Генетична iнформацiя

Практично для всiх живих органiзмiв характерний процес обмiну генетичною iнформацiiю. Нижчi органiзми, що не мають оформленого ядра тАУ прокарiоти тАУ можуть захоплювати шматочки чужий ДНК (трансформацiя). Часто генетичний матерiал переноситься вiд бактерii до бактерii вiрусами (трансдукцiя). Цi примiтивнi форми перетасування (рекомбiнацii) ДНК у вищих, ядерних органiзмiв тАУ еукарiот витiсняються половим процесом, коли половi клiтини-гамети зливаються, роблять нове ядро, у якому половина генетичного матерiалу вiд матерi, половина тАУ вiд батька. Аналогiчний процес спостерiгаiться й при передачi iнформацii з каналу язика: рiдко буваi, щоб iнформацiю тiльки з одного джерела засвоював зовсiм непiдготовлений розум. Недарма говорять, що новi iдеi народжуються на стику наук, тобто в головах людей, що одержали iнформацiю з меншоi мерi iз двох джерел. Новi образи, новi методи й технологii, як правило, тАУ результат цих рекомбiнацiйних процесiв.

Аналогiя, на мiй погляд, дуже повна. РЖнша справа, чи треба нею займатися, чи маi вона, як тепер люблять говорити, евристичне значення. Але якщо процеси зовнi не схожi, але викликанi до життя й розвиваються вiдповiдно до загального для них закономiрностям, можна припускати, що феномен, виявлений в одному з iнформацiйних каналiв, iмовiрний i в iншому. Незрозумiле явище, виявлене в однiй сферi, може бути витлумачене за аналогiiю з подiбним - в iншiй. Звичайно, аналогiя не доказ, але вона допомагаi знайти шуканий доказ, зi значною часткою ймовiрностi ми вже знаiмо, куди треба йти, якi спостереження й експерименти ставити.

У книзу вiдомого англiйського теоретика еволюцii Р. Докинза "Егоiстичний ген", вiн розвивав досить подiбнi iдеi. Згiдно Докинзу, варто розрiзняти стiйкi елементарнi елементи культурноi дiяльностi людини (слова, жести, мелодii, навички й т.д.). Вiн називаi iх memes, варто було б цей термiн перевести як "мiми", але, по-моiму, краще триматися вихiдного латинського звучання - "меми", тим бiльше, що слова того ж кореня (мемуари, меморiал) мiцно ввiйшли в росiйську мову. Мемофонд якоi-небудь цивiлiзацii аналогiчний генофонду бiологiчноi популяцii. Випадково змiнюючись при передачi з поколiння в поколiння й роблять рiзнi сполучення, меми беруть участь у культурнiй еволюцii.

Чарльз Дарвiн в XIV главi "Походження видiв" уперше провiв чiтку аналогiю мiж еволюцiiю видiв i еволюцiiю людських мов. Але приiмно почувати, що ти не один. Якщо та сама iдея виникаi в рiзних мiсцях незалежно, шанси на ii виживання й розвиток рiзко зростають.

Отже, сформулюiмо вихiднi положення:

1. Генетичний канал iнформацii. Матерiальний носiй iнформацii - послiдовнiсть дезоксирибознуклеiновоi кислоти (ДНК), у якiй у рiзних сполученнях чергуються чотири пiдстави - гуанiн, аденiн, цитозiн i тимiн. У вищих органiзмiв лише деякi вiдсотки цiii послiдовностi кодують амiнокислотнi послiдовностi бiлкiв (про iншоi ДНК ми поговоримо в другому роздiлi). З матрицi ДНК знiмаiться копiя - молекула рибонуклеiновоi кислоти (РНК). При цьому особливого перекодування не вiдбуваiться - лише тимiн замiняiться урацилом. РНК служить матрицею при синтезi бiлкiв - це вже справжнi перекодування iз твердим, практично iдиним для всiii живоi природи кодом.

