1. Поняття договору фінансового лізингу 2. Права та обов'язки сторін згідно Конвенції УНІДРУА

Зміст

Вступ

1. Поняття договору фінансового лізингу

2. Права та обов'язки сторін згідно Конвенції УНІДРУА

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарського виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв'язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарського виробництва.

У розвитку економічних зв'язків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє міжнародний фінансовий лізинг.

Проблеми міжнародних відносин неодноразово підкреслювалася в працях багатьох вітчизняних дослідників, а зокрема Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є., Кириченко М. та ін.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу прав та обов'язків сторін по Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг».

Для досягнення цієї мети першочергове значення має чітке визначення й реалізація таких завдань:

- дати загальну характеристику договору лізингу;

- вивчення правової конструкції договору фінансового лізингу за допомогою аналізу основних підходів і уявлень про фінансовий лізинг;

- проаналізувати права та обов'язки між сторонами у відповідності до Конвенції;

1. Поняття договору фінансового лізингу

Здійснення фінансового лізингу підприємцями можливо за наявності сумісних кореспондуючих зобов'язань. Такі зобов'язання можуть виникнути тільки з договору фінансового лізингу, який є юридичним фактом для виникнення лізингових правовідносин.

Тому, основою в лізингових правовідносинах є саме договір фінансового лізингу, який встановлює, змінює або припиняє права і обов'язки сторін, що беруть участь в лізинговій операції.

Згідно статті 806 ч.1 ЦКУ за договором фінансового (прямого) лізингу одна сторона (лізингодавець) зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та на визначений строк за встановлену плату. Аналогічне визначення містить ЗУ «Про фінансовий лізинг» , але в Законі містяться деякі уточнення. Наприклад, нормативний акт чітко визначає, що строк, на який лізингодавець передає у користування річ, має бути не менш, як один рік., а «встановлену плату» визначає лізинговими платежами. В свою чергу вносить уточнення і Конвенція УНІДРУА Про міжнародний фінансовий лізинг. Вона визначає, що користувач визначає обладнання та обирає постачальника, не покладаючись при цьому на досвід і судження лізингодавця.

В юридичній літературі обґрунтовуються різні погляди щодо правової природи договору лізингу. Найбільш поширена – договір лізингу є різновидом майнового найму, але оскільки ним опосередковується підприємницька діяльність з передачі майна в користування, він близький до оренди. Включаючи до уваги вимоги частини другої ст 806 ЦКУ и частини першої ст. 2 Закону про фінлізинг, до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду ), купівлю-продаж, поставку, що встановлені ЦКУ, але враховуючи вимоги самого Закону про фінлізинг.

Згідно статті 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. У доповнення до цього договір обов’язково повинен бути підписаний представниками, а коли договір укладається юридичними особами, скріплений печаткою. В залежності від того, яке майно передається договір може підлягати нотаріальному посвідченню ( ч.2 ст 792 ЦК) та державній реєстрації ( ст 794 ЦК ).

Згідно частини 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначає такі істотні умови:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди [2].

Зокрема, на відміну від старої редакції Закону про лізинг, умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством України; повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; страхування об’єкта лізингу; експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача є істотними умовами угоди тільки у разі якщо це прямо встановлено законодавством або визначено сторонами.

Договір фінансового лізингу розглядається Цивільним кодексом як окремий вид договірних орендних зобов'язань. Але в юридичній літературі можна зустріти іншу точку зору, згідно якої договір лізингу це самостійний тип договірних зобов'язань, у тому числі і від договору оренди. Для того, щоб зрозуміти, що ж таке договір фінансового лізингу треба визначити його правову природу. Для цього, виділимо характерні особливості договору лізингу. В. В. Витрянский виділяє шість таких особливостей [7, с.300]:

По-перше, на відміну від звичайного договору оренди (найму) в користування орендаря (лізингоодержувача) передається предмет, спеціально придбаний лізинговою фірмою для лізингоодержувача на його прохання.

По-друге, договір лізингу, як правило, укладається на певний термін, встановлений договором. Цей термін є тривалим і охоплює нерідко весь період ефективної служби устаткування, переданого в лізинг, тобто наближається до розрахункового терміну його повної амортизації.

По-третє, загальна сума лізингових платежів за користування орендованим устаткуванням включає його вартість з урахуванням амортизації, відсотки за користування позикою (якщо був кредит), оплату послуг лізингодавця. Таким чином, об'єм лізингових платежів повинний перевищувати купівельну ціну устаткування, а різниця складає прибуток лізингодавця.

В четверте, після закінчення терміну дії договору лізингу лізингоодержувачу зазвичай надається право придбати предмет лізингу у власність за його залишковою вартістю.

По-п'яте, для лізингового договору характерний особливий, відмінний від договору оренди, розподіл прав і обов'язків між його сторонами, основний сенс якого полягає в звільненні лізингодовця від більшості обов'язків, властивих орендодавцеві, що підкреслює переважно фінансовий характер його зобов'язань.

По-шосте, лізингоодержувач наділяється певними правами і обов'язками відносно продавця майна за зобов'язанням купівлі-продажу, не дивлячись на те, що одержувачем за даним договором є лізингодавець.

Не дивлячись на всі особливості лізингового договору, відносини між лізингодавцем і лізингоодержувачем по користуванню предметом лізингу є все-таки виключно орендними.

Проте, разом з тим договору лізингу властиві певні характерні особливості, що виділяють його в окремий вид договору оренди.

Виходячи з визначення договору лізингу, можна зробити висновок, що його учасниками є: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна. А в ст. 4 Закони «Про фінансовий лізинг» всі ці три особи названо суб'єктами лізингу. Тому в юридичній літературі, присвяченій лізингу, можна зустріти точку зору, що договір лізингу це багатостороння угода. Укладання трьохстороннього договору часто зустрічається на практиці. З точки зору ж законодавства і доктрини договір фінансового лізингу це двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем, для виконання якої обов’язково укладається договір купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем.