Кодифікаційний процес

Страница 4

ЗК давав детальну регламентацію інституту селянського двору як основної виробничої одиниці в сільському господарстві. Двір визначив як родинно-трудове об’єднання осіб, що спільно вели сільське господарство. ЗК встановлював умови і підстави поділу двору. Забезпечуючи стійкість трудового землекористування, ЗК уводив такі інститути, як трудова оренда землі і допоміжна наймана праця в трудових землеробських господарствах. Тимчасова передача права користування землею сприяла запобіганню від розорення трудових одноосібних господарств внаслідок стихійного лиха та інших причин, і за умови, що “ніхто не може отримати за договором оренди в своє користування землі більше тієї кількості, яку він в змозі додатково до власного наділу обробити силами свого господарства”. Використання найманої праці допускалосялише за умови дотримання законів про охорону і нормування праці, а також при умові неможливості господарства самому виконати необхідну роботу.

ЗК передбачав такі види землекористування: общинне, дільниче, колективне. Перевага надавалася останньому, яке передбачало такі колективні форми господарства: товариство з громадським обробітком земель, артіль і сільськогосподарську комуну. Колективні господарства мали право вимагати у сільської громади виділу їм землі. На погляд Музиченко П.П., ці пільги нагадували пільги, що були введені столипінською аграрною реформою 1906-1911 рр. Але, якщо тоді вони встановлювалися для одноосібних господарств, то тепер – для колективних. Закріплювались умови і порядок організації сільськогосподарських колективів, а також визначався порядок запровадження громадського обробітку землі з допомогою спільної праці і спільного використання засобів і знарядь праці під час оранки, засіву земель, збирання врожаю тощо. Визначався порядок переділів і виділів землі, наділення трудових землекористувачів садибними ділянками і лучними землями, зміцнення і влаштування земель трудового землекористування.

ЗК УСРР регулював правове становище міських земель, визначав їх межі і порядок зміни, порядок забудови міських земель. Частина ІІІ ЗК присвячувалась державному земельному майні. В ній давалися визначення і перелік цього майна, встановлювався поділ його на радгоспи, доходні статті і дільниці загальнодержавного земельного запасу, що не дістали прямого призначення, а також порядок завідування і розпорядження ним. Частина IV присвячувалася нормам, які визначали завдання землеустрою, порядок проведення землевпорядних дій, оплати видатків і провадження справ по землеустрою. ЗК регламентував порядок ведення державного запису землекористувань (земельна реєстрація) і розгляду земельних спорів (з допомогою земельних комісій та Особливої колегії вищого контролю по земельних спорах). Останній розділ цієї частини присвячувався питанням переселення.

ЗК УСРР мав деякі особливості в порівнянні з ЗК РРФСР, що коренилися в ряді специфічних умов українського села1. Зокрема, закріплювались пільги комнезамів (при наділенні землею з особливих земель, при земельних виділах, в оплаті землевпорядних робіт).

Розвиток промисловості, транспорту, колгоспне будівництво потребували певного спрощення процесу землеустрою і землекористування. У вересні 1925 року ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили постанову, яка внесла істотні зміни до розділу ЗК про порядок розгляду земельних справ. 27 червня 1927 року ВУЦВК і РНК УСРР прийняли нову постанову, що по суті означало прийняття ЗК УСРР в новій редакції2. Вони, зокрема, стосувалися розширення прав сільських рад у галузі керівництва сільським господарством, трудової оренди землі, підсобної займаної праці в трудових сільських господарствах, прав і обов’язків земельних громад, нагляду за їх діяльністю, порядку провадження справ про землеустрій.

Тісно пов’язаними із ЗК були Закон про ліси УСРР, прийнятий 3 листопада 1923 року, Ветеринарний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК 13 березня 1925 року. перший розвивав і конкретизував правила використання лісів як всенародного добра, об’єкта державної власності. Він складався з 5 частин: Основні засади; Про збереження та охорону лісів; Про державні ліси, споруди і майно; Про ліси, що передаються в користування установ, товариств і організацій; Про порядок надходження доходів і провадження видатків на лісове господарство. Ветеринарний кодекс складався з 4 частин: Основні положення; 2-га визначала порядок і заходи запобігання та припинення заразних хвороб домашньої худоби і птиці; 3 – ветеринарно-санітарний нагляд; 4 – система ветеринарних органів управління. Ветеринарний кодекс УСРР сприяв розвитку сільського господарства в цілому і тваринництва зокрема.

2.2 Сімейний кодекс України 1926 року

У двадцятих роках в УСРР почався процес подальшого удосконалення сімейного законодавства. Так, в 1923 році виникла необхідність переглянути регулювання деяких питань сімейно-шлюбних відносин, у зв’язку з чим НКЮ УСРР прийняв тоді рішення про підготовку до видання нового Сімейного кодексу. 31 травня 1926 р. був прийнятий “Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР”. Цей кодекс відобразив соціально-економічні зміни, які відбулися в країні, розвиваючи принципи радянського сімейного права1.

Назва Кодексу повністю відбивала його систему, що включала 5 розділів: про сім’ю; про опіку та піклування; про шлюб; про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Основні його положення ґрунтувалися на тих же принципах майнового права, які були закладені в перших декретах. Але він гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім’ї, перш за все жінок і дітей.

Цей Сімейний кодекс провів повне урівнення позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей. Безспірним (до оскарження до суду) доказом батьківства був запис в книгах ЗАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство в ЗАГСі. У випадках подання матір’ю такої заяви, ЗАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов’язував його в місячний строк повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не поступало, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах ЗАГСу. Разом з тим, особа, що була записана батьком, вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису. Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв’язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов’язанню.

Кодекс визначав порядок одержання аліментів. Таке право виникало у одного з порушення у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше 1 р. після розлучення. Кодекс не вважав абсолютними аліментні зобов’язання батьків і дітей, даючи суду у виняткових випадках право звільнити батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.

Кодекс 1926 року поряд з зареєстрованим шлюбом визнавав й так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах ЗАГСу. Правда визнання таких шлюбів могло бути здійснене тільки через суд де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. При цьому суд міг прирівняти фактичний шлюб до зареєстрованого тільки в 2-х випадках: при визначенні права фактичних подружжя на взаємне утримання у випадку непрацездатності, при поділу спільного майна, нажитого за час фактичного шлюбу. Ніяких інших прав такий шлюб не породжував (враховувалось, що в той період була “небезпека” впливу церкви на виникнення фактичних шлюбів).

Фактичним шлюбом визнавались лише серйозні і тривалі подружні зв’язки, а не випадкові і скороминущі. Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного життя, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров’я, відсутність близького родства, моногамія і т.п.).