Юридичний аналіз складу злочину «Хуліганство»

Страница 18

Чи був хуліганський прояв грубим порушенням громадського порядку або малозначним – це питання повинно вирішуватися шляхом оцінки всіх обставин справи.

Такі хуліганські дії, як нецензурна лайка в громадських місцях і образливе чіпляння до громадян, належать до дрібного хуліганства. Але, у той же час, було б неправильним вважати, що названі форми хуліганських проявів характерні лише для дрібного хуліганства. Такі дії можуть визнаватися дрібним хуліганством за умови, що вони за своїм характером не тягнуть застосування мір кримінального покарання. Це означає, що суспільна небезпечність хуліганських дій значною мірою визначається їх тривалістю. Та ж сама нецензурна лайка (що є, в принципі, дрібним хуліганством) переростає в кримінально караний його вид, якщо буде тривалою і тому надовго порушить спокій громадян.

Таким чином, відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів шляхом встановлення умислу, мотивів, мети і обставин скоєних дій дозволяє виключити слідчі й судові помилки в кваліфікації при розслідуванні і розгляді справ, а з’ясування основних ознак кримінально караного і дрібного хуліганства є необхідним для правильною визначення того чи іншого виду відповідальності і застосування до винних відповідної міри покарання.

Висновки

Вивчення діючого кримінального законодавства, слідчо-судової практики його застосування, монографічної та іншої спеціальної літератури дозволяє зробити наступні висновки:

1) хуліганство є розповсюдженим для вітчизняних соціокультурних умов явищем. В сучасній Україні прояви хуліганства досить різноманітні: воно представлене як «традиційними» порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, підпалів, нанесення тілесних ушкоджень), так і «нетрадиційними» формами поведінки (футбольним хуліганством, скінхед-рухом та ін.);

2) в структурі злочинності протягом останніх десяти років хуліганство складає 3-6%, а серед злочинів проти громадського порядку та моральності – понад 2/3 від загальної кількості. Загалом динаміка хуліганства протягом останніх років має тенденцію до зниження, але абсолютна кількість зареєстрованих протягом року злочинів коливається в надто значних межах, що свідчить про досить значний вплив на динаміку цього злочину державної кримінально-правової політики та високий рівень їх латентності. Декриміналізація окремих проявів хуліганства в чинному КК України (за КК України 1960 року кримінально караним визнавалось хуліганство, яке сьогодні кваліфікується як дрібне та відповідальність за яке настає за КУпАП), не забезпечена відповідними організаційно-правовими, фінансово-економічними та іншими заходами, призвела до погіршення стану громадського порядку та оцінки громадянами умов свого життя як безпечних. Оскільки це злочин є переважно ситуативним, вчинюється на ґрунті немотивованої (безадресної) агресії, то його жертвою може стати будь-яка особа;

3) хуліганство є, переважно, «вечірнім», молодіжно-підлітковим та груповим злочином, що вчинюється в громадських місцях без попередньої підготовки та під впливом вживання алкогольних напоїв. Більшість таких груп виникає за місцем проживання чи спільного проведення вільного часу на ґрунті природного потягу неповнолітніх та молоді до спілкування. Найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%); воно може також проявлятися в дебошах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, чіплянні до громадян (21,1%);

4) родовим і безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок – система сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі відносин взаємодії та взаємоспілкування, обумовлених способом виробництва й розвитком всіх сфер життєдіяльності громадян; врегульована юридичними нормами i правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних i громадських установ, підприємств i організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь i гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту i відпочинку;

5) об’єктивна сторона хуліганства – дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, але воно не належить до «класичних» формальних злочинів: одним із основних критеріїв, що характеризують об’єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілилися в бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його нормами і правилами. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом та прагненням настання певних психологічних наслідків – демонстрації своєї вищості, безкарності, вседозволеності;

6) суб’єкт вчинення хуліганства – фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14-річного віку. Оскільки законодавець надає цьому злочину невеликої тяжкості певного виключного статусу з позиції віку настання кримінальної відповідальності, то можна стверджувати, що хуліганство несе виключну шкоду для суспільних відносин, яку особа здатна усвідомлювати вже з 14 років. Але визнаючи виключність хуліганства як злочину з огляду на вік, з досягненням якого може наставати кримінальна відповідальність за його вчинення, слід було перенести її й на заходи покарання, які, на мою думку, найбільше сприяють виправленню та ресоціалізації неповнолітніх хуліганів, зокрема, на ст.100 КК України – «Громадські та виправні роботи»;

7) типовими для хуліганства слід вважати мотиви: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні). Хуліганським спонуканням притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, прагнення продемонструвати зневагу до іншої людини, свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку. Вони передбачають відсутність негативних особистих відносин між винним і потерпілим, і детермінуються певними сталими властивостями особистості (задерикуватість, озлобленість, жорстокість, зневага тощо);

8) існує три основних типи хуліганів: а) особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю, для яких посягання на життя чи здоров’я людини є лише ланкою агресивної поведінки в різних ситуаціях; б) особи, які характеризуються в цілому негативно, але їх спрямованість на вчинення посягань проти особи явно не виражена; в) ситуаційні або випадкові злочинці, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально і застосували насильство як реакцію на ситуацію, що була сприйнята як гостроконфліктна. Відповідно, засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими.

Список використаних джерел

1. Нормативний матеріал

1. Конституція України (із змінами і доп.).– К.: Атіка, 2009.

2. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц. тексту).– К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009.

3. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» від 7 березня 2002 р. №3075-III / Відомості Верховної Ради України, 2002, №30, ст.206.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення – К.: Видавничий дім «Скіф», 2009.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Станом на 7 жовтня 2009 р.– К.: Велес, 2009.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. №3.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. №7.

2. Спеціальна література

1. Атонян Ю.М., Городин С.В. Преступность и психологические аномалии. М.: Наука. 1987.

2. Бажанов Н.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. К.: Вища школа. 1980.