У ДНК закодована лише iнформацiя про амiнокислотний склад бiлкiв, черговостi й iнтенсивностi iхнього синтезу. Але вiд трьох цих факторiв залежить доля клiтини - загинути iй або вижити, стати клiтиною нервовоi системи або сполучноi тканини. Так формуються тканини й органи, так виникаi живий органiзм. Не забувайте про своiрiдний парадокс: хоча всi наслiдуванi ознаки органiзму закодованi в ДНК, там нi, наприклад, "гена блакитних очей" або "гена жовтих горошин", як iнодi говорять генетики для простоти. Усе. зовнiшнi ознаки органiзму виходять як би самi собою в результатi бiлкового синтезу. Так, склавши на столi три олiвцi кiнцями, ми одержуiмо трикутну структуру iз сумою кутiв, рiвним двом прямим, хоча й не задавалися метою одержати саме цей результат.

Але в процесi життiдiяльностi органiзми випробовують умовами навколишнього середовища саме зовнiшнi ознаки - ознаки фенотипу. Не випробування, що витримали, носii невдалих ознак сходять iз життiвоi арени, поступаючись мiсцем кращим. Але кращi - це в той же час iншi комбiнацii амiнокислотного складу, черговостi й iнтенсивностi синтезу бiлкiв, а виходить, iншi гени. РЖ нове поколiння буде небагато iншим. Так iде бiологiчна еволюцiя.

2. Лiнгвiстичний канал iнформацii. В усному мовленнi людини (про iншi рiзновиди мова йтиме далi) вiн складаiться зi звукiв (фонем), якi поiднуються в слова, а слова - у пропозицii. Як i "язик" ДНК, це знакова система, у якiй звучання слiв не пов'язане iз вкладеним у них змiстом. За допомогою слiв можна закодувати в принципi як завгодно великий обсяг iнформацii. Спочатку це були вiдомостi про найпростiшi життiвi потреби й способи вижити. Потiм по цьому каналi передавалися звичаi й технологii, обряди й мiфи, i багато чого iншого. Як i в генетичному каналi iнформацii, у лiнгвiстичному безупинно, з поколiння в поколiння, можуть накопичуватися змiни. Тому язик нащадкiв завжди вiдрiзнявся вiд язика предкiв. Закодована в цьому каналi iнформацiя також безупинно пiддаiться впливу зовнiшнього середовища. А зовнiшнi середовище тут - умови, серед яких iснуi людська популяцiя, включаючи вiдносини мiж ii членами й iншими популяцiями.

Протягом усього iснування людського роду йшла культурна еволюцiя - змiна технологiй i звичаiв, переданих з поколiння в поколiння знань, причому далеко не завжди вона була прямолiнiйно прогресивною. Часом культура перетерплювала iстотний регрес, мемофонд людських популяцiй збiднювався. Загальновiдомий занепад культури на початку середньовiччя: знадобилася епоха Вiдродження, щоб знову пiднятися до античного рiвня, а там i перевершити його. Але як би те не було, вiд мавполюдей до нас iснував безперервний ланцюг учителiв, що перемiнялися по черзi, i учнiв. Вони "реплицировали" один одного, так само як подвiйна спiраль ДНК реплицировалася i будувала iх самих з моменту виникнення життя.

Яке неодмiнна умова для виникнення другого каналу? Не здатнiсть вимовляти членороздiльнi звуки: знаковi системи можуть бути й не звуковими, у тому числi й у людини. РЖ не властивiй людинi розвиток вищоi нервовоi дiяльностi: знаковi системи виникають i у тварин. Це умова: спiвiснування як мiнiмум двох поколiнь, батькiв i дiтей, учителiв i учнiв.

Восьминоги, наприклад, нездатнi до культурноi еволюцii, хоча в них чудовий мозок i всi можливостi для виникнення знаковоi системи - жестовоi (щупальцями й змiною фарбування) i звуковий (модуляцiями лiйки, з якого виштовхуiться вода, що втримуiться в мантiйнiй порожнинi). Але восьминоги-батьки вмирають вiдразу пiсля яiць або появи дитинчати, i це добре, тому що в головоногих молюскiв тiльки однi вiдносини мiж поколiннями - по типi хижак-жертва.

