Популiзм в полiтичному життi суспiльства
МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ
НАВЧАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦРЖЙНИЙ ЦЕНТР НАЦРЖОНАЛЬНОГО
УНРЖВЕРСИТЕТУ ВлОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМРЖЯВ» У м. ЧЕРКАСИ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисциплiни: ВлПолiтологiяВ»
На тему: ВлПопулiзм в полiтичному життi суспiльстваВ»
Виконав студент II курсу
Заочноi форми навчання
Група ЮЗ-101
ВтАЩюник А.В.
Черкаси 2011р.
Змiст
Вступ
1. Популiстськi методи i стиль полiтичноi дiяльностi
2. Полiтичнi та соцiальнi фактори формування популiзму виконавчих i законодавчих органiв влади
3. Популiзм i демагогiя
4. Заходи протидii популiзму
Висновок
Список використаноi лiтератури
Вступ
Виник в Сполучених Штатах Америки бiльше ста рокiв тому i утворився в 1891 роцi в Народнiй партii, популiзм продовжуi переможно простувати по планетi. Зазнавши за свою вiкову iсторiю значнi змiни, вiн продовжуi розбурхувати розуми i серця людей, впливати на полiтичнi процеси в суспiльствi. Виникнувши як народний рух у боротьбi проти рiзноманiтних форм панування монополiстичного капiталу, вiн видозмiнювався i з'являвся на полiтичнiй аренi в якостi "нового курсу" в Сполучених Штатах Америки в перiод великоi депресii; "гандизма" в РЖндii та в iнших краiнах; "руху новоi епохи" , поширеного, перш за все, в колах iнтелiгенцii та студентства; "християнського соцiалiзму" i в багатьох iнших формах.
Предметом дослiдження i популiзм, що розглядаiться як полiтична дiяльнiсть, заснована на манiпулюваннi популярними в народi цiнностями та очiкуваннями, так як зазвичай в цiй iпостасi найчастiше доводиться стикатися з ним виборцям - об'iктам популiзму - тим, вiд кого залежать результати виборiв, референдумiв iнших полiтичних актiв всенародного волевиявлення i на кого направленi цi популiстськi дii.
Метою популiстськоi дiяльностi полiтичних лiдерiв i досягнення будь-яких полiтичних цiлей або, як правило, отримання влади.
Завдання суб'iкта популiзму:
1) зрозумiти i оцiнити iнтереси народних мас i iх вимоги;
2) розробити вiдповiдну програму, концепцiю, спрямовану на задоволення iнтересiв народних мас;
3) агiтацiя народних мас;
4) заняття лiдируючого положення в суспiльствi.
Популiзм характерний не тiльки для окремих полiтичних лiдерiв - суб'iктiв популiзму, але i для гiлок влади в цiлому, якi постiйно з'ясовують, хто з них ближче до народу, його потребам i проблемам.
Деякi дослiдники розглядають популiзм як унiверсальний набiр антитехнологiй, таких як презумпцiя iстинностi простих рiшень, презумпцiя значущостi малих, але конкретних справ, лестощi охлократii, iдеологiчне клiшiровання, якi характернi також для демагогii. Тому демагогiiю нерiдко пiдмiняють популiзм, проводячи мiж ними знак рiвностi. При бiльш уважному вивченнi цих полiтичних явищ можна видiлити як загальнi риси, що об'iднують iх, так i вiдмiнностi.
Небезпека популiзму полягаi в тому, що, будучи супутнiм атрибутом демократii, вiн деколи приводить до влади полiтичних лiдерiв, якi в подальшiй полiтичнiй дiяльностi сповiдують авторитарнi чи тоталiтарнi принципи. Тому необхiднi заходи протидii популiзму для зниження негативних наслiдкiв цього полiтичного явища, становлення повноцiнних механiзмiв народовладдя, стабiльних демократичних норм i традицiй.
У той же час у сучасному полiтичному життi публiчний полiтик змушений використовувати тi чи iншi популiстськi методи, дотримуватися певного стилю в боротьбi за владу, тому що повне iгнорування потреб i симпатiй виборцiв призводить до поразки на виборах.
влада популiзм полiтика суспiльство
1. Популiстськi методи i стиль полiтичноi дiяльностi
Термiн "популiзм" походить вiд латинського слова "populus" - народ. У росiйськiй мовi в XIX столiттi з'явилося запозичене з французькоi мови слово "популярний", де "populaire" i синонiмом латинського "popularis" i означаi "народний, звичайний в народi, ii улюблений". Отже, популiзм можна етмологiчно пояснити як народну популярнiсть.
Популярнiсть не маi негативного змiсту. Бiльш того, завоювання популярностi в певних сферах дiяльностi, наприклад, у сферi публiчноi полiтики i необхiдною умовою пiдтримки високого реноме.
