Безполучниковi складнi речення у прозi Г. Тютюника

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ РЖ. Становлення теорii безсполучниковостi в украiнському мовазнавствi

1. Класифiкацiя безсполучникових складних речень як лiнгвiстична проблема

2. Класифiкацii безсполучнокових складних речень в украiнськiй граматицi

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. Конструкцii з однофункцiональними предикативними частинами

1. Речення перелiчувальноi семантики iз значенням одночасностi дiй, фактiв, явищ.

2. Речення перелiчувальноi семантики iз значенням послiдовностi дiй, фактiв, явищ

Роздiл РЖРЖРЖ. Конструкцii з рiзнофункцiональними предикативними частинами

1. Речення зiставно-протиставного значення

1.1 Речення зiставного рiзновиду

1.2 Речення протиставного рiзновид

2. Речення з пояснювальнимим вiдношеннями компонентiв

2.1 Речення з розгортаючою частиною

2.2 Реченння з уточнюючою частиною

2.3 Речення з коментуючою частиною

2.4 Речення з доповнюючою частиною

3. Речення з вiдношенням детермiнацii

3.1 Речення, одна з частин яких маi часове значення

3.2 Умовно-наслiдковi речення

3.3 Причиново-наслiдковi речення

3.4 Речення, постпозитивна частина яких виражаi обТСрунтування з вiдтiнком причини

3.5 Безсполучниковi речення, друга частина яких маi значення мети

3.6 Речення, одна з частин яких передаi допустовiсть

РОЗДРЖЛ IV. Неелементарнi безсполучниковi та безсполучниково-сполучниковi конструкцii

1. Безсполучниковi багатокомпонентнi утворення

2. Сполучниково-безсполучниковi речення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблема видiлення безсполучникових складних речень як самостiйноi синтаксичноi одиницi у мовознавствi зтАЩявилась ще у XVIII ст. Цей погляд зацiкавив рiзних дослiдникiв, однi з яких були переконанi в необхiдностi й правомiрностi такого видiлення, iншi заперечували безсполучниковi конструкцii як окремий вид складних структур. Таке протистояння поглядiв iснувало до першоi половини ХХ ст.

Ще у "Кратком руководстве к красноречию" М.В.Ломоносова i окремi параграфи, що мiстять визначення складного речення. Вказiвки на способи обтАЩiднання простих речень у складному за допомогою сполучникiв i без будь-яких допомiжних слiв.

У працi "Из записок по русской грамматике" О.О.Потебня спецiально не вивчав питань сиснтаксису складних речень, у тому числi й безсполучникових, проте його вчення про виникнення складних конструкцiй i принагiднiй спостереження, що стосуються безсполучниковостi, були науковим вiдкриттям i не втратили свого значення дотепер. Вiн звернув увагу на походження безсполучниковостi й довiв, що вона давнiша вiд сполучниковостi [59;295].

Викликаi певний iнтерес спостереження над цiiю проблемою П.Ф.Фортунатова. Припускаючи можливiсть вираження сурядностi i пiдрядностi без сполучникiв, вiн називаi безсполучниковi конструкцii з пiдрядним реченням злитно-складними, вказуючи при цьому на особливiсть порядку слiв у пiдряднiй частинi, який надаi iй ознак пiдрядностi.

У працi "О грамматической природе и принципах классификации бессоюзных сложных предложений" М.С. Поспiлов спочатку подаi iсторiю розвитку теорii безсполучниковостi, розкриваючи погляди таких учених, як О.О. Потебня, М.В. Ломоносов, О.Х. Востоков, А.М. Пiшковський, О.О. Шахматов, Л.В. Щерба, В.В. Виноградов. Далi даi визначення безсполучникових речень, стверджуючи, що це "такi складнi речення, частини яких , оформленi граматично як речення, обтАЩiднуються в одне цiле не за допомогою сполучникiв чи вiдносних слiв, а безспосередньо взаiмопов"язанiстю змiсту речень, якi входять до iх складу, що й виражаiться тими чи iншими ритмо-iнтонацiйними засобами [58, с.343]. Дослiдник всi складнi безсполучниковi конструкцii подiляi на двi групи: однорiдного i неоднорiдного складу, описуi особливостi структур кожноi групи, подiляючи iх на пiдгрупи.

РЖ.Р. Вихованець зазначаi, що у сучасному украiнському мовознавствi закрiпилася структурно-семантична класифiкацiя складних речень, i за формально-синтаксичною структурою й семантикою складнi речення розподiляють на три основнi типи: складносуряднi, складнопiдряднi i безсполучниковi. Науковець стверджуi, що подiл на три типи здiйснено не на однiй логiчнiй площинi, зокрема, "безсполучниковi складнi речення мають протиставлятися не складносурядним i складнопiдрядним, а сполучниковим складним реченням у iх сукупностi" [19, с.292]. Окремий параграф у пiдручнику РЖ.Р. Вихованця "Граматика украiнськоi мови" вiдведено елементарним i неелементарним складним конструкцiям, де автор розподiляi елементарнi i неелементарнi речення на окремi класи, описуi структурно-семантичнi iх властивостi i наводить вiдповiднi iлюстрацii. Крiм цього, дослiдник поряд iз складносурядними i складнопiдрядними видiляi безсполучниковi складносуряднi, безсполучниковi складнопiдряднi конструкцii i безсполучниковi складнi речення з недиференцiйованим синтаксичним звтАЩязком [19].

