Принципи судової влади в Україні
Страница 5
Принцип незалежності суддів
Суд як носій судової влади виконує свою діяльність незалежно від законодавчої чи виконавчої влади. Судді під час здійснення судочинства незалежні та підкорюються лише закону. Їх гарантії незалежності можна класифікувати на процесуальні, правові, організаційні й матеріальні.
Процесуальні гарантії:
1) передбачена законом процедура здійснення судочинства; 2) таємниця прийняття судового рішення й заборона її розголошення. Вони закріплені у процесуальному законодавстві.
Правові гарантії:
1) заборона під загрозою відповідальності за втручання у справляння судочинства;
2) відповідальність за неповагу до судді чи суду;
3) недоторканність суддів.
Організаційні гарантії:
1) установлений законом порядок формування суддівського корпусу, призначення і звільнення суддів з посади; 2) право судді на відставку; 3) суддівське самоврядування.
Матеріальні гарантії: 1) стабільна й висока матеріальна винагорода за роботу; 2) заборона зменшення рівня матеріальної винагороди суддям і вимога переглядати її рівень у зв’язку з рівнем соціальноекономічного розвитку держави; 3) належне соціальне, медичне, побутове, житлове забезпечення суддів.
Принцип незалежності суддів передбачає незалежність: (а) від впливу й думки різних органів державної влади й управління, посадових осіб, громадських організацій, партій чи рухів, засобів масової інформації, окремих громадян; (б) від вищих судів; (в) від висновків слідчого, прокурора та інших осіб; (г) у самому суді, зокрема, незалежність народних засідателів і присяжних від суддів, а суддів — від головуючого (тобто можливість кожного з суддів і народних засідателів вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за своїм переконанням, їх непідзвітність будькому); (д) суддя не зобов’язаний давати будьякі пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться у його провадженні, а також давати їх будькому для ознайомлення не інакше як у випадках і порядку, передбачених законом.
Принцип недоторканності суддів
Недоторканність суддів полягає в тому, що носій судової влади не може бути:
— без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;
— притягнений до відповідальності й покараний за прийняття судового рішення або інші дії, пов’язані зі здійсненням своїх посадових функцій. Це може мати місце, лише коли встановлено його вину в зловживанні своєю владою або вчиненні іншого злочину у сфері службової діяльності;
— затриманий за підозрою у вчиненні злочину, приведений чи примусово доставлений у будьякий державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. У разі затримання судді за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, він має бути негайно звільнений після з’ясування його особи.
Гарантії недоторканності поширюються на житло, службове приміщення судді, його особистий і службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі й документи. Проникнення в його житло чи службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування телефонних розмов, обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів безпеки.
Гарантії недоторканності поширюються не лише на суддів, а й на народних засідателів і присяжних на час їх залучення до виконання в суді обов’язків, пов’язаних з провадженням судочинства.
За суддею, який знаходиться у відставці, зберігаються такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку.
Принцип незмінюваності суддів
Судді, обрані Верховною Радою України (крім суддів Конституційного Суду України), перебувають на посаді до досягнення шістдесяти п’яти років, інші судді — до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.
Дострокове звільнення судді з посади допускається лише у випадках: (а) неможливості виконувати ним свої повноваження за станом здоров’я; (б) порушення суддею присяги або вимог щодо несумісництва; (в) набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно нього; (г) припинення громадянства судді; (д) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; (е) подання суддею заяви про відставку або звільнення за власним бажанням.
Принцип професіоналізму суддів
Право здійснювати функції судової влади надано лише професійним суддям, а у визначених законом випадках представникам народу — присяжним і народним засідателям. Професійним суддею України може бути лише громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше десяти років, володіє державною мовою і склав кваліфікаційний іспит на посаду судді. Додаткові вимоги щодо професійного складу суддівського корпусу встановлені законами України «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України». Лише особи, які володіють відповідними професійними та кваліфікаційними характеристиками, можуть зайняти посаду носіїв судової влади.
В Україні передбачено достатньо складну процедуру добору суддівських кадрів і механізм контролю за рівнем професійної придатності (зокрема, інститут дисциплінарної відповідальності суддів, атестації суддів, призначення (обрання) на адміністративну посаду голови та заступників голови суду тощо).
Такий жорсткий кваліфікаційний добір кадрів і контроль за їх професійним рівнем притаманний саме судовій владі на відміну від виконавчої і законодавчої. Це пов’язано з особливою роллю судової влади в суспільстві, специфічністю сфери її застосування.
4. Функціональні (судочинні) принципи судової влади
До функціональних принципів судової влади, які становлять основні засади провадження судової діяльності, належать: (а) державна мова судочинства; (б) гласність судочинства; (в) колегіальний та одноособовий розгляд судових справ; (г) участь народу в здійсненні судової влади; (д) справляння судочинства на засадах рівності сторін; (е) змагальність; (є) презумпція невинуватості; (ж) забезпечення обвинуваченому, підозрюваному, підсудному права на захист; (з) право на оскарження судового рішення; (і) обов’язковість судового рішення.
4.1 Принцип державної мови судочинства
Судочинство в Україні в більшості випадків здійснюється державною (українською) мовою. Це означає, що розгляд доказів, виступи сторін та інших учасників процесу, судові протоколи й рішення складаються українською мовою. У місцях компактного проживання громадян іншої національності судочинство може проходити також рідною мовою більшості населення даної місцевості, а у місцях компактного проживання декількох груп національностей, жодна з яких не становить більшості населення цієї місцевості, судочинство поряд з державною може здійснюватися мовою, прийнятною для населення даної місцевості (за винятком цивільного судочинства). Це, у свою чергу, вимагає від судді володіння державною мовою, а також мовою, якою здійснюється судочинство в тому суді, у який його призначено (обрано) на посаду.
Зазначений принцип передбачає також гарантії прав учасників судового процесу, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство. Зокрема, особам, які беруть участь у розгляді справи і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користуватися рідною мовою — робити заяви, давати пояснення і свідчення, заявляти клопотання та ін. До зазначених осіб належать: підсудний, потерпілий, їх законні представники, цивільні позивач і відповідач, їх представники — у кримінальних справах; у господарських справах — сторони, треті особи, заінтересовані особи та їх представники.
Не володіючою мовою провадження судочинства визнається особа, яка не розуміє або погано розуміє цю мову та не може вільно розмовляти нею.