Зловживання правом

Питання про зловживання правом у сучасній вітчизняній юридичній літературі ґрунтовно не досліджувалось. До цієї проблеми звертались російські вчені-юристи Г А. Гаджієв,C.Г. Зайцева, В. І. Крусс, В.О. Лучин, О.О. Малиновський, які розглядали переважно способи і форми зловживання правом. Зокрема, О. О. Малиновський проаналізував універсальні для всіх галузей юридичної науки ознаки зловживання правом та визначив його характерні риси1. Однак по заувагою дослідників залишилась проблема причинно-наслідкового зв'язку деформації правосвідомості та зловживання правом. Це пов'язано з тим,що вона є однією із найскладніших проблем сучасної теорії права, а також що хвиля аморальності, деструктивності, яка поглинула сучасний світ не обійшла стороною, практику використання, виконання, дотримання і застосування права. В умовах розширення обсягу прав і свобод за одночасної деформації соціальних цінностей зловживання правом стає актуальною проблемою юридичної науки, проблемою, що має серйозну практичну значимість.

Правосвідомість можна розглядати як особливу форму свідомості, необхідну та істотну складову світогляду людини. Це сукупність правових уявлень, поглядів, оцінок, концепцій, теорій, доктрин, що виражають суб'єктивне ставлення окремо взятих осіб, груп або суспільства загалом до правової системи залежно від визнання або заперечення цінності права, тобто його справедливості, сили та ефективності. У теорії права розрізняють окремі види правової свідомості, які розмежовують за суб'єктами, що є їх носіями, а саме індивідуальна, групова і суспільна правосвідомість.

Індивідуальна правосвідомість, яка є предметом даного дослідження, це уявлення, погляди однієї окремо взятої людини щодо права та його цінності, стосовно інших правових явищ. Індивідуальна правосвідомість зазнає впливу групової і суспільної правосвідомості, однак, вона не є їх прямою проекцією. Будучи особливим і відносно самостійним явищем, індивідуальна правосвідомість утворюється в результаті взаємодії множини соціальних і психічних факторів. На правосвідомостіі індивідів позначається особливості його виховання, освіти, особисті потреби та інтереси, світогляд, здібності, самооцінка, чинне законодавство та практика, його застосування, навіть психологічні особливості, які мають важливе значення. Можна стверджувати, що правосвідомість індивіда формується під впливом множини об'єктивних і суб'єктивних факторів

На неї впливає

Серед об'єктивних факторів провідну роль відіграють економічні відносини суспільства, матеріальні й духовні умови життя , людини, її суспільний статус. На правосвідомості суттєво позначається соціальна нерівність і несправедливість, яка викликає найбільшу незадоволеність людей. Важливим об'єктивним фактором є можливість реалізації законних інтересів. Законний інтерес - це перш за все соціальна, фактична можливість або правова дозволеність, що має характер прагнення, яке підтримується державою. Можливість реалізації законного інтересу залежить від сукупності факторів і обставин у кожному конкретному випадку. Якщо фактори і обставини не дають підстав для визнання певного блага законним інтересом, а суб'єкт все ж таки реалізує свої можливості як законний інтерес, тут цілком ймовірна деформація правосвідомості.

Істотним об'єктивним фактором є також чинне законодавство, його розвиненість, відсутність. колізій. Слід зауважити, що наявність, численних забороняючих норм, що обмежують свободу людини, не є позитивним фактором, що сприяє розвитку правосвідомості, правомірній поведінці та належній реалізації права. На думку відомого німецького психоаналітика соціолога Е. Фромма, із зменшенням свободи людини зростає її агресивність. Цивілізована людина завжди живе в умовах не свободи, у масовому суспільстві вона відчуває безліч заборон і обмежень. Соціальні умови дещо пригнічують у людей почуття впевненості у собі. Пригнічений психічний стан може призвести до безпричинного почуття страху, якого людина намагається позбутися. Одним з найбільш дієвих прийомів витіснення страху є агресивність. Агресія проявляється як людська пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою і бажання руйнувати. Це і є деструктивність. її природа соціальна. Витоки деструктивності — у відсутності культури й залежать від способу життя людини. Е. Фромм упевнений, що "з ходом цивілізаційного прогресу ступінь деструктивності зростає (а не навпаки)"2. Психічний стан особи стає важливим суб'єктивним фактором, що впливає на індивідуальну правосвідомість. До таких факторів можна також віднести загальний рівень інтелектуального розвитку особи, її світогляд, самооцінку, індивідуально-психологічні особливості У більшості випадків правосвідомість визначає правову поведінку суб'єкта права.