В академiчному синтаксисi за редакцiiю РЖ.К. Бiлодiда видiлено два види безсполучникових складних речень: конструкцii з однотипними частинами i конструкцii з рiзнотипними частинами. Мовознавець зауважуi, що безсполучниковi речення з однотипними частинами виявляють "у своiх структурах координативнi звтАЩязки троьох рiзновидiв: iднальнi, зiставнi й зiставно-протиставнi" [ 63, с.415]. На його думку, простi речення, що i частинами безсполучникового речення, можуть зберiгати вiдносну комунiкативну самостiйнiсть, обтАЩiднуючись "в iдиному висловленнi не на грунтi iдностi внутрiшньосинтаксичних i змiстових вiдношень мiж ними, а на грунтi iдностi надфразового змiсту" [63, с.415]. Учений описуi ознаки цих речень: замкнутiсть/незамкнутiсть структури, iнтонацiйне оформлення i сферу вживання. До групи безсполучникових конструкцiй iз рiзнотипними частинами РЖ.К. Бiлодiд вiдносить структури з семантичними вiдношеннями причиново-наслiдкового, умовного, умовно-часового i пояснювального характеру. Дiалектичний характер причиново-наслiдковоi залежностi зумовлюi "загальну структурну ознаку безсполучникових речень цих вiдношень: переважно вони здатнi до транспозицii складових компонентiв" [63, с.417].

Дещо iншi погляди на безсполучниковi складнi речення представленi в пiдручнику М.А. Жовтовбрюха, Б.М. Кулика "Курс сучасноi украiнськоi лiтературноi мови", де також видiлемо два види безсполучникових конструкцiй: з однотипними i рiзнотипними частинами. Проте структури першого виду подiляють на такi рiзновиди: 1) речення, що означають одночаснiсть, сумiснiсть або взаiмну вiдповiднiсть дiй, явищ; 2) речення, що означають часову послiдовнiсть дiй, явищ; 3) речення iз значенням зiставлення або протиставлення [49, с.248]. Пiд час розгляду кожноi групи безсполучникових речень з рiзнотипними частинами Б.М.Кулик ураховуi такi синтаксичнi засоби: iнтонацiю, порядок розташування складових компонентiв, спiввiдношення видо-часових i способових форм дiiслiв-присудкiв у складових частинах речення, особливостi лексичних значень слiв, що входять до складу цих частин. Дослiдник видiляi 10 рiзновидiв конструкцiй iз рiзнотипними частинами.

Н.В. Кiрпiчникова у працi "Изъяснительные бессоюзные сложные предложения" дослiджуi структурно-семантичну особливiсть цих конструкцiй, наголошуi на iх неоднорiдностi за будовою, видiляi двi групи зтАЩясувальних безсполучникових речень. До першоi вiдносить конструкцii з опорними словами зi значенням "речи-мысли" [23, с.81], наголошуi на iх схожостi до конструкцiй з прямою мовою. Дослiдниця зауважуi, що цi речення найбiльше вiдрiзняються вiд вiдповiдних сполучникових зтАЩясувальних конструкцiй. Другу групу безсполучникових зтАЩясувальних структур, за Н.В.Кирпичниковою, складають тi, у яких опорнi слова не мають значення "речи-мысли". Цi безсполучниковi речення найбiльш наближаються до сполучникових зтАЩясувальних конструкцiй.

У статтi "Безсполучникове приiднування у складному реченнi" В.В. Жайворонок, зауважуючи, що у науковiй лiтературi безсполучниковi складноприiднувальнi речення розглядаються побiжно, намагаiться глибше проаналiзувати цi конструкцii. Дослiдник стверджуi, що безсполучниковi складноприiднувальнi структури становлять значну групу безсполучникових складних речень [36].

Проблему спiввiдносностi безсполучникових i сполучникових складних речень розглядаi С.РЖ. Дорошенка у статтi з такою самою назвою. Граматист робить висновок про те, що за умови спiввiдносностi безсполучникових i сполучникових конструкцiй прийом уведення сполучникiв мiж предикативними частинами не охоплюi всiii рiзноманiтностi спорiднених за граматичним значенням складних структур безсполучникового i сполучникового типу. С.РЖ. Дорошенко засвiдчуi випадку неможливостi введення сполучника у безсполучниковi конструкцii, а також звертаi увагу на структури, у яких можливе введення сполучника, але в такому випадку виникають новi семантичнi вiдношення, тобто сполучник "зумовлюi виникнення неспiввiдносних пар" [33; с.25]. Учений наголошуi, що можливiсть введення сполучника у безсполучникову конструкцiю "при збереженнi граматичноi спорiдненостi зiставлюваних структур не слiд розглядати як ознаку граматико-семантичноi тотожностi" [33; с.25] безсполучникових i сполучникових речень.

