Поняття сторін у господарському процесі

Страница 4

Згідно частини 2 статті 15 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначені вимоги вносяться до реєстру вимог кредиторів окремо та задовольняються у шосту чергу.

У вирішенні питання про склад вимог за заробітною платою господарські суди мають враховувати, що Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» це питання не врегульоване, проте згідно статті 4 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ГПК України, іншими законодавчими актами.

Так, згідно із Законом України "Про оплату праці" заробітною платою вважається винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата складається з:

основної заробітної плати - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

додаткової заробітної плати - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

інших заохочувальних та компенсаційних витрат - виплат у формі винагород за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. [3, ст 1, 2.]

Отже, склад вимог за заробітною платою у справі про банкрутство має визначатися відповідно до положень Закону України "Про оплату праці".

Закон не зазначає, які зобов'язання належить вважати податком і збором (обов'язковим платежем) і які саме суми мають враховуватися господарським судом при порушенні провадження у справі про банкрутство за такими вимогами.

Господарські суди не можуть застосовувати положення статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визначення терміну "грошове зобов'язання" до зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), оскільки у частині 2 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом .[7, част. 2, ст. 1]

Частиною другою статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. [4, част. 2, ст. 2]

Цей Закон, як зазначено в його преамбулі, визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають. [4, ст. 1]

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про систему оподаткування" в Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України "Про систему оподаткування", сплаті не підлягають. З огляду на наведене закон не відносить суми неустойки (штрафів, пені) і фінансових санкцій тощо, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з положеннями Закону України "Про державну податкову службу в Україні" пеня, штраф, інші фінансові санкції є публічно-правовими санкціями, які застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства.

Таким чином, у вирішенні питання про склад вимог за податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших штрафних чи фінансових санкцій враховуються окремо.

Проте кредитори з вимогами щодо пені, штрафів, інших фінансових санкції, які є публічно-правовими санкціями, що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, згідно з частиною 1 статті 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вправі подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника.

Розмір штрафів і пені відповідно до частини другої статті 15 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою боржника за наявності хоча б однієї з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також за наявності підстав, передбачених статтями 51 або 53 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність (реальну чи потенційну) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається подання доказів його неплатоспроможності на момент звернення до господарського суду.

Передбачені частиною 6 статті 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги щодо надання боржником одночасно із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство плану санації, не застосовуються господарськими судами лише у випадку порушення провадження на підставі статті 51 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У вирішенні питання про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника згідно зі статтею 52 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судам слід враховувати, що наявність хоча б однієї з ознак відсутнього боржника, передбачених частиною першою статті 52 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є достатньою для порушення провадження у справі.

Боржник і сам може звернутися до господарського суду в разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. За даними Вищого Господарського Суду України 70 відсотків заяв до господарських судів про визнання юридичної особи банкрутом подається з ініціативи податкової адміністрації.

В умовах нестабільності ринкових перетворень виникає загроза навмисного та фіктивного банкрутства. Тому необхідно їх розрізняти від вимушеного об'єктивного банкрутства. Під фіктивним банкрутством визнається подання боржником до господарського суду заяви про визнання його банкрутом при наявності у нього можливостей задовольнити вимоги кредиторів в повному обсязі. У випадках фіктивного банкрутства боржника кредитори вправі вимагати від нього відшкодування спричинених цим збитків. Навмисним банкрутством є неможливість задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів, які виникли з вини самого боржника (його посадових осіб, засновників або інших осіб, які діяли за його дорученням).