити свiй соцiальний статус i полiпшити матерiальне становище.

4. Модельнi полiтичнi системи

полiтична iдеологiя авторитарний тоталiтарний

Близькою до типологii полiтичних систем за характером полiтичного режиму i типологiзацiя за принциповими, корiнними ознаками, якi ТСрунтуються на факторах, що визначають характер i напрям розвитку полiтичноi системи. Такими факторами виступають полiтичний iнтерес соцiально-полiтичних та етнiчних спiльнот, цiлеспрямованiсть i цiлевизначенiсть, субтАЩiкт полiтики, економiчнi звтАЩязки. Кожний iз цих факторiв дii як самостiйно, так i в сукупностi з iншими. Якщо ж iз них випадаi хоча б один, то вiдбуваiться послаблення або навiть розвал всiii полiтичноi системи чи окремих ii структурних елементiв. Залежно вiд прояву та сили впливу зазначених факторiв, на думку киiвських полiтологiв РЖ.Дзюбка, К.Левкiвського, Т.Мельника, iсторично складаiться один iз трьох типiв або моделей полiтичноi системи тiii чи iншоi краiни тАУ командний, змагальний, соцiопримирливий.

Командна полiтична система пройшла iсторичний шлях вiд правлiння iгипетських фараонiв, iмператорiв Риму, феодальних абсолютних монархiв до сучасних авторитарних, тоталiтарних систем. Вiдповiдно до панiвноi iдеологii рiзновидами тоталiтаризму виступають комунiзм, фашизм i нацiонал-соцiалiзм. Сьогоднi команднi системи iснують насамперед в Азii та Африцi (Пiвнiчна Корея, РЖрак, Лiвiя). Дана полiтична система маi такi риси:

надмiрна роль центру, в тому числi у прийняттi та реалiзацii рiшень;

командний стиль управлiння всiма сферами суспiльного життя;

заперечення полiтичного плюралiзму;

ставка на силовi структури;

виняткова роль партiйно-державного лiдера й однiii iдеологii;

обмеження прав i свобод громадян;

вiдсутнiсть чiткого розподiлу влади;

поширення полiтичноi демагогii на захист iнтересiв народу;

створення елiти закритого типу тАУ номенклатури.

Змагальна полiтична система i протилежною команднiй i може ефективно функцiонувати за умов стабiльного суспiльства як iдиного соцiального органiзму. РЖсторично вона iснувала в рабовласницьких Афiнах, феодальних мiстах-державах (Новгород, Дубровник, ганзейськi мiста) i найяскравiше проявила себе в епоху iндустрiального суспiльства (капiталiзму) з його постулатами вiльноi торгiвлi, вiльноi конкуренцii, ринковоi економiки, поваги до природних прав людини. Для змагальноi полiтичноi системи характернi наступнi ознаки:

наявнiсть багатьох центрiв прийняття полiтичних рiшень, якi через своi тАЬгрупи тискутАЭ впливають на державну владу;

визнання рiвностi та гарантiй прав людини й обтАЩiднань громадян;

захист конституцiйного ладу та його правових засад;

ставлення до права як до найвищоi цiнностi;

звтАЩязок полiтичноi системи та саморегуляцii суспiльства у сферах економiки, соцiальних вiдносин, духовного життя тощо.

Соцiопримирлива полiтична система маi такi типологiчнi характеристики:

першочерговiсть соцiальних проблем у змаганнi за утвердження полiтичних цiлей i завдань;

використання компромiсiв для вирiшення полiтичних та iнших проблем;

професiоналiзм полiтичного управлiння;

утвердження полiтичного плюралiзму та високий рiвень полiтичноi культури;

прагнення до утвердження соцiального миру та соцiальноi справедливостi;

високий рiвень захисту прав людини;

поступове, постiйне, неухильне здiйснення соцiальних програм;

полiтична безконфлiктнiсть i саморегульованiсть суспiльства.

Певнi елементи такоi системи iснували в iсторичному минулому й iснують зараз. Однак справжня соцiопримирлива полiтична система складаiться лише в умовах високого рiвня економiчного розвитку, соцiальноi захищеностi громадян, гарантування iхнiх конституцiйних прав i свобод, полiтичного та культурного спiвробiтництва мiж народами в процесi переходу людства вiд конфронтацii до спiвробiтництва, вiд протиборства до створення iдиноi новоi цивiлiзацii. Реальними державами сучасностi з найхарактернiшими рисами соцiопримирливоi полiтичноi системи виступають насамперед захiднi соцiальнi держави тАУ Нiмеччина, Швецiя, Норвегiя, Люксембург, Швейцарiя, США та iншi тАУ краiни, якi прагнуть до забезпечення кожному громадянину гiдних умов iснування, соцiальноi захищеностi, спiвучастi в управлiннi виробництвом, а в iдеалi приблизно однакових життiвих шансiв, можливостей для самореалiзацii особистостi в суспiльствi.

