Юридичний аналіз складу злочину «Хуліганство»

Страница 3

В правовій літературі питання про родовий об’єкт хуліганства є спірним. Ряд авторів визнають родовим об’єктом хуліганства суспільний порядок.[14]

На думку ж авторів одного з підручників Особливої частини кримінального права, родовим об’єктом злочинів, об’єднаних тоді ще в десятій главі Кримінального кодексу України 1960 року, є сукупність близьких між собою суспільних відносин, що складають зміст громадського порядку, громадської безпеки і здоров’я населення.[15]

Професор В.О.Навроцький з даного приводу зазначає, що в теорії кримінального права намітилися принаймні три підходи до вирішення цього питання.

Перший зводився до того, що визнавалася наявність єдиного родового об’єкта, який охоронявся нормами глави Х Особливої частини КК – суспільних відносин, що складалися з приводу громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я.

Другий – що в главі «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я» об’єднані посягання на три самостійних родових об’єкти:

- громадський порядок;

- громадську безпеку;

- народне здоров’я.

Третій полягав у визнанні наявності ще більшої кількості родових об’єктів, які охоронялися нормами тоді чинної глави Х Особливої частини КК. Крім трьох вказаних вище серед них виділяли:

- інтереси сім’ї та молоді;

- відносини, що складалися з приводу обов’язку громадян займатися суспільно корисною працею;

- безпеку виробництва;

- безпеку транспорту;

- відносини з приводу обороту предметів, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих.[16]

Суспільна небезпечність діянь, зазначених в розділі ХІІ Особливої КК України «Злочини проти громадського порядку та моральності», полягає в тому, що вони завдають або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства.

Громадський порядок – це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільна мораль – це система етичних норм, правил поведінки, які склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість, що визначають умови нормального громадського життя людей.[17]

Оцінюючи думки, висловлені з приводу родового об’єкта в кримінально-правовій літературі, слід відзначити наступне. Існують фактори, які об’єднують суспільні відносини, вказані у назві розділу ХІІ Особливої частини КК України, водночас є ознаки, які дозволяють їх досить чітко розмежувати. Вбачається, що жодний зі злочинів, передбачених даним розділом Особливої частини КК України, не посягає одночасно і на громадський порядок, і на суспільну мораль. Тому, мені видається необґрунтованим констатувати наявність єдиного родового об’єкта для всіх таких посягань. Тому, на мою думку, найбільш зручною видається позиція, за якою визнається, що в розділі ХІІ Особливої частини КК України передбачена кримінально-правова охорона двох самостійних родових об’єктів, які вказані в назві цього розділу.

На мою думку, найбільш обґрунтованою є позиція авторів, що визнають родовим об’єктом хуліганства громадський порядок. Ця позиція базується, по-перше, на тому, що громадський порядок і суспільна моральність – поняття не тотожні і навіть не однорідні, хоча близькі і взаємообумовлені. По-друге, в дійсності ні один із злочинів, передбачених розділом ХІІ, не посягає одночасно і на громадський порядок, і на суспільну моральність.

Виходячи з особливостей безпосередніх об’єктів, ці злочини можуть бути поділені на два види:

1) злочини проти громадського порядку (групове порушення громадського порядку – ст.293 КК; масові заворушення – ст.294 КК; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, – ст.295 КК; хуліганство – ст. 296 КК);

2) злочини проти суспільної моральності (наруга над могилою – ст.297 КК; знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці – ст.298 КК; знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду – ст.2981 КК; жорстоке поводження з тваринами – ст.299 КК; ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, – ст.300 КК; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів – ст.301 КК; створення або утримання місць розпусти і звідництво – ст.302 КК; сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією – ст.303 КК; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність – ст.304 КК).[18]

Таким чином, на мою думку, родовим об’єктом хуліганства слід вважати лише громадський порядок.

Для правильного застосування ст. 296 КК України треба чітко зрозуміти, що ж охоплюється поняттям «громадський порядок». Законодавець не дав з цього приводу чіткого визначення. Воно розроблене в наукових працях вчених-юристів, і існує багато різних визначень громадського порядку.

Всю сукупність визначень І.М.Даньшин розподіляє на три групи:

а) поняття громадського порядку в широкому розумінні;

б) поняття громадського порядку у вузькому розумінні;

в) тлумачення громадського порядку за допомогою інших або описання його з допомогою однієї, і до того ж не головної ознаки.[19]

Що стосується поняття громадського порядку в широкому розумінні, то тут також немає одностайності серед вчених. Так, наприклад, О.М.Горбунова розуміє під громадським порядком в широкому розумінні весь лад, всю систему громадських відносин, існуючих в суспільстві, що організовується і підтримується в державі.[20] В.І.Ткаченко вважає, що громадський порядок – це сукупність відносин, що регулюються правом, нормами і правилами співжиття.[21] М.Л.Наклович висловлює думку, що під громадським порядком в широкому розумінні потрібно розуміти врегульовану юридичними нормами і правилами співжиття сукупність громадських відносин, що склалися в державі і ставлять своєю метою подальший розвиток і укріплення цих відносин.[22] Висловлюються й інші визначення. Але їх аналіз зводиться, в загальному, до того, що прихильники погляду на громадський порядок у широкому розумінні вважають, що він складається при здійсненні не тільки правових норм, але й інших правил поведінки – правил співжиття, норм моралі і т.п.

Визначення громадського порядку у широкому розумінні є неконкретним. І.М.Даньшин вважає, що у широкому розумінні поняття громадського порядку носить надто загальний характер, з нього не видно, які ж сторони суспільного життя, який порядок відносин між людьми потрібно захищати. Більш вузьке розуміння громадського порядку має певні теоретичні переваги, бо дозволяє виокремити окремі елементи, сторони громадського порядку, які в своїй сукупності дають можливість визначити коло суспільних відносин, які його складають.[23]

Визначення громадського порядку у вузькому розумінні вчені також трактують по-різному. Так, наприклад, О.М.Горбунова розуміє під ним відносини, що створюють в державі стан спокою і безпеки, складають систему вольових суспільних відносин, сукупність яких можна назвати громадським порядком у вузькому змісті слова.[24] М.Єфремов говорить про громадський порядок як про систему взаємовідносин, які встановились в суспільстві між громадянами, що регламентується не лише нормами права, але й нормами моралі, і які забезпечують здійснення державними і громадськими організаціями та всіма громадянами своїх прав, захист їх законних інтересів і виконання ними своїх обов’язків. Але, частіше за все, криміналісти під громадським порядком у вузькому значенні розуміють врегульовану юридичними нормами і правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних і громадських установ, підприємств і організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь і гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту і відпочинку. І це визначення, на мій погляд, найбільш правильне.