Навпаки, у дельфiнiв у чередi можуть iснувати вiдразу кiлька поколiнь (дельфiн, схоже, iдиний ссавець, що може особисто знати свою прабабу й прапрабабу). Тому ми не випадково шукаiмо в них здатнiсть до язика й вищiй нервовiй дiяльностi.

Коли люди заговорили? Коли ж виник лiнгвiстичний канал - язик? Адже в остаточному пiдсумку саме вiн дозволяi вiдрiзнити череду мавп вiд людського суспiльства. Кривдно, але вiдповiсти на це питання ми не в змозi. Справа не в тiм, що ми не можемо пiдслухати, про що говорили (i чи говорили взагалi?) мавполюди, пiтекантропи. Очевидно, границя тут була досить не рiзанням. Практично ii не iснувало.

Не тiльки людиноподiбнi мавпи, але й iстоти, що коштують на куди бiльше низькому щаблi розвитку, безсумнiвно, мають язик, хоча й не складаiться зi слiв (довербальним). Лiнгвiсти перераховують чимало характерних властивостей, по яких знакову систему можна назвати язиком. З них найважливiшi можна сформулювати так:

РЖiрархiчнiсть побудови: звуки (фонеми), комбiнуючись у рiзних сполученнях, утворять слова, а слова - речення.

Довiльнiсть знакiв: так само як довiльне сполучення крапок i тирi в абетцi Морзе кодуi яку-небудь букву, так i звучання слова не пов'язане з його змiстом. "Яма" по-японськи - "гора". Навпаки, такi звуки, як кашель, гикавка - мимовiльнi. Однак кожний з нас може пригадати випадок, коли, наприклад, навмисне покахикування служить сигналом, хоча б застереженням ораторовi. Тодi це iнформацiйний знак, але вiн стаi ним тiльки за попередньою домовленiстю. Домовитися можна швидко: вiдомо, що дитини-близнюки, що довго надавалися самим собi, сутужнiше навчаються говорити, тому що встигають придумати свою, умовну мову. Довiльнiсть знакiв виникаi дуже рано: вона описана не тiльки в мавп, але й у птахiв, наприклад галок. Довiльний i язик танцiв медоносних бджiл.

Вiдкритiсть: у сьогоденнi, розвиненому язицi слова можуть комбiнуватися в як завгодно довгi пропозицii й сполучення пропозицiй, так що ними можна передати iнформацiю будь-якого обсягу. Повна вiдкритiсть, здаiться, i тiльки в людськiй мовi (i в "язицi" ДНК).

Як же влаштований довербальний, безсловесна мова мавп? Л. А. Фирсов думаi, що вiн складаiться з жестiв, мiмiки, пантомiми й так званих фонацiй тАУ немовних звукiв, що начебто вже згадувалося умовного покахикування. М. В.Арапiв iде далi: вiн уважаi, що звуки довербального язика (вiн його йменуi старим, за аналогiiю зi Старим Завiтом) перейшли в язик словесний, вербальний i дожили до наших днiв. Цi вигуки, що залежать вiд психiчного стану мовця (ах, а, ох) або якi виражають волю мовця (але-але, нi-нi, на, тсс, агов), звуковi жести (бах, цап, хлоп), нарештi "дитячi слова" (агу, баю), у яких часто зустрiчаються що клацають звуки-кликси.

Але чи можна розмовляти на такому "язицi"? Виявляiться, вiн не такий поганий. Тому свiдчення - досвiди, поставленi японськими вченими над макаками острова Косима. Мавп пiдгодовували бататами й розсипаноi по пляжi пшеницею. Молода самка, по кличцi Имо, швидко навчилася мити бататы в солонiй водi й вiдокремлювати зерно вiд пiску флотацiiю. За дев'ять рокiв цьому навчилася вся зграя.

Якщо перевести технологiю, придуману Имо, з довербального язика на росiянин, вийде приблизно наступне:

1) Батати, пiднятi з поверхнi пляжу, треба мити у водi. щоб пiщини не хрумтiли на зубах.

2) Пiдсоленi, вимитi в морськiй водi, батати смачнiше.

