Духовно-моральне обличчя соцiального працiвника

Змiст

1. Духовно-моральне обличчя людини, що працюi в соцiальнiй сферi

2. Гуманiстична сутнiсть соцiальноi роботи

3. Основоположна роль моралi в соцiальнiй роботi

Бiблiографiчний список

1. Духовно-моральне обличчя людини, що працюi в соцiальнiй сферi

У соцiальнiй роботi поряд з професiйними знаннями особливо велику роль вiдiграють особистiсно-моральнi якостi фахiвця, якi i визначальним фактором успiшностi та ефективностi iх дiяльностi. Стиль поведiнки соцiального працiвника, обумовлений сукупнiстю його особистiсно-моральних якостей, його цiннiсними орiiнтацiями та iнтересами, у вирiшальнiй мiрi впливаi на систему мiжособистiсних вiдносин. Тому виховання духовно-моральноi культури маi займати важливе мiсце в процесi пiдготовки соцiальних працiвникiв. Тiльки оптимальне поiднання професiйних знань i навичок з високою духовно-моральноi культурою фахiвця i необхiдною умовою його високоi квалiфiкацii.

Моральнiсть, як духовне якiсть людини, ii потреба приносити людям благо, i ядром особистостi соцiального працiвника. Саме моральнi якостi фахiвця багато в чому визначають поведiнку клiiнта, його соцiальне самопочуття та психологiчний стан. Розглянемо моральнi й душевнi якостi, якi характеризують духовно-моральне обличчя соцiального працiвника.

Совiсть соцiального працiвника проявляiться як моральне почуття, що дозволяi визначати цiннiсть власних вчинкiв у вiдповiдностi зi своiми особистими уявленнями про добро, благо i справедливостi i мiстить в собi як рацiональнi, так i емоцiйнi компоненти. Совiсть як якiсть особистостi являi собою iндивiдуалiзовану форму вiдображення вимог до неi суспiльства i професiйноi групи. Совiсть нагадуi соцiальному працiвнику про його моральнi обов'язки, про вiдповiдальнiсть, яку вiн несе перед iншими людьми i перед самим собою. Як морального регулятора совiсть виражаi вiдповiдальнiсть людини перед самим собою як суб'iктом вищих i загальнозначущих цiнностей i вимог i спонукаi до творчоi дiяльностi, що виключаi формальне виконання моральних i професiйних норм.

Чеснiсть i важливою якiстю соцiального працiвника. Чеснiсть як дiлове, практичне якiсть виражаiться у вiдкритостi думок, почуттiв i намiрiв фахiвця для iнших людей. Чеснiсть повинна виявлятися й у словах i в практичних дiях. Вiн зобов'язаний виконувати обiцянку, дану клiiнту. Соцiальний працiвник зобов'язаний правдиво iнформувати клiiнта про шляхи та можливостi вирiшення наявноi проблеми, не приховуючи труднощiв i зроблених помилок.

Уважнiсть i спостережливiсть, безсумнiвно, властивi хорошому фахiвцю. Соцiальний працiвник повинен вiдчувати i розумiти всю гаму почуттiв i переживань, якi долають клiiнтом. Вiн зобов'язаний безпомилково оцiнити внутрiшнiй стан клiiнта та органiзувати взаiмодiю з урахуванням його самопочуття, настрою та бажань. Уважнiсть i спостережливiсть дозволяють соцiальному працiвнику своiчасно i правильно прийняти найбiльш оптимальне рiшення в тiй чи iншiй ситуацii.

Терпимiсть i необхiдною якiстю особистостi соцiального працiвника. Вона виражаiться у фахiвцiв у свiдомому придушеннi почуття неприйняття всього iншого, наявного у клiiнтiв. Терпимiсть зумовлюi шанобливе ставлення до чужого способу життя, поведiнки, звичаiв, почуттiв, iнтересам, думок, iдей, звичкам, вiрувань iнших людей. У той же час терпимiсть не означаi примирення соцiального працiвника з негативними iдеями або дiями клiiнта, якi здатнi завдати шкоди самому клiiнту, оточуючим його людям або суспiльству.

Тактовнiсть: в силу специфiки своii дiяльностi соцiальнi працiвники мають справу з людьми слабкими, хворими, соцiально неадаптованими, самолюбство яких часто страждаi вiд усвiдомлення того, що вони, потрапивши у скрутне становище, самi не можуть вирiшити своi проблеми i змушенi отримувати соцiальну допомогу. Тому тактовнiсть як якiсть особистостi соцiального працiвника життiво необхiдна i обумовлена його дiяльнiстю. Соцiальний працiвник зобов'язаний передбачити всi об'iктивнi наслiдки своiх вчинкiв або дiй та iх суб'iктивне сприйняття клiiнтом, колегами, iншими людьми.

Саме завдяки професiйному такту, виробленому на основi тактовностi як особистiсноi якостi, соцiальний працiвник може прогнозувати всi можливi обставини, що ведуть до небажаного для клiiнта розвитку подiй, визначати мiру корисностi конкретних вчинкiв i дiй. Спецiалiст повинен передбачати i виключати такi ситуацii, в яких би був принижений або поставлений в незручне становище клiiнт, зачепили його самолюбство.

