Полiтична влада: сутнiсть, форми та роль у функцiонуваннi полiтичноi системи

Контрольна робота з курсу "Полiтологiя"

Содержание

1. Поняття й особливостi полiтичноi влади

2. Класифiкацiя полiтичноi влади

3. Полiтична елiта та полiтична влада

Висновки

Лiтература

1. Поняття й особливостi полiтичноi влади

Розумiння сутi та змiсту полiтичноi системи суспiльства неможливе без осмислення суспiльного феномену влади i, насамперед, влади полiтичноi. Справа в тому, що всi структурнi елементи полiтичноi системи зтАЩiднуються в iдине цiле, а механiзми приводяться в дiю за допомогою полiтичних вiдносин. Вони не тiльки пронизують полiтичну систему, але й роблять осмисленою всю ii органiзацiю. Основу ж полiтичних вiдносин становлять владнi вiдносини, що ТСрунтуються на засадах i доцiльностi полiтичноi влади в суспiльствi та державi.

Поняття "влада" - складне й суперечливе. У повсякденному життi ми говоримо про владу батька над дiтьми, пророка над послiдовниками його вчення, сил природи над людиною, держави над громадянином. Цi зовсiм рiзнi поняття про владу мають i чимало спiльного. Тому не випадково мислителi впродовж столiть намагалися дати визначення поняттю "влада". Так, Аристотель вважав, що елемент панування та елемент пiдкорення вiдчуваються в усьому. Це обтАЩiктивний закон природи, i йому коряться живi iстоти. До того ж людина за своiю природою - iстота полiтична. Великий фiлософ античностi розрiзняв владу деспотичну (владу господаря над рабом) i полiтичну (владу державного мужа над громадянином). У наш час полiтологи розглядають полiтичну владу як один iз рiзновидiв влади взагалi, вiдповiдно починаючи з визначення загальноi сутностi влади.

Влада - це здатнiсть i можливiсть здiйснювати свою волю (класом, групою, особистiстю або партiiю, державою i т.д.), справляти певний вплив на дiяльнiсть, поведiнку людей з допомогою авторитету, права, сили та iнших засобiв.

Схожiсть загальних визначень влади вiтчизняних i зарубiжних полiтологiв рiзних часiв свiдчить про те, що нинi тут досягнуто консенсусу, i приросту знань про владу слiд шукати радше в деталiзацii цього поняття, нiж у його докорiнному переосмисленнi. На думку зарубiжних полiтологiв, у процесi полiтичних вiдносин влада проявляi себе через такi основнi ознаки i функцii: примус (прямий чи опосередкований); принаджування (пiдкуп, обiцянки, хабарi); блокування наслiдкiв (тобто перешкода конкурентовi в боротьбi за владу); "створення вимог" (штучне формування потреб, що iх може задовольнити лише агент влади); "розтягнення сiтки влади" (залучення додаткових чинникiв залежностi субтАЩiкта вiд влади); шантаж (погрози нинi чи залякування карою за непокору в майбутньому); пiдказки (ненавтАЩязливе впровадження в масову свiдомiсть вигiдних владi настанов чи забобонiв); iнформацiйний прямий чи опосередкований контроль (з допомогою застережень, рекомендацiй, помсти i т. iн.).

Полiтична влада в цiлому характеризуiться вольовим характером вiдносин, якi мають елемент примусу, i повтАЩязана з iснуванням бiльш або менш стiйкого колективу. Вона також тiсно повтАЩязана з економiчною владою. Володарi матерiальних засобiв виробництва дають можливiсть здiйснювати економiчну владу, спрямовану на користування полiтичною владою, з метою ефективного захисту власностi - джерела своii влади. З iншого боку, тi, хто маi в своiму розпорядженнi засоби примусу, намагаються змiцнити свою владу. Примусова влада домiнуi в полiтичних конфлiктах. Масовi незадоволення функцiонуванням полiтичноi системи викликають зниження урядового авторитету, через що можуть бути здiйсненi акти насилля аж до революцii.

