Юридичний аналіз складу злочину «Хуліганство»

Страница 8

Вина – основна і обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Стаття 23 КК України встановлює, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Це поняття в значній мірі досліджене також наукою кримінального права.

Відповідно до ст. 23 КК України, вина особи у вчиненні злочину може проявлятися у двох формах: умислу і необережності. Кожна з цих форм поділяться на два види: умисел – на прямий і непрямий; необережність – на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Хуліганство відноситься до таких злочинів, які вчиняються лише умисно. Такий висновок випливає з аналізу диспозиції ч.1 ст.296 КК України. Необережна форма вини при хуліганстві виключена. Якщо порушник вчиняючи ті чи інші суспільно небезпечні діяння, не передбачав, не міг і не повинен передбачати, що вони призведуть до порушення громадського порядку, то він не може нести відповідальності за хуліганство.[72]

В юридичній літературі немає єдиної думки з питання, які власне види умисної вини можливі при хуліганстві. В певній мірі це пояснюється відсутністю вказівки на точну форму умислу в ст.296 КК України.

Одні вчені дотримуються думки, що хуліганство може бути скоєно лише з прямим умислом, тобто особа, що вчиняє хуліганські дії, усвідомлює їх небезпечний характер, передбачає, що в результаті її діяння наступають шкідливі наслідки, і, все ж таки, бажає вчинити ці діяння. Цієї точки зору дотримуються І.М.Даньшин,[73] П.І.Гришаєв, Б.В.Здравомислов,[74] С.С.Яценко[75] та інші.

Інші вчені вважають, що хуліганство може бути вчинене як з прямим, так і з непрямим умислом. Винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає, що цими діями він грубо порушує громадський порядок і проявляє явну неповагу до суспільства, хоча не бажає, але свідомо допускає настання наслідків таких дій. Такої думки дотримуються М.Л.Наклович,[76] С.К.Кидираліева[77] та інші. Вони вважають, що далеко не завжди винний прагне порушити громадський порядок. Швидше за все, його дії спрямовані проти тієї чи іншої особи.

Взагалі, хуліганство має так званий формальний склад злочину. Тобто, настання суспільно небезпечних наслідків не є обов’язковою ознакою складу хуліганства.

Для складу закінченого злочину досить звичайних для даного посягання наслідків. Встановлювати, доводити та доказувати їх величину, розміри немає потреби, і тому законодавець конструює склад цього злочину так, що злочинні наслідки мовби знаходяться за межами складу злочину, поза його обов’язковими ознаками. Цей злочин має наслідки, вони є, вони суспільно небезпечні, але до складу хуліганства вони не належать. Склад цього злочину є наявним у діях особи при будь-яких розмірах цих наслідків.[78]

Видається, що ті, хто вважають можливим вчинення хуліганства з непрямим умислом, не враховують необхідність окремого встановлення вини до наслідків, які відносяться до основного об’єкта посягання, та до наслідків, які відносяться до додаткових факультативних об’єктів. При бажанні заподіяння шкоди конкретному потерпілому – заподіянні тілесних ушкоджень, образі, знищенні чи пошкодженні майна і т.п., відсутнє бажання виразити явну неповагу до суспільства й скоєне повинно кваліфікуватися не як хуліганство, а за статтями про злочини проти особи чи проти власності.[79]

Отже, можна зробити висновок, що хуліганство може вчинятись тільки з прямим умислом.

При розгляді суб’єктивної сторони хуліганства необхідно проаналізувати мотив цього злочину.

Мотивом злочину взагалі визнають ті внутрішні спонукання, якими керується суб’єкт при вчиненні злочину. Мотив – це рушійна сила злочину, це ніби внутрішня причина його вчинення.[80]

Встановлення мотивів і мети злочинної поведінки має вирішальне значення для відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів, визначення ступеня суспільної небезпечності особи винного.[81]

Як і будь-який умисний злочин, хуліганство вчиняється з певним мотивом. Хоча мотиви хуліганства є досить своєрідними, але їх відкидати не можна.

