Правопорядок як основа суспільного порядку

Правопорядок як основа суспільного порядку

КУРСОВА РОБОТА з теорії держави і права

на тему:

Правопорядок як основа суспільного порядку

Зміст

Вступ

1. Загальнотеоретична характеристика правопорядку як елементу правової системи

1.1 Правова система: поняття та структура

1.2 Поняття правопорядку як елементу правової системи і суспільного порядку

2. Структурно-правовий аналіз правопорядку

2.1 Поняття, властивості, принципи та функції правопорядку

2.2 Структура правопорядку

3. Значення принципів законності в процесі дотримання правопорядку

3.1 Поняття законності

3.2 Властивості та функції законності

3.3 Юридичні гарантії законності в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі розвитку України чіткий і жорсткий громадський правовий порядок є єдино можливим шляхом подальшого руху нашого суспільства в напрямі демократичних перетворень і утвердження пріоритету законності та правопорядку. Серед численних проблем юридичної науки і практики, які в останні роки привертають до себе підвищену увагу вчених-правознавців і суспільства вцілому, значне місце займають питання правового порядку. Вони мають пріоритетне значення в правовому житті суспільства, адже потреби та інтереси суспільства, держави, громадян постійно вимагають впорядкованості, чіткої правової регламентації і стабілізації усіх сторін суспільного життя. Правопорядок виступає необхідною умовою відродження економіки, функціонування всіх соціальних сфер, стабілізації життєвих процесів і становлення народовладдя. Розгляд правопорядку необхідний і тому, що за останні роки дещо змінилися погляди на поняття правопорядку і його формування. Цим зумовлена актуальність обраної теми.

Правопорядок — це стан впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності. Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їхнє застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається з правомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин і чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

Метою курсової роботи є вивчення таких понять, як правова система, правопорядок та законність, визначення їх структури, властивостей і функцій, а також дослідження значення принципу законності в процесі дотримання правопорядку.

Наведена мета зумовлює постановку і вирішення таких завдань: дослідження поняття «правопорядок»; відстеження розвитку наукових поглядів на цю категорію, а також сучасне розуміння правопорядку; виявлення характерних рис правопорядку, його змісту і форми; побудова структури правопорядку; формулювання функцій правопорядку і його принципів; розгляд поняття законності в правовому суспільстві; визначення гарантії законності в Україні; пошук шляхів удосконалення законодавства стосовно питань законності і правопорядку в Україні; підбиття підсумків по виконаній роботі.

Об’єктом даної роботи виступають соціальні зв’язки і суспільні відносини, в яких досліджуються поняття правопорядку, законності і правової системи.

Предметом вивчення є такі фундаментальні категорії юридичної науки як правопорядок, законність, правова система, що розкривають зміст правової дійсності під кутом практичного здійснення права.

З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у своїй роботі я використовувала загальновідомі наукові методи пізнання і розкриття змісту правових явищ, зокрема: історико-логічний, порівняльний, діалектичний методи, використані під час аналізу таких понять як «правопорядок», «законність», «правова система» та їх властивостей, видів і функцій; нормативний метод, що застосовувався в процесі дослідження законодавства України; системно-структурний та системно-функціональний, які, серед іншого, покладені в основу розгляду правопорядку і визначення його місця в правовій системі суспільства.

Теоретичним підґрунтям курсової роботи слугували праці вчених і юристів: Алексеева С.С., Тахомова Л.Н., Пилипенка П.Д., Костюка В.О., Опришка В.Ф., Шульженка Ф.П., Оніщенка Н.М., Сауляка О.П., Кагадія М., Старанцова Д., Панаріної Н., Скакун О.Ф., Копейчикова В.В., Колодія А.М. та інших.

1. Загальнотеоретична характеристика правопорядку як елементу правової системи

1.1 Правова система: поняття та структура

Держава має свою національну правову систему. Історично склалося так, що у кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, органи юрисдикції, особливості правового менталітету, правової культури, що й об'єднується загальним поняттям «правова система». У будь-якій державі правова система, детермінована історичними і географічними чинниками, є частиною соціальної системи держави.

Введене у вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років XX ст. поняття «правова система» формується за аналогією з «політичною системою» у політології та «економічною системою» в економічній теорії. Як комплексну характеристику юридичної сфери життя конкретного суспільства правову систему слід відрізняти від системи права. За обсягом і змістом вони не тотожні. Система права входить до правової системи.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, правова культура, стан законності, правопорядку та ін.).

Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків. Визначальною характеристикою структури правової системи є зміст, який являє собою єдність усіх її якостей, елементів (суб’єкти правової системи) і процесів (способи і засоби їх діяльності). Форма ж є способом і результатом існування та вираження змісту [2, с.63].

Існують певні етапи дослідження структури правової системи: визначення елементів системи; вивчення всіх системних зв’язків об’єкта і, головним чином, виділення стійких зв’язків; розкриття принципів, способів зв’язків елементів з цілим. Як вказує В. Афанасьєв, у соціальній системі виявляються компоненти речового, процесуального, духовного і людського порядків [2, с.64]. У правовій системі можна виявити всі перераховані компоненти. Це – організація суспільства, цілісна правова дійсність, система ідеологічних засобів, за допомогою яких влада впливає на поведінку людей.

М. Матузов виділяє такі блоки (підсистеми) правової системи: нормативний, правореалізаційний, нормотворчий, правозабезпечувальний, статичний, динамічний, соціально-психологічний, ідеологічний, блок правовідносин та ін Конкретизуючи елементний склад цих блоків, М. Матузов називає такі елементи правової системи: 1) право як сукупність створюваних і охоронюваних державою норм; 2) законодавство як форма виразу цих норм; 3) правові установи, що здійснюють правову політику держави; 4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулювання; 6) право реалізаційний процес (у тому числі й акти застосування та тлумачення); 7) права, свободи й обов'язки громадян (право в суб'єктному значенні); 8) система правовідносин, що склалася і функціонує в суспільстві; 9) законність і правопорядок; 10) правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо); 11) суб'єкти права (індивідуальні й колективні); 12) системо утворюючі зв'язки, що забезпечують єдність, цілісність і стабільність системи; 13) інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), що утворюють так звану "інфраструктуру" правової системи [10, с. 25].

На мою думку, дані підсистеми формуються внаслідок взаємодії елементів правової системи суспільства. Я вважаю, варто виділити ще інституціональну підсистему, яка б виражала суб’єктний склад як системо - утворюючий фактор всієї правової системи; функціональну, яка містила б в собі правовідносини, а також юридичну практику, право реалізацію, правозастосування, правотворчість, що можна об’єднати в одну підсистему за критерієм формування, зміни, здійснення дії правових норм; комунікативну підсистему, що уособлювала б інтегративні зв’язки всіх підсистем правової системи суспільства, визначала б ефективність правового регулювання, законність та правопорядок. С. С. Алексєєв наголошує, що в правовій системі містяться юридичні норми, правовідносини і юридична практика як нормативна основа цієї системи, як її об'єднувальна і цілеспрямовуюча ланка [2].