Витримка i самовладання - цi якостi особистостi соцiального працiвника, якi значною мiрою визначають успiшнiсть його професiйноi дiяльностi. Спiлкуючись з клiiнтами, соцiальний працiвник завжди маi враховувати iхнiй емоцiйний стан. Вiн зобов'язаний зберiгати спокiй, вмiти керувати своiми емоцiями навiть у тому випадку, якщо по вiдношенню до нього з боку клiiнта буде проявлятися грубiсть, агресiя та iншi негативнi емоцiйнi прояви. Якщо соцiальний працiвник не буде вмiти регулювати свiй емоцiйний стан, в цьому випадку вiн не зможе адекватно оцiнити ситуацiю i прийняти правильне рiшення.

Доброта соцiального працiвника дiяльна i реалiзуiться в турботi про людину, створеннi сприятливих умов для його життiдiяльностi, позитивного емоцiйного настрою, в умiннi надати своiчасну допомогу i створити необхiднi умови, в яких клiiнт сам змiг би впораiться зi своiми труднощами. Доброта не означаi угодовства i покори всiм примхам клiiнта. Соцiальний працiвник в iнтересах справи повинен вмiти принципово ставитися до клiiнта, говорити навiть неприiмну iнформацiю.

Об'iктивнiсть: соцiальний працiвник повинен прагнути до iгнорування своiх симпатiй i антипатiй. Вiн зобов'язаний об'iктивно оцiнювати ситуацiю, потенцiйнi можливостi клiiнта i вiдповiдно до цього будувати свою подальшу роботу. Об'iктивнiсть потрiбна i при оцiнцi необхiдностi надання допомоги групi клiiнтiв. Соцiальний працiвник не повинен допускати помилки в оцiнцi сукупностi обставин кожного з клiiнтiв i надавати одному клiiнту бiльш значну допомогу на шкоду iншому. Кожен клiiнт повинен отримувати допомогу, адекватну ситуацii, що склалася.

Любов до людей допомагаi соцiальному працiвнику долати нерозумiння, вiдчуженiсть, недовiра з боку клiiнта, створювати в процесi спiлкування дружню i довiрчу морально-психологiчну атмосферу. Зустрiчаючись з людьми якi не завжди викликають симпатiю, соцiальний працiвник, тим не менш, повинен акцентувати свою увагу на позитивних рисах i якостях клiiнта, дивитися на людей через призму любовi. Почуття любовi дозволяi соцiальному працiвнику дiiво впливати на внутрiшнiй свiт клiiнта, стимулювати розвиток його особистостi. Байдуже ставлення до людини рiзко знижуi рiвень взаiмодii соцiального працiвника i клiiнта.

Самокритичнiсть сприяi вдосконаленню професiйноi майстерностi соцiального працiвника. Спецiалiст повинен систематично аналiзувати своi вчинки i дii, виявляти помилки i власнi недолiки. Критичне ставлення до себе i своii поведiнки даi можливiсть спецiалiсту розвивати позитивнi риси i якостi. Разом з тим соцiальний працiвник не повинен брати на себе всю провину за невдалий розвиток подiй, закривати очi на негативний вплив в них iнших людей. Надмiрне самобичування може викликати у фахiвця безвихiдь, песимiзм i невпевненiсть в собi i своiх силах.

Терпiння i необхiдною якiстю соцiального працiвника. Йому доводиться спiлкуватися з людьми, якi в силу вiкових (ослаблення пам'ятi тощо) i емоцiйних (дратiвливiсть, упертiсть тощо) особливостей важкi в спiлкуваннi. Соцiальний працiвник зобов'язаний з готовнiстю i розумiнням вислухати клiiнта навiть у тому випадку, якщо його висловлювання носять маячний, фантастичний характер, повторити якщо необхiдно кiлька разiв одне й те саме i т.д. Таким чином, фахiвець повинен прагнути до досягнення взаiморозумiння, довiри клiiнта. Тiльки в цьому випадку дiяльнiсть соцiального працiвника може принести позитивнi результати.

Комунiкабельнiсть - одне з головних якостей соцiального працiвника. Комунiкабельнiсть i запорукою успiшноi професiйноi дiяльностi, тому що саме в процесi спiлкування вiдбуваiться знайомство з клiiнтом i його проблемами, визначаються план спiльних дiй, шляхи i засоби його реалiзацii, обговорюiться хiд реалiзацii прийнятих рiшень i кiнцевi результати, здiйснюiться у разi потреби коригування в спiльнiй дiяльностi. У процесi спiлкування з колегами соцiальний працiвник знайомиться з кращим досвiдом роботи, використовуi його у своiй практицi i сприяi широкому поширенню, обговорюi загальнi проблеми i актуальнi питання своii роботи. Спiлкування з представниками державних i комерцiйних установ даi можливiсть вирiшити органiзацiйнi питання, необхiднi для нормальноi дiяльностi соцiальноi служби.

