Роль римського права у процесі становлення та розвитку університетів у країнах Західної Європи

Страница 2

По-сьоме, Болонський університет був першим вищим навчальним закладом у Європі, який мав світське спрямування, тобто не перебував під прямою юрисдикцією папської влади. Це був прорив у розвитку вищої освіти, оскільки до XI ст. формальну освіту в європейських державах можна було здобути майже виключно у монастирях. Світське спрямування вищої освіти дозволило професорам та студентам вищого навчального закладу бути відносно вільними у своїй професійній діяльності від впливу католицької церкви, особливо у XII ст. Отже, завдяки організації та діяльності Болонського університету римське приватне право стало провідною навчальною дисципліною у системі юридичної освіти країн романо-германської правової сім'ї, формування якої безпосередньо пов'язане з відродженням римського права в стінах університету.

Болонську систему юридичної освіти та методику викладання римського права — базової навчальної дисципліни — було запозичена університетами інших європейських міст: Пізи, Саламанки, Падуї, Монпельє, Орлеана, Тулузи, Парижа та ін. Необхідною умовою вступу до будь-якого середньовічного університету була наявність гуманітарної освіти у майбутнього студента, яку він, зазвичай, отримував у кафедральних чи монастирських школах.

Зауважимо, що навчальними програмами таких шкіл не передбачалося викладання римського права. І це цілком закономірно, тому що вивчення Кодексу Юстиніана було прерогативою вищої освіти. Разом із тим засвоєння у таких школах майбутньою університетською молоддю семи «вільних мистецтв», таких як діалектика (логіка), риторика, граматика, геометрія, арифметика, музика та астрономія, створювало невід'ємну частину системного здобуття відповідних знань.

З позицій вивчення римського права такі школи мали велике значення. Незважаючи на те, що право Римської імперії не входило до програмного навчального курсу, проте вивчення так званого тривіуму (риторика, логіка, граматика) базувалося не лише на основі засвоєння богословських книжок, наприклад, Біблії, трактатів отців церкви, а й шляхом ґрунтовного вивчення творів видатних грецьких та римських філософів — Арістотеля, Платона, Цицерона та ін.

Попередньою умовою вивчення права в університеті, починаючи з XII ст., було засвоєння вільних мистецтв. Така вимога існувала і в стінах Болонського університету до тих, хто мав намір здобувати там вищу юридичну освіту, оскільки початково функціонував лише один юридичний факультет. Згодом було створено й інші факультети (богословський, медичний), проте в університеті м. Болоньї вони були організаційно відокремленими один від одного і мали різне управління.

Розвиток науки та освіти у XII ст. набирає нових обертів у країнах Європи. Значною подією в освітній сфері було відкриття в 1150 р. Паризького та в 1253 р. Сорбонського університетів [4, с.19], створення та функціонування яких привнесло в організацію університетської освіти якісно нові елементи.

Студенти здобували вищу освіту на богословському, юридичному, медичному факультетах, а також на факультеті вільних мистецтв. Поділ на факультети здійснювався на основі спеціалізації, тобто поділу науки, яка викладалася в університеті. Спеціалізація (має латинське коріння — species — вид, різновидність) — «приобретение знаний в какой-либо ограниченой области» [5, с.541]. На основі спеціалізації науки в університетах здійснювався поділ на факультети.

Відомий знавець університетської освіти в Європі М. Суворов писав: «Надобно заметить, что слово «facultas», само по себе означает способность, в применении к научной цели — способность преподавать эту отрасль . В последнем смысле, то есть в смысле обособленной области знания или научной отрасли, в первый раз слово «facultas» было употреблено папой Го-норием III в 1219 г. в его послании к парижскому университету» [6,с.34]. На відміну від Болонського в Паризькому університеті всі факультети створювали єдину організаційну структуру, підпорядковану одному управлінню, що значно спрощувало керівництво навчальним закладом. Саме така структурна організація освітньо-навчального закладу поширилася і в інших середньовічних університетах, при одночасному збереженні змістовної частини болонської навчальної програми, за якою римське право було пріоритетною університетською дисципліною на юридичному факультеті.

Затребування вивчення римського права в університетах середньовічної Європи було опосередковано об'єктивними чинниками. Останні могли мати дещо інший характер в тій чи іншій європейській державі, проте чи не найважливішою причиною із них була економічна. Здається, що саме соціально-економічні умови стимулювали жвавий інтерес до вивчення і поширення римського приватного права. Такий процес почався у XII ст. і фактично продовжується дотепер.

На думку О. Підопригори, як тільки промисловість і торгівля (спочатку в Італії, а пізніше і в інших країнах) розвинули приватну власність, одразу ж було відроджено і знову дістало силу авторитету ретельно розроблене римське приватне право [2,с.23]. Ця думка є слушною та обґрунтованою, проте економічний фактор був не єдиним.

Початок Середньовіччя ознаменувався феодальною роздробленістю багатьох європейських держав, що призвело до поділу правової системи в цілому на окремі правові частини, в межах яких діяли локальні правові норми. Відсутність загальних норм права ускладнювало процес утвердження та зміцнення імператорської влади, особливо в Німеччині та Північній Італії.

Існуючий стан справ опосередковував декілька шляхів вирішення цієї проблеми. Одним із них було формування власної системи загальних правових норм, а другий — використання норм римського права як доповнення до місцевого звичаєвого права. Водночас практичне вирішення цієї проблеми в обох випадках потребувало звернення до римського права.

Універсальність класичного римського приватного права давала широкі можливості знаходження відповідних способів регулювання тих чи інших складних проблем правового характеру, що значно полегшувало здійснення законодавчого процесу в окремо взятій державі.

Амбіційні претензії монархів на необмежену владу в державі, посилення економічно-соціального розвитку середньовічних європейських держав та пожвавлення зовнішніх торговельних відносин вимагали прийняття досконалої законодавчої бази. Створення законодавчої бази такого зразка є неможливим поза використанням набутого століттями практичного досвіду, незважаючи на джерело його походження — власне чи запозичене. Водночас вміле використання такого досвіду було під силу лише висококваліфікованим юристам, які досконало знали б римське право. Юридичні знання такого ґатунку можна було отримати, ставши студентом юридичного факультету одного із середньовічних університетів. Юридична освіта у зазначених вище науково-освітніх закладах базувалася на досконалому вивченні не лише першоджерел римського права, але й шляхом опрацювання та засвоєння наукових трактатів філософів, теоретиків права, професорів римського права.

Починаючи з XVI ст., Франція стала визнаним центром вивчення римського приватного права. Поширенню права Римської імперії у Франції сприяли юридичні школи Орлеана, Тулузи, Монпельє та інших міст, які успішно функціонували за активної їх підтримки королівською владою. Римське приватне право, яке викладалося у всіх без винятку середньовічних університетах, становило концентруючу вісь, навколо якої формувалася вся система вищої юридичної освіти в Європі.

Необхідність регулювання складних суспільно-економічних та виробничих відносин у середньовічній Європі викликало до життя римське приватне право. Зазначене вище опосередковувало реальну необхідність розвитку університетської освіти в Європі з метою підготовки професійних юристів — знавців римського права. У своїй праці «Три трактати про ораторське мистецтво» відомий римський правознавець Цицерон зазначав, що справжній законодавець (юрист) — це той, хто дотримується законів, вміє давати поради, вести справи і охороняти інтереси клієнта. З огляду на такі вимоги, професори університетів докладали чималих зусиль для підготовки фахівців такого зразка.