Правові відносини та юридичні факти

Страница 3

1.3 Юридичний зміст правовідносин

Юридичний зміст правовідносин - це можливість певних дій правомочної особи, а також необхідність певних дій або необхідність утриматися від певних дій зобов’язаної особи.

Разом із юридичним змістом правовідносин виділяють фактичний зміст - самі дії, у яких реалізуються права і обов’язки.

Юридичний зміст правовідносин - суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Суб’єктивне право - це передбачена для правомочної особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб.

Характерною рисою суб’єктивного права є міра подовження, забезпечена не тільки законом, але й обов’язками інших осіб. У противному випадку перед нами не суб’єктивне право, а простий дозвіл, що випливає з діючого в суспільстві правопорядку за принципом: „що не заборонено, те дозволено.”

Таких дозволів у повсякденному житті - незлічена безліч. Нікому, наприклад, не забороняється ходити на прогулянки, купатися в морі, займатися спортом, але це все не суб’єктивні права, і вони не складають змісту правовідносин.

Кожна з дробових складових частин суб’єктивного права іменується правомочністю. Урізних правах їх кількість різна. Приміром, у праві власності три: володіння, користування і розпорядження майном. У соціальних і політичних правах - до п’яти - семи. Наприклад, право на волю слова містить у собі можливість громадянина виступати на різних зборах і мітингах, публікуватися в печатці, мати доступ на радіо і телебачення, критикувати недоліки, вносити пропозиції, займатися літературною і художньою творчістю і т.д.

Суб’єктивне право характеризується такими ознаками:

1) являє собою можливу поведінку, що передбачає як активні дії, так і бездіяльність.

2) оскільки суб’єктивне право виражає міру можливої поведінки, то воно обмежується рамками норми права;

3) здійснюється в інтересах правомочної особи;

4) забезпечується обов’язком іншої сторони.

Суб’єктивне право є складним утворенням, що має певну структуру.

Юридичним обов’язком є запропонована зобов’язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якій вона повинна слідувати в інтересах правомочної особи.

Юридичному обов’язку також притаманні такі ознаки:

- необхідна поведінка, здійснення якої прямо наказується нормою права;

- міра необхідної поведінки, що здійснюється строго у рамках юридичної норми;

- ця поведінка здійснюється в інтересах правомочної особи;

- її виконання забезпечується державним примусом, а у випадку невиконання чи неналежного виконання настає юридична відповідальність.

Структура юридичного обов’язку відповідає структурі суб’єктивного права (будучи як би його зворотною стороною)

Її елементами є:

- необхідність здійснити певні активні дії або утриматись від них;

- необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні вимоги правомочної особи, що були звернені до неї;

- необхідність потерпати від заходів державного примусу за неналежне виконання вимог правомочної особи;

- необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право.

Юридичний обов’язок установлюється як в інтересах уповноваженого, так і в інтересах держави в цілому. Держава є гарантом їхнього здійснення.

Важливо підкреслити, що юридичним змістом правовідносин є не самі реальні дії сторін, а лише відповідно можливі і належні, тобто передбачені законом. Вони виражають стани зв’язності.

Більшість правовідносин по своїй юридичній природі є такими, що кожний з їх учасників одночасно має право і несе обов’язок (наприклад, у договорі закупівлі-продажу, підряду, оренди, постачання, трудовій угоді і т.д.), де сторони взаємно уповноважені і правозобов’язані, їхні права й обов’язки забезпечуються і реалізуються друг через друга.

При цьому можна додати, що в спеціальній літературі структура юридичного обов’язку довгий час не розкривалася - увага концентрувалася головним чином на структурі суб’єктивного права. Однак, суб’єктивне право і юридичний обов’язок - це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному.

Розділ 2. Складові елементи правових відносин

2.1 Суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів

Складовою правовідносин є стійкий правовий зв'язок між двома сторонами (учасниками), який досягається за допомогою основних суб’єктивних прав та обов’язків. Ці особи є носіями зазначених прав і обов’язків, тобто є їх суб’єктами.

Основною характеристикою суб’єктів права є їх правосуб’єктність - передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

Правосуб’єктність - одна з обов’язкових передумов правовідносин (О.Ф. Скакун. стор.355).

Правосуб’єктність складається з двох елементів - правоздатності та дієздатності.

Правоздатність - це здатність мати права й обов’язки (виникає в момент народження і припиняється в момент смерті).

Дієздатність - здатність своїми діями здійснювати права й обов’язки. Виділяється два види дієздатності - угодоздатність і деліктоздатність.

Угодоздатність - це здатність укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність - здатність відповідати за свої вчинки.

Залежно від віку розрізняють такі види дієздатності: часткова, відносна, повна.

Часткова дієздатність - суб’єкти права можуть укладати лише дрібні побутові угоди (до 15 років).

Відносна дієздатність - суб’єкти права можуть мати свої кошти, але розпоряджатися ними за згодою батьків або піклувальників (неповнолітні від 15 до 18 років).

Повна дієздатність - суб’єкти права самостійно здійснюють усі угоди (з 18 років).

У певних випадках дієздатність може бути обмежена в судовому порядку повністю (для психічно хворих осіб) або частково (для осіб, що страждають від алкогольної чи наркотичної залежності).

Обмежена дієздатність виражається в такому:

- обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення охорони і безпеки країни;

- обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Абсолютна дієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених

осіб - батьків, опікунів або піклувальників.

Отже, правосуб’єктність - категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної особи може виступати її законний представник (О.Ф. Скакун, стор.358)

Розрізняються такі категорії суб’єктів правовідносин - індивіди, організації та соціальні спільноти.

Суб’єкти права

організації

індивіди

соціальні спільноти

державні

організації

недержавні організації

державні підприємства

громадські організації

громадяни держави

народ

державні установи

господарські організації

іноземні громадяни

нація

державні органи

релігійні організації

особи без громадянства

населення регіону

держава в цілому  

особи з подвійним громадянством