Полiтична елiта Украiни в структурi сучасноi полiтичноi системи

Контрольна робота з полiтологii на тему:

Вживання термiну "елiта" стосовно верхiвкових груп украiнського суспiльства, як i дослiдження походження, ролi та значення елiти в структурi сучасноi полiтичноi системи Украiни повтАЩязане iз загальним процесом нашого модерного державотворення. Початок 90-х рокiв ХХ ст. не лише збурив енергiю народних "низiв", але й поставив на порядок денний як нагальне питання про створення власне украiнськоi елiти нового типу. За спрощеною схемою, на рiвнi буденноi свiдомостi нашого суспiльства мова йшла про владу, яка була б здатна зберегти i змiцнити незалежнiсть Украiни, здiйснити необхiднi трансформацiйнi процеси по шляху переходу вiд командно-адмiнiстративноi до ринково-демократичноi системи, вiд авторитарно-консервативноi до соцiально-правовоi держави. Незвичайнiсть i складнiсть завдань вимагала поiднання практики державотворення з теоретичною розробкою рiзнопланових проблем становлення i формування елiти в Украiнi. Вагоме мiсце серед них зайняло питання про специфiку, функцii та роль полiтичноi елiти.

Пiд полiтичною елiтою, в тому числi й в Украiнi, найчастiше мають на увазi "меншiсть суспiльства, що становить собою достатньою мiрою самостiйну, вищу, вiдносно привiлейовану групу, надiлену особливими психологiчними, соцiальними i полiтичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийняттi i здiйсненнi рiшень, повтАЩязаних з використанням державноi влади або впливом на неi". Як складова частина правлячоi елiти пострадянського типу вона подiляiться на вiдкриту i тiньову групи. Вiдкрита або "прозора" елiта в Украiнi тАУ це, насамперед, публiчнi полiтики, якi займають певнi позицii у державнiй владi: народнi депутати, члени уряду, державнi службовцi високого рангу. Пiд тiньовою елiтою мають на увазi людей, якi справляють сильний вплив на прийняття державних рiшень завдяки своiму багатству або неординарним особистим якостям, але дiють не публiчно, а кулуарно, iншими словами "в тiнi". Найчастiше, на вiдмiну вiд представникiв "прозороi" елiти, "тiньовики" знаходяться "збоку" вiд закону i застосовують його на власний розсуд.

Згiдно iншоi точки зору, носii полiтичних рiшень в Украiнi на момент проголошення незалежностi в 1991 р. не були полiтичною елiтою. Це пояснюiться тим, що вони не могли виконувати властивих для неi основних функцiй, а саме тАУ ефективного управлiння, прийняття оптимальних рiшень, полiтичного керiвництва, прогнозування, планування, формування кадрового складу тощо. Звiдси, доцiльно використовувати два схожих функцiональних поняття елiти вiдносно украiнських владних сил:

"елiти тАУ це всi тi особи та групи, якi займають провiднi позицii у великих або найбiльш багатих на ресурси органiзацiях i рухах нацii та мають можливiсть забезпечувати значний i систематичний вплив цих органiзацiй i рухiв на полiтичнi рiшення";

"полiтична елiта тАУ це елiта у вузькому розумiннi слова, коли йдеться про елiту як таку, що займаiться полiтикою, яка здобула собi атрибути полiтичного представника своii сили i яка обтАЩiднуiться навколо цiнностi, якою i полiтика. До полiтичноi елiти належать найбiльш впливовi та полiтично активнi члени правлячоi верстви, що включаi функцiонерiв полiтичних органiзацiй цiii верстви, iнтелектуалiв, якi формують полiтичну iдеологiю, лiдерiв цих органiзацiй, тобто людей, якi безпосередньо приймають полiтичнi рiшення та виражають сукупну волю верстви".

Нарештi, заслуговуi на увагу сприйняття елiти як соцiального явища населенням Украiни, вiдоме як феноменологiчний аспект. Соцiологiчнi опитування свiдчать, що в украiнському суспiльствi поняття полiтичноi елiти асоцiюiться з верхiвкою виконавчоi та законодавчоi гiлок влади (42 % респондентiв вiдносять iх до елiти), а також з "багатими людьми" тАУ пiдприiмцями i керiвниками банкiв (вони користуються пiдтримкою 44 % опитаних). Водночас на запитання "що Ви вiдчуваiте по вiдношенню до правлячоi елiти?", 21 % заявили тАУ "образу", 13 тАУ "ворожiсть", 54 тАУ "байдужiсть". Це вкрай несприятливi для змiцнення паросткiв демократii та вкорiнення засад громадянського суспiльства в Украiнi показники. У населення нашоi держави склався переважно негативний образ полiтичноi (правлячоi) елiти. Даний факт пояснюiться тим, що остання не виконуi найважливiших ролей i функцiй тАУ ролi референтноi групи, взiрця суспiльноi поведiнки, морально-психологiчного мобiлiзатора й провiдника мас.

