Поняття та система принципів МЕП

Страница 3

Питанням процедури, методам співробітництва держави приділили значну увагу в ході НБСЄ 1975 р. Заключний акт цієї наради формулює принцип співробітництва як норму, згідно з якою держави зобов'язані «розвивати своє співробітництво одна з одною, як і з усіма державами, в усіх галузях відповідно до цілей і принципів Статуту ООН» [3, с. 200].

На сьогодні принцип співробітництва покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання: 1) співробітничати відповідно до цілей та принципів ООН; 2) робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності; 3) сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім та добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості; 4) підвищувати добробут народів; 5) ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні досягнення в цих сферах надбанням інших; 6) скорочувати різницю в економічному розвитку.

Співробітництво держав має бути рівноправним, справедливим, без тиску і втручання у внутрішні справи. Вигода від співробітництва повинна бути не тільки взаємною, а і для блага інших держав, світового співтовариства.

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань є одним з найдавніших серед принципів сучасного міжнародного права. Про нього вчені так і кажуть, що він «виник у формі міжнародно-правового звичаю расta sunt servanda на ранніх стадіях розвитку державності» (Ю. М. Колосов, В. І. Кузнецов), або що він «належить до найдавніших основних принципів міжнародного права» (Г. І. Тункін), або «його основа — найдавніша звичаєво-правова норма» (М. В. Філімонова), або «цей принцип утверджувався разом із міжнародним правом» (І. І. Лукашук). Протягом минулого століття було укладено сотні міжнародних договорів, які апелювали до вказаного принципу.

В сучасному міжнародному праві цей принцип закріплено у Статуті ООН, преамбула якого ставить перед державами-членами завдання створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права. Пункт 2 ст. 2 Статуту ООН декларує принцип так: «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй сумлінно виконують взяті на себе за цим Статутом зобов'язання, щоб забезпечити їм усім у сукупності права і переваги, які випливають з належності до складу Членів Організації» [2, с. 54].

Досить ґрунтовно принцип закріплено у Віденських конвенціях про право міжнародних договорів 1969 і 1986 pp. Згідно з положеннями конвенцій, «кожний чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися ними». Учасники договору не можуть посилатися на положення свого внутрішнього (національного) права з метою виправдання невиконання ними договору.

Важливе значення для розуміння змісту принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань має Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. У ній, зокрема, наголошується, що сфера дії зазначеного принципу не обмежується тільки міжнародними договорами.

За змістом Декларації суб'єкти міжнародного права зобов'язані добросовісно виконувати зобов'язання, взяті ними відповідно до Статуту ООН, зобов'язання, що випливають із загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, і зобов'язання, що випливають із міжнародних договорів, дійсних за сучасними принципами та нормами міжнародного права.

Таке розуміння зобов'язань, які випливають із зазначеного принципу, було підкреслено і в Заключному акті Загальної Європейської наради 1975 р. Наголошуючи на основній ролі Статуту ООН для сучасного міжнародного права, цей акт закріпив, що кожна держава повинна добросовісно виконувати зобов'язання, які відповідають Статуту ООН. Заключний акт робить також наголос на значенні загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зобов'язання за якими є обов'язковими для суб'єктів міжнародного права, і вони повинні їх добросовісно виконувати. У цьому документі також зазначається необхідність добросовісно виконувати зобов'язання за іншими міжнародними договорами (регіональними, локальними, партикулярними), якщо вони укладені відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права [6, с. 99].

Підтвердженням саме такого підходу до міжнародних зобов'язань слугує Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць цієї Наради 1989 р. Документ виокремлює такі принципові положення виконання міжнародних зобов'язань:

1. Кожна держава зобов'язана добросовісно виконувати свої зобов'язання: а) за Статутом ООН; б) із загальновизнаних принципів та норм міжнародного права; в) за міжнародними договорами, які є дійсними відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.

2. У разі суперечностей між зобов'язаннями за міжнародними договорами і зобов'язаннями як членів ООН за її Статутом перевага надається статутним зобов'язанням.

3. Кожна держава, здійснюючи свої суверенні права, в тому числі й такі, як встановлення власних законів та адміністративних правил, повинна забезпечити, щоб такі закони і адміністративні правила, так само як і практика, і політика їх застосування, відповідали її зобов'язанням з міжнародного права.

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань стосується всіх зобов'язань — як таких, що випливають з міжнародних договорів і звичаїв, так і таких, що сформульовані в обов'язкових рішеннях міжнародних органів та організацій, міжнародних судів, арбітражів тощо. За цим принципом не можна в односторонньому порядку відмовитися або переглянути міжнародне зобов'язання.

Принцип добросовісного виконання зобов'язань є критерієм законності діяльності суб'єктів міжнародного права. Його добросовісна реалізація — основна умова стабільності та ефективності міжнародного правопорядку.

В сучасному міжнародному праві вироблено досить ефективні інституційні механізми дотримання принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, зокрема взаємні консультації, переговори, суди, третейські суди тощо [1, с. 189].

3. Юридична сила і функції принципів МЕП

Принципи міжнародного економічного права за своєю юридичною природою засновуються і випливають із змісту основних принципів сучасного міжнародного права. Найбільш наочно це виявляється при аналізі таких принципів, як принцип суверенної рівності держав, принцип співробітництва держав, принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, принцип невтручання у внутрішні справи держав та ін.

Поряд із цими загальними принципами, з огляду на специфіку галузі, в міжнародному економічному праві сформульовані і спеціальні принципи, що сприяють розвитку світового економічного співробітництва. До них належать:

- принцип невід'ємного суверенітету держав над їхніми природними ресурсами й економічною діяльністю;

- принцип свободи вибору форм і способів організації зовнішньоекономічних зв'язків;

- принцип неприпустимості будь-яких форм економічної дискримінації;

- принцип рівності і взаємної вигоди держав;

- принцип розвитку взаємовигідного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки;

- принцип найбільшого сприяння;

- принцип національного режиму;

- принцип взаємності.

У загальному плані міжнародні економічні договори можна класифікувати, в основному, за тими ж критеріями, за якими класифікуються міжнародні договори взагалі. З огляду на це, можна відзначити, що міжнародні економічні договори можуть класифікуватися:

- за числом суб'єктів (багатосторонні, двосторонні);

- за учасниками (міждержавні, міжурядові, міжвідомчі, а також договори за участю юридичних і фізичних осіб);

- за змістом (загальні - про дружбу і торгівлю, контингентні - із зазначенням видів і термінів постачання товарів).

Крім того, міжнародні економічні договори можуть бути класифіковані за певними фінансовими характеристиками. У цьому плані вони розрізняються як:

- кредитні угоди - про надання коштів або товарів у борг під зобов'язання про його погашення на певних умовах;

- угоди про міжнародні розрахунки - про порядок розрахунків за товари, послуги та інші операції економічного характеру;