В літературі з питання мотивів хуліганства існують різні думки. Так, наприклад, Волков Б.С. вказує, що в основі хуліганського мотиву лежить розгнузданий егоїзм, а також вульгарне розуміння свободи, моральний анархізм.[82] Маяковський В.В. вважає, що хуліганський мотив – це прагнення до самоствердження особи невихованої, з низькою культурою, нестриманим егоїзмом, це прагнення до самоствердження хама, варвара, дикуна.[83] М.Й.Коржанський стверджує, що в основі хуліганських спонукань лежать озлобленість і незадоволеність, що сягають до безтямної люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.[84]

Хуліганські спонукання, таким чином, зводяться не до одного якогось мотиву, а до багатьох гамм мотивів. В конкретних злочинних проявах вони можуть виступати окремо, роз’єднано, але, в більшості, вони діють в поєднанні, у взаємодії. Ось чому для визначення сукупності хуліганських мотивів застосовується термін «хуліганські спонукання». Характеризуючи хуліганські спонукання, І.М.Даньшин зазначив, що для їх прояву характерна швидкоплинність, незначність, легковажність мотивації і наочність.[85] Але, в чому б конкретно хуліганські спонукання не проявилися, всім їм обов’язково притаманна спільна риса – явна неповага до суспільства.

В юридичній літературі існує багато визначень поняття «явна неповага до суспільства». Так, Гришаєв П.І. і Здравомислов Б.В. під явною неповагою до суспільства розуміють очевидне для кожного зневажання громадськими інтересами і протиставлення винним своєї поведінки колективу і його інтересам.[86] С.С.Яценко зауважує, що мотив явної неповаги до суспільства характеризується усвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку, неперсоніфікованого кола осіб, ігнорування існуючих в суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності. Таке ставлення проявляється у вчинках особи, стає відкрито вираженим, очевидним як для самого винного, так і для інших осіб. Мотив явної неповаги до суспільства, проявляючись у вчиненні дій, що грубо порушують громадський порядок, може характеризуватися комплексом ницих спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п’яну хвацькість, пустощі тощо.[87] На мій погляд, друге визначення більш ширше розкриває поняття явної неповаги до суспільства.

Чи є неповага до суспільства явною і який ступінь прояву неповаги, можна визначити, лише виходячи з конкретних хуліганських дій. Ступінь прояву неповаги до суспільства може визначатись цілим рядом обставин: нахабством чи цинізмом дій, особливостями часу, місця, обстановки скоєння хуліганських дій, їх способом та ін. Перераховані обставини можуть поєднуватись, виступаючи в сукупності, визначаючи тим самим підвищений ступінь прояву неповаги до суспільства. Одні і ті ж дії, вчинені різним способом, в різний час, в різних місцях чи в різній обстановці, можуть свідчити про більший чи менший ступінь неповаги до суспільства.[88]

Для мотивів поведінки винного при хуліганстві притаманним є вчинення відповідних дій без видимого приводу чи використання незначного приводу для розправи з потерпілим. Посягання, як правило, вчиняється проти першого стрічного, кожного, хто «підвернувся під руку», як правило, хулігана й потерпілого раніше не пов'язували будь-які стосунки – наявність же особистих мотивів (помсти, заздрості, ревнощів) говорить про те, що має місце не хуліганство, а вчинення злочину проти особи.[89]

В процесі вчинення злочину, що розпочався за мотивом особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останній може перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння може перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство.[90] Проте, особисті мотиви, як відмічає М.Т.Куц, носять другорядний, незначний, слабо виражений характер. Переважає ж завжди неповага до суспільства, що виражається в порушенні громадського порядку і є головним, вирішальним мотивом для кваліфікації злочинів за ст. 296 КК України.[91] Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїв відмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок і характеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майна тощо. Це підтверджується також судовою практикою.