Наведенi вище мiркування змушують нас зупинитися на виявленнi основних функцiй полiтичноi елiти в Украiнi. При всiй палiтрi пiдходiв до даного питання можна виокремити три з них тАУ найголовнiшi тАУ зi своiми пiдфункцiями.

По-перше, зтАЩясування iнтересiв рiзних суспiльних груп у полiтичному життi. Це передбачаi

1) субординацiю iнтересiв i

2) вiдображення iх у полiтичних настановах.

По-друге, формування полiтичних програм, доктрин, iдеологiй. Тут треба мати на увазi

1) розробку вiдповiдних програмних документiв,

2) iх "лобiювання" на рiзних рiвнях тАУ владному, iнформацiйному, буденноi свiдомостi тАУ з метою "оволодiння широкими масами",

3) вироблення та втiлення в життя полiтичних рiшень.

По-третi, створення механiзмiв реалiзацii полiтичних програм.

Воно ТСрунтуiться на

1) формуваннi iнститутiв полiтичноi системи,

2) висуненнi полiтичних лiдерiв,

3) пiдборi та призначеннi державних службовцiв.

Головна особливiсть формування полiтичноi елiти в Украiнi полягаi в тому, що воно переживаi трансформацiйний етап, який ще далеко не завершився. Це пiдтверджуiться наступними вагомими фактами:

по-перше, неусталенiстю полiтичноi структури суспiльства, одним iз показникiв чого i продовження процесу створення полiтичних партiй (зараз iх понад 120) та обтАЩiднань (останнiй приклад тАУ оформлення низки виборчих блокiв партiй тАУ "Наша Украiна", "За iдину Украiну", Блок Юлii Тимошенко тощо;

по-друге, незавершенiстю структуризацii правлячоi елiти у рiзних ешелонах влади, що пiдтверджуiться, зокрема, приходом до влади "бiльшостi" у Верховнiй Радi, постiйними змiнами у складi депутатських груп;

по-третi, публiчно непрозорою полiтичною спрямованiстю представникiв правлячоi елiти. Особливо властива контАЩюнктурна змiна власних поглядiв для другого ешелону сучасних партiйних дiячiв, хоча вона не обминула й лiдерiв цих органiзацiй. Сутнiсть полiтичноi контАЩюнктури полягаi в тому, що насправдi той чи iнший дiяч не маi глибоко усталених свiтоглядних, полiтичних позицiй i намагаiться якомога швидше i безболiснiше пристосуватися до поточного полiтичного моменту;

по-четверте, початковiстю, незавершенiстю формування, а також недосконалiстю iснуючих механiзмiв утримання та передачi влади, а особливо ii вiдповiдальностi перед суспiльством (останнi фактично тiльки задекларовано). Треба зауважити, що великий вплив у сенсi формування сучасноi украiнськоi полiтичноi елiти на ii соцiальне представництво, якiсний склад, професiйну компетентнiсть i результативнiсть роботи справляi система ii рекрутування або вiдбору. На жаль, незважаючи на очевидний прогрес у цiй сферi полiтичного, державного життя, за роки незалежностi у державi почали складатися певнi тАУ як позитивнi, так i негативнi тАУ принципи формування новоi елiти, зокрема:

1) особиста вiдданiсть як головний критерiй добору на керiвнi посади;

2) земляцтво, досвiд попередньоi спiльноi роботи, взаiмна зобовтАЩязанiсть;

3) клановiсть;

4) протекцiонiзм.