Проте популярнiсть досягаiться рiзними методами. Пiд популiстськими методами розумiються прийоми, способи, образ дii, використовуваний полiтичними суб'iктами для того, щоб заручитися пiдтримкою народних мас. Суть популiзму укладена в таких методах досягнення популярностi, якi мають негативну природу з точки зору норм життiдiяльностi суспiльства. А тому що пiд популiзмом розумiiться дiяльнiсть, заснована на манiпулюваннi в народi цiнностями та очiкуваннями, то за своiю сутнiстю популiзм i метод соцiально-управлiнського впливу на суспiльство, заснований на вiдхиляються нормах i використовуi пiдтримку народу для завоювання успiху.
Основними популiстськими методами i:
тАв спроби пiдлаштуватися пiд вимоги народу;
тАв використання податливостi великих людських мас на примiтивнi, гучнi гасла;
тАв використання рис буденноi свiдомостi мас: спрощенiсть уявлень про суспiльне життя, безпосереднiсть сприйняття, максималiзм, тягу до сильноi особистостi;
тАв гра на "очiкуваннях" народу;
тАв апеляцiя до простоти i зрозумiлостi пропонованих заходiв, прiоритет простих рiшень складних проблем;
тАв прямий контакт мiж лiдерами i масами без посередництва полiтичних iнститутiв;
тАв спекуляцiя на вiрi людей у швидкi та легкi шляхи виходу з кризи;
тАв виступ вiд iменi простоi людини;
тАв переорiiнтацiя гнiву i образ людей на дiючi iнститути влади i елiти;
тАв використання невирiшенiсть найзлободеннiших на даний момент проблем з метою отримання статусу борця за народнi iнтереси.
тАв манiпулювання громадською думкою.
Популiстська дiяльнiсть, як правило, маi негативнi результати, якi можуть призвести до важких наслiдкiв для суспiльства. Популiзм пiдриваi довiру народу до iнститутiв влади, служить знаряддям для зведення полiтичних рахункiв, обумовлюi зниження громадянськоi активностi, вiдчуження людей вiд влади, економiчнi та полiтичнi потрясiння, соцiальний безлад.
Популiзм виступаi в якостi специфiчноi недобросовiсноi полiтичноi реклами, прикрашають реальний здiбностi i можливостi кандидата у виборний орган i на виборну посаду. Вибори - це своiрiдна "продаж" конкретного полiтика виборцям. Популiзм передбачаi вiдмову вiд жорсткоi соцiальноi та iдеологiчноi прив'язки, iмiтуi всенародну пiдтримку i пов'язаний з роздачею численних обiцянок, пiльг, нагород, субсидiй.
Причому самi по собi обiцянки не мiстять нiчого поганого. Подiбнi прийоми використовують практично всi полiтичнi сили i полiтики, тим бiльше тi, хто перебуваi при реальних важелiв влади. Визначальним i те, наскiльки оголошенi передвиборнi обiцянки будуть фактично виконанi, наскiльки щирий конкретний полiтичний лiдер у своiх передвиборних планах змiнити життя на краще. Тобто важливо, щоб обiцянки не перетворилися на популiзм, бо не всяке обiцянку виступаi в якостi популiзму.
За допомогою популiстських методiв полiтик найчастiше намагаiться будь-що сподобатися виборцям, показати себе благодiйником, експлуатуючи по сутi iх дiйснi та уявнi очiкування. Одна з характерних рис популiстськоi дiяльностi виражаiться в тому, щоб перед виборами обiцяти як можна бiльше, а виконувати лише те, що вигiдно.
У той же час популiзм в певних ситуацiях маi межi своii дii, за межами яких вiн не спрацьовуi, а, навпаки, граi роль антиреклами. Зазвичай це пов'язано з тим, що той чи iнший полiтичний суб'iкт вже не раз успiшно вдавався до популiстських методiв, досягаючи бажаних результатiв на тлi обманутого народу. Невиконанi обiцянки, накопичуючись, рiк вiд року, можуть викликати негативну реакцiю виборцiв у черговоi передвиборноi кампанii щодо такого кандидата.
Найбiльш сприятливi умови для поширення популiзму тАУ це суспiльство, найбiльш вразливе до популiзму, характеризуiться станом, яке американський дослiдник Г. Блумер називаi соцiальним занепокоiнням. Найбiльш характерними ознаками такого стану i пiдвищене збудження, тривога, невпевненiсть, агресивнiсть, сугестивнiсть людей.
У таких умовах популiзм проявляiться в критицi iснуючих державних iнститутiв, iх дiяльностi, яка маi важкi для суспiльства наслiдки, у порушеннi недовiри до них. Люди в цiй ситуацii хочуть дiзнатися шляхи виходу з такого становища, потребують мети, яка змогла б iх вивести з напруженого стану.