Оптимiзм необхiдний соцiальному працiвнику в силу специфiки роботи, яка ряснii великою кiлькiстю стресових ситуацiй i вимагаi особливого душевного настрою. Незважаючи на те, що фахiвець часто стикаiться зi злом i несправедливiстю, бачить нещасних, страждаючих людей вiн не повинен втрачати надiю i впадати в зневiру, а зобов'язаний зберiгати душевний спокiй, вiру у справедливiсть i торжество добра, нести людям радiсть, надiю i вiру в краще. Вiдсутнiсть оптимiзму у соцiального працiвника деморалiзуi клiiнта, створюi атмосферу песимiзму, недовiри в полiпшеннi iснуючого положення, що негативно впливаi на результати роботи. Враховуючи важливу роль психологiчного настрою клiiнта в процесi вирiшення iснуючих проблем слiд визнати оптимiзм обов'язковою рисою особистостi соцiального працiвника.

Сила волi в практичнiй дiяльностi соцiального працiвника вiдiграi надзвичайно важливу роль. Розвиток вольових якостей спецiалiста вiдбуваiться в процесi професiйноi дiяльностi, глибокого усвiдомлення свого боргу. Воля соцiального працiвника проявляiться в умiннi доводити почату справу до кiнця, не пасувати перед труднощами, мобiлiзовуватися для вирiшення поставлених завдань, долаючи себе i своi слабкостi. Сила волi фахiвця справляi позитивний вплив на клiiнтiв, долаючи iх невпевненiсть, нерiшучiсть, розчарованiсть. Вольове вплив соцiального працiвника допомагаi клiiнту повiрити в своi сили, пiдвищити самооцiнку, зжити ставлення до себе, як до невдахи, не здатному змiнити життя на краще, пiдвищити особистiсний потенцiал i соцiальну активнiсть.

Емпатiя i необхiдною рисою особистостi соцiального працiвника. Здатнiсть до спiвпереживання i спiвчуття розвиваiться в процесi накопичення фахiвцем життiвого i професiйного досвiду. Для людей, якi звернулися по допомогу до соцiальних служб, прояв спiвчуття, спiвчуття, спiвпереживання до них з боку соцiальних працiвникiв вiдiграi першорядну роль. Навiть високопрофесiйне виконання обов'язкiв без прояву спiвчуття i спiвчуття викликаi почуття незадоволення у клiiнтiв. Навпаки, соцiальному працiвнику, небайдужiй, щиро i глибоко проявляi участь у життi клiiнта, прощаються вади в професiоналiзмi. Такi фахiвцi проводять бiльш сприятливе враження i користуються довiрою i любов'ю клiiнтiв.

Прагнення до самовдосконалення у соцiального працiвника в процесi професiйноi дiяльностi повинно виявлятися постiйно. Це якiсть необхiдно кожнiй людинi, але в дiяльностi соцiального працiвника вiдiграi особливо важливу роль. Постiйний самоаналiз своii дiяльностi та поведiнки, моральний пошук сенсу життя i свого мiсця в ньому, прагнення до вищих цiнностей сприяi зростанню професiоналiзму, духовностi та моральностi соцiальних працiвникiв. Прагнення фахiвця до професiйного та духовно-морального вдосконалення i наочним прикладом для клiiнта i сприяi розвитку його моральних якостей, соцiальноi активностi. Якщо ж соцiальний працiвник не придiляi належноi уваги самовдосконалення, в такому випадку вiн не може розраховувати на шанобливе ставлення клiiнта. Його особистiсний потенцiал буде не розкритий, що негативно позначиться на якостi його роботи.

Творче мислення необхiдно соцiальному працiвнику для оптимального взаiмодii з клiiнтом, так як в соцiальнiй практицi зустрiчаються найрiзноманiтнiшi клiiнти i ситуацii, Кожен конкретний випадок вимагаi вiд фахiвця гнучкого, неординарного вiдносини, що враховуi всi особливостi розв'язуваноi проблеми. Нестандартне i сумлiнне ставлення до виконання своiх обов'язкiв дозволяi соцiальному працiвнику досягати найвищих результатiв у своiй роботi. Вiдсутнiсть творчого мислення знижуi ефективнiсть дiяльностi фахiвця. У цьому випадку, дiючи шаблонно й одноманiтно, не враховуючи своiрiдностi клiiнта i ситуацii, соцiальний працiвник може викликати образу i розчарування людей.

Як видно, роль особистiсних якостей соцiального працiвника надзвичайно велика в його професiйнiй дiяльностi. Духовнi цiнностi суспiльства та професii мають вплив на формування i розвиток духовно-моральних якостей фахiвця. У той же час практичне прояв високоi духовно-моральноi культури соцiальних працiвникiв благотворно впливаi на моральний клiмат соцiуму, сприяi пiдвищенню рiвня суспiльноi моралi.

соцiальний моральний душевний спiвчуття

2. Гуманiстична сутнiсть соцiальноi роботи

У бiльшостi краiн з рiзними специфiчними соцiально-культурними та економiчними умовами праця соцiальних працiвникiв не i високооплачуваним. Тому гуманiстичнi переконання i iдеали, альтруiстична спрямованiсть особистостi вiдiграють роль головного спонукального мотиву при виборi професii соцiального працiвника.

Термiн ВлгуманiзмВ» використовуiться багатьма авторами досить широко. РЖнодi його використовують як синонiм доброти i милосердя. Для того, щоб бiльш повно зрозумiти значення i змiст гуманiзму, розглянемо його походження i змiст.

Гуманiзмом в конкретно-iсторичному сенсi слова називають потужне лiтературно-фiлософське i культурний рух, що розгорнувся в XIY-XYI столiттях, в перiод Вiдродження. В умовах кризи феодалiзму, актуалiзацii всебiчних перетворень в iвропейських краiнах сформувалося, на основi iдейноi спадщини античних мислителiв, новий свiтогляд, в центрi якого була людина, його стосунки з суспiльством. Громадському увазi був запропонований людина, вiльний вiд станових i соцiальних обмежень. Було проголошено, що сам по собi людина вiльна вiд обмежуi, спотворюi впливу соцiального середовища.

На противагу аскетичним релiгiйним догматам возрожденческий гуманiзм вiдстоював право людини на щастя в реальному життi, а не в потойбiчному свiтi. Причому земнi, тiлеснi радостi повноправно входили в поняття щастя. Повнота буття людини не мислилася без жiночоi краси та плотськоi любовi, смачноi iжi, дружнього спiлкування. Основним регулятором людськоi поведiнки зiзнавався вiльний розум, а не репресивна, заборонна церковна мораль. Людина розглядався як осередок свiту, творець земного буття, як мiра всього сущого. Гуманiзм цiii епохи стверджував права, свободи i гiднiсть особи, характеризував iх як природнi умови функцiонування цивiлiзованоi суспiльного життя. Значення такого роду гуманiзму пiдкрiплювалося вiрою в природний прогрес суспiльства, заснований на розвитку економiки, iндустрiального виробництва освiти та освiти.

РЖдеi ренесансного гуманiзму лежать в основi традицiй iвропейського рацiоналiзму епохи Просвiтництва i наступних перiодiв, якi збагачували засноване на розумi розумiння природи людини та ii взаiмовiдносини з суспiльством. Визнання природних, природжених людинi прав, послужило iдейною основою як для антифеодальних революцiйних рухiв, так i для формування гуманiстичноi традицii, гуманiстичного свiтогляду в широкому сенсi слова.

Слiд зазначити, що i складовою частиною iдеологii та свiтогляду особистостi i суспiльства, гуманiзм маi конкретно - iсторичний змiст, що визначаiться соцiально-економiчними умовами i характером суспiльних вiдносин. Як духовно-культурне явище, гуманiзм становить головний змiст цивiлiзацiйного процесу, проявляючись у виглядi етичноi норми, соцiального iдеалу, духовноi цiнностi, свободи волi, взаiмодопомоги та спiвробiтництва, поваги до прав i гiдностi особи, рiвностi i рiвноправ'я, справедливостi i т.д.

Для всiх гуманiстiв було притаманне повагу до гiдностi людини, турбота про благо людей, iх всебiчному розвитку, прагнення створити сприятливi умови для життя людини в суспiльствi i захисту його прав. РЗх об'iднували iдеi свободи людськоi особистостi, рiвностi i братерства, право на задоволення життiво важливих матерiальних i культурних потреб людей на право розвитку iх Влприродноi природиВ», фiзичних i духовних здiбностей.

До середини ХХ столiття в основних законах бiльшостi краiн i мiжнародних документах права людини, проголошенi гуманiстами, отримали правове визнання. У зв'язку з цим слiд згадати Загальну декларацiю прав людини, прийняту в 1948 роцi Органiзацiiю об'iднаних нацiй, РДвропейську Конвенцiю iз захисту прав людини та основних свобод, Мiжнароднi пакти про громадянськi i полiтичнi права, а також про економiчнi, соцiальнi та культурнi права людини.

Соцiальна робота i тим соцiальним механiзмом, який трансформуi потенцiйно проголошенi права в актуально реалiзованi. Сенс соцiальноi роботи полягаi в компенсацii тих чи iнших соцiальних збиткiв, вирiвнюваннi можливостей рiзних iндивiдiв, сiмей, груп у користуваннi своiми соцiальними правами.

Основним показником цивiлiзованостi суспiльства завжди були ставлення до людини, наявнiсть у нього певних прав i свобод, рiвень духовностi i змiст духовних цiнностей. У кожнiй цивiлiзацii було своi розумiння гуманiзму, що втiлювалося в соцiальне життя властивими iй засобами i механiзмами.

Таким чином, гуманiзм - це iсторично змiнюiться система поглядiв, що визнаi самоцiннiсть людини як особистостi, його право на свободу, щастя, розвиток i прояв своiх здiбностей.