2. Класифiкацiя полiтичноi влади

Згiдно з класифiкацiiю нiмецького соцiолога М. Вебера, iснують три типи авторитетноi влади: традицiйна, харизматична i рацiонально-правова. В основi функцiонування традицiйного типу влади - дотримання iснуючих традицiй, схвалених у суспiльствi норм поведiнки. У цьому випадку вождь племенi або. монарх маi право наказувати й карати згiдно з традицiiю, йому повиннi пiдкорятися всi, хто визнаi непорушнiсть традицiй; якщо ж правитель сам порушуi закони, вiн може позбутися влади.

Харизматичний тип влади спираiться на беззаперечну вiру, слiпе пiдкорення вождевi. Авторитет у даному випадку ТСрунтуiться на видатних особистих якостях керiвника: смiливостi, iнтелектi, ораторських здiбностях тощо Рацiонально-правовий тип влади спираiться на вiру в силу права. Той, хто реалiзуi таку владу, мас право вiддавати наказ" i вимагати, щоб iх виконували вiдповiдно до чинного законодавства. Можлива ситуацiя, коли реалiзацiя полiтичне авторитетноi влади санкцiонуiться широкими масами населення; таке санкцiонування називаiться легiтимацiiю.

Легiтимацiя - одна з основних категорiй полiтологii.3 рiвномiрного розвитку суспiльства вона сприяi стабiльностi авторитетноi влади, але можуть бути випадки, коли правитель позбавляiться легiтимацii без утрати авторитетноi влади. Якщо керiвник держави нездатний зупинити рiст iнфляцii, зменшити безробiття, то вiн може втратити легiтимацiю. Трапляються випадки, коли авторитетна влада i легiтимацiя не належать однiй людинi. У Польщi перед виборами до парламенту 1989 р. В. Ярузельський, безперечно, мав авторитетну владу, а Л. Валенса - легiтимацiю, забезпечену йому пiдтримкою широких народних мас. Отже, аналiзуючи функцiонування полiтичноi влади, важливо фiксувати рiзницю мiж авторитетною владою i легiтимацiiю, тому що у випадках, коли полiтичнi лiдери втрачають легiтимацiю, вiрогiдно, що iх замiнять iншими.

Легiтимацiя - це, власне, субтАЩiктивне явище, тому i окремi iндивiди, i соцiальнi групи пiдтримують владу певноi системи або не визнають ii - залежно вiд того, якою мiрою вона вiдповiдаi iхнiм iнтересам.

У захiднiй лiтературi питання про походження i розвиток полiтичноi влади трактуiться неоднозначне. Деякi вченi вважають, що влада виникаi одночасно з суспiльством i розвиваiться паралельно з ним вiд елементарних неполiтичних форм до зрiлих полiтичних. Перша влада - анонiмна, властива примiтивним суспiльствам. Вона розподiляiться серед усiii маси iндивiдiв i проявляiться в сукупностi вiрувань i звичаiв. Згодом, коли динамiзуiться ритм соцiального життя i виникаi необхiднiсть в оперативному винесеннi рiшень, складаiться iндивiдуалiзована влада в особi вождя або невеликоi групи осiб. Однак у цiii влади немаi легiтимностi: зi смертю вождя починаiться боротьба за владу. РЖндивiдуалiзовану владу заступаi iнституцiоналiзована, що iснуi у формi держави, коли держава - офiцiйна полiтична влада, а рiзнi центри полiтичноi влади, як от: економiчнi групи, профспiлки, партii, теж i носiями влади.