Висування цiлей, штучно замiщуючих у свiдомостi i почуттях людей незадоволенiсть iх потреб, i унiверсальним способом популiстського впливу. До такого популiзму, який деякi росiйськi дослiдники (Ю. П. Аверiн, В. А. Солохин) називають "цiльовим", широко застосовують у кризових i бiдних суспiльствах. Найбiльш характерними формами впливу при цьому i прямi контакти з масами без посередництва будь-яких полiтичних iнститутiв, постiйна апеляцiя до широких верств населення.
Популiстське "цiльове" вплив реалiзуiться найбiльш ефективно, якщо воно ототожнюiться людьми зi своiю, особистою метою. Таке ототожнення можливо, якщо полiтичний лiдер володii харизмою i пiд його впливом людина сприймаi пропоновану йому мету, як iстину, яка не пiдлягаi сумнiву.
При харизматичному впливi саме покора людей засноване на емоцiйнiй залежностi. Людина психологiчно ототожнюi себе з харизматичним лiдером, приймаючи його цiнностi i норми як своi.
У разi вiдсутностi у суб'iкта впливу харизми, можливий зворотний механiзм формування мотиву ототожнення, коли не об'iкт впливу приймаi мету суб'iкта впливу як свою, а навпаки, суб'iкт ототожнюi свою мету з метою об'iкта. У цьому випадку цiлi людей стають особистими цiлями полiтичного суб'iкта, зацiкавленого в iх пiдтримцi. Поширений варiант такого роду дii - навмисне формування у свiдомостi людей образу "слуги народу".
Ще одним засобом популiстського впливу i пристосування, суть якого полягаi у використаннi суб'iктом полiтичноi дii, рiшення в особистих iнтересах. Наприклад, коли проведення реформи або прийняття закону забезпечуi кар'iрний рiст.
Змiст популiзму як специфiчного методу управлiнського впливу обумовлено особливостями його реалiзацii, ефективнiсть якоi визначаiться здатнiстю суб'iкта охопити своiм впливом максимально можливу кiлькiсть людей. При цьому дiя набуваi тим бiльший масштаб, чим бiльше число концентруi свою увагу на цього суб'iкта. Концентрацiя уваги означаi видiлення його серед iнших суб'iктiв зважаючи вiдхилення дiй вiд загальноприйнятих, поширених, вiд соцiальноi норми. В якостi таких дiй можуть виступати слова, жести, зовнiшнiй вигляд - все те, що визначаi популiстський стиль дiяльностi.
Популiстський стиль дiяльностi - це механiзм завоювання пiдтримки виборцiв, заснований на нестандартних прийомах, способах i способi поведiнки полiтичного лiдера.
Для популiстського стилю характернi такi риси:
тАв "загравання" з масами, говорити тiльки те, що вони хочуть почути;
тАв "ходiння в народ" (апеляцiя до широких мас у краiнi);
тАв "народна дипломатiя" (апеляцiя до широких мас за кордоном);
тАв створення iмiджу рiшучого, впевненого в собi полiтика;
тАв вмiння коротко i дохiдливо викладати своi програми;
тАв створення видимостi людини з народу: "я такий самий, як i ви";
тАв використання нацiональних i патрiотичних почуттiв народу;
тАв демонстрацiя пiдтримки з боку вiдомих особистостей, "зiрок" естради, акторiв i т.д.
тАв створення привабливого iмiджу за допомогою засобiв масовоi iнформацii;
тАв принародно пiдписання державних документiв, роздача грошей;
тАв поведiнка, що вiдхиляiться:
Ванестандартний одяг;
Вазухвала поведiнка;
Вадемонстративнi жести;
Вагромадськi скандали;
Ваненормативна лексика.
Соцiальний механiзм формування популiзму стосовно дiяльностi полiтичних iнститутiв дозволяi розкрити теорiя органiзацiйноi гри М. Крозьi та Е. Фрiдберга. Вiдповiдно до цiii теорii, у рамках полiтичноi органiзацii, якою i представницький орган державноi влади, популiзм i одним з видiв стратегiчноi гри. Стратегiя кожного з гравцiв в органiзацii пiдпорядкована однiй метi - отриманню максимальних переваг в рамках iснуючих в нiй правил гри за рахунок обмеження можливостей iнших учасникiв або розширення своiх власних. Кожен гравець прагне поставити iнших в позицiю, в якiй iх дii будуть зумовленi, а його власнi - вiльнi.
Ступiнь свободи залежить:
тАв вiд ступеня контролю полiтичним суб'iктом тих чи iнших сфер суспiльного життя;
тАв вiд значимостi даних сфер для завоювання пiдтримки народу. Популiстськi дii полiтикiв найбiльш iнтенсивнi в тих сферах суспiльно-полiтичного життя, якi мають найбiльше значення з точки зору громадян (наприклад, соцiальна сфера);
тАв вiд кiлькостi часу, протягом якого гравець може використовувати ресурси, що дозволяють йому контролювати полiтичнi подii i визначати дii iнших гравцiв вiдповiдно до встановлених правил. При наближеннi виборiв популiстськi устремлiння полiтикiв зростають;
тАв вiд можливостей взаiмодii з рiзними органами влади (центр i регiон), з виконавчою та законодавчою гiлками влади, з партiйними структурами.