З позицiй сучасного гуманiзму, благо людини i критерiiм оцiнки всiх соцiальних явищ дiйсностi, а сама людина може бути для iншоi людини лише метою, але не засобом, предметом для манiпуляцii або придушення. Гуманiстичний свiтогляд вiдображаi соцiальну дiйснiсть не з точки зору сущого, а з точки зору належного: гуманiзм як би пред'являi суспiльству i кожнiй окремiй людинi високi вимоги, вiдповiдати яким непросто i в соцiальному планi, i в особистiснiй практицi. Гуманiзм i потужним духовним фактором, що з'iднуi особистiсть i суспiльство. Але джерелом розвитку суспiльства вiн стаi лише в тому випадку, коли перетворюiться на переконання всiх людей, дiяльнiсть яких спрямовуiться на створення досконалiшого за своiм змiстом буття. Гуманiзм передбачаi наявнiсть у кожноi особистостi певних соцiальних i духовних якостей: високу свiдомiсть, широких знань, культури, професiоналiзму, вiдповiдальностi, моральностi та iн.

За своiю природою соцiальна робота орiiнтована на гуманiстичнi цiлi. Гуманiстична орiiнтацiя означаi, що життя людини i абсолютною цiннiстю, що право на повагу й гiдне iснування маi кожна людина незалежно вiд його нацiональних, расових, релiгiйних, вiкових, статевих, iндивiдуальних чи соцiальних особливостей. Вiдповiдно до цього принципу наркоман, злочинець, психiчно хворий виступаi насамперед як людина, що потрапила в бiду i потребуi допомоги. Якщо основою всiх прав людини i визнання його права на життя, гiдне людини, то в свiтлi цього зрозумiла постiйна актуальнiсть гуманiстичного принципу соцiальноi справедливостi протягом всiii iсторii людства. Цей принцип маi велике значення, так як без гармонiзацii соцiальних iнтересiв, усунення явноi несправедливостi в розподiлi суспiльного багатства мiж людьми, неможливо стабiльний розвиток суспiльства.

Соцiальнi працiвники, сприяючи iндивiдам, сiм'ям i групам у здiйсненнi своiх соцiальних прав, нерiдко зустрiчають прохолодне ставлення з боку керiвних працiвникiв до справи соцiального забезпечення людей, мають проблеми в забезпеченнi своii дiяльностi необхiдними ресурсами. Тим не менше, навiть беручи до уваги всю складнiсть соцiально-економiчноi ситуацii, що склалася в даний час в суспiльствi, соцiальнi працiвники повиннi у своiй дiяльностi протидiяти порушенню прав людини, послiдовно i неухильно проводити в життя принцип соцiальноi справедливостi. В iншому випадку це буде вести до зростання соцiальноi нестабiльностi, дегуманiзацii суспiльних вiдносин.

РЖншим важливим принципом i визнання права кожноi людини на самовизначення, тобто жити у вiдповiдностi зi своiми бажанням i волею, виходячи з особистих потреб i переваг. Практичне втiлення цього принципу в практику соцiальноi роботи означаi вiдмову вiд нав'язування клiiнту способiв вирiшення проблем, максимальне врахування його побажань.

Соцiальний працiвник повинен уникати зла i прагнути до добра. Суттiвий змiст добра в кiнцевому пiдсумку полягаi в тому, що через пiдтримку прогресивного i гуманiстичного в сьогоденнi, перед суспiльством, групою, особистiстю ставиться завдання на майбутнi, i ця перспектива даi можливiсть жити, переносячи труднощi i терплячи позбавлення. Якщо у людей в перспективi вiдсутня гiдна мета, тодi не реалiзуiться iх творчий потенцiал, слабшаi тонус життiдiяльностi.

Моральне утримання соцiальноi роботи визначаi виникнення певних моральних колiзiй, якi постiйно доводиться вирiшувати кожному фахiвцю у своiй роботi. У соцiальнiй практицi, в кожнiй конкретнiй ситуацii не можна догматично i однобiчно трактувати добро i зло, оскiльки вони можуть переходити один в одного, мiняти своi полюси при рiзних точках зору i на рiзних етапах розвитку соцiальноi ситуацii. Ласкаво несе в собi зародок своii протилежностi, а зло мiстить потенцiю добра. Тому соцiальний працiвник зобов'язаний робити ретельний аналiз соцiальноi проблеми i особливостей особистостi клiiнта. При цьому вiн зобов'язаний уникати нав'язування людинi, що надаi допомогу, своiх суб'iктивних уявлень про моральнi норми, як iдино вiрних.

Соцiальна робота як професiя виникла на основi благодiйноi дiяльностi, яка була оголошена християнським богоугодною справою, так як вона випливала iз сутностi Бога, що i не що iнше, як любов до всiх людей. Безумовно, прояв спiвчуття, милосердя, доброзичливостi i необхiдною умовою надання допомоги нужденним.