3. Полiтична елiта та полiтична влада

Полiтична елiта (до неi входять особи, якi володiють полiтичною владою вiдповiдно до мiсць, котрi вони посiдають у соцiальнiй структурi, представники бюрократичного апарату, рiзнi групи тиску) становить основне ядро елiти, яка реалiзуi полiтичну владу. На ii практичну дiяльнiсть впливаi багата чинникiв: соцiальнi протирiччя в суспiльствi, спiввiдношення сил усерединi самоi панiвноi елiти. Найбiльшi можливостi елiта маi за тоталiтарного режиму. В умовах демократii вплив елiти може зростати або падати залежно вiд функцiонування партiй (наприклад, в РЖталii цей вплив менш iстотний нiж у США, де полiтично значимi тiльки двi партii). Володарi великих пiдприiмств, директори, вищi чиновники, менеджери якi працюють в управлiнському апаратi приватних пiдприiмств формують економiчну елiту. Вона часто функцiонуi як група тиску щодо полiтичноi елiти, субсидуючи полiтичнi партii або окремих кандидатiв пiд час виборчих кампанiй, впливаючи на дiяльнiсть парламенту з допомогою лобiстiв. Влада економiчноi елiти багато в чому нейтралiзуi дiяльнiсть iнших елiтарних груп, профспiлок, рiзних демократичних рухiв i партiй. РЖстотний вплив на полiтичний процес маi бюрократична елiта, яку нерiдко розглядають як елемент елiти полiтичноi. Участь бюрократичноi елiти в процесi реалiзацii влади проявляiться пiд час пiдготовки важливих загальнополiтичних рiшень, оскiльки чиновники часто готують iх не лише як технiчнi виконавцi. крiм того, апаратнi працiвники мають досить повноважень для винесення самостiйних рiшень у сферi своii дiяльностi. Вплив вiйськовоi елiти визначаiться рiвнем розвитку збройних сил у державi. У полiтичнiй сферi вона реалiзуi своi iнтереси як своiрiдна група тиску, в економiчнiй - спираючись на тiснi економiчнi звтАЩязки з виконавцями замовлень вiйськового вiдомства. Комунiкативна елiта бере участь у полiтичному життi й реалiзуi своi iнтереси, впливаючи на громадську думку. Соцiологи вказують на чотири основнi способи формування елiти: делегування, призначення, протекцiю та активнiсть самого кандидата. Для глибокого розумiння механiзму формування елiтарних груп, iх функцiонування i розвитку слiд мати зважений аналiз взаiмних вiдносин усiх панiвних груп з урахуванням усiх чинникiв, якi впливають на суспiльство на певних етапах його розвитку. Це прямо стосуiться i сучасного украiнського суспiльства та специфiки впливу полiтичноi елiти на всi механiзми функцiонування його полiтичноi системи.

Вживання термiну тАЬелiтатАЭ стосовно верхiвкових груп украiнського суспiльства, як i дослiдження походження, ролi та значення елiти повтАЩязане iз загальним процесом нашого модерного державотворення. Початок 90-х рокiв ХХ ст. не лише збурив енергiю народних тАЬнизiвтАЭ, але й поставив на порядок денний як нагальне питання про створення власне украiнськоi елiти нового типу. За спрощеною схемою, на рiвнi буденноi свiдомостi нашого суспiльства мова йшла про владу, яка була б здатна зберегти i змiцнити незалежнiсть Украiни, здiйснити необхiднi трансформацiйнi процеси по шляху переходу вiд командно-адмiнiстративноi до ринково-демократичноi системи, вiд авторитарно-консервативноi до соцiально-правовоi держави. Незвичайнiсть i складнiсть завдань вимагала поiднання практики державотворення з теоретичною розробкою рiзнопланових проблем становлення i формування елiти в Украiнi. Вагоме мiсце серед них зайняло питання про специфiку, функцii та роль полiтичноi елiти.

Пiд полiтичною елiтою, в тому числi й в Украiнi, найчастiше мають на увазi тАЬменшiсть суспiльства, що становить собою достатньою мiрою самостiйну, вищу, вiдносно привiлейовану групу, надiлену особливими психологiчними, соцiальними i полiтичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийняттi i здiйсненнi рiшень, повтАЩязаних з використанням державноi влади або впливом на неiтАЭ. Як складова частина правлячоi елiти пострадянського типу вона подiляiться на вiдкриту i тiньову групи. Вiдкрита або тАЬпрозоратАЭ елiта в Украiнi - це, насамперед, публiчнi полiтики, якi займають певнi позицii у державнiй владi: народнi депутати, члени уряду, державнi службовцi високого рангу. Пiд тiньовою елiтою мають на увазi людей, якi справляють сильний вплив на прийняття державних рiшень завдяки своiму багатству або неординарним особистим якостям, але дiють не публiчно, а кулуарно, iншими словами тАЬв тiнiтАЭ. Найчастiше, на вiдмiну вiд представникiв тАЬпрозороi" елiти, тАЬтiньовикитАЭ знаходяться тАЬзбокутАЭ вiд закону i застосовують його на власний розсуд.