Перехiд полiтикiв з однiii структури в iншу i звичайною справою. Головне для популiста - завоювання пiдтримки народу, яка здатна забезпечити високе положення в будь-якiй управлiнськiй структурi. У залежностi вiд цього положення можна критикувати виконавчу владу за невмiння ефективно витрачати народнi грошi, або звинувачувати законодавчу владу в недосконалостi законiв i тяжке становище людей, акцентувати увагу народу на "регiональних баронiв", розтринькують федеральнi кошти або переконувати громадян у нездатностi центральноi влади навести порядок у регiонах. Можливостi полiтичного суб'iкта залежать вiд займаного положення в суспiльствi. Перебуваючи у рiзних владних структурах, можна використовувати iхнi ресурси, що дозволяють контролювати полiтичнi подii i визначати дii iнших полiтичних суб'iктiв.
Таким чином, найважливiшим фактором формування популiзму виступаi баланс впливу людей на процес контролю i прийняття рiшень, визначаiться формальною структурою органiзацii.
2. Полiтичнi та соцiальнi фактори формування популiзму виконавчих i законодавчих органiв влади
Популiстська дiяльнiсть характерна не тiльки для окремих полiтикiв, партiй i рухiв, але також для органiв виконавчоi та законодавчоi влади в цiлому.
Особливо часто до популiзму вдаються в умовах полiтичноi нестабiльностi, коли обидвi гiлки влади як самоствердження прагнуть залучити на свiй бiк бiльшiсть населення. Така обстановка загрожуi полiтичними конфлiктами i може призвести до соцiальних вибухiв. Вона характеризуiться тим, що виборцi чекають вiд своiх обранцiв реальних крокiв, спрямованих на пiдвищення якостi життя: збiльшення зарплати, полiпшення умов працi, розширення можливостей для освiти i медичного обслуговування, забезпечення громадськоi безпеки, захист вкладiв населення i т.д. Коли можливостi держави незмiрно нижче потреб населення, виникаi конфлiктна ситуацiя. Суть ii полягаi в тому, що в суспiльствi, що характеризуiться популiстськими прагненнями полiтичних суб'iктiв, виборцi вимагають вiд своiх представникiв у владних структурах (президента, губернатора, депутати) виконання передвиборних обiцянок, якi, як правило, були ними данi без урахування реальних соцiально-економiчних можливостей краiни або регiону. У сформованих умовах мiж виконавчою i законодавчою владою починаiться переведення стрiлок народного обурення на того, хто винен у iгноруваннi цих обiцянок.
У результатi такоi полiтики на тлi агонiзуючоi економiки i нездатностi владних структур нормалiзувати обстановку в краiнi окремi суб'iкти полiтичноi влади, i навiть окремi ii гiлки, прагнуть нажити полiтичний капiтал, звинувачуючи в неспроможностi своiх опонентiв.
Тому дiяльнiсть народних обранцiв в органах як виконавчоi, так i законодавчоi влади все бiльше пiдпорядковуiться цiлям та iнтересам, якi i незрозумiлими i навiть чужими для виборцiв. У результатi падаi довiра до iнституту представницькоi влади, що в кiнцевому пiдсумку призводить до розчарування в демократичних цiнностях серед громадян.
Полiтичними факторами формування популiзму виконавчих i законодавчих органiв влади i наступнi:
1) владне подiл конституцiйних повноважень;
2) характер взаiмодii мiж органами влади;
3) особливостi функцiонування органiв влади;
4) iснуюча зв'язок з виборцями;
5) пiдготовка до референдуму або виборiв.
Владне подiл конституцiйних повноважень мiж виконавчою i представницькою органами влади визначаi вектор iх популiстськоi дiяльностi. У краiнах, де парламент формуi уряд, пiдстав для популiзму i протистояння з виконавчою владою менше, нiж у краiнах, в яких виконавча влада формуiться президентом.
Велике значення на формування популiстських устремлiнь маi зв'язок з громадянами. Американський полiтолог Роберт Даль, посилаючись на Дж. Медiсона, зазначав, що "число членiв виконавчих i судових органiв невелика, iх знаi лише невелика частина виборцiв; .. виконавча влада i об'iктом заздростi i непопулярна. Навпаки, члени законодавчих органiв живуть серед народу i пов'язанi з ним узами кровними i узами дружби ".
Найважливiшими соцiальними чинниками формування популiзму виконавчих i законодавчих органiв влади i вимоги рiзних соцiальних груп реалiзацii соцiальноi полiтики, з одного боку, i пiдтримка громадянами iснуючоi полiтичноi системи, ii iнститутiв, з iншого боку.