Соцiальна робота i специфiчним видом дiяльностi, соцiальним за своiм iсторичним генезисом, сутностi, умов протiкання i наслiдками, особливим видом людських взаiмин. Сутнiсть соцiальноi роботи полягаi у вiдновленнi соцiальноi справедливостi i рiвностi. Дiяльнiсть соцiального працiвника спрямована на розкриття потенцiйних можливостей клiiнта, розвиток його психологiчних, моральних i соцiальних якостей, якi дозволили б йому самостiйно вирiшувати своi проблеми. У цьому полягаi особливiсть i вiдмiннiсть соцiальноi роботи вiд благодiйностi.

Соцiальна робота в суспiльствi являi собою особливий вид соцiальноi дiяльностi, спрямованоi на формування i реалiзацiю гуманiстичних цiнностей та iдеалiв в результатi якоi вiдбуваiться перетворення соцiальноi дiйсностi i створення можливостей досягнення гуманiстичного iдеалу i благополуччя особистостi i суспiльства.

Безпосереднiми практичними завданнями соцiальноi роботи i полiпшення соцiального самопочуття людини, вдосконалення умов його життя, забезпечення гiдного соцiального iснування, а ii основна мета полягаi в гармонiзацii всiii системи вiдносин - у сiм'i, колективi, нацii, суспiльство в цiлому.

Соцiальна робота i показником рiвня моральностi та гуманностi суспiльства по вiдношенню до людей, якi мають труднощi у здiйсненнi життiдiяльностi. Вона висловлюi соцiальне самосвiдомiсть нацii, рiвень культури i цивiлiзованостi держави.

3. Основоположна роль моралi в соцiальнiй роботi

Велике значення в соцiальнiй роботi маi високий рiвень моральностi соцiального працiвника, який i необхiдною умовою успiшноi професiйноi дiяльностi, так як тiльки високоморальна людина здатна найбiльш адекватно, вiдповiдно до ситуацii зрозумiти iншу людину i тактовно надати йому необхiдну допомогу. Таким чином, рiвень моральностi i визначальною характеристикою особистостi соцiального працiвника. Моральнiсть працiвника соцiальноi сфери, визначаючись моральною свiдомiстю, реалiзуiться в його моральному поводженнi. Тому так важливо вивчення моральноi свiдомостi i поведiнки соцiального працiвника.

Розглянемо структуру моральноi свiдомостi. Моральна свiдомiсть соцiального працiвника складаiться з трьох компонентiв: моральнi знання, моральнi переконання i моральна потреба.

Почнемо з розгляду ролi моральних знань у поведiнцi i дiяльностi соцiальних працiвникiв.

У середнiх спецiальних i вищих навчальних закладах, а також на курсах i факультетах пiдвищення квалiфiкацii соцiальнi працiвники опановують основами знань з областi моралi. У процесi навчання майбутнi фахiвцi знайомляться з iсторiiю етичних навчань, пiзнають суть i структуру моралi. Отриманi знання допомагають iм краще зрозумiти моральнi проблеми в сучасному суспiльствi, зiставити особистi моральнi нормативи з професiйними, сформулювати своi моральнi принципи i моральну позицiю, виробити навички моральноi поведiнки у професiйнiй дiяльностi.

Соцiальнi працiвники, якi не отримали необхiдну етичну пiдготовку в навчальних закладах, на курсах i факультетах пiдвищення квалiфiкацii та займаються тiльки практичною дiяльнiстю, надходять вiдповiдно до свого розумiння добра i зла, соцiальноi справедливостi, заснованому на суспiльних цiнностях i особистому життiвому досвiдi. У цьому випадку зростаi можливiсть розбiжностi особистих i професiйних моральних установок.

Разом з тим моральнi знання мають самостiйнiсть в тому сенсi, що можуть застосовуватися в конкретних моральних вчинках частково, повнiстю або не використовуватися. Бувають випадки, коли соцiальний працiвник, теоретично добре знаючи норми загальноi та професiйноi моралi, iгноруi iх на практицi. Таким чином, хоча моральнi знання i i необхiдною умовою моральноi поведiнки, але не гарантують його обов'язковою i автоматичноi реалiзацii на практицi. На закiнчення слiд зазначити, що тiльки соцiальний працiвник, що маi високий рiвень духовно-моральноi культури i постiйно самовдосконалюiться протягом усього життя, однозначно здатний органiчно втiлювати своi моральнi знання i установки в практичнiй дiяльностi.

Моральнi переконання - стiйка сукупнiсть поглядiв соцiального працiвника на норми загальноi та професiйноi моралi. Вони формуються в результатi життiвоi та професiйноi дiяльностi та приймаються особистiстю соцiального працiвника як iдино вiрних. Моральнi переконання характеризують моральний i професiйний вигляд соцiального працiвника i i основою для його свiдомоi професiйноi дiяльностi. Вони сприяють розвитку вольових якостей i вироблення стабiльних форм морального ставлення до явищ соцiального життя. Як i моральнi знання, моральнi переконання мають вiдносну самостiйнiсть, тому що не завжди, в силу рiзних причин соцiальний працiвник поступаi вiдповiдно до власних переконань.

