СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ

Страница 4

Вперше у вітчизняному спадковому праві(ст. 1259 ЦК України) спадкоємцям за законом надається можливість зміни черговості одержання права на спадкування. Передбачається, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Оскільки кількість спадкоємців за законом впливає на розмір частки кожного з них, то вважається, що участь у такому договорі мають брати всі спадкоємці тієї частки, яка запрошується до спадкування [16;18].

2.2.1 Черговість спадкування

За Цивільним кодексом України, спадкоємці за законом, поділяються на такі черги. До першої черги належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Другу чергу спадкоємців за законом утворюють такі особи: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і збоку матері. Рідними мають вважатись і ті брати та сестри, в яких одна мати, але різні батьки, оскільки вони поєднані єдиним кровним зв’язком.

У третю чергу права спадкування за законом мають рідні дядьки та тітка спадкодавця. Тобто досить, щоб у батьків спадкодавця з їх братом чи сестрою був спільним хоча б один з батьків.

До четвертої черги спадкоємців за законом належить особи, які проживали із спадкоємцем однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини (це можуть бути вітчим і мачуха, пасинок і падчерка, а також інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім’ї).

У п’яту чергу права на спадкування мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів дальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначають за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця (наприклад, двоюрідний дядько – це другий ступінь споріднення). Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують і утриманці, які не були членами його сім’ї (але не менш як п’ять років отримували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування)[6;411].

2.2.2 Спадкування за правом представлення

Під спадкуванням за правом представлення розуміється такий порядок спадкування, коли одна особа у випадку смерті іншої, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини. Слід зазначити, що термін, який використовується в Цивільному кодексі України («спадкування за правом представлення»), є умовним, оскільки особа, яку «представляють», померла до відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1266 Цивільного кодексу України спадкування за правом представлення мають:

- онуки, правнуки спадкодавця, успадковують ту частку, яка належала б законом їхній матері, батькові, дідові, бабусі, якби вони були живими на день відкриття спадщини. Якщо до відкриття спадщини або того самого дня ці діти вмирають, то за правом представлення право на спадкування виникає в їхніх дітей, тобто онуків спадкодавця, а якщо онуків немає, тоді успадковують правнуки;

- прадід, прабабуся успадковують частку, яка належала б їхнім дітям – бабусі, дідусю спадкодавця, будь вони живі на день відкриття спадщини. Якщо дідусь і бабуся померли на день відкриття спадщини, право на спадкування за правом представлення переходить до прадіда і прабабусі, які належать до спадкоємців другої черги[ч. 2 ст.1266 ЦКУ];

- племінники успадковують частку, яка за законом належала б їхній матері, батькові, тобто сестрі, братові спадкодавця (ч.3 ст.1266 ЦКУ). Інакше кажучи, якщо до дня відкриття спадщини померла сестра спадкодавця, то за правом представлення у складі другої черги може успадкувати її син або дочка – племінники спадкодавця;

- двоюрідні брати і сестри вправі успадкувати ту частку, яка за законом належала б їхній матері, батькові – тітці, дядькові спадкодавця. Тобто вони потрапляють до третьої черги спадкоємців[6;413].

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, та частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними. Але спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось з них. Якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то спадкоємці за письмовою угодою між собою, яку посвідчено нотаріусом, також можуть змінити розмір частки у спадщині когось з них.

Отже, розглядаючи питання «Спадкування за правом представлення», можна виокреслити таку проблему, як можливість більш далеким родичам спадкодавця зайняти спорожніле місце серед спадкоємців першої, другої або третьої черги[22;30].

2.2.3 Спадковий договір

Цивільне законодавство передбачає новий вид договорів – спадковий договір. Відповідно до ст. 1302ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. У прямому розумінні слова цей договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин. Віднесення його до спадкового права є дещо умовним. Воно зумовлено тільки тим, що правові наслідки цього договору пов’язані зі смертю однією з його сторін. Цей договір моделюється за принципами договору про довічне утримання (статті 744-758 ЦК України), хоча і має певні відмінності. Основна відмінність полягає в часі виникнення у набувача право власності на майно. За договором довічного утримання це право виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору, тоді як за спадковим договором набувач стає власником майна тільки після смерті відчужувача.

Відчужувачем за таким договором можуть бути три категорії осіб: подружжя, один із подружжя, інша особа; набувачем – дві: фізичні та юридичні особи. Якщо набувачем є юридична особа, то виконання дій, обумовлених спадковим договором, очевидно, має бути здійснено його працівниками.

Відповідно до ст. 1305 ЦК України набувач зобов’язаний здійснити певну дію як майнового, так і немайнового характеру. На відміну від договору довічного утримання, дії набувача можуть мати не тільки майновий, але і немайновий характер. Особливість полягає також в тому, що зобов’язання, якщо воно покладено на набувача, може бути здійснено як до, так і після відкриття спадщини.

Якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності або приватної власності кожного з подружжя.

Спадковий договір може бути також розірваний за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду – на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень або на вимогу набувача – у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача [ст. 1308 ЦК України].

Аналізуючи все попередньо викладене можна дійти висновку, що здійснення права на спадкування тісно пов’язано із такими юридичними фактами: відкриття спадщини; здатність особи виступати спадкоємцем; наявність спадкового майна; прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом. Здійснення права на спадкування можливе як за заповітом, так і за законом. Розглядаючи ці два способи спадкування необхідно підкреслити їх відмінності й особливості. А саме спадкування за заповітом характеризується нотаріальним посвідченням, яке є умовою дійсністю заповіту й полягає в здійсненні на ньому посвідчувального напису, підписані останнього нотаріусом і проставлені печатки. Так слід виділити наступні види заповіту заповіт з умовою, суть якого полягає в тому, що призначений заповідачем спадкоємець стає власником заповіданого йому майна лише за виконання вказаної у заповіті умови; секретний заповіт, головна мета якого - максимально захистити таємницю змісту заповіту; заповіт подружжя, яким призначаються спадкоємці об’єктів спальної сумісної власності подружжя