У працi "Синтаксис складного речення" У.Ф. Шульжук даi визначення безсполучникових речень, ураховуючи змiстовi вiдношення мiж складовими частинами, складнi безсполучниковi конструкцii подiляi на 1) речення з однорiдними частинами; 2) речення з неоднорiдними частинами [74, с.102]. Дослiдник придiляi увагу елементарним i неелементарним безсполучниковим реченням, в також описуi особливостi складних сполучниково-безсполучникових конструкцiй, видiляi ознаки, за якими вони подiляються на кiлька рiзновидiв.

На особливу увагу заслуговуi монографiя С.РЖ. Дорошенка "Складнi безсполучниковi конструкцii в сучаснiй украiнськiй мовi". На основi даних сучасноi синтаксичноi науки С.РЖ. Дорошенко дослiджуi в синхронному описовому планi складнi синтаксичнi конструкцii, використовуючи при цьому великий мовний матерiал, виявлений в усiх ii основних стилях. У книзi розглядаються загальнi питання теорii безсполучниковостi, наводяться додатковi аргументи щодо визнання безсполучникових складних речень окремим типом складних структур [31, с.12-30], аналiзуються недостатньо вивченi синтаксичнi явища, робиться повнiша, нiж усi попереднi, класифiкацiя безсполучникових конструкцiй [31, с.31-131].

Обрання складних безсполучникових речень предметом нашого дослiдження викликано актуальнiстю теми, яка полягаi у тому, що в сучасному мовознавствi досi не iснуi iдиного погляду на безсполучниковiсть, що зумовлюi й проблему класифiкацii безсполучникових конструкцiй. Ще дотепер iснуi погляд, за яким вони сприймаються як рiзновиди складносурядних чи складнопiдрядних структур. Паралельно з цим змiцнюi своi позицii трактування безсполучникових складних речень як одиниць окремого структурно-семантичного типу складних конструкцiй, частини яких перебувають у звтАЩязках, незалежних вiд сурядностi i пiдрядностi. Однак прибiчники останньоi точки зору не одностайнi у дотриманнi такого пiдходу до всiх видiв розглядуваних складних одиниць. Однi з них, заперечуючи суряднiсть i пiдряднiсть у безсполучникових конструкцiях, стоять на позицiях виявлення специфiчних типiв безсполучникового граматичного звтАЩязку. РЖншi, вважаючи безсполучниковi структури самостiйним типом складних речень, все-таки визначають наявнiсть сурядного або пiдрядного звтАЩязку в окремих iх рiзновидах. Крiм того, в украiнському мовознавствi бракуi наукових праць, здiйснених на сучасному мовному матерiалi. Такий стан дослiдження безсполучникових речень в украiнському мовознавствi зумовив необхiднiсть звернення до проблеми безсполучникових конструкцiй. Крiм того, не повнiстю вивченi синтаксичнi особливостi прози Г.Тютюнника, якiй властива рiзноманiтнiсть використовуваних синтаксичних одиниць, i безсполучникових конструкцiй у тому числi.

Мета роботи тАУ дослiдити структурно-семантичнi особливостi безсполучникових складних речень у прозi Г. Тютюнника.

Мета дослiдження визначаi такi основнi завдання:

1.Подати iсторiю становлення теорii безсполучниковостi в украiнському мовознавствi.

2.Описати рiзнi пiдходи до класифiкацii безсполучникових речень.

3.Здiйснити аналiз безсполучникових конструкцiй з однофукцiональними частинами.

4.Дослiдити структурно-семантичнi особливостi безсполучникових складних речень iз рiзнофункцiональними частинами.

5.Охарактеризувати неелементарнi безсполучниковi складнi речення за особливостями семантики мiж складовими частинами, наявнiстю/вiдсутнiстю рiвнiв членування.

6.Виокремити й описати основнi рiзновиди сполучниково-безсполучникових складних речень.

7.Зiставити семантично безсполучниковi складнi речення iз сполучниковими складносурядними та складнопiдрядними, виявити спiльнi та вiдмiннi риси, беручи до уваги можливiсть синтаксичних трансформацiй одного типу в iнший.

8.Висвiтлити експресивно-виражальнi можливостi безсполучникових складних речень та сполучниково-безсполучникових багатокомпонентних утворень.

Матерiалом нашого дослiдження послугувала картотека безсполучникових складних речень, укладена шляхом суцiльноi вибiрки з тексту роману Г.Тютюнника "Вир".

ОбтАЩiктом дослiдження i безсполучниковi елементарнi речення, складнi безсполучниковi неелементарнi структури та сполучниково-безсполучниковi утворення, використанi Г.Тютюнником у романi "Вир".

Практичне значення дослiдження повтАЩязане з можливiстю використання ii результатiв у роботi наукових гурткiв, спецкурсiв i факультативiв, на практичних i лабораторних заняттях iз сучасноi украiнськоi мови.