Моральна потреба i найвищим рiвнем моральноi свiдомостi соцiального працiвника. Для неi характерна наявнiсть моральноi потреби в дотриманнi вимог професiйноi етики. У цьому випадку проходження нормам i вимогам професiйноi моралi перетворюiться у внутрiшню потребу фахiвця, який органiзовуi свою поведiнку i дiяльнiсть вiдповiдно до вимог моральностi. Постiйне дотримання норм та вимог професiйноi моралi стаi якiстю особистостi, що надаi велике мобiлiзуючий вплив на особистiсть соцiального працiвника. Поведiнка i дiяльнiсть соцiального працiвника, обумовленi його моральноi потребою, як правило, не залежить вiд ситуативних випадковостей i вiдрiзняються моральноi спрямованiстю, прагненням до добра i соцiальноi справедливостi.

Моральнiсть соцiального працiвника формуiться пiд впливом норм моральноi поведiнки, прийнятих в даному трудовий колектив i впливом моральних вiдносин, якi панують у соцiумi. При цьому слiд зазначити, що у визначеннi моральноi позицii соцiального працiвника особливо важливу роль граi професiйна мораль, що служить орiiнтиром при оцiнцi та реалiзацii тих чи iнших дiй в суспiльствi. Зв'язок моральних знань, переконань i потреб з практичною дiяльнiстю проявляiться в рiзному ступенi i моральнi потреби в найбiльшiй мiрi забезпечують ii стiйкiсть.

Моральну поведiнку в професiйнiй дiяльностi, у тому числi й у сферi соцiальноi роботи, аж нiяк не забезпечуiться умовами i змiстом працi, хоча визначаiться i передбачаiться в деякiй мiрi професiйними обов'язками. Професiйна дiяльнiсть не може обмежитися тiльки пунктуальним виконанням функцiональних обов'язкiв. Обов'язки, що стали моральним обов'язком, виконуються фахiвцем з внутрiшнiм переконанням свiдомо i творчо, без зовнiшнього впливу i стимулювання. Ефективна органiзацiя соцiальноi роботи немислима без високоi творчоi активностi фахiвцiв, у процесi якоi роль мотивування професiйноi дiяльностi мiркуваннями морального боргу зростаi. Моральну поведiнку соцiального працiвника пов'язане з творчим сумлiнним виконанням професiйних обов'язкiв, що супроводжуiться усвiдомленням особистоi вiдповiдальностi за результати своii дiяльностi.

Розглянемо поняття обов'язку i вiдповiдальностi в соцiальнiй роботi. Борг i найважливiшою категорiiю як загальноi, так i професiйноi етики, Остання висловлюi громадськi та професiйнi зв'язки фахiвця i являi собою сукупнiсть його обов'язкiв перед державою, суспiльством, колегами, професiiю, клiiнтами, перед собою i вiдповiдальнiсть перед ними. Поведiнка фахiвця, дотримання певних норм моралi в повсякденнiй практичнiй дiяльностi багато в чому залежить вiд ставлення його до своii справи. На вiдмiну вiд професiйних обов'язкiв, якi сприймаються фахiвцем як зовнi заданi, професiйний обов'язок висловлюi внутрiшню моральну потребу i моральну необхiднiсть належноi поведiнки. Таким чином, борг соцiального працiвника можна розумiти як моральну необхiднiсть, фiксовану як суб'iктивного принципу поведiнки стосовно конкретноi ситуацii. Сукупнiсть правових i моральних вимог, що пред'являються до професii соцiального працiвника, складають змiст його професiйного боргу. Професiйний борг обумовлений об'iктивними (обов'язки) i суб'iктивними факторами (почуття, переконання, мотиви професiйноi дiяльностi тощо), що впливають на поведiнку фахiвця.

Борг виражаi iмперативнiсть моралi i змушуi людину дiяти у вiдповiдностi зi своiми моральними цiнностями i обов'язками. Почуття обов'язку владно вимагаi вiд соцiального працiвника всi своi вчинки, дii i вiдносини в конкретних ситуацiях погоджувати з вимогами та нормами професiйноi моралi. Свiдоме i творче ставлення до виконання професiйного обов'язку i запорукою успiшноi дiяльностi соцiального працiвника.

Якщо моральнi вимоги висловлюють ставлення суспiльства до людини, то борг - це ставлення особистостi до суспiльства. Особистiсть виконуi певнi моральнi обов'язки перед суспiльством. Категорiя ВлборгВ» найповнiше виражаi соцiальний характер дiяльностi соцiального працiвника i нормативний характер професiйноi етики. Моральний обов'язок виступаi як глибоко усвiдомлена необхiднiсть визначеноi лiнii поведiнки, обумовленоi прагненням до досягнення соцiальноi гармонii i справедливостi. Вiн формуiться на основi професiйного обов'язку i високий рiвень його розвитку i необхiдною умовою професiйноi придатностi соцiального працiвника. Виконуючи свiй моральний борг, соцiальний працiвник до своiх обов'язкiв ставиться творчо, у бiльш широкому обсязi, нiж це диктуiться вимогами професiйного обов'язку.