Згiдно iншоi точки зору, носii полiтичних рiшень в Украiнi на момент проголошення незалежностi в 1991 р. не були полiтичною елiтою. Це пояснюiться тим, що вони не могли виконувати властивих для неi основних функцiй, а саме - ефективного управлiння, прийняття оптимальних рiшень, полiтичного керiвництва, прогнозування, планування, формування кадрового складу тощо. Звiдси, доцiльно використовувати функцiональне поняття елiти вiдносно украiнських владних сил: тАЬелiти - це всi тi особи та групи, якi займають провiднi позицii у великих або найбiльш багатих на ресурси органiзацiях i рухах нацii та мають можливiсть забезпечувати значний i систематичний вплив цих органiзацiй i рухiв на полiтичнi рiшеннятАЭ.

Нарештi, заслуговуi на увагу сприйняття елiти як соцiального явища населенням Украiни, вiдоме як феноменологiчний аспект. Соцiологiчнi опитування свiдчать, що в украiнському суспiльствi поняття полiтичноi елiти асоцiюiться з верхiвкою виконавчоi та законодавчоi гiлок влади (42 % респондентiв вiдносять iх до елiти), а також з тАЬбагатими людьмитАЭ - пiдприiмцями i керiвниками банкiв (вони користуються пiдтримкою 44 % опитаних). Водночас на запитання тАЬщо Ви вiдчуваiте по вiдношенню до правлячоi елiти?", 21 % заявили - тАЬобразутАЭ, 13 - тАЬворожiстьтАЭ, 54 - тАЬбайдужiстьтАЭ. Це вкрай несприятливi для змiцнення паросткiв демократii та вкорiнення засад громадянського суспiльства в Украiнi показники. У населення нашоi держави склався переважно негативний образ полiтичноi (правлячоi) елiти. Даний факт пояснюiться тим, що остання не виконуi найважливiших ролей i функцiй - ролi референтноi групи, взiрця суспiльноi поведiнки, морально-психологiчного мобiлiзатора й провiдника мас.

Наведенi вище мiркування змушують нас зупинитися на виявленнi основних функцiй полiтичноi елiти в Украiнi. При всiй палiтрi пiдходiв до даного питання можна виокремити три з них - найголовнiшi - зi своiми пiдфункцiями.

По-перше, зтАЩясування iнтересiв рiзних суспiльних груп у полiтичному життi. Це передбачаi

1) субординацiю iнтересiв i

2) вiдображення iх у полiтичних настановах.

По-друге, формування полiтичних програм, доктрин, iдеологiй.

Тут треба мати на увазi

1) розробку вiдповiдних програмних документiв,

2) iх тАЬлобiювання" на рiзних рiвнях - владному, iнформацiйному, буденноi свiдомостi - з метою тАЬоволодiння широкими масамитАЭ,

3) вироблення та втiлення в життя полiтичних рiшень.

По-третi, створення механiзмiв реалiзацii полiтичних програм.

Воно ТСрунтуiться на

1) формуваннi iнститутiв полiтичноi системи,

2) висуненнi полiтичних лiдерiв,

3) пiдборi та призначеннi державних службовцiв.

Головна особливiсть формування полiтичноi елiти в Украiнi

полягаi в тому, що воно переживаi трансформацiйний етап, який ще далеко не завершився. Це пiдтверджуiться наступними вагомими фактами:

по-перше, неусталенiстю полiтичноi структури суспiльства, одним iз показникiв чого i продовження процесу створення полiтичних партiй (зараз iх понад 100) та обтАЩiднань (останнiй приклад - оформлення блоку з Партii тАЬРеформи i порядоктАЭ, Конгресу украiнських нацiоналiстiв i одного iз Рухiв);

по-друге, незавершенiстю структуризацii правлячоi елiти у рiзних ешелонах влади, що пiдтверджуiться, зокрема, приходом до влади тАЬбiльшостiтАЭ у Верховнiй Радi, постiйними змiнами у складi депутатських груп;

по-третi, публiчно непрозорою полiтичною спрямованiстю представникiв правлячоi елiти. Особливо властива контАЩюнктурна змiна власних поглядiв для другого ешелону сучасних партiйних дiячiв, хоча вона не обминула й лiдерiв цих органiзацiй. Сутнiсть полiтичноi контАЩюнктури полягаi в тому, що насправдi той чи iнший дiяч не маi глибоко усталених свiтоглядних, полiтичних позицiй i намагаiться якомога швидше i безболiснiше пристосуватися до поточного полiтичного моменту;

по-четверте, початковiстю, незавершенiстю формування, а також недосконалiстю iснуючих механiзмiв утримання та передачi влади, а особливо ii вiдповiдальностi перед суспiльством (останнi фактично тiльки продекларовано). Треба зауважити, що великий вплив у сенсi формування сучасноi украiнськоi полiтичноi елiти на ii соцiальне представництво, якiсний склад, професiйну компетентнiсть i результативнiсть роботи справляi система ii рекрутування або вiдбору.