Теоретичне значення роботи визначаiться можливiстю використання ii результатiв пiд час пiдготовки теоретичних розробок iз граматики й стилiстики.

Наукова новизна роботи визначаiться передусiм матерiалом дослiдження, оскiльки нами вперше було зроблено спробу структурно-семантичного аналiзу складних безсполучникових та сполучниково-безсполучникових речень, представлених у прозi Г.Тютюнника.

Основнi методи дослiдження тАУ описовий, гiпотетику-дедуктивний, трансформацiйний з елементами статистичного аналiзу.

Апробацiя роботи. Основнi положення та висновки, якi мiстяться в роботi, повiдомлялися на студентськiй науковi конференцii РДГУ (2002).

Робота складаiться зi вступу, чотирьох роздiлiв, висновку, списку використаноi лiтератури.

безсполучниковiсть мовознавство семантичний речення

РОЗДРЖЛ РЖ. Становлення теорii безсполучниковостi в украiнському мовазнавствi

1. Класифiкацiя безсполучникових складних речень як лiнгвiстична проблема

В украiнськiй мовознавчiй науцi вчення про безсполучниковi складнi

синтаксичнi конструкцii формувалося впродовж тривалого часу, набуваючи все бiльш окреслених форм i перетворюючись у самостiйну проблему. Першим, хто вказав на iснування складних речень без сполучникiв, був М.В.Ломоносов. Вiн розглядав iх не в "Российской грамматике", а в "Кратком руководстве к красноречию", де звернув увагу на "великолепие" безсполучникових структур у стилiстичному планi i визнав переваги безсполучникового звтАЩязку над сполучниковим в оремих стилях мови [51, с.89-378]. Те, що М.В.Ломоносов аналiзуi складнi конструкцii не в "Граматицi", а в "Риторицi", дало пiдстави деяким дослiдникам стверджувати, що його характеристика безсполучникових складних структур i стилiстичною i що граматична природа iх не розкриваiться. С.РЖ.Дорошенко слушно зауважуi, що такий висновок дещо одностороннiй, оскiльки не враховуi теоретичних основ учення М.В.Ломоносова [31,с.6]. Дослiдник iменував складне речення як стилiстичну одиницю перiодом i, йдучи за традицiiю античних мислителiв, виносив за межi граматики вчення про перiод. На його думку, теорii речення i перiоду належать до риторики. Але розгляд складного речення в стилiстичному планi, як вважають вченi , не збiднив його граматичну характиристику. У стилiстичному аналiзi зтАЩясовуiться граматична сутнiсть безсполучниково звтАЩязку частин складних структур. За М.В. Ломоносовим, безсполучниковiстю тiсно повтАЩязана зi сполучниковим звтАЩязком компонентiв у складнiй iдностi i виводиться з нього. Пiдкреслюючи, що "союзы не что иное суть, как средства, которыми идеи соиденяются", М.В.Ломоносов стверджуi наявнiсть членiв, тобто простих речень, "в периодах и целые периоды", в яких сполучники "миновать можна" [51, с.376]. Отже, в "Кратком руководстве к красноречию" М.В.Ломоносова i не один ,а два аспекти можливостi безсполучникового обтАЩiднання частин у складному реченнi: граматичний i стилiстичний. Визнання вченим безсполучникових складних одиниць як утворень з опущеними сполучниками тАУ це iх граматична характеристика.

Такий погляд на безсполучниковi складнi структури як варiанти складних сполучникових речень, закрiпившись у теоретичних концепцiях граматистiв XIX I XX ст, проiснував до недавнього часу. Ломоносiвське розумiння природи безсполучникових складних конструкцiй уточнювалось i розширювалось разом зi становленням загальноi теорii синтаксису складного речення, залученням до граматичного аналiзу не лише унормованих лiтературних, а й усно-розмовних елементiв, запровадженням iсторичних студiй. Поступово створювася грунт для теорii безсполучниковостi складних речень . У розвитку наукового синтаксису велику роль вiдiграв послiдовник М.В.Ломоносова, О.Х.Востоков, з iменем якого повтАЩязанi "великi успiхи у розвитку самостiйностi нашоi вiтчизняноi науки про граматичну будову росiйськоi мови" [15, с.164]. У роздiлах, присвячених синтаксису складного речення, О.Х. Востоков, описуючи безсполучниковi структури, звернув увагу на iх загальний змiст, розглядаючи iх як показник взаiмовiдношень простих речень. У безсполучникових конструкцiях вiн бачить сполучення, у яких складовi частини "залежать за смислом одна вiд одноi, але не звтАЩязанi сполучником" [24, с. 331,332]. Цiiю тезою визнавалась можливiсть виражати змiст складних конструкцiй значеннiвим взаiмовiдношенням компонентiв. Пiзнiше думка О.Х.Востокова вiдбилась у визначеннi, яке дав М.С.Поспiлов безсполучниковим реченням, наголосивши на тому, що iх частини обтАЩiднуються "безпосередньо взаiмозвтАЩязанiстю змiсту речень, якi входять до iх складу"[58, с.143]. Певний вплив на розвиток синтаксичноi науки мали також погляди М.РЖ.Греча. Дослiджуючи безсполучниковiсть, учений зауважував, що вона виникаi тодi, коли "взаiмне вiдношення поiднуваних речень зрозумiло iз смислу i мiсця iх" [31,с.7]. Цiннiсть такого спостереження полягаi у визнаннi ролi розташування компонентiв безсполучниковоi структури, яке займаi важливе мiсце у вираженнi граматичного значення безсполучникового складного речення. Безсполучниковi складнi конструкцii М.РЖ.Греч зарахував до розряду сурядних, оскiльки в них немаi сполучних елементiв, завдяки чому вони схожi на самостiйнi речення. У рiзнi часи подiбнi погляди висловлювали й iншi вченi.