5. Партiйнi полiтичнi системи

Партiйнi системи тАУ це частина (пiдсистема) полiтичноi системи, пiд якою слiд розумiти сукупнiсть стiйких звтАЩязкiв i вiдносин партiй рiзного типу однi з одними, а також з державою та iншими iнститутами влади. До числа факторiв, що справляють найбiльший вплив на формування партiйних систем належать характер соцiальноi структури суспiльства, дiюче законодавство (насамперед виборчi закони), характер власне мiжпартiйних взаiмин (утворення змичок, блокiв, коалiцiй) i соцiокультурнi традицii. У залежностi вiд цього полiтичнi системи на основi партiйного принципу типологii прийнято класифiкувати насамперед за кiлькiсним складом партiй, а також за якiсними характеристиками звтАЩязкiв, у якi вони вступають.

За кiлькiстю дiючих у краiнi партiй виокремлюють наступнi партiйнi полiтичнi системи.

За росiйським полiтологом О.Соловйовим:

однопартiйнi, серед яких розрiзняють деспотичнi та демократичнi рiзновидностi (колишнiй СРСР);

пiвторапартiйнi, в яких дii коалiцiя, що складаiться iз домiнуючоi партii та близькоi iй за поглядами, але менш популярноi органiзацii (колишнi НДР i Болгарiя);

двопартiйнi з двома вiдносно рiвноцiнними за популярнiстю конкурентними партiями (США, Великобританiя);

двох з половиною партiйнi системи, в яких наявнiсть двох авторитетних партiй поiднуiться з дiяльнiстю посередницькоi, але одночасно альтернативноi органiзацii, яка вiдiграi роль тАЬтретьоiтАЭ сили, що дозволяi примирити цих двох противникiв (ФРН);

багатопартiйнi, з кiлькiстю понад три партii (Украiна, Австрiя, Росiя, Польща, Чехiя, Словаччина, Нiдерланди, Францiя).

За американським полiтологом Л.Етстайном:

Багатопартiйна система з однiiю пануючою партiiю (Мексика);

модифiкована однопартiйна система (США);

система тАЬдва плюс одна партiятАЭ (Великобританiя, Канада, Австрiя);

крайня багатопартiйна система (Францiя);

стабiльна багатопартiйна система (ФРН).

Близькою до цiii типологii, але складнiшою, так як вона ТСрунтуiться на якiсних характеристиках звтАЩязкiв, у якi вступають партii, i типологiя iталiйського полiтолога Дж.Сарторi. На основi аналiзу iдеологiчноi дистанцii (тАЬполярностiтАЭ) мiж партiями вiн видiлив сiм типiв партiйних полiтичних систем:

однопартiйнi (СРСР, Пiвнiчна Корея, Куба, Лiвiя), з однiiю легальною партiiю, яка володii всiiю повнотою влади, що призводить до зрощення партiйного апарату з державним;

гегемонiстськi (колишнi соцiалiстичнi краiни Схiдноi РДвропи, Китай, Мексика), з однiiю провiдною партiiю (iншi тАУ партii-сателiти) та зрощенням партiйного апарату з державним;

домiнантнi(Японiя,Швецiя,РЖндiя), при яких одна домiнуюча партiя маi тривалу (понад 40 рокiв) перевагу в конкурентнiй боротьбi та формуi уряд, що вiдзначаiться стабiльнiстю;

двопартiйнi (США, Великобританiя, Канада, Австралiя), передбачають наявнiсть двох рiвноправних конкурентних партiй, одна з яких пiсля перемоги на виборах формуi уряд, а iнша складаi впливову опозицiю;

обмеженого плюралiзму (Чехiя, Литва, Болгарiя, ФРН, Австрiя, Бельгiя), коли функцiонуi кiлька потужних партiй при вiдсутностi гострих полiтичних суперечностей мiж ними та позасистемноi опозицii, домiнуючi партii формують урядовi коалiцii (часто нестабiльнi);

поляризованого плюралiзму (РЖталiя, Фiнляндiя, Нiдерланди, Латвiя, Словаччина, певною мiрою Украiна), з багатьма партiями, потужними з яких i крайнi тАУ лiвi та правi, при цьому уряд формують центристськi партii та iснуi гостре iдеологiчне протистояння мiж центром i право-лiвою опозицiiю;

атомiзованi (Уругвай, Парагвай, Малайзiя, Казахстан, Польща, Украiна початку 90-х рокiв ХХ ст.), коли iснуi багато невпливових полiтичних партiй, а уряд формуiться або на позапартiйнiй основi, або на засадах широкоi коалiцii.

Треба зауважити, що не iснуi iдиного стандарту в оцiнцi ефективностi тих або iнших партiйних полiтичних систем. Однак у будь-якому випадку тип партiйноi системи суттiво впливаi на наступнi полiтичнi явища та процеси:

1) характер органiзацii та здiйснення виборiв глави держави, парламенту, органiв мiсцевого самоврядування;

2) спосiб формування уряду, його ефективнiсть i стабiльнiсть;

3) форму державного правлiння;

4) тип полiтичного режиму та полiтичноi системи.