Пiдтримка - це поведiнка та дii або готовнiсть до них людей, спрямованi на захист полiтичноi системи, окремих ii iнститутiв. Пiдтримка виступаi в рiзних формах: матерiальноi (виплата податкiв, праця на громадських засадах, старанна вiйськова служба тощо); дотримання законiв та iнших нормативних актiв державноi влади; активноi участi в полiтичному життi з метою збереження та утвердження полiтичних цiнностей; шанобливому ставленнi до державноi влади, державноi символiки.
Зростання вимог веде до ослаблення полiтичноi системи. При великiй кiлькостi вимог виникаi стан напруженостi полiтичноi системи, що трансформуiться в недовiру до тiii чи iншоi гiлки влади або до обом гiлкам вiдразу. Прийняти рiшення, що задовольняють вимоги громадян, досить складно в силу iх рiзноманiтностi та суперечливостi. Особливо в перiоди соцiальних криз, коли кiлькiсть вимог рiзко зростаi. Збереження балансу вимог i пiдтримки i необхiдною умовою стабiльного iснування полiтичноi системи. Методи досягнення такого балансу залежать вiд положення, займаного суб'iктами влади в полiтичнiй системi.
Популiзм виконавчоi влади може виявлятися не тiльки в популiстських рiшеннях, але i в критицi законодавчоi влади за "поганi" закони та низьку продуктивнiсть працi. Важливо пам'ятати: неправомiрно вважати популiзмом будь-яку критику, а тiльки ту, яка не обгрунтована.
3. Популiзм i демагогiя
Одне з визначень популiзму говорить: "Популiзм - це дiяльнiсть, що маi на метi забезпечення популярностi в масах цiною необгрунтованих обiцянок, демагогiчних гасел i т.д. Популiст в сучаснiй полiтицi - дiяч, заграi з масами". Вiдповiдно до iншого: "популiзм - вид соцiальноi i полiтичноi демагогii".
У Древнiй Грецii демагогами називали полiтичних дiячiв, якi мали видатними ораторськими здiбностями, що робило iх популярними у суспiльствi, тобто демагог - це народний вождь. А демагогiя означала "керiвництво народом".
З плином часу демагогiя стала набувати iнший змiст. В. РЖ. Даль вже так визначаi демагога - крайнiй демократ, що добиваiться влади в iм'я народу; таiмний порушник; поборник безначальностi, бажаючий повалити порядок управлiння, а демагогiю, як панування влади народу, чернi в управлiннi.
Сучасна етимологiя цих слiв означаi наступне: демагог - самокорисливий шукач народноi популярностi, а демагогiя - запобiгливiсть у народу.
Тобто в сучасний перiод поняття "демагогiя" придбало яскраво виражений негативний вiдтiнок. У полiтичному сенсi демагогiя виступаi в якостi оцiнки виступiв, промов заяв полiтикiв, що не мiстять конструктивних iдей та пропозицiй, або заплутують ту чи iншу проблему i вiдволiкають увагу вiд насущних питань. Демагогiя сприяi впровадженню в суспiльну свiдомiсть помилкових уявлень про дiйсний стан справ у суспiльствi, що переконують маси в позитивному русi без реального на те пiдстави.
Демагогами тепер називають таких полiтичних дiячiв, якi створюють собi популярнiсть, домагаються власних цiлей брехливими i безвiдповiдальними обiцянками, збоченням фактiв, обманом, лестощами, манiпулюванням свiдомiстю людей, спекулюючи на почуттях i прагненнях мас, вводячи iх в оману.
Демагогiя i потужною зброiю в руках тих, хто маi владу i хто до неi прагне. РЗi беруть на озброiння рiзнi сили, зацiкавленi у пiдтримцi мас. Серед полiтичних демагогiв зустрiчаються люди, якi свято вiрять у свою правоту. Але суть вiд цього не змiнюiться: щире оману одного здатне ввести в оману багатьох.
Популiзм використовуi демагогiчнi прийоми, а це означаi, що для нього характернi звернення до забобонам натовпу, лестощi натовпi i експлуатацiю ii iнстинктiв, брехливi, нездiйсненнi обiцянки, якi даi полiтик для отримання влади або досягнення особистих цiлей.
Полiтики, в тому числi лiберальнi, звертаються не тiльки до розуму, а й до почуттiв, а також до iнстинктiв виборцiв. РЖ чим бiльш переконливою у промовах полiтика поiднуються цi звернення, тим вiн вправнiшим, тим бiльшу полiтичну вагу маi. Така природа полiтичноi боротьби.
