Станово-представницька монархія в Англії. Виникнення парламенту, його компетенція. Статути і ордонанси

Страница 2

Прагнення знаті поставити лише під свій контроль королівську владу викликало опозицію серед ширших кругів рицарства і городян. Політичним і військовим лідером опозиції виступив виходець з французької знаті граф Симон де Монфор. Він став ініціатором організації ширшого представництва для формування нової політичної структури. Після захвату опозицією значної території і підтримки її Лондоном в червні 1264р., де Монфором був скликаний парламент в м. Лондоні, куди, окрім прелатів і знаті були запрошені по 4 представники від графств. Це представництво прийняло особливий акт - "Форму управління", складену де Монфором, де по-новому вирішувалися питання влади короля і представництва. (Епізодично лицарів на державні збори закликали і раніше, впродовж першої половини 13р.) У новий скликаний де Монфором парламент - в січні 1256р. - були запрошені не лише лицарі від графств, але і представники міст, що підтримали опозицію. Це стало народженням нової установи, де були представлені основні стани Англії.

До середини ХІV ст. склалося розділення парламенту на дві палати - верхню і нижню, Палату лордів і Палату громад. Ці назви увійшли до широкого вживання пізніше, в ХVІ ст[2].

Верхня палата включала представників світської і церковної аристократії, що входили і у Велику королівську раду. Лордам розсилалися іменні запрошення на сесії за підписом короля. У теорії монарх міг і не запрошувати того або іншого магната; насправді ж випадок коли глави знатних прізвищ не запрошувалися до парламенту, стали до ХVст. рідкістю. Система прецендентного права, що склалася в Англії, давала підставу лордові, що отримав одного дня таке запрошення, вважати себе постійним членом верхньої палати.

Число лордів було невелике. Навіть якщо всі запрошені приїжджали на сесію, а такого в ХІV-ХVст. майже ніколи не траплялося, рідко збиралося більше ста чоловік. Засідання Палати лордів зазвичай проводилося в Білому залі Вестмінстерського палацу. Ситуація з палатою общин була іншою. Як окрема парламентська структура ця палата оформилася поступово, протягом другої половини ХІVст. Назва нижньої палати походить від слова соmmоns (громад). У ХІVст. воно позначало особливу соціальну групу, що включала рицарства і городян. Таким чином, общинами почала називатися та частина вільного населення, яка володіла повнотою прав, певним достатком і добрим ім'ям. Поступово оформилося право що кожного належало до цієї категорії підданих обирати і бути вибраним в нижню палату парламенту (сьогодні ми називаємо такі права політичними).

Члени нижньої палати - на відміну від лордів, до кінця століття виникла посада спікера, який обирався депутатами зі своїх лав і представляв палату (зовсім не очолюючи її) на переговорах з лордами і королем. Поява цієї фігури характерна для специфіки нижньої палати, яка була, перш за все зборами, тобто колективною організацією. Депутати обиралися на місцях за тим же принципом, який діяв з часу першого парламенту Монфора: по двох лицарів від кожного графства і по двох представників від найбільш значимих міст. Перелік таких міст не залишався незмінним; відповідно мінялося і число членів нижньої палати.

В середньому воно складало в середині ХІV, двісті чоловік (на початок ХVІІІ, представників общин було вже більше п'ятисот), отримували грошове постачання: лицарі графств - по чотири шилінги, городяни - по два шилінги за кожен день сесії. На початок ХV, ці виплати стали традиційними.

Духівництво, окрім архієпископів, єпископів і абатів найбільших монастирів, що запрошувалися в палату лордів брало участь в роботі парламенту лише на перших порах. Воно мало свій показний орган, де обговорювалися і усередині станові питання, і фінансові стосунки з короною.

Палата общин засідала в капітулі Вестмінстерського абатства. Обидві палати об'єднувалися лише для участі в урочистій церемонії відкриття парламентської сесії. Король виголошував промову перед присутніми; члени нижньої палати слухали її стоячи за бар'єром.