У серединi i другiй половинi XIX ст. вiдбувався активний розвиток синтаксичноi науки. Тодi стало можливим глибше проникнути в граматичну сутнiсть складних речень, виявити специфiчнi для безсполучниковостi граматичнi засоби звтАЩязку складових частин. Поштовхом до цього стали працi Ф.РЖ.Буслаiва, який зробив цiнне спостереження стосовно безсполучникових структур. Вiн вiдзначав, що залежнiсть пiдрядного речення, крiм сполучникiв, може виражатися формами дiiслiвних способiв: указував на можливiсть вживання наказового способу в значеннi умовного. Це зауваження не залишилося не помiченим. У граматиках, створених у 50-60 роках XIX ст., йшлося про те, що вираження залежностi мiж частинами безсполучникових речень може досягатися завдяки певним способовим формам дiiслiв-присудкiв, розташованих у рiзних складниках безсполучникових структур [ 31, с.8]. Однак визнання граматичноi сполучуваностi формами дiiслiв не заважала нi Ф.РЖ.Буслаiву, нi авторам нраматик другоi половини XIX ст. в оцiнцi граматичних ознак безсполучникових конструкцiй дотримуватися переконання, що безсполучниковi тАУ це тi ж самi складносуряднi i складнопiдряднi речення, але з пропущеними сполучниками.

Не визнавали граматичноi своiрiдностi безсполучникових речень i дослiдники XIX тАУ початку XX столiть, але своiми працями сприяли формуванню наукових основ безсполучниковостi.

Дослiдження О.О.Потебнi показали, що в процесi iсторичного розвитку мови виникають новi варiанти будови речень. Вiн довiв, що за походженням безсполучниковiсть давнiша вiд сполучниковостi i що окремi види давнiх безсполучнокових структур дiйшли до нас [59, с.295]. Такий висновок був пiдтверджений науковими даними iсторичного синтаксису словтАЩянських мов. На основi дослiджень фольклорного матерiалу О.О.Потебня довiв припустимiсть вираження вiдношень попереднiх дiй до наступних вiдношень причиновостi не за допомогою сполучникiв, а лише спiввiдноснiстю часових форм присудкiв. Вiдношення попередньоi дiй до наступноi може викликатись використанням в однiй частинi форм минулого, а в другiй тАУ майбутнього часу, наприклад: "Пнет ногой во двери железные, Изламал все пробои булатные" [60, с.110]. Наукова важливiсть узагальнень, зроблених О.О.Потебнею на основi спiввiдношень дiiслiвних форм, пiдкреслювалась дослiдниками iсторичного й сучасного синтаксису [6, с.11; 58, с.339]. Однак висновки О.О.Потебнi не могли вплинути на розвиток граматичноi думки другоi половини XIX i початку XX столiття, оскiльки вони стали здобутком теоретичного синтаксису лише пiсля iх опублiкування в 1941 роцi.

Синтаксичнi дослiдження початку ХХ столiття розвтАЩязували низку теоритичних питань, що сприяло розвитковi учення про складне речення взагалi i виявленню граматичних ознак безсполучниковостi тАУ зокрема. Серед них на першому мiсцi тАУ погляд на складнi речення не як на механiчну сполуку простих, а як на цiлiснi структурно-семантичнi утворення, що розрiзняються за ознаками синтаксичного звтАЩязку iх частин.

Увага до граматичноi природи складних речень мала своiм результатом поглиблене проникнення в сутнiсть сурядностi i пiдрядностi. Було встановлено, що не всi складнi речення можуть входити до цих двох категорiй.

Нову думку щодо сполучникових одиниць вперше сформулював В.О.Богородецький: "Звичайний подiл всiх складних речень на складносуряднi i складнопiдряднi страждаi деякою штучнiстю, особливо коли намагаються живу рiзноманiтнiсть мови вкласти в цi двi довiльно наперед визначенi i надто категорично вiдмежованi рубрики" [7, с.229]. Вiн вiдзначив промiжнi мiжсуряднiстю i пiдряднiстю утворення, у яких обидвi частини взаiмно обумовлюють одна одну.