Деякi росiйськi полiтологи (С. А. Марков) вважають, що "переконуючи виборцiв взяти його точку зору, полiтик не може обiйтися без певноi мiри демагогii". Це спiрне заяву, так як, якщо тут пiд демагогiiю розумiiться ii первiсний змiст, то воно не викликаi сумнiвiв. Але якщо полiтик буде "трохи" обманювати, перекручувати факти, то навряд чи з цим можна погодитися. Сенс полiтичноi риторики в умовах демократii полягаi у зверненнi до полiтичноi аудиторii за пiдтримкою. Демагогiя - це лукаве, брехливе слово, звернене до людей.
Те, що демократiя не i iдеальним способом управлiння державою, вiдзначали багато дослiдникiв. Так, Б. М. Чичерiн констатував, що при демократii меншiсть пiдкоряiться бiльшостi, а це "становить перекручення дiйсного ставлення державних елементiв. У державi .. вища повинно панувати над нижчим, а не навпаки".
Так i демагогiя - можливiсть звертатися до мас, брехати iм, роздавати обiцянки, захоплювати за собою - це завоювання демократii, якi можна вiднести до числа сумнiвних достоiнств. Для зародження демократii демагогiя дiйсно становить небезпеку. Але в розвинутому демократичному суспiльствi вплив демагогii знижуiться за рахунок розвитку iнститутiв, що захищають особу i меншостi, що одночасно робить бiльш стiйкою саму демократiю.
Брехливе слово в полiтицi небезпечно. Однак всi спроби викорiнити брехню взагалi або демагогiю як прийом полiтичноi боротьби закiнчуються обмеженням свободи слова, яка може призвести до диктатури.
На вiдмiну вiд демагогii популiзм однозначно негативно класифiкувати не можна. Пiдлаштовуватися пiд думку виборцiв, лестити натовпi чи спрощувати проблеми можна, не вдаючись до брехнi, перекрученню фактiв, обману.
Бути демагогом i бути популiстом - не одне i те ж. Популiзм передбачаi менш негативний спосiб набуття популярностi в масах, нiж демагогiя. Багато полiтичних дiячi користуються популiстськими методами, тому що в сучаснiй полiтичнiй боротьбi треба сподобатися народу, для чого необхiдно вмiти висловлюватися на простому, зрозумiлому народним масам мовою, говорити доступно про складнi речi, ясно викладати думки, пiднiмати насущнi проблеми, критикувати владу за ii промахи. Всi цi складовi вже споконвiчно мiстять елементи популiзму.
У той же час агресивний популiзм те саме демагогii. Наприклад, в кiнцi XIX столiття Б. М. Чичерiн, маючи на увазi США, писав: "У таких краiнах успiх мають втратили моральне гiднiсть полiтикани, демагоги, якi вмiють лестити натовпi, потурати ii пристрастям i ницим потягам. .. Демагоги у своiх корисливих цiлях нацьковують натовп на все, що над нею пiдноситься, збуджують бiдних проти багатих ".
З плином часу популiзм стаi необхiдним атрибутом кожного полiтика. Причому його агресивнiсть падаi з пiдвищенням полiтичноi культури громадян, розвитком громадянського суспiльства, з наявнiстю в суспiльствi толерантностi та плюралiзму думок. Демагогiя ж зберiгаi за собою статус рiзко негативного прийому, як у полiтичнiй, так i в соцiальнiй сферi.
Слiд погодитися з тими дослiдниками (А. В. Малько), якi вважають, що популiзм - лише складова частина демагогii. Тобто всякий популiзм i демагогiя, але не всяка демагогiя i популiзмом. Демагогiя первинна, популiзм вторинний, так як вiн вирiс з демагогii, взяв на озброiння ii арсенал засобiв полiтичноi боротьби i перейшов на iнший, бiльш високий рiвень.
Якщо популiзм не iгнорують навiть найвiдомiшi, шановнi полiтики, то одного звинувачення в демагогii часом досить для зниження рейтингу полiтичного лiдера, так як демагогiя стала лайливоi кличкою для полiтикiв.
Демагогiя маi бiльш широку область застосування: вона зустрiчаiться в рiзних сферах дiяльностi людини. Популiзм же пов'язаний з полiтикою, з боротьбою за владу i виступаi своiрiдною формою прояву демагогii, а саме, як вважаi А. В. Малько - створюi популярнiсть за допомогою соцiальноi демагогii, залучення мас на свiй бiк демагогiчними прийомами i методами, передвиборчими трюками.
Демагогiчнi прийоми закiнчуються розчаруванням i скептицизмом мас. По сутi демагогiя представляi собою не що iнше, як спотворення iстини. Викрити ii може тiльки iстина, доведена до народу. Саме iстинне знання викриваi обман.
Соцiальноi демагогii маi протиставлятися добре органiзований масовий пiзнання глибинних процесiв нашого життя. Необхiдною умовою боротьби з демагогiiю i вiдкритiсть влади: маси повиннi володiти iнформацiiю, необхiдною для прийняття рiшення.