3) Вiдокремити пшеницю вiд пiску просто, якщо кинути жменю ii у воду; плаваючi на поверхнi води зерна зiбрати долонькою.

На мiй погляд, не так вуж мало. Якщо врахувати ще, що в той же час мавпи навчилися друг у друга плавати, i навiть поринати, i ходити на заднiх ногах, коли переднi зайнятi пригорщами пшеницi з пiском, стаi ясно, що ми дотепер недооцiнюiмо розумовi здатностi "братiв наших менших". Тривалий строк навчання всiii популяцii пояснюiться тим, що першими навчаються молодi мавпи, що займають в iiрархii череди останнi мiсця. Генiальноi Имо треба було кiлька рокiв, щоб зайняти належне мiсце в iiрархii. Старi особини не переймають корисних навичок не тому, що вони бiльш дурнi. Просто в мавп не прийнято засвоювати досвiд молодих. У лабораторних досвiдах установлено, що якщо особина, що займаi останнi мiсце в чередi ("омегу"), навчити, наприклад, дiставати цiпком банани, iй нiхто не наслiдуi. РЖнша справа, якщо теж саме проробить домiнуючий самець ("альфа"): всi члени череди тодi з пiдлесливим захватом переймають цю методику. РЖ в цьому переглядаi щось людське (або в нашiм поводженнi мавпяче?). Крива на графiку швидкостi поширення в чередi iнформацii, отриманоi Имо, дуже нагадуi, наприклад, криву ростiв посадок картоплi в Росiйськiй iмперii в XIX столiттi або ж кривiй росту цитування важливоi науковоi працi. Тiльки темпи поширення iнформацii в людському суспiльствi часто бувають куди нижче.

РЖ все-таки довербальний канал iнформацii мало придатний для передачi складних повiдомлень. У предкiв людини язик розвивався, звичайно, поступово. Однак повинен бути момент, коли повiльно, з поколiння в поколiння змiни, що накопичуються, повиннi були дати рiзкий, якiсний стрибок. Коли ж вiн вiдбувся?

М. В. Арапiв думаi, що знакова система предкiв людини одержала всi особливостi людськоi мови 35-40 тис. рокiв тому, при переходi вiд неандертальськоi людини до сучасних форм Homo sapiens. Це привело до швидкого поширення зроблених технологiй обробки каменю, костi, дерева й рогу, нових способiв полювання, створенню мiфiв i примiтивних релiгiй. Однак я вважаю, що мовний стрибок вiдбувся багато ранiше - бiльше одного мiльйона рокiв тому.

Мiж африканськими мавпами - австралопiтеками й першими людьми - пiтекантропами i, за сучасним даними, промiжна ланка - людина умiла, Homo habilis, описаний з вiдкладень екваторiальноi Африки. По морфологiчних ознаках вiн досить близький до австралопiтека. Однак вiн уже мiг виготовляти кам'янi знаряддя, нехай досить примiтивнi. Культура людини вмiлого - олдовайська або галькова - широко поширена, останнiм часом ii виявили й в Азii. Особливiсть галькових знарядь, крiм примiтивностi - розмаiтiсть: немаi устояноi форми, стандарту в розмiрах - аби тiльки був рiжучий край. Але от бiля пiвтора мiльйонiв рокiв тому вiдбуваiться рiзкий стрибок, на змiну людинi вмiлому приходить архантропи (пiтекантропи по старiй термiнологii). Вiн уже вмii виготовляти бiльше зробленi знаряддя - ручнi рубала на заходi ойкумени, чоппери (сiчки) на сходi. Цi знаряддя бiльше стандартнi, симетричнi й навiть вiдрiзняються своiрiдною добiрнiстю.