Вiдзначенi нами принципи формування елiти характернi для системи гiльдiй, яка властива насамперед для авторитарно-адмiнiстративних суспiльних систем. Значно ефективнiшою для Украiни, що пiдтверджуi досвiд демократичних держав, може бути антрепренерська (пiдприiмницька) система, для якоi характернi:

1) вiдкритiсть, широкi можливостi для представникiв будь-яких суспiльних груп претендувати на мiсця в полiтико-адмiнiстративних структурах;

2) невелике число формальних вимог до претендентiв на посади;

3) широке коло електорату, до якого можуть належати всi виборцi краiни;

4) прiоритет особистих якостей;

5) висока конкурентнiсть вiдбору, гострота суперництва за керiвнi посади;

по-птАЩяте, своiрiдним "пiдвiшеним" станом частини найвпливовiших представникiв сучасноi украiнськоi полiтичноi елiти, яким особисто або в особi найближчого оточення iнкримiнуються серйознi правопорушення чи навiть злочини (яскравий приклад тАУ спроба впливати на полiтичну поведiнку тепер уже колишнього вiце-премтАЩiра Ю.Тимошенко, тримаючи пiд вартою ii чоловiка i т.п.);

по-шосте, знесиленням центральноi влади через мiжклановi та внутрiшньо-клановi вияснення стосункiв i, вiдповiдно, змiцненням позицiй частини регiональних лiдерiв. Небезпека в тому, що це посилюi поки що частiше прихованi суперечностi мiж Киiвом i регiонами, а також мiж окремими регiонами.

Все це навiть дало пiдстави науковцям та аналiтикам говорити про "кризу елiт" в украiнському суспiльствi, "необмежену владу номенклатури, що повнiстю контролюi засоби масовоi iнформацii, полiтичний клiмат у державi".

Свiтовий досвiд i практика украiнського державотворення свiдчать про те, що на позитивний результат у вихованнi модерноi полiтичноi елiти можна сподiватися тiльки тодi, коли ii формування буде вiдбуватися:

- на всiх рiвнях iiрархiчноi "драбини влади";

- iз врахуванням курсу на соцiальний компромiс, соцiальну злагоду в суспiльствi (мiж рiзними етносами, конфесiями, професiйними групами), чого вимагають потреби побудови соцiальноi держави;

- з прерогативою на створення нормативно-iнтегрованоi владноi суспiльноi меншостi, що передбачають канони правовоi держави;

- шляхом формування сучасного лiберально-демократичного стилю правлiння з орiiнтацiiю на високу ефективнiсть результатiв управлiнських рiшень;

- на основi сприйняття сучасних iдеологiчних цiнностей.

Для украiнського суспiльства i вiтчизняноi полiтичноi елiти такою iдеологiчною домiнантою мiг би стати комплекс принципiв, якi ТСрунтуються на кращих зразках кiлькох iдейно-полiтичних доктрин сучасностi тАУ лiбералiзму, нацiонал-традицiоналiзму та соцiал-демократизму. Прiоритет маi належати таким iдеологiчним постулатам: 1) роль держави полягаi у розвтАЩязаннi спiрних питань мiж групами, нормуваннi умов вiльного доступу до влади, дотриманнi "правил гри" (лiбералiзм); 2) суспiльство тАУ це система норм, звичаiв, традицiй, iнститутiв, що сягають корiнням в iсторiю; при цьому приватна власнiсть виступаi гарантом особистоi свободи i соцiального порядку (нацiонал-традицiоналiзм); 3) органiчне поiднання державного регулювання економiки i розвитку ринкових механiзмiв з опорою на соцiальне партнерство та соцiальну захищенiсть мас (соцiал-реформiзм).

Певними гарантiями ефективного функцiонування полiтичноi елiти в Украiнi повиннi слугувати, на думку полiтологiв, наступнi чинники:

по-перше, широка гласнiсть тАУ свобода слова, вiдсутнiсть монополii на засоби масовоi iнформацii, наявнiсть альтернативних органiв друку, радiо, телебачення;

по-друге, полiтичний плюралiзм тАУ свобода конкуренцii, суперництва полiтичних елiт, зокрема правлячоi полiтичноi елiти та контрелiти (пiд контрелiтою мають на увазi полiтичну елiту, яка вже вiдлучена або ще лише намагаiться прийти до влади. Це, насамперед, лiдери полiтичних партiй, якi перебувають в опозицii до правлячого режиму, частина iнтелектуальноi та художньоi елiти, яка не подiляi пануючих або тих, що пiдтримуються правлячою елiтою полiтичних, iдеологiчних, фiлософських, соцiальних, духовно-культурних концепцiй);

по-третi, розподiл влад тАУ рiвновага, компромiс, баланс iнтересiв рiзних соцiальних сил як важливi елементи сучасного полiархiчного типу правлiння;

по-четверте, вiдкритiсть елiт для соцiальноi мобiльностi тАУ встановлення термiну перебування при владi виборних та призначених осiб;

по-птАЩяте, суворе дотримання законностi, демократичних процедур полiтичного процесу.