Демагоги проповiдують iдеi як би не спростовуванi. Вони враховують особливiсть людськоi психологii: люди мрiють про краще майбутнi i в бiльшостi своiй схильнi до завищення власних можливостей. Тому для зменшення впливу демагогii необхiдно критичне ставлення до висловлювань полiтикiв.
4. Заходи протидii популiзму
Популiзм i атрибутом демократичного розвитку суспiльства, тому протидiя цьому полiтичному явищу повинна здiйснюватися в рамках демократичного полiтичного процесу. Залежно вiд розвитку демократичних полiтичних iнститутiв в державi сценарiй розвитку популiзму також може бути рiзним.
У суспiльствi з високим рiвнем розвитку демократii: полiтик, який прийшов до влади з використанням популiстськоi технологii, реально проводить в життя економiчнi i соцiальнi програми, докладаi зусилля для пiдвищення життiвого рiвня населення, що i основним критерiiм дiяльностi полiтичного лiдера в демократичному суспiльствi. Якщо його слова розходяться зi справами, то на чергових виборах повторити свiй успiх такому полiтику навряд чи вдасться, так як опонентами будуть використанi всi механiзми демократичного впливу на виборцiв.
У суспiльствi зi слабо розвиненими демократичними традицiями: з причини вiдсутностi реальних програм, популiстський полiтик починаi шукати винних у погiршеннi життя, крах декларованих перетворень, а потiм за пiдтримкою звертаiться до обрав його народу, вказуючи iстинних, на його погляд, винуватцiв такого становища. У таких умовах вiн йде далi i пропонуi суспiльству посилити натиск на "винуватцiв", домагаючись iх вiдходу з полiтичноi арени. При цьому використовуiться, в тому числi, репресивний апарат. Всi цi дiяння прикриваються вивiскою "для блага народу". Реально краiна скочуiться до авторитаризму з подальшим можливим переходом до тоталiтарного режиму. Причому поки народ буде орiiнтуватися не на реальний стан справ в економiчнiй та соцiальнiй сферi, а на красномовнi вислови полiтикiв, не пiдкрiпленi справами - небезпека авторитаризму буде iснувати.
Однiiю з умов розповсюдження популiзму i плюралiзм. Популiзм паразитуi на плюралiзмi, являючи собою "помилкову гiлку" розвитку рiзноманiття. Це iнструмент поверхового узагальнення iнтересiв рiзних верств i спрощена iх iнтеграцiя в "загальносоцiальнi", "общегрупповие" iнтереси, заснованi на очiкуваннях народу i реалiзуються в конкретних полiтичних дiях.
У той же час плюралiзм виступаi одним iз заходiв протидii популiзму. Вiн надаi можливiсть для подолання одномiрностi полiтичноi логiки, розширення альтернативи iнтересiв, збiльшення вiдтiнкiв думок, вiдкриття доступу до впливу на полiтику для бiльшоi кiлькостi людей, соцiальних i полiтичних груп. У результатi формуiться здатнiсть облiку рiзноманiття об'iктивних зв'язкiв i тенденцiй, що дiють у суспiльствi. Полiтика може стати надiйною та ефективною тiльки в разi наближення ii до високого ступеня реалiзму, що виходить iз iнформованостi про рiзнi варiанти розвитку, iх достоiнства i недолiки.
З перекрученою iнформацiiю, яку представляi популiзм, боротися можна тiльки за допомогою iстинноi iнформацii. Тiльки iстина викриваi обман i тiльки повноцiнна, достовiрна iнформацiя пiдриваi основи для розвитку популiзму.
Вiдсутнiсть належного iнформацiйного простору в суспiльствi пiдвищуi полiтичний ризик, пiдриваючи основи демократii. Створення повноцiнноi iнформацiйного середовища i найважливiшим завданням ефективного функцiонування демократичних iнститутiв. Цьому сприяють новi засоби комунiкацii, пов'язанi з передовими технологiями.
У всьому свiтi спостерiгаiться розвиток взаiмозв'язкiв, iнформацiйних обмiнiв мiж громадянами, перетворення iх спiльноти в те, що в англомовному свiтi називаiться "мережею", де кожен член спiльноти не роз'iднанi з iншими, а тiсно включений в реальнi або потенцiйнi iнформацiйнi та науковi взаiмозв'язку.
РЖнтернет надаi право вибору. Можливостi РЖнтернету у зростаннi мiжособистiсних взаiмодiй практично безмежнi. Органiзацiя рiзного роду iнтернетiвських конференцiй сприяi обмiну поглядами, iдеями, практичними пропозицiями у рiзних галузях суспiльного життя. Б. М. Чичерiн зазначав, що встановлення демократичноi республiки заважаi полiтична нездатнiсть мас, але ця нездатнiсть зменшуiться з успiхами освiти. ".. З удосконаленням людства, - додавав вiн, - достаток та освiта все бiльше i бiльше будуть поширюватися в масах, а тому, чим вище буде загальний рiвень, тим бiльше народна воля буде розумна i справедлива, отже, тим менше вона буде потребувати в будь-яких додержання i перешкодах ".