З 1330р. парламент збирався не рідше за один раз в рік (фактично частіше - до чотирьох разів протягом року, коли це вимагала політична ситуація). Засідання, за вирахуванням часу переїздів, свят і інших перерв, продовжувалися в середньому від двох до п'яти тижнів. Оскільки парламент відкривався на запрошення короля, то його учасники збиралися в тому місці, де в даний момент знаходився королівський двір. Як правило, це було Вестмінстерськеабатство.

Мовою парламентської документації, особливо протоколів спільних засідань палат, був французький. Деякі записи в основному службові або такі, що відносяться до справ Церкви, велися на латині. У усній парламентській мові в основному також використовувався французький, але з 1363р. промови депутатів інколи виголошувалися і англійською мовою.

У ХІV-ХVст. у суспільстві складається вистава і про статус депутата. Це поняття рівне стосувалося членів обох палат і включало ряд юридичних привілеїв, перш за все депутатську недоторканність.

Остання, така, що увійшла до практики на початок ХVст., мала на увазі охорону життя і майна депутатів а також свободу від арешту (і те і інше - лише на час сесії).

Про високий престиж парламенту свідчить запис в протоколі сесії 1453р. Два депутати палати громад (у тому числі спікер) були звинувачені в грабежі і арештовані за наказом всесильного тоді герцога Йорського. Нижня палата виступила з протестом. Відстояти недоторканність парламентарів не удалося. Проте герцогові довелося доводити правомірність своїх дій; зокрема, він повідомив, що арешт відбувся, коли в сесії була перерва, тобто не в "парламентський час".

Цікаво і вислів юристів покликаних для консультації. "Ми не сміємо дати відповідь", - заявили вони, оскільки не було до цих пір випадку, щоб юристи визначали привілеї парламенту. "Він такий високий і могутній за своєю природою, що може створити закон; а то, що само є закон, не може створити жодного закону" (Rоtulі раrlіаmеntоrum Vоl.V.Р). Високий авторитет показної установи ґрунтувався на можливостях яких парламент зумів добитися за перші півтора століття свого існування. Його компетенція до середини ХVст. була вже цілком позначена. Необхідно мати на увазі, що в цей період відбувалося становлення системи державного управління в Англії. Важливим елементом цього процесу стало розділення функцій королівської адміністрації (прообраз сучасної виконавчої влади) і парламенту. Особливе значення мало діяльність парламенту, пов'язана з оподаткуванням. Фіскальна система держави ще лише формувалася і багато податків, насамперед прямих, з'явилися надзвичайними. Відзначимо, що податки в Англії платили всі, і не лише третій стан, як у Франції. Ця обставина усувала одну з можливих причин конфронтації між станами.

З 1297р. парламент володів правом вирішувати прямі податки на рухоме майно. З 1320-х рр. він вотує (вирішує) збір екстраординарних податків. У скоре палата общин добилася такого ж права і відносно митних зборів. Таки образом, основну частину фінансових вступів король отримував за згодою нижньої палати (офіційно - у вигляді її дару), що виступала те імені тих, кому належало ці податки платити. Сильні позиції палати общин в такому важливому для короля поділи, як фінанси, дозволяли їй розширити свою участь і в інших областях парламентської діяльності.

Значних успіхів общини добилися у сфері законодавства. До середини ХVст. у Англії існували два типи вищих правових актів. Король видавав укази (ордонанси). Парламентські акти, прийняті обома палатами і королем, також мали силу закону. Вони називалися статутами[3].

Процедура видання статуту передбачала вироблення пропозицій нижньої палати (білль). Потім білль, схвалений лордами, прямував на підпис королеві. Йорський статут 1322р. свідчив, що всі справи, що "стосується положення сеньйора нашого, короля і положення держави і народу, повинні обговорюватися, отримувати згоду і прийматися в парламенті нашого пана короля і з відома прелатів, графів, баронів і общини королівства" Інколи і королівські ордонанси ґрунтувалися на пропозиціях Палати громад (наприклад, ордонанс Генріха 5 про реформу грошової системи, 1421р.). Вже в ХVст. жоден закон в королівстві не міг бути ухвалений без схвалення Палати громад.