Переважно від правосвідомості, її сформованості або деформованості залежать способи, які суб'єкт обирає для реалізації свого суб'єктивного права.

Якщо правосвідомість розглядати як системно-структурне явище, то деформація є викривленням, порушенням усіх або декількох елементів структури, викликає негативні зміни у морально-психологічному комплексі особистості, що позначається на різних аспектах людської діяльності.

У науковій літературі розрізняють такі різновиди деформації правосвідомості: правовий інфантилізм (несформованість правових знань, оцінок, почуттів); правовий ідеалізм (переоцінка реальних можливостей права); правовий ригоризм (висування до права завищених, необгрунтованих претензій); правова демагогія (маніпуляція ідеєю права або правовими ідеями з метою досягнення власних корисливих інтересів); правовий нігілізм (загальне негативне, зневажливе ставлення ДО права, закону, правопорядку, юридичне неуцтво); переродження правосвідомості (готовність до свідомого вчинення людиною навмисних, переважно тяжких злочинів, мотивами яких стають жорстокість, корисливість та ін.)3

Найчастіше вказані прояви деформації зустрічаються на рівні індивідуальної та групової правосвідомості

У контексті досліджуваної проблеми на особливу увагу заслуговуй правова демагогія і правовий нігілізм.

Правова демагогія є досить небезпечним способом маніпуляції як індивідуальною і груповою, так і суспільною свідомістю що використовується переважно у політичних цілях. Спекулюючи реальними проблемами і сподіваннями фальсифікуючи факти і штучно підтасовуючи аргументи, красномовний демагог досягає бажаних результатів, приховуючи при цьому свої справжні наміри. Для юридичної науки більш цікавим є правовий нігілізм.

Під правовим нігілізмом зазвичай розуміють напрямок суспільно політичної думки, що заперечує соціальну цінність права, вважає його недосконалим способом регулювання суспільних відносин. Правовий нігілізм є також найбільш глибоким проявом деформованої правосвідомості, що позначається не лише у протиставленні доцільності й законності, а й у запереченні ролі права і закону у суспільному житті, негативному ставленні до правової системи, порушенні законодавства, зневазі правоохоронних органів і державних установ. На рівні індивідуальної правосвідомості право постає у такому разі у ролі обмежувача, якому необхідно протистояти. Індивід внутрішньо заперечує необхідність визнання права і дотримання його вимог, відверто протистоїть праву.

Спільною рисою, що об'єднує різні форми і прояви нігілізму, є заперечення. Глибинні ж, сутність риси правового нігілізму, причини його появи лежать у знеціненні права у свідомості тих чи інших суб'єктів. Під; впливом Певних соціально-економічних та політичних обставин закон не сприймається як засіб захисту своїх прав та інтересів, а тому втрачаються стимули: до його дотримання. Складається своєрідний позазаконний порядок реальна структура суспільних відносин, що виникає в результаті взаємодії різних соціальних сил.

Закон стає річчю чисто формальною, на практиці малоефективною, тому індивід не визнає його цінності, а то й просто ігнорує.

Отже, заперечення права - це зовнішні прояви глибоких змін, що відбулися в індивідуальній, груповій або суспільній правосвідомості, що пов'язані з втратою правом своєї цінності. Оскільки цінність права зазвичай зводиться до його трьох основних характеристик - справедливості, сили та ефективності, то й сутність правового нігілізму слід розглядати як втрату правом своїх сутнісних рис : справедливості, сили та ефективності у свідомості окремого індивіда, певної соціальної групи або суспільства загалом4.