Чи не заманливо виглядаi припущення, що саме тодi знаковi системи наших предкiв досягли такого розвитку, що з повним правом могли називатися язиком? Зв'язувати виникнення язика з неандертальцем, на мiй погляд, немаi пiдстав. На цiй стадii людина була уже здатна до абстрактних понять, начебто релiгiйно-магiчних подань i ритуалiв. Неандерталець уже ховав своiх близьких, офарблюючи iхнього тiла охрою, прикрашаючи могили рогами дикого козла й навiть квiтiв. Достаток квiткового пилка в могилi близькосхiдного неандертальця шокувало археологiв. Справдi, важко повiрити у вiнки й букети на такiй раннiй стадii розвитку культури. Висловлювалося навiть припущення, що це могила шамана-лiкаря, похованого з лiкарськими рослинами - знаряддями його ремесла. Але адже iснування фахiвцiв-медикiв у ту пору - ще бiльш вагоме спростування думки про звiроподiбностi неандертальцiв!

У печерах Швейцарii й Баварii виявленi також залишенi неандертальцями ритуальнi поховання голiв i лабетiв печерного ведмедя. Так, у важкодоступнiй печерi Драхенлох, на висотi 2445 м знайденi черепи й довгоi кiстки кiнцiвок не менш чим вiд 100 особин, нерiдко "похованi" у ящиках iз плит вапняку. Подiбнi знахiдки налiчуються тисячами. РД такi поховання й на територii Причорномор'я й на Кавказi, в Угорщинi й Францii. У Францii, у печерi Регурду виявлене поховання костей ведмедя, але вже не печерного, а бурого.

Все це дуже нагадуi ритуальнi поховання частин тiла ведмедя пiсля "ведмежих свят" в ульчей, гiлякiв i айнов - народiв нашого Далекого Сходу. У самих рiзних народiв голова й лабети найдужчого звiра, хазяiна лiсiв, уважалися заборонними. РЖснував такий звичай i в наших безпосереднiх предкiв.

Б. А. Рибаков простежуi культ ведмежих лабетiв i пазурiв у розкопках фатьяновской культури, у слов'янських курганах епохи язичества й у росiйських казках. Вiн нагадуi про казку "Ведмiдь на дерев'янiй нозi" (№ 57 зi збiрника А. Н. Афанасьiва). Ця казка серед iнших стоiть особняком: звичайно казкам, як i ковбойським фiльмам, властивий "хепi енд". У нiй же ведмiдь з'iдаi старого й бабу за те, що вони порушили табу - зварили для iжi його вiдрубану лапу. Ми зараз не розумiiмо змiсту цiii страшноi казки, але в епоху ii створення вона явно була притчею, наставлянням.

А тепер задумаiмося: невже неандертальцiв i нас протягом бiльше 50 тис. рокiв (сто тисяч поколiнь!) зв'язуi безперервна культурна традицiя тАУ табу на частинi тiла ведмедя? Або ж цей звичай виникав неодноразово й незалежно в рiзних народiв?

Думаю, що обидвi точки зору мають рiвне право на iснування.

Але повернемося вчасно виникнення першого язика. Навряд чи язик варто омолоджувати. Виявилося, що шимпанзе й, у меншому ступенi, горили здатнi засвоювати сотнi знакiв американськоi мови для глухонiмих тАУ амслана. 55 вихiдних одиниць амслана можуть комбiнуватися в слова й фрази. Шимпанзе Уошо тАУ вихованка А. i Б. Гарднеров тАУ перша мавпа, що навчилася говорити, за нею й iншi засвоювали амслан або набирали умовнi знаки на клавiатурi комп'ютера. Звукова мова мавпи засвоiти не в змозi, не тiльки тому що iхня гортань не пристосована для вимови членороздiльних звукiв. Згадаiмо, що мовна зона Брока в мозку мавп зайнята центром мiмiки, тому жестикулювати iм набагато легше. РЖ тут шимпанзе горили показують здатностi фантастичнi. Горила Коко засвоiла 645 знакiв, причому активно складала слова. Та ж Уошо будувала пропозицii. У росiйськiй мовi можна вжити "дай яблуко" i "яблуко дай"; в англiйському порядок слiв у пропозицii куди бiльше твердий. Уошо завжди говорила: "дай яблуко" (give me the apple) - строго дотримуючись англiйського синтаксису, i самостiйно навчила прийомного сина жестовому язику людей. Остаточно доконали мавпи дослiдникiв, коли почали жартувати й лаятися на амслане, причому й жарту, i лайки винаходили самi. Можливо, вони те ж роблять, використовуючи свiй довербальний язик, що ми ще не розумiiмо.

