Правопорядок як основа суспільного порядку

Страница 2

На мою думку, вказані автори відмежовують правову систему від інших правових явищ саме за елементним складом. Правова система не однорідна, відкрита, але стабільна за рахунок своїх внутрішніх зв'язків, що і утворюють її. Елементами правової системи суспільства є:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи (комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільноти та ін.). Тривалий час правова система характеризувалася як знеособлена структура, тоді як без особи соціальна система не може відбутися. Звернення до людини як до такого, що систематизує, чинника всіх суспільних явищ потребувало перегляду попередніх підходів до визначення структури правової системи і виділення суб'єктів права як необхідного її елемента;

• правові норми і принципи.

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи ─ форми вираження дії норм права.

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура. Дають можливість адекватно сприймати, оцінювати правову реальність.

• законність та правопорядок —зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії. Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності.

1.2 Поняття правопорядку як елементу правової системи

При характеристиці основних елементів структури правової системи завжди розглядаються такі явища правової дійсності, як правові статуси, режими, процеси, принципи та інші категорії, що характеризують той чи інший аспект правового регулювання суспільних відносин. Вони виявляються лише на рівні функціонування системи, характеризують специфіку зв'язків між елементами в їх внутрішньому русі. Так правопорядок відображає певний стан правовідносин, правосвідомості і нормативної основи в їх взаємодії, оптимальний стан зв'язків компонентів у системі, при якому найбільш ефективно забезпечується досягнення її мети - регулювання суспільних відносин шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів. У певному розумінні правопорядок може розглядатися і як мета правової системи.

У правовій системі суспільства є комплексні категорії, що характеризують організацію і функціонування суспільства на правових началах. Їх внутрішні взаємозв'язки настільки складні і багатогранні, що важко віднайти залежність і провести розмежування між ними: право, законність, правопорядок. Ці поняття різні за змістом і характером. Право (в позитивному значенні) - встановлена законом державна воля та інтереси, їх об'єктивізована форма, що має нормативну визначеність; законність ─ якісна сторона правової діяльності суб'єктів права та їх поведінки, властивість методу, принципу, режиму; правопорядок ─ стан правового життя суспільства, впорядкована система правових відносин та їх якостей. Правопорядок базується лише на чинному законодавстві та на свідомості громадян.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі юридичні категорії, як «суспільний порядок», «громадський порядок», «дисципліна» [2 с. 74].

Суспільний порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами громадських організацій, нормами не правових звичаїв, традицій і ритуалів нормами - звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання [3]. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовими заходами. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільної дії. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншої — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливо регламентувати правопорядок, не роблячи впливу на громадський порядок, який тому нерідко підтримується примусовою силою держави [2 §8]. У правовій державі всі елементи громадського порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Проте тільки правопорядок охороняється спеціальними державно-правовими заходами. Інші елементи громадського порядку забезпечуються своїми засобами дії: моральними, власне - суспільними, природними навиками і звичками, силою традиції.

Військовий правопорядок ─ складова частина загального правопорядку. Він формується на основі загальних принципів права, відображає певні потреби життя суспільства, без яких воно не може нормально функціонувати. Оскільки озброєні сили - це специфічна державна організація, спеціально призначена для ведення озброєної боротьби, зміст її діяльності значно відрізняється від поведінки інших учасників суспільних відносин, що не входять до складу даної організації. Цим пояснюються особливості і специфічні риси військового правопорядку (формулюється на основі таких правових норм, які спеціально призначені для регулювання специфічних суспільних відносин, що виникають в області будівництва, життя і діяльності озброєних сил; включає тільки ті суспільні відносини, які виникають в процесі бойової підготовки військ, при несенні військовослужбовцями внутрішньої і караульної служби, в ході виконання бойових завдань у військовий час). Військовий правопорядок складається на основі законності, в результаті точної реалізації правових норм всіма військовослужбовцями, військовими посадовими особами, військовими організаціями. Він утілює в собі соціальну справедливість, рівність всіх перед законом, демократизм і інші принципові правові положення.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульована нормами права і перебуває під захистом закону та охороняється державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Для нормального функціонування правової системи необхідний постійний контроль, який повинен бути повсюдним, загальним і універсальним. Він є одним із засобів забезпечення законності та правопорядку як визначальних інститутів і правових основ народовладдя

Кожна країна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

2. Структурно – правовий аналіз правопорядку

2.1 Поняття, властивості, принципи та функції правопорядку

Поняття «правопорядок» широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — найважливіша функція держави. Не дивлячись на це, у вітчизняній науці досі не вироблено єдиного визначення даного феномена. Найбільшого поширення набув погляд на правопорядок як на реалізовану законність, проте подібне трактування є не зовсім вірним. Алексеев С.С. вважав, що «У формуванні правопорядку законність виступає як основоположний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок лише одного принципу, нехай і основоположного… Тому більш точно було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових приписів у відповідності з принципом законності». Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність же — умова правопорядку [18 §7 ].

Правопорядок — це порядок, організованість, стійкість. Отже, він характеризує ступінь впорядкованості суспільних відносин, виступає протилежністю хаосу, анархії, неорганізованості, сваволі і беззаконню. Правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави.

Правовий порядок можна розглядати як мету правового регулювання, якою є створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такої врегульованості суспільних відносин, які служитимуть збереженню і зміцненню існуючого ладу. Проте, правопорядок не тільки мета, але і підсумок правового опосередковування — реально існуюча врегульованість суспільних відносин.