Регiональна елiта Рiвненщини загалом розвиваiться та функцiонуi вiдповiдно до всеукраiнських тенденцiй формування полiтичноi елiти. Основу ii складають представники наступних груп.

1. Вищий ешелон керiвництва державними та виборними органами областi, мiст, районiв (голови та iх заступники обласноi, мiських i районних держадмiнiстрацiй, а також вiдповiдних Рад).

2. Лiдери впливових на теренах областi полiтичних партiй, насамперед Аграрноi, СДПУ (о), УНР, "Жiнки за майбутнi", ПЗУ, "Батькiвщина", Дем ПУ, НРУ, НДП, КПУ, СПУ. При цьому частина керiвних полiтичних фiгур належить одночасно до першоi та другоi групи; наприклад, Микола Сорока тАУ голова ОДА i керiвник обласноi органiзацii АПУ, Петро Саух тАУ заступник голови ОДА i керiвник обласноi органiзацii СДПУ (о), Вiктор Чайка тАУ мiський голова м. Рiвного i симпатик новоствореноi (на початку листопада 2001 р.) партii "РДднiсть".

3. Представники депутатського корпусу вiд Рiвненськоi областi у Верховнiй Радi Украiни. Тут також i особи, якi належать i до iнших груп. Так, нардеп Василь Червонiй водночас очолював обласну органiзацiю Украiнського народного руху.

4. Деякi керiвники потужних в областi пiдприiмств, органiзацiй i фiрм. Як приклад, можна навести прiзвища керiвника фiрми "Реноме" i депутата облради Вiктора Матчука.

Такий подiл загалом пiдтверджують аналiз виступiв на зорганiзованiй обласним Форумом iнтелектуальноi елiти 8 грудня 2001 р. регiональнiй науково-практичнiй конференцii "Майбутнi Украiни: проблеми та перспективи" i матерiали довiдника "Хто i хто в Рiвному та Рiвненськiй областi", виданому при сприяннi обласноi органiзацii партii "Демократичний Союз".

Безумовно, на полiтичну елiту Рiвненськоi областi визначальний вплив справляi загальна соцiально-полiтична ситуацiя в державi та регiонi. Насамперед активiзувалася на обласних теренах дiяльнiсть численних полiтичних партiй, в тому числi нових. Тiльки за 2001 рiк зареiстровано 15 новостворених органiзацiй полiтичних партiй в областi, що i найвищим показником за 10 рокiв незалежностi. Загальна кiлькiсть членiв усiх парторганiзацiй Рiвненщини становить майже 46 тис. осiб станом на листопад 2001 р. (зростання на 20 % за 10 мiсяцiв поточного року). Зрозумiло, що найвпливовiшi полiтичнi партii тАУ АПУ, СДПУ (о), Дем ПУ, НДП, ПДС, "РДднiсть", "Жiнки за майбутнi" тАУ активно спiвпрацюють з органами влади, а iхнi керiвники представляють полiтичну елiту областi. Головне, щоправда, щоб у боротьбi за омрiяний владний Олiмп полiтична елiта не забувала перейматися турботами пересiчних громадян, завдяки яким i для яких, власне кажучи, й iснуi.

Можна констатувати, що елiтарна природа управлiння суспiльними процесами характерна як для демократичних, так i авторитарно-тоталiтарних полiтичних систем. Спроби створення замкнених систем вiдбору полiтичного керiвництва призводить до корпоративiзму тАУ формування обмеженого кола осiб або груп, що обтАЩiднуються за спiльними iнтересами. Для демократичноi держави насамперед характерно не намагання пiдпорядкувати елiту суспiльству (це можливо лише до певноi мiри за допомогою самоврядування), а конструктивне формування корисноi для суспiльного прогресу полiтичноi елiти шляхом забезпечення ii демократичного соцiального представництва та своiчасного якiсного оновлення. Критерiями ефективноi дiяльностi полiтичноi елiти виступатимуть досягнутий рiвень прогресу та добробуту нашого народу; полiтична стабiльнiсть украiнського суспiльства; нацiональна безпека держави; авторитет Украiни на мiжнароднiй аренi; оптимальне спiввiдношення мiж громадянським суспiльством i державою.