На жаль, незважаючи на очевидний прогрес у цiй сферi полiтичного, державного життя, за роки незалежностi у державi почали складатися певнi - як позитивнi, так i негативнi - принципи формування новоi елiти, зокрема:

1) особиста вiдданiсть як головний критерiй добору на керiвнi посади;

2) земляцтво, досвiд попередньоi спiльноi роботи, взаiмна зобовтАЩязанiсть;

3) клановiсть;

4) протекцiонiзм.

Вiдзначенi нами принципи формування елiти характернi для системи гiльдiй, яка властива насамперед для авторитарно-адмiнiстративних суспiльних систем. Значно ефективнiшою для Украiни, що пiдтверджуi досвiд демократичних держав, може бути антрепренерська (пiдприiмницька) система, для якоi характернi:

1) вiдкритiсть, широкi можливостi для представникiв будь-яких суспiльних груп претендувати на мiсця в полiтико-адмiнiстративних структурах;

2) невелике число формальних вимог до претендентiв на посади;

3) широке коло електорату, до якого можуть належати всi виборцi краiни;

4) прiоритет особистих якостей;

5) висока конкуренцiя при вiдборi, гострота суперництва за керiвнi посади;

по-птАЩяте, своiрiдним тАЬпiдвiшеним" станом частини найвпливовiших представникiв сучасноi украiнськоi полiтичноi елiти, яким особисто або в особi найближчого оточення iнкримiнуються серйознi правопорушення чи навiть злочини (яскравий приклад - спроба впливати на полiтичну поведiнку колишнього вiце-премтАЩiра Ю. Тимошенко, тримаючи пiд вартою спочатку ii чоловiка, а потiм i ii саму);

по-шосте, знесиленням центральноi влади через мiжкланове та внутрiшньокланове тАЬвияснення справ" i, вiдповiдно, змiцненням позицiй частини регiональних лiдерiв. Небезпека в тому, що це посилюi поки що частiше прихованi суперечностi мiж Киiвом i регiонами, а також мiж окремими регiонами.

Свiтовий досвiд i практика украiнського державотворення свiдчать про те, що на позитивний результат у вихованнi модерноi полiтичноi елiти можна сподiватися тiльки тодi, коли ii формування буде вiдбуватися

на всiх рiвнях iiрархiчноi тАЬдрабини владитАЭ;

iз врахуванням курсу на соцiальний компромiс, соцiальну злагоду в суспiльствi (мiж рiзними етносами, конфесiями, професiйними групами), чого вимагають потреби побудови соцiальноi держави;

з прерогативою на створення нормативно-iнтегрованоi владноi суспiльноi меншостi, що передбачають канони правовоi держави;

шляхом формування сучасного лiберально-демократичного стилю правлiння з орiiнтацiiю на високу ефективнiсть результатiв управлiнських рiшень;

на основi сприйняття сучасних iдеологiчних цiнностей.

Для украiнського суспiльства i вiтчизняноi полiтичноi елiти такою iдеологiчною домiнантою мiг би стати комплекс принципiв, якi ТСрунтуються на кращих зразках кiлькох iдейно-полiтичних доктрин сучасностi - лiбералiзму, нацiонал-традицiоналiзму та соцiал-демократизму.

Прiоритет маi належати таким iдеологiчним постулатам:

1) роль держави полягаi у розвтАЩязаннi спiрних питань мiж групами, нормуваннi умов вiльного доступу до влади, дотриманнi тАЬправил гри" (лiбералiзм);

2) суспiльство - це система норм, звичаiв, традицiй, iнститутiв, що сягають корiнням в iсторiю; при цьому приватна власнiсть виступаi гарантом особистоi свободи i соцiального порядку (нацiонал-традицiоналiзм);

3) органiчне поiднання державного регулювання економiки i розвитку ринкових механiзмiв з опорою на соцiальне партнерство та соцiальну захищенiсть мас (соцiал-реформiзм).