Реставрацiя ходу еволюцii. Бiологiв завжди цiкавило, як iшла еволюцiя, як виглядали нашi мавпоподiбнi предки, першi примiтивнi ссавцi, динозаври й, далi, у глиб часiв - першi живi клiтини. А тепер нас цiкавить i iнше - якi бiохiмiчнi процеси виникли ранiше, якi пiзнiше, як були влаштованi у вимерлих органiзмiв бiлки, якi нуклеотиднi послiдовностi мали гени. На жаль, самi гени у викопному станi практично не зберiгаються. Навiть мамонти у вiчно мерзлiй землi Сибiру виявляються на досить що далеко зайшла ступенi розкладання, коли вiд ДНК залишаються малоiнформативнi обривки. Тому всi розмови про можливiсть вiдтворення мамонта методами генноi iнженерii дотепер виявляються газетними утоками.

З бiлками справа i краще, хоча пептиднi зв'язки в них стiйкiше фосфодиефiрних, що складають ДНК. Протеолiз бiлкiв i всюдисущих бактерiй роблять свою чорну справу. Втiм, уже давно вдалося показати, що имунологичне мамонт був ближче до iндiйського слона, чим до африканського - висновок, у загальному-те, тривiальний.

РД, однак, досить стiйкi бiлки, що зберiгаються в костях десятки тисяч, а те й мiльйони рокiв. Самий стiйкий з них - колаген, бiлок сполучноi тканини. Вивчаючи його амiнокислотнi послiдовностi, молекулярнi палеонтологи зробили ряд цiкавих вiдкриттiв. От два приклади.

Винищений людиною й динго в Австралii й Тасманii сумчастий вовк виглядав серед iнших австралiйських сумчастих якимсь чужинцем, явно на них несхожим. Цього вовка-тилацина видiлили в окреме сiмейство. РЖ в той же час вiн дивно походив на хижих сумчастi з iншого кiнця планети тАУ Пiвденноi Америки. Боргиениди в ролi вовкiв i диких собак благоденствували в пiвденноамериканських пампасах, але всi вимерли зовсiм недавно тАУ близько 10 тис. рокiв тому.

Подiбнiсть iх з тилацином було настiльки велике, що деякi дослiдники стали поiднувати цi сiмейства. Але як сумчастий вовк заблукав з Нового Свiтла в Австралiю? Звичайно, цi материки колись з'iднувалися через Антарктиду, ще не покриту льодом, i в мiоценових шарах Антарктиди знайденi залишки сумчастих. Але з'iднання всiх трьох континентiв доводилося на кiнець крейдового перiоду, коли iснували лише самi примiтивнi сумчастi, дуже схожi на тих, хто дожив до наших днiв i не збираються вимирати опосумiв.

Рiшення проблеми дав колаген. Ще Дарвiн у подорожi на "Бiгле" виявив, що копалини кiстки аргентинськоi пампи настiльки багатi органiкою, що, будучи пiдпаленими на спиртiвцi, продовжують горiти синiм полум'ям. Кiстки боргиенiд, сумчастого вовка з музею й кiстки нинi живучих сумчастих виварили у водi (методика екстракцii колагену нiчим не вiдрiзняiться вiд готування холодцю). Виявилося, що колаген тилацина - несхожий на цей бiлок у боргиенид, але дуже схожий з колагеном сумчастого - ведмедя-коали й вомбата. Виходить, подiбнiсть тилацина з пiвденноамериканськими сумчастими конвергентне, обоi сiмейства виникли незалежно, хоча й вiд одних крейдових предкiв.

Останнiм часом удалося навiть видiлити колаген з костей австралопiтекiв - прямоходячих африканських мавп. По амiнокислотнiй послiдовностi вiн виявився iдентичний людському!