Висновки

полiтичний елiта влада антрепренерський

Особливе мiсце в контекстi розвитку Украiнськоi держави на межi тисячолiть та в близькiй i вiддаленiй перспективах вiдводиться адмiнiстративнiй реформi та реформi полiтичноi системи суспiльства.

Адмiнiстративна реформа в Украiнi виступаi важливою складовою, однiiю з основних ланок реформування всiii полiтичноi системи та спрямована на пiдвищення ефективностi здiйснення полiтичноi влади. На практицi адмiнiстративне реформування переслiдуi три основнi цiлi:

поетапне створення такоi системи державного управлiння, яка б забезпечила становлення Украiни як високорозвиненоi, демократичноi, правовоi iвропейськоi держави;

формування системи державного управлiння, головним прiоритетом якоi буде служiння життiвим iнтересам народу;

розбудова системи державного управлiння, що ТСрунтуiться на наукових принципах, адекватна фiнансово-економiчному стану держави, пiдконтрольна народу та здатна ефективно розвтАЩязувати назрiлi проблеми.

Водночас адмiнiстративна реформа покликана доповнити та забезпечити ефективне втiлення в життя прiоритетних напрямкiв розвитку полiтичноi системи Украiни. РЗi реформування передбачаi здiйснення наступних основних крокiв:

побудову розвиненоi демократичноi, правовоi та соцiальноi держави з ефективно дiючими парламентом, урядом, незалежними судовими органами, чiтким розподiлом повноважень мiж гiлками влади;

формування сильного громадянського суспiльства як спiлки вiльних людей i iх самодiяльних органiзацiй, насамперед профспiлок i полiтичних партiй;

зростання полiтичноi свiдомостi та формування новоi полiтичноi культури, яка акумулюi вiтчизнянi iсторичнi традицii та свiтовий досвiд створення вiдкритого демократичного суспiльства;

утвердження новоi правовоi системи на базi Конституцii Украiни та мiжнародного права;

завершення полiтичноi структуризацii суспiльства через подальший розвиток полiтичних партiй, формування адекватноi сучасному розподiлу полiтичних сил партiйноi системи;

максимальне вивiльнення простору для самоврядування на всiх рiвнях соцiально-полiтичноi органiзацii суспiльства, пiдтримка iнiцiативи громадян, забезпечення реалiзацii iх прав i свобод;

утвердження принципiв полiтичного та iдеологiчного плюралiзму, законностi, децентралiзацii, гласностi, iнших засад демократичноi полiтичноi системи.

Загалом, у контекстi проблеми реформування полiтичноi системи Украiни мова йде про те, що необхiдно не просто усунути ii недолiки, а перетворити в систему, здатну, з одного боку, забезпечувати вiдновлення суспiльства, впровадження цивiлiзованого механiзму його реформування, а, з другого, до саморозвитку, постiйного вiдновлення полiтичних механiзмiв, приведення у вiдповiднiсть з вимогами часу. Важливе значення маi поступова еволюцiя вiд президентсько-парламентськоi до парламентсько-президентськоi моделi полiтичноi системи, курс на яку продекларував глава нашоi держави у серпнi 2002 р.

Лiтература

1. Абетка украiнськоi полiтики: Довiдник. тАУ К., 2001.

2. Бей О. Як облаштувати федеративну державу. До питання адмiнiстративноi реформи в Украiнi // Полiтика i час. тАУ 2000. тАУ № 3-4.

3. Венiславський Ф. Взаiмодiя гiлок державноi влади як принцип конституцiйного ладу Украiни // Право Украiни. тАУ 1998. тАУ№ 3.

4. Видрiн Д., Табачник Д. Украiна на порозi ХХРЖ ст. Полiтичний аспект. тАУ К., 1995.

5. Вовканич С. Посттоталiтарний розвиток // Нова полiтика. тАУ 1997. тАУ № 2.

6. Гаiвський Б.А. Сучасна украiнська полiтологiя. тАУ К., 1999.

7. Державна влада в Украiнi (структура та повноваження): Довiдник. тАУ К., 1997.

8. Заiць А. Украiнський парламентаризм. Формування й удосконалення // Вiче. тАУ 1998. тАУ № 2.

9. Здiорук С.РЖ., Бичек В.В. Проблеми функцiонування полiтичних партiй Украiни в системi владних вiдносин: Монографiя. тАУ К., 2001.

10. Конституцiя Украiни: Прийнята на птАЩятiй сесii Верховноi Ради Украiни 28 червня 1996 р. тАУ К., 1996.

