Загальна характеристика деліктних зобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

Страница 2

Ціллю і метою написання роботи є повне та всебічне дослідження поняття, порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, як матеріальної, так і моральної; з’ясування підстав та умов відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Метою визначення цих понять є розкриття проблем, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, недоліків, а також внесення своїх пропозицій щодо подальшого їх вдосконалення та застосування у практиці. Методологічну основу складають загальнонауковий метод пізнання правової дійсності, а також наступні методи: порівняльно-правовий, структурно-функціональний; методи аналізу документів, синтезу та ін. В роботі використовується та аналізується чинне законодавство України, наукові праці, монографії відомих юристів, а також останні дослідження вітчизняної і зарубіжної юридичної науки.

1. Загальна характеристика деліктних зобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

1.1 Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду і компаративістичний аспект

Відшкодування шкоди як засіб цивільно-правового захисту суб’єктивних прав є дієвим механізмом реабілітації прав потерпілого, запобігання цивільно-правових порушень, стабілізації майнових відносин і підтримання економічного балансу у суспільстві. Відшкодування шкоди носить компенсаційний характер. Виходячи із конституційної норми про відшкодування шкоди, яка міститься в ст. 56 Конституції України "кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".[1, с. 17] Конституційний принцип права на відшкодування шкоди передбачає безперечне зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду. Враховуючи особливості предмета регулювання, цивільне право деколи допускає відповідальність незалежно від вини, а також покладає обов’язки не на самого порушника.[2, с. 4] Так, ст. 1176 Цивільного кодексу України визначає підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів. Делікт такого типу виділений, оскільки суб’єктом відшкодування шкоди є держава, а відповідальність наступає незалежно від вини посадових чи службових осіб. На перший погляд здається, що заподіювач шкоди звільняється від відповідальності за вчинене. Насправді, держава за допомогою своїх органів забезпечує дотримання й виконання законів, які приймає, крім того вона має право звертатися з регресною вимогою до службових чи посадових осіб за відшкодованою нею шкодою. Органи попереднього (досудового) слідства, прокуратури й суду є державними, і створюються нею для того, щоб успішно

реалізовувати своє суверенне право на кримінальне переслідування винних і встановлення правосуддя. При цьому слід відзначити, що ці органи є носіями державних повноважень, реалізація яких відбувається в інтересах усього суспільства. За належне виконання посадовцями своїх обов’язків, за охорону прав і законних інтересів особи держава відповідає перед своїми громадянами.

Покладення обов’язку на державу пояснюється і тим, що вона має могутні економічні можливості для ліквідації завданої шкоди. Крім того, це зумовлено і принциповими міркуваннями державно-правової політики: інтересами відправлення правосуддя, поновленням поваги до держави та її органів, гарантуванням захисту прав поновлення правового статусу потерпілого громадянина. Українська держава відшкодовує заподіяну шкоду за рахунок державного бюджету. Трапляються судові помилки щодо визначення суб’єкта відповідальності за шкоду, заподіяну незаконною діяльністю судових та правоохоронних органів. Так, громадянин К. був незаконно засуджений. Згодом обвинувальний вирок було скасовано. Громадянин К. звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, пов’язаної зі сплатою послуг юридичній консультації. Суд виніс рішення про стягнення відповідної суми за рахунок консультації. Це рішення незаконне, бо зазначені суми відшкодовуються за рахунок державного бюджету, а не коштів певної організації, зокрема юридичної консультації.

Для встановлення відповідальності за заподіяну шкоду слід визначити причинний зв’язок між незаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Такими є об’єктивні підстави відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок незаконних дій органу дізнання, прокуратури або суду. Щодо суб’єктивної підстави відповідальності, як зазначалося вище, відповідальність наступає незалежно від вини. Вважаємо таку позицію цілком виправданою. Обґрунтування відповідальності незалежно від вини вбачається:

1) в подальшому зміцненні законності в діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду;

2) в підсиленні захисту прав і законних інтересів громадян.[3, с.840]

Суб’єктами права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду [4, с. 877]

Для визначення поняття зобов’язання із відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду насамперед слід з’ясувати характерні риси даного зобов’язання. На думку М.Д. Єгорова, для них характерними є такі положення:

а) їх дія поширюється як на майнові, так і на особисті немайнові відносини, незважаючи на те, що відшкодування шкоди має майновий характер;

б) виникають внаслідок порушення абсолютних прав;

в) мають недоговірний характер;

г) обов‘язок відшкодувати шкоду покладений не на заподіювача шкоди, а на орган державної влади, в інтересах якого діяв заподіювач. [5, с. 495]

Г.К. Матвеєв зазначав, що особливостями даних зобов‘язань є те, що сторони пов'язані між собою правами та обов‘язками тільки з моменту завдання шкоди. [6, с. 38, 39] З таким міркуванням можна повністю погодитися, оскільки між потерпілим і заподіювачем шкоди до цього не існувало правовідносин.

О.О. Красавчиков до характерних ознак зобов'язань із відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду відносить те, що:

а) за своєю економічною суттю вони є правовою формою відносин для перерозподілу матеріальних благ (головним чином, грошових сум). Заподіювач шкоди безеквівалентно відшкодовує завдану його діями (бездіяльністю) шкоду;

б) за юридичною природою зобов‘язання, що розглядаються, є юридичною формою реалізації цивільно-правової відповідальності, до якої притягується заподіювач шкоди, згідно з нормами закону;

в) основна функція даних зобов‘язань полягає в тому, що вони мають на меті відновлення майнового стану потерпілого, який був до факту завдання шкоди. Слід мати на увазі, що функція відновлення, яка є основною, поєднана з виховним впливом на правопорушника;

г) особливістю заходів цивільно-правової відповідальності, що реалізуються за допомогою зобов‘язань внаслідок завдання шкоди, є те, що вони не здійснюють безпосереднього впливу на особу правопорушника. У випадку завдання шкоди заподіювач зазнає обмежень своїх майнових прав, які проявляються в тому, що заподіювач змушений відшкодувати за свій рахунок всі понесені потерпілим втрати, виходячи з принципу повного відшкодування шкоди (нагадаємо, що представником заподіювача є держава);

д) своєрідними є підстави виникнення зобов‘язань: вони виникають за наявності передбачених законом умов і у будь-якому випадку лише тоді, коли шкоду завдано протиправними діями або бездіяльністю;

е) відшкодування може полягати у відшкодуванні шкоди в натурі або в повному відшкодуванні завданих збитків.[7, с. 323,324] Д.Б. Боброва зазначає, що: а) юридичними фактами, на підставі яких виникає зобов‘язання, є порушення абсолютного пасивного обов‘язку і тим самим – абсолютного права, тобто порушення абсолютних правовідносин шляхом вчинення протиправного і, як правило, винного діяння;