На жаль, колаген - виключення. Безпосереднi продукти генiв - бiлки в копалин тварин так само недоступнi нам, як i самi гени. Тому про генетичнi програми органiзмiв, що не дожили до наших днiв, ми можемо судити лише побiчно, за кiнцевими результатами. У першу чергу по костям i iншим кiстяковим елементам. Зiставивши iх з гомологiчними органами нинi живучих органiзмiв i вивчивши генетичнi програми останнiх, ми можемо вiдновити, здавалося б, назавжди втраченi гени тих же мамонтiв або динозаврiв.

Це питання ми розберемо в наступних главах. А як i справа з культурною еволюцiiю? Чи можна реставрувати ii хiд, довiдатися, на яких язиках говорили древнi люди, а головне - що виражали словами цих язикiв? Якi казки й мiфи розповiдали пiд зводами печер у давним-давно погаслих багать, як вони добували засоби до iснування? РЖ далi, вiрнiше, ближче до нас: що пiдсунуло наших предкiв винайти землеробство й тваринництво, навчитися плавити метал, ткати льон i бавовна, лiпити горщики? Як вiдбувалася змiна вiдносин мiж людьми в перiод змiни формацiй? Тут явна аналогiя з реконструкцiiю бiологiчноi еволюцii.

Природно, те, що не залишило слiду в пам'ятi нащадкiв, зникло безвiсти. Ми можемо з достатньою часткою ймовiрностi вiдновити древнi мови й обряди, людськi взаiмини й казки лише в тiм ступенi, у якiй вони живi в сучасних суспiльствах. Точно так само, як вiдновлюiмо структуру генiв вимерлих тварин - по гомологiчних генах iхнiх родичiв i нащадкiв, що дожили до наших днiв.

Цi проблеми дозволяi порiвняльна лiнгвiстика й етнографiя. РЖнше джерело - данi, що поставляються археологiiю, аналогом палеонтологii в застосуваннi до людського суспiльства. Житла й одяг, начиння й зброя не еволюцiонують так само, як кiстки кiстяка. У точному значеннi слова в обох каналах iнформацii еволюцiонують технологii, i судити про iсторичнi процеси ми можемо тiльки за кiнцевими результатами. Можна тiльки подивуватися, скiльки iнформацii про життя древнього суспiльства може дати пiдготовленому розуму, наприклад, черепок горщика або шматочок шлакiв iз древньоi домни.

Напевно найдуться читачi, якi запитають: а навiщо нам все це потрiбно? Вони можуть, звичайно, поблажливо поставитися до спроб розгадати технологiю виготовлення булата або царського пурпуру, але не бiльше. На жаль, такi скептики-прагматики зустрiчаються й там, де вивчають канали генетичноi iнформацii, хiд бiологiчноi еволюцii.

Але, в остаточному пiдсумку аналiз передачi iнформацii з лiнгвiстичного каналу, вивчення еволюцii мемофондiв i i вивчення iсторii. Скажемо так: iсторiя людських суспiльств i i еволюцiя мемофондiв. У цiй науцi iснують двi крайностi. Однi зводять ii до перерахування дiянь королiв i вождiв, до списку воiн i двiрських переворотiв. У нашiй iсторичнiй науцi ранiше був прийнятий iнший погляд: iсторiя як боротьба класiв. Але зводити iсторiю до класовоi боротьби, на мiй погляд, означаi також збiднювати ii. Це така ж марна вульгаризацiя, як i протилежна точка зору. Будемо вважати, що багато законiв iсторii, закони еволюцii людських суспiльств, нам ще маi бути вiдкрити. Якщо ми не будемо оглядатися назад, то приреченi спотикатися об кожний камiнь на своiму шляху вперед. РЖ в цьому змiст вивчення еволюцii мемофондiв.

Лiтература

генетичний еволюцiя мова лiнгвiстичний

1. Джефрi Чарльз. Бiологiчна номенклатура. - К., 1999

2. Кейн А. Вид i його еволюцiя. - К., 1998

3. Майр Е. Зоологiчний вид i еволюцiя. - К., 1999.

4. Тимофеев-Ресовский Н. В., Воронцов Н. Н., Яблоков А. В. Краткий очерк теории эволюции. тАФ М., 1969.

Вместе с этим смотрят:

Естествознание в системе наук