11. Крамаревський О. Полiтичнi партii i органiзацii Украiни: Довiдник. тАУ К., 1999.

12. Кривенко Л. Президент Украiни: еволюцiя конституцiйно-правового статусу // Вiче. тАУ 1998. тАУ № 10.

13. Кульчицький С. Еволюцiя державного устрою в Украiнi: вiд тоталiтаризму до демократii // Вiче. тАУ 1997. тАУ № 1.

14. Лагутiн А. Концептуальнi засади полiтичного реформування в Украiнi: постановка проблеми // Полiтична думка. тАУ 2002. тАУ № 1.

15. Ладиченко В. Механiзм влади: свiт i Украiна // Нова полiтика. тАУ 1997. тАУ № 6.

16. Литвин В. Полiтична арена Украiни: дiйовi особи та виконавцi. тАУ К., 1994.

17. Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л.Кравчука. тАУ К., 1997.

18. Мас-медiа Украiни: Довiдник. тАУ К., 1995.

19. Медведчук В. Державна влада в Украiнi: сучасний стан та перспективи розвитку // Право Украiни. тАУ 1998. тАУ № 8.

20. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? тАУ К., 2001.

21. Мiсцеве самоврядування в Украiнi: проблеми i прогнози. тАУ К., 1997.

22. Парламент Украiни: вибори тАУ 98. тАУ Ч. 1-2. тАУ К., 1998.

23. Полiтична система сучасноi Украiни: особливостi становлення, тенденцii розвитку / Редкол.: Ф.М.Рудич та iн. тАУ К., 1998.

24. Полiтичнi партii Украiни: Довiдник. тАУ К., 2001.

25. Порiвняльний аналiз полiтичних структур Австрii та Украiни: Збiрник доповiд. i рефер. тАУ Львiв, 1997.

26. Про пiдготовку проекту Концепцii реформування полiтичноi системи Украiни: Розпорядження Президента Украiни вiд 27. 03. 2001 № 73/2001 // Урядовий куртАЩiр. тАУ 2001. тАУ 3 квiтня.

27. Пуфлер Е. Партiйна система незалежноi Украiни: особливостi формування // Нова полiтика. тАУ 1997. тАУ № 1.

28. Рудакевич О.М., Гутор М.С. Полiтичне вiдродження украiнського народу. тАУ К.-Тернопiль, 1998.

29. Рудич Ф.М. Чи багато потрiбно владi? (Украiна в контекстi трансформацii полiтичних структур в краiнах СНД i Балтii, Центральноi i Схiдноi РДвропи). тАУ К., 1998.

30. Рябчук М. Демократiя та "партiя влади" в Украiнi // Полiтична думка. тАУ 1996. тАУ № 3.

31. Семиволос В. Украiна посттоталiтарна: шляхи розвитку // Сучаснiсть. тАУ 1993. тАУ № 6.

32. Слюсаренко А., Томенко М. РЖсторiя Украiнськоi Конституцii. тАУ К., 1993.

33. Сташук В. Конституцiйний процес в Украiнi та проблеми формування демократичного полiтичного режиму // Нова полiтика. тАУ 1996. тАУ № 5.

34. Сурмiн Ю.П. Проблеми iнновацiйних механiзмiв полiтичноi системи Украiни // Матерiали "круглого столу" на тему "Зовнiшнi та внутрiшнi чинники розвитку полiтичноi ситуацii в Украiнi. тАУ Днiпропетровськ, 2001.

35. Томенко В. Самоозначення Украiни: вiд iсторii до полiтики (державна стратегiя сучасноi Украiни в контекстi iсторичних традицiй та свiтового досвiду). тАУ К., 1998.

36. Томенко М.В. Украiнська перспектива: iсторико-полiтологiчнi пiдстави сучасноi державноi стратегii. тАУ К., 1995.

37. Украiнська державнiсть у ХХ столiттi: РЖсторико-полiтологiчний аналiз. тАУ К., 1996.

38. Якушик В. Полiтична система та полiтичний режим / Украiна посткомунiстична: суперечностi та перспективи соцiально-полiтичного розвитку // Полiтична думка. тАУ 1993. тАУ № 1.

Вместе с этим смотрят:

Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения

Грузино-абхазский тупик

Евроскептицизм в структуре европейской внутренней политики

Западные трактовки социальной справедливости

Использование Интернета в избирательных кампаниях