Поведiнка i дiяльнiсть соцiального працiвника, професiйним i моральним обов'язком, реалiзуiться вiдповiдно з юридичними i професiйними вимогами, з урахуванням можливих реакцiй з боку суспiльства, професiйноi групи i клiiнта на виконання чи невиконання ним свого обов'язку. У той же час поведiнка соцiального працiвника характеризуiться проявом наступних характеристик:

а) свобода. РЖз системи суспiльних моральних нормативiв соцiальний працiвник вибираi такi норми, якi найбiльше вiдповiдають його внутрiшнiм прагненням i уявленням про добро i благо;

б) свiдомiсть. Прийняття того чи iншого рiшення здiйснюiться в результатi усвiдомлення необхiдностi, обумовленоi конкретною ситуацiiю, вибору найбiльш оптимального варiанта;

в) добровiльнiсть проявляiться в тому, що почуття обов'язку стаi внутрiшнiм переконанням i основним мотивом поведiнки i дiяльностi соцiального працiвника в повсякденнiй практицi.

Якщо борг соцiального працiвника полягаi в тому, щоб усвiдомити, застосувати до окремого положення, в якому вiн знаходиться, i практично реалiзувати моральнi вимоги, то питання, якою мiрою це завдання виконуiться або якою мiрою людина винен у ii невиконаннi, - це питання про особистоi вiдповiдальностi фахiвця. Вiдповiдальнiсть i обов'язок взаiмопов'язанi i нiколи не розглядаються iзольовано.

Вiдповiдальнiсть соцiального працiвника характеризуi його особистiсть з точки зору моральних вимог, що пред'являються до неi в частинi професiйно-квалiфiкацiйних i особистiсних якостей i дiяльностi. Вiдповiдальнiсть виступаi як засiб регуляцii поведiнки особистостi соцiального працiвника з боку суспiльства, так i з позицii боргу, совiстi, честi самоi людини.

Для дiяльностi соцiального працiвника характерна висока ступiнь самостiйностi i моральноi вiдповiдальностi. Вiдповiдальнiсть нерозривно пов'язана з творчiстю i самостiйнiстю, з уважним ставленням соцiального працiвника до оточуючих людей, з якими вiн спiлкуiться в процесi професiйноi дiяльностi.

Вiдповiдальнiсть соцiального працiвника оцiнюiться конкретно, з урахуванням органiчноi iдностi прав i посадових обов'язкiв. Мiра вiдповiдальностi соцiального працiвника збiльшуiться у зв'язку iз зростанням його соцiальних повноважень i можливостей.

Нерiдко соцiальний працiвник потрапляi в ситуацii, коли стандартно, без творчого пiдходу неможливо вирiшити ту чи iншу проблему. Дотримуючись внутрiшньоi потреби чинити завжди морально, соцiальний працiвник повинен враховувати наявну в суспiльствi систему моральних норм i цiнностей.

У той же час реалiзацiя моральних принципiв соцiальноi роботи на практицi часто представляi етичну проблему. Реалiзуючи етичнi принципи у своiй дiяльностi, соцiальний працiвник повинен вiдповiсти на запитання Вляк?В», Яким чином використовувати iх у конкретнiй ситуацii. Вiдповiдаючи на питання Влчому?В», Вiн так чи iнакше надходить в конкретнiй ситуацii в умовах вибору дiй, соцiальний працiвник обТСрунтовуi свою поведiнку виходячи з вищих принципiв. Подiбного роду конфлiкти виступають в практичноi соцiальноi роботи як етичнi дилеми. Етична дилема - це ситуацiя, в якiй соцiальний працiвник стоiть перед вибором двох рiвноцiнних можливостей. Необхiднiсть вибору визначаiться тим, що суб'iкти соцiальноi роботи мають рiзнi, але мають однаково важливе значення, iнтереси, вимоги i цiнностi. До того ж особистi та професiйнi цiнностi соцiального працiвника можуть вступати в протирiччя.

Вiдомi такi проблемнi областi, в яких виникають етичнi дилеми.

1) випробування лояльностi соцiального працiвника вiдбуваiться на стику конфлiкту iнтересiв: самого соцiального працiвника i клiiнта; окремого клiiнта та iнших людей; групи клiiнтiв; групи клiiнтiв i решти суспiльства; систем установ i груп клiiнтiв; системи (установи) спостерiгача i соцiальних працiвникiв; рiзних груп професiоналiв;

2) сам факт дiяльностi соцiального працiвника в якостi помiчника i в якостi контролера. Виступаючи в ролi контролера з боку держави, соцiальний працiвник зобов'язаний усвiдомити етичнi моменти цiii ролi i ступiнь придатностi ii у вiдповiдностi з основними етичними принципами соцiаль

Вместе с этим смотрят:

Медико-демографическая ситуация в Воронежской области

Молодежные субкультуры