Конституційний контроль

Страница 2

Слід зазначити, що соціалістична державно-правова наука та практика в основному негативно ставилися до інституту конституційного контролю. Це пов'язувалося, насамперед, з політико-ідеологічними причинами, формальним декларуванням повновладдя верховних представницьких установ, єдності державної влади, запереченням парламентаризму, принципу поділу влади тощо. Насправді це було зумовлено тим, що реальна влада належала партійно-державному апарату, і для цієї влади інститут конституційного контролю був стороннім.

Застосування інституту конституційного контролю має свої особливості у ряді держав. Так, це очевидно у деяких мусульманських країнах (наприклад, в Ірані), в яких, власне, Основний Закон повинен грунтуватися на Корані, тобто він відповідає не тільки конституції, а й Корану.

Конституційний контроль містить не тільки розгляд питань конституційності законів та інших актів, а Й перевірку на відповідність конституції і законам дій державних органів і посадових осіб. Зрозуміло, шо це, насамперед, стосується виших посадових осіб держави - президента, глави і членів уряду, суддів Верховного Суду та ін. Рішення про неконституційність дій посадових осіб, як правило, спричинює їх усунення від посади за процедурою імпічменту. При цьому треба мати на увазі, що в одних країнах порушення конституції не вважається підставою для імпічменту (наприклад, США, Франція, Російська Федерація), а в інших -вважається (Німеччина, Румунія, Болгарія).

Об'єктом конституційного контролю є акти та дії громадських організацій, які відповідно до закону мають певні владні повноваження. Найчастіше конституційний контроль поширюється на створення та діяльність політичних партій.

Як правило, органи конституційного контролю вирішують спори про компетенцію між вищими державними органами, у федеративних державах - між федеральними органами державної влади суб'єктів федерації, а також між вищими державними органами суб' єктів федерації.

Об’єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб’єктів (органів, посадових осіб, об’єднань тощо). Перелік об’єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об’єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:

- акти парламенту (закони, регламенти тощо);

- акти глав держав;

- акти органів виконавчої влади (уряду, рідше - центральних і місцевих органів виконавчої влади);

- акти органів суб’єктів федерації;

- спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);

- акти судових органів, органів прокуратури;

- міжнародні договори;

- діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;

- дотримання законодавства про вибори і референдум.

Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Відповідно до ст. 2 Закону “Про Конституційний Суд України”, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України. Конституційний Суд України є судовим органом держави, адже віднесені до його компетенції питання він вирішує в порядку судової процедури.

Лише Конституційний Суд України здійснює офіційне і загальнообов‘язкове тлумачення Конституції і законів України. Цим самим Конституційний Суд України формує конституційно-правову доктрину, визначає напрямки розвитку законодавства, заповнює прогалини в праві, а отже - до певної міри і у відповідних межах Конституційний Суд України творить право.

Особлива роль належить Конституційному Суду України в системі стримувань і противаг. Необхідність здійснення в Україні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову закріплено в ст. 6 Конституції України. Це – один із найбільш важливих принципів організації державної влади. Отже всі три гілки влади є самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами України. Важливим фактором узгодження їх діяльності є відповідні засоби стримувань і противаг, які мають урівноважувати усі три гілки державної влади. Одним із таких засобів є діяльність Конституційного Суду України. Вирішуючи суперечки між органами державної влади Конституційний Суд виступає як орган примирення і компромісу, як гарант політичного миру і стабільності у суспільстві і державі, як охоронець конституційного ладу держави.

Рішення Конституційного Суду України виносяться від імені України, діють на всій її території, мають загальнообов‘язкову юридичну силу і можуть бути подолані лише шляхом прийняття нової Конституції чи внесення змін до існуючої. Тим самим юридична сила рішень органу конституційної юстиції прирівняна до юридичної сили конституції. За чинним законодавством (ст. 4 Закону), діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах: верховенства права, незалежності, а також колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Принципом організації і функціонування Конституційного Суду України є його незалежність. Вона випливає з загального принципу поділу влади і полягає у створенні таких умов діяльності Суду, які б виключили сторонній вплив на нього, забезпечили його самостійність у здійсненні визначених законодавством повноважень, а також не підзвітність і не підконтрольність будь-яким суспільним чи державним інститутам. Складовими незалежності Конституційного Суду виділяють організаційну, кадрову і фінансову незалежність. Таким чином, говорячи про місце Конституційного Суду України у механізмі держави необхідно відзначити, що він посідає особливе місце у системі поділу влади, що закріплена в Конституції України. Будучи органом судової влади, Конституційний Суд України за своїм статусом належить до системи вищих органів державної влади, знаходиться на рівні таких інститутів державної влади, як глава держави, парламент, уряд. За певними ж ознаками Конституційний Суд України стоїть вище цих органів, адже через здійснення конституційного правосуддя він може впливати на їх діяльність шляхом вирішення справ про конституційність виданих ними актів, офіційного і загальнообов‘язкового тлумачення Конституції і законів України.

Виносячи рішення у справі, орган конституційного контролю може визнати суперечливим конституції або весь закон, або окремі його положення.

За загальним правилом рішення органу конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуте тільки ним самим.

Правовим наслідком визнання закону або іншого акта неконституційним є те, що він повністю чи частково втрачає юридичну силу і не застосовується судами. Це стосується тих країн, де конституційний контроль передбачається конституціями і в яких застосовується подальший конституційний контроль. У решті країн опротестований закон чи інший акт формально не скасовується (це повноваження парламенту), але він не застосовується судами.

Найчастіше закон чи інший акт, визнаний органом конституційного контролю неконституційним, вважається недійсним з моменту винесення рішення про це. Але, якщо застосування даного закону або іншого акта призвело до серйозних порушень прав, накладення необгрунтованих чи надмірних санкцій завдало істотних збитків, то опротестований закон чи інший акт визнається недійсним з того моменту, коли він набрав сили.

Органи конституційного контролю покликані забезпечувати на конституційному рівні, з одного боку, відповідність законодавчих та інших нормативних актів конституції та конституційним законам, а з іншого - верховенство права в усій юридичній практиці та правозастосовній діяльності органів виконавчої влади, у тому числі й дотримання прав громадян.