Поряд iз цим висловлювалося застереження стосовно неможливостi цiлковитого застосування понять сурядностi й пiдрядностi до безсполучникових речень. О.М.Пiшковсткий зауважував, що "безсполучниковiсть, якщо навiть розрiзняти в нiй вiдтiнки пiдрядностi й сурядностi, слiд все-таки вiдрязняти вiд справжньоi сполучниковоi сурядностi й пiдрядностi" [55, с.447]. Проте це твердження не знайшло пiдтримки та розвитку.

М.М.Петерсон зазначав, що "обтАЩiктивного розрiзнення мiж суряднiстю i пiдряднiстю немаi" [54, с.32]. За М.М.Петерсоном, синтаксис тАУ це учення про словосполучення, а не учення про речення, причому вiн пропонуi дiлити складнi речення за способом поiднання словосполучень на три класи: 1) поiднання словосполучень без сполучникiв, 2) поiднання словосполучень за допомогою сполучникiв, 3) поiднання словосполучень за допомогою вiдносних слiв. Така позицiя ученого зазнала науковоi критики, бо вона не сприяла проникненню в особливостi граматичного звтАЩязку складових частин речення.

Вiдповiддю на гостро поставлене питання про синтаксичний звтАЩязок компонентiв складних речень була посилена увага до iнтонацii як граматичного засобу звтАЩязку чатин складноi конструкцii. Вивчаючи ритмо-мелодичнi засоби синтаксису в безсполучникових структур, О.М.Пiшковський дiйшов висновку, що iнтонацiя тiльки тодi стаi граматичном показником, коли "значення тiii та iншоi iнтонацii тотожне зi значенням тiii чи iншоi групи сполучникiв" [56, с.470]. Такий пiдхiд дав можливiсть ученому вiдiлити групу безсполучникових речень iз сурядним та пiдрядним звтАЩязком, а також групу "недиференцiйованих складних цiлих" [56, с.471]. Уперше була висловлена думка про те, що "спiввiдноснi категорii сурядностi/пiдрядностi охоплюють не всi складнi речення" [4, с.89]. Визнання iнтонацii одним iз засобiв звтАЩязку частин складного речення знайшло своi практичне втiлення в тому, що в шкiльних i вузiвських пiдручниках безсполучниковi структури почали розглядатися як самостiйнi синтаксичнi конструкцii i визначались одиницями ,у яких простi речення поiднуються у складне без сполучникових слiв, а за допомогою лише iнтонацii. Таке визначення закрiпилось у цiлiй низцi вузiвських пiдручникiв iз синтаксису. Трапляiться воно i в новiших посiбниках [64, с.377].

Однак, як показали подальшi дослiдження, iнтонацiю, що вiдiграi важливу роль у розпiзнаннi смислу i синтаксичного значення безсполусникових конструкцiй не можна вважати iдиним засобом граматичного звтАЩязку iх частин. Крiм iнтонацii, синтаксичнi вiдношення предикативних компонентiв безсполучникових структур виражаються порядком розташування складникiв, видо-часовим спiввiдношенням присудкiв, наявнiстю лексичних елементiв вiдповiдноi семантики. РЖнтонацiя i одним iз важливих, але не вирiшальних засобiв граматичного зв"язку безсполучниково поiднаних предикативних частин складного речення. Тому не зовсiм правомiрно до визначення безсполучникових конструкцiй уводити твердження про те, що компоненти безсполучниковоi структури поiднуються за допомогою тiльки iнтонацii.

Результативними були пошуки граматичних ознак безсполучникових речень у вiтчизнянiй синтаксичнiй науцi 30-40 рокiв XX столiття. Саме тодi в украiнському мовознавствi у тiснiй взаiмодii з розвитком синтаксичних дослiджень росiйськоi мови формувалися теоретичнi основи синтаксису украiнськоi мови взагалi i синтаксису безсполучниковостi зокрема. Провiдну роль у цьому вiдiграли працi А.А.Булаховського iз загального мовознавства [9], за його науковою редакцiiю [57]. Плiдною була також його органiзаторська й наукова робота, завершена випуском на початку 50-х рокiв двотомного "Курсу сучасноi лiтературноi мови" [50], що стала помiтною ланкою в розвитку украiнського мовознавства. Бiльш нiж пiвторавiковий розвиток вiтчизняноi мовознавчоi науки спияв тому, що постановка й розробка цiлоi низки питань, повтАЩязаних iз аналiзом складних безсполучникових конструкцiй, вiдiграли вирiшальну роль у створеннi теорii безсполучниковостi. У 30-х роках ХХ столiття намiтився вiдхiд вiд традицiйного розумiння безсполучникових складних речень як рiзновидiв складносурядних i складнопiдрядних, оскiльки не всi безсполусноковi структури чiтко спiввiдносяться з двома видами сполучникових складних конструкцiй. Стало необхiдним зосередити увагу не тiльки на факторах семантичноi пов"язаностi компонентiв безсполучникових речень, а й на граматико-конструктивних формах цих складних синтаксичних одиниць, включаючи порядок частин, спiввiдношеня дiiслiвних форм тощо, i не лишаючи поза увагою iнтонацiю. А.Б.Шапiро зауважував, що за вiдсутностi чiтко граматичних показникiв синтаксичного звтАЩязку iх функцii "неминуче перекладаються на iншi сторони речення" [69, с.14], зокрема на iнтонацiю, початок слiв у частинах складноi iдностi, порядок розташування компонентiв, лексичний склад. Та все бiльше i бiльше намiчалася тенденцiя до визнання окремого мiсця безсполучникових речень у системi складних синтаксичних одиниць, результатом чого став подiл складних конструкцiй на сполучниковi i безсполучниковi. Це дало змогу мовознавцям розпочати поглиблене вивчення безсполучникових структур.

У 40-х роках зтАЩявилися працi РД.РЖ.Коротаiвоi про безсполучниковi складнi речення [46]. Не всi положення ii аналiзу i висновкiв щодо безсполучникових структур прийнятнi на сьогоднi. Не вiдповiдаi сучасному розумiнню безсполучникових конструкцiй, зокрема, твердження дослiдницi про те, що "смислових вiдношень, спецiально притаманних тiльки безсполучниковiй пiдрядностi" [46, с.81], немаi. За даними сучасноi синтаксичноi науки, безсполучниковi складнi речення можуть виражати такi синтаксичнi вiдношення, якi не передаються сполучниковими складними конструкцiями. Однак слушнiсть багатьох наукових положень РД.РЖ.Коротаiвоi неодноразово пiдкреслювалась у мовознавчiй лiтературi. Окремого видiлення заслуговуi думка про те, що у вивченнi сучасного стану безсполучниковостi слiд бiльше уваги звернути "саме на структуру речення" [46, с.10], не вiдкидаючи при цьому нi необхiдностi врахування смислових вiдношень мiж частинами, нi граматичного значення iнтонацii. Важливiсть цiii вказiвки для встановлення граматичних ознак безсполучникових конструкцiй пiдтвердилася подальшим iх вивченням, коли безсполучниковi складнi речення почали визнаватися самостiйним типом складних структур.

Помiтне значення для становлення теорii безсполучниковостi мало принципово нове тлумачення безсполучниково складних речень як самостiйного структурно-семантичного типу, що iснуi незалежно вiд сполучникових утворень. Його висловив на початку 50-х рокiв М.С.Поспiлов: "Вiдсутнiсть сполучникiв i спiввiдносних слiв мiж частинами безсполучникового складного речення не даi можливостi виходити пiд час iх розгляду з розрiзнення сурядного i пiдрядного звтАЩязку на вiдмiну вiд сполучникових речень, де сурядний i пiдрядний звтАЩязок досить часто знаходить собi пряме i безпосереднi вираження в цих аналiтичних засобах обтАЩiднання" [58, с.343]. Його погляд сприяв абсолютизацii безсполучникових конструкцiй, що привело деяких авторiв до повного заперечення будь-яких зiставлень сполучникових i безсполучникових складних структур. У роздiлi про безсполучниковi складнi речення книги "Очерки по сравнительной грамматике восточнославянских языков" М.В.Павлюк пише: "Безсполучниковi складнi речення видiляються в самостiйнi синтаксичнi конструкцii складних речень i не являють собою рiзновиду сполучникових складних речень. Причому навiть за смисловими вiдношеннями частин безсполучникового речення не можна розглядати як синтаксичнi синонiми до того чи iншого типу сполучникових речень" [8, с.369]. Твердження про те, що "безсполучниковi речення не можна розглядати як синтаксичнi синонiми до того чи iншого типу сполучникових речень" сприймаiться як перебiльшення iдеi М.С.Поспiлова про рiзнотипнiсть безсполучникових i сполучникових конструкцiй, оскiльки вiн "не намагався iзолювати безсполучниковi речення вiд сполучникових на стiльки, щоб не бачити спiльностi мiж ними" [44, с.167]. Заперечення традицiйного уявлення про безсполучниковi структури поклало початок протилежнiй тенденцii у вивченнi iх семантичних i граматичних ознак. Склалося два головнi напрямки у трактуваннi безсполучникових конструкцiй: 1) традицiйний, за яким вони розглядаються як семантичнi i граматичнi рiзновиди складносурядних i складнопiдрядних речень i 2) новий, що визнаi складнi безсполучниковi структури самостiйним структурно-семантичним типом не залежним вiд сполучникових складник конструкцiй.

Визнання безсполучникових речень окремим структурно-семантичним типом сприяло переростанню питання про них у самостiйну теоретичну проблему, яка була пiдготовлена всiм ходом розвитку синтаксичноi теорii. 1956 року РД.А.РЖванчикова писала: "Незаперечно разом з тим, що безсполучниковому складному реченню як особливiй синтаксичнiй iдностi, що не повторюi собою синтаксичних якостей складносурядного i складнопiдрядного речень, повинно бути вiдведене окреме мiсце в теорii складного речення" [38, с.79].