Певними гарантiями ефективного функцiонування полiтичноi елiти в Украiнi повиннi слугувати, на думку полiтологiв, наступнi чинники:

по-перше, широка гласнiсть - свобода слова, вiдсутнiсть монополii на засоби масовоi iнформацii, наявнiсть альтернативних органiв друку, радiо, телебачення;

по-друге, полiтичний плюралiзм - свобода конкуренцii, суперництва полiтичних елiт, зокрема правлячоi полiтичноi елiти та контрелiти (пiд контрелiтою мають на увазi полiтичну елiту, яка вже вiдлучена або ще лише намагаiться прийти до влади. Це, насамперед, лiдери полiтичних партiй, якi перебувають в опозицii до правлячого режиму, частина iнтелектуальноi та художньоi елiти, яка не подiляi пануючих або тих, що пiдтримуються правлячою елiтою полiтичних, iдеологiчних, фiлософських, соцiальних, духовно-культурних концепцiй);

по-третi,розподiл влад - рiвновага, компромiс, баланс iнтересiв рiзних соцiальних сил як важливi елементи сучасного полiархiчного типу правлiння;

по-четверте, вiдкритiсть елiт для соцiальноi мобiльностi - встановлення термiну перебування при владi виборних та призначених осiб;

по-птАЩяте, суворе дотримання законностi, демократичних процедур полiтичного процесу.

Можна констатувати, що елiтарна природа управлiння суспiльними процесами характерна як для демократичних, так i авторитарно-тоталiтарних полiтичних систем. Спроби створення замкнених систем вiдбору полiтичного керiвництва призводить до корпоративiзму - формування обмеженого кола осiб або груп, що обтАЩiднуються за спiльними iнтересами. Для демократичноi держави насамперед характерно не намагання пiдпорядкувати елiту суспiльству (це можливо лише до певноi мiри за допомогою самоврядування), а конструктивне формування корисноi для суспiльного прогресу полiтичноi елiти шляхом забезпечення ii демократичного соцiального представництва та своiчасного якiсного оновлення. Критерiями ефективноi дiяльностi полiтичноi елiти виступатимуть досягнутий рiвень прогресу та добробуту нашого народу; полiтична стабiльнiсть украiнського суспiльства; нацiональна безпека держави; авторитет Украiни на мiжнароднiй аренi; оптимальне спiввiдношення мiж громадянським суспiльством i державою

Висновки

1. Полiтична система - це iнтегрована сукупнiсть iнститутiв i взаiмозвтАЩязкiв, якi формують i розподiляють державну владу та здiйснюють управлiння суспiльними процесами, а також репрезентують iнтереси певних соцiальних груп у рамках вiдповiдного типу полiтичноi культури.

Особливостi полiтичноi системи полягають в тому, що вона володii монополiiю на владу в масштабах усього суспiльства, визначаi стратегiю суспiльного розвитку, забезпечуi полiтичне i адмiнiстративно-державне управлiння суспiльними процесами, формуi правову систему.

Сутнiсть владно-полiтичноi функцii зводиться до формування механiзму використання i пiдтримки державноi влади вiдповiдно до рiвня полiтичноi культури та iнтересiв суспiльства. Влада тримаiться на примусi, iдеологii i довiрi до неi народу, тобто легiтимностi.

Функцiя нацiональноi iнтеграцii полягаi у здатностi полiтичноi системи забезпечити формування нацii. Цей процес може здiйснюватися шляхом примусу, насильства або шляхом консолiдацii (що i характерною тенденцiiю сучасностi).

Функцiя стабiлiзацii соцiально-полiтичного життя виявляiться у здатностi полiтичноi системи забезпечувати рiвновагу мiж суспiльними пiдсистемами, не допускати гострих конфлiктiв мiж соцiальними субтАЩiктами. Такого рiвня можна досягти або завдяки жорсткому контролю полiтичними iнститутами суспiльного життя, або шляхом узгодження соцiальних iнтересiв.

