Юридичний аналіз складу злочину «Хуліганство»

Страница 10

Ця позиція підтверджується також роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, яке він дав у постанові №10 від 22.12.2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство», в п.6 якої зазначається: «Хуліганство визнають учиненим групою осіб і кваліфікують за ч.2 ст.296 КК України у разі участі в злочинних діях декількох (двох і більше) виконавців незалежно від того, яка форма співучасті (ст.28 КК України) мала місце. Кваліфікація за цією ознакою дій осіб, які вчинили злочин за попередньою змовою або організованою групою, не виключає визнання зазначених обставин такими, що обтяжують покарання (п.2 ч.1 ст.67 КК)».[103]

Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст.294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст.293 КК України). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296 КК України).[104]

2.2 Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками

Частина 3 статті 296 КК України встановлює кримінальну відповідальність за хуліганство, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.[105]

За ознакою вчинення хуліганства особою, раніше судимою за нього, дії винного кваліфікують за ч.3 ст.296 КК України тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чи не погашену судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч.2 чи ч.3 ст. 206 КК України 1960 року. У разі кваліфікації дій винного за цією ознакою не можна визнавати обставинами, які обтяжують покарання, вчинення злочину повторно і рецидив злочинів (п.1 ч.1 ст.67 КК України).[106]

Підвищена суспільна небезпека такого злочину полягає у тому, що хуліганство вчиняється особою, яка вже притягувалась судом до кримінальної відповідальності за раніше вчинене хуліганство. Тим самим ця особа показує стійкість своєї злочинної, антигромадської поведінки. І, хоча знову вчинені хуліганські дії за своїми об’єктивними ознаками не виходять за межі основного хуліганства, але особливості суб’єкта злочину у відповідності до ч.3 ст. 296 КК України надають цим діям якість злісного хуліганства, а для винного тягнуть більш тяжкі правові наслідки – більш сувору міру покарання.

Судимість – це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи.

Відповідно до ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.[107]

Судимість за інші більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини, вчинені з хуліганських спонукань, не прирівнюється до судимості за хуліганство, оскільки в цьому випадку особа була засуджена не за хуліганство, а за більш тяжкий злочин. При вчиненні цього злочину винний керувався лише хуліганськими мотивами. Тому така судимість не може бути кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства.

Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.3 ст.296 КК України.

Погашення судимості – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головною з таких умов є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Тривалість відповідних строків визначена в законі (ст.89 КК України) і залежить від: а) виду покарання; б) строку покарання, яке відбуте винним; в) тяжкості злочину.

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості постановою суду. При знятті судимості, на відміну від її погашення, перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості.

Необхідно, щоб це питання було розглянуто судом. Закон не зобов’язує, а тільки надає суду право на основі конкретних, передбачених у законі умов, зняти з особи судимість.

Зняття судимості можливе лише до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст.89 КК України. Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості згідно зі ст.91 КК України необхідні такі умови: 1) відбуття особою покарання тільки у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89 КК; 3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Судимість може бути також знята актом амністії чи помилуванням.

Хуліганство також кваліфікується за ч.3 ст.296 КК України, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії – представники влади, представники громадськості, що виконують обов’язки з охорони громадського порядку, інші громадяни, які припиняли хуліганські дії.

Під представником влади необхідно розуміти особу, яка постійно або тимчасово перебуває на службі в органах державної влади і здійснює функції зазначених органів. Представники влади – це, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників влади належать, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти та інші.[108]

Представниками громадськості, які охороняють громадський порядок, є особи, які виконують обов’язки по охороні громадського порядку: позаштатні працівники міліції, члени будинкових комітетів, особи, призначені для підтримання порядку під час мітингів, демонстрацій, походів, проведення зборів тощо.

Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства знаходить вияв в активній протидії представникові влади чи представникові громадськості виконувати їх службовий або громадський обов’язок з охорони громадського порядку або в активній протидії громадянину виконати його громадський обов’язок по припиненню хуліганських дій. Під поняття опору підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, погроза побиття у відповідь на вимогу представника влади або громадськості припинити хуліганство, нанесення цим особам побоїв, тілесних ушкоджень, зштовхування їх з транспортних засобів, засипання очей піском тощо.

Під припиненням хуліганський дій громадянином потрібно розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв’язування) або з сторонньою допомогою (наприклад, виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як нанесення за таких же обставин удару, наприклад, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.3 ст.296 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку.[109]