6. Виборчi полiтичнi системи

Виборча система тАУ це сукупнiсть передбачених законом виборчих процедур, повтАЩязаних iз формуванням органiв влади, якi функцiонують у рамках виборчого права. Вiдповiдати своiму соцiальному призначенню вибори можуть лише тодi, коли вони ТСрунтуються на певних принципах. Мова йде про двi групи таких принципiв:

принципи виборчого права, якi визначають статус кожного громадянина на виборах (загальний характер виборiв, рiвнiсть виборцiв, таiмниця виборiв, пряме або безпосереднi голосування);

загальнi принципи органiзацii виборiв (свобода виборiв, наявнiсть альтернативних кандидатiв, конкурентнiсть виборiв, перiодичнiсть i регулярнiсть виборiв, рiвнiсть матерiальних та iнформацiйних можливостей полiтичних партiй i кандидатiв).

В сучасному свiтi використовуiться приблизно 350 рiзновидiв виборчих систем, кожна з яких маi певнi переваги та недолiки. При цьому можна виокремити чотири основних типи виборчих полiтичних систем тАУ мажоритарна, пропорцiйна, змiшана, консенсусна.

Система абсолютноi бiльшостi або мажоритарна передбачаi, що перемагаi той кандидат, який набрав встановлену законом бiльшiсть голосiв виборцiв, що взяли участь у голосуваннi. При цiй системi виборчi округи бувають одно- або багатомандатнi з приблизно рiвною кiлькiстю виборцiв на округ i наближенiстю меж округiв до меж вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць. Голосування вiдбуваiться тiльки за одного кандидата в одномандатному окрузi або за кiлькох кандидатiв тАУ у багатомандатному. При застосуваннi мажоритарноi виборчоi системи абсолютноi бiльшостi (Францiя, Бiлорусь) обраним вважаiться кандидат, який отримав понад 50 % голосiв виборцiв, що взяли участь у голосуваннi. При мажоритарнiй системi вiдносноi бiльшостi (Украiна до 1998 р., США, Великобританiя, ФРН, Канада, Японiя) перемагаi той, хто випередив за кiлькiстю голосiв усiх своiх суперникiв. Загалом мажоритарна виборча система застосовуiться у понад 70 краiнах свiту, сприяi успiху насамперед великих партiй i забезпечуi стабiльнiсть уряду. Водночас при цiй системi голоси виборцiв, поданi за переможених кандидатiв фактично пропадають. Вiдсутня також вiдповiднiсть мiж кiлькiстю голосiв i кiлькiстю отриманих мандатiв. Окрiм того безпосередня залежнiсть результатiв виборiв вiд розподiлу виборцiв за округами створюi небезпеку манiпулювання шляхом тенденцiйного нарiзання виборчих округiв. Така практика спотворення волi виборцiв отримала назву тАЬвиборчоi географiiтАЭ або тАЬджеррiмендерiнгутАЭ (за iменем ii творця тАУ американського губернатора штату Массачусетс Джеррi).

Система пропорцiйного представництва або пропорцiйна передбачаi проведення виборiв за партiйними списками i розподiл мандатiв мiж партiями та виборчими блоками партiй пропорцiйно до кiлькостi голосiв, набраних ними. При цiй системi виборчi округи багатомандатнi i iх межi або спiвпадають з межами всiii краiни (iдиний загальнонацiональний округ), або з межами ii областей (провiнцiй, земель). Голосування вiдбуваiться не за конкретну особу, а за певну партiю чи блок партiй, що виставляють свiй список кандидатiв. При цьому голоси можуть вiддаватися за список в цiлому без надання переваг (преференцiй) тАУ Польща, Чехiя, Португалiя, РЖзраiль тАУ так званi тАЬжорсткiтАЭ списки; або iз наданням переваг (преференцiй) окремим кандидатам з того списку, якому вiддаiться голос тАУ РЖталiя, РЖспанiя, Швецiя, Норвегiя, Данiя, Австрiя, Бельгiя, Нiдерланди тАУ так званi тАЬмтАЩякiтАЭ списки. У першому випадку партiйнi списки отримують кiлькiсть мандатiв, пропорцiйну до кiлькостi поданих за них голосiв виборцiв. При наявностi преференцiй мандати надаються конкретним представникам iз вiдповiдних партiйних спискiв. З метою усунення надмiрноi розпорошеностi мандатiв мiж партiями та сформування парламентськоi бiльшостi й утворення уряду в бiльшостi краiн, що застосовують пропорцiйну систему (всього iх майже 50), введено своiрiдний тАЬбартАЩiртАЭ тАУ мiнiмальний вiдсоток голосiв виборцiв, який маi отримати список партii, щоб кандидати вiд неi могл

Вместе с этим смотрят:

Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения

Грузино-абхазский тупик

Евроскептицизм в структуре европейской внутренней политики

Западные трактовки социальной справедливости

Использование Интернета в избирательных кампаниях