Функцiя соцiально-полiтичноi модернiзацii зводиться до того, що полiтична система забезпечуi перехiд суспiльства вiд одного стану до iншого через реформування його iнститутiв. Успiх цього процесу залежить вiд попередньоi культури, реформаторського потенцiалу полiтичноi елiти, а також геополiтичних чинникiв.

полiтична влада система функцiя

Функцiя управлiння передбачаi наявнiсть професiйного апарату управлiння, який функцiонуi як на рiвнi державних органiв, так i громадських iнститутiв. Висока ефективнiсть полiтичного управлiння забезпечуiться через високий професiоналiзм працiвникiв апарату, розвинутий правовий контроль i жорстку конкуренцiю мiж полiтичними елiтами. формуi право i функцiя полiтичноi системи залежить вiд здатностi субтАЩiктiв полiтичного процесу виробити такi правила гри, якi б забезпечували б зрiвноваженiсть соцiальних iнтересiв i реалiзацiю творчих потенцiалiв людини. Якщо субтАЩiкти полiтичного процесу не оволодiли сучасною полiтичною культурою, котра передбачаi принцип гармонiзацii iнтересiв особи i спiльноти то iм, як правило, не вдаiться витворити й сучасну правову систему.

Лiтература

1. Абетка украiнського полiтика: Довiдник / М. Томенко (керiвник авторського колективу). - К., 1997.

2. Абетка украiнськоi полiтики: Довiдник / М. Томенко (керiвник авторського колективу). - К., 2001.

3. Айзенштат Я. От тоталитарного государства к правовому. - М., 1990.

4. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993.

5. Атлас свiту. - К., 1999.

6. Бебик В.М. Базовi засади полiтологii: iсторiя, теорiя, методологiя, практика: [Монографiя]. - К., 2000.

7. Бердяев Н. О сверхдемократии. - М., 1994.

8. Бiлоус А.О. Полiтико-правовi системи: Украiна i свiт: Навч. посiбник. - К., 1997.

9. Бодуен Ж. Вступ до полiтологii: Пер. з франц. - К., 1995.

10. Гавриш С. Парламентаризм на чолi суспiльного прогресу // Вiче. - 2001. - № 7.

11. Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии. - 1992. - № 2.

12. Гаiвський Б.А. Сучасна украiнська полiтологiя. - К., 1999.

13. Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. С франц. - М., 1988.

14. Джилас М. Лицо тоталитаризма. - М., 1993.

15. Дискусiя про авторитаризм // Вiче. - 1993. - № 7, 10; 1994. - №3. общества. - Свердловск, 1990.

17. Зiллер Ж. Полiтико-адмiнiстративнi системи краiн РДС. Порiвняльний аналiз. - К., 1996.

18. Каменская Г.В.,Родионов А.П. Политические системы современности: Уч. Пос. - М., 1997.

19. Конституции зарубежных государств. - М., 1996.

20. Кухта Б.Л. Основи полiтичноi науки. Ч.2. Полiтичнi процеси, системи та iнститути. - Львiв, 1997.

21. Мадiссон В., Шахов В. Полiтологiя мiжнародних вiдносин. - К., 1997.

22. Мала енциклопедiя етнодержавознавства. - К., 1996.

23. Марченко М.Н., Фарушкин М.Х. Буржуазные политические партии. - М., 1997.

24. Мир: страны, народы, достопримечательности: Словарь. - М., 1999.

25. Основы теории политической системы. - М., 1985.

26. Парламент и президент. Опыт зарубежных стран. - М., 1995.

27. Парламенты мира. - М., 1991.

28. Партии и партийные системы современной Европы. - М., 1994.

29. Политическая теория и политическая практика: Словарь - справочник. - М., 1994.

30. Политические системы современности: (Очерки). - М., 1978.

31. Политология. Энциклопедический словарь. - М., 1993.

32. Полiтологiя / За ред. О.РЖ. Семкiва. - Львiв, 1994.

33. Полiтичнi партii в демократичному суспiльствi. - К., 1997.

34. Полiтичнi партii в Украiнi: РЖнформацiйно-довiдкове видання. - К., 2001.

Вместе с этим смотрят:

Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения

Грузино-абхазский тупик

Евроскептицизм в структуре европейской внутренней политики

Западные трактовки социальной справедливости

Использование Интернета в избирательных кампаниях