Два головнi питання становили теоретичний план проблеми: 1) обгрунтування граматичноi природи безсполучниковостi i на цiй основi визначення iх мiсця серед iнших типiв складних речень i 2) виявлення наукових засад класифiкацii безсполучникових складних структур.

Практичним iх втiленням було розширення дослiджень семантичних, граматичних i стилiстичних ознак складних безсполучникових конструкцiй як на матерiалi сучасних лiтературних мов, так i за даними iсторичних i дiалектичних джерел.

Загальнотеоретичнi проблеми безсполучниковостi пiднiмали в своiх працях В.В.Виноградов [17], О.В. Мельничук [24; 25], О.Г.Руднiв [61]. У низцi праць розгядалися питання синтаксичного звтАЩязку в реченнях безсполучникового типу (А.А.Бронська, М.К.Милих), iх класифiкацii (В.К.Покусаiнко, В.В.Шеулiн).

Проте увага до вивчення безсполучникових складних конструкцiй, детальний розгляд iх окремих рiзновидiв не усунули тих суперечливих поглядiв, якi репрезентують традицiйний i новий пiдходи в аналiзi суто безсполучникових одиниць. У результатi тАУ в iх теорii залишаiться чимало заплутаного i нерозвтАЩязаного.

Не всiма мовознавцями визнаiться самостiйнiсть безсполучникового типу речень. Не погоджуючись iз концепцiiю М.С.Поспiлова, О.Г.Руднiв твердить, що "безсполучниковi складнi речення тАУ це не особливий тип складного речення, а тi ж самi складносуряднi чи складнопiдряднi речення" [61, с.295]. РЖ.О.Василенко у рецензii на книгу Б.М.Кулика "Курс сучасноi украiнськоi лiтературноi мови" писав, що "видiлення в окремий структурний тип безсполучникових складних речень i лише даниною синтаксичнiй модi , а не науковiй теорii" [14, с.83].

На противагу цьому iншi дослiдники (наприклад, О.С.Мельничук), спираючись на iснування таких рiзновидiв "безсполучникових складних речень, якi без змiни iх загальноi семантики можуть бути перетворенi як у складносуряднi так i в складнопiдряднi сполучниковi (пор.: "Гаi шумлять тАУ я слухаю"; Гаi шумлять, а я слухаю; Коли гаi шумлять, я слухаю), а ще iншi взагалi важко пiддаються перетворенню в безсполучниковi складнi речення (наприклад: "Подивився я на хати тАУ нема в мене хати")", визнають, що "цi структурнi особливостi безсполучникових складних речень змушують розглядати iх поза обома основними типами складних речень як окремий структурний тип" [63, с.28]. Дотримуючись цього теоретичного положення, автори академiчного синтаксису "Сучасноi украiнськоi лiтературноi мови" видiляють безсполучниковi конструкцii в окремий структурно-семантичний тип складних речень.

Граматична традицiя визнаi два засоби звтАЩязку тАУ сполучниковий i безсполучниковий тАУ i два типи синтаксичного звтАЩязку тАУ суряднiсть i пiдряднiсть. Суряднiсть може бути сполучниковою i безсполучниковою, пiдряднiсть маi такi ж самi форми вираження тАУ сполучникову i безсполучникову. Найбiльш категорично таке розумiння взаiмовiдношень засобiв i типiв граматичного зв"язку з погляду iсторii й сучасного стану висловлено О.Г.Руднiвим у полемiцi з тими, хто не визнаi у безсполучникових конструкцiях сурядностi i пiдрядностi: "РЖсторично iснуi два типи, або характери, смислових i граматичних взаiмовiдношень, що входять до складу складного: суряднiсть i пiдряднiсть, i два основних синтаксичних засоби для iх вираження: безсполучниковiсть (iнтонацiя) i сполучники (сполучнi слова)" [61, с. 292]. Аналогiйну думку висловлюi i стосовно сучасного стану взаiмодii граматичних звтАЩязкiв i способiв iх вираження: "РЖснуi два типи смислових взаiмовiдношень речень, що обтАЩiднанi в складному, - суряднiсть i пiдряднiсть тАУ i два основних засоби для iх вираження: безсполучниковiсть (сполучниковi паузи) i сполучники (сполучнi слова)" [61, с.295].

У пiдручниках для вищоi школи i низцi теоретичних дослiджень було пiдтримано думку М.С.Поспiлова про те, що "вiдсутнiсть сполучникiв i вiдносних слiв мiж частинами безсполучникового складного речення не даi можливостi виходити при iх розглядовi з розрiзненням сурядного i пiдрядного звтАЩязку " [58, с.343].

Виведення безсполучниковостi зi сфери сурядностi i пiдрядностi спричинило появу рiзних поглядiв на синтаксичний звтАЩязок частин, зтАЩiднаних без допомоги сп

Вместе с этим смотрят:

AIDS

Airplanes and security

Biological Weapons

Bird Flu

Chemical Weapons