З розвитком засобiв масовоi комунiкацii багаторазово зросла можливiсть впливу на масову свiдомiсть. Ця можливiсть може широко використовуватися в цiлях розвитку i вдосконалення громадянського суспiльства, яке розглядаiться як альтернатива iснуючому полiтичному устрою. Ця альтернатива проявляiться в тому, що спiльнiсть вiльних iндивiдiв повстаi проти держави, що знищуi цю спiльнiсть, що перетворюi людину на об'iкт своiх манiпуляцiй.
Висновок
Свiтовий досвiд свiдчить, що популiстське рух активiзувався в перiоди, коли краiни переживали переломнi етапи своii iсторii. При рiзких соцiально-економiчних зрушеннях, особливо тодi, коли ламалися старi пiдвалини, а новi ще не викреслювали чiтко i виразно, на полiтичну арену виходять популiстськi дiячi. Заснований на буденному, безпосередньому сприйняттi навколишнього свiту i його проблем, спрощених уявленнях про причинно-наслiдкових зв'язках i вiдносинах суспiльного життя, популiзм пропонуi вiдповiдно полегшенi, найчастiше бунтарськi шляхи виходу зi складних ситуацiй.
Практика показуi, що популiзм як полiтичне явище виникаi в краiнах, де i певнi демократичнi iнститути - загальне виборче право, рiвноправнiсть громадян - i де маси як виборцiв виступають учасниками полiтичного процесу. Тiльки тодi спроби апеляцii до настрою населення, спроби пiдлаштуватися пiд масову свiдомiсть можуть стати засобом завоювання влади.
Популiзм розповсюджений найбiльшою мiрою серед верств з невисоким рiвнем полiтичноi i правовоi культури i в умовах ще не змiцнивши структур народовладдя. Нездатнiсть мас вiдрiзнити демагогiю вiд реалiстичних пропозицiй, чорно-бiле бачення свiту, готовнiсть обожити чергового кумира i ненавидiти конкурентiв - усi симптоми невисокоi полiтичноi культури, дуже активно використовуваноi популiстськими лiдерами для мобiлiзацii суспiльноi пiдтримки.
В явищi популiзму, як стилю полiтики, як сукупностi форм i методiв боротьби за вплив у народi, важливо - в iм'я чого ведеться ця боротьба, як буде використано цей вплив i що в результатi отримаi народ.
З одного боку, популiзм i ознака демократичного будiвництва суспiльства, а з iншого боку, саме суспiльство повинне за допомогою демократичних норм i iнститутiв створювати умови для мiнiмiзацii популiстських зазiхань. Для цього треба становлення повноцiнних механiзмiв народовладдя, стабiльних демократичних норм i традицiй, утвердження в соцiальнiй практицi високоi полiтичноi i правовоi культури як посадових осiб, так i громадян, плюралiзму, повноцiнноi iнформацiйного середовища.
Список використаноi лiтератури
1. Полiтологiя у запитаннях i вiдповiдях.-К.:Вища школа,2003р.-263 с.
2. Полiтологiя: Пiдручник / За заг. ред. РЖ.С.Дзюбка, К.М.Левкiвського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.
3. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорiя полiтологii. Навч. посiбник. - К.: Вища школа, 1996. - 179 с.
4. Аверин Ю.П., Солохин В.А. Особенности формирования популизма в деятельности представительного органа государственной власти: теоретико-методологический анализ // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 18. Социология и политология. 1998. No 1. С. 70-87.
5. Баранов Н.А. Эволюция взглядов на популизм в современной политической науке. - СПб.: Изд-во СЗАГС, 2001. С.34
6. Малько А.В. Политическая и правовая жизнь России: актуальные проблемы. - М.: Юристъ, 2000. С.205-206.
7. Полiтологiя. Кiнець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматiя / За ред. О.РЖ.Семкiна. - Львiв: Свiт, 1996. - 800 с.
8. Нiконенко В.М. Полiтологiя (курс лекцiй). -Тернопiль, 1992. - 256 с.
9. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорii полiтики. -К.: Тандем, 1996. -192 с
10. Швидяк О.М. Полiтологiя. Практикум: навч.-метод. посiбник. - К.: РЖЗМН, 1997. - 164 с.
11. Абетка украiнського полiтика. Довiдник / М.Томенко (керiвник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.
Вместе с этим смотрят:
Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения
Грузино-абхазский тупик
Евроскептицизм в структуре европейской внутренней политики
Западные трактовки социальной справедливости
Использование Интернета в избирательных кампаниях